25 авг. 2019 г.

Hirvepargis

Aasta tagasi sain teada koosolekust Hirvepargis, mis oli aastal 1988. See oli üks tähtsamatest sündmustest taasiseseisvumise ajal. Tol augusti päeval kutsuti mind sinna kohe pärast piketti Ukraina lipuga. Mä häbenesin, sest see üritus on väga tähtis eestlaste jaoks ja võõra riigi lipp tundus olevat nagu dissonants. Mulle tundub see praegu ka nii. Aga olgu — läksin. Oli palju inimesi, umbes sada, seal olid ministrid, saadikud, riigivalitsuse liikmed, telgis pakutati kohvi ja komme, kõlas muusika ning peeti kõnesid. Ma ei saanud peaaegu millest aru — lihtsalt seisin lipuga ja tundsin end lollina.

Sel aastal mind kutsuti jälle, aga seekord ma läksin teades, mis see on, millised sündmused seal olid nõukogude aja lõpus… Sadas tugevat vihma, ma sain läbimärjaks, vaid kõndides mõtlesin, et koosolekut, ilmselgelt, ei ole tühistatud vaatamata ilmale, sest eestlased on nii kangekaelsed… Ennustus läks täppi — Hirvepargis olid juba veteranid koos. Kõik näod olid tuntud, need olid samad, mis aasta tagasigi. Polnud ainult muusikat ja kohvi.

Tuli üks kooliõpilane, kes on erakonnas noortest kõige aktiivsem, kusjuures vene keelt kõnelev. Teised külastajad olid vanemad, väga vanad. Neid oli vähe, vähem kui viiskümmend. See oli kurb. Küsisin noormehelt, kas erakonnas on palju noori?

— Kahjuks, ei, vastas, erakond on kriisis.
— Miks?
— Igal aastal me kaotame rahvatoetust, meid jääb vähemaks ka parlamendis…
— Aga miks? Ma näen, et siin on vähe inimesi, vähem, kui oli eelmisel aastal, vähem, kui aastal 1988, mitte 5000, vaid 50 ja enamik neist, kes tol ajal protesteerisid. Kus on teie noored?
— Tead, poliitikas saab tegutseda kahel viisil: esiteks, tundmustele apelleerides, teiseks — mõistusele. Meie erakond apelleerib mõistusele, aga inimesed ei viitsi mõelda.
— Nojah, sul on õigus, aga kui te hakkate tundmustele apelleerima, siis te muutute populistideks nagu EKRE. Te vist ei soovi seda.
— Just, aga mis teha? Noored ei tule. Vanemad on head, targad, ma armastan neid väga, aga noored ei tule.
— Tead, ma arvan… vaata, kui Eesti sündis teist korda, kõik need, terve teie erakond, nad olid noored, te jõudsite võimatut teha. Maailm on muutunud, noored ka on muutunud. On vaja muutuda. Ma olen tõesti tänulik, te olete ainuke erakond, kes tugevalt toetab Ukrainat ja see on hindamatu. Teised, teie konkurendid on vähem huvitatud välispoliitikast, sest Eestis endas on palju siseprobleeme, mis on, arvatavasti, noortele lähedasemad. Ukrainlasena ma ei pea seda rääkima, ainult ma ise loodan, et Eesti riigil läheb kõik hästi.

Читать далее

Caedite eos!

Жіночка у ФБ, біженка з Донецька в Польщі, запостила вітання з днем Донецька і днем шахтаря… Все б нічого, але в кольорах ДНР і з фото т. з. «театра ім. М. М. Бровуна», який має сторінку .ru.

Ну ОК. Запощу і я два фото з площі перед тим театром. Ми повернемось. Повернемось, щоби різати отих тупих кобил і баранів з їхнім виплодом

Novit enim Dominus, qui sunt eius


Читать далее

24 авг. 2019 г.

Про філії

Колись на світанку европейських націй у маленькій Естонії виник рух естонофілів — люди, що отримали гарну німецьку освіту, раптом відкрили, що є такий народ (який тоді був переважно сільською біднотою) і має цікаву мову. Мабуть, і мене можна назвати естонофілом. А ще — навіть не доберу слова до своєї закоханості в давній Рим і Грецію, хоч жити тоді і там я б, певно, не дуже хотів би.

І от тільки я сьогодні подумав, що довкола мене є кілька дуже цікавих персон, які я міг би назвати українофілами: два французи, японець, американець латвійського походження, естонці та естонки... І це таке незвичайне почуття, коли твоя мова, яку дома ще буває називають телячою, спосіб життя, який тобі ж самому здається далеким від досконалості, погода, від якої хочеться інколи сховатись, комусь можуть здаватись такими, що заслуговують на похвали. Одним словом, слава Україні! Зі святом!
Читать далее

23 авг. 2019 г.

Ceterum censeo

Tere, sõbrad! Kõigepealt, tahaksin ma teid ja Eestit tänada, et Ukrainat toetate.

Ma arvan, et kõik teie hästi mäletate, mis oli nõukogude okupatsiooni ajal. Meie riigid, mis on piiril lääne- ja idamaailmade vahel, kogu aeg olid selline suur tükk, mis ajab okupantide suu lõhki.


Molotov-Ribbentropi pakt oli kuritegu nii Balti riikide, kui ka Poola vastu. Praegu me kardame, eriti Ukrainas, et Läänemaailm teeb uut pakti – sel juhul Putiniga. Kui see saab tõeks, okupeeritud maad Gruusias, Moldovas, Ukrainas ning kõikjal maailmas muutuvad legaalseks Venemaa osaks.

Kahjuks. Seetõttu kuritegu peab karistatud olema!

Carthago est delenda!

https://www.postimees.ee/6760757/galerii-hirvepargis-toimus-traditsiooniline-konekoosolek

http://www.kylauudis.ee/2019/08/24/ulevaade-hirvepargi-sonavottudest/

Читать далее

22 авг. 2019 г.

Кірн

Пам’ятаєте анекдот про час і натхнення? Писати не буду, бо знову русофобом назвуть. Але менше з тим. Так от, я мав час і натхнення на Теоґніда. Нашо він здався? От уявіть собі — аристократ, колись заможний, втратив усе і став вигнанцем, був багатим, став жебраком, мав коней і зброю, нині ходить пішки і сподівається на долю, мав коханця — коханець залишився на втраченій батьківщині і, мабуть, вже воліє не згадувати свого колишнього покровителя… Теоґнід лежить на випадковому банкеті, п’є вино, згадує минуле і пише листи Кірнові — пише в нікуди. Кірн ще молодий, отже листи повчальні. Вони не систематичні: згадав — написав, нахилив чарку — ще написав, заснув, прокинувся, знову згадав — написав…

Друг незрадливий — опора міцна у пору непевну
Чвар, понад срібло тобі і понад золото він.
Не на словах лиш люби, оминаючи мислі і серце,
Раз мене взявся любить без потаємних думок.
З мужем лихим повестись ніхто хай тебе не намовить,
Кірне: дружити з лихим — користь із того яка?
Кірне, найважча то річ — пізнати мужа-лукавця,
І в обережності це — найнеобхідніша річ.
Часто, чекаючи зла, — добро здобуває нежданно,
А на шляху до добра враз натрапляє на зло.
Тож не збувається все, чого собі зичить людина:
Стислі безвихідь важка межі накреслює їй.

Чи відповідає Кірн? Ні — бо кому потрібні ті п’яненькі сентенції невдахи? А от сам вигнанець, ми б сказали «лузер», згадує свого Кірна ледь не в кожному вірші, бо це єдине, чого в нього ніхто не забере.

Крила для лету я справив тобі; над морем безкраїм
Легко ширятимеш ти й над широчінню землі.
Птахом злетиш, а на учтах мужів, у дружньому колі,
Скільки б гостей не було, — будеш у всіх на устах.
Миле юнацтво на флейтах лунких достойно і красно
Буде вславляти тебе в солодкозвучних піснях.
А коли зійдеш у надра землі, в володіння Аїда,
Де лише сльози-плачі та безпросвітня імла, —
Славу й померлий матимеш ти: у пам’яті люду
Ймення нетлінне твоє житиме, Кірне, в віках.

Теоґнід жив у VI ст. до Р. Х. Вже минуло понад дві з половиною тисячі років. Теоґнід виконав обіцянку: ім’я Кірна, невірного коханця вірного поета досі живе у пам’яті люду


Цит. за: Теогнід. Елегії вигнанця / Перекл. А. Содомори. — Львів: ЛА «Піраміда», 2012. — 112 с.

Читать далее

Воєнрук

От сьогодні жіночка розповіла. Вчилась вона в естономовній школі, на вулиці стояв совок у розвіті. В школі, звичайно, був обов’язковий предмет «Військова підготовка», чи як він там називався. Вів його воєнрук.

Якщо у моїй школі це був солдафон, який матюкався, бризкав слиною та кидався ключима, то отой у співбесідниці був кавалером і вопщім куміром дівчат, бо ввічливий, інтеліґентний і у формі. А головною його чеснотою було те, що на контрольних — які треба було писати російською — він інтеліґентно повертався до вікна і ввічливо дивився, чи не підкрадається там раптом підступний імперіалізм...
Читать далее

20 авг. 2019 г.

Iseseisvumise päev

Õnnitlen kõiki minu eesti sõpru!


Ma tean, et paljudele teiest see päev on mitte ainult ametlik, vaid ka sügavalt isiklik oma, sest tolle aja sündmustes te osalesite. Loomulikult, ma soovin teile edu ja tänan teid nii mugava ja ohutu keskkonna eest! Kui ma tulin Eestisse, mul polnud eesmärki eestlaseks muutuda — стать своим в доску, nagu ütleksin vene keeles. Mul ei ole seda eesmärki praegu ka. Aga mina sain hästi aru, et kõige kallim ohver, mitte kingitus, Eesti iseseisvumise puhul oleks minu püüdlus teie keelt omandada — see on raske, aga väga huvitav tegu.

Taas õnnitlen ja elagu Eesti!

Читать далее

19 авг. 2019 г.

Kuidas ma tegin analüüsi

- Minge kabinetti 8, — ütles arst hommikul, — ja andke vereproovi.

Koridoris polnud ainsastki hingelist, astusin ukse juurde ning tegin selle lahti. Minu ees istus vana medõde.

- Tere, ma tahaksin analüüsi teha.

- Tere, võtke palun istet!

Panin asjad tooli peale, naine pomises midagi oma nina alla, istusin. Siis kostis ta järsku kõva häälega: «А дверь Bы не хотите закрыть?!». Kõik oli edasi vene keeles:

- Te tervitate võõras keeles, — jätkas ta ägedalt, — aga ei saa millestki järgnevast aru! Te vist teate, et tervitades Te määrate ära, millises keeles Teiega rääkida…

- No, palun vabandage, mina lihtsalt ei kuulnud, mida Teie ütlesite. Kusjuures, tervitades Teid määrasin ma suhtluskeele, sest mul on varsti eksam…

Sel hetkel, ilmselgelt, tal midagi lülitus ümber, ta muutus rahulikuks ja alustas juttu:

- Ma saan Teiest aru, mul on vaja ka eksam uuesti sooritada. Kunagi, viis või kuus aastat tagasi, kui veel olid need vanad kategooriad, ma sain kõrgtaseme kätte. Muidugi, teen palju vigu lõppudes, aga tol ajal haiglas me panime rahad kokku, võtsime hea õpetaja ja tegelesime terve aasta jooksul eesti keelega. Eksamil mind vintsutati, kuid sinna tuli minuga meie juhataja, eestlanna, ta karjus hirmsatsi nende peale puhtas eesti keeles: «Kes mul teeb põnnidele süste?! Teate?! Mitte, mitte keegi!!!». Siis anti mulle tunnistus. Noh, keeletaseme süsteemi on muudetud. Meid kutsuti kokku ja teatati, et on vaja jälle eksamile minna… 

- Oodake, teangi, et poleks vaja… 

- Vaat, ma mõtlesin samamoodi ja ei läinud. Aga haiglasse tuldi taas, võeti nimekirjad, neil oli vist plaan, tehti siin kiirtestid ja saadeti mind eksamile… 

- Teil on küllap raske?

- Teate, inimesed on erinevad. Mu mees, ta õpib keeli õhust, ta tuli noore lektorina siia ning teisel loengul ütles tudengitele «Tere, kuidas kusi käib?», kõik kukkusid naerma, no mis teha, õppis ära, filoloog… Aga mina… ma olin sõjahospitali tüdruk… 

- Ahh soo, te pidite tihti kolima?

- Ei, see tähendab, et meil oli väike suletud ring, ühtegi võõrast, ühtegi eesti sõna. Loomulikult, ma käisin koolis, aga ümber olid kõik omad, sõjameedikud ja ohvitserid. Ei olnud keelepraktikat. Ma isegi ei teadnud, kuidas tervitada. Hiljem, ma tulin sõbranna juurde, ta töötas sotsiaalteenistustes ning palusin teda: «Võta mind poole kohaga kuhugi eestlaste juurde, kus ei räägita vene keelt ning kaastundest ei minda vene keelele üle». Jumal, minu neli mutti! Iga kord, enne kui helistasin neile, ma kordasin paberilt lauseid: «Tere, mina olen teie hoidja». Nii et samm-sammult nendega hakkasingi rääkima. 

Rääkides kõike seda, medõde tegutses automaatselt nõela, katseklaasi, vati ja piiritusega.

- Noh, kõik, tehtud.

- Tänan. Soovin Teile edu! Olen kindel, Teil saab kõik korda!

Читать далее

Дві залізячки

У п’ятницю, 23-го, буде в Україні день прапора. Кирило Долімбаєв запустив у Маріуполі флешмоб #MyFlagMyPride, який вже перетнув кордони України і переможно крокує світом. Я не став спеціально фотографуватись, бо для мене кожний четвер є таким днем і святкуємо ми його koos Tarmo, Ants, Mari-Ann ja Liidiaga навпроти російського посольства.

Але згадав я інше. У діда в Жданові дома не просто був прапор (червоний, звичайно — інше було неможливе), а був він справжній — великий і на держакові. Це вивішувалось на домі по радянських святах і для цього до стіни було прибито спеціальну залізячку. Дід не був комуністом. Він був підпільщиком за німецької окупації. Так і жили. На його могилі досі стоїть червона зірка замість хреста.

Куди той прапор щез — не пам’ятаю. Залізячка стирчала ще довго, поки я дім не відремонтував. Але тепер от думаю, що треба мені тих залізячок дві: на жовто-блакитний та на синьо-чорно-білий. Хай сусіди базікають


Читать далее

17 авг. 2019 г.

Батілл

Він був популярний у XVIII–XIX столітті. Його обожнювали і сучасники, бо вмів він догодити і цареві, і граматикові, і посполитому. Він воював, був вигнанцем, але прожив довге життя і помер там, де народився. Його іменем названо малу планету. Він — «поет веселого кохання» Анакреон.

Гуляючи музеєм, я натрапив на стару датську картину «Ґрецький поет Анакреон і Батілл». Старий дядько грає на лірі, біля нього лежить зовсім без одягу зовсім молоденький хлопчик. — Ну і шо? Може просто жарко, а ото всьо ваша збочена уява нарисувала… — Диявол в деталях. Дивіться: там далі зміючка і яблуко, нічо не нагадує? Звісно, біблейський сюжет не був радше відомий ґрецькому поетові, але він точно був відомий тим, для кого ця картина писалась. Легкий натяк. Звісно, глядачі також зі своїми ґувернантками чи в ґімназіях вивчали напам’ять вірші Анакреонта, де бігають, стрибають, пьють вино та кохаються з поетом хлопці та дівчата, де він шкодує на свою старість…


Але хто такий Батілл? Відомо двох хлопців з таким іменем: Батілл самоський та Батілл александрійський. Перший власне був з Анакреонтом, другий був актором, якого згадує Горацій як коханця римлянина Мецената. І ще був анґлієць Обрі Бьордслі, який якось написав: «Французька поліція має серйозні сумніви стосовно моєї статі… але всі охочі можуть прийти та переконатись у цьому самі». Подивіться його «Батілла». Бьордслі помер у 25, але перед тим встиг створити еротичні ілюстрації до книг свого друга Оскара Вайльда, а також на біблійні та античні сюжети.


Так в одному імені і перетнулись долі двох митців, які були поетами веселого кохання

Читать далее