Для медитацій

Нижче даю три ґрафіки, побудовані на даних трьох країн — Таджикістану, України та Естонії (в порядку зростання заможності). Таджикістан пережив ще громадянську війну (позначено оранжевим). Чи є між цими рисунками щось ґлобально-спільне?

По-1, всі три країни в 1990-х пережили кризу, десь мирну (Україна та Естонія), десь ні (Таджикістан). Криза, звісно, супроводжувалась падінням національного добробуту (фіолетова лінія), який — з різною швидкістю — почав зростати на початку 2000-х.

По-2, середній зріст чоловіків (NCD RisC) помітно збільшувався в радянську добу приблизно до 1980-х, після чого, попри кризу (1990-ті та 2000-ні) зростання тривало, але було значно повільнішим в Естонії та Україні, а в Таджикістані збільшення змінилось зменшенням (шла війна і була найглибша з цих трьох країн криза).

А далі — найцікавіше, себто динаміка змін у середньому зрості чоловіків, що мають секс з чоловіками (ЧСЧ) (GB).

В Естонії все в порядку — збільшується GDP per capita, ростуть чоловіки в усій популяції, ростуть і ЧСЧ. Є тільки одна особливість — ЧСЧ російськомовні (дані Bluesystem'у) систематично нижче естономовних (дані IHA). І хоч це пікантно, але цілком закономірно, адже частка людей в абсолютній бідності так само систематично вища серед російськомовних у зіставленні з естономовними (дані Eesti Statistika за 1997–2007 рр.).

У Таджикістані загальна популяція спочатку ставала вищою, а як у кінці 1980-х почалась криза (в 1990-х додалась ще війна) — зменшила середній зріст. А от ЧСЧ були (а) чомусь більші, і (б) не зменшили свого середнього зросту попри війну і злидні.

Я недарма навів на ґрафіку розміри вибірок таджицьких ЧСЧ за десятиліттями — вони малі, але інших даних нема. Тому тут криється кілька джерел зміщення: (1) Bluesystem — російськомовний сайт, а оскільки в Таджикістані російська є досі ознакою престижу, освіченості і «столичності», то ця вибірка демонструє значно більш благополучних (тому і більших на зріст) чоловіків, ніж в цілому по країні; (2) здебільшого там представлені мешканці Душанбе (столиця, 35%) та Півночі (Худжанд і Бустон, колишній Чкаловськ, 8%), тобто відносно заможних міст. Іншими словами, закономірно, що середній зріст таджицьких ЧСЧ, які ввійшли в нашу вибірку (N = 132), вказує на благополуччя. Але ясно, що загальної картини це не відображає — що там, приміром, у ҐБАО робиться, боюсь, не знає навіть шановний Емомалі Рахмон.

Відкриті дані ВООЗ щодо України показують, що у народжених в період 1966–1990 рр. середній зріст залишався відносно стабільним, тоді як в 1990-х роках він всупереч економічній і соціальній кризі почав збільшуватись. До 1992 р. середній зріст народжених тоді ҐБ-чоловіків відповідав середньому зросту дорослих чоловіків. Далі для народжених протягом 1990–1995 р. українських чоловіків середній зріст практично не мінявся (від 179,4 [176,8–182,0] до 179,9 [177,9–182,1] см), тоді як у відповідних когортах ҐБ-чоловіків середній зріст значуще зменшився (на 5,2 см для користувачів сайту «Bluesystem» та на 1,5 см для користувачів QGuysʼу). На той же період припадає різке зменшення GDP per capita (від 1593,1 до 933,2 USD), повʼязаного з ним HDI (на 0,05 пункти) та (з 1992 р.) збільшення майнової нерівності (індекс Джині зріс на 9,5%). Зміни GDP per capita та HDI значуще позитивно корелюють зі змінами в зрості ҐБ-чоловіків (для Bluesystemʼу відповідно 0,87 і 0,93 при p < 0,05; для QGuysʼу відповідно 0,86 при p < 0,05 та 0,98 при p < 0,001), але не демонструють позитивних кореляцій зі змінами середнього зросту всіх чоловіків.

Читать далее

Цікава фалометрія

Bluesystem був конкурентом куґайзу, але тримався (при всьому своєму дизайні 90-х) і досі тримається на специфічній ґрупі. Якщо куґайз був щоби потеренькати, то блюсистем весь орієнтований на секс — і порноконтент, і реклама, і дошки оголошень на тут і зараз... Людей в ньому було менше (у 2013-му 54 тис. з України на куґайзі та тільки 9 тис. на блюсистемі), але це їм не заважало.

Так само як і з куґайзом, масив усіх профайлів на Date.BlueSystem, зареєстрованих користувачами з України на момент дослідження (N = 9796, кінець січня 2013 р.) було завантажено та перетворено на таблицю даних (рядки — індивідуальні профайли, стовпці — катеґорії, заповнені користувачами під час реєстрації на сайті) за допомогою спеціально написаної програми; при цьому незаповнені в профайлах поля кодувалися як системні пропуски.

Отже, змінні:

• Довжина ереґованого члена, см — неперервна змінна.

• Місто, до якого приписав себе користувач — перетворено на розмір міста і на макрореґіон.

• Індекс маси тіла — обчислювався із зазначених користувачем ваги та зросту; отриманий ряд значень було поділено за ВООЗ на худорлявих (до 18,5), нормальних (18,6–24,9) і повних (25 і більше).

• Сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність — варіанти (ґей, бісексуал, транс) задані самим сайтом.

• Роль у сексі — варіанти, задані сайтом (актив, уні-актив, універсал, уні-пасив, пасив), спрощено до трьох (актив, уні, пасив) шляхом об’єднання суміжних катеґорій «актив і уні-актив», «пасив і уні-пасив».

• Освіта — варіанти, задані сайтом, спрощено до двох (вища і середня) шляхом об’єднання користувачів із закінченою середньою освітою та незакінченою вищою (випускник коледжу, середня школа, студент ВНЗ, студент коледжу).

Коли я став гратися з цими даними, то побачив, що розмір члена дає цікаві статистичні асоціації. Отже, мета — не вдаючись у теоретичну мудрість розважити читачів своїми знахідками.

Середні. Порівняння з доступними даними з літератури свідчить, що ті параметри, які безпосередньо пов’язані з тілом, навіть якщо й відрізняються від даних із незалежних джерел, то незначною мірою. Наприклад, середній індекс маси тіла користувачів сайту 23,5 [ 95% ДІ 23,4–23,6], N = 9796 є дуже близьким до середнього індексу маси тіла українських чоловіків 24,8 [1], а довжина ереґованого пеніса користувачів 16,7 [16,6–16,8] см, N = 5870 близька до даних антропологічних вимірювань у популяції гомосексуальних чоловіків (16,4 см) [2]. Отже, навіть припускаючи наявність неточностей у результатах кожного конкретного вимірювання, виконаного автором профайла, загалом ми отримуємо коректні показники завдяки взаємній компенсації випадкових похибок.

Тіло. Якщо вже заговорили про індекс маси тіла, то гріх було не перевірити його фалометричний аспект. У цілому тільки ожиріння асоціюється з дещо меншими розмірами, що принайні не суперечить біологічним закономірностям.

Оскільки ожиріння буває повʼязане зі збільшенням віку (в аналізованих даних також), то тут можливі два пояснення: (а) зі збільшенням товщини жирових тканей візуальні розміри члена можуть зменшуватись; (б) більш гладке тіло частіше буває в тих чоловіків, середній рівень тестостерону яких нижчий, відповідно цей рівень також визначаає меншу довжину.

Макрореґіон та розмір міста дали перші несподіванки — Київ і міста-мільйонники відзначились більшими у зіставленні з рештою розмірами. Пояснень може бути принаймні два: (а — гіпотеза Василя) чим більше місто (особливо це стосується столиці), тим більша там конкуренція за місце, тому чоловіки свідомо чи підсвідомо додають собі значущості, бо все одно ніхто в ліжко з лінійкою не ходить; (б — гіпотеза відбору) так, в столиці та мільйонниках треба пробиватись, а це означає, що з одного боку туди лізуть, йдуть, їдуть і там можуть залишитись ті, які більш активні та верткі, тб. мають вищі показники тестостерону [3], а з іншого, які сприймаються більш нормативними = красивими (відомо бо, що красиві чоловіки підсвідомо оцінюються як більш успішні [4]).

Ані гіпотезі Василя, ані гіпотезі відбору не суперечать дані про роль у сексі — з одного боку самці завжди міряються розмірами, і в кого більший, той пацик крутіший, а якщо ти «акт / топ», себто відповідаєш образу «чоловіка», то й маєш підстави додавати собі ваги; з іншого можна припустити, що гормональний фон «топів» більш насичений тестостероном, отже і середня довжина аж на сантиметр більше, ніж у «пасів / ботомів».

Сексуальна орієнтація і ґендерна ідентичність (СОҐІ) також у певному сенсі дала амбівалентні звʼязки: якщо для транс-людей як для менш маскулінних менша довжина є очікуваною, то відмінність між ґеями (довші) і бісексуалами (коротші) не була передбачуваною. Суто гіпотетично я міг би припустити, що першим треба конкурувати за секс (отже, свідомо чи підсвідомо вказувати більші значення), тоді як другі мають запасний варіант і тому можуть не звертати особливої уваги на цей параметр.

Найбільш дивним була асоціація більшої середньої довжини з повною вищою освітою. Чи люди після універу міряють краще, чи слабший зір мають, чи вони з більшими претензіями... загадка. Скоріш за все цей звʼязок опосередковується величиною міста (див. вище), адже виши зосереджуються у великих містах. Дещо аналоґічне спостерігається у випадку росту: керівники та фахівці є у Франції на 2,6 сантиметра вищими, а студенти університетів — на 2,55 сантиметра вищими за національний середній показник [5]. Водночас велике міжнародне дослідження навпаки показує неґативну кореляцію між довжиною пеніса (як розслабленого, так і ереґованого) та IQ [6].

Обмеження представлених даних традиційні: (1) я аналізував не обʼєктивні вимірювання, а самозвіти — в сумі це дало правдоподібне середнє, але в деталях можуть міститись зміщення (самовимірювання, зокрема в інтернет-опитуваннях, послідовно демонструє вищу середню довжину, ніж обʼєктивні вимірювання; учасники можуть повідомляти завищені оцінки розміру, вважаючи, що більший пеніс є соціально більш бажаним [7]); (2) за винятком відмінностей між топами і ботомами (1 см), транс- і цис-людьми (0,8 см), а також індивідами з ожирінням і без (0,5 см) різниці не є великими (1–3 мм), що значно менше похибки вимірювання цього параметра (якщо припустити, що вимірювання дійсно були) і свідчать радше про небіологічні причини; (3) представлені гіпотези (звʼязок з тестостероном і конкуренцією тощо) є не більш ніж спекуляціями, які дуже складно практично перевірити.

Посилання

[1] http://en.wikipedia.org/wiki/Body_mass_index

[2] Wylie, K. R. & Eardley, I. Penile size and the ‘small penis syndrome’ // British J Urol International. — 2007. — Vol. 99. — P. 1449–1455, https://doi.org/10.1111/j.1464-410x.2007.06806.x

[3] Edwards, D. A. Competition and testosterone // Hormones and Behavior. — 2006. —  Vol. 50 (5). — P. 681–683, https://doi.org/10.1016/j.yhbeh.2006.09.005

[4] Heilman, M. E., & Stopeck, M. H. Attractiveness and corporate success: Different causal attributions for males and females // Journal of Applied Psychology. — 1985. — Vol. 70 (2). — P. 379–388, https://doi.org/10.1037/0021-9010.70.2.379

[5] Herpin, N. La taille des hommes: son incidence sur la vie en couple et la carrière professionnelle // Économie et Statistique. — 2003. — Vol. 361 (1). — P. 71–90, doi:10.3406/estat.2003.7355

[6] Wang, C., WangDing, Y. Penile Length and Intelligence Quotient: A Cross-Sectional Analysis in 139 Countries // Andrology. — 2024. — Vol. 13 (4). — P. 324

[7] King, B. M. Average-Size Erect Penis: Fiction, Fact, and the Need for Counseling // Journal of Sex & Marital Therapy. — 2021. — Vol. 47 (1). — P. 80–89, https://doi.org/10.1080/0092623X.2020.1787279

Читать далее

Возраст, дети, наркота или памятник Кугайзу

Был когда-то такой сайт знакомств — QGuys. Точнее даже не знакомств, а социальная сеть русскоязычных геев и бисексуалов. Отличался он от конкурентов, прежде всего мамбы, гейли, лавпланет и блюсистема компонентом общения — пиши посты, появляйся на главной странице и тебя заметят. Владел им некий Алексей Ходорковский, красивый киево-московский еврей. Во второй половине 2000-ных сайт переживал расцвет, число посетителей, анкет (Рис. 1), денег и общения росло, но в 2014-м началась война россии против Украины. Словесные войны начались и в постах, модераторы, естественно, не справились (да и не могли), пошёл отток украинцев (вторая по численности группа пользователей), в самой рашке усилились репрессии против ЛГБТ — и с этого момента сайт был обречён.

Рис. 1

Но в 2013-м всего этого ещё не было, QGuys служил (по крайней мере для меня) доступным инструментом онлайн-исследований — оценки численности [1], однополые партнёрства [2], привлечение клиентов в ВИЧ-сервис [3] и др. В конце-концов мне надоело вручную собирать данные и я попросил мужа написать програмку, которая бы скачала и упорядочила в таблицу основные параметры украинских профилей (N = 54285) для последующего их анализа. Эти данные с тех пор лежали без движения, сайт к тому времени умер, появилось много других исследований, началась война, оккупация Донецка и Мариуполя, эмиграция — в общем, недосуг. И вот я к ним вернулся, массив почистил, упорядочил и даю ниже сделанные в нём находки.

Города

На сайте общались как жители мегаполисов, так и небольших населённых пунктов. На Рис. 2 показано сопоставление числа заявленых в профайлах городов с их населением (первые 15 по численности пользователей). Как видно, число профайлов не вполне точно отображает численность постоянного населения соответствующего города. Так, в Киеве по сравнению с Одессой было зарегистрировано в 4,9 раз больше профилей, тогда как по численности населения эти города отличаются в 2,8 раза. Аналогично, Мариуполь был больше Херсона приблизительно на 150 тыс. жителей, тогда как по числу профилей они почти одинаковы (619 и 614 соответственно).

Рис. 2

Можно предположить, что городские агломерации первой пятёрки (Киев, Одесса, Харьков, Донецк, Днепр) притягивали значительное количество приезжих, в том числе таких людей, которые, фактически проживая в другом городе, регистрировали профиль на более крупный близлежащий мегаполис, чтобы увеличить свои шансы встретить партнёра. Второе предположение (число профилей по городам соответствует уровню доступа к интернету) основано на данных Национальной комиссии, осуществляющей государственное регулирование в сфере связи и информатизации, за 2013 г. (https://minfin.com.ua/2013/03/26/736779/) — первое место по доступу занимал в Украине Киев (33% от общего числа пользователей), далее шли Одесса и область (18%), Донецк и область (7%), Днепр и область (5%), Львов (4%) и Харьков (3%).

Возраст

В Киеве была также самая богатая и формальная, и неформальная инфраструктура для ЛГБТ, начавшая бурно развиваться в 1990-х годах [4]. Соответственно, там не только была сосредоточена треть зарегистрированных в Украине QGuys-профилей, но и был самый высокий средний возраст пользователей (Рис. 3). Я также предполагаю, что в других городах, где и ЛГБТ-инфраструктура была менее развита, и гомофобии было больше, и доступ к интернету существенно хуже, на сайтах знакомств регистрировались более молодые, тогда как в Киеве было и разнообразие пользователей выше, а среди самих ЛГБТ было больше старших.

Рис. 3

Дети

Здесь мы подходим к, пожалуй, самой интересной находке. Но вначале небольшое отступление: наличие детей у гомо- и бисексуальных мужчин открытием не является и много раз было зафиксировано ранее [5]. В анализируемом массиве среди тех, кто вообще указал эту информацию (26% или 14244 профилей), дети были у 12 [11–13]%, что в целом близко к цитируемым в [5] данным. При этом, наличие детей закономерно ассоциируется с более старшим средним возрастом (39,5 [39,0–39,9] лет — если дети есть, и 28,6 [28,5–28,8] лет — если их нет).

Связь эта закономерна потому, что все украинские опросы МСМ демонстрируют более старший средний возраст тех, кто имеет опыт гетеросексуального брака (см. напр. [6–8]). Однако в разбивке по городам (Рис. 4) эта связь исчезает — Киев, характеризующийся наивысшим средним возрастом в профилях QGuys (31 год, Рис. 3), даёт наименьшую часть пользователей с детьми (10%), тогда как Винница с самой молодой в среднем совокупностью геев и бисексуалов на этом сайте (29 лет — разница невелика, но статистически значима), показывает один из самых высоких процентов имеющих детей пользователей (17%). Эта аномалия есть не везде, но, к примеру, в таких парах как Киев-Харьков, Киев-Днепр она видна очень хорошо.

Рис. 4

Можно ли это объяснить разной доступностью интернета? Мне кажется, вряд ли — в этом случае получалось бы, что женатые молодые МСМ по сравнению с неженатыми, напр., в Харькове имеют больше возможности бывать на сайте знакомств для геев и бисексуалов, а в Киеве наоборот — более взрослые неженатые по сравнению с более взрослыми женатыми. Думаю, здесь причина в упомянутой выше истории ЛГБТ-движения и связанной с ней степени свободы, то есть в Киеве, где ещё со времён совка концентрировались и общались гомо- и бисексуальные мужчины, быстрее усваивались пост-модерные ценности индивидуализма (дети не суть смысл жизни), было больше старших мужчин, решивших не приносить себя в жертву стакану воды, тогда как в более провинциальных городах даже среди молодых ещё были сильны императив «женись, роди ребёнка, а потом делай что хочешь».

Наркотики

Употребление психоактивных веществ — тема маргинальная и табуированная. Только в 34% профилей было указано отношение их владельцев к наркотикам, из них только 5 [4,7–5,3]% (N = 18219) написали, что имеют такой опыт. Поскольку профили на сайте знакомств часто не анонимны (к примеру, есть фото), то эта доля даже меньше, чем тех МСМ, которые в анонимном биоповеденческом исследовании того же года сообщили, что занимались химсексом в течение последнего перед опросом месяца — 7 [6–8]% [7]. Средний возраст употреблявших и не употреблявших, наличие у них детей не отличаются, как и проценты по городам (Рис. 5).

Рис. 5

Конечно, представленная в профилях информация не отвечает высоким стандартам качества, а судить о её правильности или ложности можно только по косвенным признакам. Во-первых, за исключением совершенно обязательных полей, важных владельцам ресурса, заполнение большинства других сугубо факультативно. В-вторых, вопросы анкеты преследуют цель скорее развлекательную, нежели познавательную (так веер предусмотренных сайтом вариантов ответов может объединять невзаимоисключительные категории, быть небрежно сформулированным и т. п.) — в таких случаях мы приводили ответы к однозначно интерпретируемому виду.

В целом же, это маленькое эссе не претендует на глобальные выводы. По меткому выражению Св. Шеремета оно есть историко-статистическое квир-баловство, памятник сайту, который когда-то соединял десятки тысяч людей.

1. Берлева, Г., Думчев, К., & Касянчук, М. (2012). Аналітичний звіт за результатами дослідження «Оцінка чисельності груп високого ризику інфікування ВІЛ в Україні» станом на 2012 рік.

2. Маймулахин, А., Касянчук, М., & Лещинский, Е. (2009). Однополое партнёрство в Украине: отчёт о проведённом исследовании.

3. Касянчук, М. Г., Лещинский, Е. Б., Дебелюк, М. И., Довбах, А. В., & Варбан, М. Ю. (2009). Экспериментальное изучение эффективности привлечения клиентов в МСМ-проекты через социальные онлайн-сети: отчёт по результатам операционного исследования.

4. Украинское ЛГБТ-движение, 25. (2015).

5. Kasianczuk, M., Sheremet, S., & Trofymenko, O. (2020). Status of same-sex partnerships in Ukraine. Sociology: Theory, Methods, Marketing, № 3, 143–166. https://doi.org/10.15407/sociology2020.03.143

6. Касянчук, М., Трофименко, О., Білоус, Є., & Сазонова, Я. (2017). Моніторинг поведінки та поширення ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс з чоловіками (національна частина).

7. Большов, Є. С., Касянчук, М. Г., & Трофименко, Л. В. (2014). Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління: аналітичний звіт за результатами біоповедінкового дослідження 2013 року.

8. Большов, Є. С., Касянчук, М. Г., Лещинський, Є. Б., Трофименко, Л. В., & Шваб, І. А. (2012). Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління (аналітичний звіт за результатами біоповедінкового дослідження 2011 року).

Читать далее

ЛҐБТ і майновий клас

ЛҐБТ-активісти Естонії попросили глянути, як відрізняються доходи ЛҐБ від гетеросексуальної частини населення. Ну і я зовсім випадково натрапив на базу даних величезного міжнародного опитування 2021 р. про кохання (http://dx.doi.org/10.1038/s41597-025-05365-2) і злегка погрався з нею. На жаль, від Естонії там було лише трохи більше 500 осіб (відповідно 51 ЛҐБ), тому я взяв разом Естонію, Латвію, Литву, Білорусь, Україну та Молдову (т. з. Intermarinum або країни Міжморʼя), щоб було достатньо людей для статистики.

Ось що вийшло:

•⁠ ⁠жінки в порівнянні з чоловіками значно рідше відносять себе до нижчих соціальних класів

•⁠ ⁠ЛҐБ та інші (пансексуали, асексуали тощо) порівняно з гетеро значно частіше вважають себе нижчим соціальним класом

•⁠ ⁠зі збільшенням віку ідентифікація себе з нижчими класами зменшується

але найкумедніше (хоч більше плакати хочеться) — наявність вищої освіти позитивно пов'язана із приналежністю до нижчого класу.

Соціальний клас, звичайно, поняття суб'єктивне і не надто прямо пов'язане з доходами, але вже як є.

Читать далее

Динаміка змін чисельності ЧСЧ України внаслідок війни

Оцінки чисельності українських ЧСЧ стосувались періоду до початку масштабного російського вторгнення та повʼязаних з ним масивних міґрацій та загибелі людей. Також ці оцінки були привʼязані до демоґрафічної статистики загального населення, яка не є під час війни релевантною. Саме тому дані для оцінки того, що сталось з чисельністю українських гомо- та бісексуальних чоловіків після 24 лютого 2022 р., є дуже обмеженими.

Фактично, вони зводяться до чисельності користувачів сайтів і мобільних застосунків для знайомств, а серед них, нажаль, відкрито доступними є тільки дані сайту Bluesystem.world (який, хоч і орієнтований на російськомовну авдиторію, проте працює з Ізраїлю, де також мешкає його власник). Дані Hornet та Grindr (канадський та американський мобільні застосунки відповідно) є з комерційних причин закритими, хоч і через привʼязку до ґеопозиції користувачів вони могли б бути більш точними.

В ході оцінок чисельності ЧСЧ України з 2011 по 2023 рр. безпосередньо з Bluesystem.world фіксувалось число профілів користувачів цього сайту (містить сексуально-відверті матеріали) по найбільших містах України, таким чином було отримано низку часових рядів, які представлено на Рис.

Видно, що до 2017 р. всюди, крім Донецька, спостерігався значний ріст числа зареєстрованих користувачів, який дещо сповільнився в період з 2017 по 2022 рр. Після початку повномасштабного російського вторгнення в більшості міст (винятки — Севастополь, Сімферополь і Черкаси) кількість профілів або впала, або припинила ріст. Проте особливо сильним було падіння в містах, окупованих у перші дні вторгнення — Херсоні (з 608 у грудні 2021-го до 264 у грудні 2022-го, себто на 57%) та Маріуполі (443 та 148 відповідно, себто на 67%) (Маріуполь було фізично знищено під час штурму, а населення скоротилось з 449 тис. до приблизно 100 тис.). Характерним є також те, що на Заході країни (Львів, Івано-Франківськ), який вважався більш безпечним у зіставленні з прифронтовими Дніпром і Запоріжжям і, таким чином, міґраційно-привабливішим, помітного збільшення числа користувачів Bluesystem.world не зафіксовано.

Перш ніж обговорювати отримані результати, слід вказати, що згідно з правилами (доступні російською через сам сайт) неактивні профілі, себто такі, куди користувач не заходив один місяць, автоматично видаляються.

Отже, зниження числа профілів після початку масштабного вторгнення може бути гіпотетично пояснене трьома причинами — а) загальне зниження популярності такого способу знайомств (користувачі перетікають на мобільні застосунки), б) падіння в користуванні сайтом в українському сеґменті через російськомовний інтерфейс та орієнтацію контенту на російських користувачів (суто комерційні причини — авдиторія росії для реклами суттєво більша за авдиторію України), в) зменшення чисельності ЧСЧ міст України через повʼязані з війною причини — міґрація, служба у війську чи загибель.

Загальне зниження популярності знайомств через інтернет-сайти, здається, дійсно має місце, адже дані показують, що після 2017 року ріст числа користувачів став повільнішим у всіх містах за винятком Донецька, який на той час вже був окупованим і біля якого тривали активні бойові дії. Так, для Києва чисельність профілів з 2013 по 2017 рр. збільшилась в 1,7 раз (з 2954 до 5020 відповідно), тоді як з 2017 по 2021 — тільки в 1,1 (з 5020 до 5664). Для Дніпра за ті самі періоди коефіцієнти зростання були відповідно 1,8 та 1,2; для Маріуполя — 3,0 та 1,6 тощо. Проте, одночасне падіння в усіх містах, для яких є дані, у числі профілів, яке сталось 2022 року, навряд чи може бути повʼязане зі змінами популярності цього способу знайомств — якби це було так, то зростання було б ще повільнішим або спостерігалося б певне плато, після якого зменшення було б таким же повільним, як до того зростання (подібно до того, як виглядає динаміка Дніпра, Львова, Сімферополя і Севастополя).

Падіння в користуванні сайтом в українському сеґменті через російськомовний інтерфейс та орієнтацію контенту на російських користувачів, себто причини, які умовно можна назвати «патріотичними» або «протестними», також не можна відкидати, однак наведені дані свідчать радше про те, що вони не відіграють суттєвої ролі. По перше, сам сайт позначає окуповані території як українські (в тому числі Донецьк і Луганськ) — іншими словами, демонструє якщо не проукраїнську, то принаймні нейтральну, відповідну міжнародному праву позицію. По друге, якби падіння було протестним, то воно яскравіше проявилось би на неокупованій частині, зокрема в Києві, Львові, Івано-Франківську чи в прифронтовому Дніпрі. Натомість у Львові та Дніпрі спостерігається стабілізація (1093 в 2021 р. та 1105 в 2022-му для Львова, 1577 та 1555 відповідно для Дніпра), у Києві та Івано-Франківську — невелике зменшення (на 10% та 6% відповідно).

З Рис. видно, що особливо різким було падіння в окупованих 2022 р. Маріуполі та Херсоні (на 67 і 57%) і дещо меншим, хоч все одно значним, — у прифронтових Запоріжжі (15%), Миколаєві (26%) та Харкові (34%). Ці дані указують на те, що найбільш значущою причиною зміни в кількостях профілів сайту знайомств була війна та повʼязані з нею масові міґрації (себто зміни в ґеоґрафічній привʼязці профілів), мобілізація чоловіків (в армії вільного часу та можливостей відвідувати сайт стає суттєво менше, профіль може бути автоматично видалений через неактивність) чи їх загибель (так само, за місяць некористування профіль видаляється). Недоступність інтернету на окупованій території теж могла би вплинути, але в Херсоні весь час окупації інтернет був.

Прямим підтвердженням звʼязків між війною та кількістю профілів служить також однакові зміни чисельності населення і числом користувачів сайту знайомств у Маріуполі та Херсоні. Так, протягом 2022 р. населення Маріуполя зменшилось приблизно на 77%, а кількість профілів — на 67%, населення Херсона впало приблизно на 79% , а кількість профілів — на 57%. Більш того, в Херсоні, який після звільнення постійно страждає від обстрілів, падіння триває, тоді як в Маріуполі, який, будучи в умовному тилу, не зазнає масованих атак і населення якого збільшується через масовий імпорт росією робочої сили з республік Середньої Азії, число користувачів Bluesystem.world почало у 2023 р. збільшуватись.

Непрямим підтвердженням важливості воєнних причин служить динаміка Донецька, Сімферополя і Севастополя. В Донецьку бойові дії тривають з 2014 р., а місто реґулярно зазнає артилерійських ударів. Відповідно, коли в інших містах України (в тому числі окупованих, але «мирних» містах Криму) число користувачів сайту активно росло (2013–2017 рр.), в Донецьку воно падало і станом на 2023 р. стало навіть меншим, ніж було 2011 р. (єдиний випадок із усіх розглядуваних міст).

Таким чином, аналіз викладених даних свідчить, що попри зміни в популярності способів знайомств, основним драйвером змін у числі користувачів сайту знайомств Bluesystem.world і, відповідно, у чисельності ЧСЧ є причини, безпосередньо повʼязані з російським вторгненням та окупацією частини українських територій.

Читать далее

Депресія українських ґеїв та бісексуалів під час епідемії COVID-19

Під час епідемії (як першої, 2020 р., так і другої, 2021 р., хвилі) в Україні було проведено два дослідження, які зокрема зачепили питання вираженості депресивної симптоматики серед ЧСЧ. Докладно результати можна глянути за посиланнями в кінці цієї статті. Тут я покажу два цікавих ґрафіки із цих робіт.

Під час першої хвилі загалом в Україні було зібрано 820 відповіді (онлайн-анкета, яку заповнювали користувачі застосунку «Hornet»). Середній вік респондентів 31 рік (мінімум 18, максимум 85 років). Половина респондентів (53%) є мешканцями Києва або великих міст. Більш ніж третина (38%) охарактеризувала свій соціально-економічний статус як вищий від середнього, приблизно стільки ж (33%) вважають, що їхні доходи дозволяють на доброму чи дуже доброму рівні задовольняти основні потреби, а в 27% опитаних загальний дохід родини достатній, щоби легко звести кінці з кінцями. Половина (50%) мають закінчену або незакінчену вищу освіту. Більшість ідентифікували себе як гомо- чи бісексуальні чоловіки (70%) та цис-ґендерні особи (69%), решта обирали інші варіанти трансґендерної ідентичності. Близько 7% вказали, що вони належать до етнічних меншин, а 5% є імміґрантами. 66 учасників (8%) указали, що зараз живуть з ВІЛ. Обмеження особистої свободи, які було запроваджено владою у зв’язку з карантином, торкнулися 69% опитаних. Загалом у 17% респондентів нема крім власного помешкання бодай мінімального місця (балкону, городу тощо), де можна бути під час карантину на свіжому повітрі.

Від початку коронавірусної кризи самотніми гостро себе відчували 28% опитаних. Разом з тим, частота суїцидальних думок не відрізнялась до та під час епідемії COVID-19, а третина (36%) ЧСЧ мали джерела надії, душевних сил і комфорту.

Щодо стану ментального здоров’я загалом, то 20% опитаних повідомили, що відчували депресію протягом більшої частини попередніх 2 тижнів, 21% — мали відчуття тривоги, 18% повідомили про слабкий інтерес і 11% не могли контролювати занепокоєння. Ці чотири змінні утворюють шкалу ментального здоров’я PHQ-4 [255], в якій більший бал відповідає більшій частоті прояву симптомів розладу, а отримане середнє значення 4,9 (95% ДІ: 4,6–5,2) указує, що опитані в цілому мають слабко виражені симптоми депресивних і тривожних розладів.

Дані свідчать, що значущі відмінності у вираженості симптомів депресивних і тривожних розладів існують тільки між опитаними різного соціально-економічного статусу — у респондентів з меншими прибутками, чи в тих, хто втратив роботу, відчув зменшення зарплати або мусив обмежити своє харчування через епідемію, вираженість депресивних та тривожних розладів лежить в діапазоні помірних проявів, при яких вже існує нагальна потреба в зверненні по спеціалізовану медичну допомогу. Разом з тим, інші (неекономічні) ознаки уразливості (старший вік, належність до етнічних меншин або імміґрантів, низька освіта, ВІЛ-статус, сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність) не продемонстрували значущих зв’язків з вираженістю депресивних і тривожних розладів під час першої хвилі COVID-19 в Україні.

За даними інших країн епідемія COVID-19 збільшила поширеність суїцидальних намірів та спроб серед чоловіків, а також відчутно погіршились показники душевного здоров’я серед загального населення. Проте наші дані не демонструють цього — згідно із самозвітами частота суїцидальних думок під час першої хвилі епідемії не відрізнялась у ЧСЧ від допандемійного періоду. Такі парадоксальні результати — попри обмеження фізичної свободи, які призвели до економічних втрат і зниження життєвого рівня (на прикладі кількості доступного харчування), рівень депресії та тривожності не вийшов за межі помірних відхилень від норми — можуть бути зіставленні з іншим дослідженням ЧСЧ в Україні, виконаним оффлайн 2021 року, яке продемонструвало, що під час поширення варіанту коронавірусу «омікрон» виміряні за допомогою шкали PHQ-9 рівні депресії та тривожності лежали в межах слабких відхилень від норми.

Джерела даних і література

Касянчук М. Прояви соціальної нерівності в зв’язку з епідемією COVID-19 серед чоловіків, що мають секс з чоловіками, і трансґендерних людей в Україні: результати опитування користувачів мобільного застосунку «Hornet» // Український соціум. — 2023. — № 3 (86). — С. 66–86.

Kasianchuk M. et al. Report on the Biological and Behavioral Survey among Men who have Sex with Men 2021 / M. Kasianchuk, I. Titar, S. Salnikov, S. Ohorodnik, R. Kulchynska, Ya. Sazonova, I. Andrianova, O. Sheiko, S. Sichkar, O. Trofymenko. — Mariupol, Kyiv: State Institution «Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine». — 2023. — 108 p.

Читать далее

Спадок на ТОТ. Маріуполь

Якби не почалась війна, то цієї, як і багатьох інших історій, не було б. Це трюїзм. Але не є трюїзмом те, як далі реаґують причетні, себто Україна та її чиновники.

Отже, в де-факто на той момент окупованому Маріуполі помирає мій батько. Смерть можна було б назвати природною, якщо відсутність медичної допомоги такою є. Сусіди ховають його біля будинку — єдина на той момент доступна опція. Я, живучи в іншому районі, дізнаюсь про це постфактум, коли стало можливо пройти по вулицях. Дізнався, сфотоґрафував те місце, прибрався наскільки можливо в квартирі... Ці всі перипетії, якщо треба, то є моє інтерв’ю Остапові Дроздову (https://www.youtube.com/watch?v=QVXQszHV_Og) і мій Маріупольський щоденник в Додатку до моноґрафії (https://www.researchgate.net/publication/371110543_Ukrainian_LGBT_in_the_context_of_the_war).

Ще будучи на фільтрації в Донецьку я подав заяву в поліцію про смерть, а оскільки всі свідки Маріуполі і тіло там-таки, то формально це заява про розшук безвісти зниклого. Це 27 квітня 2022-го. Далі — тиша, прийняли і прийняли.

20 вересня 2023-го, себто за півтора роки, випадково дізнаюсь про те, що потрібен Витяг з реєстру зниклих безвісти за особливих обставин. ОК, перевіряю наявність батька в Реєстрі, звісно не знаходжу (не здивований, бо поліція з поліцією і МВС з МВС даними ніяк не обмінюються), пишу вже на нову адресу лист про надання Витягу з реєстру. І знов тиша — отримали, не отримали, не моє хлопське діло знати.

Законом визначений термін в 30 днів для відповіді, спокійно чекаю і знову не дивуюсь, коли нічого не отримую. Тому 20 жовтня 2023-го пишу ще один, вже роздратований лист на міністра. Стається чудо, за годину мені відповідають, що вони ще працюють.

Ще за 10 днів, 30 жовтня, знову нагадую, бо чомусь йож птиця горда — не пхнеш, не злетить. 31 жовтня стається неймовірне — сонечки всю ніч писали і нарешті зробили Витяг про те, що нічого нема. Дякую. Рік вони нічого не робили. І не зробили.

Починається друга глава: власне оформлення спадщини, маленької квартири без вікон і дверей на околицях вже давно зруйнованого та окупованого міста. Хто там заселився, не знаю, але хай — оформлення спадщини потрібне не для продажу. Спадщина потрібна на момент звільнення і виганяння поганою мітлою тих, хто туди вселився, якщо раптом такі є.

Пишу одному нотаріусу, другому, третьому — не беруть. Пишу на т. з. гарячу лінію Мінюсту. Наш фантастичний діалог можна було б розібрати на цитати: консультантка Ірина (юристка, працівниця Мінюсту):

— не читає питання,

— не знає, що Маріуполь — окупований і весь час мене направляє то до державних органів за «місцем відкриття спадщини», то рекомендує «отримати спадщину за місцем її відкриття».

Ну і вішенка на торті: коли таки з’ясувалось, що треба йти до суду, то назва суду — тадам! — Ленінський районний суд м. Дніпропетровська. Декомунізація? — Мінюст не чув, не панська ця справа.

Що зараз по факту: відповідей я так і не отримав, зате знову не здивувався — останнє, що потрібно Україні, це люди. Ходють тут, мішають. Дякую, дуже дякую! Саме тому я не вірю ні в які реформи — головне для нас це бити себе п’ятою в груди і пишатись. Можна створити десять тисяч електронних сервісів, чат-ботів та інших офісів реформ, написати плани відновлення і повернення. Але працювати вони будуть рівно так, як раніше: б’ючи себе п’ятою в груди та пишаючись.

Читать далее

Війна і тварини або про псів і котів

Коли в Маріуполі щось важке підлітало, ми звісно пригали в погріб, бахало десь поруч, потім затихало. Але не зовсім — звідти страшно скавучить собака, бо хазяїв або нема серед живих, або просто нема. Він, мабуть, постраждав від прильоту, але з цепу не зіскочиш. І нема ради — він там, ми тут.

Разом з тим, ще живі не викидали тварин на вулиці. Один з наших сусідів спочатку ходив до розбомбленого будинку іншого годувати його великого чорного пса, а потім просто з будкою забрав собі.

Коли вже ніде було щось купити, хіба тільки винести зі спаленого магазину, котиків не їли, ба більше — ще в квітні, після більш ніж місяць проїдання всього, що є в погребах, у котів і псів ребра не стирчали, хоч вони вже вправно ховались по закутках раніш, ніж ми самі чули літак.

Звісно, винятки були — до наших харчів вперто проривався бруднючий жовтий домашній кіт якогось сусіда, а в один з днів під яблунею інший сусід застрелив з пневмата свого собаку, бо вже не було чим його годувати. Сусід Вася роздавав своїх перепьолок на суп, бо теж вже не було що їм дати. Але загалом, тварини тримались людей, а люди — тварин.

Одна жінка на сусідній вулиці щоранку йшла з цебром до отих прішлих, просила недоїдки, щоби погодувати всіх своїх 30 кішок і скількісь там собак. Не всі були її від початку, вона підбирала осиротілих і жила з ними посеред руїни.

Наші кішки спочатку їли тільки корм, потім гордували кукурудзою, потім їли її, а насамкінець, вже перед моїм виїздом навчились полювати... А Вова, їхній господар, навіть відмовився евакуюватись, бо на кого тих трьох лишити!

Читать далее

Інтерв’ю Остапові

Спочатку я думав коротити трохи це інтерв’ю, але потім вирішив, що ні. Нехай це буде повна, подетальна, додрібничкова розповідь реальної людини, якій вдалося вибратися з Маріуполя.

https://www.youtube.com/watch?v=QVXQszHV_Og

Maksym Kasianczuk — мій давній товариш, останні 4 роки працював в Естонії. Перед війною, в грудні, приїхав до Маріуполя доглядати за немічним, майже незрячим батьком. Там усе й сталося. Максим розповідає про пережиту блокаду на диво структуровано, спокійно, поетапно. Це дуже осмислена оповість чоловіка, якому «соромно за те, що вижив» — дуже поширений емоційний самозахисний стан у людей, які пережили екзистенційне дно.

Топити сніг, аби була вода. Вночі кожні 10 хвилин ставати робити руханку, щоб зігрітися. Ходити босоніж по снігу, бо ніде і нічим прати шкарпетки. Покинути свій будинок з усіма сімейними реліквіями й одягом. Пройти фільтрацію в «ДНР». Пробратися на латвійський кордон і пройти допит ФСБ. І зараз починати фактично з нуля.

Я запитував Максима також про проросійські погляди маріупольців, про переважний вибір на користь переселення в росію, про поведінку кадирівців і ру-солдат.

Це буде дужий реальний розказ дуже реальної людини. Без перегинів ні в бік емоцій, ні в бік прикрашань, ні в бік надривного драматизму.

«Зараз, коли я бачу синьо-жовтий прапор, я плачу». Ось і все.

Читать далее

Дегуманизация

Когда я начал работать в международной организации, я начал сталкиваться с необходимостью фильтровать базар или по крайней мере долго его объяснять, поскольку речь, насыщенная аллюзиями к украинским неполиткорректным анекдотам, в том числе про беларусов и других, казалась обидной. Собственно, не только казалась, но и была.

Сейчас я вижу, что меня читают как люди с русским паспортом, так и те, кто считает себя русским/русской, но живёт вне РФ. И как бы по логике вещей, стоило бы тоже фильтровать базар, чтобы не казаться кровожадным монстром из анекдотов про «прикре самогубство» и не портить имидж Украины, которая стала модной.

Дегуманизировать противника некрасиво. Но я не буду приглаживать речь. По одной простой причине: украинцы не жертва, которая смиренно просит помощи, — они очень злы, но смеются и поэтому более чем опасны. Это последнее, что успели в своей недолгой жизни почувствовать пришлые.

Так что прошу прощения, но речь была и будет сложной, с далеко не всегда ясным для людей из других стран гипертекстом, и вполне возможно даже обидной. Не принимайте это на себя. Так работает всякая культура в интеркультурном контексте

Читать далее

Свидетель Украины

Тем, у кого паспорт РФ, полезно посмотреть сюда https://t.me/s/UkrainianWitness и поделиться с другими.

Фото и видеоматериалы очень жестокие — вот что происходит, когда ты приходишь на землю, где тебя не ждут. Делитесь! Чем меньше вы или ваши знакомые захотят сюда приехать, тем здоровее будут

Читать далее

Keelesõber

Підтримка України в країнах Балтії настільки потужна, що нема сили все перепостити сюди. Але про один випадок розповім. Є така проґрама «Мовний друг» (Keelesõber). Її зміст — один учасник з добрим рівнем мови вільно спілкується з тим, хто тільки вчиться, і таким чином це як помагає подолати страх вживати чужу мову, так і створити контакти між людьми різних мов і нації.

В цій проґрамі я ментор і мені дали жіночку, яка працює в естонській школі і тільки вчить мову. Так от ця вчителька мені сьогодні розповідала, що в їхній школі учителя та учні зібрались вчора, щоби підтримати Україну, заспівали і естонську, і українську пісню. А завтра вони прийдуть о 3-й годині підтримати Україну на мітинґ. Ніхто їх не примушує, нема ніякої рознарядки від РОНО — люди бачать біду і хочуть зробити, що в їхніх силах.

Читать далее

Lapsepõlv

Mu lapsepõlv oli päris tavaline Nõukogude ajal. Mu esimene pilt, mis lahvab meelde, on päikseline ja suvine päev, mina istun lapsevankris ja minu ees on tee vanavanemate aias. See on kõik, mis kuulub aega, millal ma ei osanudki rääkida. Pärast vanaema ütles mulle tihti, et kõik teekonnad on mu ees, mina kuulasin ja kujutasin seda pilti ette.

Järgmine — mitte pilt vaid juba klipp on seotud lastesõimega. Ühel päeval, tegelikult ei mäleta, kas oli see päris esimene päev seal või mitte, istume väikeste lastena ringis, kõik nutame, isegi upume pisaratesse, tuppa tuleb kasvataja mopiga käes ning karjub «Aitab!». Loomulikult ei mõjutanud see meid üldse.

Meie lasteaeda mäletan ma üsna hästi: ei tahtnud me seal keset päeva magada, seal õppisime tähti ja kuidas imiteerida kiirabi sireeni. Samuti juhtusin ma seal nägema lasteaiakasvataja laual hiiglaslikku dinosauruse pilti. Tol ajal isa ei elanud juba emaga koos ja nende vahel tekkis kogu aeg konflikte. Ükskord kinkis isa mulle vildikad, mis olid suur defitsiit. Muidugi olin nende üle väga uhke olnud, aga õhtul tuli ema, sai pahaseks ja käskis «need tagasi heita, näkku» — seda ma ei osanud, ja kõigepealt ei suutnud aru saada, mis on halba vildikates, on nad ju nii ilusad!

Meie kool Mariupolis oli väga vana — seal asus ainus eragümnaasium tüdrukutele ja kooli kelder oli saladusi täis. Näiteks olin väga üllatunud, et raamatukogu keldrisse olid pandud ukrainakeelsed prantsuse keele õpikud — meid ju õpetati vaid vene keeles ning ukraina keel ehk «Рідна мова» (Oma kõne) ei olnud üldse õppimiseks kohustuslik. Meie esimene klassijuhataja kandis hüüdnime «Гарбузиха», sest oli ta paks nagu гарбуз ehk suur kõrvits. Mulle tundus, et ta ei olnud hea, me kartsime teda, kuid tegelikult oli ta lihtsalt nõudlik. Teises või kolmandas klassis tuli meie juurde uus klassijuhataja, noor ja ilus, ma püüdsin talle anda õunu ja krimme — õunad kasvavad vanavanemate aias ja meie kodus olid ja praegu ongi palju raamatuid: vanaema luges väga aeglaselt, silphaaval, valjusti rääkides, et tal ei olnud koolis käinud.

Ühel korral korraldasid koolis vanemate klasside õpilased algklassidele keemia päeva. Katsed, nagu ma nüüd tean, olid elementaarsed: klaasis muutus vesi punaseks, magneesium põles ja tekkis lumivalge suits klaaside vahel, meile jutustati, et neid trikke kasutasid vanasti preestrid, et kavalusega rahvast kirikusse meelitada. Selle ma muidugi jätsin meelde, aga esitlus meeldis rohkem. Ma arvasin, et meie uus klassijuhataja peab kindlasti keemiat oskama, ning ma leidsin kusagilt kodust keemia õpiku 7-ndale klassile ja tulin tema juurde, et ta kontrolliks, mida ma olin õppinud. Ema terve elu ütles, et mul vedas õpetajatega. Klassijuhataja ei olnud keemik üldse, mu palve oli naljakas, aga ta võttis õpiku kätte ja hakkas mind kontrollima.

Koole on elus olnud palju, aga igal pool mul tõesti vedas. Emal on õigus: vedas õpetajatega, kes tegid kõik teed minu ees lahti.

Читать далее

Про добрива під огірки

На початку липня 2014, саме в ці числа, були ми з Святослав Шеремет, Taras Karasiichuk, Lenny Emson на Всесвітньому прайді в Торонто на запрошення Katherine Koszarny Vellinga та її чоловіка Джона. Крим вже був тоді окупований, в Донецьку вже стояли колорадські блок-пости, але ще якась примарна надія мерехтіла.

Саме Катерині спала на думку ідея активізувати українську тематику на Прайді, залучити канадійських українців, адже чим більше рашки, тим більше гомофобії. Власне тому одним з хітів прайду став безсмертний трек харківської футбольної молоді. В останній день перед відльотом ми сиділи в маленькій квартирці Michelle Emson, копирсались в інтернеті і промайнула новина про якесь там офіційне оголошення східним сусідом війни...

По прильоті, коли я їхав з Маріуполя автобусом у Донецьк, колорадський блокпост з’явився у передмісті, де раніше ще стояли українські військові. Власне в цей момент стало ясно: всьо, української влади тут вже нема, час збирати манаткі, всєм спасібо. За каким-то хреном я пёр домой вместе с одеялами, книгами и бойлерами банку с антроном — бо ж тільки дві дисертації є, а на чому ж прийдешнім поколінням аспірантів вправлятись? А з банкою ще автореферат захопив — на блокпостах абізянам показувати, що це не наркота жовтенька в баночці. Помогло.

Почалось чекання звільнення. 17 липня абізяни збивають MH17, тоді здавалось ну якщо Україна сама не може подолати, то тепер-то точно міжнародна спільнота від глибокої занепокоєности перейде до чогось конкретнішого. Зуськи. Глибоке занепокоєння поглибшало. Того літа Маріуполь був сповнений людьми, їх було так багато, як не бувало в кращі часи. Всі відпочивали і сподівались. Чекали. У вересні-жовтні заначки кінчились, похолоднішало, надія померла.

Власне, чого пишу. Прочитав історії білорусів, які поїхали хто в Литву, хто в Київ пересидіти 2-3 місяці до остаточної перемоги революції. А потім і ця надія померла.

Вже сім років як. Ненависть, яка була спочатку палала, нині просто тихо жде — за нагоди вдавити, хай навіть воно і не второпає за що. За все. Просто так. Щоб було. А отам ще огірочки посаджу

Читать далее

Чи потрібен Україні ЕМІС?

Вчора дискутували у вузькому колі на тему «Чий Крим». Справа в тому, що опитувальник Міжнародного інтернет-дослідження ЧСЧ (ЕМІС, 2017 р., http://sigmaresearch.org.uk/projects/item/project76/) містить Крим і як частину України (АР Крим), і як частину РФ (Республіка Крим). І от, на цілу вибірку, що вимірюється сотнями тисяч ЧСЧ Европи, Канади, Австралії і нашого регіону, аж 33 чоловіка взяли участь з Криму — троє з АР Крим, тридцять з Республіки Крим. А далі постало цікаве питання: куди їх віддати при підготовці національних звітів?

Організатори, не довго думаючи, віддали як є — Україні трьох, росії — тридцять. Власне питання виникло тільки зараз, коли російський звіт майже готовий, бо ж вони і карту нарисували (як же ж без сакрального Криму то!), і в таблиці повставляли.

Мабуть єдине, що можна зробити — тиснути на сам ЕМІС, щоби ото не публікувалось. Але є й інший шлях. Що дає ЕМІС — можливість для спільноти з маленьких або бідних країн отримати хоч якісь дані про ЧСЧ. У 2010 році ця задача ще була для України актуальною, бо тоді це ще були тільки два кріхитних, пілотних IBBS і такі ж маленькі-кривенькі дослідження місцевих нуошок. Про транс-дослідження ще ніхто не мріяв, до груп-містків (бісексуали) та інтерсекціональности (хемсекс) ще лишалось кілька років.

Що зараз? В Україні стільки даних на багатотисячних вибірках, що навіть я не все пам’ятаю чи навіть знаю. А ЕМІС як набирав десь дві тисячі і то молоді по крупних містах, так і набирає.

То чи потрібен Україні ЕМІС?

Читать далее

Служитель

Випадково натрапив на сучасні українські жахи — роман про вампірів «Служитель». Якщо на початку читати на ніч мені це не хотілось, то десь на третині книги стало вже весело: такий собі дурний театр, коли кров і кішки по стінах, серед цього стоїть барон-упир і спокійно розповідає про себе невипадковим глядачам.

А потім — сюрпрайз — кандидат у вампіроборці цілком випадково (аякже, вірю як собі) знаходить заховану книжку, де написано, як того барона знешкодити: осика, хрести, молитви та срібло то для дітей, справжні герої уникають ментального контролю сил зла через читання наукових статей і перебирання в пам’яті імен дванадцяти цезарів! Отже, передплачуйте Journal of Chemical Society і жодне носферату вас не здолає!

Читать далее

Як я читав погану книжку

Після естонської фантастики вирішив я подивитись на українську, замовив з десяток книжок, отримав і прямо з першої не можу сказати, що сильно пощастило. Написано її в 70-80-х роках, автор прямо посилається на Івана Єфремова, для дітей старшого шкільного віку. Видано нині як компенсацію того, що тоді її забороняли.

Але що сказати? — якби ото не заборонили, то воно само б тихенько в кутку померло і шкоди від того ніякої б не було, бо на відміну від Єфремова чи, прости господи, Кіра Буличова це той випадок, коли мова красива, автор вміє гарно формулювати думки, проблема тільки в тому, що формулювати нема чого. Точніше, я читав і спочатку не міг згадати, що воно таке знайоме в тих всіх несилових квантово-орбітальних лептонах мені ввижається, аж потім осяяло мене — це ж всі сучасні, боже збав, учені-педагоги і культуролохи, які плетуть словеса, за якими дзвінка порожнеча: Кириленко, Тесля та іже з ними.

Схоже ще і те, що всі ці люди виховані на т. з. діялектиці, яка насправді як переварені вареники — все зліпилось і не видно, де один вареник закінчується та починається інший, де темне обґрунтовується темнішим, а боги ex machina грають на роялях у кущах від першої до останньої сторінки світлого комуністичного майбутнього в точці омега зороастрійського брахми.

Олесь Бердник, Зоряний корсар

Читать далее

Mariupoli patrullipolitsei ülemuse toetamiseks

Põline revolutsionär on tagasi Mariupolis ning jälle meeleavaldus ukraina lipudega algas kell 4 — sattuse märk, arvan. Mariupoli patrullipolitsei ülemuse vastu (küborg, kangelane, Donetskist) hakati asjaga pihta kohtus.

Muidugi, pro-ukrainlased aktivistid oli selleks ajaks kohal ja kutsusid kõiki toetamiseks. Loomulikult tulid siia ka Mõhhailo Veršõnini sõbrad — tema politseinikud, kes samal ajal on mu vilistlased. Absolutselt oli see ootamatu, et nemad tundsid mind ära isedi maski eest. Ootamatu ja pisarateni. Mariupol on, nagu märgati kõnes, vaatamata sellele, et linnast frondijoonini ainult 20 km, kõige turvalisem koht Ukrainas. Suurt panust sellele teeb Mariupoli politsei, mille osa on Donetskist küborgid ja kangelased.

Читать далее

Вышла из мрака младая с перстами пурпурными Эос

В одной диссертации моделировалась идея о том, что Гомер подбирал своих сюжеты не как логичное развитие одной линии, а строил поэмы из случайного набора красивых историй, соединённых в лучшем случае близкодейственной ассоциацией, а в худшем просто — хоть и меднолитыми, но всё-таки стандартными фразами. Позднее это, кстати, высмеял Аристофан в Лягушках. Поищите, если не лень, по ключевым словам «потерял бутылочку».

Но я не о том. А о польском Декамероне, сиречь Lubiewo. Конечно, где Гомер, и где Витковский, но то мелочи жизни — структура занимательной книги также мозаична, сюжет распадается на череду милых воспоминаний, связанных между собой загорающим на пляже автором и его перезрелыми подругами. Каждое следующее воспоминание вызывается ключевым словом, точнее кличкой из воспоминания предшествующего, только вот Парис похищает не Елену, а деньги, и не у Атрида, а у пьяной вусмерть «тётки»; по утрам из мрака выходит не младая с перстами пурпурными, а старая глухая баба, шпионящая за своим постояльцем; быстроногий Ахилл борется не со шлемоблещущим Гектором, а с лобковыми вшами...

Характерность персонажей не равна их привлекательности. Они характерны как Бабка Палажка и Бабка Параска, но и столь же типичны — как таких бабок можно было (да и сейчас тоже) встретить в каждом селе, так и своя Писуаресса или Флора торчали на каждой плешке от Берлина до Бухары. Точно также мстительный пастырь народов Атрид и истеричный Ахилл вкушали сладкое мясо на каждом симпозиуме, впрочем вкушают и поныне, надев галстуки и меряясь уже не захваченными землями и рабынями, но отжатыми бизнесами или индексом Хирша.
Читать далее

Майже співпадіння

Колись, пишучи про результати спостережень на плішках Донецької області, ми з Женею процитували «Хтивню» Міхала Вітковського. Потім Miroslav подарував мені ориґінальне видання польською.

Потім я взявся читати маленьку повість «Piiririik» естонською про ту саму субкультуру і ті самі часи, про буття на кордоні — у Вітковського це кордон між поколіннями радянських та емансипованих «тіток», у Иннепалю то кордон між пострадянською та нормальною Европами, причому «Piiririik» ще мимоходом згадує польські корені головного героя і депортацію в Сибір.

І от поки я читав повість естонською та оновлював у пам’яті книгу Вітковського, Ґуґл приніс мені польську літературознавчу статтю про власне український переклад його «Lubiewa», де мене ж і процитовано. Ги, коло замкнулось

https://doi.org/10.31261/PLS.2020.10.01.04
Читать далее