Про спорт і податки

«Чому сьогодні так багато людей?, спитав я тренерку, — якась акція?» — «Та звісно, — відповіла вона, — довгі ночі, от і акція, бо як вдома сидіти, то краще вже сюди прийти!»

Нам в офісі оплачують витрати 100 евро в квартал на заняття спортом — теоретично я знав, що таке буває, коли роботодавець має вибір: заплатити працівникові чи ту саму суму в держбюджет, але на практиці зіткнувся з цим тільки тут. Яка вигода для роботодавця, адже ніяких грошей це не економить? — Як на мене, дуже проста: працівник цінить таке підприємство, де про нього дбають. Та й хворіє менше.

Що в Таллінні було і є в залах приємного? Ніхто ні на кого не дивиться — всі зайняті собою, і глибоко все одно, хто поруч, людина-гора на 200 кг жиру чи худенький хлопець з ДЦП. Саме тому народ не соромиться своєї недосконалості і просто отримує задоволення від процесу, навіть якщо це маленькі 5 кґ на штандзі і неспортивна фігура.

Спорткомплексів багато — зазвичай це не тільки тренажерний зал, але й водний центр з басейнами і саунами. Та й у майже кожному тренажерів не бракує, отже не треба стояти в черзі по штанґу.

Гіґієна теж варта уваги. В Маріуполі треба з собою не просто брати рушник, але й підстилати собі на кожному станкові, аби не залишати поту. В Таллінні це вирішується елементарно: завжди стоїть кілька бачків зі спиртом і метровий в діаметрі рулон паперових серветок — бачиш пляму від попередника, береш собі і витираєш. Та й прибиральниця ходить весь час залом. До спортсменів єдине прохання: зняти після себе з тренажера навантаження — бо не всі тут такі міцні, щоби міняти п’ятдесятикілоґрамові бліни.