30 июл. 2017 г.

«И сколько весит этот зад, узнает скоро шея»: записки експата

NB: далі буде дещо гіперболізований опис, який не має на меті просити поради чи допомоги.

Отже, вже в перший день по прильоту ти розумієш, що ти — авантюрист-війончик, бо навіть господиня квартири окремо в листі з ключами зазначила: «там у шухляді ваш попередник залишив три пакети зі швидкими супами — мабуть, стануть вам в пригоді».

Наступні два місяці ти ходиш тотально переляканий, бо все не таке, і навіть етикетки в крамниці треба читати з перекладачем. Кожний день — як подвиг: де тут [пі-пі-пі] молоко?!? а це масло чи крем [пі-пі-пі] для взуття?!? знову [пі-пі-пі] кінчились [пі-пі-пі] гроші [пі-пі-пі] на мобілці!!! Звісно, денеде, можна говорити по-англійському, але результат — як пощастить. Інколи щастить аж занадто: «coffee please» — «тут ви можетє гаваріть по-рускі». По-руськи чомусь не хочеться.

Працює ледар безупинно,
Тиран нас милосердя вчить,
Найліпша в світі їжа — сіно,
Пильнує добре той, хто спить

На третій місяць в свому гетто ти вивчив зо двадцять місцевих слів, вмієш відрізняти молоко від вершків в магазині, навіть розібрався, як купити нову мобілку. Далі — нарешті — тебе взяли на мовні курси, вбили дві-три сотні слів, сказали, що «-ga» означає «з ким, чим», тому «koorega» то «з вершками», з тобою вже говорять плакати на вулицях і навіть хлопець в kohvik’у розуміє, що ти хочеш. Тю! та все тут просто!

Четвертий місяць. Життя ніби вже не таке синьо-сіро-чорне, щось тут біліє. І тут [пі-пі-пі] болить зуб і ростуть [пі-пі-пі] волоси. Можна, звісно, взяти машинку і поголити дурну голову, наковтатись завбачливо разом із перцем привезеного ібупрофену, купити квиток і злітати в Київ, бо в підручнику з мови чомусь замість глави про перукаря та лікаря є тільки розділ про погоду — «Сідайте, не бійтесь», каже і маньячно посміхаючись клацає ножицями дівчина...

Читать далее

26 июл. 2017 г.

Гімн

Стоїмо на пікеті біля амбасади русланду, час від часу підходять якісь неадеквати і неадекватки, бо прапори України та гасло «Крим — це Україна» як для чортів ладан. І тут якійсь чолов’яга з перехожих затягує «Ще не вмерла…». Мені то не вперше — приєднуюсь, але розумію, що друзі-естонці, яких зазвичай чути більше, мовчать, бо звідки ж їм це знати. Тож довелось вокально напружитись і виконувати на повні груди від початку до «і покажем, що ми браття козацького роду»

Читать далее

16 июл. 2017 г.

Про активний відпочинок

Тренер вчора зауважив: вага достатня тоді, коли ні про що не думаєш, навіть про те, коли це знущання кінчиться. Те саме з музикою: ґами то просто якась нудота, бо вони не заважають думати, а от коли берешся за вже розібрану п’єсу, то механіка не відволікає, а краса витісняє все стороннє. В результаті ніби і працював (м’язи горять), але встаєш відпочилий
Читать далее

11 июл. 2017 г.

My dear Sergeant

Пишет мне вчерась некий сержант американской армии Ригли, мол, милый сэр, томлюсь, мечтаю, вот вам моя фотка. А я ему: душа моя, ненаглядный, песня рыбки моей, а ничо шо 6129 км меж нами? (проклятая геопозиция и не такое вам расскажет). Ничо, — говорит, — замуж выходи, зажжживём и умрём в один день, как Филемон и Бавкида. Амурчик мой, — пишу, — а где ж ты скитаешься ныне? На краю земли, — ответствует, — в Кабуле, сон мирных моджахедов берегу, думаю о тебе, прям остановиться не могу, только мусический восторг спасает от демонов уныния и разлуки...

В последовавшем пятиминутном перерыве я как раз успел подумать, что если мужик хрен знает откуда вдруг воспылал страстью и говорит о любви, то попросит денег. Et voilà: Огнь сердца моего, — стенает, — купи в магазе гифт-кард iStore, сотри серебряную ленточку и пришли мне кодик, я в свой iPadик песнь любви загружу и буду думать о тебе... My dear Sergeant, you are so predictable!

P. S.: расстояние между Таллинном и Кабулом 4230 км, тогда как до НЙ 6300 — Вруны прокалываются на мелочах

Читать далее

8 июл. 2017 г.

Tallinn Pride

Друзі, Прайд відбувся, відбувся безпечно, 1800 чоловіків і жінок вільно пройшли через Vanalinn. Небо на землю не впало і Ülemiste з берегів не вийшло. Економіка міста отримала додатковий поштовх, адже учасники Прайду платили за готелі, воду, їжу і транспорт, а всі кав’ярні на нашому шляхові були переповнені туристами. Більш того, Таллінн підтвердив свою славу гостинного міста, де раді всім, а це означає, що місто і далі отримуватиме хороші прибутки. Шануймося, бо ми того варті! Celebrate diversity!

Пограємось із цифрами. Певен, естонське PPA, якщо схоче, дасть точнішу оцінку, але як є. Отже, скільки заробив Таллінн сьогодні на Прайді? Всього в марші взяли участь 1800 осіб. Хай іноземців серед них була третина — 600. При в’їзді питають наявність 90 евро на день (це готель, проїзд та їжа) — ціни, звичайно, завищені, та хай хоч яка, але офіційність. Отже, 600*90=54000 евро. Я думаю, що насправді ще більше, бо були не тільки учасники маршу, але й туристи; були місцеві, які в цей день пішли відсвяткувати в кохвіки, і були просто ті, які приїхали не тільки на марш, але зупинилися на кілька днів взяти участь у конференції; були ще витрати організаторів на обладнання концертів і кінопоказів, на охорону тощо. Думаю, що тисяч двісті місто в різній формі отримало. Чи багато це? Середня зарплата по Таллінну складає 1000 евро за місяць. Отже, тільки один ДЕНЬ Прайду є еквівалентом МІСЯЧНОЇ праці від 50 до 200 чоловік, тобто колективу одного заводу
Читать далее

3 июл. 2017 г.

London ja Paris

Kas see on vaba? — спитала мене мила пані про місце поруч. Маленький зал, ледь на 50 крісел, у Väravatorn здивував мене, бо, купивши квиток на Фестиваль барокової музики, я думав, що то буде щось ґрандіозне. Але нє. Ґрандіозність була не в розмірах, а в задумі і виконанні. Звучала переважно застільна музика XVII сторіччя, себто така, яка захоплює не вишуканою гармонією чи примхливими ритмами або тонкою мелізматикою. Ні, навпаки, вона має бути тим, що й сьогодні вабить всіх: вона чітко планує хід часу, вона веде вас через постійну зміну тембрів... Кожен (жінок серед виконавців не було) виконував щонайменше дві чи три функції — в одному номері я пою, в іншому на ударних... Імпровізація і ще раз імпровізація, а Sound the Trumpet Пьорселла то взагалі був правдивий джаз. Ну і публіка: переді мною сиділи німкені, за спиною шепотіли британці, ліворуч притопували естонки і тількі якісь рускоязичниє невідомо нашо сюди приперлись і підпирали собою стіни.
Читать далее