Совєцький бард

Сперечались з батьком про Висоцького: він каже, що той справив ґрандіозний вплив на всю світову культуру, для мене однак він — так, людина непересічна, але його творчість (як і все в СРСР) дуже містечкова, прив’язана до часів Застою, і отже така, що має значення для його покоління чи, може, ще мого.

Спробував пошукати доказів: анґлійська вікіпедія пише тільки про якійсь фінський та польській колективи, що надихаються творчістю Висоцького; якійсь нетривалий движ був у Франції в 70-ті, але серед російськомовних еміґрантів; решта — територія европейської частини колишнього СРСР. З певною натяжкою можна його, мабуть, уважати за засновника жанру бардовської пісні, в тому числі сучасної АТОшної — але то так само територія колишньої імперії: не Літній бо канон в окопах співати!

PS. В коментарях до посту в ФБ мене поправили: «Основатели стиля, собственно, те кто вывел советскую бардовскую песню из городского романса — Визбор и Окуджава. Кажется, это послевоенный период, примерно 50-е. Высоцкий, Митяев, Никитины — вторая волна, плюс-минус 70-е. А вот уже в 80-е приходят Розенбаум и Круг, которые из бардовской песни выкармливают шансон, облагораживая арестантскую песню и одесский бит. Паралельно с этим выделяется и советский рок-андеграунд, там Дягилева, Летов, Сурганова, Маркина и т. д. А дальше сложно, там куча всего из всего... Политика советов, которые ваяли новую, интернациональную идентичность „человек советский“, породили и бардовскую песню. Кстати, которая не особо-то в советах приветствовалась. Но тут ничего не поделаешь. Выгоняя в таком количестве студенческие массы на соцработы, приходилось мириться и со студенческой песней. Решение о поддержке и развитии туризма выдало индульгенцию туристической песне»
Читать далее

Черговий концерт

29 листопада, нарешті сніг долетів до Таллінна. Сприймаєш це романтично, сидячі в теплій Ніґулісте. От же ж снодійне місце — кожен раз, як туди на концерт приходжу, бракує ліжка. На 19-й хвилині став куняти, на 23-й нарешті заснув.

Сподіваюсь, хороп і оце прффф-ном-ном-ном не сильно заважало орґаністці, принаймні прокинувся сам, а не від стусанів меломанів. Прокинувся на Вальтері, але то було єдине більш-менш швидке. Далі був «Фатер унзер» Бьома — якби воно по людськи гралось, а то наче не серце б’ється, а ґрунт по кришці... Ну і Чакона Пахельбеля — включити на фінальному да капо гугняві язичкові в педалі, то треба було, щоби всі точно злипнуті вічка відкрили. Довгі аплодисменти, переходящі в овацію
Читать далее

Folia

Вже зараз не пам’ятаю, в якому з радянських підручників для музикантів (всі стоять на полиці в Маріуполі) я читав, що фолія — то пісня про нещасне кохання, таке нещасне, що слід і виконувати відповідно, з чувством шо всьо пропало…

А тепер от читаю інше: «Изначально фолия была карнавальным танцем […]. Его исполнители — мужчины, наряженные женщинами, — вели себя столь дико и шумно, что казались лишенными рассудка». А де ж нещасне кохання? Де романтика і ґотика? Де дівчина-суїцидниця? Суцільна ґендерна інсталяція, перфоманс і містерія!
Читать далее

Раритет

9 листопада, як пишуть, в Маріупольській філармоії відкрили новий орган. Преса каже, що це дуже цікавий раритет, аж 1980 року, що нікому не був потрібен до сьогодні.

https://www.0629.com.ua/news/2569878/organ-est-a-organistov-net-kogda-zazvucit-novyj-instrument-v-mariupole-foto

Ги… раритетний інструмент… Маріуполь настільки бідне місто, що мер та його заступниця з культури (за сумісництвом директорка оркестру філармонії) не змогли знайти гроші на нераритет.

Дайте — не минайте!

А спеціально для 0629.com.ua — перший органний концерт відбувся в Маріуполі у 2015 році (фантастична Надія Величко зі Львова, ДК «Молодіжний»), другий в 2016-му (органіст із Франції Jean-Marie Leroy, ДК «Молодіжний»), третій у 2017-му (оркестр Ренесанс з солісткою Ольгою Чундак із Ужгорода, ДК «Молодіжний»), четвертий у 2018-му (також Ольга Чундак, вже в будинку самої філармонії)… І не на тому раритеті, звісно
Читать далее

Passacaille de l'Armide

Гарні хлопи зі шпагами танцюють для скромного чоловіка, а тенор співає йому про вічне кохання. Це — знаменита Пасакалія з неменш знаменитої Арміди, ліричної траґедії Жана-Батиста Люллі. Для його сучасників, а надто для замовника — Короля-Сонця Луї XIV контекст цієї сцени був більш ніж прозорим. Торквато Тассо у ґеніальній поемі «Звільнений Єрусалим», що стала основою для опери Люллі, описує кохання сирийської цариці-чаклунки Арміди до її нездоланного ворога, християнського лицаря Рено.

https://youtu.be/S1z5fhybbgo

Арміда викрадає та зачаровує Рено, але не може добитись від нього кохання. Поки її нема, одурманеного лицаря розважають демони, танцюючи йому та співаючи про вічне кохання… Закінчується все сумно — цариця та її царство гине, а нескорений лицар, так і не покохавши Арміду, повертається із двома друзями з полону навроченого кохання
Читать далее

Про одного короля

Він був великим воїном, що змінив карту Европи. Він був філософом, який не тільки скасував цензуру і тортури, але й створив ефективну — аж по сьогодні — державу, чия система управління була і є такою ж цілісною, як система силоґізмів у філософських трактатах. Він обожнював танці та музику, а його твори досі в репертуарі видатних виконавців. Він кохав свого друга, разом вони схотіли втекти в Анґлію від деспота-батька, але були спіймані та сказані на смерть — другу відтяли голову, а його самого врятувала тільки солідарність суду і Европи. Його земний шлях не закінчився зі смертю в старости — минуло 205 років, коли його тіло було поховане там, де він просив: у його резиденції Сан-Сусі. Це — король Прусії Фридрих Великий, воїн, філософ, законодавець, флейтист, композитор і гомосексуал.

У Фридриха служив син Баха, і одного разу батько, будучи вже старим, навідався до сина в Берлін. Король Прусії, дізнавшись про це, схотів познайомитись з королем музики. Бах мусив прийти навіть не перевдягнувшись у парадне. Фридрих зіграв йому простеньку тему і попросив зімпровізувати на неї фуґу… Вже дорогою додому, в Ляйпціг, Бах на цю королевську тему написав один з найвеличніших, найскладніших і найзагадковіших своїх циклів — Музична офіра, себто жертва — подяка королеві за ласку до сина.
Читать далее

BWV 542

Одной из моих первых грампластинок была провалявшаяся под диваном у тёти Лены двадцатипятисантиметровая с записью Фантазии и фуги BWV 542. У неё был только один недостаток — царапина перед финальным аккордом.

В остальном же исполнение эстонца Гуго Лепнурма слушалось настолько часто, что все непохожие интерпретации сразу становились «неканоничными». И вот, сегодня я нашёл новую запись молодого англичанина. Она настолько на мой вкус «канонична», что когда дело дошло до последнего аккорда, сердце само сжалось в предчувствии заикающейся царапины... Конец, однако, был счастливым

https://www.youtube.com/watch?v=1G3qlPjtNCo

EE: Üks minu esimestest vinüülplaatidest oli vana kahekümneviiesentimeetrine plaat, mis vedeles tädi Leena diivani all. Sellel plaadil Fantaasia ja fuugaga BWV 542 oli ainult üks puudus — kriimustus enne lõppakordi.

Eestlase Hugo Lepnurmi esitamist ma olen kuulanud nii tihti, et kõik erinevad interpretatsioonid tunduvad seni ebakanoonilised olevat. Täna leidsin ma noore inglase uue helisalvestise, mis on minu maitse järgi nii kanooniline, et süda, teades ette enne lõppakordi seda kriimustust, tõmbus valust kokku… Lõpp oli siiski õnnelik.

Читать далее

Uuesti Rakveres

Sõber kutsus mind tema kontserdile Rakvere Kolmainu kirikusse. «Miks mitte?», mõtlesin, «juba ammu ma pole vokaalset barokkrepertuaari kuulanud!». Poolteist tundi Tallinnast ja olen kohal. Samm-sammult linn muutub paremaks — põlenud puust maja Pikal tänaval ning ise Pikk tänav renoveeritakse, hotellide, spaade ja kohvikute number suureneb, aga linn tundub mulle iga kord üha väiksemana. Ei ole muutunud ainult ordulinnus ja kirik.

Kell üksteist avasid kesklinna kohvikud oma uksed, ma jõin oma kaputšiinot ja ruttumatul sammul läksin kirikusse. See kogudus on ilmselgelt vaene — seintelt variseb krohvi. Linn oli tühi, kaupluse ees istusid kaks vana meest ja üks nende eakaaslanna, laupäeva hommikul nad olid juba purjus… Kiriku lähedal nägin ma teda, kes kutsus mind sinna: ta jutustas midagi turistidele ja see üllatas mind, sest kümne minuti pärast ta peab kirikus laulma. Hmm, kas tööd on nii vähe, et hea laulja tegeleb veel ekskursioonidega?

Aga OK, ma võtsin kirikus istet, kontserdikülastajad istusid ka, organist ja laulja läksid trepist üles ning muusika hakkas kõlama. Mida öelda? Kõik see meenutas mulle kodust kontserti aadliku mõisas — esitajad andsid endast parima, nad püüdsid kõigest hingest. Selles kontekstis ja nende vanemate jaoks, kes tulid siia, see oli väga hea kontsert — nad võtsid kaasas lilled ja mõnusad kingitused muusikutele, nad olid uhked, et nende koguduses on sellised artistid, keda nad kallistasid ja tänasid… Aga mina otsustasin korraks unustada, et kusagil on olemas YouTube ja maailma staarid, ning plaksutasin koos kõigiga olles tänulik sõbrale, kes mulle niisuguse toreda hommikupooliku kinkis.
Читать далее

Lihtne belgia fotograaf

Tänapäeval on elu fantastiline! On nii palju kättesaadavaid võimalusi, millest ei osanudki varem unistada! Näiteks, kooliõpilasena Mariupolis ma jahtisin heliplaate, tudengina Donetskis ma hirmsasti kurvastasin, kui lasin orelikontserti läbi… Ma isegi suutsin välja kannatada, kui organist mängis halvasti, mis teha, see juhtub, järgmine kontsert tuleb kuu või poole aasta pärast! Ükskõik käik kinno või filharmooniasse oli meeldejääv, sest see toimus harva.

Nüüd meil on Youtube — ei ole veel vaja plaate koguda, faile muusikaga ja filmidega alla laadida — kõik on saadaval. Kuula ja vaata, mida tahad. Täna ma võin tutvuda kõigi Bachi teostega erinevates interpretatsioonides, peeaegu igasugustel pillidel. Ma saan aru, et mul pole vaja N. kirikusse minna, kui mulle ei meeldi, kuidas seal mängitakse — parem koju jääda, et kuulata parimat mängijat.

Aga progressil on veel üks kulg. Vanasti klaver oli rikkus, orel maksis üleüldse arutut varandust ja mängida sellel suutsid ainult valitud. Nüüd hea klaver ja suur orel ka maksab palju, aga kes tahab, ikkagi saab neid osta, harjutada ja oma mänguoskust tutvustada. Muideks N. kirikust… ühel õhtul ma seisin seal kuulates hästi tuttavat fuugat ja meenutades ühte salvestust Youtube'is mõtlesin: see on just niisugune juhtum, kui lihtne belgia fotograaf esitab lugu paremini professionaalsest kirikuorganistist.

https://www.youtube.com/channel/UCRLsW2GWGU3VywbJNcGezlQ

Читать далее

De angelorum vita ehk Märgid

Sel korral minu reis Savonlinna ei läinud hästi. Mis juhtus? Vaatamata sellele, et jõudsin kohale peaaegu ilma seiklusteta, kuid kontserdile ma ei pääsenudki. Asi oli selles, et kontsert pidi olema vanas kirikus, mis asub 30 km kaugusel linnast. Nagu tavaliselt, festivali korraldajad andsid bussi, aga…

Juhtus õudne «miscommunication» nagu kirjutati järgmisel päeval. Festivali veebilehel oli eraldi info «Kuidas etendusele jõuda?», kus olid ka festivali bussi väljumisajad. Vastavalt sellele infole läksin ma peatusesse 30 min varem. Armuline taevas andis mulle märku linnuna, aga mina ei ole augur: üks kalakajakas istudes laternapostil hõikas mulle midagi väga kõvasti, kui ma läksin sellest postist mööda, ta tõusis õhku, lendas järgmise posti otsa ja hüüdis taas midagi… see kajaka tegevus kordus kogu minu teekonna vältel bussipeatuseni. Nii tüütu kajakas! — mõtlesin… Kuid bussi ei tulnudki. Ma olin hirmus vihane, sest reis siia, mis kestis 8 tundi, oli asjatu! Ma tahtsin Miikaeliks saada, tule ja mõõga kihutada, patuseid hingi pärapõrgusse ajada… Selle asemel tulin ma koju, tegin kohvi, sõin õuna, leidsin Mozarti CD ning jäin magama. Niimoodi sai kuri peaingel taas inimeseks


Читать далее

І про високе

Переслухав був купу інтерпретацій Прелюдії си-бемоль мінор з WTK-1, і ось що кидається у вуха: майже всі піаністи грають її як музику інтимної скорботи, Реґер в орґанній транскрипції тримається подібного ж настрою, клавесиністи, як би то сказати, більш об’єктивні, один із клавікордистів мене дуже здивував енерѓійністю. Ну і на додаток три ансамблі — два серйозних і один для контрасту.

Ріхтер, ф-но: https://youtu.be/CL00B8TQMBQ
Ґільберт, клавесин: https://youtu.be/U2lbdLZQOX4
Вінтерс, клавікорд: https://youtu.be/XQDGtuu5ve4
Флейтовий оркестр: https://youtu.be/0XuKjiRPuc0
Віольний консорт: https://youtu.be/WmMqXWhaea8
Ансамбль мідних: https://youtu.be/rA340otr2Gw
Читать далее

Pikett vene terrorismi toestamise vastu

«Maailmas puudub õiglus, kuid õiglust pole taevaski…» Laupäeval, kell 12 tulin ma Toomkirikusse orelipooltunnile ning nägin reklaami, et kell 6 õhtul siin mängib Konstantin Volostnov Moskvast. Kahjuks või õnneks, aga ma mäletan hästi kõike — ta esines mitu korda kontserditega okupeeritud Donetskis. Otsekohe, kirikus istudes leidsin ma internetist tema reklaamid meie linna filharmoonias, kus ta kiidab terroriste ja okupante. Ma ronisin ka Mirotvoretsiesse (see on Ukraina kaitseteenistuse veebileht ja avatud andmebaas, kus on jäädvustatud kõik andmed nendest, kes ebaseaduslikult külastasid Krimmi või Donbassi, kes aitasid vene vägesid ning need vene sõdurid, kes osalesid okupatsioonis) ja Volostnov on loomulikult seal. Ahaa, mõtlen, on vaja midagi teha! Ruttu tulin kontorisse, joonistasin oma plakati, saatsin PPA-sse avaliku koosoleku korraldamise teate (see pole vajalik, rohkem selleks et oleksin rahulik) ja kell pool kuus seisin kiriku ukse ees.

Suurem osa kontserdi külastajaid on vene turistid ja muidugi minu plakat ei meeldinud nendele. Keegi lihtsalt vaatas maha, keegi hüüdis, et kunst pole süüdi, keegi tegi nalja ning ei uskunud, et nende maksud lähevad sõjapidamisele… Ainult üks paar Moskvast otsustas, et nad ei suuda nüüd teades kõike seda selle organisti kontserdile minna. Inglisekeelsed turistid olid huvitavamad — nad vestlesid meelsasti ja esitasid küsimusi, avaldasid kaastunnet ning ei läinud kontserdile. Kahjuks, oli ka inimesi Saksamaalt, kes kordasid vene propaganda teese, et Venemaa võib kaitsta oma huve Krimmis ja Donbassis. Oli ka eestlasi: üks naine, kes avaldas kaastunnet, ütles ka, et «muusika pole poliitika», kolm kohalikku vene masuurikat püüdis meid ähvardada, kuid õnneks üks vanem eestlane suunas neid üle Narva silla…
Читать далее

Пікет перед концертом Волостнова

Передісторія: сьогодні о 12 я прийшов на півгодини органної музики в Тоомкірік у Таллінні і побачив афішу, що в шостій вечора буде виступати Костянтин Волостнов, органіст з Москви. Я чітко пам’ятав, що цей хрін їздить в окупований Донецьк, є на афішах. Поліз в Миротворець — власне він там. Ага, думаю, тре щось робити. Швиденько намалював плакат, подав заявку в поліцію (це не обов’язково, але для власного спокою) і в 17:30 вже стояв перед дверима церкви.



Основна частина публіки — туристи з Росії. Дехто просто опускав очі, дехто кричав, що то мистецтво не винне, дехто сміявся і не йняв віри в те, що їхні податки йдуть на війну. Була тільки одна пара з Москви, яка сказала, що не підуть слухати, бо солідарні з Україною.

Цікаві також були англомовні туристи — вони і охоче питали про деталі, і співчували, і не йшли на концерт, хоч деякі німці повторювали тези роспропаганди, що мовляв росія має право захищати щось там у Криму і в Донецьку.

А ще були естонці: одна жіночка, загалом співчуваючи, все ж пішла на концерт, бо «це не політика»; були три росмовні бугая, які щось там від нас з Олексієм хотіли, і був один старший естонець, який став на наш бік і послав тих трьох за нарвський міст...
Читать далее

Locomotive driver

Orelipooltunnid laupäeviti Toomkirikus on minu jaoks nagu traditsioon ja mitte eriline rõõm: tasutakse vähe, mängitakse hästi, kõrvad ei unusta pilli ning on kasulik kodust kirikusse ja tagasi jalgsi jalutada. Istudki seal, vahel tukudki. Tõtt öelda midagi peale ikka wow, ei suuda. Tihti kõlavad eesti romantilised viisid, aga nad ongi nii vaiksed ja kurvameelsed! Kui barokkrepertuaari mängitakse, siis see on väga traditsiooniline — tead ju, mis on edasi, ning käed-jalad mäletavad juba ammu kõike seda.

Niimoodi oli see sellel laupäeval kuni viimase numbrini, kui organist hakkas ühe soome helilooja teost mängima. Ärkan üles ja ei usu oma kõrvu. Marko Hakanpää omas «Trumpet tune» võttis usaldusväärseid Haendeli akorde ja lõi suurepärase helindi. Otsekohe kirikus ronisin ma internetti, leidsin selle Marko veebilehe… — elu on täis üllatusi — ja lugesin: «My childhood dream was to become a locomotive driver. Since Summer 2017 I am a qualified locomotive driver»
Читать далее

Locomotive driver

Концерти по суботах у таллінській Тоомкірік для мене скорше традиція, ніж якась особлива насолода — коштує мало, грають загалом непогано, вухо не забуває інструменту та й прогулятись півгодини пішки не завадить. Сидиш так собі, куняєш.

Бо сказати, щоби щось було аж вау, не можу. Часто грають естонців-романтиків, а воно таке невеселе і тягнеться, наче москаля тупим ножичком чікають. Якщо буває барочний репертуар, то він суто традиційний, коли наперед знаєш, що далі буде, бо руки-ноги давно все пам'ятають… Так було і сьогодні аж до фінального номера, який написав Marko Hakanpää — Trumpet tune. Аж вухам віри не пойняв! Цей хлоп взяв перевірені часом генделівські акорди і вуаля — майте! Поліз в інтернет і на його сайті знайшлось дещо цікаве (в кожній ізбушкі власні ігрушкі): «My childhood dream was to become a locomotive driver. Since Summer 2017 I am a qualified locomotive driver»
Читать далее

Арія альта

«Підійшли ж трохи згодом й сказали Петрові: І ти справді з отих. Тоді він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка! І заспівав півень хвилі тієї… І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…»

Арію зі Страстей Матвієвих «Erbarme dich», «Змилуйся» в радянські часи називали просто «Арією альта» — без деталей, можливо тому, що зраджувати найдорожче часто доводилось чи не кожному. Мистецька еліта каялась мовчки. Та це проривалось. Арсеній Тарковський використав цю музику каяття перед лицем невідворотнього двічі — у Сталкері, як насмішкуватий глум, та вже цілком щиро у Жертвоприношенні. Чи будуть каятись автори «Коллективного обращения к российской общественности деятелей культуры России в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму»? — може хіба як Петро, тихенько, вийшовши звідти, щоби ніхто не побачив.

Але прикладати Баха тільки до Москви є ділом негідним. Ототожнити себе з тим, хто був попереджений, тим не менше вчинив і тоді картав себе, може кожний. Каятись навіть за те, що не відворотив невідворотне: сумління, як писав Оріген, є примусовим нахилом до добра

Читать далее

Mälupilt

Tahaksin ühest kurioossest juhtumist jutustada. Mariupolis mul on emane kass Lisa, ta on juba vana ja steriliseeritud. Aga tol ajal imetas ta jälle oma kassipoegi ja tegi seda minu diivani all.

Teises toas on mul väike orel ja tookord ma praktiseerisin orelimängu. Kui ma hakkasin Bachi «Partita sopra ‘Sei gegrüßet, Jesu gütig’» mängima, Lisa võttis oma lapsed ja kandis nad toast välja. See oli minu jaoks üllatus, ma teadsin tema reaktsiooni minu muusikale — midagi sellist polnud varem juhtunud, ta kartis ainult «Sei gegrüßet». Kui huvitav!
Читать далее

Ein’ feste Burg ist unser Gott

Кожна революція починається з посту. 500 років тому, в 1517-му фейсбуку не було. Були двері церкви. Саме там, у Вітенберзі, і запостив 31 жовтня свої «95 тез» доктор теолоґії Мартін Лютер. Він хотів зробити в тодішньому католіцизмі евроремонт, але ремонт переріс у Реформацію, а вона — у довгу і криваву 30-літню війну, яка відкинула тодішню Німеччину на століття назад, але вивела Німеччину сучасну (парадокс) в економічні лідери — Макс Вебер опише це за 400 років після Лютера. Що сталось?

Лютер замінив відповідальність церкви відповідальністю кожного і кожної: твоє спасіння і твій успіх залежать тільки від тебе. Ти зможеш, тому що тобі сам Бог помагає! І Лютерові же належить пісня, яку потім назвуть Марсельєзою XVI століття — саме з нею йшли в бій за свої цінності і своє майбутнє: Ein’ feste Burg ist unser Gott, Твердиня міцная наш бог. Ця пісня досі є символом німецького духу і найбільш шанованим у лютеранстві хоралом. Власне, для нас гасло «почни з себе» теж більш ніж актуальне, адже саме добровольці перші поставили чоло аґресії ззовні, а решта підтягнулись
Читать далее

Killian Drake

На одном из российских музыковедческих форумов некий интересующийся задал вопрос о современных композиторах, пишущих для клавесина. Их немало. Среди прочих вопрошающему указали на Киллиана Дрейка (цикл «30 сонат») и дали ссылку для скачивания оных. Так я, пребывая в досужем интересе, узнал этого американского виртуоза.

Сначала я был в восторге — богатая орнаментика, блестящее голосоведение, отточенное чувство формы, мелодика и ритм, совмещающие в себе «испанизмы» Скарлатти и мотивы популярных песен... Виртуоз с Большой Буквы. Но потом я послушал это в наушниках. Нот так много, что голова аж звенит! Автор, увы, эксплуатирует непрерывность барочной ткани и стремительное движение звуков так часто, что уже на пятой сонате хочется сделать перерыв, но ненадолго — ибо начинается ломка :) 

Читать далее

Великое через малое познаётся

Dii majores vs Divos minores...

Стэнли и Бойс — одно время (середина XVIII в.), одна страна (Британия), один жанр (двухчастное волюнтари), один инструмент (орган), но насколько первый блестящ, организован и изобретателен, настолько же второй блекл, разбросан и тривиален!

P. S. Послушав оркестровые фуги Бойса (http://www.youtube.com/watch?v=i4ZGdF3bR1Y), я несколько изменил своё мнение о нём. Видимо, жанр волюнтари не требовал основательности, поэтому и результат время от времени был соответствующим.



Читать далее