Працюючи над статтею про репрезентацію гомосексуальности в сучасних таджицьких медіях, ми за компанію з ChatGPT 5.2.4, звісно, мусили вивчити літературу з предмета. Зокрема, нас цікавило, якими словами в різні історичні епохи в перськомовному культурному просторі позначали явища, що їх ми нині об’єднуємо в поняття чоловічої гомосексуальности.
Історична та етноґрафічна література містить чимало відповідних термінів: як старих — бачабозӣ, амрад, амрадпараст, ливот, ливотагарӣ, так і відносно нових — ҳамҷинсгаро, ҳамҷинсгароӣ (гомосексуал, гомосексуальність). За кожним із цих слів стоїть певна історія, а подекуди й ціла система суспільних відносин, яку не так просто описати за допомогою звичної нам сексолоґічної термінолоґії.
Однак у двох працях Ані Саранг, присвячених сучасним сексуальним і ґендерним ідентичностям у Таджикистані, нам трапилися ще два слова: лак і деґ (lak, degh в авторській транскрипції).
Аня вперше почула їх улітку 2015 року під час оцінювання національної ВІЛ-проґрами Таджикистану. На фокус-ґрупах у Кулябі та Душанбе її інформанти, сміючись, пояснили дослідниці, що йдеться про «пасивних» та «активних» партнерів відповідно. Згодом з’ясувалося, що все трохи складніше: лаки, або лачки, могли ідентифікувати себе у жіночому ґендері, тоді як деґи здебільшого вважали себе просто чоловіками, аж ніяк не гомосексуалами.
Звідки походять ці слова, авторка не знала. Зокрема, вона прямо зазначила, що етимолоґія слова лак їй невідома, а лачка, на її думку, була його фемінізованою пестливою формою, утвореною за правилами російської мови.
Що ж, для того й існують словники!
Перша половина ребуса
Ми почали переглядати словники фарсі, дарі й таджицької мови, від монументального A Dictionary, Persian, Arabic, and English Джона Річардсона (видання 1829 року!) до сучасного двотомного Фарҳанги тафсирии забони тоҷикӣ (2008).
І тут на нас чекала перша несподіванка.
Виявилося, що лачак (перс. لچک) — цілком самостійне слово, відоме як перській, так і таджицькій мовам. Воно позначає жіночу головну хустку, а деякі перські словники фіксують також його метафоричне вживання: чоловік, якому личило б носити таку хустку, — це чоловік боягузливий, немужній.
А в таджицькому словнику знайшлося ще цікавіше слово — хезалак. Так називали імпотента або жінакуватого чоловіка. Близькі лексеми існують і в узбецькій мові, а перське hēz у значенні, пов’язаному з чоловічою фемінністю та рецептивною сексуальною роллю, відоме ще середньовічній лексикоґрафії.
Ба більше, у виданій 1908 року книзі Миколи Остроумова «Сарты» наведено матеріал ґазетної публікації 1884 року, де серед середньоазійських бача згадуються хизаляки.
Чи не є сучасне лак просто скороченням старого хезалак? А чи справді лачка — російська пестлива форма від лак, чи, може, тут ідеться про одягнених у жіночі хустки чоловіків?
Однозначної відповіді ми поки що не маємо. Проте принаймні з’явилися гіпотези, які можна перевіряти.
Невловимий деґ
З другою половиною ребуса було значно гірше.
Переглянуті словники про деґів нічого не знали. Щоправда, таджицьке дег означає казан, але як саме казан міг перетворитися на назву певної катеґорії чоловіків, було незрозуміло.
Не допомогла й активістська література. Ті нечисленні правозахисні документи, в яких пояснювалися значення слів лак і деґ, було написано вже після появи дисертації Ані Саранг (2016 рік). До неї слова наче й не існувало.
Тут варто звернути увагу на одну обставину, яку описала сама Аня. Словом деґ послуговуються передусім лачки. Ті ж чоловіки, яких лачки називають деґами, здебільшого навіть не підозрюють про існування такої назви.
Подібно до того, як мольєрівський пан Журден не знав, що все своє життя говорить прозою, таджицькі деґи не знали, що вони деґи.
Ми пробували так і сяк. Шукали відповідники серед таджицької та перської обсценної лексики, припускаючи, що Аня як неносійка таджицької могла не зовсім точно почути слово. Перебирали можливі значення — «той, хто трахає», «той, хто б’є», «той, хто засовує» та інші, не менш мальовничі.
Попутно значно збагатили свої знання перського мату, але деґа так і не знайшли.
Таємна мова
І тоді нам спало на думку: якщо слово вживають усередині певної спільноти на позначення людей, які до цієї спільноти не належать і навіть не знають, що їх так називають, то перед нами, очевидно, арґотизм. А коли так, то, може, його варто шукати не в нормативних словниках і навіть не серед обсценізмів, а серед інших арґо Центральної Азії?
Зокрема, серед бухарських. Адже модерна таджицька літературна мова була сформувалася на основі бухарсько-самаркандських говорів, хоча волею історичної долі обидва ці міста нині перебувають поза межами Таджикистану.
Нам пощастило.
1948 року в п’ятому томі «Советского востоковедения» було опубліковано статтю етноґрафині Антоніни Троїцької «Abdoltili — арго цеха артистов и музыкантов Средней Азии».
Абдолтілі — таємна мова середньоазійських артистів і музикантів, якою користувалися також реліґійні оповідачі та мандрівні дервіші. Троїцька записувала її в Ташкенті й Ферґанській долині, а потім зіставила з арґо середньоазійських люлі, перських дервішів, абдалів Східного Туркестану та інших ґруп.
І ось серед слів цього арґо знаходимо: kastak — своя людина; deɣo — сторонній чоловік; kūla — дитина, хлопчик, зокрема бача; kūlavoz — содоміт, педераст.
Саме так: deɣo. Причому символ ɣ позначає звук, близький до таджицького ғ.
А зіставлення різних центральноазійських та близькосхідних арґо, здійснене Троїцькою, дає цілу низку споріднених або принаймні дуже подібних форм: dogha у перських дервішів, dagha в абдалів Східного Туркестану. І значення цих слів — чоловік, чужий, стороння людина, але водночас і degh — добрий, хороший.
Можлива розгадка
Звісно, сама фонетична подібність двох слів і навіть близькість їхніх значень ще не доводять історичної споріднености. Між польовими записами Троїцької та фокус-ґрупами Саранг лежить приблизно сімдесят років, і ми не знаємо, якими шляхами відповідна лексика могла переходити від однієї спільноти до іншої.
Але якщо наша гіпотеза правильна, то все стає на свої місця.
Деґ — це первинно зовсім не «той, хто засовує». Це сторонній чоловік, очевидно бажаний, хороший, який дає за секс багаті дарунки.
Значення інсертивного сексуального партнера могло сформуватися згодом, оскільки саме таку роль у взаєминах із лачками виконували чоловіки, які не належали до їхньої спільноти. Це пояснило б і те, чому деґи не вважали себе гомосексуалами, і те, чому вони не знали власної назви.
Якщо ж лак справді пов’язаний із давнім хезалак, то перед нами не просто два терміни на позначення сексуальних ролей. Маємо асиметричну систему соціальної катеґоризації: з одного боку — фемінізована особа, належна до певної спільноти, з іншого — «мужик», який залишається поза її межами.
І це вже питання не лише до лінґвістів, але й до соціолоґів.
А починалося все, нагадаємо, з цілком прозаїчного контент-аналізу таджицьких онлайн-новин.
Коли б ми ще позаймалися середньоазійським арґо!
Література
Sarang, A. (2016). Shaping Gender Identity in Tajikistan: Historical and Contemporary Contexts. https://doi.org/10.13140/RG.2.2.36635.57128
Фарҳанги тафсирии забони тоҷикӣ. (2008). Душанбе. Т. 1–2. https://www.ravshanfikr.tj/lu-atnoma-o/mavodho/215-far-angi-tafsirii-zaboni-to-ik.html
Троицкая, А. Л. (1948). Abdoltili — арго цеха артистов и музыкантов Средней Азии. Советское востоковедение, V, 251–274. https://www.orientalstudies.ru/rus/images/pdf/journals/sovetskoe_vostokovedenie_05_1948_14_troitskaya.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар