Після естонської фантастики вирішив я подивитись на українську, замовив з десяток книжок, отримав і прямо з першої не можу сказати, що сильно пощастило. Написано її в 70-80-х роках, автор прямо посилається на Івана Єфремова, для дітей старшого шкільного віку. Видано нині як компенсацію того, що тоді її забороняли.
Але що сказати? — якби ото не заборонили, то воно само б тихенько в кутку померло і шкоди від того ніякої б не було, бо на відміну від Єфремова чи, прости господи, Кіра Буличова це той випадок, коли мова красива, автор вміє гарно формулювати думки, проблема тільки в тому, що формулювати нема чого. Точніше, я читав і спочатку не міг згадати, що воно таке знайоме в тих всіх несилових квантово-орбітальних лептонах мені ввижається, аж потім осяяло мене — це ж всі сучасні, боже збав, учені-педагоги і культуролохи, які плетуть словеса, за якими дзвінка порожнеча: Кириленко, Тесля та іже з ними.
Схоже ще і те, що всі ці люди виховані на т. з. діялектиці, яка насправді як переварені вареники — все зліпилось і не видно, де один вареник закінчується та починається інший, де темне обґрунтовується темнішим, а боги ex machina грають на роялях у кущах від першої до останньої сторінки світлого комуністичного майбутнього в точці омега зороастрійського брахми.
Олесь Бердник, Зоряний корсар
Читать далее
