Показ дописів із міткою публикации. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою публикации. Показати всі дописи

8 серп. 2020 р.

Три книги порубіжжя

Книги збирались принагідно протягом кількох років. Одну знав давно, але не мав, тож її подарували. Другу порекомендував знайомий, про третю дізнався випадково з допису на фейсбуку — і купив їх. Вони лежали, чекаючи свого часу. І ось він прийшов.

Tode E. (Õnnepalu T.) Piiririik. — Tallinn: Hea lugu, 2015. ISBN 9789949538973 
Statovci P. Minu kass Jugoslaavia. — Tallinn: Tänapäev, 2015. ISBN 9789949278312 
Witkowski M. Lubiewo. — Kraków: Korporacja Ha!art, 2005. ISBN 8389911043 

Якщо їх розташовувати хронолоґічно, то першою буде Piiririik (з’явилась 1993-го), наступною Lubiewo (почала виходити фраґментами 2002-го, повним томиком з’явилась 2005-го) і останньою стане Minu kass Jugoslaavia, яку вперше надруковано фінською мовою у 2014-му році і майже відразу перекладено естонською. Lubiewo перекладено українською під назвою «Хтивня» (2006), тоді як решта дві — Мій кіт Югославія та Країна на кордоні — у нас невідомі, хоч їх читають іншими европейськими мовами, передусім анґлійською. Хтивню і Країну на кордоні навіть віднесено до літератури ґейовського гепі-енду [1]. 

Що їх об’єднує? На перший погляд, тільки одне — сексуальність персонажів, а також те, що всі три романи автобіоґрафічні, всюди розповідь іде мовою «Я». Але якби це була єдина спільна риса, може і не варто було б їх об’єднувати, адже тільки в книзі Вітковського вона становить, так би мовити, стрижень написаного. Для Иннепалю та Статовці це хоч і значима, але все ж побічна обставина. 

Відмінні вони також і формою. Вітковський будує Хтивню як щоденник — польові записи коротких історій про плішечних тіток, які ностальґують за тим, що вже не повернеться — радянською молодістю, яка була сповнена сексу і пригод. Ці записи не творять сюжету, але дають панораму субкультури, яка щезає. Вони з’являються одна за іншою майже випадково, як асоціації, спогади чи плітки. Вони можуть бути жахливими або смішними, траґічними або веселими, сповненими насилля і бруду або покаяння і святости. Вони — як кадри в документальному фільмі. 

У книзі Иннепалю на відміну від репортажів Вітковського дії майже нема — перший поцілунок стається десь на шістдесятій сторінці. Це теж збірка, але цього разу листів до радше уявного друга, які описують не стільки події, скільки потік спогадів про польку-бабусю, депортовану і повернуту, яка розповідала свої безкінечно-одноманітні історії заслання хлопчику у бідній радянській квартирі. Хлопчику, який чекав на ядерний кінець світу, та врешті вирвався у омріяну кляту раціональність і стабільність високої культури, де можна спробувати, kuidas ollakse inimesena — як це, бути людиною. 

Дебютний роман Пайтіма Статовці, фінського письменника з албанської родини, що була через еміґрацію врятувалась від етнічних чисток югославської війни, найбільше за все нагадує традиційні сімейні епопеї кінця XIX — початку XX ст., ту ж знайому всім дітям з інтеліґентних радянських родин Сагу про Форсайтів. Разом з тим, якщо Вітковський тримається іронії, а Иннепалю весь час копирсається у власній душі, залишаючись дещо відстороненим, то в книзі Статовці вирують емоції болісної, кількадесятилітньої адаптації двох чи навіть трьох поколінь до світу, що безповоротно змінився. Закономірно, що біля героя також з’являються уявні друзі — мовчазний, апатичний удав, який тим не менш вірно боронить господаря, та спочатку істеричний, еґоїстичний, заздрісний, гомо- та міґрантофобний балакучий кіт, який прямо на першій зустрічі в одному з ґей-барів Гельсинки свідомо-садистично ятрить всі душевні рани свого візаві. Критика [2] порівнює цих хтонічних істот із почтом Воланда — подібність посилюється, коли в кінці вони перероджуються: нечистий кіт фінського андеґраунду стає коханцем, стріченим на батьківщині батьків, а апатичний удав-захисник із гельсинської квартири ще раз трапляється героєві як аґресивна гадюка в полі біля Косова. 

То що ж все ж таки спільного в цих так відмінних книгах? Крім вже згаданої сексуальности героїв, тільки одне — почуття себе на кордоні між світами, коли ти не належиш жодному з них, залишаєшься чужим за ментальністю (Иннепалю), за поколінням (Вітковський), за мовою чи етносом (Статовці). Три книги порубіжжя 

[1] Queer stories of Europe / Eds. Kārlis Vērdiņš, Jānis Ozoliņš. — Cambridge Scholars Publishing, 2016. — 250 p. 
[2] Obreht T. An Uncanny Cat, a Companionable Snake and Displaced Desire // NY Times, April 2017. — https://www.nytimes.com/2017/04/21/books/review/my-cat-yugoslavia-pajtim-statovci.html

Читать далее

12 січ. 2015 р.

Сучасна наукова періодика як засіб формування творчого компоненту навчання у вищій школі

УДК 378.147

Касянчук Максим Григорович, к. х. н., доцент кафедри раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища

Розвиток інформаційних технолоґій, зокрема доступна за малу ціну чи взагалі безкоштовно мережа Інтернет, ставить перед системою освіти та її учасниками низку пов’язаних викликів: а) плаґіат, себто неавторизоване запозичення чужого інтелектуального чи художнього доробку [1]; б) легковірність, себто драматичне зменшення порогу критичного сприйняття, коли знайдена інформація не оцінюється на відповідність лоґіці, здоровому глуздові та отриманим знанням з фундаментальних дисциплін; в) розсіяна увага, коли пошук інформації та її презентація відбувається не за змістовними зв’язками з опрацьовуваною темою, а за позірною подібністю ключових елементів; г) заміна ґносеолоґічної мотивації, коли запам’ятовування фактів заступається запам’ятовуванням шляху їхнього пошуку [2].

Безумовно, викладене не означає шкідливості доступу до інформації per se, натомість ставить перед освітянами проблему так змінити вкорінений роками modus discendi, щоби взаємодія зі студентами не перетворювалась на безсенсовний кругообіг анонімних рефератів та імітацію навчання.
Запроваджувані в світі процедури перевірки наукової та художньої творчості на наявність плаґіату та дедалі суворіші санкції [3, 4] є необхідним, але не достатнім кроком до вирішення описаної проблеми.
Виходом може стати створення такої навчальної ситуації, коли поставлене викладачем завдання є а) унікальним, себто не існує його готового розв’язку; б) авторитетним, себто вивіреним стосовно вихідних даних і висновків; в) простим для розуміння, таким, що потребує тільки для рішення тільки базових природничих знань і вміння будувати лоґічні ланцюжки; г) лаконічним і цікавим. Наведені вимоги можуть означати суттєве збільшення навантаження на викладача і, отже, здаватися нереалістичними.
Разом з тим, як в анґломовному, так і традиційно-російськомовному пострадянському інтелектуальному просторові існує практично невичерпне джерело таких завдань, яке може стати в нагоді зусиллям з творчого розвитку студентів будь-якої спеціальності та курсу — авторитетні наукові та науково-популярні журнали, частина змісту яких суть короткі новини з переднього краю досліджень: Nature, Scientific American (анґл.), Science et Vie (фр.), Наука и жизнь, Химия и жизнь XXI век (рос.) та ін. (принагідно слід зазначити, що зміст російської науково-популярної преси в значній мірі повторює новини анґломовних джерел, отже має вторинний характер).
Залежно від задач, які стоять перед викладачем, ці новини можуть виконувати різну навчальну роль — від суто утилітарної (напр., давати студентові перспективу сучасних тенденцій у природничих науках, ілюструвати лекційний матеріал з певної дисципліни, полегшувати входження в реґулярне читання наукової літератури за фахом тощо) до творчої (напр., ставати темами доповідей на семінарських заняттях чи самостійних академічних розробок, себто курсових і дипломних робіт). Наш досвід свідчить про те, що використання такого підходу значно пожвавлює авдиторні заняття, не вимагає надмірних зусиль і дозволяє використати можливості, які дає людині доступ до мережі Інтернет, уникнувши зазначених на початку проблем.
Звичайно, описане використання наукових новин має певні обмеження, найголовніші з яких суть такі: а) мозаїчність vs фундаментальність, тб. читання коротких відомостей з вістря науки не може і не повинно підміняти системного викладу фактів і концепцій у рамках лекційного курсу з відповідної дисципліни; б) підвищені вимоги до ерудиції, тб. викладач мусить у разі потреби окреслити ширший контекст і значення тої чи іншої новини, пояснити її важливість, те, чому саме вона стала предметом публікації в поважному науковому журналі.

Література

1. Сурмiн Ю. П. Науковi тексти: специфiка, пiдготовка та презентацiя : навч.-метод. посiб. — К. : НАДУ, 2008. — 184 с.
2. Благутина В. Форматирование мозга // Химия и жизнь XXI век. — 2013. — № 1. — С. 29–33.
3. Ромашенко С. Уличённый в плагиате министр обороны ФРГ объявил об уходе со всех постов (01.03.2011) [Электронный ресурс] / Медиакомпания Deutsche Welle. — Режим доступа: http://www.dw-world.de/dw/article/0,,14880752,00.html
4. Міністерство освіти і науки України веде боротьбу з плагіатом (31.10.2014) [Електронний ресурс] / Міністерство освіти і науки України : Офіційний веб-сайт. — Режим доступу: http://mon.gov.ua/ua/news/39186-ministerstvo-osviti-i-nauki-ukrayini-vede-borotbu-z-plagiatom

Читать далее

18 трав. 2014 р.

Коммуникация бисексуальных мужчин с партнёр(ш)ами как фактор уменьшения риска ВИЧ

Текст тезисов доклада на конференции: Современные подходы к продвижению здоровья : Мат-лы V Международной научно-практической конференции (Гомель, 15–16 мая 2014 г.). Вып. 5 / Минздрав Респ. Беларусь, УО “Гомельский государственный медицинский университет”. — Гомель : ГомГМУ, 2014. — С. 118–120.

Нормативное поле Украины определяет мужчин, имеющих секс с мужчинами (МСМ), как одну из ключевых уязвимых групп [1]. Несмотря на данные [2] о заметной доле МСМ с опытом гетеросексуального брака (5%) или практикующих секс с женщинами (25% в течение 6 мес.), по-прежнему в Украине нет программ, сфокусированных на потребностях бисексуальных мужчин и их партнёрш, поскольку дизайн существующей профилактики стандартизирован. Лучшие практики UNAIDS предусматривают социальную работу не только с ключевыми группами, но и «с вопросами, касающимися других затронутых эпидемией групп населения (жёны, партнёрши, другие члены семьи)» [3]. Именно поэтому по заказу МБФ «Международный Альянс по ВИЧ/СПИДу в Украине» мы провели исследование бисексуальных мужчин и их партнёрш, часть его результатов составит материал этой публикации.

Методы. Кросс-секционный опрос мужчин, практиковавших сексуальные контакты с мужчинами и женщинами, проведён в 2013 г. в Запорожье, Киеве, Одессе, Харькове и Черновцах с использованием формализованный анонимной анкеты. Выборка (403 чел.) формировалась методом снежного кома (зёрнами были клиенты МСМ-сервисных общественных организаций); респонденты давали добровольное информированное согласие, а в конце опроса получали вознаграждение (приблизительно $5 в гривневом эквиваленте), дополнительное вознаграждение было предусмотрено за привлечение в опрос своих знакомых, соответствующих критериям участия.

Протокол и инструментарий основывались на Кодексе профессиональной этики социолога Социологической ассоциации Украины и Хельсинской декларации этических принципов для проведения исследований, получили одобрение Этического комитета ВБО «Институт исследования проблем политики общественного здоровья» (г. Киев). Анкета, кроме традиционных социодемографического и поведенческого блоков, включала апробированные шкалы гомофобии и ценностей, а также блоки семантического дифференциала.

Данные обрабатывались в свободном статистическом языке R.

Результаты. Средний возраст респондентов 30 лет (95% ДИ: 29–31). В отношении образования выделились две группы — со средним специальным (38%) и полным высшим (34%). 63% никогда не были в браке, дети у 29%, у 64% есть постоянный (-ая) партнёр(ша), средняя длительность отношений — 3 года.

За 6 мес. у респондентов, в среднем, было 3 секспартнёра и 2 партнерши.

При последнем анальном сексе с мужчиной презерватив или фемидом был на 86% тех, у кого такой секс был. Защищённый последний анальный секс с женщиной был у 82% имевших такие контакты за полгода. Однако при последнем вагинальном сексе презерватив или фемидом использовали 76% имевших такой секс в этот период. Следовательно, анальный секс (с мужчинами и женщинами) чаще (p = 0.001) бывает защищённым, нежели вагинальный.

Треть опрошенных принимала за 6 мес. участие в групповом сексе, среди них 36% — с мужчинами, 9% — с женщинами, прочие — с людьми обоих полов. Приблизительно шестая часть респондентов имела в течение 6 мес. опыт обмена постоянными партнёр(ш)ами с другими парами. При этом презерватив или фемидом использовали в последний случай свинга 72%.

В отношении поведения за последний месяц тех, которые практиковали проникающий секс и гомо-, и гетеросексуальный (358 чел.), можно разделить на три подгруппы: (1) полностью безопасное поведение (защитные средства всегда есть и с мужчинами, и с женщинами) — 54%; (2) частично безопасное поведение (защита всегда есть с мужчинами, но не с женщинами, или наоборот) — 20%; (3) полностью небезопасное поведение (защита спорадична с людьми обоих полов) — 26%. Подгруппы отличаются (p = 0.007) только тем, что в первой больше неженатых.

Т. о., данные указывают на бисексуальных мужчин как на группу-мостик эпидемии ВИЧ и позволяют считать их партнёрш уязвимой группой.

Коммуникация между партнёрами в отношении безопасного сексуального поведения может включать: (1) обсуждение с партнёром (-шей) сексуальности; (2) информирование партнёра (-ши) о других партнёр(ш)ах; (3) обсуждение стратегий уменьшения риска. Информированный (-ая) о рисках партнёр(ша) имеет возможность предпринять меры для защиты от сексуально-передаваемых инфекций, в частности ВИЧ. Следовательно, важно установить те факторы, которые могут быть связаны с большей открытостью респондента, готовностью обсуждать такой неоднозначный аспект свого поведения как гомосексуальность с сексуальными партнёр(ш)ами.

Половина опрошенных мужчин (49%) согласилась с утверждением «Я скрываю свои сексуальные склонности от партнёра (-ши)». Поскольку ответ бинарен, связанные факторы вычленялись с использованием логистической регрессии (табл. 1).

Основные факторы — возраст (его увеличение ассоциируется с большей открытостью), сексуальная ориентация (бисексуалы менее открыты в сравнении с теми, кто называет себя гомосексуалом, — возможная причина в том, что гомосексуалы ощущают свои отношения с женщинами как быстропроходящие, тогда как бисексуалы — как потенциально длительные), внутренняя гомофобия (с её уменьшением ассоциируется большая открытость — вероятно, с этим согласуется большая близость к полюсу «Не боюсь признаться любому (если спросит), что мне нравятся мужчины»), опыт группового секса одновременно с мужчинами и женщинами, готовность всегда действовать по-своему, а также удовлетворённость общением з партнёршей позитивно связаны с открытостью.

Таким образом, особое внимание социальные работники и психологи ВИЧ-сервиса, консультируя поведенчески бисексуальных мужчин, должны обращать на более молодых клиентов с высокими уровнями внутренней и субъективно-ощущаемой внешней гомофобии, с большей конформностью, не умеющих организовать коммуникацию с близкими людьми, — именно эта группа сознательно или нет подвергает большему риску своих сексуальных партнёров.

Таблица 1. Факторы, ассоциированные с открытостью в отношении своей гомосексуальности (зависимая переменная — ответы на «Скажите, согласны ли Вы с таким утверждением 'скрываю свои сексуальные склонности от партнёра (-ши)'?»; выбор варианта «НЕ согласен» являлся событием, шансы которого расчитывались при действии представленных факторов), N = 403
ФакторORAOR (95% ДИ)
Возраст, лет, p = 0.03
[непрерывная переменная]1.01.2 (1.1–1.2)
«Каким термином Вы обычно описывате свою сексуальную ориентацию?» (ref. = 'гомосексуал или гей'), p = 0.02
бисексуал0.20.2 (0.1–0.6)
гетеросексуал или натурал0.20.5 (0.1–2.5)
другое0.10.2 (0.0–2.7)
«Подумайте о последних 6 мес. Вы участвовали в групповом сексе в этот период? (групповой секс — когда всексуальном акте больше чем два партнёра) (ref. = 'нет'), p = 0.01
да, с мужчинами без женщин1.91.8 (0.8–3.9)
да, с женщинами без других мужчин3.43.6 (0.8–16)
да, с мужчинами и женщинами3.33.3 (1.6–7.0)
«Подумайте о последних 6 мес. У Вас была практика обмена постоянными сексуальными партнёр(ш)ами с Вашими знакомыми (свингерство)?» (ref. = 'нет'),p = 0.06
да1.50.5 (0.2–0.9)
Внутренняя гомофобия, p < 0.001
[шкала уменьшения выраженности]1.31.2 (1.1–1.3)
Внешняя гомофобия, p < 0.001
[шкала увеличения выраженности]0.90.9 (0.9–1.0)
Позиция на оси семантического дифференциала [шкала от 1 до 7]
«чаще всего поступаю так, как окружающие… всегда поступаю по-своему, не смотря на мнение окружающих», p = 0.041.21.2 (1.1–1.3)
«не боюсь признаться любому (если спросит), что мне нравятся мужчины …опасаюсь говорить первому встречному (если спросит), что мне нравятся мужчины», p < 0.0010.80.8 (0.7–0.9)
«в целом я удовлетворён тем, как мы вместе с партнёршей проводим свободное время (напр., хобби, спорт, прогулки и т. п.) … меня абсолютно не устраивает то, как мы вместе с партнёршей проводим свободное время», p <  0.0010.80.7 (0.6–0.9)
Примечания: OR — отношение шансов, AOR— приведённое отношение шансов, ДИ —доверительный интервал, ref. — референтная категория

1. Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009–2013 роки» [Електронний ресурс] // Сайт Верховної Ради України. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1026-17

2. Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління (аналітичний звіт за результатами біоповедінкового дослідження 2011 року) / Є. С. Большов, М. Г. Касянчук, Є. Б. Лещинський, Л. В. Трофименко, І. А. Шваб. — К., 2012. — 104 с.

3. ВИЧ и мужчины, имеющие половые контакты с другими мужчинами, в Азии и Тихоокеанском регионе. — UNAIDS, 2006. — С. 22.

Читать далее

14 трав. 2014 р.

Кросс-культурный анализ и ценности Шварца

У Тамары МАРЦЕНЮК с соавторами вышла новая статья: «Крос-культурний аналіз ставлення населення до геїв та лесбійок: Україна, Швеція, Іспанія, Угорщина та Німеччина» (Укр. соціум, 1, 48, 2014. — С. 31–43). Хоть этот материал мог бы засиять новыми красками в многомерном анализе, но даже сейчас он прекрасен. Искренне поздравляю!
Читать далее

18 черв. 2012 р.

Генетическое

Автор — Роман СИДОРОВ

«Учёные нашли гей-ген»... эта «новость», передёрнутая журналистами и помноженная на глупость копирайтеров, стремительно облетела все гей-сайты и рунет не стал исключением. Вместе с тем, из того, что написано в тексте, отнюдь не следует, что этот пресловутый ген действительно найден. Точнее, он не найден вообще.

Что мы имеем на самом деле: учёные воспользовались довольно неточным и совсем неоднозначным методом анализа родословных и заметили некую статистически достоверную корреляцию между гомосексуальностью и количеством детей. Вот и всё. На этом исследование остановилось и возникла гипотеза (только гипотеза) об X-сцеплённом наследовании некого гена или группы генов, локализованных, предположительно, в одном локусе хромосомы, — то есть, даже на этот вопрос учёные не дали ответа. Более того, почему-то только сегодня это «феноменальное» исследование всплыло из небытья, где пребывало с 2008 года, когда его результаты были обнародованы в издании Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences. Есть и более ранние работы этих исследователей на ту же тему, например, статья 2004 года в издании Archives of Sexual Behavior.

Таким образом, до тех пор, пока ген, экспрессия которого каким-то образом приводит к гомосексуальности мужчин, не секвенирован, то есть не определена полная нуклеотидная последовательность кодирующего его фрагмента ДНК, не выделен в чистом виде продукт его экспрессии — некий «гей-фермент» или белок, пока не изучены в сравнении количества этого «фермента» у гомо- и гетеросексуала, все эти разговоры о генах и геях лишены смысла. И это в наш век, когда технологии молекулярной биологии настолько продвинулись вперёд, что сегодня описанный выше фронт работы небольшая научная группа из 2–4 человек способна сделать максимум за год, тем более, что геном человека расшифрован. Как уже замечено выше, с момента гипотезы о существовании оного гена прошло не менее 8 лет... Это один аспект, «технический».

С другой стороны, наличие этого гена в генотипе совсем не означает гомосексуальность в фенотипе, так как не все гены одинаково экспрессируются, а их экспрессия может зависеть от множества факторов, в том числе, и внешней среды — существование эпигенетических механизмов никто не отменял. Поэтому, сегодня мало просто выделить ген и охарактеризовать его. Необходимо изучить и описать условия его экспрессии, его связь с другими генами и т. д. и т. п.

Вместе с тем, появление подобных «новостей» на самом деле потенциально опасно для геев, особенно в нашей стране, да и влюбой другой, где существуют националисты. Ведь для них подобные сведения — это повод с «научных позиций» говорить о чистоте крови и генетической неполноценности людей альтернативной ориентации (в мировой истории уже есть примеры подобных идей, возведённых в ранг госполитики).

Примечание: Camperio Ciani A, Cermelli P, Zanzotto G (2008) Sexually Antagonistic Selection in Human Male Homosexuality. PLoS ONE 3(6): e2282. doi:10.1371/journal.pone.0002282

Читать далее

31 жовт. 2011 р.

Введение в концепции сетевого анализа

На русском языке появился неплохой обзор работ в разнообразных сферах научного и прикладного знания, в которых применение концепции графов/сетей оказалась чрезвычайно плодотворным:

Евин И. А. Введение в теорию сложных сетей [Текст] // Компьютерные исследования и моделирование. — 2010. — Т. 2, No 2. — С. 121–141. — Режим доступа: http://crm.ics.org.ru/uploads/crmissues/crm2010-2-2/crm10201.pdf
Читать далее

30 жовт. 2011 р.

«Актив», «пассив», «универсал» в исследовании гомосексуальных ролей

Вопрос о сексуально-ролевой идентичности МСМ возникает всякий раз, когда исследование касается сексуального поведения. Так, в наших работах он фигурировал, напр., тут, тут и тут. Представленный ниже перевод (с нашими редакторскими правками) свидетельствует о том, что эта тема остаётся актуальной.

*** *** ***

Это мое личное впечатление, что многие гетеросексуалы считают, будто существует два типа мужчин-геев в этом мире: те, которым нравится «давать» и те, которые любят «брать». Нет, я не имею в виду щедрость или привычки дарить и принимать подарки в среде гомосексуалов. Не совсем так, хотя как посмотреть. Скорее, различие касается предпочтения сексуальных ролей мужчинами-геями, когда речь идет об анальном половом акте. Как и в большинстве аспектов человеческой сексуальности, в данном случае всё тоже не просто.

Я вполне предполагаю, что некоторые читатели могут подумать, что такого рода статьям не место на Scientific American. Но величие и прелесть науки в том, что её аморальность и объективность невозможно доказать судом общественного мнения. С фактами сложно спорить, а с людьми можно. И когда мы говорим о половом члене во влагалище, или о нём же в анусе, мы подразумеваем одно и то же поведение человека.

Повсеместность гомосексуального поведения сама по себе делает данное исследование увлекательным. Более того, исследование самоопределения гомосексуалов имеет значительное прикладное значение, такое как изучение возможностей интеллектуального потенциала, приводящих к рискованному сексуальному поведению.

Людей, которые получают больше удовольствия (или, возможно, испытывают меньше беспокойства или дискомфорта), выступая в качестве партнёра «входящего» называют в разговорной речи «Верхними», тогда как тех, кто предпочитает выступать в качестве пассивного партнёра, известны как «Нижний» (прим. перев.: в статье нет терминов «актив» и «пассив»; одних называют «Top» — «Верхний» тот, кто сверху, ведущий, а в противоположность им «Bottom» — «Нижний» тот, кто снизу, ведомый, но для удобства я одних всё-таки назвал «активами», а вторых «пассивами»). Есть много других описательных терминов в жаргоне для этой мужской дихотомии («подающий и принимающий», «активный и пассивный», «доминирующий и покорный») но они менее удачны и не для Scientific American в любом случае.

Исследования показали, что большинство мужчин-геев чаще идентифицируют себя как «универсалы», что означает, что у них нет особых предпочтений к активной или пассивной роли. Для определённого меньшинства такие различия даже не применяются, так как некоторые мужчины-геи не нуждаются в анальном сексе и вместо этого предпочитают другие сексуальные действия. Однако есть и такие мужчины, которые отказываются от определения себя в качестве «актива», «пассива» или «универсала», или даже «гея» как общего термина для всех, несмотря на их частые акты анального секса с гомосексуалами. Их мы назовем «мужчины, имеющие секс с мужчинами» (или МСМ): подобные связи нередко присутствуют в среде гетеросексуальных людей.

Несколько лет назад группа учёных во главе с Тревором ХАРТОМ из Центра по контролю и профилактике заболеваний в Атланте изучили группу из 205 гомосексуалов. Среди основных выводов, сделанных в выпуске журнала «The Journal of Sex Research» за 2003 год, фигурировали следующие:

(1) Самоопределение в качестве «актива», «пассива» или «универсала» значительно соотносится с фактическим сексуальным поведением. То есть, на основе самоопределения участников и их последних сексуальных историй можно сказать, что те, кто определились как «активы», действительно чаще выступают в качестве партнёра «входящего», «пассивы» с большей вероятностью будут выступать в качестве «принимающего», а «универсалы» занимают промежуточное положение в половом поведении.

(2) По сравнению с «пассивами», «активы» чаще выступают в доминирующей роли в сексуальном поведении (или, по крайней мере, как они признают, готовы склонять других к роли пассивной). Например, «активы» также склонны к более частому доминированию во время устного общения с партнёром. Подобные выводы были также сделаны в ходе корреляционного исследования Дэвида МОСКОВИЦ, Gerulf REIGER и Майкла РОЛОФФА. В 2008 в «Sexual and Relationship Therapy» эти учёные сообщили, что «активы» с большей вероятностью будут доминировать над партнёром во всём, вплоть до игр с использованием секс-игрушек, а также игр со словесными оскорблениями и мочеиспусканием.

(3) «Активы» чаще, чем «пассивы» и «универсалы», отказываются от идентификации себя как «гея», и имели секс с женщиной в последние три месяца (в период исследования). Они в большей степени подвержены проявлениям гомофобии, по существу, сила этих проявлений прямо пропорциональна степени отвращения к своим гомосексуальным желаниям.

(4) Очевидно, что «универсалы», с точки зрения психологии, более здоровы, нежели «пассивы» и «активы». ХАРТ и его соавторы полагают, что это может быть связано с их большей раскрепощённостью в поисках сексуальных ощущений, пониженной эротофобией (страха перед сексом) и более высоким по значению чувством комфорта в любой роли.


Одной из основных целей ХАРТА и его коллег в этом исследовании было определение того, насколько ролевая самоидентификация гомосексуалов может пролить свет на распространение вируса ВИЧ. Но на деле, сексуальные роли не удалось соотнести со степенью незащищенности полового акта и поэтому они не могли быть использованы в качестве надёжного определителя вероятности использования презервативов. Тем не менее, авторы делают следующие выводы:

Хотя разделение сексуальных ролей напрямую не связано с незащищённым половым актом, «активы», занимают большую долю в общем количестве сексуальных контактов с анальным сексом, но в отличие от других групп, они менее склонны определять себя в качестве «геев». Негеи, которых мы назвали МСМ, могут иметь меньше половых контактов, у них меньше информации о профилактике ВИЧ, а также они менее часто являются клиентами ВИЧ-профилактических программ, нежели мужчины, самоидентифицирующие себя в качестве «геев». «Активы» с большей вероятностью будут избегать мест, часто посещаемых мужчинами-геями, и скорее всего вероятно, что их внутренняя гомофобия может привести к отказу от постоянных сексуальных контактов с другими мужчинами. Но, в то же время, «активы» в силу своего бисексуального поведения могут выступать в качестве переносчиков ВИЧ между женщинами и мужчинами.

Помимо этих важных следствий для здоровья «активов», «пассивов» и «универсалов», есть ещё целый ряд других особенностей социального и физического толка. Например, в статье МОСКОВИЦ, REIGER и РОЛОФФА отмечаено, что потенциальной гей-паре следует тщательно рассматривать вопрос долгосрочных отношений в перспективе, исходя из своих особенностей. С сексуальной точки зрения существуют очевидные проблемы совместимости для двух «активов» или «пассивов» находящихся в моногамных отношениях. Но поскольку эти роли в сексуальных предпочтениях, как правило, отражали и другие поведенческие свойства (такие, как склонность «активов» быть более агрессивными и напористыми, чем «пассивы»), то «такие отношения скорее всего приведут к конфликту, нежели отношения между дополняющими друг друга в сексуальном плане ролями».

Ещё об одном интересном исследовании было сообщено в выпуске 2003 года «Архивов сексуального поведения» антропологом Мэтью МАКИНТАЙРОМ. Исследователь взял чёткие фотоотпечатки правой руки 44 геев, участников ЛГБТ-сообщества Гарвардского университета, и соотнёс их с данными об их профессии, сексуальных ролях и другими пунктами, дающими представление об их интересах. Эта процедура позволила ему исследовать возможную связь между переменными, которые задействованы в т. н. известном «2D:4D эффекте» (чем больше разница в длине между вторым (указательным) и четвёртым (безымянным) пальцами человеческих рук, особенно правой руки, тем большим было воздействие дородовых андрогенов, что привело к последующей «маскулинизации» характеристик).

Естественно, все эти особенности реализуются в большом количестве детей. Таким образом, отношение длин 2-го пальца к 4-му (2D:4D) отрицательно коррелирует с приспособленностью: чем ниже это отношение, тем выше приспособленность»). Как ни странно, но МАКИНТАЙР обнаружил небольшую, но статистически значимую отрицательную связь между «2D:4D эффектом» и сексуально-ролевым самоопределением. То есть, по крайней мере в этом небольшом образце гей-выпускников Гарварда те, у которых маскулинизация «2D:4D эффекта» была выражена ярче, чаще сообщали, что предпочитают анальный половой акт в качестве «принимающей стороны» и чаще демонстрировали «женственность» в отношениях в целом.

На большинство вопросов, касающихся сексуально-ролевого самоопределения гомосексуалов, их развития, связи с социальным поведением, генами и нервными взаимодействиями я не ответил, только возникли новые.

Примечания:


Источник русского текста: http://www.liveinternet.ru/users/2890966/post121454597/

Английский оригинал: Bering J. Top Scientists Get to the Bottom of Gay Male Sex Role Preferences: «Tops», «Bottoms», «Versatiles», and others in the study of gay male self-identity [Электронный ресурс] / Scientific American. — 2009. — Режим доступа: http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=gay-male-sex-roles



Читать далее

4 черв. 2011 р.

Социальные онлайн-сети не меняют способности человека общаться


В мае 2011 г. опубликована статья, посвящённая анализу онлайн-коммуникаций более чем 1 млн 700 тыс человек в Твиттере:

Gonalves B., Perra N., and Vespignani A. Validation of Dunbar’s number in Twitter conversations [Электронный ресурс] // arXiv. — 28.05.2011. — 8 p. — Режим доступа: http://arxiv.org/pdf/1105.5170

Материал наблюдений, собранный в течение полугода, позволяет сделать выводы об устойчивости теоретического когнитивного ограничения числа стабильных социальных отношений, известного как число Данбара.

Поддержание таких связей предполагает знание отличительных черт индивида, его характера, социального положения, что требует значительных интеллектуальных способностей. Лежит в диапазоне от 100 до 230, чаще всего считается равным 150.

Величина названа в честь английского антрополога Робина ДАНБАРА, который предложил его на основе данных, изначально полученных из наблюдений за приматами.

Стадные приматы отличаются сложным общественным поведением — активно строят отношения с другими членами стаи. ДАНБАР заметил зависимость между уровнем развития новой коры больших полушарий головного мозга и размером стаи у приматов.

На основании данных по 38 родам приматов он вывел математическую зависимость между развитием неокортекса и размером стаи, и, основываясь на оценке развития человеческого мозга, предложил оценку оптимального размера человеческого стада.

Для проверки своей теории ДАНБАР обратился к данным антропологии. Средние размеры деревень, традиционных поселений колеблются в предположенных им пределах. Кроме того, размеры неолитических поселений составляют до 200 человек.

Современные коммуникации в среде Интернет, несмотря на неограниченные географией возможности знакомства и общения, также не выходят за когнитивные и биологические границы «экономики внимания». Так, пользователи Твиттера могут поддерживать максимум 100–200 стабильных контактов с другими людьми, что вполне согласуется с числом Данбара.

Примечание:


Кроме описываемой статьи в этом посте использованы материалы Википедии.

Автор:

Читать далее

1 черв. 2011 р.

Результаты международного исследования отношения к гомосексуальности

В мае 2011 г. обнародованы результаты очередного — пятого по счёту — исследования установок жителей разных стран по отношению к гомосексуальности, проведённого Чикагским университетом при поддержке Charles R. Williams Institute on Sexual Orientation Law:

(полный текст) Smith T. W. Cross-national Differences in Attitudes towards Homosexuality : GSS Cross-national Report No. 31 [Электронный ресурс] / NORC/Chicago University. — Сhicago, 2011. — 33 p. — Режим доступа: http://www3.law.ucla.edu/williamsinstitute/pdf/Smith-CrossNational-NORC-May2011.pdf

(пресс-релиз) Smith T. W. New Cross-national Study Shows Vast Majority of Countries Have Become More Accepting of Homosexuality; Trend Slower or Reversed in Russia and Other ex-Socialist Countries [Электронный ресурс]. — Los Angeles, 28.05.2011. — Режим доступа: http://www3.law.ucla.edu/williamsinstitute/pdf/Pressrelease_5.28.pdf

В докладе рассматриваются общие тенденции и место стран в их отношении к гомосексуальности. В частности, на основе всех пяти исследований сделан вывод, что «подавляющее большинство обществ стали более толерантными к гомосексуальному поведению». Так, принятие гомосексуальности усилилось в 27 странах и только в 4 странах (Россия, Чехия, Кипр и Латвия) — стало слабее.
Читать далее

22 трав. 2011 р.

Любовный пыл гигантских мадагаскарских тараканов

В популярной прессе появились публикации под хлёсткими заголовками «Тараканы-бисексуалы оказались суперсамцами» (см., напр., http://www.lenta.ru/news/2008/08/25/cockroach/), в которых журналисты оповестили мир о том, что «тараканы-самцы, флиртующие с другими самцами, привлекают самок и оставляют больше потомства, чем их „гетеросексуальные“ собратья».

Соединение столь остро воспринимаемой темы как однополый секс и малосимпатичных многим тараканов органично легло в привычный медиям эпатажный контекст и обеспечило фантастическую популярность этой заметки — причём как в движении гомофильском (геи и би, мол, классные отцы), так и среди считающих себе гетеросексуальными мужчин (если я трахаю всё движущееся, то я — супермужик).

Не вдаваясь, однако, в подробности восприятия медийных посылов широкой общественностью, постараемся разобраться, о чём же на самом деле шла речь в публикации:

Logue D. M. et al. A behavioral syndrome linking courtship behavior toward males and females predicts reproductive success from a single mating in the hissing cockroach, Gromphadorhina portentosa / David M. Logue, Sandeep Mishra, David McCaffrey, Deborah Ball and William H. Cade // Behavioral Ecology. — 2009. — Vol. 20, № 4. — P. 781–788. — Режим доступа: http://beheco.oxfordjournals.org/content/20/4/781.full.pdf+html


Автор, Дэвид ЛОГ, и его коллеги из Летбриджского университета в Канаде принадлежат к бихевиористскому направлению в биологии (сама идея восходит к Лейбницу: «corpus hominis, quemadmodum et uniuscujusque animalis, Machina est quædam», http://www.jehsmith.com/philosophy/2008/07/corpus-hominis.html), которое трактует живой организм как некую машину с набором генетически заданных поведенческих программ (называемых «поведенческими синдромами»), состав и интенсивность которых вариирует у разных представителей одного вида, обеспечивая тем самым его приспособительный потенциал.

Следовательно, одной из задач в этом направлении является поиск и описание таких синдромов, а также открытие их смысла и связи с представлениями эволюционной теории. И если описанию самих синдромов на материале разных видов животного царства посвящена значительная научная литература, то работ о связи элементов поведенческого репертуара с половым отбором совсем мало.

Публикаций же об эволюционном смысле гомо- и бисексуального поведения животных, как утверждает авторесса одного из популярных блогов о биологии Laura M., — и вовсе нет: «Эта статья показалась мне очень интересной. Я прочла множество других работ о животных, таких как жирафы, демонстрирующих гомо- или бисексуальное поведение. Ни одна из них никогда не рассматривала это с эволюционной точки зрения. В этой же публикации говорится о том, как такие случаи могут оказывать благоприятное влияние на выживание таких видов» (http://biologyblog.edublogs.org/2008/09/03/bisexual-cockroach-dad/).

Предоставим, наконец, слово авторам этой нашумевшей работы:

Мы выделили новый тип поведенческого синдрома, названного нами «либидо». Либидо определяется как позитивная связь между ухаживанием за соперником во взаимоотношениях между самцами и ухаживанием, направленным на потенциальную партнёршу для спаривания. У спаривающихся самцов поведенческие реакции, согласующиеся с синдромом либидо, предопределяют репродуктивный успех. Мы сделали вывод, что синдром либидо, связанный с половым отбором, благоприятствующим высокой интенсивности ухаживания за самкой, может быть ответственен за сохранение ухаживания самцов за самцами в данной популяции.

Лабораторные наблюдения показали, что 20% самцов пытались ухаживать за другими самцами, привлекая их с помощью тихого шипения и подталкивающих жестов, при этом те же самые 20% спаривались с самками с «необычной пылкостью», а численность их потомства была, как правило, существенно бОльшей, чем у тех самцов, которые в отношениях с соперниками не проявляли «нежностей».

В целом, авторы очень осторожно подходят к гипотезам, поясняющим этот феномен:

С одной стороны, самки могут выбирать для спаривания тех или иных самцов на основании демонстрируемых последними способами ухаживания. С другой стороны, интенсивность ухаживания может быть связана с другими компонентами мужской плодовитости (напр., подвижностью сперматозоизов). Наконец, слабая положительная связь синдрома либидо и массы насекомого может свидетельствовать о том, что состояние тела претендента на самку также играет определённую роль.


Каков же эволюционный смысл однополого флирта у тараканов?

Считается, что однополый флирт является результатом мимикрии (самцы становятся похожими, химически или биологически, на самок). Учитывая интенсивную конкуренцию между самцами этого вида и заведомую победу крупного самца в ней, кажется разумным, что похожесть на самку помогает избежать траты сил на сопротивление агрессии доминантного самца при сохранении доступа к фертильным самкам (иными словами, доминантный самец не будет отгонять похожего на самку соперника от самок).

Поскольку, как было указано выше, мимикрирующий под самку самец оставляет больше потомства (это, очевидно, способствует сохранению в популяции мимикрии), то авторы предполагают, что данном случае мы имеем дело с альтернативной репродуктивной стратегией, когда самка достаётся не только сильному, но и «хитрому».

Автор:

Читать далее

21 трав. 2011 р.

Секс и светскость

У атеистов сексуальная жизнь богаче, чем у верующих, которых как во время близости, так и на протяжении многих недель спустя «изводит чувство греха», утверждают исследователи.

В частности, неверующие более готовы обсуждать различные сексуальные фантазии и находят большее удовлетворение, когда они реализуются.

К таким выводам пришли ученые-психологи Даррел Рей и Аманда Браун из Канзасского университета в США, сообщает британская газета The Daily Mail.

Представители обеих групп, участвовавших в эксперименте, признали, что выполнили одни и те же действия — такие как мастурбация, рассматривание порнографических изображений, оральный секс и т. д.

Как выявило исследование, последователи религии наслаждения при этом не получали, поскольку им препятствовали ограничения, созданные системой их взглядов. Следствием этого становилось острое чувство сожаления, которое не покидало их после того, как они достигали кульминации.

Итоги работы ученых опубликованы в издании «Секс и атеизм». В эксперименте принимали участие более 14,5 тыс. человек.

Все респонденты, как свидетельствует отчёт, занимались сексом одинаковое число раз в неделю. Их активность соответствовала их возрастной категории.

Тем не менее искренне верующие люди оценивали свою сексуальную жизнь намного ниже, чем атеисты, и признавались в том, что их не покидало чувство вины.

Представители таких строгих религий, как мормоны, заняли самое высокое место по введенной учеными шкале осознания вины. Их средний балл составлял 8,19 из 10. Рядом с ними оказались свидетели Иеговы, пятидесятники, адвентисты Седьмого дня и баптисты.

Католики оценили свои уровни вины в 6,34, а лютеране в 5,88. Атеисты и агностики получили соответственно 4,71 и 4,81 балла.

Из тех, кто воспитывался в строго религиозных традициях, 22,5% участников заявили, что их пристыдили бы или, в крайнем случае, высмеяли за занятие мастурбацией. Среди атеистов с подобными заявлениями выступили 5,5% реципиентов.

Ученые выразили беспокойство по поводу того, что дети, воспитывающиеся в строгих религиозных традициях, скорее всего, получат сексуальное воспитание, тайно знакомясь с порнографией, поскольку разговоры о сексе с родителями были бы для них немыслимы.

Есть и еще одна находка, сделанная психологами: люди, потерявшие веру и ставшие атеистами, заявляют о существенном прогрессе в достижении сексуального удовлетворения.

У верующих же дело обстоит сложнее. Как рассказал Даррел Рей, данные исследования показывают, что религиозные люди ощущают особую вину, размышляя о своем сексуальном поведении, однако это не останавливает их, но только приводит к тому, что они начинают плохо себя чувствовать.

Примечание:
Отчёт на англ. можно скачать по адресу: http://ipcpress.com/index.php?id=42
Автор:

Читать далее

24 квіт. 2011 р.

Межличностные и социально-сетевые факторы, влияющие на общение мужчин-геев о незащищённом сексе

Interpersonal and social network influences on gay men’s communication about unprotected sex /
Anthony M A Smith, Jeffrey Grierson, David Wain, Marian Pitts and Phillipa Pattison // Int. J. STD AIDS. — 2006. — Vol. 17. — P. 267–270. — http://ijsa.rsmjournals.com/cgi/content/abstract/17/4/267

Новое исследование документирует модели, используемые мужчинами-геями при разговоре о незащищённом сексе.

Исследование выполнено на материале структурированных интервью (N = 206), в которых респондентов спрашивали об их социальных сетях. 167 мужчин, вступавших в незащищённый секс, указали на 1390 связей с другими людьми; 33% из них были связаны с обсуждением незащищённого полового акта. Дискуссии о незащищённом сексе были связаны с характером взаимоотношений (как с другим геем или лесбиянкой), с тем, как часто люди проводили время вместе (сексуальные или социальные контакты), и с тем, какова плотность социальной сети.

Авторы работы приходят к выводу, что социальные сети обеспечивает важный контекст для обеспечения безопасной культуры секса.

Читать далее

24 лют. 2011 р.

КОРОТКИЙ ОГЛЯД РЕЗУЛЬТАТІВ біоповедінкового дослідження серед ЧСЧ (Україна, 2009 р.)

Ми підготували огляд головних результатів, який тут пропонується вашій увазі.

Найменування дослідження: «Моніторинг поведінки та поширення ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління»

Рік дослідження: 2009

Місце в системі досліджень: третє щодворічне дослідження в рамках моніторингу поведінки та поширення ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ в Україні (попередні — 2005, 2007 рр.)

Замовник дослідження: Міжнародний благодійний фонд «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» (м. Київ)

Програма, в рамках якої виконано дослідження: «Підтримка профілактики ВІЛ та СНІД, лікування та догляд для найуразливіших верств населення в Україні»

Виконавець дослідження: Дочірнє підприємство Інституту соціології Національної академії наук України «Центр соціальних експертиз»

Джерело коштів, за рахунок яких виконано дослідження: Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією

Об’єм вибірки: 2300 респондентів

Географія вибірки: 14 міст України: Дніпропетровськ, Донецьк, Івано-Франківськ, Київ, Луганськ, Львів, Миколаїв, Одеса, Полтава, Сімферополь, Ужгород, Харків, Херсон, Черкаси

Методи формування вибірки: RDS, TLS

Характер вибірки: нерепрезентативна

Автори огляду: ШЕРЕМЕТ Святослав Павлович, КАСЯНЧУК Максим Григорович — експерти Постійної референтної групи з питань ЛГБТ-спільноти та ЧСЧ-сервісних проектів в Україні

Дата релізу огляду: 23 лютого 2011 р.

НАЙВАЖЛИВІШІ РЕЗУЛЬТАТИ

Освіта
1. Серед респондентів переважають особи з вищою чи незакінченою вищою освітою [До тих, хто має незакінчену вищу освіту, належать, зокрема, студенти, частка яких у дослідженні склала 17%] (35% і 21% відповідно), і ця частка є вищою, ніж серед населення загалом, у тому числі чоловічого населення. Найбільша частка освічених ЧСЧ — у столиці: 45% серед опитаних у Києві мають вищу освіту.

Сімейний та шлюбний стан
2. Переважна більшість опитаних не мешкає зі своїми сексуальними партнерами: так, 40% респондентів проживають разом із батьками чи родичами, 34% — живуть окремо. З партнером-чоловіком проживає кожен п’ятий респондент — 20%; із партнеркою-жінкою спільно живе 6% опитаних ЧСЧ.

3. 79% респондентів ніколи не перебували в гетеросексуальному шлюбі; на час опитування лише 7% ЧСЧ були одруженими.

Сексуальна ідентичність і сексуальна орієнтація
4. Понад дві третини респондентів ідентифікують себе як геї/гомосексуали (70%), трохи менше третини (29%) — як бісексуали. Є міста, в яких частка бісексуалів (за секс-ідентичністю) сягає 40–45% (Донецьк, Луганськ, Одеса). 0,1&% респондентів визначили себе як транссексуали.

5. Більшість опитаних (63%) зазначили, що в сексуальному плані їх приваблюють винятково чоловіки. Цей показник, при зіставленні з цифрами щодо сексуальної ідентичності (див. попередній пункт), підтверджує існування розходжень між сексуальною ідентичністю і сексуальною орієнтацією.

6. Десята частина респондентів, що ідентифікують себе як геї/гомосексуали, перебувала на момент опитування в зареєстрованому гетеросексуальному шлюбі.

Сексуальні контакти з жінками
7. Сексуальні контакти з жінками досить поширені серед ЧСЧ. Так, 58% респондентів повідомили, що протягом життя мали сексуальні контакти з жінками, а 33% — що такі контакти мали місце протягом останніх шести місяців. Ця статистика підтверджує епідеміологічну тезу про те, що жінки є групою-містком для виходу ВІЛ-інфекції за межі групи ЧСЧ до загального населення.

8. Значна частка бісексуалів (як за секс-ідентичністю, так і за сексуальною поведінкою) серед ЧСЧ потребує врахування при розробці профілактичних програм (наприклад, необхідно подавати для ЧСЧ інформацію про правила безпечного сексу при гетеросексуальних контактах).

9. Сексуальна ідентичність не завжди корелюється з реальними сексуальними практиками: так, 20% тих, хто визнав себе геєм/гомосексуалом, мав протягом життя секс із жінкою. Серед тих, хто вважає себе бісексуалом, секс із жінкою протягом життя мали тільки 65%.

Вік першого одностатевого контакту
10. Середній вік першого сексуального контакту з чоловіком становив для респондентів у цілому близько 18 років. При цьому кожен другий респондент мав сексуальний контакт з чоловіком до досягнення вісімнадцятиріччя, а 42% — до досягнення «віку згоди» (16‑ти років). При цьому питання про вік першого статевого партнера респондентів залишається відкритим, оскільки ці дані не збиралися в рамках дослідження.

11. Має місце тенденція до зниження віку першого сексуального контакту з чоловіком: якщо в групі респондентів від 25 років середній вік першого одностатевого контакту становить 19 років, то в групі до 25 років — 16 років.

12. Чим нижчим був вік першого одностатевого сексу, тим рідше при цьому контакті використовувався презерватив (напр., лише 29% тих, хто мав перший одностатевий секс у віці до 15 років, використовували при цьому презерватив).

Різновиди сексуальних контактів
13. Значна частина опитаних (39%) протягом останніх шести місяців практикували з чоловіками всі три різновиди сексуальних контактів, які конкретизувалися в дослідженні, — анальні в активній ролі, анальні в пасивній ролі та оральні.

Сексуальні ролі
14. 69% опитаних протягом останніх шести місяців виступали при анальному сексі в активній ролі, 65% — у пасивній. Майже половина (42%) респондентів протягом останніх шести місяців виступали як універсали, тобто виконували як активну, так і пасивну роль в анальних контактах.

Кількість партнерів
15. Тільки третина респондентів (34%) повідомила, що протягом останнього місяця в них був лише один сексуальний партнер. У кожного п’ятого респондента (22%) їх було двоє, у 17% — троє, в 11% — четверо.

16. З числа тих, хто протягом останнього місяця мав анальні сексуальні контакти з випадковими партнерами, тільки у 35% такий випадковий партнер був тільки один. У 28% було два випадкових партнери, у 16% — три, у 21% — більше трьох.

Комерційний секс
17. 7% респондентів повідомили, що протягом останнього місяця мали анальні контакти з комерційними партнерами, які їм платили за секс. При цьому респонденти цієї групи статистично частіше використовували презерватив при останньому анальному контакті з чоловіком.

Знання про ВІЛ
18. Група ЧСЧ характеризується доволі високим рівнем знання про шляхи передання ВІЛ: відповідний національний показник становить 71%. У порівнянні з попереднім дослідженням (2007 р.), в якому цей показник становив 47%, він зріс майже вдвічі.

19. Рівень знань про шляхи передання ВІЛ суттєво не відрізняється в різних вікових групах, а також між одруженими та неодруженими респондентами, але є дещо вищим серед вікової групи ЧСЧ, старших 25-ти років.

20. Найбільші відмінності у рівні знань про ВІЛ спостерігаються у мешканців різних міст: так, найнижчий рівень знань продемонстрували мешканці Івано-Франківська (31%), Донецька (49%), Черкас (62%), Дніпропетровська та Харкова (по 68%), а найвищий — респонденти з Миколаєва (89%) і Сімферополя (96%). Вочевидь, робота з інформування ЧСЧ в таких містах, як Івано-Франківськ, Донецьк і Черкаси, потребує активізації та вдосконалення.

21. Клієнти ЧСЧ-сервісних організацій [Клієнти організацій, які працюють із ЧСЧ, визначалися за відповіддю на запитання «Чи є Ви клієнтом організації, яка працює із ЧСЧ? Маєте картку клієнта?»] продемонстрували дещо вищий рівень знань про ВІЛ у порівнянні з респондентами, що не є клієнтами ЧСЧ-сервісних організацій (74% проти відповідно 67%). При цьому є статистично значущий зв’язок між частотою використання презервативів і приналежністю респондента до числа клієнтів ЧСЧ-сервісних організацій: клієнти організацій користуються кондомами статистично частіше.

22. Серед усіх питань, які характеризують рівень обізнаності ЧСЧ з питань ВІЛ-інфекції, найгірше респонденти знають про шляхи передання ВІЛ від матері до дитини, що пояснюється, вочевидь, неактуальністю цього шляху інфікування власне для ЧСЧ.

Використання презервативів та лубриканту
23. За два роки, що минули з часу попереднього дослідження, значно поліпшився національний показник «Відсоток чоловіків, які використовували презерватив під час останнього статевого [анального] акту із партнером-чоловіком»: він становить 64%. Однак не виявлено статистичного зв’язку між залученістю ЧСЧ до профілактичних програм та використанням презерватива під час останнього анального контакту (61% серед ЧСЧ, не охоплених профілактичними програмами, та 67% — серед охоплених). Найвищий рівень цей показник має в Миколаєві (93%), найнижчий — у Луганську та Херсоні (38% та 32% відповідно).

24. При останньому оральному контакті презерватив використовували тільки 11% респондентів, що, вочевидь, є поведінковим наслідком інформації про порівняно менший ризик інфікування внаслідок незахищеного орального сексу, ніж унаслідок незахищеного анального сексу. При цьому статистично значущого зв’язку між використанням презерватива під час останнього орального контакту та ВІЛ-статусом респондента не виявлено.

25. Половина (54%) ЧСЧ, які протягом останніх шести місяців мали одностатевий анальний секс, постійно використовували лубрикант під час анальних контактів.

26. ЧСЧ, які протягом останніх 30 днів мали анальні сексуальні контакти тільки з постійними партнерами, рідше використовують презервативи, ніж ЧСЧ, які мали анальні сексуальні контакти як із постійними, так і з випадковими сексуальними партнерами. У цих групах відрізняється як показник використання презерватива під час останнього анального сексуального контакту (60% проти 82%), так і частота використання презервативів (у першій групі при кожному анальному сексуальному контакті використовують презерватив 45%, у другій — 58%), що є свідченням тенденції до закріплення в середовищі ЧСЧ правильних підходів до профілактики ВІЛ-інфекції.

27. Наявний зв’язок між ВІЛ-статусом респондента та використанням презерватива під час останнього анального контакту: ті, хто знає про свій ВІЛ-позитивний статус, значно частіше використовують презерватив як із постійним, так і з випадковим партнером.

28. Наявний зв’язок між рівнем знань про ВІЛ та частотою використання презервативів. Так, серед ЧСЧ, добре обізнаних про ВІЛ, більше тих, хто протягом останніх 30 днів завжди або майже завжди використовував презерватив під час анального сексу з партнерами-чоловіками, — 56% проти 44% серед гірше обізнаних.

29. Із тих респондентів, які мали сексуальні контакти з жінками, 42% не використовували презерватив під час останнього статевого контакту з жінкою (обмеженням дослідження слід визнати, що при цьому не розрізнялася практика застосування презерватива залежно від різновиду контакту з жінкою — вагінального, орального, анального).

30. Серед ЧСЧ, які протягом останніх шести місяців мали сексуальні контакти з чоловіками, 28% повідомили про те, що були випадки, коли презерватив порвався під час сексуального контакту.

Уживання наркотиків
31. Уживання наркотиків серед ЧСЧ не дуже поширене: 0,6% вживали наркотики ін’єкційним шляхом протягом останнього місяця, ще 0,7% вживали їх раніше. Кожен десятий опитаний упродовж останнього року вживав неін’єкційні наркотики (11%), ще 5% повідомили, що вживали їх раніше, причому вживання неін’єкційних наркотиків більш притаманне віковій групі до 25 років.

Уживання алкоголю
32. Переважна більшість — 85% — опитаних ЧСЧ вживають алкоголь; тільки 15% повідомили, що не вживають. Приблизно кожен другий (48%) уживає алкоголь не рідше одного разу на тиждень.

33. Серед учасників дослідження поширені сексуальні контакти в стані алкогольного сп’яніння: майже дві третини опитаних указали, що протягом останнього місяця вони вступали в сексуальні стосунки у стані алкогольного сп’яніння. При цьому практика сексуальних контактів у стані алкогольного сп’яніння більш поширена у віковій групі старше 25 років.

34. Практика сексуальних контактів у стані алкогольного сп’яніння статистично значущим чином пов’язана з ризикованими формами сексуальної поведінки: пасивними анальними контактами без використання презерватива; сексуальними контактами з жінками без використання презерватива; анальними сексуальними контактами з чоловіками без використання лубриканту.

Програми з профілактики ВІЛ-інфекції
35. Серед опитаних ЧСЧ 63% охоплені програмами з профілактики ВІЛ-інфекції (проти 50% за дослідженням 2007 року). Приблизно однаковою мірою охоплені різні за віком ЧСЧ [Національний показник охоплення профілактичними програмами обчислюється на основі відповідей на два запитання: (1) «Чи отримували Ви впродовж останніх 12 місяців безкоштовно презервативи?» та (2) «Чи знаєте Ви, куди слід звертатися, якщо хочете пройти тест на ВІЛ?»].

36. Серед опитаних ЧСЧ 38% є клієнтами тієї чи іншої неурядової ВІЛ-сервісної організації, а дві третини ЧСЧ отримували послуги від подібних організацій упродовж останніх 12 місяців.

37. Найчастіше ЧСЧ отримували від неурядових ВІЛ-сервісних організацій спеціальні інформаційні матеріали (56%) та допомогу в проходженні тестування на ВІЛ (39%), а також консультації з питань ВІЛ/СНІДу та ІПСШ (36%).

38. Найбільше ЧСЧ відчувають потребу в таких послугах, як тестування на ВІЛ (72% опитаних висловили таку думку), безкоштовне тестування на сифіліс та інші ІПСШ (61%), проведення інформаційних зустрічей місцевої ЛГБТ-спільноти (62%).

Тестування на ВІЛ
39. Серед опитаних ЧСЧ 89% знають, де можна пройти тестування на ВІЛ.

40. Порівняно з результатами попереднього дослідження серед ЧСЧ (2007 рік) значення національного показника з тестування на ВІЛ серед ЧСЧ (пройшли тест протягом останніх 12 місяців та отримали його результат) значно збільшилось: з 28% до 43%. Серед тих, хто проходив тестування на ВІЛ, тільки 25% робили це тільки один раз, три чверті — частіше: вочевидь, для певної частини ЧСЧ проходження тесту на ВІЛ є регулярною практикою.

41. Найчастіше респонденти зверталися для проходження тесту на ВІЛ до неурядових організацій (37%) та кабінетів довіри/кабінетів анонімного обстеження (35%). Під час дотестового та післятестового консультування (яке ЧСЧ проходили не в рамках дослідницького проекту) консультант у 40% випадків не ставив питання про приналежність клієнта до групи ЧСЧ.

Поширеність ВІЛ-інфекції
42. Результати зв’язаного тестування респондентів на ВІЛ засвідчили, що середня поширеність ВІЛ серед ЧСЧ становить 8,6%. Для порівняння: 2007 року цей показник становив 10,5%. Проте слід зазначити, що пряме зіставлення цих показників не є коректним через різну композицію вибірок. Водночас, дані 2009 року слід вважати надійнішими через більше географічне та кількісне охоплення цільової групи.

43. Найнижча поширеність ВІЛ серед ЧСЧ спостерігається у Миколаєві (1,5%), Дніпропетровську (1,6%), Івано-Франківську (3,3%), Луганську (4,8%), найвища — в Донецьку (19,9%) та Одесі (21,7%).

44. Поширеність ВІЛ вища серед тих ЧСЧ, які хворіли принаймні на одне ЗПСШ протягом останнього року, ніж серед тих, хто не хворів на ЗПСШ за цей період (14,6% проти 9,2%).

45. Існують розбіжності між об’єктивним ВІЛ-статусом ЧСЧ і їхнім уявленням про свій ВІЛ-статус: серед ЧСЧ, які повідомили в рамках дослідження, що їхній ВІЛ-статус є негативним, 5 % за результатами тестування швидкими тестами в рамках дослідження виявилися ВІЛ-позитивними.

ВІЛ-статус і використання презервативів; ризики інфікування
46. Серед ЧСЧ, які заявили про те, що протягом останнього півроку завжди використовували презерватив при анальному сексі, вдвічі менше ВІЛ-позитивних за результатами зв’язаного тестування, ніж серед тих, хто повідомив, що ніколи за цей термін не використовував презерватив при анальному сексі (6% проти 12%).

47. Результати логістичного аналізу результатів дослідження показують, що респонденти з вищим рівнем активності у пошуку сексуальних партнерів (такі, що користуються інтернет-профілями на відповідних сайтах, тощо) мають вищий ризик інфікування ВІЛ. У той же час, інтеграція ЧСЧ в систему послуг громадських центрів для ЧСЧ знижує, за результатами логістичного аналізу, ризик інфікування ВІЛ.

Поширеність ЗПСШ
48. 7% опитаних ЧСЧ протягом останніх 12 місяців хворіли принаймні на одне захворювання, що передається статевим шляхом.

49. Результати експрес-тестування респондентів на сифіліс засвідчили низький рівень поширеності цієї інфекції серед ЧСЧ — 2,2%.

Дискримінація та стигматизація
50. Найбільш поширеним чинником дискримінації та стигматизації ЧСЧ є думка, що чоловіки-гомосексуали частіше хворіють на ВІЛ-інфекцію/СНІД: на те, що вони зустрічали людей, які поділяють це переконання, вказали майже половина учасників дослідження — 48%. 38% респондентів відповіли, що вони чули на свою адресу образливі вигуки та прізвиська. Чверть учасників дослідження (25%) зазначили, що їх засуджують родичі, друзі та знайомі за те, що вони практикують гомосексуальні контакти. За багатьма показниками дискримінації та стигматизації «лідирує» Полтава.

Бібліографічне посилання для цитування цього короткого огляду: Шеремет С. П., Касянчук М. Г. Короткий огляд результатів біоповедінкового дослідження серед ЧСЧ (Україна, 2009 р.) [електронний документ] / МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», ВГО «Гей-Форум України», ГО ЛГБТ-Центр «Донбас-СоцПроект». — 23 лютого 2011 р. — 7 с. — Режим доступу: http://files.lgbtua.com/publications/Monitoring_MSM-2009_obzor_ukr.doc

Першоджерело: Андрєєва Т. І., Большов Є. C., Касянчук М. Г., Трофименко О. В., Шеремет С. П. Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління: Аналітичний звіт за результатами зв'язаного дослідження 2009 року. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2011. — 88 с. — Режим доступа: http://www.aidsalliance.org.ua/ru/library/our/monitoring_reports/pdf/zvit_msm09.pdf

Читать далее

19 груд. 2010 р.

Небольшой обзор материалов, выданный гуглом по запросу «однополые семьи»

Проблематика однополых семей, партнерств и браков является одной из ключевых в адвокационных усилиях лгбт-сообщества (напр., по заказу международной организации ИЛГА-Европа несколько крупных исследовательских институций из разных стран Западной Европы провели в 2010 году масштабный онлайн-опрос 180 тыс. геев и бисексуалов — результаты обрабатываются, но самые первые сведения уже есть, см. www.emis-project.eu).

В последние два-три года эта тема актуализировалась и на постсоветском пространстве, см. http://ru.wikipedia.org/wiki/Однополые_браки_в_России (так, весьма резонансной оказалась инициатива Росстата включить блок о разнообразных вариантах немоногамных и/или негетеросексуальных семей в переписные листы недавней переписи населения Российской Федерации), что, по нашему мнению, не в последнюю очередь связано с усилением потенциала постсоветских лгбт-организаций.

Тем не менее, эта проблематика имеет для меня и определенное личностное значение. Не в последнюю очередь это связано с участием в пилотном исследовании однополых партнерств Украины, проведенном в 2009 г. Центром «Наш мир».

На момент создания отчета об этом исследовании я не смог познакомиться со важными работами, написанными учеными, которые работают в этом проблемном поле (как пример укажу на материалы Дмитрия Воронцова и Виктории Сакевич [Сакевич В. И. Однополые браки: кризис семьи или путь к равноправию? // Демоскоп Weekly, № 225–226, 5–18 декабря 2005. — Режим доступа: http://demoscope.ru/weekly/2005/0225/reprod01.php]). Тем не менее, указанная тема продолжает меня интересовать и в этом материале я хочу попытаться частично восполнить этот пробел.

К теме однополых семей обращаются не только лгбт-ресурсы (такие как Форум лесбиянок, см. http://www.globalforum.ru/index.php?act=articles&fid=7&cat=314 или Радужный день, см. http://www.amuletlgbt.kz/node/31), но и сайты, целевой группой которых являются вполне обычные женщины и девушки (такие как Мои родители, см. http://www.moi-roditeli.ru/child-wish/gay-families.html или Amerikanki: все, о чем говорят женщины, см. http://amerikanki.com/odnopolye-semi-i-usynovlenie-detej/) (предупреждая возможное недовольство феминисток, скажу, что так себя позиционируют сами эти ресурсы).

Веб-ресурсы, содержащие материалы, традиционно относимые к сфере «мужского» (политика, экономика, спорт etc), по моим ощущениям гораздо реже обращаются и к гомосексуальной, и к гомосексуально-семейной проблематике.

Информация, выдаваемая на сегодня поисковыми системами на русском языке по запросу «однополые семьи», касается, в основном, трех поводов.

Один из них -— ссылки на результаты лонгитюдных исследований, касающихся психологического и сексологического благополучия детей, растущих в однополых парах.

Следующий связан с недавней инициативой российской организации «Выход», выпустившей при поддержке Фонда Белля плакаты «Да, мы — пара, а дети — общие» (http://comingoutspb.ru/ru/projects/lgbt-roditeli).

И, наконец, последний — самый, пожалуй, малочисленный — касается включения в перечень вопросов проведенной в уходящем 2010 г. Всероссийской переписи населения (http://www.perepis-2010.ru/forum/index.php?PAGE_NAME=read&FID=5&TID=127).

Самую противоречивую реакцию вызывают, безусловно, материалы Петербургской организации «Выход». С одной стороны они ярки, доступны и апеллируют не к разуму, а к чувствам (подтверждением тому выступает бесполезность призывов рассуждать логически, звучащая в таких дискуссиях со стороны доброжелательно настроенных к ЛГБТ собеседников). С другой — затрагивают «жареную» тему детей в гомосексуальных парах.

На этом фоне совершенно теряются вопросы численности однополых партнерств, их внутренней структуры и проблем. Подчас даже создается впечатление, что этап законодательного урегулирования у нас уже пройден, осталось только обсудить «детскую проблему».

Между тем, для самого ЛГБТ-сообщества (взгляд изнутри или вблизи) более интересны как раз эти детали. Возможно, имеет смысл разграничивать тематику информационных посылов внутрь и вовне сообщества. Ресурсы, создаваемые самим ЛГБТ-сообществом, менее клишированны и чаще содержат публикации текстов самих исследований или их развернутые аннотации.

В целом, популярные материалы по однополым семьям далеко не всегда разграничивают понятия семьи как формы взаимоотношений между людьми и брака как формы официального признания этих взаимоотношений государством.

Читать далее

21 лист. 2010 р.

Два российских исследования: несколько критических замечаний

Оба исследования —

• Батавина Н. В. Новосибирск: ОТЧЕТ по результатам исследования, посвященного оценке уровня и факторов рискованного, с точки зрения инфицирования ВИЧ/ИППП, поведения среди молодых мужчин, практикующих секс с мужчинами [Текст] / Н. В. Батавина (Межрегиональный проект «PULSAR», Омская региональная общественная организация Центр «Сибирская Альтернатива», Новосибирская городская общественная организация «Гуманитарный проект»). — Новосибирск, 2010. — 28 с. — Режим доступа: http://pulsarrussia.ru/images/stories/report/Report_MSM_Novosibirsk_2010_publ.zip

• Батавина Н. В. Омск: ОТЧЕТ по результатам исследования, посвященного оценке уровня и факторов рискованного, с точки зрения инфицирования ВИЧ/ИППП, поведения среди молодых мужчин, практикующих секс с мужчинами [Текст] / Н. В. Батавина (Межрегиональный проект «PULSAR», Омская региональная общественная организация Центр «Сибирская Альтернатива»). — Омск, 2010. — 28 с. — Режим доступа: http://pulsarrussia.ru/images/stories/report/Report_MSM_Omsk_2010_publ.zip

— написаны одним автором, одинаково оформлены и касаются только разных городов — Омска и Новосибирска. Характерны для них и общие проблемы, сразу бросающиеся в глаза при чтении.

В этом тексте я хотел бы остановиться на казалось бы очевидных методических вещах. Надеюсь, высказанные ниже замечания позволят улучшить следующие работы.

Не будем останавливаться на замечаниях формальных, таких, как точка после заглавия (чего не должно быть в соответствии с полиграфическими традициями). Перейдем сразу к сути:

• Проценты — автор везде даёт значения с точностью до 0.1% при размерах выборочной совокупности чуть больше сотни человек (а в подвыборках и того меньше). Казалось бы — формальность, но она свидетельствует как о неаккуратности представления материала (лишние значащие цифры загромождают изложение и затрудняют восприятие), так и о неумении оценить погрешность измерения. В самом деле, 0.1% при указанных размерах выборки — это десятая или даже сотая часть одного человека, что не имеет эмпирического смысла. Кроме того, для выборки в сотню человек статистическая значимость различий составляет никак не меньше 20%.

• Выборочная совокупность — на С. 5 новосибирского отчёта и в аналогичном месте омского написано: «Исследование проводилось на основе случайной выборки», что должно было бы означать равные шансы любому представителю генеральной совокупности (в данном случае МСМ Новосибирска) попасть в число опрошенных. Однако, из информации об объекте исследования («МСМ в возрасте 16–29 лет, проживающие на территории города Новосибирска. В том числе мужчины‐посетители мест досуга общения МСМ (гей‐дискотек, „плешек“, комьюнити‐центров, квартирных встреч и вечеринок)», С. 4) следует, что не все респонденты имели такого шанса — в выборку попадали преимущественно те, которые социально-доступны. Т. к. соотношение численности разных подгрупп МСМ не известно, то сделать выборку квотной было невозможно. В неё также не попали самые «проблемные» для социолога МСМ — те, которые не идентифицируют себя с геями или бисексуалами.

• Трюизмы — (для возраста опрошенных 16–29 лет) «Чем старше респондент, тем выше вероятность его полной трудовой занятости», «Чем старше респондент, тем выше вероятность наличия у него высшего образования» (С. 6). Я бы сильно удивился, если было бы наоборот! Эти тривиальные факты, возможно, стоило бы отмечать, если бы исследователь выдвигал вначале некую гипотезу, из которой следовало бы, что будет всё не так. Но гипотезы сформулировано не было, следовательно ценность указанных «находок» равна нулю.

Кроме того, никак не прокомментированы другие таблицы социодемографического раздела, а собранные данные лишь частично использованы в дальнейшем (напр., длительность проживания респондента в городе опроса и занятость никак не сопоставлены с изучаемыми знаниями и поведением).

• Отождествление эротической компоненты личности, сексуальной ориентации и сексуального поведения — речь идёт о разделе «СЕКСУАЛЬНАЯ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТЬ ПОЛОВ» (С. 7). В анкете респондентов спрашивали об их ориентации, но веер ответов описывал то, кто их сексуально привлекает (часть решётки Кляйна), т. е. из многокомпонентной и отнюдь не линейной системы сексуальной ориентации взята только небольшая часть, касающаяся чувств. Далее, в комментарии автор смело идёт дальше и утверждает, что «особое внимание следует обратить на довольно большое количество мужчин‐бисексуалов среди МСМ. Такие мужчины, практикуя сексуальные отношения с представителями обоих полов, могут выполнять роль „эпидемиологических мостиков“ между МСМ и другими группами» — т. е. автор не видит разницы между чувствами и поведением. Это, пожалуй, самое существенное замечание, указывающее на степень осмысления предмета исследования.

• Содержание таблиц — представляет собой, в большинстве случаев, механически перенесённые из SPSS одномерные распределения, в которых никак не прокомментированы пропущенные значения (коль они уж приводятся), а оставшиеся содержательные ответы бывают так малочастотны (напр., табл. 10), что делать на их основе выводы просто невозможно.

Комментарий к табл. 9 представляет собой просто повторённое словами содержание таблицы.

• Факторы рискованного поведения и знания респондентов — есть констатация неких фактов, но нет глубинного анализа их взаимосвязей и взаимовлияния (это можно было бы сделать с использованием бинарного регрессионного анализа).

В целом, рассмотренные отчёты нуждаются в серьёзной переработке на основе тщательно проработанных теоретических концепций и формулирования исследовательских гипотез. Имело бы смысл объединить два отчёта и на основе этого сравнить изученные города.

Читать далее

20 жовт. 2010 р.

К вопросу о численности

В докладе, опубликованном в понедельник 4 октября в «Журнале половой медицины» (Journal of Sexual Medicine), говорится, […] что хотя около 7 процентов опрошенных мужчин и женщин сообщили, что их ориентация — гомосексуальная, число людей, вступавших в половые отношения с лицами одного с ними пола — выше.

Исследование основывалось на национальном опросе более 5800 американцев в возрасте от 14 до 94 лет, проведенном в прошлом году. Его авторы считают, что это наиболее полное исследование сексуальных практик американцев за последние два десятилетия.

Источник: http://www.voanews.com/russian/news/US-Sex-Survey-2010-10-04-104264094.html

Читать далее

16 жовт. 2010 р.

Гомофобія як психологічна і соціальна проблема в сучасній Україні


Олександр МОСТЯЄВ, науковець, звертається на сторінках сайту www.politikan.com.ua до питання гомофобії в сучасному українському суспільстві. Стаття вийшла друком в Українознавчому альманахові.

(Круглий стіл «Гендерна освіта в Україні: досвід, проблеми, перспективи»)

Україна декларує своє бажання приєднатися до Європейського Союзу. Однією з вимог вступу до нього є обов’язкове дотримання прав ЛҐБТ (ЛҐБТ — абревіатура, утворена від перших літер слів — лесбійки, ґеї, бісексуали, трансґендерні індивіди). В ЄС визнана пріоритетність дотримання прав людини та демократії, а права людини — це світський, а не церковний принцип, тому вони повинні співвідноситись з законом.

Хоча Україна першою з колишніх республік СРСР відмінила у 1991 р. кримінальне переслідування ґеїв, рівень гомофобії у країні залишається досить високим навіть у порівнянні із колишніми соціалістичними країнами Європи та республіками Балтії. Не в останню чергу це зумовлено майже повною відсутністю ґендерної освіти та курсів, присвячених проблемам толерантності та людської сексуальності.

А останнім часом в українському суспільстві розгортається антигомосексуальна істерія, буквально цькування гомосексуалів з боку ряду суспільних організацій, партійних та релігійних діячів.

У той же час у демократичних і розвинених країнах світу визнано, що гомосексуальність є частиною особистості, гомосексуальна орієнтація не може бути змінена. Біологами, соціологами, сексологами та етнологами доведено, що вона є різновидом норми, нехай і менш поширеним, ніж гетеросексуальність, і що вона не створює ніяких загроз для суспільства, що гомосексуали є серед населення кожної країни у певному невеликому відсотку — за різними опитуваннями від 1—2% до 5—6%.

Як і в інших країнах, в Україні є ґеї та лесбійки. Їхня чисельність за різними соціологічними даними оцінюється від 420 тис. до 1,2 млн. осіб, тобто від 0,9 до 2,6% українців. Також з середини 90-х рр. в Україні розвивається ЛҐБТ-рух, існує ряд періодичних видань, нічних клубів, інтернет-ресурсів для ЛҐБТ тощо.

Одне з визначень гомофобії — стійке негативне ставлення та ірраціональні страхи, пов’язані з ґеями та / або лесбійками і їхнім способом життя. Поняття охоплює не тільки комплекс негативних поглядів і почуттів стосовно гомосексуальності та людей, які виявляють себе або сприймаються як гомосексуальні, але і активні дії, часто агресивного або насильницького характеру, що призводять до дискримінації та порушення прав людини.

Межу між звичайним негативним ставленням до гомосексуальності та гомофобією провести досить складно. Як правило, гомофобія супроводжується негативними емоціями, у той час, як негативне ставлення обмежується лише декларуванням якоїсь позиції. Будь-яка активна боротьба з проявами гомосексуальності є гомофобією. Тому гомофобія може бути спрямована не тільки проти ЛҐБТ-осіб, але і їхніх друзів, симпатиків, суспільних діячів, що захищають їхні права, митців, що популяризують способи самовираження ЛҐБТ, науковців та викладачів, що поширюють об’єктивну і неупереджену інформацію про ЛҐБТ, а, крім того, проти осіб, які з тих чи інших причин здаються схожими на гомосексуалів.

Для визначення звичайного негативного ставлення використовується поняття «гомонегативізм», під яким розуміється суто інтелектуальне неприйняття гомосексуальності. Так, судження, засновані на оцінці моральності гомосексуальної і бісексуальної поведінки, а також дії на підставі уявлень, уподобань, закону, соціальної прийнятності або інших інтелектуальних причин є гомонегативізмом. Однак, коли у ході безпосереднього особистого спілкування з особами гомосексуальної орієнтації або соціальної діяльності присутні фобічні прояви виразних емоцій страху, тривоги або відрази, має місце гомофобія. Більша частина негативних стереотипів та поглядів на гомосексуальність сформована культурними чинниками, тому запропоновано також термін «антигомосексуальні забобони».

Причини гомофобії

Підліткова гомофобія. Для підлітків характерна клановість та нетерпимість до нетипових, несхожих однолітків. Вона спричиняє досить агресивне неприйняття гомосексуальності. Підліткові групи пронизані гомофобною атмосферою. Часто для їхніх членів участь у «полюванні» на ґеїв стає чимось на зразок ритуалу дорослішання, засобом підвищити авторитет у групі і подолати власну латентну (неусвідомлену) гомосексуальність. Це особливо характерно для пострадянських суспільств, в яких досить поширені авторитарні й асоціальні підліткові групи і значний вплив на їх виховання має кримінальна субкультура. Ненависть до «гоміків» — засіб підтримки їхньої солідарності, вона їм допомагає утвердитися у власній проблематичній маскулінності. Страх перед гомосексуальністю психологічно травмує також і гетеросексуальних підлітків, особливо тих, що мають привабливу або м’яку зовнішність.

Інтерналізована гомофобія розвивається переважно у гомосексуалів і є наслідком того, що вони виховуються в суспільстві, де нормою вважається гетеросексуальність, а гомосексуальність та інші нерепродуктивні форми активності, розглядаються як відхилення від норми. У такому випадку гомофобія — функція сексуальної тривожності, вираз прихованого страху перед власними гомосексуальними бажаннями.

Відкриті гомосексуали, а також іміджі жіночного чоловіка або юнака у латентного гомосексуала можуть викликати неусвідомлені естетичні та еротичні відчуття, які вступають у конфлікт із інтеріорізованими культурними нормами, віруваннями та світоглядом, витісняються у підсвідоме і часто сублімуються у формі гомофобної агресії.

Інтерналізована гомофобія також може розвиватися у гомосексуалів і бісексуалів, які бояться або відчувають відразу до гомосексуальності, оскільки не хочуть визнати гомосексуальність у собі та виключають для себе гомосексуальну поведінку. Одні з них пригнічують власні гомосексуальні бажання та прагнення (латентні гомосексуали), інші ж цього не роблять, але можуть зазнавати різні негативні емоції — комплекс провини, тривогу, докори сумління і т. д.

Маскувальна гомофобія. Інколи гомо- або бісексуальна особистість всіляко приховує свої потреби від суспільства, а публічно засуджує гомосексуальність. Така гомофобія є засобом «відвернути від себе можливі підозри у наявності гомосексуальних схильностей».

Чинниками виникнення такої гомофобії є подвійна мораль, лицемірство та конформізм, а також фінансові та політичні інтереси. При цьому доволі часто такі затяті гомофоби таємно практикують гомосексуальну поведінку та ретельно приховують її. Своєрідним засобом подолання такого лицемірства інколи стає публічне викриття відомих політиків та релігійних діячів. З нещодавніх подібних прецедентів — випадок з американським членом республіканської партії та затятим противником ґей-руху, членом сенату штату Каліфорнія Роєм Ашберном та членом правління американської Національної асоціації з дослідження та терапії гомосексуальності, ярим гомофобом Джорджем Рекерсом.

Гомофобія для гетеросексуальних державних та суспільних діячів також може бути зручним засобом: публічно наголошуючи на аморальності гомосексуальності, вони часто маскують власну аморальність. Крім того, гомофобія, як і інші соціальні страхи та форми групової ненависті, часто загострюється у моменти соціальних криз, коли потрібен зримий ворог чи цап-відбувайло. Під приводом боротьби за моральну чистоту політичні діячі стимулюють масові страхи та забобони і, посилюючи боротьбу з їхнім джерелом — гомосексуалами, відвертають увагу від інших соціальних та економічних проблем.

Гомофобія як прояв гегемонної маскулінності. Гомофобія тісно пов’язана з сексизмом, ґендерним і сексуальним шовінізмом. Головна соціальна функція такої гомофобії — підтримка непорушності системи ґендерної стратифікації, заснованої на чоловічій гегемонії та пануванні.

Гегемонна гомофобія спрямована на встановлення відносин залежності та підпорядкування, демонстрацію та закріплення статусних відмінностей. Цьому сприяє культ агресивної маскулінності та гетеросексизм, активно насаджуваний ЗМІ та поп-культурою. Вона найбільше виявляє себе у замкнених чоловічих спільнотах (тюрма, армія і т. ін.). З іншого боку, таким спільнотам може бути притаманна значна гомосексуальна активність. Проте табу на гомосексуальну поведінку серед рівних призводить до того, що ініціатором гомосексуального акту завжди стає ієрархічно вищий, «справжній» чоловік, статевий акт як правило не супроводжується ласками, партнер-акцептор розглядається як нижча істота, яку як правило зневажають. Такий одностатевий секс насправді виступає інструментом демонстрації сили, влади, визначає становище в ієрархії. Такі відносини пояснюються ототожненням «пасивного» з «жіночим», а жіноча роль «пов’язана з усім тим, що злодійська і бандитська романтика повністю відкидає як щось негідне справжнього чоловіка».

Компенсаторна гомофобія. Цей різновид гомофобії може розвиватися у жінок різного віку. Вона формується як емоційна компенсація дефіциту в особистому житті жінки задоволеності від власних сексуальних стосунків. Її чинниками можуть стати як особистий досвід відмови гомосексуалів від вступу у сексуальні зносини, так і відсутність емоційних та еротичних співпереживань жінки із власним чоловіком. Крім того, вона може розвиватись у т. зв. «старих дів».

Ідеологія гомофобії. Гомофобія властива деяким традиціоналістам та релігійним фанатикам. Перші віддають беззаперечну первинність традиційним уявленням про сім’ю та мораль і виходять з того, що «у минулому» про гомосексуальність відкрито не говорилося. Якщо засудження гомосексуальності тільки декларується, то це — різновид гомонегативізму. Однак, якщо при цьому ображається людська гідність гомосексуалів, а тим більше — здійснюються певні гомофобні дії, то гомонегативізм переходить у гомофобію.

Виразно антисексуальні релігії, такі як юдаїзм і християнство, більш нетерпимі до гомосексуалів, ніж інші. Нетерпимість щодо гомосексуалів з’явилася не сама по собі, а як наслідок боротьби у давні часи християнства за свій вплив на політику та суспільство з іншими релігійними течіями, в яких гомосексуальна поведінка розглядалася або як різновид нормальної сексуальної поведінки, або ж навіть як релігійно освячена діяльність. Пізніше вона стійко посилювалась у часи гонінь на єретиків, була використана як одне з обґрунтувань знищення ордену тамплієрів. Після розгрому ордену звинувачення у гомосексуальності стало чи не головною зброєю в арсеналі хрестових походів та інквізиції.

Сучасна ідеологія гомофобії часто використовує релігійне обґрунтування, проте ігнорує реальні факти, вона супроводжується невіглаством щодо дійсної поширеності та психологічних особливостей гомосексуалів і ґрунтується переважно на вірі.

Проте, серед сучасних християн не існує єдиної думки з приводу гомосексуальності, дослідниками виокремлено шість оцінок, які переходять від найбільш консервативних до ліберальних поглядів, від засудження до повного визнання рівності сексуальних орієнтацій.

Відношення до засудження церквою гомосексуальності не може бути однозначним. З одного боку, згідно принципу свободи совісті та переконань, якщо гомосексуальність засуджується на підставах тлумачення релігійного вчення, то така точка зору має право на існування. Такі погляди слід розглядати як доктринально обумовлений гомонегативізм. З іншого боку, коли церква домагається ідеологічної монополії на суспільну мораль, це суперечить світському принципу побудови держави, а релігійне обґрунтування у світській державі не може стати підставою для суспільного засудження гомосексуальності. Також слід звернути увагу, що навіть у сфері церковного життя інколи важко визначити межу між звичайним засудженням та мовою ворожнечі, між доктринальним гомонегативізмом та приниженням честі і гідності, між бажанням уберегти вірних від гріха та закликами до дискримінації гомосексуалів.

Правова база такого розмежування серед членів Ради Європи (до якої входить і Україна) тільки розробляється. Проте, Парламентською асамблеєю Ради Європи однозначно засуджується мова ворожнечі — ті з промов, які пропонують «узаконити дискримінацію чи розпалити ненависть, засновану на нетерпимості» щодо ЛҐБТ, і зазначено, що «межа між розпалюванням ненависті та злочином і свободою вираження думок повинна бути визначена відповідно до прецедентного права Європейського суду з прав людини».

Як однозначно гомофобні можна оцінити лише ті побудовані на релігійних аргументах промови, які підбурюють до насильства або упередженого ставлення до осіб гомосексуальної орієнтації.

З точки зору тоталітарної свідомості (а наше суспільство ще недалеко відійшло від тоталітаризму), гомосексуал небезпечний вже тим, що він — інакомислячий, дисидент, який відрізняється від інших, тому його треба репресувати. І досі найбільш кровожерливі, нелюдські режими, що нехтують правами людини, вводили і вводять гомофобію у ранг державної політики. Проте, якщо психологічні та сексистські форми гомофобії нічим не маскуються, то підтримувана державою гомофобія прикривається ідеологічним обґрунтуванням:

• турботою про чистоту нації;
• захистом нації від виродження;
• турботою про традиційні, насамперед, сімейні, цінності;
• турботою про суспільну мораль;
• турботою про підвищення рівня народжуваності;
• прагненням до викорінювання злочинів на гомосексуальному ґрунті;
• впровадженням у суспільство настанов певної релігії (що, зокрема, характерно для сучасних ісламського та православного фундаменталізмів).

У той же час гомофобія, як підтримувана державою, так і окремими політичними силами, переслідує суто політичні цілі:

• гомофобія використовується як елемент політичної «гри» та засіб поширення політичного впливу;
• з її допомогою намагаються узаконити порушення недоторканності приватного життя з боку держави;
• вона може бути засобом розправи з потенційною або дійсною опозицією, політичними опонентами або іншими опонентами влади;
• вона виступала і виступає як один із засобів масових репресій у тоталітарних режимах (виразний приклад радянської історії — введення у 1934 р. кримінального переслідування за гомосексуальність та наслідки цього для суспільства).

Гомофобія є обов’язковим атрибутом деяких політичних течій, переважно неототалітарного та консервативного напрямів. Агресивне відношення до гомосексуалів проявляють ку-клукс-клан та американські, російські і чимало інших течій неонацистів (але не всі).

Соціальна шкода від гомофобії

Оскільки ЛҐБТ — об’єктивно існуюча соціальна група, що існувала й існує в усіх суспільствах, гомофобія приносить шкоду насамперед представникам сексуальних меншин. Але так само вона приносить шкоду усьому суспільству загалом, оскільки створює обстановку нетерпимості, взаємної підозри та знущання.

Шкода для життя і здоров’я гомосексуалів. Найбільш очевидними є наслідки для представників ЛҐБТ.

У гомосексуалів унаслідок гомофобної обстановки збільшується у порівнянні із гетеросексуалами кількість симптомів, які зазвичай пов’язані з негативними емоціями, депресією, тривожними та стресовими розладами. Так, у доповіді американської федеральної цільової групи з самогубств серед молоді зазначено, що молоді ґеї та лесбійки мають більш високий ризик самогубств, і що це є провідною причиною смерті серед молодих людей, які вважають себе частиною сексуальних меншин. Вони також більш схильні до саморуйнування, як то зловживання алкоголем і наркотиками. Гомофобна обстановка у суспільстві утруднює можливість мати близькі, інтимні стосунки з особами своєї статі і, як правило, обмежує спілкування ЛҐБТ зі значною частиною населення, а також обмежує відвертість та щирість у сімейних відносинах. Також вона утруднює утворення постійних одностатевих пар та сприяє безладному та безособовому сексу. Крім того, гомофобна обстановка у суспільстві гальмує злагоджені й ефективні дії уряду та суспільства у відповідь на пандемію СНІДу.

Криміногенні наслідки гомофобії. Гомофобія у поєднанні з відсутністю об’єктивних знань щодо гомосексуальності та гомосексуальної субкультури, є серйозною перешкодою для розкриття злочинів, здійснених гомосексуалами або проти них. Крім того, відсутність відповідних знань сприяє протиправним діям з боку правоохоронних органів щодо гомосексуалів, призводить до упередженості і пред’явлення помилкових звинувачень.

Часто гомофобія стає стимулом та обґрунтуванням вибору об’єктів протиправних дій. Зазвичай насильницькі злочини здійснюються особами із низьким соціально-економічним статусом, підлітками та юнаками, особливо із неблагополучних районів міст та сіл, особами, пов’язаними із кримінальним світом, представниками окремих субкультур (скинхеди, ультранаціоналісти, релігійні фанатики), особами із садистськими схильностями, і навіть міліцією. Серед таких злочинів найбільш поширені два типи:

Гомофобія з хуліганством і спричиненням шкоди здоров’ю. Хуліганський мотив гомофобії заснований на інстинктах агресії і самоствердження. Гомофобія з хуліганськими мотивами особливо поширена серед примітивних, архаїчно бісексуальних кримінальників, що будують свої ієрархічні відносини на гомосексуальному насильстві.

Гомофобія з розбійними нападами чи грабунком. Тут переважає розбійний мотив. Він зустрічається нерідко серед груп так званого «ремонту» — молодіжних угруповань, що здійснюють напади на відвідувачів «плешок». Зовнішнім мотивом вважається боротьба зі «збоченцями», але основний і очевидний — грабіж та розбій.

На додаток до цього поширена у суспільстві гомофобія сприяє здійсненню інших злочинів, як то шантаж та здирництво. Так, особа може бути шантажована мафіозними угрупованнями або окремими злочинцями з метою отримати політичні, економічні або інші переваги або ж просто отримати велику грошову суму. Головним аргументом злочинців при цьому виступає розголошення сексуальної орієнтації шантажованих осіб.

Ще один варіант злочинної діяльності у суспільстві, де поширена гомофобія, — наклеп стосовно гетеросексуалів, що займають ті чи інші високі посади, щодо нібито їхньої гомосексуальності. Це може призвести до непередбачуваних юридичних, політичних та економічних наслідків. Так, подібні наклепи у радянські часи часто використовувались для репресій, а зараз вони можуть слугувати засобом дискредитації політиків або усунення економічних конкурентів.

Проте найбільше занепокоєння викликають серйозні злочини, здійснені на ґрунті гомофобії безпосередньо — зґвалтування (чоловіками — лесбійок, гомосексуальних, або на вигляд андроґіних чи жіночних чоловіків), а також вбивства на ґрунті патологічної ненависті. Зокрема, вбивства ґеїв часто характеризуються крайньою жорстокістю: супроводжуються тортурами, різаниною, нанесенням каліцтв, а також побиттям і демонстрацією наміру буквально «стерти з обличчя Землі» людину через її сексуальну орієнтацію.

Негативні соціально-психологічні наслідки гомофобії

Гомофобія створює у суспільстві негативну атмосферу. ЛҐБТ постійно змушені приховувати свою орієнтацію від оточення, інколи навіть від близьких друзів, а також від родичів. У разі ж її розкриття їм загрожує публічне приниження та насильство з боку однолітків, упритул до побиття та каліцтв. У сім’ї розкриття також може мати наслідком як мінімум тиск та спроби «вилікувати», але може мати місце і фізичне насильство, а у деяких випадках навіть відмова батьків від дитини.

Але й у більш зрілому віці гомосексуали часто підлягають агресії, образам честі і гідності, побиттю. Часто гомофобія є приводом для знущань і навіть побиття з боку поліції (міліції), гомофобія є одним із провідних мотивів дідівщини в армії, а також знущань, приниження, побиття та зґвалтувань у тюрмах. Розкриття гомосексуального статусу особи може призводити до послаблення або розриву сімейних і дружніх зв’язків, і якщо не до звільнення, то до прохолодного або упередженого відношення на роботі.

Негативні економічні наслідки гомофобії. Американські і європейські корпорації визнають, що гомофобія шкідлива для бізнесу. По-перше, ґеї та лесбійки складають невелику, але все ж вагому частину споживачів, на яких має бути спрямований ринок, зокрема у сфері реклами та специфічного споживання. По-друге, ґеї та лесбійки не можуть оптимально функціонувати на роботі, коли вони постійно стурбовані з приводу ставлення та гомофобної поведінки своїх колег. Тому деякі фірми навіть почали пропонувати семінари для своїх співробітників з метою зменшення гомофобних поглядів.

Вплив гомофобії на культуру. Сучасні суспільства у більшості характеризуються високим культурним плюралізмом, кожна культура являє собою різноманіття форм, образів, способів дискурсу і т. п. У більшості культур існує гомосексуальна субкультура, яка є носієм провідних форм макрокультури, однак має й інтернаціонально специфічні риси. Гомофобна обстановка у суспільстві може вплинути на статус гомосексуальної субкультури:

• репресивний — приховування її від суспільства, витиснення її у резервацію;
• толерантний — суспільство терпить її, але не визнає;
• громадянський — суспільство визнає її як легітимну частину національної макрокультури.

В останніх двох випадках ЛҐБТ-спільнота отримує можливість інституюватись у вигляді суспільних організацій, товариств, клубів і т. п. Останні виконують ряд позитивних суспільних функцій, завдяки їхній діяльності стає доступним вільне спілкування, пошук партнера, спільне дозвілля, обмін інформацією і т. п.

Гомофобна обстановка підтримує у суспільстві страх перед різноманіттям, обмежує можливості самореалізації, сприяє налаштуванню суспільної думки проти культурного плюралізму. Гомофобія підриває загальні принципи гуманізму, створює подвійні стандарти у його реалізації — його принципи застосовуються вибірково. Це також сприяє розвитку інших форм нетерпимості, як то ксенофобія, расизм, сексизм. У кінцевому підсумку це гальмує розгортання внутрішнього розмаїття культури, призводить до її однобічного розвитку.

Гомофобія як національна проблема. Хоч і менш очевидним, але більш всезагальним є негативний ефект гомофобії для нації як цілого — насамперед тому, що у ній створюється штучно сегрегована неповноправна соціальна група. У формуванні сучасних націй одним із важливих напрямків модернізації була ліквідація станових привілеїв, а також ґендерної нерівноправності. Ліквідація цих видів нерівноправності була пов’язана із зростанням перш за все правової однорідності суспільства та ліквідацією панування у суспільстві спочатку аристократичної меншості, потім чоловіків — приблизно половини нації над іншою половиною. Як теоретичне узагальнення процесу соціального об’єднання виникло вчення про права людини як основу правосуб’єктності нації та рівності всіх її громадян перед законом. Природним її етапом стало прагнення ліквідувати будь-які форми нерівності і дискримінації, і у ХХ ст. вже йдеться про дотримання прав меншостей — расових, національних, класових, релігійних, мовних, сексуальних. У випадку ж дискримінації жінок та сексуальних меншин процес національного об’єднання набуває особливого загострення — адже дискримінуються природні, об’єктивно існуючі частини нації.

Щодо сексуальних меншин доведено, що вони не причиняють жодного об’єктивного збитку суспільству. З іншого боку, саме гомофобія як неприязне ставлення до представників сексуальних меншин часто призводить до збитків — образ, насильства, гетеросексизму, але найбільша шкода від неї — інституйована гомофобія.

Під інституйованою гомофобією розуміється закріплення у законодавстві держави кримінального переслідування за гомосексуальні стосунки, юридичних та інших законодавчих форм дискримінації за ознакою гомосексуальної орієнтації.

Крім того, збитки приносять неінституйовані форми гомофобії, які можуть спричинюватись державними посадовими особами, політиками та пересічними громадянами. Вони виражаються у двох найбільш поширених формах:

— мові ворожнечі (hate speech) — промовах, які принижують гідність окремої людини або соціальних груп на підставі сексуальної орієнтації;

— гомофобних діях, спрямованих як проти ЛҐБТ-осіб, так і проти гетеросексуалів, що схожі на представників ЛҐБТ або підтримують ЛҐБТ, зокрема захищають їхні права.

Варіантами мови ворожнечі також є проголошення гомосексуальності патологією, збоченням, хворобою, протиприродним явищем і т. п., що можуть робити окремі науковці, релігійні фанатики та діячі церкви.

Гомофобні дії — це пряме або непряме насильство та переслідування, спричинене ворожістю до уявної або дійсної гомосексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності їх об’єктів.

Інституйована та неінституйована гомофобія сприяє тому, що відволікає увагу нації від дійсно важливих питань, з якими вона стикається, відвертає енергію суспільства від більш конструктивних починань, а також сприяє дискримінації частини нації.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації. Сучасна теорія прав людини передбачає, що у суспільстві мають бути гарантовані права всіх меншин, включаючи і сексуальні. Вагомою частиною громадянського суспільства є рух за права сексуальних і ґендерних меншин, які борються за толерантне відношення до гомосексуальності, а також за прийняття законодавчих заходів, котрі гарантували б їм рівноправ’я в усіх сферах суспільного життя, і які стимулюють зміну відношення до гомосексуалів з боку суспільства у напрямку більшої терпимості.

У наш час у багатьох країнах світу розвивається рух за права сексуальних та ґендерних меншин, спрямований проти дискримінації їх у суспільстві. Вони визнають, що не існує якихось особливих прав гомосексуалів, всі форми дискримінації щодо них — невиконання звичайних загальних прав людини.

У коло домагань руху за права ЛҐБТ, зокрема, входить не тільки заклик до скасування правових та релігійних форм дискримінації, але і вимога юридичного захисту від дискримінації та покарання тих форм гомофобії, які наносять фізичну або моральну шкоду конкретно негетеросексуалам.

У ряді країн було прийнято закони, що карають злочини, здійснені на ґрунті ненависті проти гомосексуалів — на початок вересня 2010 р. вони прийняті у вісімнадцяти країнах Європи, серед яких не тільки найбільш розвинені країни Західної Європи, але і колишні радянські та соціалістичні республіки, як то Хорватія, Румунія, Естонія та Литва, а у ПАР права гомосексуалів гарантовано у конституції.

Проте, у світі існує ряд країн, в яких за добровільні одностатеві стосунки застосовуються штрафи або позбавлення волі, подекуди понад 10 років і навіть пожиттєво. У цьому списку — частина країн ісламського світу (на території СНД — Туркменія та Узбекистан), країни з ідеологічно заангажованими режимами (у тому числі тоталітарні, як КНДР), а також колишні англійські та португальські колонії, які успадкували елементи старого кримінального кодексу метрополій. У ряді країн — Мавританії, Судані, Сомалі, Ємені, Саудівській Аравії, Ірані, Афганістані застосовується смертна кара. Також вона локально застосовується у північних (мусульманських) регіонах Нігерії, а за одним із джерел — у Чечні (Російська Федерація).

Дотримання прав ЛҐБТ як необхідна умова європейської інтеграції. У Декларації Європейського Парламенту, яка була прийнята у 1998 р., було зазначено, що парламент «не дасть своєї згоди на вступ до [ЄС] будь-якої країни, яка своїми законами або здійснюваною політикою порушує людські права лесбійок і ґеїв».

У Лісабонській угоді, що замінює конституцію ЄС, яка вступила у силу 1 грудня 2009 року, у ст. 5b зазначено, що «При визначенні та здійсненні своєї політики та діяльності Союз має прагнути боротися з дискримінацією за ознакою статі, раси чи етнічного походження, релігії або переконань, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації».

Відсутність дискримінації ЛҐБТ — необхідна умова членства у Раді Європи. Це, зокрема, регулюється Резолюцією № 1728 [35] та Рекомендацією № 1915 [36], обидві які — під назвою «Дискримінація на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності» — були прийняті на пленарному засіданні ПАРЄ 29 квітня 2010 р., в якому брала участь і українська делегація.

Зокрема, у цих резолюціях країн-учасниць Ради Європи закликано до того, щоб забезпечити право ЛҐБТ на свободу самовираження, засуджено мову ворожнечі, зокрема з боку офіційних осіб, визнано недопустимими публічні дискримінаційні заяви стосовно ЛҐБТ, зобов’язано прийняти та впровадити національне антидискримінаційне законодавство, яким було б гарантовано захист громадян від порушення їхніх прав на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.

Держави-члени Ради Європи повинні також забезпечити ефективні юридичні механізми захисту прав ЛҐБТ. Особливо важливим визнано впровадження освітніх програм з розвитку шанобливого ставлення до ЛҐБТ в органах державної влади, судовій системі, збройних силах, медичних установах, навчальних закладах, спортивних федераціях.

Рекомендовано також забезпечити законне визнання одностатевих партнерств «у разі, якщо національне законодавство розглядає таке визнання». Сучасна Україна є членом Ради Європи і декларує своє бажання приєднатися до Європейського Союзу, отже має виконувати згадані вимоги.

З 2005 року 17 травня у США, Канаді, Європі та низці інших країн світу відмічається Міжнародний день протидії гомофобії. В Україні ЛҐБТ-активісти, правозахисники та прихильники рівних прав відмічають його з 2007 р. різноманітними акціями, хоча дедалі більше стикаються із протидією щодо їх відкритого влаштування.

Гомофобія в Україні та проблеми її подолання. Моральний занепад українського суспільства, спричинений пануванням більшовизму, зумовив зростання руху за моральне відродження у країні. Однак, в основу такого відродження досить часто покладається у першу чергу християнська мораль, яка помилково вважається єдиним джерелом моралі для нашого суспільства. Проте така позиція суперечить основоположним принципам як демократії, так і прецедентного права Європейського суду з прав людини. Негативним побічним ефектом такого підходу стала популяризація консервативної християнської оцінки гомосексуальності як гріха та протиприродного явища.

Це, у свою чергу, призвело до поширення у суспільстві морального осуду та стигматування ЛҐБТ-осіб, обґрунтування цим гомофобної політики та дискримінаційних заходів з боку держави та окремих державних діячів, а також до розвитку антигомосексуального руху. Ситуація загострюється антигомосексуальною інформаційною політикою, здійснюваною більшістю ЗМІ, частиною працівників освіти та культури. Через це рівень толерантності щодо гомосексуалів, перш за все чоловіків, з часів проголошення незалежності змінився мало, про що свідчать статистичні дані. У 1991 та в 2006 роках Київський міжнародний інститут соціології провів заміри рівня толерантності до чоловіків з гомосексуальною орієнтацією, використавши запитання «Якою мірою Ви згодні чи не згодні з судженням „Суспільство має ставитися до гомосексуалістів як до всіх інших людей“». Дані КМІС свідчать про те, що за 15 років, які минули від 1991 року, в Україні дещо зменшилась частка населення, яке тією чи іншою мірою не згодне з тим, що суспільство має ставитися до гомосексуалів як до всіх інших людей (з 34,9% до 28,5%). При цьому не змінилася частка прихильників рівного ставлення (33,7% та 33,3%) та зросла частка тих, хто дає посередню оцінку — «і згодні, і не згодні» (з 8,9% до 16,3%) .
Однак, результати опитувань, проведені в Україні на замовлення ЛҐБТ-організації «Наш світ» у березні 2002 та березні 2007 рр., демонструють помітне зростання гомофобії. У відповідь на питання: «На Вашу думку, мешканці України, що мають гомосексуальну орієнтацію, повинні мати такі ж самі права, що й інші громадяни нашої країни?» відповіді показали, що збільшився відсоток людей, які виступають проти надання гомосексуалам однакових із гетеросексуалами прав та поменшало людей, які виступають за рівноправність. Обидва опитування виявляють й інші загальнонаціональні закономірності:

• жінки виявляють меншу гомофобність, ніж чоловіки;
• чим освіченішими є респонденти, тим толерантніше вони ставляться до людей з іншою сексуальною орієнтацією;
• молодші за віком люди толерантніші від старших, за винятком хлопців-підлітків;
• міські жителі толерантніші за сільських;
• найбільш терпимо до ґеїв і лесбійок ставляться жителі Києва і АР Крим, менш толерантно — жителі сходу країни, а найбільш гомофобні — західні і центральні регіони України.

Українські ЛҐБТ-організації проводять систематичний моніторинг стосовно дотримання прав людини щодо ЛҐБТ і регулярно публікують звіти. У 2008—2009 рр. ними було зафіксовано понад 50 випадків дискримінації та гомофобної агресії, які здійснювалися як щодо ЛҐБТ-осіб, так і щодо гетеросексуалів.

Серед найбільш відомих фактів гомофобної агресії за останні роки слід відзначити зрив презентації фільму «Бруно» у приватному кінотеатрі, спроби погрому на презентації антології квір-поезії у Львові та Києві, спалення арт-галереї Павла Гудимова у Києві, де напередодні того відбувалася дискусія про гомосексуальність.

Про зростання системної гомофобії в Україні свідчить достатньо висока чисельність гомофобних мітингів і демонстрацій, у той час як жодного легального ґей-параду або запланованого мітингу на захист сексуальних меншин проведено так і не було.

Як і в інших країнах світу, в Україні із зростанням ЛҐБТ-руху зростає антигомосексуальний рух. У ньому беруть участь переважно клерикальні утворення або пов’язані із ними клерикальні організації. Його провідником є утворена в 2003 р. організація «Любов проти гомосексуалізму» (ЛПГ), лідером якої є Руслан Кухарчук.

Вже сама назва організації ображає людську гідність гомосексуалів, які здатні любити так само, як і гетеросексуали. Як свідчить аналіз програмних документів, доктринальні положення ЛПГ засновані частково на застарілих стереотипах, частково на маніпулюванні та підміні понять. Організація виступає проти «пропаганди гомосексуалізму» і гомосексуальності загалом. Його ідеологи вважають гомосексуальність гріховною, аморальною та збоченням, вважають її набутою, відмовляють гомосексуалам у наявності почуття любові, стверджують, що вони ненавидять сім’ю, та твердять, що гомосексуальності можна позбавитись. У свою чергу, любов вони пов’язують тільки із відносинами чоловіка та жінки. Подив визиває конструкт «гомодиктатура», під яким очевидно розуміється не тільки захист прав ЛҐБТ, але і будь-яке поширення об’єктивної інформації про гомосексуальність. Стверджується, що гомофобія є різновидом «інакомислення», яке ніби то хочуть подавити ЛҐБТ і встановити у країні тоталітарний режим. Проте, прихильники ЛПГ самі відкидають принцип толерантності, притаманний розвиненим демократичним суспільствам, виступають за покарання тих осіб, які захищають гомосексуалів та їхні права. Під виглядом захисту фундаментальних прав людини на свободу віровизнання, слова та сім’ю вони пропагують порушення цих самих прав щодо гомосексуалів.

Серед заходів, які проводить ця організація, — звернення до державних органів з метою посилення дискримінації представників ЛҐБТ, різноманітні пропагандистські карнавали та маніфестації, спрямовані проти них та на захист сім’ї, моральності, протидію виродженню нації, яке, вважають, розпочнеться, якщо бодай якісь права людини щодо гомосексуалів будуть дотримуватись.

Серед інших діячів антигомосексуального руху слід відзначити клерикальні організації Комітет зі збереження християнської спадщини та громадську організацію «Покров Богородиці». Зокрема, вони влаштували у Львові 11 квітня 2010 р. парад і мітинг, спрямовані на пропаганду гомофобії. Вони вимагали від Президента прийняти законодавчі акти, спрямовані на дискримінацію гомосексуалів України: заборонити поширення інформації про гомосексуальність, заборонити реєстрацію одностатевих партнерств, впровадити закон про заборону переслідування за гомофобію і закон про заборону усиновлення дітей гомосексуалами.

Серед політичних партій України жодна досі не заявляла про те, що буде боротися з дискримінацією гомосексуалів. Навпаки, більшість політиків зайняли виключно гомофобну позицію. Причому в Україні, на відміну від європейських країн, гомофобні позиції займають навіть ліві партії, зокрема соціалісти та комуністи.

Особливо характерна гомофобія для ультраправих українських націоналістів. Так, Олег Тягнибок, голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода», публічно виступає за впровадження кримінального переслідування за добровільні одностатеві стосунки між дорослими чоловіками.

Загалом українцям бракує інформації про людей із гомосексуальною орієнтацією. У переважної більшості громадян залишається упереджене стереотипне сприйняття сексуальних меншин. Вони судять про ґеїв та лесбійок по епатажних образах виконавців з шоу-бізнесу, персонажах популярних фільмів чи по характерній поведінці фемінізованих гомосексуалів. Значно менше людей знає звичайних ґеїв і лесбійок — рідних, сусідів, колег по роботі, оскільки переважна більшість їх приховує свою орієнтацію. Українські правозахисники називають серед основних причин високого рівня гомофобії в Україні брак інформації, систематичні кризи в економіці, домінування патріархального укладу та традиційної або новонадбаної релігійності, потурання з боку держави антигомосексуальному рухові. Байдужими залишаються ті суспільні інститути, які в Європі розглядаються як головні гравці у здійсненні заходів, спрямованих на подолання дискримінації ЛҐБТ, — навчальні заклади (школи та університети), сім’ї, ЗМІ та національні уряд. Також для успішного подолання гомофобії практично не залучено ліберальних представників традиційних українських релігійних конфесій та зовсім не залучено міжнародних представників тих ліберальних конфесій, які визнають права ЛҐБТ. Серед інших важливих заходів могли б бути розробка інформаційно-освітніх матеріалів про ЛҐБТ, поглиблення наукових, перш за все ґендерних, соціологічних та історичних досліджень, пов’язаних з проблемами гомосексуальності в Україні, зростання поширення об’єктивної і неупередженої інформації про ЛҐБТ.

Бракує також волі і бажання політиків сприяти зменшенню дискримінації ЛҐБТ, і не тільки через власні переконання, а і тому, що політики заграють із громадськістю, більшість якої, у свою чергу, не розуміє серйозність проблеми дискримінації щодо ЛҐБТ або ж негативно ставиться до них. Проте, держава та лідери нації мають йти попереду, формувати ставлення, відповідне до декларованих цілей демократії та євроінтеграції.

Слід зазначити, що незалежно від того, яке в людини походження гомосексуальності, життя у неї одне, і від суспільства залежить, чи проживе його вона гідно, як цілісна особистість із повним прийняттям власного Я, чи під пресом гомофобії, з внутрішньою роздвоєністю, відторгненням частини себе, у стані стресу та депресії.

Олександр Мостяєв, науковець

Читать далее