22 черв. 2021 р.

О словах и крыльях

Визэйр из Таллинна в Киев, среди публики три буйных — два эстоноговорящих под шофе с намерением бесплатно пересесть туда, куда низя, и один русскоязычный. Первых стюардессы регулярно гоняли как назойливых мух, со вторым возникли сложности иного порядка: оно кричало, что низашо не натянет эту собачью маску, которая унижает его мужское достоинство. Дискуссия о достоинстве длилась все 2,5 часа. Когда самолёт уже остановился, хоть всем было сказано сидеть, парочка первых буйных снова полетела, жужжа, к закрытому ещё выходу. Их опять отогнали и объявили, что ждём полицию. Тут голос подало достоинство: «А меня то за что?» — За то самое!

Вечером, уже на полке в поезде, устроили мы интернациональную дискуссию на тему, как по эстонски будет «быковать». Предложенные вначале варианты praalima и ärplema показались мне слишком литературными, по крайней мере, на основании того, что даёт словарь (выглядело оно для меня так, как будто бы герою фильма попадают молотком по пальцу, а он в сердцах молвит «Экая право, сударь, досада!»). Попробовали сделать новое слово-кальку (бык — härg -> härglema — быковать), но по здравом размышлении решили, что есть уже räuskama, вполне себе сочетаемое с публикой, чьё достоинство разыскивает под маской полиция с собаками.


Читать далее

19 черв. 2021 р.

Хто мало знає, краще спить

Отже, здолавши всі перешкоди, оминувши пастки долі, навіть відлякавши ведмедя, опинився я нарешті в маленькому естонському селищі з наміром відсидіти три дні карантину, здати другий тест і радісно поїхати в табір на Сааремаа. Але як там завчилось зі школи:

Ты мниш: как сон опасности минуют, желаний всех исполнится порыв.

Но берегись, судьба игру двойную ведёт, в руках краплёный козырь скрыв

На четвертий день я поїхав у Раквере на тест та й подивився заразом на новий ремонт біля твердині. Ремонт гарний, комари злі, біля монументу з червоною зіркою стоять квіти в жовто-блакитних стрічках — короче, все як годиться. Наступного ранку дзвінок: вітаємо, ваш тест позитивний, сидіть дома 14 днів і зв’яжіться з вашим сімейним. Тадам!!!

Табір пішов в небо, Будулай лишився в селі на дивані.

При тому всьому здоров’я в порядкє, спасібо зарядкє, антитіл в крові стільки, що аж самі вискакують, телефон клініки або зайнятий, або не відповідає. З якогось там десятого чи двадцятого разу слухавку нарешті хтось узяв, спитав, чи треба лікарняний. Якби я сам не попросив про додатковий тест, так би і сидів далі на дивані рівно аж по сьогодні.

Їду вже в Таллінн, здаю там третій тест. Він очікувано неґативний, quod erat demonstrandum, карантин типу закінчено, але табір вже поїхав. ОК — накупив книжок, ковбаси і пива, пройшов чергову співбесіду з роботодавцем естонською, отримав посаду, повідправляв знайомим подарунки. Якусь ще треба культурну проґраму собі: на Раквере вже не можу дивитись, але ще жодного разу не був у Гаапсалу.

Безоблачна, помнил ты, жизнь твоя. Но берегись: в траве шуршит змея!

Автобус Таллінн-Гаапсалу, середина поїздки, біотуалет. Раптом вимикається світло, я в пастці: двері не відкриваються, жодна кнопка не працює. Kurat! Стукаю, волаю, вию, жодна свиня не реаґує. Ми поєдєм, ми помчімся на алєнях утром раннім. Стукаю, волаю, вию, автобус їде, все як годиться. Нарешті той ґвалт набридає пасажирам, водій знову включає світло: обережно, двері відкриваються.

Вышла из мрака младая с перстами пурпурными Эос.

Скрыв цело­муд­рен­ный лик. Чтоб грех не остал­ся без кары,

В гидр ужас­ных она воло­са обра­ти­ла Гор­го­ны»

Фірма-перевізник спочатку написала у відповідь тільки «Скорбім». Та не питання! Скарги полетіли разом з номерами, явками і паролями в усі причетні інстанції. І ти диви — вони оговтались і запропонували мір і жвачку себто компенсацію перенесених тяжких страждань. Гаразд, давайте, сьогодні я побуду сестрою безкінечного милосердя


Читать далее

18 черв. 2021 р.

Ars artis gratia

Про Естонію і естонську мову я до 2013 року не знав нічого крім того, що вони є — десь там на краю ойкумени. В 2013 році, коли ситуація в Україні ставала дедалі чорнішою (останній рік правління Януковича, спроби запровадження горезвісного законопроекту 8711 та інших довколацензурних моментів) я вперше став вивчати можливості щезнути. Першим варіантом була Грузія, потім Польща (але вона в Еврозоні тому без візи ніяк), аж раптом випадково натрапив на згадку про те, що Естонія є центром чеченської діяспори. Ну прочитав і прочитав. Забув. Головним чином через те, що добре розумів: у випадку asylum всі свої досягнення і привілеї треба забути і стати відразу ніким.

У 2015 році мені трапилась на очі новина про e-residentsus. Хоч це і не давало можливості приїхати в разі проблем фізично, але принаймні дозволяло створити рахунок, щоби зберегти частину від можливих реквізицій і нестабільности (тоді була вимога Нацбанку примусово продавати 75% валюти в день її зарахування, а це аж ніяк не додавало оптимізму, бо курс евро/долар — гривня тоді коливався страшно). Анкета була простою, ціна доступною, карточку я получив у посольстві Естонії в Києві.

Того ж року ми з колегами почали писати кількамільйонний грант для ЕКОМу, 2016-го отримали його і постало питання переїзду. Мене нічого не тримало — у лютому пішла мама і вже не треба було щотри години колоти трамадол, а потім і морфій. У вересні я вперше на тиждень опинився в Таллінні. Потім ще і ще, аж нарешті в березні 2017-го мені дали elamisluba, а з нею і направлення від поліції на курси мови (A1). Передати не можу, як я мучився до цього: я знав, звичайно, що порозумітись у разі потреби можна і російською, але ж я не росіянин. Мучив персонал у kohvik «Kohalik» англійською, яку я не знаю, боявся в Prisma брати банани, бо не розумів, як і де їх зважувати, уникав трамвая, бо там треба якусь кнопку натискати, щоби тебе випустили... Це при тому, що праця легальна і зарплата дай боже всякому.

Після перших занять у Світлани Савченко зі мною почали говорити афіши. І панєслось. Панєслось по всякому: спочатку курси і іспит А2. Успішно. Потім виграв безплатні курси B1, які мене знову налякали до смерті — коли тобі викладають незнайому граматику мовою, з якої ти вловлюєш із десяти слів одне... таке — бо ж думаєш, що то ти такий тупий і нікчемний, і краще ото вдавитись, щоб не мучитись. Молоденька вчителька робила все, але не могла перестрибнути через себе, бо не говорила w żadnym ludskim języku, а розкладати пасьянси з карток на -ма і -да-інфінітиви може в дитячому садочку і цікаво.

І тут зв’являється Speakly, та ще й безкоштовно! Вау! Люблю-цалую! Власне ця програмка привчила до щоденної праці з фразами, які ну ніяк не лізли не те що в голову, а навіть до рота. Строк іспиту B1 невпинно наближався. Я запитав у Mall Pesti, чи є якась учителька, яка могла б зі мною індивідуально позайматись. Маль порадила Eva Õim, зарплата мені дозволяла і ми після того тричі на тиждень три роки поспіль зустрічались о 8-й ранку в скайпі. Ева потім жартувала, що härra Maxim став членом сім’ї. Ева дотягнула мене від A2 через B1 до B2. Тягнула б і далі, але мої прибутки із закінченням нашого проєкту різко впали. Наостанок я зарезервував гроші, щоби Ева повторила чудо A2 -> B1 із Сашою ehk Sašakesega, nagu ta ütles. Чудо вона повторила і чоловік, який думав, що він і мови — то як від Донецька до Луни, склав іспит і навіть пішов сам на B2.

А я пішов на C1, хоч тоді вже стало ясно, що ніяких перспектив знання естонської мови, всупереч воланню естонського партійного істеблішменту, не дає. Почалась Ars artis gratia. Я записався на курс Тартуського університету, тим більше, що він був цілком у вебі. Там і познайомився з Марікою Тераль. Принагідно (почалась епідемія ковіду і всі границі закрились) дала мені Töötukassa курс з Ülle Koppel (C1), тут таки вдалось виграти безкоштовний курс (теж C1) від Integratsiooni SA з Ülle Tõnurist... Короче, кожний день улітку 2020-го були якісь заняття, а інколи і таке, що вранці одна Ülle, ввечері інша. Ну ті тартуський курс. Дим з вух.

Світлана навчила системної граматики (якої так бракує в інших сучасних підручниках і за якою я скучив після латини і греки), Ева навчила читати складну літературу і писати твори на вільні теми, одна Ülle давала багато слів і газет, інша познайомила із модерною естонською фантастикою, Маріка мучила поезією і згадала якось про Krimmi kogumik.

Ну і ще майже фоном йшли всякі цікаві штуки від Eesti keele maja: то екскурсія, то кеелекогвік, то келесибер, то келерулет, то фільм, то kirjanduslaager... Звичайно, були і інші, наприклад Eesti keele ja kultuuri klubi від Атласнету та тренерка Liina в спортклубі, яка терпляче повторювала як малій дитині інструкції естонською, як сісти і що підняти так, щоби не здохнути прям під штангою.

Хто хоче робити мистецтво задля мистецтва — завжди зробить, хоч повірте, тепер чую на власні вуха те, що краще б не чув: скільки дурні говорять розумні на вигляд політики і про що сперечаються бомжі на зупинці. А, ну ще й можу висварити водія в автобусі зрозумілою йому мовою, бо quaerite et invenietis


Читать далее

11 черв. 2021 р.

Сатурн в ретроградном Меркурии

Всё было против меня, даже медведи из болота вылезли и адские силы стояли на пути. Но зов кровати после суток в дороге был так силён, что ничто не смогло остановить победного шествия изнурённого тела.

Итак, утро прибытия поезда в Киев. Я-то надеялся поживиться чем бог послал в Пузатой хате. Щас! Нынче она не с 6, а с 8 утра и к моменту открытия собралось у врат земных услад такая толпа страждущих с чемоданами, что прорваться было нереально.

Далее, днём была поездка от офиса в аэропорт. Навигатор почему-то решил, что нам нужно одноимённое село, где дороги не ремонтировались с момента входа большевиков в Киев. Ну и бензин решил, что лучше пусть его будет мало, чем много. В общем, когда я с высунутым из-под маски языком сдал в багаж саквояж, картину, картонку и чью-то собачонку, пробежал ренген, наркотики и паспортистку, сама природа взбунтовалась — в Киеве разразилась буря и посадка на самолёт была остановлена на час.

В Таллинне мои анализы показались пограничнице не теми, поэтому мы ещё какое-то время совершенствовали мой эстонский, а на выходе лишь мой чемодан заинтересовал таможенников — но каково же было их разочарование, когда ничего запрещённого в нём не оказалось.

Казалось бы, все треволнения позади и можно спокойно отдохнуть на остановке трамвая у аэропорта, до прибытия которого оставалось 4 мин согласно таблу. Прошли 4, потом 5, потом 10, 15... отдых затягивался, а отъезд последнего автобуса на Раквере неумолимо приближался. Счастливая мысль посмотреть на сайте местного трамвайно-троллейбусно-автобусного управления пришла не сразу, но трамвай-таки сломался. Пришлось взять ноги в руки, чемоданы в зубы и бежать арабским скакуном от аэропорта до автовокзала в надежде не остаться на ночь под мостом.

«У трапа его встречали товарищи Яковлев, Медведев, Шеварднадзе, Лигачев и другие официальные лица», вспоминал я программу «Время» стоя на безлюдной остановке в Раквере, и думал, что же ещё должно сегодня произойти: сломается машина, упадёт дерево, укусит тарантул? Но даже представить не мог, что навстречу нам около заброшенной ядерно-ракетной базы во глубине эстонских лесов выйдет медведь. Правда, как вышел, так и ушёл, карма ему, видите-ли, не понравилась наша. Да не очень-то и хотелось! А база — да, впечатляет. Даже привидения рисуют жизнеутверждающие граффити о руководящей и направляющей роли Коммунистической партии Советского союза в неуклонном улучшении жизненного уровня трудящихся и интеллигенции
Читать далее