17 авг. 2018 г.

Різне в одному

Що пов’язує контрапункт, попсу, археолоґічний музей та солідарність? — У моїй свідомості тільки Естонія. А тепер по пунктах.

Позавчора я вдруге ходив Національним музеєм в Тарту. Етноґрафічну експозицію я бачив минулого разу, а тепер зосередився на історичній колекції. І тут на мене чекало розчарування, адже в зіставленні навіть з Маріуполем (я вже мовчу про Вірменію та Грузію) вона є бідною — ну яка тут античність і бронзовий вік?!? Одна нещасна дошка, три горщики та скелетик на закусь! (звичайно, артефактів останнього тисячоліття багато, нема мови, — але цього добра всюди не бракує). Орел Вседержителя Зевса до Калевіпоеґа не долетів.

Раніше я писав про свої перші враження від естонської мови як архаїчної. Але потім подумав, що все з точністю до навпаки: вона здається архаїчною саме через те, що вона молода і ще не встигла загубити те, з чого всі починають: багатства звуків і форм. Власне, враження з музею цьому не суперечать: доньки та сини Калева почали пізніше, тому так мало слідів з тих часів, коли Медея помагала Ясонові битися в Колхіді, а Дідона зваблювала Енея.

Ця молодість нації відразу пояснила мені інші феномени, які я спостерігаю вже другий рік поспіль.

Естонська естрада — вона цікава. Цікава тим, що хлопці і дівчата або просто перекладають естонською европейських поп- і рок-зірок, або так точно їм наслідують, що, слухаючи радіо, відчуваєш себе в своїй молодості.

Естонські орґанна школа — композитори так легко вплетають бароковий контрапункт і, навіть, гармонію у свої романтичні твори (стільки фуґато, канонів, остинато і навіть цілісних фуґ я не чув ні в одній іншій, за винятком німецької, музиці).

Іншими словами, естонці як підлітки — вони зняли шкільну форму, їм хочеться все гарне спробувати, вони в захваті милуються багатствами світу за шкільними стінами, вони сміливо стають чолом проти всякої недосконалості, щиро співчувають жертвам неправедних і, водночас, бояться бути слабкими, хочуть зробити все і самі.

Fortuna fortibus favet. Q. D. B. V.

Читать далее

7 авг. 2018 г.

Polyglossia

Колись, у студентські роки, знання кількох мов було чимось дуже дивним, мій шеф знав 5 + рідна українська, частина професури також крім російської з іноземних знала принаймні англійську або польську, з-поміж студентів хіба я один був винятком — так сяк але теж знав кілька.

Зараз я озирнувся довкола і тепер в оточенні, здається, моноґлоссія є винятком. От, наприклад, випадковий знайомий із США: англ (рідна) + російська, українська, французька, латиська, естонська; викладачка естонської: ест (рідна) + англ, рос, сербська, польська, фінська, датська, італійська і якісь там ще — всіма говорить, хай навіть повільно, з акцентом і простими фразами. Таких прикладів — майже кожний перший. А тим часом за парєбриком…
Читать далее

31 июл. 2018 г.

Волшебные очки

«Дааа, это тебе не ‘тере-тере, мы с раквере’», — тяжко вздохнула учительница после очередного занятия, на котором мы вместе читаем и комментируем жуткой толщины фолиант о реалиях XIV века на эстонском.

После таких экзерсисов почти разговорный роман об эмигрантской жизни кажется лёгким как бизе. Собственно, я всё жду, когда на глазах появятся волшебные очки для понимания текста без поминутного заглядывания в словарь. На английском они появились после аспирантских 700 тысяч знаков. На эстонском пока прочитано около 40 тысяч. Favet fortuna fortibus
Читать далее

16 июл. 2018 г.

Indrek Hargla

Деякий час тому, коли я обирав свою першу книгу для читання естонською, я майже випадково взяв кримінальний роман Indrek‘а Hargla. Зараз ми його читаємо з вчителькою — як у першому класі, вголос і перекладаючи рядок за рядком, бо мова роману дуже багата і непроста як для початківця.

Поліз у Вікіпедію, і що я там бачу: «2014. aasta Ukraina kriisi ajal teatas ta, et ei osta poest isegi Eesti tooteid, millel on venekeelsed kirjad» — «під час української кризи 2014 року він повідомив, що не купуватиме в магазині ті естонські продукти, на яких є російські написи».

Совпадєніє — не думаю

Читать далее

13 мая 2018 г.

Моя сирна історія

Навіть на тлі загальної радянської бідності наша сім’я була не була заможною: мати — молодший інженер із зарплатою в 150 рублів; все, що було з ознак «інтеліґенції», — книжки, яких дійсно було багато, і науково-популярні журнали. Наш харчовий раціон складався з хліба, картоплі, макарон, молока та всяких кефірів-ряженок-ар‘янів (навіть вершки були чимсь незвичним), вареної ковбаси або курки, яєць, капусти, моркви та яблук з дідового городу. Інколи з’являвся майонез. Звичним також були масло, марґарин та олія.

Папа з моїми оцінками бідності не згоден, адже він одружувався не стільки з кохання, скільки з огляду на свою ще більшу бідність — тобто йому здавалось, що Люда, моя мама, живе в багатстві…

Але я відхилився.

Сири з‘являлись рідко: маленькі скибочки, які з придиханням називались «голландськими», а мені здавались якимись ніякими, не такими як ковбаса 🙂 або солодкі сирочки. Під час Перебудови і загальної руїни, коли маму звільнили і вона пішла в кондуктори, а потім на ринок торгувати, ми попри скрутні роки змогли собі дозволяти більше і сири стали з’являтись частіше, але мама завжди брала оті всякі типу «голландські» — мабуть через те, що раніше це була якась розкіш.

Наступний етап — після аспірантури, коли мій коханий Саша купував всякі незвичності: з пліснявою та без, м’які і тверді, гострі і лагідні… Мама так і не звикла до цього, вона трималась отих зі своєї молодості. І от недавно я в Литві спробував їхній твердий джуґас. Поки що він мені смакує краще. Звісно, решта нікуди не ділась — прямо зараз я приніс з Призми ціле багатство для бідної радянської дитини: п’ять різних сирів з різних країн, але не втримався — почав з Литви

Читать далее

9 мая 2018 г.

Трудова

Лето 14-го. ИнФОУ. Уже принято решение эвакуироваться из Донецка. Иду в наш отдел кадров. Единственная Оксана под звуки канонады оформляет документы, достаёт из железного шкафа самое главное сокровище — трудовую книжку, заведённую ещё в 1995-м и с тех пор не покидавшую этого шкафа. Отдаёт мне. Для неё это была уже привычная операция — уезжал не только я. На выходных я забираю кое-какие реактивы, свои два бойлера, стол, лампу, мультиварку, авторефераты и книги, еду через блок-посты грузовиком в Мариуполь. Обживаюсь на улице Трудовой. Понадобилась ли эта трудовая? — Меня приютил на три года Мариупольский университет. В Таллинн я тоже её взял. Скорее просто как воспоминание. Это, когда-то хранимое в железном шкафу сокровище, лежит теперь в папке с другими бумагами из прошлого
Читать далее

3 мая 2018 г.

Вовки і архаїка

Надвечір читав був лекції акад. Залізняка (до речі, дуже раджу) про санскрит, систему російського наголосу, і мимоволі згадував свої перші враження з першого ж заняття естоської понад рік тому. Наступного дня, коли наша естонка Галя запитала в мене, як то було, сказав: «не ображайся, це лише суб’єктивізм, але в моїй уяві завили вовки темною ніччю в зимовому лісі — така архаїка! Латинські десяток значень аблятиву і багатий вокалізм санскриту як живі перед очима стали!» Тепер-то я знаю, що насправді уральські мови є відносно молодими в порівнянні з індоєвропейськими, а серед них естонська — чи не найбільш модерна, так що ще питання, де вовки голосніші. Але менше з тим. Тоді далі я мимоволі почав порівнювати російську з українською, бо це тільки в шкільному підручникові є шість російських падежів, а насправді їх чи не п‘ятнадцять — і зокрема ті локативні, якими так жахають уяву нещасних імміґрантів у підручниках з естонської. В російській, на відміну від української, вони є живою розмовною нормою (почути «домой» можна в звичайному міському побуті, почути «домів» можна хіба від дуже освіченої людини в особливому контексті — або в діялектах). І, читаючи Залізняка, я дуже тішився тим, що ці аматорські почуття були вірними — російська є значно архаїчніша від української: вовки виють, старі смереки в темному лісі скріплять від вітру, хмари крадуть місяць, падає сніг…
Читать далее