Про мови в Донецькій області

В Донецькому універі був факультет романо-ґерманців (анґл., нім., фр., ісп.), був просто філолоґічний (рос. та укр.). Звісно, всім їм ще викладалась латина і давньоґрецька (мій вчитель проф. М. Г. Сенів, нині покійний). На просто філолоґічному ще були старослов’янська, опціонально польська і болгарська. Усьо!

Ще була еліта — Горлівський інститут іноземних мов. Викладання там було фантастичним, але перелік той самий, що й у ДонНУ, + іврит.

В Маріуполі було те саме плюс новоґрецька (але не та, якою говорили по селах довкола). Теж усьо.

Не дивно, що після такого здається, що нічого іншого взагалі на мапі нема. З фіноугорських — в Києві катедра фінської, в Ужгороді угорської, у Львові нині ще естонська, але не на філфаці. Ще десь викладають кримську (яка споріднена з отою другою новоґрецькою, яка по селах довкола Маріуполя). Литовська, латиська — щось не чув. Про якусь екзотику типу баскської годі казати.

Отака фігня, малята

Читать далее

День міста

Сьогодні день Донецька. Згадав, бо якраз в один з таких днів перед початком занять в університеті я приїзжав увечері на електричці зі страшно важкою сумкою, доїзжав на тролейбусі по Артема до Університета, проклинаючи, звісно, голосну музику і натовпи, якими було сповнене місто, і селився в общагу, кімната 214. На ті масові гуляння я не ходив, і не пішов би зараз, навіть якби час повернути назад.

Чи люблю я Донецьк? Скоріше так, ніж ні, адже там я вперше годинами сидів у Надці з фоліантами Форчелліні, вперше прочитав Хмєлевську, купив словник Дворецького та підручник давньоґрецької, вивчив польську, здобув україномовну освіту, захистив дисертацію, почув живі Johannepassionen, прочитав перші лекції з аналітичної хімії — звісно, також українською, знайшов друзів, а деяких з них навіть там поховав.

Після початку окупації ноги моїй там не було, все вивезено, навіть старий дерев’яний столик і кавоварку. Але чи можу я сказати, що я жертва подій семиричної давнини? Радше ні. Працюючи в Інституті на приладах, які ще пам’ятали Брєжнєва (місяць ремонтуємо, тиждень знімаємо кінетику), ми з колегами інколи жартували, що якщо хтось не спалить ото все, то так і помремо біля своїх ґазометрів, бо корені вже в крісло проростали. Не моліться, бо станеться — сталось. Але хоч обрублені корені ще пам’ятать старе, смердюче та диряве крісло в кабінеті 222, та без того копняка не перейшов би до мов «екзотичних», не орґанізував би перші (і поки що єдині) в Маріуполі орґанні концерти, не провів би міжнародних досліджень у радикально іншій галузі, ніж кінетика радикально-ланцюгових реакцій, не жив би ані в Таджикістані, ані в Естонії і зрештою не знайшов би друзів з-поза України.

Так що зі святом і до зустрічі після звільнення!

Читать далее

Звездочка

На кожній зустрічі з незнайомими мешканцями Естонії, коли я користуюсь естонською (звісно, космічно далекою від ідеалу), виникають питання: ви звідки — бо ж чути, що не місцевий, та як довго тут живете? — тільки 4 роки? і за цей час змогли заговорити?? точно раніше не вчили???

Ну, тю! Звісно, приємно бути зіркою, але ну серйозно — що в цьому такого? Он деякі мої знайомі заговорили за два роки, і краще, ніж я за чотири. Ні, я розумію, що для біженців із Сирії було шоком, коли вони минулого тижня приїхали в Силамяє (то така естонська Макіївка) і їм знадобився перекладач, бо бачте місцеві школяри не знають естонської, на відміну від нещасних арабських діточок… Розумію і все одно не вміщається в голові, як легко стати зіркою: говориш мовою країни і це стає шоком для мешканців цієї країни. Тю!

https://rus.postimees.ee/7032566/arabskie-podrostki-bezhency-bystro-vyuchili-estonskiy-i-udivilis-kogda-v-sillamyae-im-ponadobilsya-perevodchik 
Читать далее

Общежитие им. монаха Бертольда Шварца

Так, продовжуємо меморії про общагу. Нашими сусідками за стінкою були дві дівчини, і був у них програвач грампластинок. Стіни між кімнатами були тонкими, та ще й розетки — короче, все, що де говорилось чи робилось, було чутно.

І от розумієте, літо, спека, за стінкою грає друга частина моцартівської Симфонії № 40. Як тільки вона закінчується, мірний скрип ліжка переривається, голка програвача переставляється на початок, Andante відновлює свій настійний ритм, Моцартові аґресивно вторить ліжко… На якомусь третьому разі ритмічні звуки ліжка вже здавались частиною партитури 1788 року.

«… Они нарочно заводят примус, чтобы не было слышно, как они целуются. Но, вы поймите, это же глупо. Мы все слышим. Вот они действительно ничего уже не слышат из-за своего примуса. Хотите, я вам сейчас покажу? Слушайте.

И создание, постигшее все тайны примуса, громко сказало:

— Зверевы дураки!

За стеной слышалось адское пение примуса и звуки поцелуев»
Читать далее

Ещё

Пригадалось. Був у нашому гуртожитку (початок 90-х) такий собі Саша — герой-любовнік под 2 метри зростом. І той Саша регулярно купував, читав і ділився з усіма всякими газетами, які хоч і називались еротичними, але насправді були порнушними.



І от серед цих невичерпних джерел студентського натхнення та мусичеських восторгов найпопулярнішою була газета «Ещё», яка, як я точно памятав, друкувалась десь в Прибалтиці — потім її Єльцин благополучно заборонив в Росії під гаслами боротьби з компартією… ги… Видавалась вона в Латвії, хоч з номера в номер там були веселі репортажі з Естонії, мабуть, спецкор сидів (чи лежав) у Таллінні. Виявилось, що в інтернеті навіть можна глянути її підшивки — хтось же зібрав і дбайливо зберігає спогади про зеленіші дерева і більші доми!
Читать далее

Гуманітаристика на хімфаці (1993–1998)

За асоціяцією з російським істориком, який своїй студентці голову відрізав, згадалось, що концентрація неадекватів, які читали гуманітарні дисципліни на хімфаці, була якоюсь більшою від норми.

Педаґоґіка — білий маг, філософія — весь час п’яненьке, лоґіка та законодавство — два молодих мача в соку, які чіплялись до дівчат, історія України, він же колишній історик КПРС — обіцяв на іспит в м’яких капцях прийти, щоби не чули, як воно ззаду підкрадається, реліґіознавство, він же КГБшний викладач наукового атеїзму без руки — плювався, психолоґія — потасканий мачо, схиблений на езотериці, українське культурознавство — впала в обійми та ліжко свого ж студента… І от як після цього бути людиною високої культури і побуту?
Читать далее

Nil novum

«Narva vajab eestikeelset kooli», lugesin ma pealkirja läbi ja meenutasin Donetski. 90-tel Donetsk ka vajas ukrainakeelset haridust. Esimesena sai riigiülikooli keemiafakulteet. Ma õppisin ja kogu aeg õpetasin ukraina keeles. Seal ilmusid samuti ukrainakeelsed koolid. Enne Euromaidani tegutseski ukraina keelekohvik…

Kas see aitas meid? — Kahjuks, ei. Üks minu parim üliõpilane sai separatistiks (kus ta on praegu ja kas ta on elus — ei tea) ja mul on seetõttu häbi. Mina ei taha midagi soovitada, mis Narvas teha. Mina vaatan seda pealt kurbusega, sest nihil est novum sub Luna
Читать далее

По страницам тематической печати

Публикую текст, который впервые появился в журнале «Наш мир» (зима 1999). Это — блестящая пародия на содержание первой ЛГБТ-прессы России и Украины. Автор, Дмитрий Глюк, в то время жил в Макеевке. Жив ли сейчас, не знаю.

ПИСЬМО ИЗ АРХИВА

Дорогая редакция журнала «Здоровье»! Я долго не решался вам написать, но потом все-таки решился. Мне очень стыдно об этом сказать, но дело в том, что я не такой, как все. Мне нравятся мальчики и мужчины, а девочки и женщины совсем не нравятся. Я еще никому не открылся и не знаю, что мне теперь делать. Мне очень нравится мой сосед по парте, хоть он и прыщавый, но я стесняюсь ему в этом признаться, а только все время смотрю на него и думаю, а из-за этого не слышу, о чем говорится на уроке. И поэтому я очень страдаю. Дорогая редакция! Можно ли мне как-то помочь и всем таким как я? Потому что я вчера прочитал в одной газете, что это нормально, но у нас в классе все думают, что это неправильно и называют всякими грубыми словами. Не знаю, как мне быть и с ним, и вообще. Помогите, очень вас прошу.

ВКЛАД ГЕЕВ В РУССКУЮ ИСТОРИЮ

Советская власть долго скрывала от нас, что все великие люди мира были геями. Именно геи придумали письменность, часы, телеграф и мороженое «крем-брюле». А уж на Руси геи и вообще никогда не переводились. Их так и называли: гей-славяне. Но только теперь об этом можно сказать прямо.

Все имена, которые на слуху у историка, изучающего историю России, так или иначе оказываются связаны с гомосексуализмом. Не будем брать историю очень древнюю, хотя русичи уже тогда знали радости однополой любви, достаточно посмотреть на форму церковных куполов. Возьмем тех, кто к нам поближе во времени.

Иван Грозный, как известно был скрытый гомосексуалист и от этого очень страдал. Он окружал себя симпатичными стражниками и тайно грешил с ними, а жен себе брал только для того, чтобы сечь плеткой и ссылать в монастырь, потому что он был еще и садист. Он любил Малюту Скуратова и разрешал ему делать что он хотел. А Малюта Скуратов был, как пишет летописец, «хоть и зело лют, а ликом аки ангел небесный». Еще царь очень любил своего сына, но это ему запрещала церковь и в результате он в неконтролируемой вспышке либидо убил своего сына фаллическим предметом — посохом.

Иван Сусанин тоже поляков в лес не просто так повел. Он вообще-то присмотрел себе одного молодого поляка и повел его в лес. А остальные просто так за ними увязались. И он от злости, что помешали, завел их в лес и там бросил и сам застрелился. Очень был неуравновешенный.

Петр Первый тоже был не чужд этому делу. Он еще с детства завел себе пассивного партнера в виде Меньшикова, его этому научили в немецкой слободе. Он все время ездил в Голландию, уже тогда славившуюся свободными нравами, и Меньшикова брал с собой — учиться. И других дворян посылал, чтобы тоже учились. А бороды стриг, потому что ему мужчины с бородами не нравились. И одежды старые ему тоже не нравились, он их заменил на французские — в обтяжку.

Царица Екатерина, правда, геем не была, но мужчин тоже очень любила. А вообще это были мрачные времена.

Зато уже в девятнадцатом веке начался полный расцвет. Один Чайковский чего стоит. А таких, кроме него была еще целая могучая кучка. И каждый — гений. Балакирев, Бородин, Римский, Корсаков, Менделеев, Гоголь, Толстой — и все они были геи, творческие личности, музыку писали, оперы там разные, романы и повести, один даже водку придумал.

А Ленин тоже был гей. На Крупской он женился для отвода глаз, а вообще у него был постоянный партнер Троцкий. Правда, Троцкого все время на сторону тянуло к кому попало, он это называл сперманентной революцией. Ленину такое поведение совсем не нравилось и он при каждом удобном случае ругал Троцкого проституткой. Политическая — это уже потом придумали. Ругал, а все равно вместе с ним спал под одним пальтом.

А Сталин был грузин. А грузины — они все такие. Только очень он уж злой был. Его не любил никто, потому что Сталин был весь в оспе и некрасивый. Да еще усы эти. И табаком от него воняло. Ему очень нравился французский гей Андре Жид. Он долго его в СССР заманивал. А Жид, хотя в страну и приехал, но наотрез отказал. Тогда Сталин запретил в Советском Союзе вообще гомосексуализм и Андре Жид несолоно хлебавши уехал. А Горький тогда сказал: «Если друг не дается, то его выпровожают. И вообще это враг какой-то, а не друг».

Про Хрущева вообще все ясно. Он указывал везде кукурузу высаживать. И дураку ясно, на что початок кукурузы похож. Кстати, когда он художников в Манеже именовал словом на букву «п», он вообще-то не ругался, он их так нежно называл. А они не поняли почему-то.

Был ли Брежневым «голубым» — истории еще не ясно. Когда он попал в поле зрения биографов, он уже был ни на что не способный и только ордена на себя вешал. Зато при нем жили такие известные геи как Рудольф Нуреев и Валерий Леонтьев. Один из них даже потом за границу уехал. Зато второй и до сих пор поет.

А Горбачев водку запрещал, а геев разрешил. Умный был мужик, понимал, что на пьяную голову получается одна импотенция. И когда его закрыли на даче на острове Фалос, он очень себя там мужественно вел.

А из всего этого вытекает такая мораль: держитесь парни, у нас богатое прошлое, и будущее будет не хуже.

ОБЪЯВЛЕНИЕ

Познакомлюсь с богатым молодым блондином с длинными ногами, внешностью фотомодели и достоинствами немеряной величины, который заедет за мной на белом «Мерседесе» с алыми сиденьями и увезет из этого паршивого города. Алкоголикам, судимым, интеллигентам не беспокоиться. О себе: 22/154/83/10, общительный, без комплексов. Будем радоваться жизни вместе.

Список литературы

1. А. Вышинский. Троцкистко-бухаринское гомосексуальное отродье, выродки Советской Родины и буржуазные пособники. М.—Л.: «Сталинский сокол», 1949.
2. Г. Васильченко. Сексуальные извращения. М.: «Советский извращенец», 1976.
3. И. Кон. Может быть, в этом что-то есть? // Вестник сексопатологии. — 1990. — № 8.
4. П. Д. Фильская. Сексуальные девиации среди неблагополучных подростков с неустоявшейся деликвентной психикой в период перехода к рыночной экономике. Реф. дис. на соиск. зв. докт. секс. наук. Кострома, 1992.
5. Голубой Я. Читайте, завидуйте: я — голубой! // Три целых пять восемнадцатых. — 1993. — № 2.
6. К. Максимчук. Гомосексуальные аллюзии и намеки в творчестве детских писателей начала ХХ века // Рагу-писк. — 1995. — № 4.
7. Джефф Страйкер — герой нашего времени. М.: «Коневодство», 1997.
8. Б. Моисеев. Споемте, друзья. Песенник. М.: «Голубые гитары», 1998.
9. Раскаленные прелести южных ночей. Комиксы. Пер. с англ. 213 с., с илл. Барнаул: «Виагра», 1998.
10. Календарь для женщин на 2000 год. М.: «Лесбиянка», 1999.

Читать далее

Caedite eos!

Жіночка у ФБ, біженка з Донецька в Польщі, запостила вітання з днем Донецька і днем шахтаря… Все б нічого, але в кольорах ДНР і з фото т. з. «театра ім. М. М. Бровуна», який має сторінку .ru.

Ну ОК. Запощу і я два фото з площі перед тим театром. Ми повернемось. Повернемось, щоби різати отих тупих кобил і баранів з їхнім виплодом

Novit enim Dominus, qui sunt eius

Читать далее

Pikett vene terrorismi toestamise vastu

«Maailmas puudub õiglus, kuid õiglust pole taevaski…» Laupäeval, kell 12 tulin ma Toomkirikusse orelipooltunnile ning nägin reklaami, et kell 6 õhtul siin mängib Konstantin Volostnov Moskvast. Kahjuks või õnneks, aga ma mäletan hästi kõike — ta esines mitu korda kontserditega okupeeritud Donetskis. Otsekohe, kirikus istudes leidsin ma internetist tema reklaamid meie linna filharmoonias, kus ta kiidab terroriste ja okupante. Ma ronisin ka Mirotvoretsiesse (see on Ukraina kaitseteenistuse veebileht ja avatud andmebaas, kus on jäädvustatud kõik andmed nendest, kes ebaseaduslikult külastasid Krimmi või Donbassi, kes aitasid vene vägesid ning need vene sõdurid, kes osalesid okupatsioonis) ja Volostnov on loomulikult seal. Ahaa, mõtlen, on vaja midagi teha! Ruttu tulin kontorisse, joonistasin oma plakati, saatsin PPA-sse avaliku koosoleku korraldamise teate (see pole vajalik, rohkem selleks et oleksin rahulik) ja kell pool kuus seisin kiriku ukse ees.

Suurem osa kontserdi külastajaid on vene turistid ja muidugi minu plakat ei meeldinud nendele. Keegi lihtsalt vaatas maha, keegi hüüdis, et kunst pole süüdi, keegi tegi nalja ning ei uskunud, et nende maksud lähevad sõjapidamisele… Ainult üks paar Moskvast otsustas, et nad ei suuda nüüd teades kõike seda selle organisti kontserdile minna. Inglisekeelsed turistid olid huvitavamad — nad vestlesid meelsasti ja esitasid küsimusi, avaldasid kaastunnet ning ei läinud kontserdile. Kahjuks, oli ka inimesi Saksamaalt, kes kordasid vene propaganda teese, et Venemaa võib kaitsta oma huve Krimmis ja Donbassis. Oli ka eestlasi: üks naine, kes avaldas kaastunnet, ütles ka, et «muusika pole poliitika», kolm kohalikku vene masuurikat püüdis meid ähvardada, kuid õnneks üks vanem eestlane suunas neid üle Narva silla…
Читать далее

Пікет перед концертом Волостнова

Передісторія: сьогодні о 12 я прийшов на півгодини органної музики в Тоомкірік у Таллінні і побачив афішу, що в шостій вечора буде виступати Костянтин Волостнов, органіст з Москви. Я чітко пам’ятав, що цей хрін їздить в окупований Донецьк, є на афішах. Поліз в Миротворець — власне він там. Ага, думаю, тре щось робити. Швиденько намалював плакат, подав заявку в поліцію (це не обов’язково, але для власного спокою) і в 17:30 вже стояв перед дверима церкви.



Основна частина публіки — туристи з Росії. Дехто просто опускав очі, дехто кричав, що то мистецтво не винне, дехто сміявся і не йняв віри в те, що їхні податки йдуть на війну. Була тільки одна пара з Москви, яка сказала, що не підуть слухати, бо солідарні з Україною.

Цікаві також були англомовні туристи — вони і охоче питали про деталі, і співчували, і не йшли на концерт, хоч деякі німці повторювали тези роспропаганди, що мовляв росія має право захищати щось там у Криму і в Донецьку.

А ще були естонці: одна жіночка, загалом співчуваючи, все ж пішла на концерт, бо «це не політика»; були три росмовні бугая, які щось там від нас з Олексієм хотіли, і був один старший естонець, який став на наш бік і послав тих трьох за нарвський міст...
Читать далее

Земляки

Якось до нашого пікету підійшли хлопець та дівчина та спитали українською, що тут відбувається і хто ми такі. Я сказав, що я з України. Вони, очевидно, не дуже повірили, бо продовжили: «Звідки конкретно?» — Маріуполь, кажу, і Донецьк — «А точно-де? З якого району?» — Тю, подумав я, не вірять, перевіряють. ОК: Ворошиловський, Роза Люксембург 70, Інститут фізико-органічної хімії, навпроти СБУ. — Обличчя чоловіка пом’якшилось: «І ми з Донецька, в університеті вчились, тепер в Києві». — Тут з допитом підійшла інша учасниця пікету: «Так ви за чи проти України?» — «Звичайно, за»… Так і народився цей маленький фоторепортаж — зі здивування, бентеги та ностальгії.

https://dt.ua/UKRAINE/u-tallinni-vidbulas-akciya-na-pidtrimku-ukrayini-pid-posolstvom-rosiyi-308400_.html

Читать далее

Riigipüha

Täna on Ukraina iseseisvuse päev. Mõned ajaloolased kirjutavad, et Ukraina on kakskümmend seitse aastat vana, mõned, et oleme rohkem kui tuhat aastat vanad. Aga ma arvan, et tõeline iseseisvus sündis Ukrainas neli aastat tagasi, kui vene väed sisse tulid ja kahest miljonist inimesest said sõjapagulased. Meie Krõm ja Donbass on okkupeeritud.

Nendel suvepäevadel aastal 2014 ukrainlased nägid, et nende keel, kombed ja maa on väärt kaitset. Inimesed võtsid riidekappidest vanavanemate rahvariided (võšõvankad), meeletasid ukraina keelt, sõjavägi loodi nullist. See on uskumatu – riik ja ühiskond oli sündinud!

Isegi välismaal olles mäletame, kes me oleme. Meie võšõvanka on meiega miinimum kaks korda aastas – me kanname seda võšõvanka päeval mais ja iseseisvuspäeval augustis.

Täna ma kannan seda pidulikku riietust ning minu kolleegid Ukrainast ka. Me läheme lõunatama nagu alati ja ettekandja kohvikus küsib, et mis püha on täna ja mina vastan, et Ukraina iseseisvuspäev.
’’Aga mis seob teid ja Ukrainat?’’ – küsib ta jälle. ’’Me oleme pärit sealt’’, vastan ma, ’’ja see on meie isamaa, õnn ja rõõm.’’

Читать далее

Про Кіборгів або другий день після фільму

Отже, майже тримісячна епопея завершилась. Ну, епопея — надто пафосне слово. В процесі неперервного останнім часом стимулювання місцевої української громади, а особливо її лідерок, у нашої групи «Хіпстери в вишиванках» народилась ідея зібрати людей на фільм. На «Кіборгів», адже ми ще самі не встигли піти, адже він легально доступний, адже ми живемо з цим душею попри фізичну віддаленість. Нуачо, — сказал ми, глянувши в офісі на свої ноути та проектори, — як два пальці!

Але ж королівство малувате — ну скільки ми посадимо тут людей? Ґіґантоманія — наше всьо, бо душа звикла до реґіональних проектів, а не те щоби десь там в печерах утрьох над варениками молитись. Я написав про ідею Tarmo, він одобрив, але спросив про права на фільм. Я, людина з Дикого поля, не відразу второпав, що йому йдеться про великий екран. Пані Natalya була поділилась контактом, так ми познайомились з Ivanna і вона дружньо погодилась на некомерційний показ у Таллінні… Нарешті процес добіг логічного кінця, дату призначено, подію у ФБ створено, людей запрошено.

Ми, звичайно, знали, що на безкоштовну подію люди прийдуть, але щоби за 3 дні понад 70! І щоби серед них були не тільки українці, але й естонці, білоруси, чеченці та місцеві росіяне! До речі, посольство попри пряме запрошення вирішило не йти — досі, мабуть, годинник на своєму сайті ремонтують.

Тепер про сам фільм. Я його дивився, з одного боку, як донецький — наші теж були в залі. Але й намагався поставити себе на місце людей, які існують поза українським контекстом. З першої точки зору всьо якщо не ідеально, то принаймні дуже добре — про це написали і Elena German, і Liubov Laur.

А от з другою роллю є проблеми: (1) субтитри, звичайно, передають не всі деталі — наприклад, оппозиції російської та української мов, хоча для місцевих російськомовних ця оппозиція була — вони казали, що українську частину діялоґів на слух не розуміли і звірялись із текстом; (2) контекст освіти — люди з-поза України, звичайно, не відчувають прихованих смислів, коли, приміром, в кінці зазвучав реп на слова Шевченка, бо у них в школі Заповіту просто не було; (3) недонецьким, тим більше неукраїнцям з фільму неясно, в чому полягає значення того аеропорту і чим закінчилась вся історія. Іншими словами, фільм настільки насичений українськими реаліями останнього часу, що стає складним для розуміння неукраїнцями.

Разом з тим, емоції захопили публіку. В певному сенсі це зрезонувало з колективною пам’яттю естонців, а в дискусіях після фільму можна було хоч трохи пояснити контексти.

Ще раз дякую всім причетним до організації та людям, які прийшли, дивились, плакали та питали.
Читать далее

Із чоловічіх розмов руських естонців

Цікаві речі можна почути в роздягальні. Етнічний руський з Естонії, будівельник, раніше часто їздив у Фінке на заробітки, каже: за кілька років не збудував там жодного будинку фінові, весь час замовниками були запоребриківці... А потім стався Майдан, Крим, mh17 і санкції... Клієнти не тільки щезли як роса на сонці, але й продають набудоване...
Читать далее

Депрессия и война

Молодые геи и бисексуалы временно-оккупированной территории (Донецк) демонстрируют бОльший уровень депрессии по сравнению с теми, кто живёт на подконтрольной Украине территории. Это показывают предварительные результаты опроса, проводимого Межрегиональным центром ЛГБТ-исследований «Донбас-СоцПроект», охватившего 720 респондентов — псевдослучайная выборка (RDS) гомо- и бисексуальных мужчин в возрасте от 16 до 28 лет, проживающих в Донецке, Мариуполе, Львове, Чернигове и Кривом Роге.
Читать далее

Утро воскресенья

Так не хочется вылазить из постели! Воображение после вчерашнего известия о том, что в Мариуполе собираются бабки протестовать против присутствия украинских войск, рисует всякие ужасы. В автобусе думаешь: вот-же ж, блин, всё опять — Донецк-2014 зима, Мариуполь-2015 зима!

Приезжаю на место, стоит стайка «детей войны» пенсионного возраста, говорят что-то о том, почему, мол, эти с жовто-блакытными пришли... А вокруг уже подтягиваются люди с нашими флагами, их явно больше, они не агрессивны. Стайка «детей войны» тихо испаряется. Фух! Ужасов, кажется, не будет!

Всё было б хорошо, но митинг превратился в молебен УПЦ КП с мироточащими иконами — как-то клерикализация меня стала напрягать.

Немного поодаль выстроились проукраинские плакаты. В целом, главную задачу митинга — мирно выдавить адептов русского мира — мы выполнили. Нас больше!


Читать далее

Вагон

В соседнем купе едут солдаты в увольнительную. Коньяк, молодые да ушлые проводницы, разговоры заполночь — всё как полагается. Слушали песни под гитару. Новый армейский фольклор уже родился, вот например из прозвучавшего: «... я сегодня в поле чистом застрелил сепаратиста за национальную мечту ...», «... муж воюет на Донбассе с промосковским пидарасом ...» etc. Не знаю, суждена ли победа, но война, судя по содержанию песен, стала народной.
Читать далее

Поездка в Донецк

Сначала уже привычные блок-посты (до Волновахи), дальше начинается ничейная территория, на которой по обочинам трассы выжжена зелёнка, стоят предупреждения «Мины», в асфальте время от времени торчат неразорвавшиеся снаряды.

Первый «ихний» блок-пост (перед Еленовкой), несерьёзный какой-то — маленькая траншея, двое автоматчиков, три флага: «ДНР», «Православная армия» и «Оплот». Сама Еленовка ныне находится под контролем вражеских войск, тем не менее как ни в чём не бывало стоит на трассе вагончик с надписью «ПТН-ПНХ», на самой остановке автобусов громадное граффити «Слава Україні» и цвета флага. Чуть дальше, уже перед самым Донецком блок-пост серьёзный и проверка солидная: все паспорта сверяют с толстыми списками несогласных… Въезжаем в Донецк: машин мало, на рекламных щитах болтаются лохмотья — повешенная когда-то реклама, улицы пустые. В здании Южного АВ аншлаг — особой популярностью пользуются билеты на Ростов. Слышны далёкие залпы, из магазинов и прочих присутственных мест открытых едва ли десятая часть, с мигалками поехала «полиция». Наш институт открыт, но нет света и воды. Рядом с СБУ очередной блок-пост, возле которого штук десять женщин характерной внешности, боевых, так сказать, подруг. В такси, на бардачке, надпись «О политике не говорим». Донецк как бы надломился. Постепенно из него уходит жизнь
Читать далее

Осторожно, мошенники!

Собрали нас сейчас (24.07.2014, 12:20) на сход улицы «по вопросу качества воды». Ни одной цифры не предъявили, ограничившись общими заявлениями о том, какая «плохая вода» и какой «не такой хлор сейчас»... Хотели что-то продать. Отказывались фотографироваться, вызвал милицию, Анна Борисовна со товарищи ретировалась.

Некий фонд «Нортекс» (документов, естественно, не было). Я соседям рассказал, какие нормы санитарные существуют и каковы результаты анализов у нас в лаборатории были. Фото прилагаются.

Чуть позже, после того, как уехала милиция, я нашёл аналогичные истории по всему бывшему Союзу — с этой же компанией, напр. вот http://uralpressa.ru/news?doc=6421.

Мошенники воспользовались тем, что по сообщениям мариупольских СМИ, вода в последний месяц действительно немного ухудшилась из-за уменьшения водоснабжения из Северского Донца: http://www.mariupolnews.com.ua/descr/46078.




Читать далее