Про реальне та віртуальне

У повісті «История одной маленькой войны» Олексія Аляскіна (пошукайте ґуґлом) є твердження, що плішка тоді буяє життям, коли місто досягає мільйона — він цю емпіричну закономірність називає «плішечною константою». А що таке плішка? Форма існування спільноти, специфічна, малоприємна, брудна, але то все антураж — механізм буде універсальним для будь-яких спільнот, як реальних, так і віртуальних.

А тепер поговорімо про аналоґії. Перед моїми очима багато різних віртуальних спільнот — як діяспорально-еміґрантських на кшталт «Українці в Естонії», так і конкретно-цільових, напр. Орґкомітет нацконференції. Думаю, що ви також зможете пригадати свій досвід віртуального спілкування в таких ґрупах.

Перше, що можна сказати: вони відрізняються чисельністю членів — від кількох сотень, а інколи і тисяч, до десятка осіб.

Друге, вони, очевидно, відрізняються гомоґенністю — від об’єднання майже випадкових персон, які не мають спільної мети (але, можливо, мають якусь спільну потребу), аж до спільної праці ретельно відібраних однодумців із сильною мотивацією на досягнення чітко окресленого результату.

В обидвох випадках можливе як буяння життя у ФБ-ґрупі, так і могильна тиша. Очевидно, що для ґруп з людьми без чіткої спільної мети запорукою жвавого та стабільного існування є якраз їхня чисельність (суто емпірично можу сказати що це десь понад 600 осіб — чим ближче до тисячі, тим краще). Натомість для ґрупи з метою, орієнтованої на досягнення конкретного результату, чисельність навпаки не має бути надто великою — до 50, бо інакше з’являються сачки.