13 лист. 2023 р.

Депресія українських ґеїв та бісексуалів під час епідемії COVID-19

Під час епідемії (як першої, 2020 р., так і другої, 2021 р., хвилі) в Україні було проведено два дослідження, які зокрема зачепили питання вираженості депресивної симптоматики серед ЧСЧ. Докладно результати можна глянути за посиланнями в кінці цієї статті. Тут я покажу два цікавих ґрафіки із цих робіт.

Під час першої хвилі загалом в Україні було зібрано 820 відповіді (онлайн-анкета, яку заповнювали користувачі застосунку «Hornet»). Середній вік респондентів 31 рік (мінімум 18, максимум 85 років). Половина респондентів (53%) є мешканцями Києва або великих міст. Більш ніж третина (38%) охарактеризувала свій соціально-економічний статус як вищий від середнього, приблизно стільки ж (33%) вважають, що їхні доходи дозволяють на доброму чи дуже доброму рівні задовольняти основні потреби, а в 27% опитаних загальний дохід родини достатній, щоби легко звести кінці з кінцями. Половина (50%) мають закінчену або незакінчену вищу освіту. Більшість ідентифікували себе як гомо- чи бісексуальні чоловіки (70%) та цис-ґендерні особи (69%), решта обирали інші варіанти трансґендерної ідентичності. Близько 7% вказали, що вони належать до етнічних меншин, а 5% є імміґрантами. 66 учасників (8%) указали, що зараз живуть з ВІЛ. Обмеження особистої свободи, які було запроваджено владою у зв’язку з карантином, торкнулися 69% опитаних. Загалом у 17% респондентів нема крім власного помешкання бодай мінімального місця (балкону, городу тощо), де можна бути під час карантину на свіжому повітрі.

Від початку коронавірусної кризи самотніми гостро себе відчували 28% опитаних. Разом з тим, частота суїцидальних думок не відрізнялась до та під час епідемії COVID-19, а третина (36%) ЧСЧ мали джерела надії, душевних сил і комфорту.

Щодо стану ментального здоров’я загалом, то 20% опитаних повідомили, що відчували депресію протягом більшої частини попередніх 2 тижнів, 21% — мали відчуття тривоги, 18% повідомили про слабкий інтерес і 11% не могли контролювати занепокоєння. Ці чотири змінні утворюють шкалу ментального здоров’я PHQ-4 [255], в якій більший бал відповідає більшій частоті прояву симптомів розладу, а отримане середнє значення 4,9 (95% ДІ: 4,6–5,2) указує, що опитані в цілому мають слабко виражені симптоми депресивних і тривожних розладів.

Дані свідчать, що значущі відмінності у вираженості симптомів депресивних і тривожних розладів існують тільки між опитаними різного соціально-економічного статусу — у респондентів з меншими прибутками, чи в тих, хто втратив роботу, відчув зменшення зарплати або мусив обмежити своє харчування через епідемію, вираженість депресивних та тривожних розладів лежить в діапазоні помірних проявів, при яких вже існує нагальна потреба в зверненні по спеціалізовану медичну допомогу. Разом з тим, інші (неекономічні) ознаки уразливості (старший вік, належність до етнічних меншин або імміґрантів, низька освіта, ВІЛ-статус, сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність) не продемонстрували значущих зв’язків з вираженістю депресивних і тривожних розладів під час першої хвилі COVID-19 в Україні.

За даними інших країн епідемія COVID-19 збільшила поширеність суїцидальних намірів та спроб серед чоловіків, а також відчутно погіршились показники душевного здоров’я серед загального населення. Проте наші дані не демонструють цього — згідно із самозвітами частота суїцидальних думок під час першої хвилі епідемії не відрізнялась у ЧСЧ від допандемійного періоду. Такі парадоксальні результати — попри обмеження фізичної свободи, які призвели до економічних втрат і зниження життєвого рівня (на прикладі кількості доступного харчування), рівень депресії та тривожності не вийшов за межі помірних відхилень від норми — можуть бути зіставленні з іншим дослідженням ЧСЧ в Україні, виконаним оффлайн 2021 року, яке продемонструвало, що під час поширення варіанту коронавірусу «омікрон» виміряні за допомогою шкали PHQ-9 рівні депресії та тривожності лежали в межах слабких відхилень від норми.

Джерела даних і література

Касянчук М. Прояви соціальної нерівності в зв’язку з епідемією COVID-19 серед чоловіків, що мають секс з чоловіками, і трансґендерних людей в Україні: результати опитування користувачів мобільного застосунку «Hornet» // Український соціум. — 2023. — № 3 (86). — С. 66–86.

Kasianchuk M. et al. Report on the Biological and Behavioral Survey among Men who have Sex with Men 2021 / M. Kasianchuk, I. Titar, S. Salnikov, S. Ohorodnik, R. Kulchynska, Ya. Sazonova, I. Andrianova, O. Sheiko, S. Sichkar, O. Trofymenko. — Mariupol, Kyiv: State Institution «Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine». — 2023. — 108 p.


Читать далее

9 лист. 2023 р.

Мовний ексцес російськомовних ЧСЧ Естонії

В Естонії три різних організації (Інститут розвитку здоров’я, ЕКОМ та ЕМІС) протягом 2010–2017 років опитували гомо- та бісексуальних чоловіків (далі — ЧСЧ) стосовно сексуального здоров’я. Проте анкети цих інтернет-досліджень містили деякі порівнювані питання, зокрема про внутрішню гомонегативність (далі — ВГ). У цьому матеріалі я, базуючись на розрахунках моїх колег (Олексій Шестаковський, Liidia Lõhmus, Kristi Rüütel), покажу один цікавий факт, який стосується того, як вплив відмінних за мовою інформаційних просторів Естонії позначився на ментальному здоров’ї ЧСЧ цієї країни.

Як видно з ґрафіку, вибірки всіх опитувань були невеликими, а досяжний розмір вибірки з часом зменшувався (з 612 у 2009 році до 77 у 2017 році). Деякі респонденти не були включені до аналітичних вибірок через пропущені значення (від 14% у 2013 році до 55% у 2017 році). Таким чином, статистична потужність отриманих результатів була невисокою, а довірчі інтервали широкими. Загалом рівень ВГ опитаних ЧСЧ протягом восьми років (2010–2017) залишався стабільно низьким (1,4–1,8 за шкалою від 0 до 6) без статистичної різниці між результатами опитувань.

Так само стабільним залишався рівень ВГ в розбивці значень за тими соціодемоґрафічними змінними, які були однаково сформульовані в аналізованих опитуваннях (вік, місце проживання, сексуальна орієнтація, наявність і тип постійного партнера). Єдиний виняток — мова респондента (наступний ґрафік).

Як видно, в дослідженні 2013 р. російськомовні ЧСЧ відрізнялись настільки сильно від естономовних, що навіть попри малу наповненість російськомовної підвибірки (N = 23) їхня більша внутрішня гомофобія стала помітною. В інші роки (до та після 2013-го) таких відмінностей не було. На цей період припадає процес прийняття Парламентом Естонії Закону про спільне проживання (09.10.2014 р.), якому в російській федерації передував Закон про внесення змен у статтю 5 ФЗ «Про захист дітей від інформації, що шкодить їхньому здоров’ю і розвитку» та окремі законодавчі акти РФ з метою захисту дітей від інформації, що пропагує заперечення традиційних сімейних цінностей (т. з. «Закон про ґей-пропаґанду», 27.06.2013).

Регулярні репрезентативні опитування, проведені в Естонії Центром прав людини, показують, що щодо ставлення до ЛГБТ населення країни стабільно різко розділене за мовною ознакою. З іншого боку, спираючись на те, що антигомосексуальна риторика є частою частиною консервативного антиєвропейського дискурсу як в самій Естонії, так і в сусідній росії, закономірно припустити, що причиною відмінностей між естоно- та російськомовними можуть бути гострі суспільні дебати, які супроводжували російськомовний інформаційний простір при обговоренні планів російської федерації заборонити т. з. «пропаганду гомосексуальності» (2011–2013 рр.), а також ті, що розгорнулися перед ухваленням парламентом Естонії в 2014 році Закону про реєстроване партнерство. Водночас, прийняття Естонією Закону про спільне проживання в 2014-му могло дещо нормалізувати ставлення до гомосексуальності в країні і таким чином знизити ВГ російськомовних ЧСЧ до такого рівня, коли її відмінності від ВГ естономовних респондентів знову стали статистично незначущими.


Читать далее

8 лист. 2023 р.

Спадок на ТОТ. Маріуполь

Якби не почалась війна, то цієї, як і багатьох інших історій, не було б. Це трюїзм. Але не є трюїзмом те, як далі реаґують причетні, себто Україна та її чиновники.

Отже, в де-факто на той момент окупованому Маріуполі помирає мій батько. Смерть можна було б назвати природною, якщо відсутність медичної допомоги такою є. Сусіди ховають його біля будинку — єдина на той момент доступна опція. Я, живучи в іншому районі, дізнаюсь про це постфактум, коли стало можливо пройти по вулицях. Дізнався, сфотоґрафував те місце, прибрався наскільки можливо в квартирі... Ці всі перипетії, якщо треба, то є моє інтерв’ю Остапові Дроздову (https://www.youtube.com/watch?v=QVXQszHV_Og) і мій Маріупольський щоденник в Додатку до моноґрафії (https://www.researchgate.net/publication/371110543_Ukrainian_LGBT_in_the_context_of_the_war).

Ще будучи на фільтрації в Донецьку я подав заяву в поліцію про смерть, а оскільки всі свідки Маріуполі і тіло там-таки, то формально це заява про розшук безвісти зниклого. Це 27 квітня 2022-го. Далі — тиша, прийняли і прийняли.

20 вересня 2023-го, себто за півтора роки, випадково дізнаюсь про те, що потрібен Витяг з реєстру зниклих безвісти за особливих обставин. ОК, перевіряю наявність батька в Реєстрі, звісно не знаходжу (не здивований, бо поліція з поліцією і МВС з МВС даними ніяк не обмінюються), пишу вже на нову адресу лист про надання Витягу з реєстру. І знов тиша — отримали, не отримали, не моє хлопське діло знати.

Законом визначений термін в 30 днів для відповіді, спокійно чекаю і знову не дивуюсь, коли нічого не отримую. Тому 20 жовтня 2023-го пишу ще один, вже роздратований лист на міністра. Стається чудо, за годину мені відповідають, що вони ще працюють.

Ще за 10 днів, 30 жовтня, знову нагадую, бо чомусь йож птиця горда — не пхнеш, не злетить. 31 жовтня стається неймовірне — сонечки всю ніч писали і нарешті зробили Витяг про те, що нічого нема. Дякую. Рік вони нічого не робили. І не зробили.

Починається друга глава: власне оформлення спадщини, маленької квартири без вікон і дверей на околицях вже давно зруйнованого та окупованого міста. Хто там заселився, не знаю, але хай — оформлення спадщини потрібне не для продажу. Спадщина потрібна на момент звільнення і виганяння поганою мітлою тих, хто туди вселився, якщо раптом такі є.

Пишу одному нотаріусу, другому, третьому — не беруть. Пишу на т. з. гарячу лінію Мінюсту. Наш фантастичний діалог можна було б розібрати на цитати: консультантка Ірина (юристка, працівниця Мінюсту):

— не читає питання,

— не знає, що Маріуполь — окупований і весь час мене направляє то до державних органів за «місцем відкриття спадщини», то рекомендує «отримати спадщину за місцем її відкриття».

Ну і вішенка на торті: коли таки з’ясувалось, що треба йти до суду, то назва суду — тадам! — Ленінський районний суд м. Дніпропетровська. Декомунізація? — Мінюст не чув, не панська ця справа.

Що зараз по факту: відповідей я так і не отримав, зате знову не здивувався — останнє, що потрібно Україні, це люди. Ходють тут, мішають. Дякую, дуже дякую! Саме тому я не вірю ні в які реформи — головне для нас це бити себе п’ятою в груди і пишатись. Можна створити десять тисяч електронних сервісів, чат-ботів та інших офісів реформ, написати плани відновлення і повернення. Але працювати вони будуть рівно так, як раніше: б’ючи себе п’ятою в груди та пишаючись.


Читать далее

Ставлення населення Таджикістану до гомосексуальности, 2005 рік

На жаль, кількісних даних, які б показували ставлення населення Таджикістану до ЛҐБТ-проблематики, надзвичайно мало. Хоч міжнародні наукові проєкти на кшталт WVS включають таджицьку вибірку, однак питання, пов’язані з ЛҐБТ, таджицька частина масивів не містить (дослідницька команда пояснює це тим, що респонденти відмовляються відповідати на пов’язані з ЛҐБТ питання або взагалі припиняють участь у дослідженні). Інший науковий проєкт, Центрально-азійський барометр (https://www.ca-barometer.org), який реалізує з 2017 р. двічі на рік репрезентативні опитування населення всіх пост-радянських країн Центральної Азії, теж не включає в анкету питання з ЛҐБТ-проблематики. Єдине, що мені вдалось знайти, — опитування 2005 року в рамках Азійського барометра, який пропонував своїм респондентам (дорослі віком від 20 до 59 років) визначитись зі ставленням до твердження «Гомосексуальність є виправданою» за шкалою від 1 — ніколи до 10 — завжди. Дослідження охопило всю територію країни, включно з Гірсько-Бадахшанською автономною областю (ГБАО).

Як видно з ґрафіку, в цілому тільки абсолютна меншість була згодна із запропонованим твердженням, тоді як переважна більшість схилялась до полюсу різкого заперечення (середнє 2,84), при цьому відмінностей між чоловіками і жінками не було.

Натомість існують суттєві реґіональні відмінності — столиця країни та її Північ (досить урбанізована та багата Соґдійська обл. з найбільшим її містом Худжанд межує з Узбекістаном і Киргизстаном) характеризувались майже нейтральним ставленням до гомосексуальності, тоді як аґрарні Південь, Центр (РРП — райони республіканського підпорядкування) та, особливо, ГБАО (слабкорозвинений Схід країни), які межують з Афганістаном, були найбільш консервативними. Крім того, є яскраві відмінності між різними віковими ґрупами — старші менш схильні приймати гомосексуальність, ніж молодші.

Джерела даних

Inoguchi, Takashi. AsiaBarometer, 2005. Ann Arbor, MI: Inter-university Consortium for Political and Social Research [distributor], 2022-02-24. https://doi.org/10.3886/E149101V5

WWS: https://www.worldvaluessurvey.org/WVSOnline.jsp


Читать далее

7 лист. 2023 р.

Історія в двох ґрафіках

Коли я тільки починав займатись питаннями ЛҐБТ в Естонії, то мені здавалось, що нічого нема — ну які-такі ЛҐБТ-дослідження в країні, яка вся промістилась би в один Донецьк (або в два Маріуполі)?! Але ж ні, сюжетів тут вже на 200 сторінок дисертації набирається. Сюжетів не завжди компліментарних для естонців. Нижче, з допомогою двох ґрафіків я покажу, як заганяння третини населення в ґетто відбивається в темі, яка геть ніяк не пов’язана з національними комплексами, себто на ЛҐБТ-проблематиці.

Що відомо? Всі опитування Естонського центру прав людини і Фонду «Ліберальний громадянин» показують, що естонські естонці або естономовні (це не одне і те саме, але здебільшого відмінностей мало) значно ліберальніше сприймають будь-яку ЛҐБТ-проблематику (в тому числі одностатеві шлюби, виховання дітей одностатевими парами тощо), ніж естонські руські/українці/білоруси (або російськомовні). Щоби переконатись, можете глянути інтерактивні ґрафіки тут (https://humanrights.ee/teemad/vordne-kohtlemine/eesti-elanike-hoiakud-lgbt-teemadel/).

В чому проблема? Загадошна руська душа? Вроджена слов’янська гомофобія? — Аж ніяк! Погляньмо на перший ґрафік, на якому представлено три опитування Всесвітнього дослідження цінностей (естонська частина).

Чи є різниця за мовою? — Безумовно є. Чи завжди вона була? — Ні, точки 1995 року співпадають, тобто тоді і естонські естонці, і естонські русь однаково погано ставились до гомосексуальності в суспільстві. А далі естонські естонці еволюціонували в бік більшої толерантності, а естонські руські, принаймні аж до 2019 р. не мінялись, зберігаючи установки пізнього совку.

То може це якесь одне таке дослідження? Ну помилились 1995 року, з ким не буває. — На щастя, ні, є цілком собі незалежне підтвердження. І воно на другому ґрафіку.

2000 року фінська дослідниця Elina Haavio-Mannila в рамках вивчення сексуальності населення Естонії зібрала репрезентативні дані (N = 1031) про ставлення людей до державних реґуляцій у сфері інтимного, зокрема гомосексуальності. Твердження, ступінь згоди з яким зображено на ґрафіку, звучало як «Гомосексуальна поведінка у стосунках між дорослими є приватною справою, до якої влада чи законодавство не повинні втручатись» (шкала від 1 — повністю згоден до 5 — повністю не згоден). І нас тут цікавить, як до цього твердження поставились естоно- та російськомовні. Однаково!

З результатів Центру прав людини ми бачимо, що 2012 року вже різниця була. Більш того, за даними Всесвітнього дослідження цінностей (вище) ця різниця була вже 2008 року. Отже, між 2000-м і 2008-м щось сталось.

Слід нагадати, що саме 2000 р. президентом російської федерації стає володимир путін і хоч радикально-консервативний ухил російської офіційної ідеолоґії починається 2004 р. [20], власне різка державна антигомосексуальна риторика набуває форми закону з 2013 р. та транслюється через державні і недержавні ЗМІ російської федерації, стаючи в такий спосіб частиною інформаційного простору тих країн, де знання російської мови є поширеним. В Естонії продукцію російські ЗМІ споживають здебільшого люди, чия рідна мова не є естонською, а недовіра до Естонії як держави, поширена з історичних причин серед російськомовної громади країни, призводить до фактичного домінування російських ЗМІ і трансльованих ними установок у інформаційному просторі російськомовних мешканців Естонії.

Таким чином, потрібно було приблизно 5 років (2004-2008) промивання мізків, щоби естонські руські почали відрізнятись від естонських естонців конкретно в ставленні до гомосексуальности. Почасти вина тут лежить і на естонцях — саме вони системною політикою відторгнення і майже всеохопної дискримінації зробили в країні руське як інформаційне, так і політичне ґетто. І, до речі, продовжують робити. З тою тільки різницею, що до 300 тис. російськомовних додались ще 40 тис. біженців з України...

І останнє питання: чи це навічно? — На щастя, ні. Я обіцяв два ґрафіки, але бачу, що потрібен третій — опитування на замовлення Фонду «Ліберальний громадянин» (https://salk.ee). Дані стосуються періоду з кінця 2020 р. по серпень 2023 р. (дані не є публічно доступними, але Фонд «Ліберальний громадянин» дозволив авторові використовувати бази проведених опитувань у пов’язаній з ЛҐБТ частині (комунікація з очільником Фонду Tarmo Jüristo).<\p>

Як видно, позиції двох громад останнім часом почали зближатись — естонські руські наганяють естонських естонців. Є, звісно, інші опитування, які це зближення також фіксують. І це дає надію

Джерела даних і література

Haavio-Mannila, Elina (University of Helsinki): Estonian Sex Survey 2000 [dataset]. Version 1.0 (2003-10-10). Finnish Social Science Data Archive [distributor]. http://urn.fi/urn:nbn:fi:fsd:T-FSD1244

WWS: https://www.worldvaluessurvey.org/WVSOnline.jsp

Auers, D. (2015). Comparative Politics and Government of the Baltic States : Estonia, Latvia and Lithuania in the 21st Century. Palgrave Macmillan.

Pelz, M. (2014). Europeanization, Party Systems, and LGBT Rights: The Cases of Estonia, Latvia, Montenegro, and Serbia. Department of Political Science University of Toronto.


Читать далее