Assessment of Size Estimation studies among MSM and Trans People in Armenia, Belarus, Estonia, Georgia, Macedonia, Kyrgyzstan, Tajikistan and Ukraine

Eurasian Coalition on Male Health (ECOM) made the evaluation of existing size estimation (SE) studies in 8 countries of Central and Eastern Europe and Central Asia (CEECA). Program planning for MSM can be more efficient if there are accurate estimates of the size of these populations. MSM SE studies are often sub-standard, due to inadequate sampling and political motivations to downplay the existence of certain subgroups.

Review of the existing MSM SE studies was conducted. Assessment protocol and tool was elaborated assessing the existed SE surveys: existence of surveys, reliability of data, recency, use by stakeholders, availability of data on national and regional level. Experts from each country from both governmental and non-governmental institutions participated in the assessment process. The modification of the Delphi technique used to achieve the consensus.

SE of MSM has been conducted in all target countries. However, SE was not done regularly and has not been updated in target countries, except for Armenia and Ukraine. In the majority of countries the research underestimates true number of MSM population (less than 1% of adult male populations in countries). The studies are subject to a number of limitations (small sample size; number of sites; accuracy of census data; difficulties to reach hidden MSM groups; age restriction; differences in definition of MSM, etc.). As a rule, MSM are not involved in the process of survey planning, implementation, analysis and/or management. Part of NGOs/communities do not trust the data coming from SE studies conducted by state and consensus on estimation was not reached. SE of trans population in the region was conducted only in Armenia, but the results are not published yet.

Although MSM SE results are recognized by national HIV programs of target countries, national budgets allocate little to no resources to HIV interventions targeting them. Better communication and collaboration between state institutions and NGO sector as well as effective advocacy can improve the state funding of MSM oriented services. SE should be conducted regularly and qualified representatives from LGBT community organizations should be fully involved in planning, conduction and analysis of SE.

Authors: Chikhladze, Sergo; Kasianchuk, Maxim; Djuma, Vitaly
Читать далее

Ukraine now

Трохи пізно, але як є. Пам’ятаю, гарячі були дискусії про бренд «Ukraine now». Деяким він здавався переробленим лоґотипом Порнгабу, деякі навпаки — хвалили гарний дизайн. А для мене це, на жаль, ні про що. Ну Україна. Ну зараз. — І.? Це як кантівська річ у собі. Не видно вектора.

Для порівняння: ви прилітаєте в Таллінн, в літаку звучить англійською «Ласкаво просимо в Таллінн» (welcome to Tallinn), а от естонською текст цікавіший: «Ласкаво просимо додому» (tere tulemast koju). Це означає — якщо ти знаєш естонську, незалежно від твого громадянства і національності, то тут ти вдома, ти — серед своїх.

Ця фраза, tere tulemast koju, на мій погляд, значно потужніша і дієвіша для формування політичної нації Естонії, що базується на спільній мові, ніж Ukraine now для України, бо «вдома» задає чітке та емоційно забарвлене місце тобі серед своїх, тоді як «Україна зараз» ніби просто стоїть десь поруч, чи вона з тобою, чи окремо — байдуже. Ти і Україна просто співпали в часі. Буває
Читать далее

Узбецька залізниця, плацкарт

Чекали ми гіршого, по факту в рази краще за вільну Україну з усякими правами людини.

Вагони — чисті, постіль послана ДО нашого заходу у вагон, туалети чисті і більші, чай, як виявилось, безкоштовно, стакани ідеально чисті, провідники охайні, людей небагато, вагон-ресторан є та пристойної якості, третьої полиці нема в принципі.

Звичайно, є деталі: на вході до вокзалу перевіряють і квиток і паспорт (провідник потім теж), вхід через рамку і рентген багажу, ескалаторів нема. Майже вся колія оточена парканом і це охоронювана зона — нема такого, що я гуляю з одного поля на інше через колію, мусиш піти на переїзд.

З дрібного: туалети — обидва в кінці вагону, а не там, де провідник готує чай; в плацкарті є розетки — під столиком біля ліжок; біля нижніх полиць є ящички для всяких дрібних речей; кожне ліжко відділене від проходу поручнями.

Ага, ще й прибули хвилина в хвилину.

Коротше кажучи, УкрЗал треба розігнати нахрін, якщо навіть така доволі бідна країна спромоглась нормально зробити послуги пасажирського перевезення
Читать далее

Vilnius

Meie pikk reis algas Leedus, kuhu lendasime, et Vastlamessil, mida nimetatakse Kasiuko mugė, jalutada. Sel päeval oli külm ilm ja puhus tugev tuul ning me panime end soojalt riidesse.

Ise mess oli väga sarnane teiste samasuguste üritustega: suur rahvamass, palju rahvuslikke käsitöötooteid (ostsime vahaküünlaid, puust nõusid, salli ja soojad kindad), värske ja kuum tänavasöök, näitlejad jne. Meie võõrustaja, kes kutsus meid linna, ütles, et tal on väike üllatus: ta viis meid poodi ja ostis mulle leedu keele õpiku. Ühest küljest see oli nii põnev, teisalt ma ei tunne piisavat jõudu, et praegu uut keelt õppida.

Pärast jalutuskäiku me lahknesime: mina läksin Rahvamuuseumi, nemad aga tahtsid veel messil ringi käia.

Muuseum asus Suurte Leedu Kuningate palees ja see oli erinev muudest muuseumidest. Esiteks, selle arheoloogiline osa ulatub ainult kolmeteistkümnendasse sajandisse, justkui keegi ei elanudki siin varem. Teiseks, kui teistes ajaloomuuseumides, tavaliselt, on palju relvi, siin suurem osa ekspositsioonist koosneb pottkividest — need on igal korrusel ja igas saalis. Paistab, et leedulased armastasid mitte sõdida, vaid kodus istuda sooja ahju ääres.

Lõpuks, pärast muuseumi külastamist, me kohtusime jälle Katedraalikiriku ees ja läksime kohvikusse, kus sooja ahju ääres istudes sõime maitsvaid tsepeliine…

Читать далее

Четверта причина

Тут в одному дослідженні промайнуло, що вживання алкоголю в старшому віці є менш шкідливим, ніж у молодшому. Фух! От сердца отлегло! Так ось, de gustibus.

Перше моє знайомство з ним припало на якійсь ранньо-шкільний вік, коли ми з мамою були в гостях, а на десерт був пиріг з п’янкою вишнею — звісно, без кісточок. Дитину було не спинити.

Далі, на шкільному стенді поруч з листівками про те, що «СПИДом болеют (закреслено, ні — навіть старанно замальовано) наркоманы, проститутки и прочие гомосексуалисты», висіли плакати «Алкоголь убивает детский мозг» та «Пейте дети молоко, полетите высоко» (тю! то вони ще salviam divinorum не курили!).

На зарплату м. н. с. в НАН особливо не розгонишся, тому трєзвось — норма жизні. Крім того, приклад декана нашого хімфаку аж ніяк не надихав, бо той був тільки з ранку в стані щось підписувати; навіть у лифті, подейкували, спеціально для нього кнопка IV. поверху, де його кабінет, була біла, решта — чорні.

І от Таллінн. Тут можна не кваплячись втілити в життя гасло «Γνῶθι σεαυτόν», як учили в храмі Аполлона Дельфійського — себто спокійно і методично скуштувати різні види напоїв.

Concludo: горілка та коньяк — бє, olgu ma neetud; сидр і пиво — таке, як нєма ніц іннеґо; всякі наливки та лікьори (типу Vana Tallinn, Murakaliköör чи Valgalla, що від неї фанатіє еліта ЛҐБТ-руху в Україні) — на халяву п’ють і трєзвєннікі; вино біле сухе — charmant, причому чим дорожче, тим шарманіше; вино червоне сухе — нічо так, єдина умова, не має бути дешевшим за 25 евро пляшка; шампанське брют та решта з пухирцями — très bien, аби тільки не було посполитим, бо от Артемівське вже якесь не те; вірменські фруктові вина (литовські теж гарні) — ооо! Таблєток от жадности! Да побольше!

Si bene commemini, causæ sunt quinque bibendi;
hospitis adventus, præsens sitis, atque futura,
aut vini bonitas, aut quælibet altera causa
Читать далее

SMART

«Ma olen sinisilmne idealist ja väsimatu maailma parandaja», kirjutas üks poliitik FB-is. Noh, arvasin, see oli natuke veider. Muudugi saan aru, et peaaegu iga poiss tahaks kangelane olla, ja igas mehes jääb poisike elama.

Kahtlemata, et ilma ambitioonideta ei suuda elus edasi jõuda, kuid täiesti kindel on see, et eesmärk on kättesaadav ainult siis, kui see on täpne. See ei pea olema mingisugune nagu «maailma parandada». Sellest hoolimata, et eesmärk võib olla väga suur, kuid peab see vastama viiele printsiibile: SMART — eesmärk on Specific / konkreetne, Measurable / mõõdetav, Achievable / saavutatav, Relevant / asjakohane, Timely / ajaliselt planeeritud.

Ilmselt, kui eesmärk on suur, siis ta vajab strateegiat, mis koosneb väiksematest eesmärkidest ning vajab kindlaid teid liikumiseks ühest etapist teise. Seega olen veendunud, et sinisilmsed idealistid olles head inimesed võivad kahju tekitada.

Читать далее

Üllatus paraadil

Üks jutt, mida ma loen praegu, alternatiivse Eesti ajaloo žanris, räägib Eestimaa kuningast Clemens (ladina keeles — armas või lahke), kes enne oma ristiusku pööramist oli väepealik Sakalas ja tema nimi oli Lembitu (Vikipeediast ma sain teada, et selle nime tähendust on tõlgendatud kui «armastatu», aga samuti kui «armutu, halastamatu»).

Täna kaitseväe paraadil Tallinnas nägin ma, et ühe tanki nimi on ka Lembitu… Võib olla on see saatuse märk?!
Читать далее

Невеличка історія

Читаю книжку з жанру альтернативної історії (естонської, звісно). Її герой, вигаданий король Естонії Clemens (з латини — лагідний), до свого навернення в християнство, був вожаком одного з племен давніх естів і носив ім’я Lembitu (у кількох фінських мовах — безжальний, немилосердний).

І от сьогодні на військовому параді в Таллінні я побачив, що один з танків має ім’я Lembitu… Знак долі, мабуть.

До речі, Лембіту є історичною постаттю (на жаль, королем він не став, а його шлях до об'єднання Ливонії закінчився через криваву окупацію цих земель Тевтонським орденом). В маленькому містечку Сууре-Яані Лембітові поставлено пам'ятник.

Читать далее

Keele õppimiseks

Ühel hetkel jäin ma mõttesse, kas on kerge välismaalasele ukraina keelt õppida Ukrainas?! Tundub, et see oleks raske väljakutse: õpikuid on vähe, need, mis on, on enamasti aegunud ning ei ole mõeldud iseõppijale, mobiilirakendusei ei ole üldse. Tegelikult / ühesõnaga / üldiselt, nii sõbralikku riigisüsteemi keeleõppimiseks, mis on Eestis, ei ole olemas kõikies riikides. Ma mõtlesin veel krimmi-tatari keele saatusele — kõik seal, kahjuks, pole optimistlik, ei hoolitse Ukraina oma rahvaste eest.

Umbes pool aastat tagasi külastasin Eesti Rahvamuuseumi ning seal nähtu jättis mulle sügava mulje, sest et eestlased, väike aga sõbralik rahvas, sõna otseses mõttes / siiralt muretseb teiste Uurali rahvaste saatuse pärast. Isegi tundub, et see on sarna vene propaganda ideele, mille nimi on «русский мир», on vaja ainult sõna «русский» sõnaga «уральский» vahetada — meie omad kõik, kes räägivad meie sugulaskeeli.

Eile lugesin ma sõprade uudistes (Oliver Loode, Põlisrahvaste Arengu Keskus), et 2019.aastal on planeeritud mari keele tasuta kursust teha Speakly mobiiliplatvormi baasil. See kõlab tõesti fantastiliselt. Muidugi, see rakendus annab väga piiratud (ainult A2) taseme, aga kindlaid keeleõppe osaoskusi.

Tahaksin loota, et ühel hetkel Ukrainas leitakse raha ja tahet (sellepärast see summa on väike isegi ühele tehasele), et teha sarnast rakendust ukraina ja krimmi-tatari keeleõppimiseks.
Читать далее

Про ставлення до мов

Якось я задумався, наскільки іноземцеві буде легко вивчити українську в Україні. Виявилось — не дуже: підручників небагато, ті, що є, є радше морально застарілими і не призначеними для самостійних занять, про мобільні застосунки годі й казати. Та й взагалі, такої дружньої системи, яку створено в Естонії, ще треба напружитись, щоби десь у світі знайти. Потім я задумався про долю кримсько-татарської мови — там взагалі все неоптимістично. Не дбає Україна про свої народи.

Потім я побував у Національному музеї Естонії на етнографічній експозиції, з якої я виніс враження, що цей маленький, але дружній народ щиро переймається долею інших народів, які говорять уральськими мовами. Інколи навіть здається, що це та сама концепція «руського світу», тільки замість «руський» стоїть «уральський» — наші всі, хто говорить спорідненими мовами.

І ось вчора, читаю в новинах у друзів (Oliver Loode), що на 2019 — цей рік заплановано запуск безкоштовної версії Speakly для марійської мови (досі безкоштовною була версія для мови естонської). Це фантастика. Звісно, досягти висот цей застосунок не поможе, але навички і слова на A2 точно дає (перевірено особисто!).

Мені залишається тільки помріяти, щоби колись Україна знайшла гроші (в масштабах держави чи навіть одного підприємства це не аж такі грандіозні суми) і запустила такий додаток для мов наших людей.
Читать далее

Voodis KOOS kandidaadiga

Valimised on lähenemas ja inimesed muutuvad hullumeelsemaks. Mul on isiklik tutvus erinevate erakondade Eesti riigikokku kandideerijatega — näiteks Isamaalt, Sotsidest, Eesti 200 jm. Aga ainult ühele neist, Riigikogu liikmete rühma KOOS liidrile, tuli hull idee pähe saata mulle kell 4 öösel oma sõnumi eesti ja vene keeles.

Kahjuks ma olen kerge unega ning see teade äratas mind üles. Vihastasin (miks pean mina, välismaalane ilma hääletamise õiguseta, seda teadet keset ööd lugema?!?), saatsin talle kurja sõnumi ka eesti ja vene keeles… Tema «vabandus» vastuseks oli inglise keeles. Kus on siin loogika?!?
Читать далее

Пригодится

В одну из школьных турпоездок попали мы в Ясную Поляну, к графу Толстому. Экскурсовод, сухонькая бабушка, что-то мерно рассказывала, публика, подобно Лизе в Музее мебельного мастерства, слушая в пол-уха, примеривала графский быт к своим хрущовкам. Очередные двери вывели нас в комнату, заставленную книгами и стеллажами. «Как вы знаете, — пела бабуля, — семья Толстых боготворила чтение. В этом доме было принято не покупать новую книгу, если ещё не прочитана старая…».

Что на экскурсии было до этого и после, моя память не сохранила, но яркое, ослепительное, сверкающе непереносимое удивление выжгло этот момент в голове. Как?!? Как не покупать нового?!? А если уже в магазине не будет?!? Сегодня выбросили на прилавок, а к вечеру размели! А я всё ещё читаю старое! Ребёнку из семьи, где книг было много, но на каждую приличную родители собирали тонны макулатуры и потом стояли в очередях, чтобы отоварить талон на что-то интересное, манеры графа Толстого казались дикой безответственностью!!! Инстинкты советского времени: есть про запас, покупать книги впрок, ничего не выбрасывать — пригодится!

Читать далее

І ще трохи про кохану Естонію

Понад два роки тому, як ми приїхали сюди, здавалось, що нічого в сенсі ЛҐБТ тут нема: маленька країна, поруч заможні сусіди (якщо не дивитись на схід), якась типу умовна толерантність (бо ж ЄС), навіть закон про партнерство є — чого ще хотіти? Так, є бари і сауни (тільки в Таллінні), можна навіть викликати додому хлопця за гроші, та й безплатно естонці (на відміну від місцевих москалів — тут їх тіблами називають) не носять корон і без комплексів зустрічаються.

Майже два роки спостереження ніби підтверджували це, та й одна-єдина нещасна ЛҐБТ-організація з геть російськомовної Нарви (це такий собі естонський Донбас: шахти, русішешпрахе, безробіття і навіть референдум був про возз’єднання з вялікай і маґучєй) нам весь час жалілась, мовляв людей нема, ніхто нічого не хоче, вакруг враґі! Коротше, дикі люди. І тут, знаходжу я естономовний сайт секс-знайомств. Матір божа! Вони теж пишуть як ми: annan suhu — дам в рот, täna Tallinnas, kes keppida? — сьогодні в Таллінні, хто трахатись? Проґрес в мові пішов швидше.

Минулого тижня нас запросила на свою зустріч одна естонська ЛҐБТ-організація: вони збирали всіх, щоби написати плани на рік. Ми прийшли, я без перекладача хоч щось можу сказати, до колеги сіла якась дівчина і швиденько йому пояснювала. Очі мої відкрились і досі не закриваються — виявилось, в цій маленькій країні (мільйон з хвостиком) понад 20 живих, сильних і дуже різних ініціатив: тут тобі і фестиваль фільмів, і ЛҐБТ-християне, і спілка студентів університету, і транс-ґрупа, і купа жіночих об’єднань, і лекції для поліції, і хор, і ведмеди, і навіть офіційне ґей-відділення Соціал-демократичної партії… Все, що хочеш. Всі, звичайно, естономовні. Ніхто ні з ким не ділить канонічні території, а навпаки помагають одне одному. Чи є фінансування? — Майже нема. Є велика стаття в естонській Вікі про цей рух, його історію та сучасність в країні. А тепер вгадайте: чи написано в тій статті про наших нарвських нещасних? І чи прийшли вони на цю зустріч, хоч їх запрошували? Русский язык — страшная сила!

Зараз я повернувся з кінопоказу, яке влаштували для ЛҐБТ соціал-демократи (наближаються вибори). Всі місця в кінотеатрі були зайняті. Перед фільмом дискусія з головою партії Євгеном Осиновським. Фільм 2018 року «Out» — історії камінаутів молодих хлопців, дівчат, цис і транс. Найтяжчих камінаутів — перед батьками. На останніх кадрах ми з сусідом як дві дури ридма ридали. В цих естонців, здається, ще й емоції є...
Читать далее

Keele needus

Seni, kuni ma keelest aru ei saanud, mulle tundus, et inimesed ajavad arukat juttu...

Tol ajal, kui ma ei osanud veel eesti keeles soravalt lugeda, mu silmad ei peatunud, et oma sõprade poliitilisi arutelusid FB-st lugeda — nad kirjutasid väga pikki ja keerulisi tekste ning tundus, et need on täis sügavaid mõtisklusi.

Aga laupäeva hommikul üks neist trükkis mõned laused Naiste marsi kohta. Issand Jumal! Milleks ma õppisin keelt? Et aru saada kõigist lollitustest, mida sülg suhu toob? Igaüks, kes seal midagi kirjutab, sõna otsetes mõttes riputab jama! Nad ei ole bottid, neil on nimed ja näod, nad on väga lugupeetud mehed ja naised, aga nad paistavad olevat pahad lapsed.

See on keele oskuse needus: sa näed, et isegi Eestis on palju lollpäid.
Читать далее

Renessansi ajast pärinev retsept: kanasupp apelsini- ja sidruniga

Koostisained: kaks vana munejat kana, kaks apelsini, kolm sidrunit, neli muna, safran, sool, pipar, umbes kümme grammi peterselli ja tilli.

Pane kaks kana suurde potti, lisa vesi ja tõsta pott tulele, lase rahulikult keema tõusta, riisu keemisel tekkiv vaht ära. Kee pika aja nõrgal tulel kuni valmimiseni. Võta liha välja, lisa puljongisse sool, pipar ja safran ning tõsta uuesti tulele.

Samal ajal eralda munakollased munavalgest, siis vahusta munakollased apelsini- ja sidrunimahlaga, siis kalla keevasse puljongisse.

Suurele vaagnale pane lõigatud kanaliha, lisa sool, pipar ja maitseroheline, siis anna lauale puljong piaalides.
Читать далее

Eesmärgid

Ma jäin peaaegu magama, kui mul tuli meelde, et juba ammu ei ole ma mitte midagi kirjutanud. Muidugi, võiksin olla nagu Plinius ja endale motoks võtta «Nulla dies sine linea» ning erinevaid lollusi luua (näiteks, mida täna sõin), aga tahaks midagi enamat — et siin mingi idee oleks. Aju hakkas tööle ja uni läks ära. OK, mõtlen.

Kuidas oma aega kõige efektiivsemalt kasutada? Ainult eesmärkide abiga. Need Pliniuse sõnad on näide: igaks päevaks mul peaks olema väike nimekiri asjadest, mis on elluviidavad reaalsuses ning selle nimekirja järgi on vaja oma argielu sättida.

Mis need eesmärgid on? 1) mitte vähem kui 5 lehekülge eestikeelsest raamatust lugeda (kas on reaalne — jah, teen), 2) mitte vähem kui 15 eesti lauset korrata (see on ka reaalne — mobiilirakendus aitab mul seda teha), 3) mitte vähem kui tund aega muusikaga tegeleda (ma tahtsin seda teha juba ammu, aga nüüd ma loodan, et viin selle ellu).

Kahtlemata, on muidki unistusi. Noh, näiteks tadžiki keel, aga proovime vähemalt seda, mis praegu kirjas. Suveks on selge, kas on areng või mitte.
Читать далее

Keeleekvilibristika

Indo-Euroopa rahvad on pärit Aasovi mere äärsetest steppidest, mis laiuvad modernse Ukraina ja Venemaa lõunaosas. Tänani on Ukraina piirialadel palju erinevaid keelegruppe: idas, põhjas ja läänes asuvad slaavsed, läänes elavad ka ungarlased ja romaanirahvad, lõunas on kreeklased ja krimmitatarlased. Meie siinses piirkonnas tundub olevat polüglottide sepikoda.

Kahjuks, ei. Näiteks mina: elades Mariupolis (linn, mille kreeklased asutasid ning mille ümber on palju kreeka külasid), mina kuulsin ja rääkisin vene keelt tänaval ning ukraina keelt tööl, aga ei näinud ühtki kreeka tähte — see oli peaaegu ükskeelne keskkond. Ent siis, kui ma kolisin Tallinnasse, algas tõeline keeleekvilibristika: lennukis räägin ma poola keelt, tänaval võin kuulda küsimust inglise keeles, kohvikus tellin ma lõunasööki eesti keeles, tööl kasutan vene keelt. Iga päev erinevates olukordades keeled vahelduvad nagu kaleidoskoobis, pluss e-kommunikatsioon, kus lendlevad mu silmade ees laused prantsuse, bulgaaria, valgevene, kreeka ja teistes keeltes. Siin on tõeline polüglottide sepikoda!
Читать далее

О тщете

Время от времени мне приходится наблюдать за людьми, часы напролёт проводящими за игрушкой в компе. Затягивает, знаю — собственно, на это и рассчитано их создателями. Поскольку меня напрямую это не касается, я замечаний не делаю, но тут можно.

Самое странное для меня-рационального в том, что никакой пользы это не несёт. За тот час-два-три можно было бы на выбор: выучить с десяток фраз например на английском в дуолингво (эта штука тоже сделана как игра и затягивает), почитать умную книгу (и таким образом, в частности, пополнить свой словарь), сварить борщ (и не питаться полуфабрикатами, пельменями и прочими гамбургерами), поотжиматься или сбегать в спортзал рядом, кого-то снять или кому-то сняться (и несколько снизить социальную напряжённость), убрать мусор перед домом (и хоть на шаг приблизиться к Европе), пофантазировать о своём будущем с конкретными индикаторами его достижения, найти работу, написать, в конце-концов, эту заметку… Но нет — стрелялки, бродилки и прочие стратегии
Читать далее

Krimmitatari keel

Ma kaeban tihti, et ukraina keele oskusega on häda, vähemalt suurtes linnades. Aga siis mul tuli meelde, et meil, Ukrainas, on rahvus, kelle situatsiooni võib julgesti nimetada «katastroofiliseks». Need on krimmitatarlased või kõrõmlõlar.

Kui inimesi, kes oskavad ukraina keelt, on umbes 45 mln, krimmitatarlasi on erinevate hinnangute järgi 500 tuhat kuni 2 mln (mitte ainult Ukrainas, vaid ka Türgis ja Uzbekistanis). Nad olid deporteetitud Krimmist Teise maailmasõja ajal (meil on lavastatud sellest perioodist väga traagiline film «Haitarma») ja nüüd nad kaotasid taas oma kodumaa — okupeeritud Krimmis toimuvad etnilised puhastused. See rahvus on poliitiliselt tähtis Ukraina jaoks, sest nad on meie kodanikud, nad toetavad Ukraina iseseisvust ja neil on oma rahvuse enesemääramise õigus (neil pole oma riiki). Kahjuks, on internetis olemas ainus krimmitatari keele õpik (0—A2) vene keeles. Raamatupoodides pole seda õpikut ega teisi krimmitatarikeelseid raamatuid üldse! Ukraina koolides ei õpitata meie naabrite keelt ka! Kui ma selle peale mõtlesin (kell oli kaks öösel), mul oli hirmus häbi, ma ei saanud magada.

Ideaalses Ukraina riigis peaks olema Kanada mudel: igas koolis on krimmitatari keele kursus, iga poliitik ja ametnik peab kõnet alguses ukraina, siis krimmitatari keeles (nagu Kanadas — alguses inglise, siis prantsuse keeles). Aga ma olen pessimist selles suhtes. See peaks olema nii, kuid seda pole ja ei tule.
Читать далее

Infoallikad

Kui Ukraina, Eesti, Gruusia, Armeenia, Tadžikistan ja teised riigid olid Nõukogude Liidu (enne Venemaa impeeriumi) koosseisus, paistis täiesti loomulik olevat, et suurem osa uudistest tuli vene keeles, sest impeeriumi keskus oli Moskva. Isegi teaduses, kus teadlased oleksid pidanud maailma kirjandust lugema, informatsiooni põhiallikad olid venekeelsed. Iga raamat algas viimase kommunistliku partei kongressi otsustega ja Lenini tsiteerimisega.

Pärast iseseisvuse saavutamist erinevates riikides need infoallikad muutusid. Näiteks, Eestis, Gruusias ja Armeenias, paljud inimesed loevad inglisekeelseid uudiseid ning suhtlevad oma välismaa sõpradega inglise keeles, aga Ukrainas ja Tadžikistanis nagu muiste uudiste edastamise keelelise vahendina domineerib vene keel. Muidugi, üks põhjustest on halb inglise keele oskus.

Seda võtavad arvesse FBi algoritmid: nad analüüsivad iga kasutaja sõnumeid ning pakuvad talle sobivaid ja huvitavaid uudiseid ja reklaami. Näiteks, kui ma oskan poola ja inglise keelt, mul ei ole poola- või inglisekeelset reklaami, kuid viimasel ajal ilmub eestikeelseid teateid. Samuti uudised FBi väljas — need on harva Poolast, aga väga tihti Venemaalt.

Arvan, et läheb veel palju aega, et algoritmid tunnetaksid ühiskonnaelu muutusi.
Читать далее

Mariupol

Mariupol on suur linn (ta kuulub Ukraina kõige suuremate linnade esikümnesse), mis asub Aasovi mere ääres. Siin on sadam, kaks tohutut metallurgia tehast, masinatehas ja teised ettevõtted. Meil oli lennujaam, kust ma lapsepõlves lendasin tädi juurde Lvivisse, aga aastast 2014 see on suletud sõjaolukorra tõttu.

Ma mõtlen tihti, et Mariupol ja Tallinn on sarnased: nad asuvad mere ääres ja see maa on Maarjamaa. Ilm on pehme (muide, suvi Mariupolis on väga kuum võrreldes Tallinnaga), Mariupolis elab 444500 inimest, Tallinnas 430800. Mariupoli elanukud on ettevõtlikud ja julged. Siin on palju erinevaid rahvaid: kreeklased (nad asutasid linna), ukrainlased, venelased, sakslased, juudid, tatarlased ja paljud teised rahvused. Muidugi, meil pole nii pikka ajalugu — ainult 240 aastat (1778).

Kahjuks, Mariupol on praegu hirmus ebamugav linn: halvad teed, vana ja täis inimesi ühistransport, ohtlik ökoloogia, mustad majad, pikad järjekorrad, aeglane mobiiliinternetiühendus (kui täpne olla — seda ei olegi), kauplustes ei saa kaardiga maksta ning on vaja pangaautomaadi juurde minna… Iga tegu (näiteks maksuametilt mingi dokument saada või meditsiinilist analüüsi teha) vajab tervet päeva. Kõik on nii halvasti planeeritud ja korraldatud, et on üllatav, kuidas siin on võimalik elada?!

Elanikud kannavad tumedaid (siniseid või musti) odavaid riideid, neil on heledad ja väsinud näod ning kerekad, mittesportlikud kehad. Hommikuti lähevad nad tehastesse, õhtuti koju, nad joovad palju õlut, söövad palju leiba ja odavat vorsti… Inimesi tulvil bussid tunduvad olevat täis negatiivset ja agressiivset energiat. Seetõttu, ainult maandudes Tallinna lennujaama ja sealt väljudes tunnen, et on võimalik vabalt hingata ja lõõgastuda.
Читать далее

Тисячі

Як учив товариш Ленін: «учёт и контроль — основа социалистического хозяйства». Чогось запам’яталось мені з часів аспірантури, що треба 700 тис. знаків іншомовного тексту було прочитати перед іспитом (з них 100 тис. перекласти письмово). Зараз глянув вимоги до нинішніх аспірантів — удвічі менше. Але до чого я: пам’ятаючи цю цифру, я сумлінно був рахував, скільки тисяч прочитано естонською.

І от сьогодні якраз перетнув межу в 350 тисяч, себто половину від моїх аспірантських. Ну що сказати: дитячі книжки вже на раз-два читаються, серйозніші — трохи повільніше, але все одно значно швидше, ніж в травні, коли той облік почався. Вопщім, häid jõule! Учиться, учиться и ещё раз учиться, по заветам дорогова Ілліча
Читать далее

Маріуполь, ЧСЧ, ВІЛ

За останніми даними Альянсу громадського здоров‘я (2018 рік) серед ґеїв, бісексуалів та інших ЧСЧ Маріуполя 8,8% ВІЛ-позитивних. Багато це чи мало?

З одного боку, це вдесятеро більше, ніж серед звичайних гетеросексуалів. З іншого, це менше ніж в Одесі (13%) чи Донецьку (22%). Ця цифра також означає, що епідемія поки не збільшується, адже в 2009 році наше дослідження дало ту саму цифру. Разом з тим, в цій стабільності нема підстав для оптимізму — ми поруч з війною, а війна завжди тягнула за собою епідемії, і в будь-який момент ситуація може стати гіршою.
Читать далее

Filossofiline mõtisklus

Reis tagasi oli pikk. Kiievi raudteejaamas ostsin moodsa raamatu «Sapiens: a brief history of humankind» ning aeg möödus rongis kiiresti. Ühes peatükis autor, ajaloo doktor Yuval Noah Harari, kirjutab, et lahendamatud vastuolud on iga kultuuri alus: «selleks, et mõista teie naabrit, kes käib tänavanurgal mošees, ärge otsige alusväärtusi Koraanis, vaid otsige islami kultuuris neid sätteid, kus reeglid põrkuvad kokku». Doktor Harari toob näite keskaegsest Euroopast: hommikuti rüütlid käisid kirikutes ja kuulasid jutlust, et rikkus on saatana ahvatlus ning on vaja vägivalda vältida; õhtuti nad käisid oma süserääni palees ja nautisid laule, milles ülistati lahinguid ja rikaste vürstide võimsust. Samamoodi modernse elu vastuolu on vastuolu vabaduse ja võrdsuse vahel.

Selles kontekstis küsisin ma endalt: mis on lahendamatu vastuolu Ukraina ja Eesti kultuurides? (loomulikult, eraldi) — See on raske küsimus, sest Eesti elu tunnen ma ikka veel halvasti, kuid Ukraina elu — liigagi hästi. Aga ikkagi proovin aru saada. Tasub öelda, et neid mõtteid pole vaja tõsiselt võtta.

«Meie inimesed tahavad kahte asja: et riigis poleks korruptsiooni ja et vader saaks muret lahendada». Niisiis, lahendamatu Ukraina kultuuri vastuolu on soov reeglite järgi mängida ja iseendale erandi teha.

Eesti elu kohta mul ei ole niisugust ilmekat näidet, ainult mõned tähelepanekud. Pikett Ukraina toetuseks on korraldatud eestlaste algatusel. Kas seda märgatakse Ukraina kogukonnas Eestis ja ühiskonnas Ukrainas? Vastus on kõikuv: jah ja ei. Ühest küljest seal teatakse sellest, teisest küljest peaaegu mitte midagi ei võeta ette — eestlased toetavad ukrainlasi viis aastat, ukrainlased seda üldse ei vaja (mul on häbi). Mulle see meenutab situatsioone koolis, kui poiss tahab tüdrukuga suhelda, aga kardab seda öelda, kuid kannab tüdruku portfelli või kisub tüdrukut patsist. Niisiis, lahendamatu Eesti vastuolu on soov kellegagi sõbrustada, seltsida, kaubelda ning liiga tagasihoidlik olla.

Siin ma panin silmad kinni ja jäin magama.
Читать далее

Paralleelmaailmas

До дня народження чоловіка купив дитячу книгу естонською — бо і читати легко, і сюжет затягує: четверо естонських восьмикласників з 2016 року хочуть попередити першу світову війну, тому мандрують у часі, щоби змінити історію… щось іде не так і вони потрапляють в паралельний світ, де все майже таке, але історія пішла по-іншому. І от, в одній з глав вони опиняються у 2016 році в Естонії, в своєму рідному місті, але у паралельній реальності. Ця глава (мій переклад її частини — нижче) є пародією на Країну Рад. Ось така декомунізація через гарну книжку.



У маленькому селищі на північному заході 1 травня 2016 року не було аж так тепло, як сто років тому в Сараєво […] Погода була хмарною, дощило та було мрячно, але на невидимих в таку погоду вулицях юрмився народ. Мандрівники пішли туди, звідки долинали гамір і музика. На автобусній зупинці біля цвинтаря грав духовий оркестр. На великій стоянці відразу за зупинкою було збудовано трибуну, яка нагадувала гігантський п’єдестал для чемпіонів олімпійських ігор, на цьому п’єдесталі вони отримують з честю виборені медалі. Однак тут не було жодного чемпіона. На найвищому щаблі стояв, ледве тримаючись на ногах, майже столітній скорчений дід. Вся його грудь блищала золотом орденів і медалей. Якби трохи молодші старуни на нижчих щаблинках не тримали його, то тягар жестяних орденів напевно поклав би немічного прямо носом на землю.

«Це, мабуть, якась вистава просто неба», — здогадався Томас, — «здається, вони пародують першотравневий парад радянських часів».

Мандрівники в часі сховались за рогом збудованого ще в кам’яному віці паркану кладовища та слідкували за подіями на стоянці. Через вулицю, прямо навпроти зупинки, стояла школа. Її будівля здавалась мандрівникам знайомою, адже в їхньому світі вона теж була школою.

У мить, коли оркестр замовк, загуркотіли барабани та відкрились головні двері школи, звідки вийшли, маршируючи, святково вдягнені діти. На всіх були білі сорочки та гаряче-червоні краватки. На хлопцях були сині штані, на дівчатках — юпки в клітинку. Діти шикувались перед школою, більші зпереду, менші ззаду. Вийшовши зі школи, всі покрокували через стоянку в бік трибуни. Той клас, який доходив до трибуни, зупинявся, ставав струнко і на повні груди кричав «Служу Радянському Союзу!».

Дід, що стояв на постаменті, махав їм та ворушив губами так, ніби хотів щось сказати. Хоч обов’язкові слова були відомі, в крику вони ставали нерозбірливим гавканням. Далі до трибуни марширував наступний клас.
«Ти певен, що це пародія?», — спитав Керт Томаса. — «У старих фільмах я бачив піонерські паради і мені здається, що тут справжнісінький парад».

«Слава полеглим героям!», — прокричав наступний клас. Після того, як всі класи пройшли, діти рушили на Паркову вулицю. Там, у кінці, стояв пам’ятник полеглим у Другій світовій війні. Анетт, Маріліз, Керт і Томас стали в хвіст колони. Це було легко, адже тепер до школярів долучились інші поселкові в піонерських краватках.

У кінці вулиці мандрівники здивувались ще більше. На тому місці [...] височів білий мармуровий обеліск, увінчаний червоною зіркою. Зліва і зправа від обеліску лежали квіткові грядки, перед якими стояли у почесній варті озброєні автоматами солдати. Всі люди, які проходили повз обеліск, зупинялись і схиляли голову. Мабуть, вони взаправду хотіли віддати шану полеглим героям. Але кожний, хто схилив голову, отримував від солдата зелений папірчик.

Одного юнака, який пройшов обеліск і не схилив голову, озброєні вартові повернули назад та прослідкували, щоби він десять разів підряд глибоко вклонився. Вони записали його ім’я та не дали йому папірця.

Дійшла до мандрівників у часі черга минати обеліск.

«Що нам робити?», — поцікавилась Маріліз.

«Вклонитись, звичайно», — відповіла Анетт, — «Диви, вони не жартують!»

Юнаки та юнки зупинились перед обеліском, вклонились до землі, отримали свої папірці та пішли далі. За кілька метрів вони повернули праворуч та рушили паралельною вулицею назад до автобусної зупинки.

На лівому боці вулиці, там-таки, де мандрівники в часі сподівались побачити руїни крохмально-сиропного комбінату, височіла велика будівля. На її останньому поверсі тріпотів великий плакат «П’ятирічку за чотири роки!», а під ним трохи менший «Кожній радянській людині — літр сиропу в рік!». Біля входу на фабрику красувалось велике зображення, в якому впізнавався Ленін. Під ним стояв текст «Ідеї Леніна живуть і перемагають!»

«Мені здається, ми потрапили в Радянський союз», — сказала Анетт.

«І це в 2016 році!», — додала Маріліз.

«Це означає, що в цьому світі Естонія не стала незалежною», — підсумував Томас.
Читать далее

Вокзал

Панно на ЖД вокзале Мариуполя, чуть старше меня — 1974. Что мы видим?


По краям мужчины: пилот, моряк, металлург, машиностроитель — основные предприятия в городе. В центре женщина с дитём. Как у нас говорили, «пошла в семейностроительный». Что сейчас осталось? В 2014 накрылся аэропорт медным тазом, в 2018 — порт, металлурги пока держатся. Ну а строительницы по-прежнему строят...
Читать далее

Дещо про сімейну історію

У мого діда були покалічені руки — бракувало кількох пальців. Коли я питав бабцю, чому — дитині ж цікаво — вона неохоче говорила щось там типу «виробнича травма» (працював він все життя на Азовсталі майстром), без подробиць. Жили вони у великому будинку, вона була домогосподинею — тобто аж до самої смерті його зарплата і пенсія були єдиним джерелом прибутку спочатку для п’ятьох, а як дочки поодружувались, то для двох.

Бабця часто розповідала про німецьку окупацію Маріуполя та завжди дорікала дідові тим, що він їздив по санаторіях, а її не брав. Завод оплачував. Коли дід помер (а це ще був СРСР), завод забезпечив труну. Мені це здавалось природним — бо ж все життя працював там. Потім відійшла бабця. І от, в один з моментів (я вже був в аспірантурі) я в маленькій заводській многотиражці побачив знайоме, з нашого альбому, фото діда. Помилки бути не могло — в підписі його прізвище та й завод той самий. У статті поруч йшлось про Спротив окупації, частиною тої законспірованої диверсійної групи на заводі був Ципишев Іван Прокопович, який в одній з операцій втратив пальці. Загадка розкрилась. Я побіг в наш музей, мені підтвердили, дійсно — таке було і такий в списках Спротиву стоїть і йому як ветеранові були оті всі пільги, як прижиттєві, так і посмертні. Тоді я мало не образився на вже покійну Віру Данилівну: ну хіба не можна було сказати, що це не «виробнича травма»! Я б гордився дідом-героєм! А потім я подумав, що мабуть ці часи не були тими, які хочеться згадувати: тяжка праця, три дитини, щоденний страх, що він не повернеться... Гордитися я можу і так, власне горджусь. Я знаю, бути героєм генетично не передається (хіба деяка схильність до авантюр), але десь у глибині душі ховається віра в те, що сучасний спротив був би неможливий без того.
Читать далее

Кола друзів

В совку (на Заході теж) колись не було дарк-румів, хорнету та інших важливих речей. Були круїзинґи, плішки по нашому, де можна було по швидкому пошукати... пригод і, зрештою, найти — не завжди так як хотілось, інколи з фінґалами і арештами. Була і інша форма дозвілля, більш персоналізована, секс-антрополоґ Роберт Остфоґельс назвав її «колом друзів».

Як це виглядало? Я недарма згадав совок на початку — в кінці 80-х — 90-х відеомаґнітофони не всі могли собі дозволити, але був у Донецьку такий собі Льоня (ім‘я справжнє, вже давно він упокоївся на кладовищі в кінці вулиці Світла путь), і в нього він був, і фільми до нього теж. Так от, надвечір збиралися в його квартирі кілька давніх знайомих плюс пара новеньких, випивка-закусь-то-сьо, новини культури та що чути між сестрами. Культурна проґрама тривала далі: новинки документалістики, себто у відеомаґнітофон вставлялась касета з порно...

Такі вечори були не тільки у Льоні. Навіть у богом забутому селі під Волновахою, де мешкала пара хлопів, теж щось подібне орґанізовувалось, про Маріуполь годі й казати. Цікаво, в епоху фейсбуку і Ліфту, вижила така форма дозвілля чи ні?
Читать далее

Ім‘я, яке привласнила Москва

Ілля Львович Сельвинський. Вікіпедія скромно зазначає «русский поэт крымчакского происхождения», народився в Симферополі.

Один з дідів — Еліоґлу, батько — Лейба Ейшаеловіч. Типові російські імена [іронія]. Воював, писав, попадав в немилість при совітах (бо, бач, не так перемогу оспівував), знову воював. Помер у Москві. З його творчістю я випадково познайомився у збірнику 1998 року — емоційна, експресивна, закохана в молодість. Такий він, син Криму
Читать далее

Люллі

Пригодницький роман «Три мушкетери» читали, здається, всі, тож можете собі уявити, як виглядали ті часи, коли на чолі Франції стояв Луї XIV — той, який сказав знамениту фразу «Держава — це я». А ще він, знаний як «Король-сонце», танцював. Саме тому при ньому з‘явився Жан-Батист Люллі, композитор, один з небагатьох у тій добі, чиї сексуальні стосунки з чоловіками задокументовано.

Дитиною його буквально на вулиці взяв якійсь аристократ як іграшку для дочки, по ходу він навчився музики і танців, юнаком його помітив майбутній Король-сонце і взяв до себе — «дружити». Згодом, Люллі забрав під себе всю королівську музику і навіть відсудив у Мольєра авторські права на його комедії. Йшов час, Луї XIV старішав і вже не міг танцювати як раніше. Дратувався. Звичайно, зривав злість на придворних. Дістав на горіхи і Люллі — бо ж бач, як можна під таку дурну музику танцювать?!? Власне приводом для монаршої немилості до королівського музиканта стали його, музикантишки, чергові пригоди з якимсь хлопцем... Нє скрєпно! Потім король захворів. На одужання владики Люллі пише «Te deum», виконуючи який встромляє в ногу посох і помирає від гангрени...
Читать далее

Küborgid

Ma tahaksin jutustada mängufilmist “Küborgid: kangelased ei sure”, lavastatud 2017. aastal Ukrainas. Sel aastal me korraldasime sõpradega selle vaatamise Sõpruse kinos Tallinnas. Filmirežissöör Ahtem Seiitablaev on kuulus näitleja ja kultuuritegelane, kes on pärit Krimmist.

Filmi sisu on väga lihtne: ukraina sõjameeste rühm kaitseb Donetski Lennujaama peaaegu purustatud hoonet 2014. aastal vene vägede eest. Filmis on vähe tegevust, aga palju arutelusid “kes me oleme?”, “miks me jääme siia?”, “mis tähendab ukrainlane olla?”. Ekraanil on nii palju ukrainlastele tuntud teemasid ning meie jaoks see on vaimustav, aga välismaalastele tundub igav.

Miks “Küborgid”? Lennujaama kaitse jätkus 242 päeva, kusjuures vaenlane ründas tankidega ja raketisüsteemidega. Vene väed ei saanud väga kaua lennujaama enda kätte võtta ning nad hakkasid kaitsjaid küborgideks nimetama, justkui nad polekski inimesed, vaid surematud masinad. Kogu süžee käsitleb rahvaidentiteeti surmavaenlasega võideldes. Tundub, et see mängufilm on dokumentaalne, sest kõik selle tegelased ja sündmused on tegelikult aset leidnud ning need inimesed olid filmikonsultandid.

Üldjoontes, “Küborgid” on väga põnev ja vaimustav film minu põlvkonna jaoks. Kahjuks, tundub olevat, et aastate möödudes, kui inimesed unustavad detailid (nagu välismaalased, kes neid ei tea), see film muutub igavaks.
Читать далее

Kokkusattumus

Kui ma alustasin eesti keelt õppida, siis ostsin ühe keskaegse kriminaalromaani* raamatupoest lugemiseks. Õhtul lõpetasin ma selle raamatu 7nda osa. Niisiis autor aeg-ajalt annab geograafilisi detaile ning ma tahtsin kaardilt vaadata, kus oli see pidalitõbiste seek, milles elasid kangelased.

Ma arvasin, et tõenäoline on, et leprosoorium asus kuskil minu maja kõrval, sest autor kirjutab maanteest itta Viru värava poolt (nüüd on kaks sellist suunda — Tartu ja Narva mnt) ning «kiriku kellade kõla kostab siia ära ja linnaväravate kägin, kui need ööseks suletakse» (lk 13). Alates tuli mulle meelde, et see näis olevat Lasnamäe, mis on praegu näotu venegeto. Aga siis ma leidsin Internetist, et Armeenia kirik, mis on Stockmani lähedal, see oli Jaani seegi kirik ja on ainus hoone, mis on «tänapäevani säilinud seegikompleksist» (https://et.m.wikipedia.org/wiki/Tallinna_Jaani_seegi_kirik). Seek ise asus aadressil Tartu mnt, 16 — jah, see on peaaegu teisel pool tänavat minu asukohast. Nii põnev kokkusattumus!

* Hargla I. Apteeker Melchior ja Tallinna kroonika. — Tallinn: Varak, 2014. — 470 lk.

Читать далее

Mälupilt

Tahaksin ühest kurioossest juhtumist jutustada. Mariupolis mul on emane kass Lisa, ta on juba vana ja steriliseeritud. Aga tol ajal imetas ta jälle oma kassipoegi ja tegi seda minu diivani all.

Teises toas on mul väike orel ja tookord ma praktiseerisin orelimängu. Kui ma hakkasin Bachi «Partita sopra ‘Sei gegrüßet, Jesu gütig’» mängima, Lisa võttis oma lapsed ja kandis nad toast välja. See oli minu jaoks üllatus, ma teadsin tema reaktsiooni minu muusikale — midagi sellist polnud varem juhtunud, ta kartis ainult «Sei gegrüßet». Kui huvitav!
Читать далее

Tom of Finland

Täna, keskööl, ETV2 näitas Soome filmi ühest pikast keskmise välimusega tagasihoidlikust soome mehest Touko Laaksonen.

Keeleliselt oli see minu jaoks raske, sest ma pidin üheaegselt eesti subtiitreid kiiresti lugema, süžeed ekraanil jälgima, kusjuures soomekeelsed dialoogid viisid mu tähelepanu kõrvale…

Peategelane võitles kogu elu oma traumajärgse stresishäire vastu — ta oli Talvesõja veteran. Oma häiret muutis ta kunstiks. Sõda lõppes kõigi jaoks, aga mitte tema ja tema sõprade jaoks: politsei korraldas haaranguid homoseksuaalsetele meestele, peksis ja arreteeris neid. Touko joonistas, ta pliiatsijoonised olid erootilised, need tundusid hirmus kõlvatutena, aga need muutsid kogu põlvkonna elu (näiteks, tema ajal said populaarseks jõusaalid).

Nüüd Soome riik on väga uhke selle mehe üle, kelle nimi on Tom of Finland, Touko Laaksonen, leitnant
Читать далее

Kolm rühma

Viimasel ajal jälgin FB-s kolme emigrantide rühma elu: «Українці в Естонії» (ukrainlased Eestis, üle tuhande osaleja), «Polacy w Estonii» (poolakad Eestis, 523) ja «Eestlased Ukrainas» (166). Mida öelda?

Esiteks, ainult ukraina rühmas kirjutatakse vene keeles, samal ajal kui poola ja eesti rühmas kasutatakse ainult poola või siis eesti keelt.

Teiseks, ainult ukraina rühmas on arutelu tulisem. Ukraina keeles nimetatakse seda «Зрада і перемога» (reetlikkus ja võitlus), aga teistes rühmades inimesed kirjutavad väga tavalisi teateid, näiteks «Kutsun kohvile Tallinnasse». Üks minu sõpradest mainis FB-s kommentaarides, et see algas viis aastat tagasi, kui vene väed okupeerisid Krimmi — selles grupis osalejad muutusid väga argessiivseks, aga eesti päritolu ukrainlased (kes elavad kolmes külas Krimmis) lahkusid rühmast, sest nad toetasid anneksiooni.
Читать далее

Легенда про останню фуґу

Її любили перші біоґрафи Баха — відомо, що останній його цикл, найбільш абстрактний, Мистецтво фуґи, залишився незакінченим — фінальний номер, фуґа на три теми, в якому Бах ставить свій підпис (третя тема укладається у його прізвище — В. А. С. Н., си-бемоль, ля, до, си), обривається так, ніби перо випадає з рук ґенія, а його душа зливається з гармонією сфер.

Буває, це розповідають перед концертом, — і уявіть, що коїться в залі, коли музика раптом замовкає… Правда є більш прозаїчною: останні такти загубились у часі, Бах встиг дописати це, а після нього ще продиктувати своєму зятеві хорал «Перед троном твоїм предстаю». Не знаю, за чим шкодувати більше — за красивою леґендою чи за втраченою, здається, назавжди музикою (цей матеріал є вільним викладом шматочка лекції російського музикознавця).
Читать далее

Different from the Others

Ютуб підсунув мені цей фільм. Зараз би ми його назвали соціальним роликом. 1919 рік, Маґнус Гіршфельд (до речі, він у фільмі грає сам себе) засновує Інститут сексуальних наук та бореться проти переслідування гомосексуалів (горезвісна ст. 175 німецького Карного кодексу). У фільмі — історія романтичного і водночас трагічного кохання студента і музиканта.

Статтю буде скасовано тільки в 1994 році, за 75 років! Весь цей час стаття 175 забирала життя німців, аналогічна стаття 121 — громадян Радянського союзу. В деяких країнах гомосексуалів страчують по-сьогодні… — так само як і з боротьбою жінок за власні права потрібно було три чи чотири покоління, щоби змінити суспільство. Це тяжко усвідомлювати: активіст не побачить результатів своєї боротьби за життя, його звинувачуватимуть у зраді та ґрантожерстві. Проте зміни обов’язково будуть
Читать далее

Три групи

Спостерігаю я за життям трьох еміґрантських ґруп у ФБ: українці в Естонії (>1000 учасників і учасниць), поляки в Естонії (523) та естонці в Україні (166). Що сказати?

1) тільки в ґрупі українській пишуть російською, в інших винятково польською та естонською;
2) тільки в ґрупі українській якась зрада і перемога, в інших буденні оголошення: «посиджу за кавою з кимсь», «на Різдво їдемо в Таллінн, приєднуйтесь, зустрічаємось там-то»… Градус емоцій тільки в українській ґрупі високий.
Читать далее

Романтичне. Про мови

Коли я писав, що естонська при першому знайомстві здалась мені вельми архаїчною, щось бачилось мені нелогічним, муляло очі, адже багатство граматичних форм і фонетики властиве якраз молодим мовам, коли ще правила не стабілізувались — можна сказати і так, і овак, спробувати і це, і ще оте…

Аж потім в голові думки стали в лінію: хоч ми називаємо латину, давньогрецьку і санскрит мовами архаїчними, але тільки тому, що вони історично віддалені від нас, тоді як насправді ми вчимо їх у тому вигляді, коли вони були молодими і сповненими сил, вони могли багато (і, власне, змогли це зробити — он латина досі веде за ручку Европу). Так і угро-фіни — ще і хочуть, і можуть багато, вони амбітні як колись люди біля Олімпу та на Палатинських пагорбах
Читать далее

Платон і Агатон

Я, Агатона цілуючи, чув на вустах свою душу —
Видно, у нього вона, бідна, хотіла впурхнуть

Не можу не позаздрити Агатонові. По-перше, його коханцем був молодий качок (зараз би ми сказали «дедді»), по-друге, його коханець вже тоді був філософом, по-третє, з ним вже третє тисячоліття дискутують. Ім‘я йому — Платон. А ким був Агатон? — Допитливим учнем, про якого більше нічого не відомо. І якби не кохання вчителя, і імені б не лишилось.
Читать далее

Iseloom

Kõigepealt ma tahaksin öelda, et see on raske ülesanne — oma iseloomu kirjeldada. Loomulikult, ma räägin tihti endast, aga paistab, et see vajab sobivat juhust.

Tasub ka märkida, et iga inimene võib väga erinev olla, see sõltub paljudest põhjustest ja asjaoludest. Näiteks, kui ma olen näljane, ma saan vihaseks, kurjaks, ma teen kärbsest elevandi ja võin kedagi hammustada nagu koer. Olles haige, ma muutun tujukaks. Kui mul on liiga palju tööd ning ma tunnen end nagu orav rattas , ma muutun hajameelseks ja ebasõbralikuks. Olles rampväsinud kui vana hobune (näiteks pärast pikka reisi), ma muutun lohakaks, passiivseks ja uimaseks. Õnneks, tavaliselt ma püüan olla optimistlik, sõbralik, uudishimulik, abivalmis ja rõõmsameelne. Kusjuures ma tean, et ma saan oma laiskusest võitu, kui ma näen täpset eesmärki (niisiis tegeledes eesti keelega, ma panin end eksamile kirja).
Читать далее

Blogid

Blogisid tasub lugeda, sest sealt võib leida igasugust huvitavat informatsiooni. Näiteks, kui ma hakkasin töötama Linuxiga (see on üks arvutisüsteemidest), blogidest oli kergem lugeda soovitusi, mida teha, et probleemile lahendust leida. Sama asi oli, kui ma hakkasin teisi küsimusi lahendama. Pealegi, blogisid tasub lugeda, kui keegi tahab teada mitteametlikku vaatenurka või olla koheselt kursis erinevate sündmusetega.

Blogisid tasub pidada, sest need on tasuta ja vabameelsed, kus inimesed saavad oma arvamust avaldada. Minu jaoks on blogid nagu avalik päevik, kuhu ma saan üles kirjutada isiklikke lühikesi märkmeid (need märkmed ei ole veel artikkel, aga lihtsalt mõtted).
Читать далее

Sündmused Ukrainas

Pühapäev ja sellele järgnev öö ning esmaspäev olid väga rahutud. Terve nädalavahetus me olime ekraani külge aheldatud (ühed teleka ees, teised vaatasid uudiseid internetis) — Venemaa kasutas esmakordselt avalikult relva Ukraina meremeeste vastu Kertši lähedal. Need video ja raadioteated olid kõigis uudistes. Kolm Ukraina laeva ja nende meeskonnad (neist 6 inimest on haavatud, kusjuures 2 raskesti) on kaaperdatud. Keskööst kuni kella üheni mina kui ka minu eestlastest kaaslased, kõik me vaatasime otsesaadet Ukraina Riikliku Julgeoleku- ja Kaitsekomitee koosolekust, kus teemaks oli sõjaseisukorra kehtestamine Ukrainas. See tähendab, et sõda algas ametlikult (reaalsuses ta kestab juba viis aastat).

Pühapäeva öösel ma kirjutasin meie piketi FB-grupis, et ma tahaksin esmaspäeval mittekorralisele piketile minna (tavaliselt me piketeerime neljapäeviti) isegi üksi, sellepärast et ma ei saa eestlasi paluda, et nad koheselt muudaksid oma plaane Ukraina pärast. Aga otsustati, et me läheme koos nagu tavaliselt, kuid koosolekuteate Põhja prefektuurile teen mina. Ma tulin tööle öösel (siin on minu arvuti), täitsin blanketi ära ja saatsin PPA-sse. Viieteistkümne minuti pärast sain prefektuurist teate kätte, et pikett on registreeritud. Niisiis, täna me kohtusime Venemaa Suursaatkonna ees.
Читать далее

Küsisin kolleegilt. Teine osa

Eile, pärast arutelu, sain kolleegi käest poola keeleeksami veebilingid testidega ning täna hommikul vaatasin neid. Mis on tulemus?

Nägin, et B1 tasemeksami sooritaksin ma väga lihtsalt, ikka rohkem — B2 testidest minu jaoks oleks kõige raskem ainult teine osa: suuline kõne ja suur eksamikirjand, sellepärast et mul ei ole sellist praktikat. Niisiis, võib öelda, et minu tase poola keeles on B1 ja B2 vahel — ma tunnen end Poolas koduselt tänavatel ja kauplustes. Muide, üleeile Kuressaares tundsin ma end ka hästi saades aru paljust, mida räägitakse (loomulikult, mitte kõigest, poola keelt oskan ma ikka paremini). Aga mida ma teen edasi? Et muuta paremaks oma poola keele osaoskusi, mul oleks vaja aega, kuid see on risk eesti keele eksamil läbi kukkuda. Kui kahju, et päevas on ainult 24 tundi!
Читать далее

Дві моделі

І ще про мову, точніше про її державну підтримку в двох країнах. Отже, Естонія та Польща. Хоч вони обидві належать до ЕС, їхні підходи різняться радикально.

В першій, Естонії, екзамени з мови безкоштовні, чотири рази на рік, весь іспит вкладається в один день, сертифікати без терміну придатності та видаються в електронному вигляді (хочеш — друкуй та вішай на стінку, не хочеш — не треба, держава визнає диґітально-підписаний файл), якщо склав іспит успішно, то можеш клопотати про повернення 320 евро із витраченого на навчання, додатково є безкоштовні курси, веб- і мобільні застосунки (теж gratis!) плюс фантастичні підручники, в кінці року в податковій декларації ти вказуєш свої витрати на освіту (і мовну теж!) та отримуєш повернення податків із витраченого на навчання. Ну і як вишенка на торті — мовна інспекція: спочатку попередить, потім направить на курси, потім звільнить та оштрафує підприємство, якщо ти такий дурний, що не зміг. Окрема тема — тюрма, куди потрапляють (сюрприз!) переважно узкоязичні. Так от, там теж є уроки естонської.

Тепер Польща. Кожен іспит коштує приблизно 150 евро, причому окремо треба платити за сертифікат (ніякої диґітальності — тільки папір, що йтиме до тебе теплою ламповою поштою: загубив — твої проблеми), були екзамени двічі, тепер — тричі на рік, сертифікат дійсний тільки три роки, потім треба перескладати, ніякого повернення коштів і податків (дякуй, що живий). Про підручники, тюрму і наявність мовного патруля ніц нє вєм.

Чому така різниця? Якщо абстрагуватись від ефемерних матерій на кшталт любові до батьківщини, ментальності та віри, то причина майже очевидна: кляте імперське минуле. В Естонії приблизно 30% отих, що понаїхали, та їхніх нащадків, вони живуть компактно (цілі російські райони в містах чи повітах, де можна за життя не почути естонського слова) та не дуже прагнуть інтеґруватись (какая разница? Путін, ввєді!). В Польщі без мови можна хіба що недовго бути туристом, а з понаїхавших тільки українці та білоруси. Яка з цих двох картинок ближча до України? І, отже, яка має бути в Україні модель до популяризації мови?
Читать далее

Küsisin kolleegilt. Esimene osa

Küsisin kolleegilt, kes elab Poolas, õpib seal ja sooritas B2 tasemeksami, kuidas ta valmistus eksamiks ja mis eksami ajal juhtus. Minu huvi oli seotud sellega, et kui ma räägin poola keelt soravalt ja loen palju, kuid mul ei ole mingisugust dokumenti. Ta jutustas mõningatest eksami detailidest, mis on erinevad Poolas ja Eestis.

Esiteks, Poolas on kõik eksamid tasulised: umbes 150 eurot, kusjuures sooritaja maksab nii eksami kui ka tunnistuse eest.

Teiseks, eksam on jagatud kahele päevale (esimesel päeval on kirjutamine ja kuulamine, teisel — lugemine ja rääkimine).

Kolmandaks, tunnistus mitte elektrooniline, vaid paberil ning kehtib ainult kolm aastat, pärast seda on vaja uuesti eksam sooritada

Poolas ei ole absoluutselt tagasimaksmise süsteemi nagu Eestis. Niisiis, Eesti Vabariik on enam huvitatud, et inimesed eesti keelt õpiksid, seetõttu on siin loodud väga liberaalne keeleõppimise süsteem võrreldes Poolaga. Muide, tasub teada, et Poolas pole võimalik ilma riigikeeleta elada, aga Eestis, kahjuks, see on vägagi võimalik.
Читать далее

Ein’ feste Burg ist unser Gott

Кожна революція починається з посту. 500 років тому, в 1517-му фейсбуку не було. Були двері церкви. Саме там, у Вітенберзі, і запостив 31 жовтня свої «95 тез» доктор теолоґії Мартін Лютер. Він хотів зробити в тодішньому католіцизмі евроремонт, але ремонт переріс у Реформацію, а вона — у довгу і криваву 30-літню війну, яка відкинула тодішню Німеччину на століття назад, але вивела Німеччину сучасну (парадокс) в економічні лідери — Макс Вебер опише це за 400 років після Лютера. Що сталось?

Лютер замінив відповідальність церкви відповідальністю кожного і кожної: твоє спасіння і твій успіх залежать тільки від тебе. Ти зможеш, тому що тобі сам Бог помагає! І Лютерові же належить пісня, яку потім назвуть Марсельєзою XVI століття — саме з нею йшли в бій за свої цінності і своє майбутнє: Ein’ feste Burg ist unser Gott, Твердиня міцная наш бог. Ця пісня досі є символом німецького духу і найбільш шанованим у лютеранстві хоралом. Власне, для нас гасло «почни з себе» теж більш ніж актуальне, адже саме добровольці перші поставили чоло аґресії ззовні, а решта підтягнулись
Читать далее

Kaks e-poodi

Ma võrdlesin kahes e-poes võõrkeelsete raamatute valikut: ukraina “Книгарня Є” (https://book-ye.com.ua) ja poola “Empik” (https://www.empik.com/) ning need tulemused ei teinud mulle rõõmu.

Esiteks, raamatute arv: Poolas on suurem valik (3530 nimetusi) kui Ukrainas (630).

Teiseks, kui poola e-poes on väga palju erinevaid keele õpikuid (49 keelt, isegi väga eksootilised), Ukrainas on väiksem keelte valik (22 keelt).

Kolmandaks, minu armas eesti keel: poola e-poes oli kaks raamatut (mitte õpikud, vaid vestmikud), aga Ukrainas ei olnud eestikeelseid raamatuid üldse: isegi mitte õpikuid ega vestmikke, reisijuhtidest rääkimata.
Читать далее

Список кораблів

В першому чи другому класі школи, пам'ятаю яскраво, в читанці було надруковано невеличкий — приблизно в десять рядків — уривок з Іліади. До того грецьку мітологію я знав з радянських діафільмів (була така радість у малечі). А тут якісь довгі рядки, рими, з купою незрозумілих і теж довгих слів. І це чомусь називалось віршами! Страшне! Нє Пушкін! Так  лишився Гомер незнаним аж до університету, та й там, тільки напружившись і прочитавши кілька разів розділ підручника латини про античне віршування, я зміг відчути розмірену неквапливу красу довгого рядка. До речі, чи знаєте, що читання античних епіків уголос з повною серйозністю рекомендують лікарі — це як гарна дихальна гімнастика. Спробуйте!

А мимохідь уявіть грубеньку книгу на 500 сторінок, яку тогочасні моторні козаки знали напам'ять і цитували з будь-якого місця. За Іліадою, Одісеєю, як потім за Вергілієвою Енеїдою ворожили, ці поеми давали поради на будь-який випадок буремного життя і його непозбувної бентеги. На Гомері вчились грецькі діти протягом більш ніж 2000 років, це був стрижень грецької свідомості і в часи, коли держава була, і в тисячоліття, коли її не було.

Так от, в Іліаді, серед отих 500 сторінок неспішного тексту, є одна частина, яка здається непотрібною — там нічого не відбувається, просто йде перелік кораблей і людей, які брали участь у війні. Це якби ви стоїте на параді, а вам читають і читають, імена, звання, з'єднання, багатьох ви не знаєте і скоріш за все і не знатимете. Час ніби зупинився:

…Із Саламіна дванадцять прийшло кораблів із Бантом,
Там поставив він їх, де афінські стояли фаланги.
Ті, що їм Аргос — оселя, й Тірінта, мурована міцно,
І Герміона, й Асіна, міста при затоці глибокій,
Гавань Ейону, й Трезен, й Епідавр, виноградом славетний,
Ті, що в Агіні живуть і в Масеті, і молодь ахейська —
Мали вождем Діомеда, що славен був голосом дужим,
З ними йшов і Стенел, славетного син Капанея;
Був ще третім вождем Евріал у них, муж богорівний,
Син Меністея і внук державця старого Талая.
Над усіма ж Діомед був, уславлений голосом дужим…

Список, з якого уривок, великий, імен там багато. Нащо він? Думаю, що він відіграє ту саму роль, що і списки на монументах (з тою тільки різницею, що це звучащий список). Кожен воїн знав, що його роль не буде забута, наступний поет обов’язково згадає про тебе, твоє ймення звучатиме навіть тоді, коли від тебе навіть кам’янця не лишилось — сотні і тисячі років. Хіба це не мотивація? Судячи з популярності Горацієвого «Exegi monumentum» (я пам’ятник собі поставив незотлінний) — так, це потужна сила, що підживлювала дух  підносила тіло

Читать далее

Väljakutse

Ühes FB-i grupis, ühendades ukraina LGBT veterane, aeg-ajalt kirjutan ma tekste antiikaja lugudest. See on eriline žanr: on vaja selliseid sõnu leida, et inimesed, kes ei ole mitte kunagi lugenud antiikteoseid, tahaksid nende süžeedega tutvuda. Muidugi, ma pean mõnikord autoreid tsiteerima ning siin ma puutusin kokku ühe raskusega: mul on palju vana kreeka või rooma luuletusi peas ja need tulevad meelde, kas siis originaalis või vene keeled tõlgituna (ma olen neid õppinud niimoodi). Selleks, et leida neid ukraina keeles, on vaja püsivust ja aega — neid ei ole tihti internetis. Näiteks, üks kord tahtsin ma Mimnermi eleegiast “Tis de bios, tis de terpnon…” jutustada. Kahjuks, isegi Kiievis polnud seda raamatut. Lõpuks ma leidsin selle vajaliku raamatu Lvivis ja pidin Tallinn—Rakvere bussist sinna helistama ning paluma, et minu jaoks tehti erand ja see raamat saadetakse Eestisse, sest seda teenust neil polnud välismaalaste jaoks… Ukraina keelde tõlgitud antiikkirjandust leida — see on tõeline väljakutse
Читать далее

Аполлон і Гіацинт

Далі буде довге читання. Овідій, Метаморфози, кн. 10, 152–219 (переклад А. Содомори). Читання тяжке, не сюжетом — він романтичний і водночас траґічний. Щоби сприйняти красу античних поем, треба трохи терпіння. Тож візьміть склянку білого або червоного, сідайте біля каміну, накиньте плед і уявіть великий степ, може навіть донбаський, бога мистецтв Аполлона і його юного коханого Гіацінта…

Ліру тендітнішу нині візьму: юнаків оспіваю,
Що полюбились богам, і дівчат, що, вогнем запалавши
Протизаконним, за пристрасть свою поплатились належно.
Батько богів у свій час полюбив Ганімеда-фрігійця
Палко, й тоді він придумав, який собі вибрати вигляд,
Що до лиця б йому був: тільки тим він погодився стати
Птахом, який блискавиці його має силу носити.
Мить — і розправивши крила підроблені широко в небі,
Вже й Іліада несе, — він виповнює чаші й сьогодні,
й, хоч це Юноні болить, Громовержцю нектар наливає.
Так, Амікліде, й тебе переніс би в ефірні висоти
Феб, але часу, на жаль, не дала йому заздрісна доля.
Все ж обезсмертив тебе. Рік у рік, як лише пересилить
Зиму весна, як Овен після Риби сльотливої блисне,
Серед заврунених трав на стеблі розквітаєш зеленім.
Ти був улюбленцем батька мого. Надаремно священні
Дельфи, котрі в осередку землі, свого владаря ждали.
Бог тоді радо бував на Евроті й у вільній од мурів
Спарті. Не дбає вже він ні про стріли свої, ні про ліру.
Сам же себе він забув: хоча бог, — не цурається сітей,
Стримує чуйних собак, через дебрі гірські йому любо
Разом іти: спілкуванням постійним жагу свою живить.
Вже посередині шляху свого — став Тітан ясночолий:
Між учорашньою ніччю й тією, котра наближалась.
Друзі одежу зняли, намастили оливковим соком
Тіло, й диск почали, до змагань приступивши, метати.
Першим його, розмахнувшись, пустив у прозоре повітря
Феб — і стрімким тягарем розметав усі хмари зустрічні.
Часу чимало пройшло, поки диск, повернувшись на землю,
Впав. Ось таке можуть сила і хист, коли в парі, звершити.
Грою захоплений, саме в ту мить нахиливсь тенарієць —
Диск підхопити хотів, — але той від землі блискавично
В цю ж таки хвилю відбивсь і тебе, Гіакінте, в обличчя
Наче б із пращі потужної вразив. Збіліли обоє —
Хлопець і бог. Він на руки підхоплює тіло зів’яле.
То зігріває його, то висушує рани криваві,
Зілля кладе: зупинить хоче душу — невтримну, летючу…
Хист не поможе, проте, коли рана — невиліковна.
Як на городі, коли хтось надломить фіалку, чи дикий
Мак, чи лілею з тичинками жовтими в чашечці білій, —
Никнуть вони, нахиливши додолу голівки зів’ялі:
Втриматись сили нема, і верхівками дивляться в землю, —
Так от і він свою голову клонить; безсило на плечі,
Вже й під своєю вагою вгинаючись, падає шия.
«Гинеш, обдурений долею, в розквіті літ, Ебаліде! —
Вигукнув Феб. — Твою кров — мимовільний мій злочин — я бачу.
Ти — моя мука, мій біль. До могили твоєї причетна
Буде правиця моя, бо й довів я тебе до могили!
Втім, чи моя тут вина? Якщо так, то виною назвати
Можна б і гру; якщо так, то й кохання назвімо виною.
О, якби згинуть я міг замість тебе! Якби міг померти
Разом з тобою! А що я не вільний од присудів Долі —
Будеш зі мною вовік — на співучих устах і на думці.
Тільки тебе відтепер моя пісня вславлятиме й ліра.
В квіт обернувшись новий, мого стогону мітку нестимеш.
Прийде пора — й у той самий квіт переміниться славний
Воїн-герой; на пелюстці і ймення його прочитають».
Поки таке майбуття Аполлон правдомовний віщує,
Кров, що в той час по землі розлилася, траву заплямивши,
Кров’ю вже не була: заяснівши, мов пурпур із Тіра,
Квіт появився, подібний до лілії, тільки ж у неї
Сріблом блищать пелюстки; найчистішим багрянцем — у нього.
Фебові мало й цього: щоб іще було більше пошани,
Сам він зітхання своє залишає на квітові: «Ай, ай!»
На пелюстках надписав — у тих літерах тугу засвідчив.
Що Гіакінта на світ привела — не соромиться Спарта;
Й досі шанують його: рік у рік там, за звичаєм предків,
Пишно святкує народ Гіакінтії, свято триденне

Читать далее

Odi et amo

Шоста ранку, не спиться, за дві години буде естонська, але є час і натхнення на римські вірші. Катулл — ім‘я знамените. Маестро. Пристрасті в його житті буяли, за життям йшов стилус: бенкети, бійки, кохання, ревнощі… Вірш про Лесбію, якій Катулл обіцяє тисячу чмоків (власне так, бо слово «поцілунок» для нього було надто заяложеним, прісним), вчать студенти. Ще вони вчать його «Odi et amo» (пер. А. Содомори):

Я і люблю, і ненавиджу. «Як це?» — спитаєш. — Не знаю.
Чую, що так воно є. Чую — і мучуся тим

Ці два рядки потім безліч разів інші поети повторювали по-своєму. І в латинському оригіналі, і в перекладі Содомори стать причини не вказано. По асоціації з тисячою чмоків думають про Лесбію. Власне, росіяне так і перекладають: «И ненавижу её, и люблю…». Дарма, бо в його віршах тисячу чмоків обіцяно і Ювенцію…

І ще один маленький епізод короткого життя (пер. С. Шервинского):

Как забавно, Катон, всё получилось,
Стоит выслушать, стоит посмеяться,
Смейся, друг, потешайся над Катуллом:
До чего всё забавно получилось —
Тут мальчишка с девчонкой забавлялся
Шалуна, так велела мне Венера,
Поразил я копьём своим торчащим
Читать далее

Postimehe uuring

Soovin jagada teiega mõtteid, mis mul tekkisid Postimehes ilmunud artiklit lugedes, milles kirjutati ukrainlastest Eestis. Võin öelda, et see on üha aktuaalsemaks muutuv teema — ukrainlaste kogukond Eesti ühiskonnas.

Ühest küljest on see päris oluline, sest massimeedia kujundab avalikku arvamust ning uudiste hinnangud saavad poliitikute tegevusi juhtida. Näiteks töömigrantide küsimus — kas on vaja majanduslikus mõttes kasutada inimesi välismaalt või nende tööjõud on liiga suur risk? Sellele küsimusele vastus toob kaasa üpris konkreetse töömigratsioonikvoodi.

Teisest küljest on see aga küllalt praktiline küsimus meie jaoks: mida me võiksime või isegi peame tegema, et seda avalikku arvamust muuta?

Arvasin, et oleks kindlasti pidanud väikese uuringu tegema. Ma võtsin välja kõik Postimehe artiklid oktoobris (esimesest kuni kolmekümne esimeseni) nii eesti kui vene keeles, mis sisaldavad “ukrain*” või “украин*” sõna (* tähendab, et siin oleks kõik võimalikudvariandid: “Ukraina”, “ukrainlane” jne). Kokku oli 176 uudist, neist 70 eestikeelset ja 106 venekeelset. Siis ma arvutasin, mitu artiklit/uudist sisaldavad teisi võtmesõnu nagu “migrant” või “Sentsov”.

Minu tulemused on sellised (piltel on kogu aasta tulemused okroobrist 2017 kuni oktoobrini 2018): 1) venekeelsetes artiklites on rohkem negatiivseid hinnanguid Ukraina ja ukrainlaste kohta võrreldes eestikeelsete artiklitega (27 ja 17% vastavalt); 2) venekeelsetes artiklites kirjutatakse sagedamini ukraina töömigrantidest, kui eestikeelsetes (11 ja 3% vastavalt), kusjuures venekeelsed hinnangud on peamiselt negatiivsed.

Читать далее

Дві Афродити

Що ви бачите в цій скульптурі? — Два озброєних міцних чоловіки, один молодший, другий старший; вони йдуть на бій, у якому самі загинуть, але заслужать довічну вдячність громадян. Біля їхнього пам’ятника закохані складатимуть обітниці вірності. Вони — тираноборці Гармодій та Аристоґітон, чиє кохання здолало злочинну владу.

«Правителям, мабуть, невигідно, щоб у їхніх підданих зароджувалися великі помисли, кріпилась приязнь і виникали міцні зв’язки, а цьому, окрім іншого, сприяє передусім Ерос… Бо коли любов Аристоґітона і Гармодія переросла в міцну дружбу, це поклало край правлінню тиранів. Отож, у тих краях, де віддаватися закоханим закон уважає за ганьбу, такий звичай утвердився не інакше, як через малодушність законодавців, корисливість правителів і боягузтво підданих» (Платон, Бенкет)

PS: совок, з його малодушністю законодавців, корисливістю правителів і боягузтвом підданих переробив Тираноборців на Робітника і колгоспницю, отже замінив — в платоновій термінолоґії — Афродиту Уранію на Афродиту Пандемос.
Читать далее

Про реальне та віртуальне

У повісті «История одной маленькой войны» Олексія Аляскіна (пошукайте ґуґлом) є твердження, що плішка тоді буяє життям, коли місто досягає мільйона — він цю емпіричну закономірність називає «плішечною константою». А що таке плішка? Форма існування спільноти, специфічна, малоприємна, брудна, але то все антураж — механізм буде універсальним для будь-яких спільнот, як реальних, так і віртуальних.

А тепер поговорімо про аналоґії. Перед моїми очима багато різних віртуальних спільнот — як діяспорально-еміґрантських на кшталт «Українці в Естонії», так і конкретно-цільових, напр. Орґкомітет нацконференції. Думаю, що ви також зможете пригадати свій досвід віртуального спілкування в таких ґрупах.

Перше, що можна сказати: вони відрізняються чисельністю членів — від кількох сотень, а інколи і тисяч, до десятка осіб.

Друге, вони, очевидно, відрізняються гомоґенністю — від об’єднання майже випадкових персон, які не мають спільної мети (але, можливо, мають якусь спільну потребу), аж до спільної праці ретельно відібраних однодумців із сильною мотивацією на досягнення чітко окресленого результату.

В обидвох випадках можливе як буяння життя у ФБ-ґрупі, так і могильна тиша. Очевидно, що для ґруп з людьми без чіткої спільної мети запорукою жвавого та стабільного існування є якраз їхня чисельність (суто емпірично можу сказати що це десь понад 600 осіб — чим ближче до тисячі, тим краще). Натомість для ґрупи з метою, орієнтованої на досягнення конкретного результату, чисельність навпаки не має бути надто великою — до 50, бо інакше з’являються сачки.
Читать далее

Із класиків

Є така книжка «Соціальне конструювання реальності». Так от, один з прикладів того, як, на думку авторів, будується соціум, викладено на незвичному для пересічного читача матеріалі. Насолоджуйтесь!

«для коллектива, в котором институционализирован гомосексуализм военных, упрямая гетеросексуальность индивида сразу делает его кандидатом для терапии — не только потому, что его сексуальные интересы представляют очевидную угрозу боевой эффективности данного подразделения воинов-любовников, но также потому, что его отклонение имеет психологически подрывной характер для спонтанной мужественности остальных. Ведь кто-нибудь из них, вероятно, „подсознательно“ может испытывать искушение последовать его образцу. На более фундаментальном уровне поведение девианта бросает вызов социальной реальности как таковой, ставя под угрозу принимаемые за само собой разумеющиеся когнитивные („зрелые мужчины по природе любят друг друга“) и нормативные („зрелым мужчинам следует любить друг друга“) оперативные процедуры. Безусловно, девиант предстает и как живое оскорбление богов, которые так любят друг друга на небесах, подобно тому, как преданные им делают это на земле. Такое радикальное отклонение требует терапевтической практики, имеющей здравое обоснование в терапевтической теории. Должна иметься теория отклоняющегося поведения (то есть „патологии“), которая объясняла бы такое шокирующее состояние (скажем, предположением об одержимости бесами). Необходима и система диагностических понятий (некая симптоматология с соответствующими навыками ее применения при разбирательстве), которая в оптимальном случае не только позволяет классифицировать острые состояния, но также обнаружить „скрытую гетеросексуальность“ и быстро воспользоваться превентивными мерами. Наконец, должна иметься концептуализация процесса лечения (скажем, каталог техник экзорцизма с адекватным теоретическим обоснованием)»

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. — М.: “Медиум”, 1995. — 323 с.

Читать далее

Про різницю сприйняття

Сьогодні на уроці вчителька сказала, що 2 листопада в Естонії — День душ, Hingedepäev. Не той, коли влітку, а місцевий, коли естонці у вікна ставлять запалені свічки, щоби души предків знайшли доми нащадків і завітали в гості.

І тут я відрефлексував, що наші поховальні звичаї (оті всі «вперед ногами», «не приносити ніц з цвинтаря додому» etc) мають протилежну мету — щоби душа померлого забула, куди вертатись.

В обговоренні на ФБ мені дві жінки написали про свої спогади, гадаю, що вони цікаві самі по собі, тому даю, як є.

(1) Це не наші традиції. У нас душі померлих предків — це прмічники, захисники. Їх не бояться. Наприклад, на Полтавщині перш ніж сісти на лавку в хаті, спочатку здувають або змітають рукою «душок», щоб не сісти на них. Вважається, що «душки» (душі померлих родичів) можуть іноді приходити додому. А «вперед ногами» — це для того, щоб після смерті душа знайшла спокій на небі, а не бовталась між небом та землею. Тому, що дух, який не знаходить спокій, стає злим і шкідливим. Мама розказувала про цікавий обряд. Коли хоронили мою бабусю, пізно ввечері після поминок в хаті за столом залишились лише близькі родичі. Після 12 ночі всі сіли за стіл. На покуті під образами запалили велику свічку. Всі повинні були сидіти мовчки і не рухатись. Через якийсь час свічка замерегтіла і на стіні почали з‘являтись тіні. Навіть були чутні кроки. Коли полум‘я свічки вирівнялось і тіні зникли, родичі увімкнули світло і почали обговорювати, чиї «душки» приходили, що робили і що це означатиме для членів родини. Таким чином померлі предки ніби передавали інформацію про майбутні події для живих. Але ні в кого страху цей обряд не викликав. Спілкування з померлими родичами але в певний спосіб вважалося нормою.

(2) Насколько я помню, прабабуля говорила, что до 9 дней душа пребывает в доме и рядом с родственниками. Потом до 40 дней шляется по мытарствам, а затем ей определяют ПМЖ в загробном мире. И пару раз в год души из рая та ада отпускают повидаться с родней. Сама она была кацапка из Орловской области, село Сосково, бежавшая на Донбасс от раскулачивания. И по поводу общения с родственниками, жальники у славян не только огораживались, но и окапывались рвом. Видать не всякое общение с ушедшими доставляло удовольствие Традиция практически не сохранилась. Хотя в Козелецком районе мне попалось такое кладбище. Место естественно не скажу из-за чорноархеологического интереса. Бо село рядом старое, места камрадами не битые и белые историки нафик рядом не упали.

Читать далее

Не про військових, але про радикалів

Якось друг (тоді ще в студентському гуртожитку) купив виданий в Росії переклад англійського роману «Отсос». Назва, звичайно, обіцяла 🙂 Тому читано було це нами всіма — як натуралами, так і не зовсім. Роман про життя радикальних лондонських тусовок, як правих, так і лівих, де все крутиться довкола ідей, насилля і орального сексу, які виступають трьома іпостасями влади. Стюарт Хоум, здається, гіперболізує, та книга йде на одному подихові — як порнофільм. Але коли я слухав, як Дмитро Різниченко розповідає про свій досвід, я згадував саме цей текст — коли весь світ стискається до розміру тусовки, тексти пишуться для своїх, а з чужими можна взаємодіяти тільки в два способи: дати в рило або дати в рот.
Читать далее

Трохи про національну ідентичність

З подивом дізнався, що дуже багато радянських мультиків (оті всі Чебурашка, Таємниця третьої планети, Вовк і ягня etc — список великий) за совка і часів аґресивної русифікації студія «Талліннфільм» дублювала естонською. Повторюю — не субтитри, а повноцінний художній дубляж. І це в маленькій (1 млн) країні, окупація якої в 1944 році була в пам’яті аж ніяк не дідів, третина якої була депортована і ще скількись там втікла від окупації буквально на човниках через неспокійну Балтику. За всіх цих умов люди вперто тримались мови навіть у дитячих розвагах… Чи дублювались ці мультики в Україні? Не пам’ятаю. Навіть якщо і було це, то воно пройшло повз моє дитинство.
Читать далее

О кладбищах

В детстве, начитавшись Гоголя и наслушавшись историй, которые шёпотом рассказывают малыши друг другу, я очень боялся кладбищ. Даже сейчас я бы не рискнул ночью там гулять (в этом возрасте не столько из соображений мистики, сколько от понимания, что шляются там всякие — как говорила бабушка: не мёртвых надо бояться, а живых). А вот в Эстонии, которая в сознании ну никак не связывается с вием и прочей восточно-славянской чертовщиной, кладбища мне кажутся милыми и уютными, я спокойно могу там бродить и днём, и ночью. Зараза заразу не берёт: местные демоны или не видят меня (а я — их), или принимают за своего. Tule meile külla, гостем будешь, lilleke!
Читать далее

О важности терминологии

В эстонском, как учат самых маленьких, есть два инфинитива — на «-ma» и на «-da». При этом, ma-инфинитив употребляется с глаголами движения как цель, легко склоняется по падежам и вообще ведёт себя как заправское имя. Тю, — думал, — что за хрень?!? Копался, вспоминал, что славянский инфинитив — это тоже не глагол, а застывший дательный падеж супина, а уж супин, как помнится из латыни, употребляется с глаголами движения и тоже изменяется по падежам, правда только двум, но не суть. Сегодня рылся в эстонской грамматике (книжке), а там этот ma-инфинитив собственно супином и называется… И сразу всё в голове стало на свои места. Вот зачем, спрашивается, в погоне за внешней простотой путать термины и сбивать с толку приличных людей?!? Написали б сразу — супин, и все нормальные люди, которые как прилежные мальчики в школе латынь зубрили, сразу бы поняли, что к чему!
Читать далее