Baltic Pride in Vilnius

БалтікПрайд у Вільнюсі зібрав цього року шалену кількість учасниць і учасників. За оцінками організаторів, вчора у спільному марші країн Балтії за рівність прав ЛГБТ взяли участь близько 10 тисяч осіб, що на 2 тисячі перевищило кількість учасників маршу, який минулого року відбувся у столиці Латвії Ризі.



Перший Baltic Pride, який відбувся там само десять років тому, налічував лише близько 600 учасників. На відміну від перших маршів, тепер місцева влада та поліція намагаються не завадити проведенню заходів Балтійського Прайду, а сприяти їм. Лише п’яток дурних тіток волали — російською! — «Покайтесь! Наступают последние дни!» Решта нормальних людей грішили з радістю. До зустрічі наступного року в Таллінні!

Читать далее

Panel on LGBT migration in Baltic Pride

The problems of LGBT migrants and refugees were discussed during a panel in Baltic Pride (Vilnius, Lithuania).

The panelists — Antons Mozalevskis (WHO), Latšin Aliev (EHPV), Igor Gordon (EHRA), Valeriy Sozaev (Russian LGBT-network) — stated, that there are lack of information on the issue, lack of services (including access to health one), lack of political will among decision makers, but huge risks of discrimination, exclusion and isolation of LGBT migrants, based on both SOGI and migration stigma. There is a big field to possible cooperation between various NGOs and governmental institutions




Читать далее

Утро, проведене за міграційною статистикою в країни Балтії

Інфомації, звісно, мало та шукати її треба по різних джерелах, які подають її по-різному. Наприклад, Естонія рахує окремо іммігрантів всіх та недавніх, туристів одно- та кількаденних, аплікантів на притулок тощо (можна ще знайти розподіли за країною-джерелом, мовою, статтю), тоді як в Литві вибір даних є менш багатим. І також важливо, що не всі дані доступні англійською — треба інколи звертатись до пошуку відповідними мовами.

Отже, що побачилось цікавого (поки без аналізу, просто перелік фактів):

— щорічно кількість туристів в країни Балтії є зіставною з кількістю населення (причому, Естонію туристів відвідують кожного року учетверо більше, ніж там живе людей);

— у 2018 р. в Литву в’їхало 105 тис. (з них іммігрантів ~29 тис.) (osp.stat.gov.lt), тоді як в Естонію ~18 тис. (здається, це все іммігранти, бо туристи та працівники рахуються окремо, stat.ee);

— за показником «International migrant stock», себто частки населення, яка народилась в іншій країні, на першому місці Естонія (~15%), далі Латвія (~13%) і значно далі стоїть Литва (~5%) (indexmundi.com);

— за загальною кількістю біженців країни розташовуються так: Литва (~1100, 0.04%), Латвія (~325, 0.02%), Естонія (~287, 0.02%);

— 2017 року на притулок подались у Литві 589, у Латвії 331 та в Естонії 101 особа;

— дуже велика частина людей, які просять про міжнародний захист, походять в країнах Балтії з країн колишнього СРСР: Естонія (48% аплікантів з цих країн), Литва (44%), Латвія (29%), причому серед країн-джерел лідерські позиції посідає Росія, Таджикістан, Україна та Білорусь (worlddata.info).
Читать далее

Olemine määrab teadvuse

Minu vanaema elas väga kasinat elu — kodus oli ainult diivan, kõik, mitte rohkem. Oli nõukogude aeg, igas koolis, PTU-s, tehnikumis ja instituudis õpitati marksismi-leninismi.

Niisiis kujutage stseeni ette: kodus on ainult diivan, diivani peal lebab naine, ta vaatab tühjale seinale vastu ja sügavmõtteliselt lausub: «olemine määrab teadvuse… noh, kui pole mitte midagi, siis polegi vaja midagi teha»
Читать далее

Про застреленого хлопчика

Точніше про реформу, в лапках, звісно. В 16-му році я став викладачем для патрульних у Маріуполі. Вони були фантастичні. Власне, чому були? — є! Я справді вважаю, що ці дівчата і хлопці, яким я мав честь викладати, є справжньою елітою України. Потім мене занесло в Київ і якось мене попросили замінити штатних викладачів у київській Поліцейській академії. Сповнений щастя я прийшов, але переді мною сиділи не патрульні, а слідчі, які пройшли т. з. атестацію.

І це був жах, адже з класу на мене дивилися не цікавські очі нового, а втомлене, аґресивно-бидляче старе, якому ота нещасна «Толерантність і недискримінація» була тільки для галочки. Перед парою керівниця отої академії слухачам при мені і представниках власне донорів — ОБСЄ — сказала: «тихенько посидьте, ми вам все одно все поставимо». В той день я втратив віру в реформу. Потім було зґвалтування знайомої — київська поліція не реаґувала, стрілянина і загибель невинуватого пасажира авто, погром ромського табору, були інші епізоди, були оті підлітки у Рівному, і ось це.

А маріупольські копи досі в серці, я кожен день слідкую за їхньою долею і їхнім життям у ФБ і досі горжуся, що був з ними і для них. На жаль, цей виняток не змінює правила

Читать далее

Гомеричне

Скільки разів я був у Маріупольському краєзнавчому музеї? Навіть не порахую, бо маленьким кожного разу просив папу туди відвести, потім усіх немаріупольськіх бойфрендів туди тягав, студентів з університету, та й сам побути наодинці зі скелетиками та горщиками приходив.

В Одеському археологічному був, на жаль, тільки раз, але то такий яскравий спогад, коли каміння заговорило... В Єревані та Тбілісі — вже двічі, сьогодні навіть не пішов далі першого поверху — там, де первісний лад і античність. На жаль, частіше не вдається, просто через ґеоґрафічну віддаленість. У Тарту теж був двічі, але то таке: музей гарний, великий, новий, однак вся історія там починається з XIII століття, а з часів раніших якійсь один нещасний скелетик і уламок дерева — скучно!

Боюсь їхати в Атени, бо якщо тут накриває видіннями біля кожного ножичка чи мисочки тих часів, коли «у зваді лихій розійшлись ворогами син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий», то там просто помішаються смисли.
Читать далее

О маленьком мальчике

«Маленький мальчик купил пулемёт — больше в деревне никто не живёт»… Фолькльор, знакомый с детства. Садюшки у нас популярны настолько, что кажутся универсальными, по крайней мере для пост-советского пространства.

Ан нет! Как оказалось, в Армении о них не слышали. Равно как и о любимых поколениями детей историях про Красную руку и Гроб на колёсиках. Сказать, что я был удивлён — ничего не сказать! Но быстрый опрос в ФБ показал, что такие стишки, жемчужины мудрости народной, всё-таки были и в менее русскоязычных республиках бывшего СССР.

Литва: Был известен! — W języku rosyjskim czy innym? — Najwięcej po rosyjsku, ale były 2–3 i po litewsku

Эстония: Tänavale veeres pall, // lapsed kõik on trammi all. // paistab soolikas ja keel, // mõni jalgki liigub veel.

Грузия: И да, и нет… дело в том, что в советские времена русский никогда не был в Грузии официальным языком, в отличие от многих других республик. Это был второй язык в школе, изучали и его знали не все дети поголовно. Не все знали настолько хорошо, чтоб баловатсься и развлекаться частушками. Был определённый круг русскоязычных детей в Тбилиси, в основном, которые да — увлекались частушками, ну и вообще знали лучше русский язык, литературу, культуру, чем те, кто жил в регионах, или были из «простых» семей (как тогда делили, к сожалению). Я помню частушки-страшилки. Но частью нашего советского детства это точно не было…
Читать далее

Ajalooring

Vanasti, nagu eelistavad armeenia ajalookirjutajad rõhutada, see rahvas elas ja domineeris Kaukaasiast kuni Vahemereni, territooriumidel, mis praegu kuuluvad mitte ainult Armeeniale, vaid ka Iraanile, Türgile ja Süüriale. Ajapikku armeenlased kaotasid poliitilise võimu, aga inimesed, loomulikult, elasid seal edasi. Kui algas sõda, nad põgenesid, ehitasid oma majad teistele maadele… Kõik nii nagu alati.

Jerevani kohvikutes ettekandjate hulgas on palju mehi ja naisi, kes vabalt valdavad armeenia ja inglise keelt, aga üldse ei räägi vene keelt — veel kaks aastat tagasi see oli uskumatu, kuid nüüd siia maapakku tulid Armeenia pagulased Aleppost.

Minu tööreis sai läbi ja mul oli aega, et muuseumides käia ning ma otsustasin Armeenia genotsiidi muuseumi külastada. Muidugi, need muljed ei olnud mõnusad ega põnevad — see oli hirmus kuritegu, kui 75% armeenia rahvast oli halastamatult tapetud XX. sajandi alguses. Kõik need pildid ja dokumendid panid nutma: «nad surid sada surma», kirjutas hiljem üks nende sündmuste tunnistaja. Euroopa, täpselt nagu tänagi, avaldas sügavat kaastunnet, kuid tavalised inimesed püüdsid midagi heaks teha, et seda õudust leevendada. Selle muuseumi ühes saalis nägin ma ootamatult eesti nime — õde Hedvig Anna Büll Haapsalust oli misjonär, kes päästis tol ajal tuhandeid armeenia orbe ja Armeenia riik ning rahvas peab tema tegu meeles.

Emme Büll, nagu teda kutsuti, tegi head — ja see on väga huvitav — ka Aleppos. Niisiis, tundub, et ajalooring sulgub siin: Süürias XX. sajandi alguses sõjategevus ja genotsiid tekitasid modernse Armeenia riigi, kus nüüd Armeenias leidsid varjupaiga pagulased Süüriast, aga euroopa, eriti eesti, elanikud nii vanastigi ja ka praegu aitavad neid, kes selle sõja eest põgenevad.
Читать далее

Минутка самолюбования

Полезно, однако, работать со списком своих публикаций (есть такой бюрократический документ в системе высшего образования и академической науки). Смотришь, а там вся такая умница и красавица: куча недавних книг, статей и выступлений на конференциях (в том числе peer reviewed) — можно, конечно, и больше, но и так немало.

Кроме того, индикаторы, за которые ты ответственен на работе в регионе, тоже выросли. На фоне этого ещё и язык новый с нуля до вполне себе приличного уровня доведён (государственные сертификаты прилагаются)... Золотце! А со стороны кажется, будто спит целыми днями, ест шоколад и кофе стаканами в себя вливает
Читать далее

Вірменія

Сьогодні я побував у Музеї Геноциду, який в Єревані. Звичайно, враження не можна називати ні приємними, ні милими. Бо коли жахливими способами вбивають 75% народу — вижив лише один з чотирьох! — то навіть на підході вже бракує повітря: «вони вмирали всіма земними смертями», напише пізніше свідок, фотокореспондент.

Природньо, що майже кожному і кожній з вірмен є що розповісти про це з власної сімейної історії: «мій двоюрідний дід, — ділиться моя ровесниця в кав’ярні, — був з іншими чоловіками вивезений в пустелю і розстріляний, опритомнівши, він виліз з-під тіл та чудом повернувся до людей. Двійко дітей врятувались у сусідів-турків. Коли він за кілька років все ж відшукав їх, вони вже не говорили вірменською, він мусив перейти на турецьку, щоби сказати ’я ваш батько’, вони злякались і побігли додому... На щастя, йому дітей віддали».

Європа в той час, як власне і зараз, була глибоко стурбована. Сталін і Гітлер потім візьмуть на озброєння ці способи прийти з клятої минувщини в світле майбутнє. Але люди не стояли осторонь: в одному із залів я неочікувано побачив естонське ім’я — Гедвіга Бюль, яку називали «Матінка Бюль» була місіонеркою та врятувала тисячі вірменських дітей. І Вірменія досі пам’ятає цю скромну жінку з невеликого містечка Гапсалу
Читать далее

Спостереження з Keelekohvik’у або кому насправді потрібна естонська

Спочатку для людей з-поза Естонії контекст. В країні приблизно 30% російськомовних. Звичайно, в школі вони так-сяк, але естонську вчили, проте не користуються нею настільки, що суспільство поділене на дві взаємно незмішувані частини, причому поки ти в одній (байдуже естоно- чи росмовній), здається, ніби іншої не існує — настільки всі процеси йдуть паралельно. Проблеми виникають тільки тоді, коли комусь з одної половини щось захотілось на другій — ну, наприклад, пройти у владу (без естонської неможливо) або як у росмовний магазин приходить мовна інспекція і штрафує.

Так от, оті дискриміновані росмовні періодично скаржаться, що їм тяжко вивчити гарно, бо мовляв нема з ким розмовляти (світи ж бо паралельні). Естонська частина і кольорово-інтерактивні підручники зробила, і курси безкоштовні розігрує (а платних так ващє — хоч 24/7), і гроші в Европи вициганює на всі ті численні програми інтеграції... Останній крок — повідкривали так звані мовні кав’ярні, де можна безкоштовно попрактикуватись у невимушеній атмосфері за посередництвом учителя. Хіба що тільки в кніксени не присідають.

І хто ж у ті кав’ярні весь час ходить (власноручні спостереження): я, українець; жінка, туркеня; жінка, австралійка; чоловік з Техасу; чоловік, пакістанець; мій бойфренд, українець... з місцевих один раз були чоловік, жінка, ще чоловік, ще жінка. Всьо.

Отже, кому ті келекогвіки потрібні? — Іноземцям!
Читать далее

Eesti keele B2 tasemeksam

Taevane arm! See oli raske! Ma räägin eksamist, mis toimus täna.

Rääkimise osa, mis tundus mulle enne eksamit kõige raskem olevat, oli tegelikult kõige kergem. Vastupidi, lugemine, kuigi raamatud läbi lugesin, oligi raske. Kirjutamise ajal tegin ma suure strateegilise vea: ma kirjutasin mustandi (oiviku sündroom), aga aega, et ümber kirjutada, mulle ei jagunud. Kogemus omamoodi…
Читать далее

Творчество народов мира

На уроке было получено задание нарисовать город, назвать улицы, ну и потом это другим представить. На эстонском, разумеется.

Шкодливая рука Максима изобразила в центре Кирик с Епископской площадью, от церкви на запад пролегал между лесом и морем Путь в преисподню, а на восток — к духовным скрепам — стремилось Нарвское шоссе. Напротив божьего дома находился Ночной клуб, к которому вела Золотая дорога, но от неё налево шла улица Светлого пути, приводя просветлённого путника к Малому кладбищу. Недалеко от Городских ворот стояла Больница, принимавшая сразу с Вокзала на попечение утомлённого долгой поездкой путешественника…

Занимательная, в общем, жизнь в этом городе! Все совпадения с лучшим из миров случайны
Читать далее

Locomotive driver

Orelipooltunnid laupäeviti Toomkirikus on minu jaoks nagu traditsioon ja mitte eriline rõõm: tasutakse vähe, mängitakse hästi, kõrvad ei unusta pilli ning on kasulik kodust kirikusse ja tagasi jalgsi jalutada. Istudki seal, vahel tukudki. Tõtt öelda midagi peale ikka wow, ei suuda. Tihti kõlavad eesti romantilised viisid, aga nad ongi nii vaiksed ja kurvameelsed! Kui barokkrepertuaari mängitakse, siis see on väga traditsiooniline — tead ju, mis on edasi, ning käed-jalad mäletavad juba ammu kõike seda.

Niimoodi oli see sellel laupäeval kuni viimase numbrini, kui organist hakkas ühe soome helilooja teost mängima. Ärkan üles ja ei usu oma kõrvu. Marko Hakanpää omas «Trumpet tune» võttis usaldusväärseid Haendeli akorde ja lõi suurepärase helindi. Otsekohe kirikus ronisin ma internetti, leidsin selle Marko veebilehe… — elu on täis üllatusi — ja lugesin: «My childhood dream was to become a locomotive driver. Since Summer 2017 I am a qualified locomotive driver»
Читать далее

Дипломи

Питає аспірант аспірантку: Христю, от що ми робитимемо після аспірантури? — Викладатимемо, Петрику. — А що викладатимемо? — Тю! Порожні фляшки зі столу!

Женя, який вже не живе, якось казав, що вища освіта та аспірантура (тим більше ступінь) дають можливість годину з розумним обличчям патякати на будь-яку тему без підготовки.

І справді. Вже за останній місяць четвертий диплом читаю — замість їхніх наукових керівників. І всюди є що сказати
Читать далее

Locomotive driver

Концерти по суботах у таллінській Тоомкірік для мене скорше традиція, ніж якась особлива насолода — коштує мало, грають загалом непогано, вухо не забуває інструменту та й прогулятись півгодини пішки не завадить. Сидиш так собі, куняєш.

Бо сказати, щоби щось було аж вау, не можу. Часто грають естонців-романтиків, а воно таке невеселе і тягнеться, наче москаля тупим ножичком чікають. Якщо буває барочний репертуар, то він суто традиційний, коли наперед знаєш, що далі буде, бо руки-ноги давно все пам'ятають… Так було і сьогодні аж до фінального номера, який написав Marko Hakanpää — Trumpet tune. Аж вухам віри не пойняв! Цей хлоп взяв перевірені часом генделівські акорди і вуаля — майте! Поліз в інтернет і на його сайті знайшлось дещо цікаве (в кожній ізбушкі власні ігрушкі): «My childhood dream was to become a locomotive driver. Since Summer 2017 I am a qualified locomotive driver»
Читать далее

Kiired märkmeid Brüsselist

Brüssel on nagu Kiiev: üheksateistkümne sajandi arhitektuur, aga lohakad hooned, õitsevad kastanid, aga palju mustust, prahti isegi hommikuti, aga kuld ja pompoossus. Hinnad samad nagu Tallinnas, näiteks õhtusöök kahele restoranis maksab kolmekümnest kuni viiekümne euroni.

Erinevalt Kiievist siin on tohutult palju immigrante Aafrikast, Aasiast, Balkanimaadest, Ida-Euroopast jne (neid on nii palju, et isegi valimiste plakatitel on araabia nimed). Belgia oli koloniaalne kuningriik ning nüüd nagu Prantsusmaagi maksab oma vanu võlgu tagasi.

Muide, ühel õhtul olles kohalikus ühiskondlikus pagulasabi keskuses vaatasin videofilmi, mis oli loodud pagulaste poolt, et aidata neid integratsiooni küsimustes ning nad laulsid oma laulu, kus olid väga sümptomaatilised sõnad: «I am a new European»…

Sõber ütles, et Brüsselis on nüüd mošeid rohkem, kui kristlikke kirikuid. See ei ole halb ega hea — pagulaste hulgas on palju kõrgharidusega inimesi, kes on töökad ja püüavad integreeruda. Kahjuks, sellel teel nad kohtavad rohkem raskusi võrreldes inimestega, kes ei pidanud sõja eest põgenema. Seoses sellega tahaksin ma kirjeldada ühe tuttava lugu.

M., mees, 35, on sündinud Damaskuses väga heas ja lugupeetud peres, lõpetas Jordani ülikooli biotehnoloogia erialal ning töötas direktorina mõnedes rahvusvahelistes firmades. Kui Süürias algas sõda, M. sattus Rootsi. Esialu töötas ta Stockholmis üliõpilaste tennise instruktorina. Aeg möödus, ta õppis rootsi keele ära lisaks inglise keelele, asutas Rootsis MTÜ, et aidata teisi süüria pagulasi. Praegu M. ja tema organisatsioon said «Global Forum of Refugees and Migrants» liikmeteks ning tegelevad sellega, et kergemini ja kiiremini teostada integratsiooni protsessi pagulaste ja migrantide seas.

Tundub, et Eestis on parem integratsiooni süsteem kui muudes Euroopa liidu riikides. Eestis on ka vähem struktuurilisi probleeme pagulaste suhtes (osaliselt see oleneb sellest, et Eestis on immigrante vähem). Näiteks, pagulased võivad hariduse saada nagu teisedki elanikud (Itaalias ja Šveitsis seda ei ole — on suuremad õppemaksud, kuid kellelgi ei ole isegi riigi kodakondsust). Loomulikult pagulastel Eestis on ka palju probleeme — keel, üksindus, töö otsimine jne.

S., naine, 36, lõpetas ühe Süürias ülikooli, valdab araabia ja inglise keelt. Ta põgenes nagu M. Damaskusest. Pärast hirmuäratavat pagulaste laagrit Morias, mis on Kreekas, ta suunati Eestisse. Siin ta ühines ühe MTÜ-ga ja hakkas tööle vabatahtlikuna, et olla koos samade inimestega Aafrikast ja Aasiast. Ta organiseerib üritusi pagulaste jaoks, teeb nendega Süüria toitu, tahab kokku viia araabia ja eesti naisi, et õpetada ja õppida teineteise keelt.

Vaatamata sellele, et kõik need mehed ja naised elavad rasket elu, nad mitte ainult ületavad oma raskusi, vaid ka püüavad teisi aidata.
Читать далее

Two conclusions from new report

What data is available about all types of migration of LGBT people within/from Central and Eastern Europe and Central Asia?

The data is very scarce. Available information is not a group-specific. Migration of LGBT most probably follows the general flows of migrants, which are mostly because of the war or any type of discrimination. It is also quite difficult to find Central and Eastern Europe and Central Asia specific info. More focus is on Europe in general. Very limited info about Eastern Europe and even less about Central Asia.

Migration related statistics is not segregated by groups of people, by the grounds for international protection, therefore, it is very difficult to identify the pattern in relation to LGBT migration. General migration flows can give ideas for assumptions that LGBT are following the same flows.
Читать далее

European Summit for Refugees and Migrants

I am taking part in European Summit for Refugees and Migrants (EUSRM) in Brussels on 4-6 May, 2019. Over 60 refugee and migrant leaders from 28 European countries (including the UK) are participating. Scheduled deliberately prior the European elections, the EUSRM will showcase the benefit of meaningful inclusion of refugees and migrants.

Читать далее

Mobiilirakendused eesti keele õppimiseks

Muinasjuttudes ja ulmekirjanduses on olemas populaarne süžee, kui tegelane joob imerohtu või lülitab oma aju salapärase masina külge, siis ta saab kohe uusi sõnu ja keeleoskuse kätte. Väga populaarsed on ka reklaamiteated, milles antakse lubadusi, et mingi uus imemeetod aitab keelt unes õppida. Reaalsus aga on midagi muud: huvi, motivatsioon, aeg ja igapäevane töö — kõike seda on vaja. Ikkagi, nii öelda, imemeetodid võivad kasulikud olla: need aitavad motivatsiooni tõsta ja igapäevane töö keeleõppes teha mõnusamaks ja lõbusaks mänguks.

Peale traditsiooniliste õpikute eesti keele õppimiseks on moobilirakendused, mis teevad õppimise teed sirgemaks ja kiiremaks.

Umbes aasta tagasi ilmus Speakly (https://www.speakly.me), mille põhimõte on õppida uusi sõnu ainult kontekstis — nagu lause osa. Eesti keele õppimine (ja nüüd mari keele oma ka) Speakly's on tasuta.

Eelmisel nädalal Barry Bryce kirjutas ühes Facebooki rühmas, et ta valmistas ette kõik sõnad õpikutest «Е nagu Eesti» ja «K nagu Kihnu» mobiilirakenduse «Memrise» (https://www.memrise.com/, ka tasuta) jaoks, mis aitab sõnu ja nende tõlkeid meelde jätta, kahjuks ilma kontekstita. Praegu ma aitan Barry'l lisada sellesse programmi vene ja ukraina sõnu, mis vastavad eestikeelsete sõnade tõlkele.

Loomulikult, on olemas ka muid mobiilirakendusi keeleõppeks. Kõige tuntum neist on vist Duolingo (https://www.duolingo.com/). Mul on kahju, et selle eesti keele osa on ikka veel ainult tulevikuplaanis.

Sellest hoolimata, ma loodan, et meid on ees ootamas rohkem häid võimalusi mitte ainult kasulikult aega veeta eesti keelt õppides, vaid teha seda ka hea meelega.
Читать далее

Gruyeres ja šokolaadi vabrik

Šveitsis on olemas väga head siseturismi võimalused. Ühest küljest, siin on palju erinevaid huvitavaid paiku — ilusad mäed, puhtad jõed, rohelised metsad, vanad kindlused jne. Teisest küljest, šveitslased lõid mugava logistika — on võimalik jõuda ühest punktist teise väga kiiresti ja minimaalse ooteajaga rongide sõiduplaanis. Reisi marsruut planeeritakse aegsasti ning tasutakse enne sõitu.

Sel korral meie sihtkoht oli keskaegne kindlus Gruyeres ja šokolaadivabrik «Cailler» linnakeses kindluse kõrval.

Freiburist sõitsime rongiga umbes pool tundi, Bulle's tegime umbes 5 minutilise rongide vahetuse ja siis 7 minuti pärast olime kohal, Gruyeresis. Raudteejaamast saab jalgsi või bussiga kindlusesse minna.

Ise kindlus näeb välja nagu väike Tallinna vanalinn: kindluse müüri ees on väljak, kus käsitöölised töötasid ja müüsid oma kaupa, aga kaupmehed tõid erinevaid asju välisamaalt, ühesõnaga — elu kees. Kindlus on mäe peal domineerides ümbritsevas vaateväljas.

Legendi järgi krahv de Gruyere asutas selle linnaku 13. sajandil, kui nägi metsas kurge, kes tõusis õhku punase päikeseloojangu taustal. Krahv arvas, et see oli hea saatuse märk, ja tollest ajast krahvi vapil kujutataksegi valget kurge punasel foonil.

Gruyeres asus franko-saksa piiril, kus kogu aeg käis võitlus, kes vallutab kindluse ning sellest võitlusest hüperboolselt lauldakse paljudes luuletustes, näiteks ühes tolle aja loos räägitakse, kuidas kaks kangelast ainult kahekesi võidavad tohutu sõjaväe… Aeg lendab ja sajandite möödudes kaotas kindlus oma tähenduslikkuse ning üks kaupmees ostis selle oma kunstnikust vennale kingituseks — kindlus oli renoveeritud, kaunistatud uute freskodega. Nüüd seal on muuseum, kus on võimalik näha nii rüütlite olmet, kui ka ilusaid ja värvilisi freskosid, mis on tehtud juba 19. sajandil.

Kindluse lähedal asub kuulus šveitsi šokolaadivabrik «Maison Cailler». Siin saab külastada vabriku muuseumi, maitsta ja osta selle firma tooteid. Loomulikult, mulle meeldivad kommid, aga ma ei tundnud midagi erilist olevat — see oli lihtsalt väga hea šokolaad.

Õhtul, kui me lõpuks tulime tagasi kloostrisse, oli juba pimedus maad võtnud, jalad olid kanged ning suus ikka veel šokolaadi mõru maitse.
Читать далее

Снятие с креста

Не я первый, конечно, обращаю внимание на анатомические несуразицы, просто когда в одном месте (Музей искусств и истории Фрайбурга, что в Швейцарии) слишком много икон, именно эти физиологические детали бросаются в глаза. Итак, снятие с креста.

Происходит вечером в день казни, т. е. труп сравнительно свежий, провисевший некоторое время вертикально. Следовательно, трупные пятна должны быть на ногах — пока порядок, ноги тёмные. Но вот почему такое тёмное лицо и руки, бывшие вверху? Вероятно, неизвестный художник писал с моделей, лежавших/висевших вниз головой? Второй вариант — Христа писали с повешенного: руки-ноги внизу, лицо синюшное. Поскольку в средневековых городах вешали часто, эта гипотеза кажется вполне вероятной.

Читать далее

3D-візуалізації

Ти знаєш, що то за дірка в стелі? — запитав мене гід у Катедрі Св. Миколая у Фрайбурзі (на фото фіолетовий отвір за розп’яттям) — Ні. — Колись давно, на Паску, тут ставились містерії страстей господніх, такий простенький, майже любительський театр, який зображував події останнього тижня у Ісусовому земному житті, його проповідь, Петрову та Юдову зраду, тортури, страту, воскресіння і вознесіння. Так от у фіналі велика, зроблена з дерева фіґура Христа піднімалась на мотузці до склепіння, майже на сотню метрів, і щезала в тій дірці.

Вже ввечері в місцевому музеї я побачив ту дерев’яну фіґуру з металевим кільцем у голові, яке помагало Христу у вознесінні. Нам, звиклим до ефектної голівудсько-кіношної графіки, здається це смішним. Але ж ні! Ота наївна театральна машинерія колись вражала уяву глядачів до знепритомнення.

Читать далее

Zürichist Freiburi

Lennuk maandus Zürichi lennujaamas kell üksteist ja sel hetkel poolakeelne taustakõne muutus saksakeelseks. Nagu soovitas Nazar, kelle initsiatiiv tõi mind siia, ma võtsin kogu oma hirmu kokku uute tundmatute paikade ees ja tulin ruttu alla bussi- ja rongijaama. Õnneks, piletiautomaadid töötasid, ei olnud järjekorda ning ingliskeelne interface ei olnud liiga keeruline. Aga hind! 63 dollarit pooleteise tunnise sõidu eest teises klassis! Noh, mis teha?! Edasi tekkis veel üks probleem: piletile oli märgatud ainult klass ja marsruut, kuid polnud rongi- ega platvorminumbrit. Niisiis pidin rongiskeemi juurde minema ja seda infot otsima (juba pärast sain teada, et on vaja siltide järgi orienteeruda, aga tol ajal, olles paanikas, see idee ei tulnud üldse pähe).

Aga lõpuks olengi vagunis, istun akna juures ning uudistan suure huviga uut keskkonda. Kõrvuti istusid kaks vanemat prouat, üks midagi küsis saksa keeles, teine aga vastas prantsuse keeles — Taevane arm, mul hakkas pea ringi käima selle ekvilibristika tõttu! Minu vastas sõi leiba ja vorsti üks pikka kasvu noormees lokkis tumedate ja kohevate juustega — ta oli nii hõivatud oma telefoniga ning mulle näis, et ta ei tundnud üldse leiva maitset, mida ta sõi.

Vaadata aknast välja oli veegi huvitavam. Lennukiaknast näis, Šveits nagu tumeroheiste metsade laigud, ümbritsetud smaragdsete põlludega, mida läbivad ideaalselt sirged teed. Vaated vaguni aknast olid rohkem tavalised ja proosalised: mitte uus, vaid väga heas korras raudteeinfrastruktuur, kõrgurbanisatsioon, graffiti seintel — me sõitsime läbi rahvarohkete paikade.

Pärast Berni kõik muutus — linnade asemel rong sõitis smaragdsete põldude ja tumeroheliste metsade vahel, möödas vanu külasid ning uppus pikkadesse tunnelitesse. Eemal paistsid lumega kaetud Alpid. Juba oligi Freiburg!
Читать далее

Freiburg

Minu sõber kutsus mind juba ammu külla, kuid ainult nüüd otsustasin sinna sõita. Rikas Šveits — Euroopa keskus. Tallinnast sinna jõudmiseks on vaja kell neli hommikul üles ärgata, kaks lennukit vahetada ning veel poolteist tundi Zürichist rongiga sõita ja voilà — ma olengi kohal väikeses linnas kahe nimega Fribourg/Freiburg.

Selline kummaline linnanimekaasus tekkis seetõttu, et linn on jaotatud kaheks: ülal on prantsuskeelne elanikkond, aga allapool elavad saksakeelsed inimesed, ülalinnas on sildid ainult prantsuse keeles, all ainult saksakeelsed.

Neitsi Maaria klooster, kus mul on praegu väike tuba, asub saksa linnaosas, kuid kõik nunnad ja nende preester räägivad siin prantsuse keelt. Klooster on asutatud XIII sajandil. Siin, kloostris, on väike ja vaikne külalistemaja, kus käivad nii kirikuametnikud, kui ka teadlased tahtes oma töö vaikses paigas ära lõpetada. Loomulikult, siia ei saa tulla, siis kui soovid makstes raha ja elada. Siin elamiseks peab soovija saatma motivatsioonikirja nunnadele või omama kiriku poolt kirjalikku soovitust. Õnneks, mul see oli.

Siis ma püüan aega veeta jalutades mööda linna, külastades vanu kirikuid ja orelit mängides ning aeg-ajalt «Praktilist eesti keelt» lugedes
Читать далее

Erakoolides saavad lapsed parema hariduse, kui riiklikes asutustes

See on, minu arvates, tõsi.

Kõigepealt on vaja öelda, et õppemaksud erakoolides on kõrgemad, seega klassides on vähem lapsi. Niisiis igale lapsele pööratakse seal õpetaja poolt rohkem tähelepanu. Teiseks, igal õpetajal erakoolis on võimalus arvesse võtta iga lapse iseloomu, taset, õpetaja saab õppekava individualiseerida. Kolmandaks, tasu hariduse eest viitab sellele, et erakoolides õpivad lapsed ainult headest perekondadest, nii et neil on aega, võimalusi ja neid innustab kõrge motivatsioon koduülesandeid teha, palju lugeda. Need lapsed oskavad paremini keskenduda. Erakoolides on alati tehnilised õppevahendid paremad.

Kahjuks, erakoolidel on ka vead. Mõnikord nad ei vasta tänastele haridusnõuetele ning neid kontrollitakse halvasti. Õpetajad ja kooliadministratsioon võivad vanematele pakkuda neid õppeaineid, mida ei lähe vaja.

Seega on olemas palju nii poolt- kui ka vastuargumente, et lapsed saavad oma hariduse erakoolides.
Читать далее

Raha ei tee kedagi õnnelikuks

Selle fraasiga ma olen nõus, sest õnn sõltub mitte rahast, kinnisvarast või kaubast, vaid igaühe hormonaalsest staatusest. Muidugi, raha võib teha meie elu paremaks, muuta meie probleeme kergemaks ja isegi päästa meid, kuid ikkagi see ei suuda õnnetut teha õnnelikuks.

Kui me vaataksime, näiteks, narkomaane, siis näeksime, et nad on õnnelikud pärast oma doosi saamist (jah, ma tean, et see on raske haigus, aga see on tore näide, et inimese õnn on seotud mitte rahaga, vaid ise inimeste isiklikke biokeemiliste protsessidega). Mul on ka teine näide, nimelt armastus: kui keegi on armunud, siis ta esialgu tunneb end õnnelikuna vaatamata sellele, kas tal on raha või mitte. Saab ka mõelda veel ühele olukorrale. Kujutame ette, et meie hea sõber on surnud. Isegi kui me oleme väga rikkad, ei päästa see rikkus meid ning me oleme õnnetud ja kurvad.

Nii et raha ei tee kedagi õnnelikuks, vaid aitab palju heategusid teha.
Читать далее

Üks tuttav

Inimene peab püüdma kõigile meeldida. Sellest fraasist saan ma rääkida nii poolt, kui ka vastuargumente. Esimesest küljest, inimesel, kes püüab selline olla, on palju sõpru, ta võib alati küsida nõu ja abi, talle andestatakse paljusid asju, ta teeb kiiremini oma karjääri.

Teisest küljest näen ma ka palju negatiivseid argumente. See inimene raiskab tohutult oma energiat, et sellel nimel petab end ja reedab oma tõekspidamisi, et analüüsida, mis kellele meeldib ja kuidas muuta ennast. Mõnikord tundub, et see tore inimene püüab manipuleerida teda ümbritsevate inimestega, tuttavatega, kolleegidega, sõpradega, abikaasaga või isegi oma lastega. Tundub nagu inimest ei olegi, on ainult peegelpilt. Inimene ei ela, vaid on olemas, tal ei ole iseloomu, tema kohta ei saa mitte midagi erilist öelda.

Kusjuures ma arvan, et elu on värviline, see tähendab, et need inimesed peaksid olema. Nendest saavad head näitlejad ning modellid.
Читать далее

Земляки

Якось до нашого пікету підійшли хлопець та дівчина та спитали українською, що тут відбувається і хто ми такі. Я сказав, що я з України. Вони, очевидно, не дуже повірили, бо продовжили: «Звідки конкретно?» — Маріуполь, кажу, і Донецьк — «А точно-де? З якого району?» — Тю, подумав я, не вірять, перевіряють. ОК: Ворошиловський, Роза Люксембург 70, Інститут фізико-органічної хімії, навпроти СБУ. — Обличчя чоловіка пом’якшилось: «І ми з Донецька, в університеті вчились, тепер в Києві». — Тут з допитом підійшла інша учасниця пікету: «Так ви за чи проти України?» — «Звичайно, за»… Так і народився цей маленький фоторепортаж — зі здивування, бентеги та ностальгії.

https://dt.ua/UKRAINE/u-tallinni-vidbulas-akciya-na-pidtrimku-ukrayini-pid-posolstvom-rosiyi-308400_.html

Читать далее

14 käänet

Eesti Keele Maja korraldas tasuta filmiõhtu, kus külalised võisid vaadata filmi «14 käänet». See oli huvitav kogemus, sellepärast et mul ei olnud õrna aimugi, kui suured probleemid ootavad ees venekeelseid lapsi, kelle pered soovivad integreeruda eesti ühiskonda.

Ukrainas meil on ka palju küsimusi ukraina keele omandamise kohta vene- ja ungarikeelsete inimeste hulgas, aga mitte kunagi, pole mulle tundunud, et see probleem on nii tõsine, nagu filmis räägitakse. Näiteks, ühes episoodis filmitakse viienda klassi kooliõpilast, kes teeb oma matemaatika koduülesannet. Kuna ta ei ole varem õppinud eestikeelses koolis, ta ei tea spetsiifilist terminoloogiat ning tal on väga piiritud oskused võõrkeelse teksti arusaamiseks; siis ema pidi ostma talle teise õpikute komplekti vene keeles lisaks eestikeelsele õpikutele — see tähendab, et poiss peab iga päev topelttööd (vähemalt esialgu) tegema kõigis ainetes. Ma olin nii üllatunud, sellepärast et ma ei osanud seda ette kujutadagi, võib olla seepärast, et vene ja ukraina keel on sugulaskeeled, aga ungari rahvast on nii vähe Ukrainas, et see ei olegi mingi probleem.

Filmirežisöör Marianna Kaat esines meie ees pärast linastust ning ütles, et ta filmis neid dokumentaallugusid peaaegu 4 aasta jooksul. Ta tahtis jälgida, kuidas tema tegelased vastavad sellele raskele väljakutsele. Tema sõnul, kogu filmi sihtrühm on mitte venekeelsed (sest nad ikkagi puutuvad kokku selliste probleemidega), vaid eestikeelsed vaatajad, sest kui lastekollektiivi ilmub keegi võõrkeelne laps tahes integreeruda, mitte ainult õpetaja, vaid ka igaüks peaks tööd tegema natuke rohkem, kui tavaliselt. Loomulikult, ise õppija peab ka olema väga motiveeritud. Muidugi, siin on veel üks nõrk koht kogu integratsiooni süsteemis: see dokumentaalfilm koosneb neljast edukast loost — neli peret, raisates palju aega, jõudu ja raha, suutsid integreeruda, aga mis toimub inimestega, kellel ei ole nii suurt motivatsiooni? Sellele küsimusele film ei vasta.
Читать далее

Два роки стажу

Фейсбук нагадав — сьогодні два роки від першого уроку естонської. Ювілей! На фото той комплект підручників, які пропрацьовано на сьогодні.

Звичайно, далеко не все залишилось у голові. Звичайно, є ще кілька книжок, якими я користувався і користуюсь (передусім, це серія від Маль Песті «E nagu Eesti» та «K nagu Kihnu»). Звичайно, сильно помічні були веб- і мобільні застосунки, такі як Keeleklikk.ee, Keeletee.ee, Speakly.me. Про художні книжки, мабуть, не варто і згадувати — вони неоціненні.

Що ще важливого? Люди! Один Ваня, чотири вчительки: всі щиро хотіли помогти, всі помагали, одній навіть вдалось налякати мовою до смерті. Ну і необхідність щодня хоч пару слів казати (і головне — розуміти, що тобі відповідають) в кав’ярні теж неабияк мотивувала.

А результат? Успішні з нуля А2 і B1 — це той мінімум, який ніяк не можуть здати 77 тисяч місцевих руських, йду далі — на B2. Прорвемось!

І якщо вже така тема, то дещо напишу і про програму інтеграції. Отже, в нашому офісі 14 співробітників, з яких місцевих тільки троє. Решта суть іноземці. Всіх іноземців поліція добросовісно направляє на безоплатні мовні курси — отой власне А1, коли слухач просто має вивчити кілька (приблизно сотню) найнеобхідніших фраз. Це, звичайно, якщо вчити.

На курсах побували всі — з поліцією не жартують. Результат (при хороших викладачах!): tere — привіт, head isu — смачного, palun — прошу, ei saa aru — не розумію. З наших 11-ти тільки двоє дійшли до B1 і почасти йдуть далі (це вже за власні гроші), це два тільки пробують подолати А2… Йде третій рік перебування в країні.

Я дуже добре розумію обурення естонців, коли за створеної одної з найкращих систем підтримки мови (безкоштовні курси, безкоштовні іспити, компенсації грошима за успішно складений іспит, відчутні податкові пільги, неймовірні підручники etc) іноземці крутять писком, бо не паньське це діло вашу мову вчити. Я дуже добре розумію також, чому минулого літа було посилено закон, коли нині і від іноземців вимагають іспитів — а скільки було галасу від невдоволених, бо гвалтують!

Разом з тим, найбольш ефективним було би просто викоренити російське середовище тут як таке — тоді мотивація у прибулих (так, і з України також) була б набагато вища. На жаль, це негуманно. Але до цього йде — ось вже і в парламенті з’явились праві популісти, які не соромляться називати чужих чужими.

Читать далее

Hüvastijätupiknik

Eestisse tuli lõpuks kevad: päike paistab, ilm muutub soojemaks, puhub mõnus ja nõrk tuul, päevad lähevad pikemateks… Aeg piknikule minna!

Meid kutsusid Vera ja Gena, kes olid Donetskis minu aspirandid, siis said teadustekandidaadi kraadi kätte ja kolisid Tallinnasse, kui sõda algas. Gena töötab ülikoolis, Vera aga on lapsehoolduspuhkusel.

Nagu alati ostsime liha, aedvilju ja veini ning kohtusime Nõmmel, et leida vaba ning mõnus grillikoht, kus saab meenutada vanu tuttavaid ning arutleda poliitiliste sündmuste üle.

Tuld tehes Gena kasutas palju paberit. Mis paberid need on?, küsisin. — Vanad dokumendid, mida me ei vaja enam, kolime Eestist ära. — Kuhu? — Saksamaale. Meie grant lõpeb nüüd. Leppisime seal ühe firmaga kokku. Kahju. Eestis oli nii hea. — Selge. Siis me kohtusime selleks, et hüvasti jätta? — Just.
Читать далее

Вибори, вибори, кандидати хороші люде…

Поспівчувайте мені — крім українського цирку на дроті я пережив ще точно такий естонський. Поки не розумієш мови, здається, що люди щось розумне пишуть. А далі: боже, нащо я її вчив — ото щоби всі ті дурниці читати, які кандидати одне про одного пишуть?!? Далі хвилинка політінформації.

В Естонії відбулись парламентські вибори, які виграла ліволіберальна Партія реформ. Виграти виграла, але потім виграли її, бо всі консерватори об’єднались, зробили парламентську більшість і, отже, взяли всі міністерські портфелі. Серед тих консерваторів найбільшим скандалом стала фашистська ЕКРЕ, яка відкрито пропагує расову сегрегацію, вихід з ЕС, вважає кухню найкращим місцем для жінки та каже, що треба скасувати закон про партнерства і закріпити визначення шлюбу як союзу чоловіка та жінки. Короче, ужас-ужас!

Нова парламентська більшість закріпила свої домовленості в коаліційній угоді, що її оприлюднено сьогодні. І що ми бачимо?

Окремим рядком взято зобов’язання підтримувати територіальну цілісність України та розвивати Східне партнерство Евросоюзу; щезла згадка про наміри відмінити закон про громадянські партнерства та закріпити розуміння шлюбу як винятково гетеросексуального союзу; вже ніхто нікого на кухню не жене і навіть не пускає пари з вуст про вихід з ЕС. Скрєпи поки що відступили — Естонія залишається вірним союзником України, а Прайду наступного року в Таллінні бути!

Читать далее

Loom varjupaigast? Kas jah või ei?

Kõik mu loomad (peaaegu ainult kassid) ilmusid minu ellu mitte varjupaigast, see ei ole minu põhimõtette pärast, vaid see juhtus iseenesest. Asi on selles, et Mariupolis, kus ma elasin, kahjuks on palju kodutuid loomi. Enne sõja algust, Donetskis hakkasid tegutsema loomavarjupaigad ning linnavõimud alustasid inimlikku koerapüügi programmi, kus tänavakoeri püütakse, ravitakse, steriliseeritakse, märgistatakse ja lastakse taas vabaks. Eestis (olin üllatunud) ei näinud ma kasse ega koeri õues. Hiljem sain teada, et siin on mitu head varjupaika, kust inimesed saavad lemmikloomi võtta.

Minu arvates, looma võtmine varjupaigast on ainult positiivne tegu. Esiteks, on parem lemmiklooma jaoks olla kodus, kui varjupaigas. Teiseks, inimene saab terve looma. Kolmandaks, loomaomanik peab mitte ainult teda toitma, vaid ka võtma endale kohustuse tema eest hoolitseda (ma ei tea, kas Eestis seda kontrollitakse, aga näiteks Saksamaal politsei võib selle isiku kinni pidada, kui ta teeb loomale kahju). Neljandaks, kui mitte keegi looma endale pika aja jooksul ei võta, siis on varjupaigal õigus see loom magama panna.

Читать далее

Арія альта

«Підійшли ж трохи згодом й сказали Петрові: І ти справді з отих. Тоді він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка! І заспівав півень хвилі тієї… І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…»

Арію зі Страстей Матвієвих «Erbarme dich», «Змилуйся» в радянські часи називали просто «Арією альта» — без деталей, можливо тому, що зраджувати найдорожче часто доводилось чи не кожному. Мистецька еліта каялась мовчки. Та це проривалось. Арсеній Тарковський використав цю музику каяття перед лицем невідворотнього двічі — у Сталкері, як насмішкуватий глум, та вже цілком щиро у Жертвоприношенні. Чи будуть каятись автори «Коллективного обращения к российской общественности деятелей культуры России в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму»? — може хіба як Петро, тихенько, вийшовши звідти, щоби ніхто не побачив.

Але прикладати Баха тільки до Москви є ділом негідним. Ототожнити себе з тим, хто був попереджений, тим не менше вчинив і тоді картав себе, може кожний. Каятись навіть за те, що не відворотив невідворотне: сумління, як писав Оріген, є примусовим нахилом до добра

Читать далее

Ukraina LGBT-rahvuskonverents

Juba 11 aastat toimub Ukrainas LGBT-liikumise rahvuskonverents. Igal aastal tundub, et see kord on kindlasti viimane, sest on raske, pole raha ning kaks-kolm inimest saja osavõtja seast ei olnud selle ürituse käiguga rahul. Aga iga kord konverentsi juhtkomitee, inimesed, keda on juba ammu dinosaurusteks nimetatud, sellepärast et nad mäletavad toda aega, kui isegi mobiilitelefone polnud, ning kes seda liikumist algatasid, need inimesed tehes järgmist pingutust, otsivad raha, siis valivad osalejaid, panevad kokku kava, kujundavad seda ja võtavad hiljem vastu kogu halastamatu kriitika oma tegevuse kohata.

Konverentsil osalemine on juba ammu muutunud privileegiks, sest kus siis veel, kui mitte siin saavad kokku kõik liikumise võtmemängijad (üle saja inimese erinevatest meie suure riigi linnadest). Osalejad kohtuvad üksteisega, suhtlevad kolm päeva ja ööd nii ametlikult kui ka mitte ametlikult, kes ja millega tegeleb, arutlevad, innustavad üksteist ning sõidavad koju tagasi, tihti üksi, tänuta, karastades end ja kasvatades oma sõpru ja vastaseid tolerantsuse vaimus, et järgmisel aastal taas kokku tulla ja oma tööd teha.

Viimastel aastatel juhtkomitee mitte ainult otsib sponsoreid selle ürituse rahastamiseks (kolme päeva hotelli maksumus, toitlustamine, konverentsi materjalide ettevalmistus jms), vaid ka korjab iga osaleja käest registreerimistasu. See raha on vajalik Rahvuskonverentsi väikeste grantide fondi jaoks, mis läheb avaliku konkursi järgi noorte LGBT-aktivistide tähtsate initsiatiivide toetuseks. Niiviisi LGBT-kogukonna raha tuleb kogukonda tagasi.

Pärast konverentsi, kui selle osalejad naasevad koju, juhtkomitee avalikustab andmed, kui palju raha on, missugused on tingimused, et esitada sooviavaldusi toetuseks. Noored aktivistid, kui tahavad midagi huvitavat teha, esitavad oma sooviavalduse, siis juhtkomitee vaatab kõik sooviavaldused läbi ja iga komitee liige paneb oma hinded (ühest kuni viieni) edetabelisse, liikmete hinded summeeritakse ja reitingu järgi valitakse viis parimat projekti toetamiseks. Kui grant on tehtud, siis järgmisel konverentsil noored aktivistid teevad ettekande ja teavitavad osavõtjaid oma tulemustest.
Читать далее

Neli riiki: sarnased ja erilised

10 päeva, neli riiki, üle kahe tuhande kilomeetri autoga, 5 lennukit, talvest suvesse ja tagasi — see oli ainult üks reis Eestist Kesk-Aasiasse, mis oli nii põnev kui ka hirmus väsitav kolmele reisikaaslasele.

Minnes reisile, arvasin, et meie meeskond teeb antropoloogilist uuringut nagu see mul oli Ukrainas üheksakümnendatel või Moldovas ja Tadžikistanis aastal 2015, kui ma käisin kohtades, kus mehed kohtuvad, armuvad, sigarette suitsetavad ja odavat alkoholi joovad. Käisin, et nendega rääkida, neid jälgida, siis kirjutada ning järeldusele jõuda, kuidas see subkultuur funktsioneerib, kas on olemas erinevusi linnade ja riikide vahel. Kahjuks või õnneks seda ma ei tea, aga juhtus teistmoodi: meil oli väga vähe aega, me sõime oma hommikusööki unistena (kolm tundi ajavahe!), võtsime takso, sõitsime järgmisele kohtumisele… niisuguses tempos möödus kogu päev — hommik ja juba õhtu… Tundus, et mitte 10 päeva oli möödas, vaid kuu, mis läks lennates. Seega, minu märkmed ei ole teaduslikud, need on justkui kaootilised reisimuljed.

Kõrgõzstan või kahe revolutsiooni riik

Kõik Kesk-Aasia maad paistavad meile, eurooplastele, saladuslikult eksootilistena. Me segame neid sageli ära, kõik need on meie jaoks “Stanid”, vaid need on väga erilised — kuskil on nii palju stabiilsust, et tundub justkui sa sattusid surnukuuri, aga kuskil elu õitseb; kuskil räägitakse türgi keeli, kuskil indoeuroopa omi; kuskil rahvas valib presidendiks üle kolmekümne aasta sedasama inimest, aga kuskil on revolutsioonid harjumuspärased…

Kõrgõzstan on väike riik — siin elab 6 mln inimest, kirgiisid, kes arvavad end nomaade järglasteks (muide, Kõrgõzstanis on sündinud World Nomadic Games, viimasel aastal seal olid kolmandad mängud, aga järgmisel aastal need võistlused toimuvad Türgis). Kirgiisid, kes arvavad end vaiksed olevat, tegid pärast Iseseisvust juba kaks revolutsiooni — “Tulbirevolutsioon” 2005. ja “Aprillirevolutsioon” 2010. aastal.

Ühel päeval me palusime, et meile näidatakse riiklikku kaitseala “Ala Artša”, mis asub Tian Šani mäestikus. Enne seda, üks sõber sõidutas meid mälestuskompleksi “Ata Beiit” (kirgiisi keeles — Isade Hauad), kuhu on kolme suure tragöödia ohvrid maetud.

Aastal 1916 algas Punaarmee rünnak, auulide elanikud põgenesid Hiinasse mööda teed üle kuru. Punased panid mägede peale kuulipildujad ja tulistasid kõiki allapool olevaid inimesi. Hukkunute luukered lebasid mägedes matmata kuni kaheksakümnendateni. Mälestusmärgina selles kohas kõrgub suur jurta karkass, mis hoiab päikese sümbolit (Kõrgõzstani vapp), millelt ripuvad alla hobuse jalused.

Aastal 1937 stalinismi represseeringute ohvriks langes 40 tuhat Kõrgõzstani elanikku: moslemid, kristlased, ateistid, intelligentsi esindajad kui ka tavalised inimesed. Ohvrite vahel oli Tšõngõz Ajtmatovi (suure kirgiisi kirjaniku) isa. SARKi Erikomisjonid ehk troikad mõistsid inimesi surma mahalaskmise läbi ja surmanuhtlus viidi täide konveierina otsekohe pärast kohtuistungit linnas ning kehad viidi üles mäkke ja maeti kiiresti. Üks vangivalvuritest olles pensioonil jutustas enne surma oma tüdrukule ühest matusekohast ning see naine julges seda avastada kaheksakümnendate lõpus. Seal, kus nüüd Ata Beiit asub, leiti 137 ohvrit, igaühel oli venekeelne paber tema surmaotsusega taskus. 137 laipa 40000st. Teisi ei ole veel leitud, aga öeldakse, et mägedes öösiti on võimalik saladuslikke tulukesi näha. Sinna ehitati väike muuseum ohvrite mälestuseks, kus on hukatute asjad ja venekeelsed surmaotsused.

Aastal 2010 Kõrgõzstanis oli president Bakijev, kes mulle tundus väga sarnane olevat Ukraina presidendile enne viimast revolutsiooni — korrumpeeritud usurpaator ilma hariduseta. Tol aastal aprillis rahvas tõusis tema vastu üles, palju inimesi tuli Biškeki keskväljakule, kuid hoonetest, mis ümbritsesid seda väljakut, tulistasid snaiperid protesteerivat rahvast. Kaheksakümmend inimest hukkus kohe, veel umbes kakskümmend surid hiljem haiglas. Sada ohvrit, nagu Ukrainas, ja samas olukorras — meil neid nimetatakse “Taevane sadakond”. Siin nagu Ukrainaski uurimine jätkub. Bakiev kukutati, ta põgenes Valgevenesse ning jäigi sinna. Kõik kangelased on maetud siia ja Ata Beiitis hauade peale on kirjutatud üks kuupäev — 7. aprill 2010. Kalmistu värate peal on Aprillirevolutsiooni loosung: “Vabadus paindub, kuid ei purune!”

Kasahstan või kognitiivne dissonants

Erinevalt Kõrgõzstanist, Kasahstan on suur ja rikas riik (üle 18 mln elaniku). Täpsemalt, see on kõige rikkam ja kõige stabiilsem vabariik terves Kesk-Aasias. Kahjuks, me ei peatunud seal teel Kõrgõzstanist Usbekistani ning magasime reisilt tagasi tulles ainult ühe öö Kasahstanis. Seejuures ma ikkagi märkasin auto aknast mõningaid huvitavaid detaile.

Kõigepealt, piiril minult paluti ette näidata raamatuid, mis olid seljakotis. Piirivalvur, nähes hästi illustreeritud eesti lasteromaane, kaotas kohe oma huvi minu vastu. See oli esimene kord, kui mul kontrolliti mitte alkoholi, raha ega ravimeid, vaid raamatuid. Üllatunult küsisin, kas Kasahstani ei tohigi raamatuid sisse tuua? — “Ainult religioosseid ei tohi”, vastas piirivalvur ja lubas mul siseneda Kasahstani territooriumile.

Seejärel, peaaegu viis tundi, me sõitsime mööda laia head inimtühja maanteed. Oli igav, ma tahtsin kangesti magada. Aeg-ajalt tee ääres, lõpututel põldudel ja steppidel, paistsid väiksed moslemite ja kristlaste kalmistud. Erinevalt teistest Kesk-Aasia maadest, need asuvad mitte mägedes, vaid tasandikul, aga matusekohad näevad välja samuti nagu väiksed telliskivist katuseta kodud.

Tee on käänuline ning järgmise kurvi taga surnuaiad muutsid alevikeks, kus oli elumärke näha. Uskumatu, — mõtlesin, — eramajad paistavad justkui Mariupolis või Volnovahhas, nagu ma oleksin sattunud juhuslikult mitte Kasahstani, vaid Ida-Ukrainasse: tohutud kollased põllud, puhas sinine taevas, tavaline minu jaoks külaarhitektuur ja kollast-sinist värvi bussipeatused. Kui ma ei oleks näinud kasahhikeelseid silte seintel, arvaksin, et võlujõud on mind taas kodumaale toonud. See oli tõesti kognitiivne dissonants!

Usbekistan või Kesk-Aasia Valgevene

Meie organisatsioon töötab kõigis Ida-Euroopa ja Kesk-Aasia regioonis, välja arvatud Türkmenistan ja Usbekistan. See on seotud sellega, et nendes riikides on diktatuurirežiim kui ka inimõiguste rikkumist. Seoses sellega, esiteks, pole lootustki midagi muuta ja teiseks, töötada seal see tähendaks seada suure riski alla kohalikke aktiviste.

Aeg lendab kiiresti ning kaks aastat tagasi nende tollane president Karimov suri ja Usbekistan hakkas oma riigipiire avama (näiteks, Eesti kodanikud ei vaja viisat, et sinna reisida; tänavatele on ilmunud pangaautomaadid), on asutatud elanike poolt palju väikefirmasid — saab täile rinnal muutuste hõngu sisse hingata.

Muidugi, Usbekistan on veel politseiriik, kus kodanikud kardavad vabalt oma mõtteid avaldada, rääkida, nad kiidavad oma valitsust igal juhul. Mitu korda oli nii, et meid viidi kohvikusse sõnadega “ma olen kindel, et seal ei kuulata meid pealt” ning meie dokumente kontrolliti väga tihti. Vaatamata kõigele, välismaalastena ja turistidena, me tundsime end rahulikult ja turvaliselt nii Taškendis kui ka Samarkandis.

Esimene asi, mida te näete piiri ületades on hinnad kolme nulliga ja tohutu hulk tüütuid taksojuhte, kes on valmis teid isegi pärapõrgusse sõidutama. Meil ei olnud sumeid (Usbekistani valuuta) kaasas, piiril ei olnud pangaautomaati ning me ei teadnud täpset valuutakurssi ja see asjaolu pani meid väga koomilisse situatsiooni: üks taksojuhtidest hüüdis meile: “lähme 60 tuhande eest!”, meie “ei, oleme kohalikud, ainult 40!”, teine “lähme 50 eest!”, meiepoolne hääl “ainult 40!”, “Olgu, 45!” — “OK, 45, aga kohe hotelli juurde!”. Kui me saime pärast teada, et kauplesime 50 sendi pärast oli meil häbi.

Siin pean mainima, et hinnad ei ole üldse hirmutavad, kui algul meile tundus, sest õhtul sõitsime Taškendis taksoga restorani 70 sendi eest ja tugev õhtusöök kahele maksis 7 eurot jne. Usbekistan on riik, kus on väga madalad hinnad meie jaoks, kuid kohalike elanike palk on väike ja nende jaoks on kõik kallis.

Taškent

Hotell oli väike puhas maja väga vaiksel tänaval kesklinna lähedal. Pärast pikka reisi autoga ja õhtusööki olime nii väsinud, et läksime otsekohe tubadesse magama. Keset ööd voodi hakkas rappuma ja nõud klirisema. Kell oli 2.30. Unesegasena mõtlesin: terroristid linnas, pomm, plahvatus! Põgenesin õue. Mitte kedagi, öö, kõik oli korras. Tulin tagasi. Hommikul kohe küsisin teenindajalt, mis see oli, aga tema vastas, et mitte midagi erilist, mingi auto riivas veidi hotelli seina. Ma ei uskunud seda ja uudised kinnitasid minu oletust, et öösel oli tõesti nõrk maavärin.

1966. aasta maavärin purustas Taškendi täielikult. Kõik liiduvabariigid saatsid oma ehitajaid, et aidata Uzbekistani. Kolme aasta jooksul ehitati Taškent uuesti üles ja nüüd erinevad linnaosad kannavad nende liiduvabariikide nimesid, kust olid ehitajad pärit. Seda lugu jutustati meile, kui nägime suurt ukraina stiilis bareljeefi ja selle kõrval Ševtšenko kuju — seda linnaosa kutsutakse “Väike-Ukraina”.


Tadžikistan või politsei riigi juurde teel

Из чудесного Узбекистана в любимый Таджикистан мы въезжали на автомобиле через Пенджакент. Само пересечение границы ничем особым не запомнилось, а вот дальше начались приключения. Asi on selles, et me pidime mingisugust autot Dušanbeni võtta piiri juurest ja see oli tavaline takso. Meil kaasas olid eurod ja dollarid, kahjuks somonisid (!!!nominatiiv somoni) oli väga vähe ning pangaautomate piiril polnud ka. OK. Tegime kiire tenderi autojuhtide vahel (kasutan ametlikke sõnu, aga realsuses see oli nagu idal turul — nad midagi karjusid tadžiki keeles, me kauplesime iga sendi pärast, juhid tülitsesid teineteisega meie pärast…). Nii, pagas pakiruumis, meie salongis, autojuht ütles jah, kui me pakusime, et maksame eurodes, sõidame ainult kolmekesi ja lõpus tšekki saame kätte. Ha! Unustasime, et see on Tadžikistan! Meie juht proovis neid tingimusi muuta kolm korda! Iga kord, välja arvatud viimane, meile õnnestusime status quo päästa


Читать далее

О гражданской обороне

В свою бытность м. н. с. в Донецке я числился ответственным за нашу отделовскую дружину (т. е. чтоб у всех были противогазы, чтобы все умели ими пользоваться и знали, куда бежать). Потом я преподавал «Охрану труда» в МГУ… А сегодня в почте у меня появилось письмо от эстонского министерства внутренних дел (такое же получили и все остальные живущие тут люди) со ссылкой на детальную инструкцию: что нужно сделать на всякий случай перед ЧП, и как себя вести во время оного. Возможно, этот свод простых алгоритмов поможет людям и из других стран.


https://kriis.ee/

Я же искренне благодарен Эстонии за эту заботу о всех своих жителях. И, кстати, недавно мы в одной из групп обсуждали вероятный сценарий нападения восточных лишнехромосомных на страны Балтии. Видимо, не только нам это в голову приходит
Читать далее

Inadequate MSM and Trans Communities Engagement in HIV Decision-making: Measuring Participation Levels in Eastern Europe and Central Asia – Armenia, Belarus, Georgia, Kyrgyzstan, Macedonia, Ukraine and Tajikistan

Eurasian Coalition on Male Health (ECOM) initiated a project in Eastern Europe and Central Asia countries to scale-up responses to growing HIV epidemics among MSM/trans people through advocacy, fundraising and empowered community engagement in policies and service provision. ECOM conducted an assessment of gay/bisexual/trans (GBT) community development; levels of epidemics and services available; recognition of MSM/trans people in national HIV policies; involvement of GBT leaders and MSM/trans service organizations in national HIV program governance; domestic investments in HIV services for MSM/trans people.

Data, according to the study protocol and scoring tools, were collected through literature review and semi-structured interviews with representatives of GBT/MSM groups, service organizations and other national and international stakeholders.

The scoring shows, that the involvement of MSM and trans people in HIV decision-making processes ranges from 29% (Belarus and Tajikistan) to 73% (Ukraine), with the majority of countries falling below 50%. While all the countries indicate MSM as key population in HIV policy documents, services are funded predominantly by the Global Fund. Trans people are recognized as a key population only in Kyrgyzstan; there is absolute lack of data on them across the countries. Constant turnover of GBT leadership is observed across the countries.

Regional and country-specific recommendations were produced. The major recommendations are: 1) to increase community representation in decision-making bodies and national research, related to HIV response; 2) to develop national standards of providing HIV related services for key populations; 3) to provide extensive technical support to national MSM and trans community organizations to empower local leadership.

The assessment showed insufficient levels of MSM and trans communities engagement in HIV decision-making processes in all countries under study. The assessment can serve as a powerful tool for measuring the progress of institutionalization and quality control of HIV services for MSM/trans people.

Authors: S. Chikhladze, V. Djuma, M. Kasianchuk, S. Orbelyan, R. Stuikyte, S. Sheremet

Читать далее

Assessment of Size Estimation studies among MSM and Trans People in Armenia, Belarus, Estonia, Georgia, Macedonia, Kyrgyzstan, Tajikistan and Ukraine

Eurasian Coalition on Male Health (ECOM) made the evaluation of existing size estimation (SE) studies in 8 countries of Central and Eastern Europe and Central Asia (CEECA). Program planning for MSM can be more efficient if there are accurate estimates of the size of these populations. MSM SE studies are often sub-standard, due to inadequate sampling and political motivations to downplay the existence of certain subgroups.

Review of the existing MSM SE studies was conducted. Assessment protocol and tool was elaborated assessing the existed SE surveys: existence of surveys, reliability of data, recency, use by stakeholders, availability of data on national and regional level. Experts from each country from both governmental and non-governmental institutions participated in the assessment process. The modification of the Delphi technique used to achieve the consensus.

SE of MSM has been conducted in all target countries. However, SE was not done regularly and has not been updated in target countries, except for Armenia and Ukraine. In the majority of countries the research underestimates true number of MSM population (less than 1% of adult male populations in countries). The studies are subject to a number of limitations (small sample size; number of sites; accuracy of census data; difficulties to reach hidden MSM groups; age restriction; differences in definition of MSM, etc.). As a rule, MSM are not involved in the process of survey planning, implementation, analysis and/or management. Part of NGOs/communities do not trust the data coming from SE studies conducted by state and consensus on estimation was not reached. SE of trans population in the region was conducted only in Armenia, but the results are not published yet.

Although MSM SE results are recognized by national HIV programs of target countries, national budgets allocate little to no resources to HIV interventions targeting them. Better communication and collaboration between state institutions and NGO sector as well as effective advocacy can improve the state funding of MSM oriented services. SE should be conducted regularly and qualified representatives from LGBT community organizations should be fully involved in planning, conduction and analysis of SE.

Authors: Chikhladze, Sergo; Kasianchuk, Maxim; Djuma, Vitaly
Читать далее

Ukraine now

Трохи пізно, але як є. Пам’ятаю, гарячі були дискусії про бренд «Ukraine now». Деяким він здавався переробленим лоґотипом Порнгабу, деякі навпаки — хвалили гарний дизайн. А для мене це, на жаль, ні про що. Ну Україна. Ну зараз. — І.? Це як кантівська річ у собі. Не видно вектора.

Для порівняння: ви прилітаєте в Таллінн, в літаку звучить англійською «Ласкаво просимо в Таллінн» (welcome to Tallinn), а от естонською текст цікавіший: «Ласкаво просимо додому» (tere tulemast koju). Це означає — якщо ти знаєш естонську, незалежно від твого громадянства і національності, то тут ти вдома, ти — серед своїх.

Ця фраза, tere tulemast koju, на мій погляд, значно потужніша і дієвіша для формування політичної нації Естонії, що базується на спільній мові, ніж Ukraine now для України, бо «вдома» задає чітке та емоційно забарвлене місце тобі серед своїх, тоді як «Україна зараз» ніби просто стоїть десь поруч, чи вона з тобою, чи окремо — байдуже. Ти і Україна просто співпали в часі. Буває
Читать далее

Узбецька залізниця, плацкарт

Чекали ми гіршого, по факту в рази краще за вільну Україну з усякими правами людини.

Вагони — чисті, постіль послана ДО нашого заходу у вагон, туалети чисті і більші, чай, як виявилось, безкоштовно, стакани ідеально чисті, провідники охайні, людей небагато, вагон-ресторан є та пристойної якості, третьої полиці нема в принципі.

Звичайно, є деталі: на вході до вокзалу перевіряють і квиток і паспорт (провідник потім теж), вхід через рамку і рентген багажу, ескалаторів нема. Майже вся колія оточена парканом і це охоронювана зона — нема такого, що я гуляю з одного поля на інше через колію, мусиш піти на переїзд.

З дрібного: туалети — обидва в кінці вагону, а не там, де провідник готує чай; в плацкарті є розетки — під столиком біля ліжок; біля нижніх полиць є ящички для всяких дрібних речей; кожне ліжко відділене від проходу поручнями.

Ага, ще й прибули хвилина в хвилину.

Коротше кажучи, УкрЗал треба розігнати нахрін, якщо навіть така доволі бідна країна спромоглась нормально зробити послуги пасажирського перевезення
Читать далее

Vilnius

Meie pikk reis algas Leedus, kuhu lendasime, et Vastlamessil, mida nimetatakse Kasiuko mugė, jalutada. Sel päeval oli külm ilm ja puhus tugev tuul ning me panime end soojalt riidesse.

Ise mess oli väga sarnane teiste samasuguste üritustega: suur rahvamass, palju rahvuslikke käsitöötooteid (ostsime vahaküünlaid, puust nõusid, salli ja soojad kindad), värske ja kuum tänavasöök, näitlejad jne. Meie võõrustaja, kes kutsus meid linna, ütles, et tal on väike üllatus: ta viis meid poodi ja ostis mulle leedu keele õpiku. Ühest küljest see oli nii põnev, teisalt ma ei tunne piisavat jõudu, et praegu uut keelt õppida.

Pärast jalutuskäiku me lahknesime: mina läksin Rahvamuuseumi, nemad aga tahtsid veel messil ringi käia.

Muuseum asus Suurte Leedu Kuningate palees ja see oli erinev muudest muuseumidest. Esiteks, selle arheoloogiline osa ulatub ainult kolmeteistkümnendasse sajandisse, justkui keegi ei elanudki siin varem. Teiseks, kui teistes ajaloomuuseumides, tavaliselt, on palju relvi, siin suurem osa ekspositsioonist koosneb pottkividest — need on igal korrusel ja igas saalis. Paistab, et leedulased armastasid mitte sõdida, vaid kodus istuda sooja ahju ääres.

Lõpuks, pärast muuseumi külastamist, me kohtusime jälle Katedraalikiriku ees ja läksime kohvikusse, kus sooja ahju ääres istudes sõime maitsvaid tsepeliine…

Читать далее

Четверта причина

Тут в одному дослідженні промайнуло, що вживання алкоголю в старшому віці є менш шкідливим, ніж у молодшому. Фух! От сердца отлегло! Так ось, de gustibus.

Перше моє знайомство з ним припало на якійсь ранньо-шкільний вік, коли ми з мамою були в гостях, а на десерт був пиріг з п’янкою вишнею — звісно, без кісточок. Дитину було не спинити.

Далі, на шкільному стенді поруч з листівками про те, що «СПИДом болеют (закреслено, ні — навіть старанно замальовано) наркоманы, проститутки и прочие гомосексуалисты», висіли плакати «Алкоголь убивает детский мозг» та «Пейте дети молоко, полетите высоко» (тю! то вони ще salviam divinorum не курили!).

На зарплату м. н. с. в НАН особливо не розгонишся, тому трєзвось — норма жизні. Крім того, приклад декана нашого хімфаку аж ніяк не надихав, бо той був тільки з ранку в стані щось підписувати; навіть у лифті, подейкували, спеціально для нього кнопка IV. поверху, де його кабінет, була біла, решта — чорні.

І от Таллінн. Тут можна не кваплячись втілити в життя гасло «Γνῶθι σεαυτόν», як учили в храмі Аполлона Дельфійського — себто спокійно і методично скуштувати різні види напоїв.

Concludo: горілка та коньяк — бє, olgu ma neetud; сидр і пиво — таке, як нєма ніц іннеґо; всякі наливки та лікьори (типу Vana Tallinn, Murakaliköör чи Valgalla, що від неї фанатіє еліта ЛҐБТ-руху в Україні) — на халяву п’ють і трєзвєннікі; вино біле сухе — charmant, причому чим дорожче, тим шарманіше; вино червоне сухе — нічо так, єдина умова, не має бути дешевшим за 25 евро пляшка; шампанське брют та решта з пухирцями — très bien, аби тільки не було посполитим, бо от Артемівське вже якесь не те; вірменські фруктові вина (литовські теж гарні) — ооо! Таблєток от жадности! Да побольше!

Si bene commemini, causæ sunt quinque bibendi;
hospitis adventus, præsens sitis, atque futura,
aut vini bonitas, aut quælibet altera causa
Читать далее

SMART

«Ma olen sinisilmne idealist ja väsimatu maailma parandaja», kirjutas üks poliitik FB-is. Noh, arvasin, see oli natuke veider. Muudugi saan aru, et peaaegu iga poiss tahaks kangelane olla, ja igas mehes jääb poisike elama.

Kahtlemata, et ilma ambitioonideta ei suuda elus edasi jõuda, kuid täiesti kindel on see, et eesmärk on kättesaadav ainult siis, kui see on täpne. See ei pea olema mingisugune nagu «maailma parandada». Sellest hoolimata, et eesmärk võib olla väga suur, kuid peab see vastama viiele printsiibile: SMART — eesmärk on Specific / konkreetne, Measurable / mõõdetav, Achievable / saavutatav, Relevant / asjakohane, Timely / ajaliselt planeeritud.

Ilmselt, kui eesmärk on suur, siis ta vajab strateegiat, mis koosneb väiksematest eesmärkidest ning vajab kindlaid teid liikumiseks ühest etapist teise. Seega olen veendunud, et sinisilmsed idealistid olles head inimesed võivad kahju tekitada.

Читать далее

Üllatus paraadil

Üks jutt, mida ma loen praegu, alternatiivse Eesti ajaloo žanris, räägib Eestimaa kuningast Clemens (ladina keeles — armas või lahke), kes enne oma ristiusku pööramist oli väepealik Sakalas ja tema nimi oli Lembitu (Vikipeediast ma sain teada, et selle nime tähendust on tõlgendatud kui «armastatu», aga samuti kui «armutu, halastamatu»).

Täna kaitseväe paraadil Tallinnas nägin ma, et ühe tanki nimi on ka Lembitu… Võib olla on see saatuse märk?!
Читать далее

Невеличка історія

Читаю книжку з жанру альтернативної історії (естонської, звісно). Її герой, вигаданий король Естонії Clemens (з латини — лагідний), до свого навернення в християнство, був вожаком одного з племен давніх естів і носив ім’я Lembitu (у кількох фінських мовах — безжальний, немилосердний).

І от сьогодні на військовому параді в Таллінні я побачив, що один з танків має ім’я Lembitu… Знак долі, мабуть.

До речі, Лембіту є історичною постаттю (на жаль, королем він не став, а його шлях до об'єднання Ливонії закінчився через криваву окупацію цих земель Тевтонським орденом). В маленькому містечку Сууре-Яані Лембітові поставлено пам'ятник.

Читать далее

Keele õppimiseks

Ühel hetkel jäin ma mõttesse, kas on kerge välismaalasele ukraina keelt õppida Ukrainas?! Tundub, et see oleks raske väljakutse: õpikuid on vähe, need, mis on, on enamasti aegunud ning ei ole mõeldud iseõppijale, mobiilirakendusei ei ole üldse. Tegelikult / ühesõnaga / üldiselt, nii sõbralikku riigisüsteemi keeleõppimiseks, mis on Eestis, ei ole olemas kõikies riikides. Ma mõtlesin veel krimmi-tatari keele saatusele — kõik seal, kahjuks, pole optimistlik, ei hoolitse Ukraina oma rahvaste eest.

Umbes pool aastat tagasi külastasin Eesti Rahvamuuseumi ning seal nähtu jättis mulle sügava mulje, sest et eestlased, väike aga sõbralik rahvas, sõna otseses mõttes / siiralt muretseb teiste Uurali rahvaste saatuse pärast. Isegi tundub, et see on sarna vene propaganda ideele, mille nimi on «русский мир», on vaja ainult sõna «русский» sõnaga «уральский» vahetada — meie omad kõik, kes räägivad meie sugulaskeeli.

Eile lugesin ma sõprade uudistes (Oliver Loode, Põlisrahvaste Arengu Keskus), et 2019.aastal on planeeritud mari keele tasuta kursust teha Speakly mobiiliplatvormi baasil. See kõlab tõesti fantastiliselt. Muidugi, see rakendus annab väga piiratud (ainult A2) taseme, aga kindlaid keeleõppe osaoskusi.

Tahaksin loota, et ühel hetkel Ukrainas leitakse raha ja tahet (sellepärast see summa on väike isegi ühele tehasele), et teha sarnast rakendust ukraina ja krimmi-tatari keeleõppimiseks.
Читать далее

Про ставлення до мов

Якось я задумався, наскільки іноземцеві буде легко вивчити українську в Україні. Виявилось — не дуже: підручників небагато, ті, що є, є радше морально застарілими і не призначеними для самостійних занять, про мобільні застосунки годі й казати. Та й взагалі, такої дружньої системи, яку створено в Естонії, ще треба напружитись, щоби десь у світі знайти. Потім я задумався про долю кримсько-татарської мови — там взагалі все неоптимістично. Не дбає Україна про свої народи.

Потім я побував у Національному музеї Естонії на етнографічній експозиції, з якої я виніс враження, що цей маленький, але дружній народ щиро переймається долею інших народів, які говорять уральськими мовами. Інколи навіть здається, що це та сама концепція «руського світу», тільки замість «руський» стоїть «уральський» — наші всі, хто говорить спорідненими мовами.

І ось вчора, читаю в новинах у друзів (Oliver Loode), що на 2019 — цей рік заплановано запуск безкоштовної версії Speakly для марійської мови (досі безкоштовною була версія для мови естонської). Це фантастика. Звісно, досягти висот цей застосунок не поможе, але навички і слова на A2 точно дає (перевірено особисто!).

Мені залишається тільки помріяти, щоби колись Україна знайшла гроші (в масштабах держави чи навіть одного підприємства це не аж такі грандіозні суми) і запустила такий додаток для мов наших людей.
Читать далее

Voodis KOOS kandidaadiga

Valimised on lähenemas ja inimesed muutuvad hullumeelsemaks. Mul on isiklik tutvus erinevate erakondade Eesti riigikokku kandideerijatega — näiteks Isamaalt, Sotsidest, Eesti 200 jm. Aga ainult ühele neist, Riigikogu liikmete rühma KOOS liidrile, tuli hull idee pähe saata mulle kell 4 öösel oma sõnumi eesti ja vene keeles.

Kahjuks ma olen kerge unega ning see teade äratas mind üles. Vihastasin (miks pean mina, välismaalane ilma hääletamise õiguseta, seda teadet keset ööd lugema?!?), saatsin talle kurja sõnumi ka eesti ja vene keeles… Tema «vabandus» vastuseks oli inglise keeles. Kus on siin loogika?!?
Читать далее

Пригодится

В одну из школьных турпоездок попали мы в Ясную Поляну, к графу Толстому. Экскурсовод, сухонькая бабушка, что-то мерно рассказывала, публика, подобно Лизе в Музее мебельного мастерства, слушая в пол-уха, примеривала графский быт к своим хрущовкам. Очередные двери вывели нас в комнату, заставленную книгами и стеллажами. «Как вы знаете, — пела бабуля, — семья Толстых боготворила чтение. В этом доме было принято не покупать новую книгу, если ещё не прочитана старая…».

Что на экскурсии было до этого и после, моя память не сохранила, но яркое, ослепительное, сверкающе непереносимое удивление выжгло этот момент в голове. Как?!? Как не покупать нового?!? А если уже в магазине не будет?!? Сегодня выбросили на прилавок, а к вечеру размели! А я всё ещё читаю старое! Ребёнку из семьи, где книг было много, но на каждую приличную родители собирали тонны макулатуры и потом стояли в очередях, чтобы отоварить талон на что-то интересное, манеры графа Толстого казались дикой безответственностью!!! Инстинкты советского времени: есть про запас, покупать книги впрок, ничего не выбрасывать — пригодится!

Читать далее

І ще трохи про кохану Естонію

Понад два роки тому, як ми приїхали сюди, здавалось, що нічого в сенсі ЛҐБТ тут нема: маленька країна, поруч заможні сусіди (якщо не дивитись на схід), якась типу умовна толерантність (бо ж ЄС), навіть закон про партнерство є — чого ще хотіти? Так, є бари і сауни (тільки в Таллінні), можна навіть викликати додому хлопця за гроші, та й безплатно естонці (на відміну від місцевих москалів — тут їх тіблами називають) не носять корон і без комплексів зустрічаються.

Майже два роки спостереження ніби підтверджували це, та й одна-єдина нещасна ЛҐБТ-організація з геть російськомовної Нарви (це такий собі естонський Донбас: шахти, русішешпрахе, безробіття і навіть референдум був про возз’єднання з вялікай і маґучєй) нам весь час жалілась, мовляв людей нема, ніхто нічого не хоче, вакруг враґі! Коротше, дикі люди. І тут, знаходжу я естономовний сайт секс-знайомств. Матір божа! Вони теж пишуть як ми: annan suhu — дам в рот, täna Tallinnas, kes keppida? — сьогодні в Таллінні, хто трахатись? Проґрес в мові пішов швидше.

Минулого тижня нас запросила на свою зустріч одна естонська ЛҐБТ-організація: вони збирали всіх, щоби написати плани на рік. Ми прийшли, я без перекладача хоч щось можу сказати, до колеги сіла якась дівчина і швиденько йому пояснювала. Очі мої відкрились і досі не закриваються — виявилось, в цій маленькій країні (мільйон з хвостиком) понад 20 живих, сильних і дуже різних ініціатив: тут тобі і фестиваль фільмів, і ЛҐБТ-християне, і спілка студентів університету, і транс-ґрупа, і купа жіночих об’єднань, і лекції для поліції, і хор, і ведмеди, і навіть офіційне ґей-відділення Соціал-демократичної партії… Все, що хочеш. Всі, звичайно, естономовні. Ніхто ні з ким не ділить канонічні території, а навпаки помагають одне одному. Чи є фінансування? — Майже нема. Є велика стаття в естонській Вікі про цей рух, його історію та сучасність в країні. А тепер вгадайте: чи написано в тій статті про наших нарвських нещасних? І чи прийшли вони на цю зустріч, хоч їх запрошували? Русский язык — страшная сила!

Зараз я повернувся з кінопоказу, яке влаштували для ЛҐБТ соціал-демократи (наближаються вибори). Всі місця в кінотеатрі були зайняті. Перед фільмом дискусія з головою партії Євгеном Осиновським. Фільм 2018 року «Out» — історії камінаутів молодих хлопців, дівчат, цис і транс. Найтяжчих камінаутів — перед батьками. На останніх кадрах ми з сусідом як дві дури ридма ридали. В цих естонців, здається, ще й емоції є...
Читать далее

Keele needus

Seni, kuni ma keelest aru ei saanud, mulle tundus, et inimesed ajavad arukat juttu...

Tol ajal, kui ma ei osanud veel eesti keeles soravalt lugeda, mu silmad ei peatunud, et oma sõprade poliitilisi arutelusid FB-st lugeda — nad kirjutasid väga pikki ja keerulisi tekste ning tundus, et need on täis sügavaid mõtisklusi.

Aga laupäeva hommikul üks neist trükkis mõned laused Naiste marsi kohta. Issand Jumal! Milleks ma õppisin keelt? Et aru saada kõigist lollitustest, mida sülg suhu toob? Igaüks, kes seal midagi kirjutab, sõna otsetes mõttes riputab jama! Nad ei ole bottid, neil on nimed ja näod, nad on väga lugupeetud mehed ja naised, aga nad paistavad olevat pahad lapsed.

See on keele oskuse needus: sa näed, et isegi Eestis on palju lollpäid.
Читать далее

Renessansi ajast pärinev retsept: kanasupp apelsini- ja sidruniga

Koostisained: kaks vana munejat kana, kaks apelsini, kolm sidrunit, neli muna, safran, sool, pipar, umbes kümme grammi peterselli ja tilli.

Pane kaks kana suurde potti, lisa vesi ja tõsta pott tulele, lase rahulikult keema tõusta, riisu keemisel tekkiv vaht ära. Kee pika aja nõrgal tulel kuni valmimiseni. Võta liha välja, lisa puljongisse sool, pipar ja safran ning tõsta uuesti tulele.

Samal ajal eralda munakollased munavalgest, siis vahusta munakollased apelsini- ja sidrunimahlaga, siis kalla keevasse puljongisse.

Suurele vaagnale pane lõigatud kanaliha, lisa sool, pipar ja maitseroheline, siis anna lauale puljong piaalides.
Читать далее

Eesmärgid

Ma jäin peaaegu magama, kui mul tuli meelde, et juba ammu ei ole ma mitte midagi kirjutanud. Muidugi, võiksin olla nagu Plinius ja endale motoks võtta «Nulla dies sine linea» ning erinevaid lollusi luua (näiteks, mida täna sõin), aga tahaks midagi enamat — et siin mingi idee oleks. Aju hakkas tööle ja uni läks ära. OK, mõtlen.

Kuidas oma aega kõige efektiivsemalt kasutada? Ainult eesmärkide abiga. Need Pliniuse sõnad on näide: igaks päevaks mul peaks olema väike nimekiri asjadest, mis on elluviidavad reaalsuses ning selle nimekirja järgi on vaja oma argielu sättida.

Mis need eesmärgid on? 1) mitte vähem kui 5 lehekülge eestikeelsest raamatust lugeda (kas on reaalne — jah, teen), 2) mitte vähem kui 15 eesti lauset korrata (see on ka reaalne — mobiilirakendus aitab mul seda teha), 3) mitte vähem kui tund aega muusikaga tegeleda (ma tahtsin seda teha juba ammu, aga nüüd ma loodan, et viin selle ellu).

Kahtlemata, on muidki unistusi. Noh, näiteks tadžiki keel, aga proovime vähemalt seda, mis praegu kirjas. Suveks on selge, kas on areng või mitte.
Читать далее

Keeleekvilibristika

Indo-Euroopa rahvad on pärit Aasovi mere äärsetest steppidest, mis laiuvad modernse Ukraina ja Venemaa lõunaosas. Tänani on Ukraina piirialadel palju erinevaid keelegruppe: idas, põhjas ja läänes asuvad slaavsed, läänes elavad ka ungarlased ja romaanirahvad, lõunas on kreeklased ja krimmitatarlased. Meie siinses piirkonnas tundub olevat polüglottide sepikoda.

Kahjuks, ei. Näiteks mina: elades Mariupolis (linn, mille kreeklased asutasid ning mille ümber on palju kreeka külasid), mina kuulsin ja rääkisin vene keelt tänaval ning ukraina keelt tööl, aga ei näinud ühtki kreeka tähte — see oli peaaegu ükskeelne keskkond. Ent siis, kui ma kolisin Tallinnasse, algas tõeline keeleekvilibristika: lennukis räägin ma poola keelt, tänaval võin kuulda küsimust inglise keeles, kohvikus tellin ma lõunasööki eesti keeles, tööl kasutan vene keelt. Iga päev erinevates olukordades keeled vahelduvad nagu kaleidoskoobis, pluss e-kommunikatsioon, kus lendlevad mu silmade ees laused prantsuse, bulgaaria, valgevene, kreeka ja teistes keeltes. Siin on tõeline polüglottide sepikoda!
Читать далее

О тщете

Время от времени мне приходится наблюдать за людьми, часы напролёт проводящими за игрушкой в компе. Затягивает, знаю — собственно, на это и рассчитано их создателями. Поскольку меня напрямую это не касается, я замечаний не делаю, но тут можно.

Самое странное для меня-рационального в том, что никакой пользы это не несёт. За тот час-два-три можно было бы на выбор: выучить с десяток фраз например на английском в дуолингво (эта штука тоже сделана как игра и затягивает), почитать умную книгу (и таким образом, в частности, пополнить свой словарь), сварить борщ (и не питаться полуфабрикатами, пельменями и прочими гамбургерами), поотжиматься или сбегать в спортзал рядом, кого-то снять или кому-то сняться (и несколько снизить социальную напряжённость), убрать мусор перед домом (и хоть на шаг приблизиться к Европе), пофантазировать о своём будущем с конкретными индикаторами его достижения, найти работу, написать, в конце-концов, эту заметку… Но нет — стрелялки, бродилки и прочие стратегии
Читать далее