Сьогодні в нас мала відбутися зустріч із Дмитром Шебетюком, засновником Dostupno.UA. Дмитро зараз їздить Європою з проєктом Open Road, одна з головних ідей якого — підтримувати єдність українців удома та за кордоном.
Тиждень тому він сам звернувся до нас із пропозицією зустрічі з українською громадою. Ми домовилися про час, отримали матеріали для анонсу, дали докладні відомості про нашу організацію (Естонська мережа людей, що живуть з ВІЛ), почали запрошувати наших українських клієнтів і партнерів. Зустріч мала відбутися сьогодні о 12-й.
Учора близько восьмої вечора, за 16 годин до зустрічі, Дмитро зателефонував і усе скасував і попросив видалити анонс. Серед причин прозвучали «репутаційні ризики».
Пізніше в листуванні пояснення стало конкретнішим: багато російськомовних дописів у нашому Instagram, «історичні зв’язки організації з росією» та небажання з’являтися на публічних заходах з організаціями, які «взаємодіють з росіянами».
EHPV — естонська організація, що працює у сфері ВІЛ та сексуального здоров’я, зокрема з ЛҐБТ-людьми. Після 2022 року організація цілком недвозначно підтримує Україну, називає війну війною, а Путіна — злочинцем. Але ми справді працюємо і з російськомовними людьми. Бо ми живемо в Естонії, а не в лабораторній моделі української діаспори.
Що саме виявилося «репутаційним ризиком» — російська мова (поруч з українською!), ВІЛ, ЛҐБТ чи весь цей не надто презентабельний для когось комплект — я не знаю. Приписувати Дмитрові мотиви, яких він прямо не назвав, не буду.
Зауважу лише, що вже в листуванні з’явилися слова про те, що в складні часи треба «допомагати вразливим групам».
І от тут мені стало особливо сумно.
Дмитро сам належить до ґрупи, для якої ще зовсім недавно величезна частина фізичного й соціального простору була просто закрита. Власне, вся діяльність Dostupno.UA багато років полягає в тому, щоб довести дуже просту річ: людина на візку не повинна залишатися за дверима лише тому, що простір був спроєктований для «нормальної» людини.
Але є в цій історії й тонша річ. Очевидно зліплений публічний образ самого Дмитра дуже легко вписується в традиційне уявлення про героя-чоловіка. Спортсмен. Мандрівник. Не здався. Переплив Босфор. Грає на гітарі. Поруч кохана жінка. Візок тут не руйнує звичний зразок мужності — навпаки, стає ще одним доказом того, наскільки герой сильний.
І це прекрасний спосіб зробити інвалідність видимою й прийнятною. Проблема починається тоді, коли інклюзія працює лише для тих відмінностей, які можна красиво вписати у звичний образ «правильної» людини.
Бо поруч існують інші люди. Люди з ВІЛ. Ґеї й лесбійки. Транс- і небінарні люди. Російськомовні українці. Українці, які за кордоном працюють разом з естонцями, німцями, поляками — і, так, росіянами. Їхня інакшість не завжди перетворюється на красиву історію про подолання. Іноді вони просто не такі.
Мабуть, тому мене й зачепило словосполучення «репутаційні ризики». Дуже дивно почути його від людини, чия власна громадська діяльність виросла з боротьби проти ситуації, коли контакт із «не такою» людиною, її присутність у кафе, школі, транспорті чи публічному просторі комусь здавалися незручними.
Найкумедніше, що через дві години Дмитро сам написав: він розуміє, що українцям за кордоном через присутність росіян доводиться часом із ними взаємодіяти. Він також вибачився, назвав ситуацію своєю особистою провиною і запропонував зустрітися за кавою, але — «на нейтральній території». Це варто сказати: я не хочу робити з цієї історії оповідь про погану людину.
Мені цікавіше інше.
Ми, українські громадські організації за кордоном, працюємо не з українцями з рекламних буклетів. Наші люди живуть у реальних країнах, говорять різними мовами, мають різні тіла, різну сексуальність, різні родини, різні біографії й дуже різне оточення.
Якщо ми говоримо про єдність українців удома та за кордоном, доведеться мати справу саме з ними. Інших українців у нас немає. Бо інакше прекрасне «вас чекають удома» отримує маленьку зірочку:
Вас чекають удома*.
* Якщо ви достатньо правильні й не створюєте репутаційних ризиків.
І от саме про цю зірочку, мені здається, українським громадським організаціям за кордоном варто час від часу говорити.
Читать далее
