Люллі

Пригодницький роман «Три мушкетери» читали, здається, всі, тож можете собі уявити, як виглядали ті часи, коли на чолі Франції стояв Луї XIV — той, який сказав знамениту фразу «Держава — це я». А ще він, знаний як «Король-сонце», танцював. Саме тому при ньому з‘явився Жан-Батист Люллі, композитор, один з небагатьох у тій добі, чиї сексуальні стосунки з чоловіками задокументовано.

Дитиною його буквально на вулиці взяв якійсь аристократ як іграшку для дочки, по ходу він навчився музики і танців, юнаком його помітив майбутній Король-сонце і взяв до себе — «дружити». Згодом, Люллі забрав під себе всю королівську музику і навіть відсудив у Мольєра авторські права на його комедії. Йшов час, Луї XIV старішав і вже не міг танцювати як раніше. Дратувався. Звичайно, зривав злість на придворних. Дістав на горіхи і Люллі — бо ж бач, як можна під таку дурну музику танцювать?!? Власне приводом для монаршої немилості до королівського музиканта стали його, музикантишки, чергові пригоди з якимсь хлопцем... Нє скрєпно! Потім король захворів. На одужання владики Люллі пише «Te deum», виконуючи який встромляє в ногу посох і помирає від гангрени...