Про Кіборгів або другий день після фільму

Отже, майже тримісячна епопея завершилась. Ну, епопея — надто пафосне слово. В процесі неперервного останнім часом стимулювання місцевої української громади, а особливо її лідерок, у нашої групи «Хіпстери в вишиванках» народилась ідея зібрати людей на фільм. На «Кіборгів», адже ми ще самі не встигли піти, адже він легально доступний, адже ми живемо з цим душею попри фізичну віддаленість. Нуачо, — сказал ми, глянувши в офісі на свої ноути та проектори, — як два пальці!

Але ж королівство малувате — ну скільки ми посадимо тут людей? Ґіґантоманія — наше всьо, бо душа звикла до реґіональних проектів, а не те щоби десь там в печерах утрьох над варениками молитись. Я написав про ідею Tarmo, він одобрив, але спросив про права на фільм. Я, людина з Дикого поля, не відразу второпав, що йому йдеться про великий екран. Пані Natalya була поділилась контактом, так ми познайомились з Ivanna і вона дружньо погодилась на некомерційний показ у Таллінні… Нарешті процес добіг логічного кінця, дату призначено, подію у ФБ створено, людей запрошено.

Ми, звичайно, знали, що на безкоштовну подію люди прийдуть, але щоби за 3 дні понад 70! І щоби серед них були не тільки українці, але й естонці, білоруси, чеченці та місцеві росіяне! До речі, посольство попри пряме запрошення вирішило не йти — досі, мабуть, годинник на своєму сайті ремонтують.

Тепер про сам фільм. Я його дивився, з одного боку, як донецький — наші теж були в залі. Але й намагався поставити себе на місце людей, які існують поза українським контекстом. З першої точки зору всьо якщо не ідеально, то принаймні дуже добре — про це написали і Elena German, і Liubov Laur.

А от з другою роллю є проблеми: (1) субтитри, звичайно, передають не всі деталі — наприклад, оппозиції російської та української мов, хоча для місцевих російськомовних ця оппозиція була — вони казали, що українську частину діялоґів на слух не розуміли і звірялись із текстом; (2) контекст освіти — люди з-поза України, звичайно, не відчувають прихованих смислів, коли, приміром, в кінці зазвучав реп на слова Шевченка, бо у них в школі Заповіту просто не було; (3) недонецьким, тим більше неукраїнцям з фільму неясно, в чому полягає значення того аеропорту і чим закінчилась вся історія. Іншими словами, фільм настільки насичений українськими реаліями останнього часу, що стає складним для розуміння неукраїнцями.

Разом з тим, емоції захопили публіку. В певному сенсі це зрезонувало з колективною пам’яттю естонців, а в дискусіях після фільму можна було хоч трохи пояснити контексти.

Ще раз дякую всім причетним до організації та людям, які прийшли, дивились, плакали та питали.