29 серп. 2021 р.

День міста

Сьогодні день Донецька. Згадав, бо якраз в один з таких днів перед початком занять в університеті я приїзжав увечері на електричці зі страшно важкою сумкою, доїзжав на тролейбусі по Артема до Університета, проклинаючи, звісно, голосну музику і натовпи, якими було сповнене місто, і селився в общагу, кімната 214. На ті масові гуляння я не ходив, і не пішов би зараз, навіть якби час повернути назад.

Чи люблю я Донецьк? Скоріше так, ніж ні, адже там я вперше годинами сидів у Надці з фоліантами Форчелліні, вперше прочитав Хмєлевську, купив словник Дворецького та підручник давньоґрецької, вивчив польську, здобув україномовну освіту, захистив дисертацію, почув живі Johannepassionen, прочитав перші лекції з аналітичної хімії — звісно, також українською, знайшов друзів, а деяких з них навіть там поховав.

Після початку окупації ноги моїй там не було, все вивезено, навіть старий дерев’яний столик і кавоварку. Але чи можу я сказати, що я жертва подій семиричної давнини? Радше ні. Працюючи в Інституті на приладах, які ще пам’ятали Брєжнєва (місяць ремонтуємо, тиждень знімаємо кінетику), ми з колегами інколи жартували, що якщо хтось не спалить ото все, то так і помремо біля своїх ґазометрів, бо корені вже в крісло проростали. Не моліться, бо станеться — сталось. Але хоч обрублені корені ще пам’ятать старе, смердюче та диряве крісло в кабінеті 222, та без того копняка не перейшов би до мов «екзотичних», не орґанізував би перші (і поки що єдині) в Маріуполі орґанні концерти, не провів би міжнародних досліджень у радикально іншій галузі, ніж кінетика радикально-ланцюгових реакцій, не жив би ані в Таджикістані, ані в Естонії і зрештою не знайшов би друзів з-поза України.

Так що зі святом і до зустрічі після звільнення!


Читать далее

5 лип. 2021 р.

Про добрива під огірки

На початку липня 2014, саме в ці числа, були ми з Святослав Шеремет, Taras Karasiichuk, Lenny Emson на Всесвітньому прайді в Торонто на запрошення Katherine Koszarny Vellinga та її чоловіка Джона. Крим вже був тоді окупований, в Донецьку вже стояли колорадські блок-пости, але ще якась примарна надія мерехтіла.

Саме Катерині спала на думку ідея активізувати українську тематику на Прайді, залучити канадійських українців, адже чим більше рашки, тим більше гомофобії. Власне тому одним з хітів прайду став безсмертний трек харківської футбольної молоді. В останній день перед відльотом ми сиділи в маленькій квартирці Michelle Emson, копирсались в інтернеті і промайнула новина про якесь там офіційне оголошення східним сусідом війни...

По прильоті, коли я їхав з Маріуполя автобусом у Донецьк, колорадський блокпост з’явився у передмісті, де раніше ще стояли українські військові. Власне в цей момент стало ясно: всьо, української влади тут вже нема, час збирати манаткі, всєм спасібо. За каким-то хреном я пёр домой вместе с одеялами, книгами и бойлерами банку с антроном — бо ж тільки дві дисертації є, а на чому ж прийдешнім поколінням аспірантів вправлятись? А з банкою ще автореферат захопив — на блокпостах абізянам показувати, що це не наркота жовтенька в баночці. Помогло.

Почалось чекання звільнення. 17 липня абізяни збивають MH17, тоді здавалось ну якщо Україна сама не може подолати, то тепер-то точно міжнародна спільнота від глибокої занепокоєности перейде до чогось конкретнішого. Зуськи. Глибоке занепокоєння поглибшало. Того літа Маріуполь був сповнений людьми, їх було так багато, як не бувало в кращі часи. Всі відпочивали і сподівались. Чекали. У вересні-жовтні заначки кінчились, похолоднішало, надія померла.

Власне, чого пишу. Прочитав історії білорусів, які поїхали хто в Литву, хто в Київ пересидіти 2-3 місяці до остаточної перемоги революції. А потім і ця надія померла.

Вже сім років як. Ненависть, яка була спочатку палала, нині просто тихо жде — за нагоди вдавити, хай навіть воно і не второпає за що. За все. Просто так. Щоб було. А отам ще огірочки посаджу


Читать далее

4 лип. 2021 р.

Rannarootsi

У Гаапсалу є маленький музей історії та побуту естонських шведів. Оселились вони там так давно, що навіть мова розійшлась зі стандартною шведською, адже в тих маленьких селах на маленьких островах говорили так, як колись, тисячу років тому, говорили і за морем. Жили вони там так-сяк, так, як тоді всюди жило незаможне селянство. І жили б далі, якби не дві катастрофи, обидві пов’язані з Російською імперією.

Перша сталась за Катерини, коли шведів з острова Гійумаа виселили в Україну, де вони створили кілька шведських сел, навіть кірку побудували. Перед виселенням шведи ставили на Гійумаа хрести на знак свого сподівання колись повернутись. Ця традиція на Ristimägi, Горі хрестів біля м. Кярдла, досі жива — гості острова залишають там хрестики, сподіваючись прийти ще раз.

Друга катастрофа, що остаточно викорінила їх, вже припадає на минуле століття — після окупації Естонії Радянським союзом острови в Балтиці, де мешкали шведи, стали прикордонними і там вже не можна було жити аж такому ненадійному елементу. Хоч радянська армія потім пішла, але села так і лишились порожніми.

В музеї збираються старі баби, які говорять естонською і трохи тою — з присмаком тисячоліття — шведською, і згадують традиційні ремесла. Разом вони створили килим, предмет їхної гордости, літопис Rannarootsi


Читать далее

22 черв. 2021 р.

О словах и крыльях

Визэйр из Таллинна в Киев, среди публики три буйных — два эстоноговорящих под шофе с намерением бесплатно пересесть туда, куда низя, и один русскоязычный. Первых стюардессы регулярно гоняли как назойливых мух, со вторым возникли сложности иного порядка: оно кричало, что низашо не натянет эту собачью маску, которая унижает его мужское достоинство. Дискуссия о достоинстве длилась все 2,5 часа. Когда самолёт уже остановился, хоть всем было сказано сидеть, парочка первых буйных снова полетела, жужжа, к закрытому ещё выходу. Их опять отогнали и объявили, что ждём полицию. Тут голос подало достоинство: «А меня то за что?» — За то самое!

Вечером, уже на полке в поезде, устроили мы интернациональную дискуссию на тему, как по эстонски будет «быковать». Предложенные вначале варианты praalima и ärplema показались мне слишком литературными, по крайней мере, на основании того, что даёт словарь (выглядело оно для меня так, как будто бы герою фильма попадают молотком по пальцу, а он в сердцах молвит «Экая право, сударь, досада!»). Попробовали сделать новое слово-кальку (бык — härg -> härglema — быковать), но по здравом размышлении решили, что есть уже räuskama, вполне себе сочетаемое с публикой, чьё достоинство разыскивает под маской полиция с собаками.


Читать далее

19 черв. 2021 р.

Хто мало знає, краще спить

Отже, здолавши всі перешкоди, оминувши пастки долі, навіть відлякавши ведмедя, опинився я нарешті в маленькому естонському селищі з наміром відсидіти три дні карантину, здати другий тест і радісно поїхати в табір на Сааремаа. Але як там завчилось зі школи:

Ты мниш: как сон опасности минуют, желаний всех исполнится порыв.

Но берегись, судьба игру двойную ведёт, в руках краплёный козырь скрыв

На четвертий день я поїхав у Раквере на тест та й подивився заразом на новий ремонт біля твердині. Ремонт гарний, комари злі, біля монументу з червоною зіркою стоять квіти в жовто-блакитних стрічках — короче, все як годиться. Наступного ранку дзвінок: вітаємо, ваш тест позитивний, сидіть дома 14 днів і зв’яжіться з вашим сімейним. Тадам!!!

Табір пішов в небо, Будулай лишився в селі на дивані.

При тому всьому здоров’я в порядкє, спасібо зарядкє, антитіл в крові стільки, що аж самі вискакують, телефон клініки або зайнятий, або не відповідає. З якогось там десятого чи двадцятого разу слухавку нарешті хтось узяв, спитав, чи треба лікарняний. Якби я сам не попросив про додатковий тест, так би і сидів далі на дивані рівно аж по сьогодні.

Їду вже в Таллінн, здаю там третій тест. Він очікувано неґативний, quod erat demonstrandum, карантин типу закінчено, але табір вже поїхав. ОК — накупив книжок, ковбаси і пива, пройшов чергову співбесіду з роботодавцем естонською, отримав посаду, повідправляв знайомим подарунки. Якусь ще треба культурну проґраму собі: на Раквере вже не можу дивитись, але ще жодного разу не був у Гаапсалу.

Безоблачна, помнил ты, жизнь твоя. Но берегись: в траве шуршит змея!

Автобус Таллінн-Гаапсалу, середина поїздки, біотуалет. Раптом вимикається світло, я в пастці: двері не відкриваються, жодна кнопка не працює. Kurat! Стукаю, волаю, вию, жодна свиня не реаґує. Ми поєдєм, ми помчімся на алєнях утром раннім. Стукаю, волаю, вию, автобус їде, все як годиться. Нарешті той ґвалт набридає пасажирам, водій знову включає світло: обережно, двері відкриваються.

Вышла из мрака младая с перстами пурпурными Эос.

Скрыв цело­муд­рен­ный лик. Чтоб грех не остал­ся без кары,

В гидр ужас­ных она воло­са обра­ти­ла Гор­го­ны»

Фірма-перевізник спочатку написала у відповідь тільки «Скорбім». Та не питання! Скарги полетіли разом з номерами, явками і паролями в усі причетні інстанції. І ти диви — вони оговтались і запропонували мір і жвачку себто компенсацію перенесених тяжких страждань. Гаразд, давайте, сьогодні я побуду сестрою безкінечного милосердя


Читать далее

18 черв. 2021 р.

Ars artis gratia

Про Естонію і естонську мову я до 2013 року не знав нічого крім того, що вони є — десь там на краю ойкумени. В 2013 році, коли ситуація в Україні ставала дедалі чорнішою (останній рік правління Януковича, спроби запровадження горезвісного законопроекту 8711 та інших довколацензурних моментів) я вперше став вивчати можливості щезнути. Першим варіантом була Грузія, потім Польща (але вона в Еврозоні тому без візи ніяк), аж раптом випадково натрапив на згадку про те, що Естонія є центром чеченської діяспори. Ну прочитав і прочитав. Забув. Головним чином через те, що добре розумів: у випадку asylum всі свої досягнення і привілеї треба забути і стати відразу ніким.

У 2015 році мені трапилась на очі новина про e-residentsus. Хоч це і не давало можливості приїхати в разі проблем фізично, але принаймні дозволяло створити рахунок, щоби зберегти частину від можливих реквізицій і нестабільности (тоді була вимога Нацбанку примусово продавати 75% валюти в день її зарахування, а це аж ніяк не додавало оптимізму, бо курс евро/долар — гривня тоді коливався страшно). Анкета була простою, ціна доступною, карточку я получив у посольстві Естонії в Києві.

Того ж року ми з колегами почали писати кількамільйонний грант для ЕКОМу, 2016-го отримали його і постало питання переїзду. Мене нічого не тримало — у лютому пішла мама і вже не треба було щотри години колоти трамадол, а потім і морфій. У вересні я вперше на тиждень опинився в Таллінні. Потім ще і ще, аж нарешті в березні 2017-го мені дали elamisluba, а з нею і направлення від поліції на курси мови (A1). Передати не можу, як я мучився до цього: я знав, звичайно, що порозумітись у разі потреби можна і російською, але ж я не росіянин. Мучив персонал у kohvik «Kohalik» англійською, яку я не знаю, боявся в Prisma брати банани, бо не розумів, як і де їх зважувати, уникав трамвая, бо там треба якусь кнопку натискати, щоби тебе випустили... Це при тому, що праця легальна і зарплата дай боже всякому.

Після перших занять у Світлани Савченко зі мною почали говорити афіши. І панєслось. Панєслось по всякому: спочатку курси і іспит А2. Успішно. Потім виграв безплатні курси B1, які мене знову налякали до смерті — коли тобі викладають незнайому граматику мовою, з якої ти вловлюєш із десяти слів одне... таке — бо ж думаєш, що то ти такий тупий і нікчемний, і краще ото вдавитись, щоб не мучитись. Молоденька вчителька робила все, але не могла перестрибнути через себе, бо не говорила w żadnym ludskim języku, а розкладати пасьянси з карток на -ма і -да-інфінітиви може в дитячому садочку і цікаво.

І тут зв’являється Speakly, та ще й безкоштовно! Вау! Люблю-цалую! Власне ця програмка привчила до щоденної праці з фразами, які ну ніяк не лізли не те що в голову, а навіть до рота. Строк іспиту B1 невпинно наближався. Я запитав у Mall Pesti, чи є якась учителька, яка могла б зі мною індивідуально позайматись. Маль порадила Eva Õim, зарплата мені дозволяла і ми після того тричі на тиждень три роки поспіль зустрічались о 8-й ранку в скайпі. Ева потім жартувала, що härra Maxim став членом сім’ї. Ева дотягнула мене від A2 через B1 до B2. Тягнула б і далі, але мої прибутки із закінченням нашого проєкту різко впали. Наостанок я зарезервував гроші, щоби Ева повторила чудо A2 -> B1 із Сашою ehk Sašakesega, nagu ta ütles. Чудо вона повторила і чоловік, який думав, що він і мови — то як від Донецька до Луни, склав іспит і навіть пішов сам на B2.

А я пішов на C1, хоч тоді вже стало ясно, що ніяких перспектив знання естонської мови, всупереч воланню естонського партійного істеблішменту, не дає. Почалась Ars artis gratia. Я записався на курс Тартуського університету, тим більше, що він був цілком у вебі. Там і познайомився з Марікою Тераль. Принагідно (почалась епідемія ковіду і всі границі закрились) дала мені Töötukassa курс з Ülle Koppel (C1), тут таки вдалось виграти безкоштовний курс (теж C1) від Integratsiooni SA з Ülle Tõnurist... Короче, кожний день улітку 2020-го були якісь заняття, а інколи і таке, що вранці одна Ülle, ввечері інша. Ну ті тартуський курс. Дим з вух.

Світлана навчила системної граматики (якої так бракує в інших сучасних підручниках і за якою я скучив після латини і греки), Ева навчила читати складну літературу і писати твори на вільні теми, одна Ülle давала багато слів і газет, інша познайомила із модерною естонською фантастикою, Маріка мучила поезією і згадала якось про Krimmi kogumik.

Ну і ще майже фоном йшли всякі цікаві штуки від Eesti keele maja: то екскурсія, то кеелекогвік, то келесибер, то келерулет, то фільм, то kirjanduslaager... Звичайно, були і інші, наприклад Eesti keele ja kultuuri klubi від Атласнету та тренерка Liina в спортклубі, яка терпляче повторювала як малій дитині інструкції естонською, як сісти і що підняти так, щоби не здохнути прям під штангою.

Хто хоче робити мистецтво задля мистецтва — завжди зробить, хоч повірте, тепер чую на власні вуха те, що краще б не чув: скільки дурні говорять розумні на вигляд політики і про що сперечаються бомжі на зупинці. А, ну ще й можу висварити водія в автобусі зрозумілою йому мовою, бо quaerite et invenietis


Читать далее

11 черв. 2021 р.

Сатурн в ретроградном Меркурии

Всё было против меня, даже медведи из болота вылезли и адские силы стояли на пути. Но зов кровати после суток в дороге был так силён, что ничто не смогло остановить победного шествия изнурённого тела.

Итак, утро прибытия поезда в Киев. Я-то надеялся поживиться чем бог послал в Пузатой хате. Щас! Нынче она не с 6, а с 8 утра и к моменту открытия собралось у врат земных услад такая толпа страждущих с чемоданами, что прорваться было нереально.

Далее, днём была поездка от офиса в аэропорт. Навигатор почему-то решил, что нам нужно одноимённое село, где дороги не ремонтировались с момента входа большевиков в Киев. Ну и бензин решил, что лучше пусть его будет мало, чем много. В общем, когда я с высунутым из-под маски языком сдал в багаж саквояж, картину, картонку и чью-то собачонку, пробежал ренген, наркотики и паспортистку, сама природа взбунтовалась — в Киеве разразилась буря и посадка на самолёт была остановлена на час.

В Таллинне мои анализы показались пограничнице не теми, поэтому мы ещё какое-то время совершенствовали мой эстонский, а на выходе лишь мой чемодан заинтересовал таможенников — но каково же было их разочарование, когда ничего запрещённого в нём не оказалось.

Казалось бы, все треволнения позади и можно спокойно отдохнуть на остановке трамвая у аэропорта, до прибытия которого оставалось 4 мин согласно таблу. Прошли 4, потом 5, потом 10, 15... отдых затягивался, а отъезд последнего автобуса на Раквере неумолимо приближался. Счастливая мысль посмотреть на сайте местного трамвайно-троллейбусно-автобусного управления пришла не сразу, но трамвай-таки сломался. Пришлось взять ноги в руки, чемоданы в зубы и бежать арабским скакуном от аэропорта до автовокзала в надежде не остаться на ночь под мостом.

«У трапа его встречали товарищи Яковлев, Медведев, Шеварднадзе, Лигачев и другие официальные лица», вспоминал я программу «Время» стоя на безлюдной остановке в Раквере, и думал, что же ещё должно сегодня произойти: сломается машина, упадёт дерево, укусит тарантул? Но даже представить не мог, что навстречу нам около заброшенной ядерно-ракетной базы во глубине эстонских лесов выйдет медведь. Правда, как вышел, так и ушёл, карма ему, видите-ли, не понравилась наша. Да не очень-то и хотелось! А база — да, впечатляет. Даже привидения рисуют жизнеутверждающие граффити о руководящей и направляющей роли Коммунистической партии Советского союза в неуклонном улучшении жизненного уровня трудящихся и интеллигенции
Читать далее