Кого саме ми чекаємо вдома?

Сьогодні в нас мала відбутися зустріч із Дмитром Шебетюком, засновником Dostupno.UA. Дмитро зараз їздить Європою з проєктом Open Road, одна з головних ідей якого — підтримувати єдність українців удома та за кордоном.

Тиждень тому він сам звернувся до нас із пропозицією зустрічі з українською громадою. Ми домовилися про час, отримали матеріали для анонсу, дали докладні відомості про нашу організацію (Естонська мережа людей, що живуть з ВІЛ), почали запрошувати наших українських клієнтів і партнерів. Зустріч мала відбутися сьогодні о 12-й.

Учора близько восьмої вечора, за 16 годин до зустрічі, Дмитро зателефонував і усе скасував і попросив видалити анонс. Серед причин прозвучали «репутаційні ризики».

Пізніше в листуванні пояснення стало конкретнішим: багато російськомовних дописів у нашому Instagram, «історичні зв’язки організації з росією» та небажання з’являтися на публічних заходах з організаціями, які «взаємодіють з росіянами».

EHPV — естонська організація, що працює у сфері ВІЛ та сексуального здоров’я, зокрема з ЛҐБТ-людьми. Після 2022 року організація цілком недвозначно підтримує Україну, називає війну війною, а Путіна — злочинцем. Але ми справді працюємо і з російськомовними людьми. Бо ми живемо в Естонії, а не в лабораторній моделі української діаспори.

Що саме виявилося «репутаційним ризиком» — російська мова (поруч з українською!), ВІЛ, ЛҐБТ чи весь цей не надто презентабельний для когось комплект — я не знаю. Приписувати Дмитрові мотиви, яких він прямо не назвав, не буду.

Зауважу лише, що вже в листуванні з’явилися слова про те, що в складні часи треба «допомагати вразливим групам».

І от тут мені стало особливо сумно.

Дмитро сам належить до ґрупи, для якої ще зовсім недавно величезна частина фізичного й соціального простору була просто закрита. Власне, вся діяльність Dostupno.UA багато років полягає в тому, щоб довести дуже просту річ: людина на візку не повинна залишатися за дверима лише тому, що простір був спроєктований для «нормальної» людини.

Але є в цій історії й тонша річ. Очевидно зліплений публічний образ самого Дмитра дуже легко вписується в традиційне уявлення про героя-чоловіка. Спортсмен. Мандрівник. Не здався. Переплив Босфор. Грає на гітарі. Поруч кохана жінка. Візок тут не руйнує звичний зразок мужності — навпаки, стає ще одним доказом того, наскільки герой сильний.

І це прекрасний спосіб зробити інвалідність видимою й прийнятною. Проблема починається тоді, коли інклюзія працює лише для тих відмінностей, які можна красиво вписати у звичний образ «правильної» людини.

Бо поруч існують інші люди. Люди з ВІЛ. Ґеї й лесбійки. Транс- і небінарні люди. Російськомовні українці. Українці, які за кордоном працюють разом з естонцями, німцями, поляками — і, так, росіянами. Їхня інакшість не завжди перетворюється на красиву історію про подолання. Іноді вони просто не такі.

Мабуть, тому мене й зачепило словосполучення «репутаційні ризики». Дуже дивно почути його від людини, чия власна громадська діяльність виросла з боротьби проти ситуації, коли контакт із «не такою» людиною, її присутність у кафе, школі, транспорті чи публічному просторі комусь здавалися незручними.

Найкумедніше, що через дві години Дмитро сам написав: він розуміє, що українцям за кордоном через присутність росіян доводиться часом із ними взаємодіяти. Він також вибачився, назвав ситуацію своєю особистою провиною і запропонував зустрітися за кавою, але — «на нейтральній території». Це варто сказати: я не хочу робити з цієї історії оповідь про погану людину.

Мені цікавіше інше.

Ми, українські громадські організації за кордоном, працюємо не з українцями з рекламних буклетів. Наші люди живуть у реальних країнах, говорять різними мовами, мають різні тіла, різну сексуальність, різні родини, різні біографії й дуже різне оточення.

Якщо ми говоримо про єдність українців удома та за кордоном, доведеться мати справу саме з ними. Інших українців у нас немає. Бо інакше прекрасне «вас чекають удома» отримує маленьку зірочку:

Вас чекають удома*.

* Якщо ви достатньо правильні й не створюєте репутаційних ризиків.

І от саме про цю зірочку, мені здається, українським громадським організаціям за кордоном варто час від часу говорити.

Читать далее

Історія в двох ґрафіках

Коли я тільки починав займатись питаннями ЛҐБТ в Естонії, то мені здавалось, що нічого нема — ну які-такі ЛҐБТ-дослідження в країні, яка вся промістилась би в один Донецьк (або в два Маріуполі)?! Але ж ні, сюжетів тут вже на 200 сторінок дисертації набирається. Сюжетів не завжди компліментарних для естонців. Нижче, з допомогою двох ґрафіків я покажу, як заганяння третини населення в ґетто відбивається в темі, яка геть ніяк не пов’язана з національними комплексами, себто на ЛҐБТ-проблематиці.

Що відомо? Всі опитування Естонського центру прав людини і Фонду «Ліберальний громадянин» показують, що естонські естонці або естономовні (це не одне і те саме, але здебільшого відмінностей мало) значно ліберальніше сприймають будь-яку ЛҐБТ-проблематику (в тому числі одностатеві шлюби, виховання дітей одностатевими парами тощо), ніж естонські руські/українці/білоруси (або російськомовні). Щоби переконатись, можете глянути інтерактивні ґрафіки тут (https://humanrights.ee/teemad/vordne-kohtlemine/eesti-elanike-hoiakud-lgbt-teemadel/).

В чому проблема? Загадошна руська душа? Вроджена слов’янська гомофобія? — Аж ніяк! Погляньмо на перший ґрафік, на якому представлено три опитування Всесвітнього дослідження цінностей (естонська частина).

Чи є різниця за мовою? — Безумовно є. Чи завжди вона була? — Ні, точки 1995 року співпадають, тобто тоді і естонські естонці, і естонські русь однаково погано ставились до гомосексуальності в суспільстві. А далі естонські естонці еволюціонували в бік більшої толерантності, а естонські руські, принаймні аж до 2019 р. не мінялись, зберігаючи установки пізнього совку.

То може це якесь одне таке дослідження? Ну помилились 1995 року, з ким не буває. — На щастя, ні, є цілком собі незалежне підтвердження. І воно на другому ґрафіку.

2000 року фінська дослідниця Elina Haavio-Mannila в рамках вивчення сексуальності населення Естонії зібрала репрезентативні дані (N = 1031) про ставлення людей до державних реґуляцій у сфері інтимного, зокрема гомосексуальності. Твердження, ступінь згоди з яким зображено на ґрафіку, звучало як «Гомосексуальна поведінка у стосунках між дорослими є приватною справою, до якої влада чи законодавство не повинні втручатись» (шкала від 1 — повністю згоден до 5 — повністю не згоден). І нас тут цікавить, як до цього твердження поставились естоно- та російськомовні. Однаково!

З результатів Центру прав людини ми бачимо, що 2012 року вже різниця була. Більш того, за даними Всесвітнього дослідження цінностей (вище) ця різниця була вже 2008 року. Отже, між 2000-м і 2008-м щось сталось.

Слід нагадати, що саме 2000 р. президентом російської федерації стає володимир путін і хоч радикально-консервативний ухил російської офіційної ідеолоґії починається 2004 р. [20], власне різка державна антигомосексуальна риторика набуває форми закону з 2013 р. та транслюється через державні і недержавні ЗМІ російської федерації, стаючи в такий спосіб частиною інформаційного простору тих країн, де знання російської мови є поширеним. В Естонії продукцію російські ЗМІ споживають здебільшого люди, чия рідна мова не є естонською, а недовіра до Естонії як держави, поширена з історичних причин серед російськомовної громади країни, призводить до фактичного домінування російських ЗМІ і трансльованих ними установок у інформаційному просторі російськомовних мешканців Естонії.

Таким чином, потрібно було приблизно 5 років (2004-2008) промивання мізків, щоби естонські руські почали відрізнятись від естонських естонців конкретно в ставленні до гомосексуальности. Почасти вина тут лежить і на естонцях — саме вони системною політикою відторгнення і майже всеохопної дискримінації зробили в країні руське як інформаційне, так і політичне ґетто. І, до речі, продовжують робити. З тою тільки різницею, що до 300 тис. російськомовних додались ще 40 тис. біженців з України...

І останнє питання: чи це навічно? — На щастя, ні. Я обіцяв два ґрафіки, але бачу, що потрібен третій — опитування на замовлення Фонду «Ліберальний громадянин» (https://salk.ee). Дані стосуються періоду з кінця 2020 р. по серпень 2023 р. (дані не є публічно доступними, але Фонд «Ліберальний громадянин» дозволив авторові використовувати бази проведених опитувань у пов’язаній з ЛҐБТ частині (комунікація з очільником Фонду Tarmo Jüristo).<\p>

Як видно, позиції двох громад останнім часом почали зближатись — естонські руські наганяють естонських естонців. Є, звісно, інші опитування, які це зближення також фіксують. І це дає надію

Джерела даних і література

Haavio-Mannila, Elina (University of Helsinki): Estonian Sex Survey 2000 [dataset]. Version 1.0 (2003-10-10). Finnish Social Science Data Archive [distributor]. http://urn.fi/urn:nbn:fi:fsd:T-FSD1244

WWS: https://www.worldvaluessurvey.org/WVSOnline.jsp

Auers, D. (2015). Comparative Politics and Government of the Baltic States : Estonia, Latvia and Lithuania in the 21st Century. Palgrave Macmillan.

Pelz, M. (2014). Europeanization, Party Systems, and LGBT Rights: The Cases of Estonia, Latvia, Montenegro, and Serbia. Department of Political Science University of Toronto.

Читать далее

Factors Influencing Social Distance of Health, Social and Police Workers to LGBT People in Central and Eastern Europe and Central Asia

BACKGROUND: Studies in Central and Eastern Europe and Central Asia region have demonstrated that negative attitudes toward homosexuality pose serious barriers in obtaining social services. Eurasian Coalition on Male Health (ECOM) conducted a regional survey on attitudes of gate keepers from police, healthcare and social care towards LGBT aimed at measuring social distance and prevalence of prejudice towards LGBT people as barriers to these services.

MЕTHODS: A cross sectional survey was conducted in Armenia, Belarus, Georgia, Kyrgyzstan, and Macedonia (2017) in local languages. 712 respondents from healthcare, social care and police were recruited through snowball sampling. Social distance to LGBT was measured by Bogardus’ scale and respondents’ estimation of their social status. Data was analysed with bivariate, cluster, and regression analysis.

RESULTS: 57% respondents were women, median age 38, 77% religious, median work duration 11 years; 45% of medical and 41% of social workers had clients from LGBT. Social and medical workers are less distanced to LGBT than police. 59% social workers, 23% medical workers and 5% police workers accept same-sex marriage. 43% social workers, 10% medical workers and none of police workers accept children adoption by same-sex couples. Several factors influence respondents’ level of social distance and readiness to accept equality: higher age is associated with higher social distance; being medical or social workers is strongly associated with bigger social distance; the more respondents interact with LGBT, the less distance they have and the greater their readiness is to accept equality; belonging to Islam is associated with higher prevalence of prejudice towards LGBT.

CONCLUSIONS: LGBT program implementation Armenia, Belarus, Georgia, Kyrgyzstan and Macedonia faces high opposition from local social services. Importance of human rights as an integral part of effective health services may be underestimated.

Moskotina R. et al. Study on the Attitudes of Staff of Key Social Services of Five Countries of Central and Eastern Europe and Central Asia towards LGBT People, Conducted within the Framework of ECOM's Regional Program "Right to Health" / R. Moskotina, N. Dmitruk, O. Trofimenko, Y. Privalov, M. Kasianczuk / The Eurasian Coalition on Male Health. — Tallinn, 2017. — 94 p.
Читать далее