19 дек. 2009 г.

Анализ социальных сетей: основные понятия



Нашёл замечательную статью (на англ.), в которой один из авторов пакетов для работы с сетевыми данными в R — Carter T. Butts — доступно излагает основные понятия и концепции сетевого анализа.

Butts C. T. Social network analysis: A methodological introduction // Asian J. Soc. Psychol. — 2008. — Vol.11. — P.13-41.




На русском языке такого рода пролегомены можно найти в диссертации и учебнике Галины Витальевны Градосельской.

Градосельская Г. В. Сетевые измерения в социологии: Уч. пос. — М.: Издат. дом «Новый учебник», 2004. — 244 с.

Читать далее

12 дек. 2009 г.

R для сетей: краткое руководство

Свободный перевод с сокращениями материала Hunter D. R for networks: A short tutorial [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.stat.psu.edu/~dhunter/Rnetworks/

Одной из наиболее важных особенностей языка R является его расширяемость. Много разных учёных создали пакеты для R и выложили их в открытом доступе (архив CRAN). Среди прочих там есть и пакет network, который можно установить, набрав в командной строке R (при подключённом интернете!)

>install.packages ('network')



После того, как пакет установлен, его следует запустить командой

>library(network)

Сеть данных

Рассмотрим небольшую часть огромной сети, состоящей из 10000 узлов, в котором рёбра означают (гетеро)сексуальные отношения между соответствующими узлами. Поскольку контакты женщина-женщина и мужчина-мужчина из этой сети убраны с целью её упрощения, рассматриваемую сеть можно считать бимодальной (т. е. такой, узлы в которой условно делятся на два подмножества, внутри которых нет рёбер). Все контакты (рёбра нашего графа) являются неориентированными. В начале этого моделирования 5 случайно выбранных «семян» (четверо белых мужчин и один чёрный мужчина) инфицированы какой-то гипотетической ЗППП, которая может со 100%-й вероятностью передаваться при контакте. В нашей модели есть только две расы, при этом пропорции полов и рас среди 10000 узлов сети были выбраны так, чтобы репрезентировать определённый набор данных. В конце моделирования, соответствовавшего 3600 дням, были инфицированы 256 узлов.

У каждого узла есть несколько связанных с ним атрибутов. Введём их в R помощью команды read.table:

>help(read.table) # Взгляните на варианты. Обратите внимание на значения по умолчанию.

>nodeinfo=read.table("http://www.stat.psu.edu/~dhunter/Rnetworks/nodal.attr.txt",head=T)


Мы можем использовать объект nodeinfo, который мы только-что создали, чтобы узнать характеристики этих акторов — но об этом позже. Для начала давайте взглянем на список рёбер в нашей сети:

>myedges=read.table("http://www.stat.psu.edu/~dhunter/Rnetworks/edgelist.txt")

Объект myedges представляет собой матрицу из двух столбцов. В каждой строке женщинам и мужчинам (узлам сети) присвоены идентификаторы узла. Мы можем узнать размеры этой матрицы:

>dim(myedges)

Теперь давайте узнаем немного больше об объекте nodeinfo. Названия столбцов:

>names(nodeinfo)

Мы можем, например, ещё определить число людей каждой расы в этой сети:

>table(nodeinfo$race) # Эти все 3 команды эквивалентны
>table(nodeinfo[,2])
>table(nodeinfo[,"race"])


Или же мы можем посмотреть двумерную таблицу раса-пол:

>table(sex$nodeinfo,race$nodeinfo) # Такую таблицу трудно читать, поэтому нужно добавить заголовки:
>table(sex=nodeinfo$sex, race=nodeinfo$race)


В R есть потрясающие графические возможности (нужно, правда, потратить много времени на изучение всех тонкостей так, чтобы виртуозно манипулировать ими и получать на выходе именно то, что Вам нужно). Мы, напр., можем сделать гистограмму времени заражения или сравнить время заражения по признаку расы с помощью команды boxplots:

>boxplot(nodeinfo$time~nodeinfo$race)

Создание сети объектов

Помните команду library(network)? Теперь у нас есть ряд инструментов, с помощью которых мы можем работать на сетевых объектах. Давайте начнём с создания такого объекта:

>diseasenw=network(myedges)

Мы можем построить эту сеть:

>plot(diseasenw)



Заметьте, что наличие стрелок на рисунке указывает на то, что наша сеть является направленной (построение направленных сетей задано в функции network() по умолчанию, но это легко изменить). Кроме того, давайте включим в рисунок чуть больше информации об аттрибутах узлов и укажем, что наша сеть бимодальна. В дальнейшем, мы проведём разделительную линию между узлами одного типа и узлами другого типа, в этом случае такая граница пролегает по самому большому номеру узла женского пола (т. е. для того, чтобы указать программе, что сеть бимодальна, нужно указать тот номер, до которого узлы будут считаться женскими, а после которого — мужскими):

>diseasenw=network(myedges,directed=F,bipartite=132,vertex.attr=nodeinfo)

Построим рисунок снова:

>plot(diseasenw)



Можно ещё очень многое поменять на полученном рисунке. Для того, чтобы узнать об этих возможностях, следует познакомиться с документацией для команды plot (наберите help(plot) в командной строке R).

Например, если нам нужно цветом узлов обозначить расы, а их формой — пол, то следует записать:

>plot(diseasenw, vertex.col=3-nodeinfo$race,vertex.sides=2+nodeinfo$sex,main="Кружки суть женщины, треугольники — мужчины")




Читать далее

1 нояб. 2009 г.

Участие в III Конференции по вопросам ВИЧ/СПИДа в Восточной Европе и Центральной Азии


Представитель нашей организации принял участие в работе III Конференции по вопросам ВИЧ/СПИДа в Восточной Европе и Центральной Азии, которая проходила в Москве 28-30 октября 2009 г.

В программе работы первого дня Американо-российского научного семинара по профилактике ВИЧ по секции «Социо-поведенческие исследования в науке: вклад социо-поведенческих исследований в разработку стратегий профилактики ВИЧ-инфекции» были представлен ряд исследований, связанных с группой МСМ (С. Максимова, Б. Сергеев), а также с практикой использования анализа социальных сетей для понимании динамики распространения ВИЧ в группах риска (К. Латкин). В ходе плодотворных дискуссий и конструктивного диалога были установлены научные связи с профессором Карлом Латкин (Carl A. Latkin, Department of Health, Behavior and Society, Bloomberg School of Public Health, Johns Hopkings University). Тёплые слова поддержки и понимания, а также намерения дальнейшего научного сотрудничества прозвучали из уст замечательного ученого, профессора социологии Синтии Бакли (Cyntia J. Buckley, IC Institute, The University of Texas at Austin). С доктором Борисом Сергеевым обсуждались методологические аспекты и результаты исследования МСМ в России (Population Services International/Russia). Презентации исследований и обзоров в скором времени будут выложены на сайте оргкомитета Конференции.

Результаты работы нашей организации совместно с «Альянсом по ВИЧ/СПИДу в Украине» были представлены постерным докладом:


Дебелюк М. И., Касянчук М. Г., Лещинский Е. Б., Варбан М. Ю., Довбах А. В. Привлечение новых клиентов в проекты по профилактике ВИЧ среди МСМ через сайты знакомств: результаты операционного исследования // Сборник тезисов Третьей конференции по вопросам ВИЧ/СПИДа в Восточной Европе и Центральной Азии, 28-30.10.2009, в 2х тт. — Т.1. — М.: РОО «СПИД инфосвязь», 2009. — С.244-245.

В рамках второго дня Конференции мы приняли участие в работе cателлита «Мужчины, практикующие секс с мужчинами, сексуальное разнообразие и ВИЧ: вопросы, политика и ответные меры».

Сопредседателем сателлита был Шейх Трэор (Старший советник по вопросам политики по сексуальному разнообразию, Программа развития ООН (UNDP)). Утром того же дня он выступил с докладом на пленарном заседании с докладом «Обзор эпидемии и ответных мер в ЛГБТ-сообществе». На сателлите прозвучали обзоры исследований распространения ВИЧ среди МСМ в странах региона (Смилька де Люсси, Свилен Конов, Ирина Дебальд). Выступление Мартина Донахью, представителя Глобального Фонда, было посвящено приоритетным направлениям работы по профилактике ВИЧ среди МСМ в регионе.

В ходе обсуждений были установлены научные контакты с Еленой Вовк, представительницей Европейского бюро ВОЗ, Ириной Дебальд, Координатором МСМ проектов РОО «СПИД-Связь».

На третий день участники конференции подводили её итоги. Было принято Итоговое заявление Третьей конференции по вопросам ВИЧ/СПИДа в Восточной Европе и Центральной Азии. В разделе «Действия по укреплению достигнутых результатов» этого документа, в частности говорится: «... обеспечить разработку и реализацию программ профилактики и лечения ВИЧ-инфекции с учетом потребностей наиболее уязвимых групп населения, включая ... мужчин, практикующих секс с мужчинами ..., с максимальным охватом услугами профилактики этих целевых групп, разработать и усовершенствовать комплексные программы, направленные на МСМ.»

В целом, участие в конференции открыло перед ГО «Донбасс-СоцПроект» новые перспективы и направления работы. Так, мы получили возможность усовершенствовать имеющиеся исследовательские инструменты, уточнить полученные результаты в области ВИЧ-сервиса для МСМ.

Мы благодарим Оргкомитет Конференции за предоставленную стипендию.

Дополнительная информацию об участии украинской делегации в Конференции.

Читать далее

29 окт. 2009 г.

Расчёт и интерпретация отношения рисков

Относительный риск (RR, relative risk, risk ratio) — более прямое, чем отношение шансов (OR), сравнение меры вероятности в двух группах, известен также как отношение рисков. Относительный риск является просто отношением двух условных вероятностей.

Как и отношение шансов, отношение рисков, равное 1, означает, что событие примерно равновероятно в обеих группах. Отношение рисков, большее 1, означает, что событие произойдёт, скорее всего, в первой группе.

X-X+
Y-a/(a+b)b(a+b)
Y+c/(c+d)d/(c+d)


Отношение рисков для события Х- определяется по следующей формуле:

RR = [a/(a+b)] / [c/(c+d)]

Пример

В исследовании младенческой смертности получена следующая таблица условных вероятностей

Умершие, %Выжившие, %Всего, %
Низкие вес при рождении11,988,1100
Высокий вес при рождении0,699,4100


Отношение рисков ранней смертности RR = 11,9 / 0,6 = 19,8

Большое значение отношения рисков показывает, что группа родившихся с низким весом имеет более высокий риск ранней смертности по сравнению с группой родившихся с низким весом.

Важно понимать, чем OR и RR отличаются в интерпретации. RR указывает на значимость отличий вероятности наступления события в присутствии и в отсутствии фактора риска, тогда как OR указывает на разницу вероятностей присутствия фактора риска при разных условиях.

P.S.: этот текст является свободным переводом части материала http://www.childrens-mercy.org/stats/definitions/or.htm с дополнениями из статьи Spitalnic S. Risk Assessment II: Odds Ratio // Hospital Physician. — 2006, January. — P.23-26.




Читать далее

25 окт. 2009 г.

Расчёт и интерпретация отношения шансов

Отношение шансов (OR, odds ratio) — это широко используемый статистический показатель, позволяющий сравнивать частоту воздействия факторов риска в эпидемиологических исследованиях. Отношение шансов является ретроспективным сравнением влияния данного фактора риска на две группы лиц.


Термин «шанс» пришёл из азартных игр и означает отношение числа выигрышей к числу проигрышей или, другими словами, отношение числа случаев, когда событие наступило, к числу случаев, когда оно не наступило.

Расчёт отношения шансов

Расчёт отношения шансов для набора данных несложен: необходимо построить таблицу сопряжённости так, чтобы в первой строке стояла группа испытуемых, а в первом столбце — фактор риска.

Рассмотрим первый пример

Представьте, что Вы решили провести обследование мутации в гене X, предположительно вызывающего некую болезнь. Вы проанализировали гены однородных групп заболевших и здоровых и нашли, что распределение мутаций выглядит так (табл. 1):

Таблица 1.
Наличие мутацииОтсутствие мутацииВсего
Группа заболевшихA = 332B = 164496
Контрольная группа (оставшиеся здоровыми)C = 230D = 262492
Всего562426988


Сначала необходимо вычислить вероятность воздействия факторов риска (в данном случае, наличия мутации) в группе заболевших и в группе оставшихся здоровыми. Шанс того, что фактор риска есть в этих группах, рассчитывается так:

Шанс найти мутацию в группе заболевших = (A x (A + B))/(B x (A + B)) = A/B = 332/164 = 2.0244
Шанс найти мутацию в контрольной группе = (C x (C + D))/(D x (C + D)) = C/D = 230/262 = 0.8779

Затем следует найти OR путём деления шансов найти мутацию в группе заболевших и в контрольной группе:

OR = 2.0244/0.8779 = 2.306

Если свести все эти действия в одну формулу, то получим

OR = (A/B)/(C/D) = (А x D)/(В х С) = (332×262)/(164×230) = 2.306

... и это именно та формула, которая используется для определения OR.

Рассмотрим второй пример

Предположим, что в выборке из 100 мужчин 90 пили вино в предыдущую неделю, а в выборке из 100 женщин только 20 пили вино в тот же период (табл. 2).

Таблица 2.
ПилиНе пилиВсего
МужчиныA = 90B = 10100
ЖенщиныC = 20D = 80100
Всего11090200


Шанс мужчины быть в группе пивших вино 90:10 или 9:1, в то время как шанс женщины быть в группе пивших только 20:80 или 1:4 (0.25:1). Отношение шансов, таким образом, 9/0.25 = 36 показывает, что мужчины склонны гораздо чаще пить вино, чем женщины.

Расчет OR (воздействия фактора риска) является хорошим инструментом, но поскольку он основан на выборке, то он является не более чем оценкой. Точность этой оценки отчасти зависит от размера выборки, и, в целом, чем больше выборка, тем правдоподобнее оценка (хотя следует с большой осторожностью подходить к интерпретации OR в исследованиях с огромными размерами выборки). По этой причине кроме расчёта OR обычно вычисляют и стандартное отклонение (SE) с доверительным интервалом (p) 95%.

Есть несколько различных способов расчёта SE при заданном p для отношения шансов. Приведём один из них:

при p = 95% ln(SE) = 1.96(1/A + 1/B + 1/C + 1/D)^0.5

Для первого примера:

при p = 95% ln(SE) = 1.96(1/332 + 1/164 + 1/230 + 1/262)^0.5 = 0.25760567, соответственно

OR ± SE = от e^0.57790875 до e^0.25760567 или от 1.7823073 до 2.9835686

Для второго примера:

при p = 95% ln(SE) = 1.96(1/90 + 1/10 + 1/20 + 1/80)^0.5 = 0.817

OR ± SE = 36 ± 2.26

В этих примерах доверительный интервал составляет 95%, но если нужно воспользоваться другой шириной доверительного интервала, то следует заменить 1.96 в уравнении соответствующим стандартным для нормального распределения значением.

Интерпретация отношения шансов

Предполагаемый фактор риска является значимым (т. е. с большой вероятностью вызовет наступление события, напр. болезнь), если OR больше единицы.

Следует иметь в виду, что само по себе значение OR нечувствительно к размеру выборки (напр., если во втором примере мы используем вдесятеро меньшие значения, то тоже получим OR = 36), однако от размера выборки зависит размер стандартного отклонения (так, во втором примере при вдесятеро меньших значениях мы вместо 2.26 получим SE = 13, т. е. ошибка измерения составит 37%).

Примечания

1. Этот материал является вольным переводом странички http://slack.ser.man.ac.uk/theory/association_odds.html с добавлением примера из http://en.wikipedia.org/wiki/Odds_ratio
2. В доступной форме эти вопросы изложены в Британском медицинском журнале за 2000 г.
3. Ошибки, возникающие при некритичном применении OR, рассмотрены в статье http://www.jstor.org/pss/3582428
4. Cм. тж. материал «Odds ratio. Отношение шансов и логистическая регрессия» Александра Виноградова.

Читать далее

18 окт. 2009 г.

Боец невидимого фронта (попытка психологического анализа)

Лещинский Е. Б., Малыгин М. С., Касянчук М. Г.

Психология. — 2003. — № 1(43). — С.15-18.

Окружающий мир постоянно являет нам события, которые с упорством элементарных частиц вырываются из причинно-следственных связей. Иногда ощущение уже виденного (déjà vû) не покидает нас очень долго, и мы не в состоянии отделаться от впечатления, что воспринятые нами события и люди — это какой-то нелепый повтор во Вселенском фильме.





С такой точки зрения сюжет фильма «Бойцовский клуб» («Fight club») является аллюзией на события, произошедшие в Нью-Йорке в памятный сентябрьский день 2001 года. Только аллюзия предвосхитила события. Падающие небоскрёбы в кадрах телевизионного репортажа и художественного фильма поражают своей синхронностью и одной сюжетной линией постановки.

Совсем не хочется уподобиться кинокритику и с цейсовской точностью рассматривать художественные достоинства и недостатки работы режиссёра, сценаристов, актёров и прочих причастных к появлению этого шедевра. Будем анализировать увиденное как своеобразный этнографический отчёт о жизни современного американца, да и западного человека вообще.

Первый вопрос, который начинает вас мучить где-то после первой трети фильма — как это Голливуд снял ТАКОЙ фильм. Фильм, в котором клерк автомобильной компании, одинокий, страдающий человек, превращается в руководителя террористического подполья, действующего на всей территории США. Непонятно, как нужно относиться к антисоциальным (именно таковым, а не антиправительственным или антигосударственным) действиям участников проекта «Разгром», начиная от мелкого хулиганства («а что он вытворял с грибным соусом!»), разгрома кафе, и заканчивая взрывами небоскрёбов. Непонятно, почему нагнетается впечатление, что любые революционные или радикальные действия вообще неизбежно должны иметь профашистский облик [1]. То ли чтобы запугать обывателя (по принципу «лекарство хуже болезни») и отвратить его даже от молчаливого одобрения того или иного радикализма, то ли чтобы спровоцировать (в реальности) такие антисоциальные действия, которые без труда могут быть пресечены карательными органами государства. То ли и то, и другое вместе.

Итак, начнём с начала, то есть с Рассказчика. Против чего протестует этот человек? Против тупой бюрократии, против одиночества, против утраты себя. Протест этот протекает не на рафинированном уровне психоаналитического триллера. Отнюдь. Именно разум выступает разъединяющим элементом, который пытаются перебороть западные люди. Это не «бунт против разума», которым пугают футурологи. Это, скорее, уход, избегание рационально-утилитаристской и потребительской зацикленности, зависимости от имущества.

Главный герой лишается своего дома, вещей и документов из-за взрыва. Этот взрыв — осознание очень тонких проблем и тенденций. Это, во-первых, психофизиологическая проблема — бессонница; во-вторых, психологическая — очень острая потребность в признании; в-третьих, патопсихологическая — раздвоение личности; в-четвёртых, социальная — атомизм, тяга к общности, проблема идентификации себя как мужчины.

Казалось бы, в схеме голливудского боевика нет места столь глобальным и академическим проблемам. Но, оказывается-таки, есть, если только этот боевик отражает реальность. Давайте присмотримся к каждой из затронутых проблем.

Итак, бессонница. Она, в конце-концов, приводит к раздвоению личности Рассказчика — появляется ещё одна персона — Тайлер Дёрден (его очень хорошо сыграл Бред Питт). Эта личность есть полная противоположность нашему клерку, он (его мечты, стремления, его идеал) самоуверенный, не знающий отбоя у женщин [2], привлекательный и решительный. Именно этот образ становится виртуальной реальностью, доступной и данной в ощущениях только нашему клерку. Ему кажется, что он спит, но на самом деле он работает за того «другого».

Немного отойдём от «Бойцовского клуба». Сама идея бессонных маньяков получила в последние годы определённое распространение. В 1994 году писатель Коул Перримен создал свои «Смертельные игры» (Cole Perriman, «Terminal Games»), в которых ключевую роль играет некий мистер Огги (Mr. Oggy). Этого человека нет в реальности. Он — результат деятельности участников игры «Бессономания». В ней каждый игрок имеет своего электронного двойника — «другого». Но виртуальный мир оказывается не таким уж и пассивным. Подкрепляясь бессознательными устремлениями игроков, игра формирует мистера Огги, а он, в свою очередь, контролирует поведение реальных людей по эту сторону экрана.



Коул Перриман в своей книге приводит одну интересную мысль (её, видимо, позаимствовали авторы фильма). Это идея учёного-психиатра Даниела Деннета (Daniel Dennet), которая заключается в том, что когда шизофреники слышат голоса, то на самом деле они слышат собственную субвокальную речь. Получается, что слуховые галлюцинации шизофреников (а ведь главный герой «Бойцовского клуба» что-то, засыпая, шепчет!) — это шёпот их тела.

Вторая, немаловажная проблема — потребность в признании и самоутверждении. Не зря эти характеристики занимали главное положение в мотивационной иерархии А.Маслоу (A.Maslow). Недостаток этих чувств приводит главного героя в различные группы взаимопомощи соматических больных, среди которых он чувствует себя уверенно, ибо ничем серьёзно не болен, а всего лишь симулирует (тенденция не воспринимать проблемы тела всерьёз [3]). Кроме того, посещение групп решает проблему его одиночества и бесцельно-виртуального существования.



Примечательно, что наш герой оказывается на группах встреч мужчин, подвергшихся частичной кастрации (удалению одного из яичек). Повторяя вместе с ними девиз: «Я такой как все мужчины», клерк, видимо, пытается избавиться от чувства своей мужской неполноценности, некой социальной кастрации. Иначе, авторы фильма подсовывают нам (возможно непредумышленно) вариант развития эдипового комплекса, когда главный страх мальчика (страх, что отец, защищая свои сексуальные права на мать, оскопит его) сбылся.

Откуда же берётся эта отчуждённость и пустота индивидуального существования? Если обратится к работам Эриха Фромма (E.Fromm), очень тонко и подробно анализировавшего кризисные являения западного (американского в т. ч.) общества, то можно видеть, что корень проблемы лежит в капиталистической экономике [4]. Человек очень сильно отчуждён от результатов своего труда: рабочий, который производит продукт, ему не принадлежащий, и менеджер, который этот продукт перераспределяет. На это накладывается чрезвычайно сильная ориентированность жизни современного американца на потребление. Капитализм, как извествно, превращает всё и вся (людей, в том числе) в товар, который оценивают и продают на глобальном рынке.

А товар, понятное дело, должен быть стандартизирован, удобен в пользовании, красиво упакован и снабжён этикеткой. Следовательно, на рынке труда не место индивидуальному разнообразию, поведение человека должно быть предказуемо (управляемо, причём так, чтобы создавалось ощущение полной свободы [5]), и каждому должна быть выдана строгая и функциональная форма: менеджеры — в белых сорочках и чёрных галстуках, рабочие — в синих комбинезонах, вояки — в хаки, а террористы — в безликих масках. При таком подходе разрушение личности неизбежно.

Но ведь индивидуальные отличия никуда не деваются, их лишь прикрывает упаковка, видимость, маска [6]. Беда в том, что эту маску мы принимаем за лицо. Виртуализация бытия, как побочный продукт капиталистического производства, неизбежна. Особенно ярко это проявляется у менеджеров, которые по определению далеки от производства. Наш герой именно таков.

Отчуждение, о котором идёт речь в фильме, лежит очень глубоко. Оно разделяет организм на рационально-виртуализированную сущность (маску) и тело, которого как бы нет. Но тело не исчезло. Оно пытается докричаться и достучаться (пусть даже кулаком) до «воспарившего сознания», но тщетны попытки осуществить это днём, когда человек бодрствует. И тогда тело начинает шептать ночью...

Появляется очередная проблема — раздвоение. Н. Кетрин Хейлз (N. Katherine Hayles) пишет: «Можно представить, что пользователи (программы „Бессономания“ — прим. наше) особенно, когда они утомлены (не забываем, что они страдают бессонницей), переходят на субвокализацию, слышат свои голоса с экрана, когда проецируют на своих „других“ тревоги, желания и даже другую личность» [7].

Субвокализацию можно рассматривать как механизм оживления другой личности, и он может сработать без помощи компьютера. Главный герой формирует «другого» (Тайлера Дёрдена), слушает его, советуется с ним, ревнует, работает и убивает, обретая при этом свою целостность. Причина возникновения этой второй личности как раз и состоит в отсутствии контакта с телом, а виртуальное существование человека позволяет проделывать с ним вещи пострашнее всяких взрывов.

Итак, тело заявляет о себе через боль (очень важный сигнализатор угрозы существованию), драку и борьбу, драку с самим собой. Может показаться, что сам подход к обретению целостности самого себя банален или физиологичен, т. к. базируется на активизации подсознательных реакций и архаичных форм социализации, однако именно с этими явлениями связана, в частности, ситуация постмодерна [8, 9].

Подойдём к проблеме более грубо — с позиций социологических. Происходит определённое окультуривание западного человека/мужчины. Европейская цивилизация разум предпочитает эмоциям и страстям, заставляет их подчиняться иудео-христианской культурной модели. Всё это приводит к стиранию и ослаблению черт, присущих человеку per se. Мужчина перестаёт быть агрессивным, напористым, сильным...

Известный французский социолог Эдгар Морен (E.Moren) в 70-е гг. ХХ века описывал подобное «окультуривание» в своей книге «Утраченная парадигма: природа человека». Он говорил: «Действительно, всякий ребёнок мужского пола формируется в ходе цикла, заставляющего интегрироваться в культуру общества путём прохождения сначала через женскую культуру <...>, а затем — через молодёжную культуру...» [10].

По мнению этого учёного, мужчина гуманизируется за счёт активизации в нём генетической (на эндокринном уровне) и культурной женственности, а также за счёт развития юношеских черт. Исходя из подобных теоретических умозаключений и из отношения нашего сомнамбулы к современному миру (брошенная им фраза в автобусе «Разве настоящие мужики так одеваются?»), можно сделать вывод, что ныне западная культура в значительной степени утратила единый и непротиворечивый образец того, что значит быть мужчиной.

Попытка вернуть его через гомосоциальные связи «Бойцовского клуба» напоминает первые общности — «мужские дома». В этих «домах», существующих в каждом первобытном племени, мужчины живут до (и, иногда, после) обряда мужской инициации, перенимая воинственный дух и мужские доблести предков. У героев нашего фильма всё именно так и обстоит — атомизированные, до крайней стапени индивидуализированные мужчины, лишённые идентичностных характеристик [11], решают выйти из виртуального мира идей и вернуться к телу.

Можно задаться вопросом, почему представители такой индивидуалистично ориентированной нации, как американцы, решают создавать общность, хотя и примитивную по своей сути? Скорее всего этим подтверждается тезис К. Маркса о человеке, как о существе социальном [12].

Маркс понимает личностную свободу не как свободу «птиц-пролетариев», вольных умирать с голоду. Напротив, он определяет модус, которым затем пользуется Э. Фромм: есть две свободы — формальная (отрицательная, «свободен от чего?») и содержательная (положительная, «свободен для чего?»). В первом случае общество представляется человеку как цепи и путы, мешающие жить. Во втором — общество для человека есть совокупность скреп во взаимодействиях с окружающими, опор для самореализации.

Современный автор Амитаи Этциони (A.Etzioni), занимающийся разработкой этических концепций в рамках своей теории «коммунитарных сетей», вторит Марксу: «Абсолютно свободных личностей, подобных тем, что представляют себе индивидуалисты, не существует и никогда не существовало. Человек общественен по своей природе и постоянно испытывает воздействие со стороны культурных, социальных и моральных факторов, не говоря уже о влиянии других людей» [13]. Если мы не уважаем эти факторы и игнорируем нравственные устои общества, то ни о каком свободном развитии личности речи быть не может.

Эрозированная же постмодернистскими экспериментами культура и релятивизированное общество, лишённое чёткой системы человеческих ценностей, приводит к актуализации стихийных, дососциальных форм поведения — драки, боя, уничтожения [14]. Таким образом отдельные индивиды, надломленные усложнённой до предела цивилизацией, начинают всё с нуля. Возвращение в тело невозможно без боли, объединяющей всех одной мерой и не ведающей различий между богатым и нищим, управленцем и работягой. Боль опускает «на грешную землю» людей, витающих в бестелесных сферах постмодернового мира, постоянно играющих со словами вместо того, чтобы воспринимать реальность.

Самое интересное состоит в том, что сформировавшаяся общность мужчин начинает действовать и бороться против существующего порядка вещей. Их сознание, очнувшееся от спячки, вызванной масс-культурой, стремится изменить отчуждающий режим.

Мужский дома перерастают стараниями раздвоившегося и не спящего героя в организацию, подпольно действующую на всей территории США. «Нас много, не злите нас!» — заявляет Тайлер/Рассказчик полицейскому чиновнику. Не злите Америку, которую не видно за блеском огня и шелестом «зелени» в банках. Не злите Америку мелких клерков и посудомоек, строителей и военных, официантов и киномехаников!

Но социальное недовольство легко направить в сторону, более того, сделать так, чтобы оно не только не разрушало, но и парадоксальным образом укрепляло существующий порядок: плохо сейчас; раньше, в «добрые старые времена», было лучше; вопросы «кто виноват?» и «что делать?» — классика не только наша; вот и подсовывают нам ответ — мужчины нынче слабы, женственны, отдаются сами, хотя должны брать. Поэтому, когда мужчины обретут былую силу и власть, укажут бабам их место (в постели — как это делает Тайлер), всё наладится [15]. Виноватых (и, одновременно, жертв) нашли. Что делать?

Раз идеал был в прошлом, то, чтобы вернуть его, нужно двигаться назад. Собственно, это и выливается в экстремистские действия профашистских организаций, одну из них мы видим на экране. Крайне харизматичный лидер, его обожание, бритые головы и униформа (кстати, это опять-таки удобная этикетка, чтоб зрителю долго не объяснять), фанатизм, ну и, наконец, мыло из человеческого жира, прямо апеллирующее к концлагерям и крематориям, — создают чёткий, стереотипный, легко узнаваемый образ.

Небольшой экскурс в историю опять вызывает чувство уже виденного. «Это не кино. Это город. Это наш дом» — такое название получила статья в американском еженедельнике, посвящённая взрыву федерального здания в Оклахоме 19 апреля 1995 года [16].

Террор против властей, взрывы Тимоти Мак-Вея17 и его соратников заставили тогда заново посмотреть на внутренние проблемы в стране. Оказалось, что федеральная власть в физическом смысле подавляет очаги как свободомыслия, так и чрезмерного пуританского консерватизма. Оказалось, что в штате Мичиган существует военизированные формирования «патриотически настроенных граждан», весьма многочисленные (100 тыс. людей в более чем 30 штатах) и религиозно-консервативные.

Выходит, что сюжет фильма не такая уж и фантастика. Он опирается на факты и отражает реальные тенденции американского общества. Голливуд по-своему откликается, перерабатывает и изображает (а может быть, и искажает кому-то в угоду [18]) жизнь вне экрана.

Падающий небоскрёб может оказаться на поверку делом рук самих американских граждан, а не Осамы бен Ладена, который стараниями американских СМИ превратился из человека в миф, страшилку для взрослых. Ибо на систему «имеют зуб» сами её винтики. Видимость, которая создаётся в СМИ, затуманивает и делает неосознаваемой и невидимой войну. Войну, которая уже идёт и уносит жизни обыкновенных людей. Войну, которую ведут бойцы невидимого фронта, потому что «на том стоят и не могут иначе»!

Примечания:

1 социальный состав проекта «Разгром», представленный современными люмпенами, тоже весьма мало симпатичен.

2 Тайлер, к примеру, смог занять верхнюю, доминантную позицию по отношению к очень доминантной и неженственной Марле. Рассказчику в реальной жизни сделать это не удаётся.

3 Именно поэтому ему так мешает присутствие в группе такой же симулянтки — Марлы Сингер.

4 Фромм Э. Здоровое общество / Психоанализ и культура: Избр. труды К.Хорни и Э.Фромма. — М.: Юристъ, 1995. — С.273-596.

5 Это называется по-другому манипуляцией сознанием.

6 См. у Кона: «некоторые мужчины и женщины, вынужденные по роду своих занятий носить формальную, „гендерно-специфичную“ одежду, надевают под неё экзотическое бельё, делают на теле специфические наколки и т.п. Стоит человеку раздеться, как его тело сообщает о нём совершенно другую информацию, нежели его костюм, и эта информация считается более интимной и „подлинной“. Это влияет и на самосознание. Индивид осознаёт не только то, что под одеждой он голый, но и то, что его нагота — не такая, как у других. <...> Чувство своей раздвоенности и непохожести на других вносит в его жизнь элемент представления, игры, даже если в этом театре одного актёра он также и единственный зритель» (Кон И.С. Гомоэротический взгляд и поэзия мужского тела).

7 Хейлз Н.К. Як ми стали постлюдством: віртуальні тіла в кібернетиці, літературі та інформатиці / Пер. з англ. — К.: Ніка-центр, 2002. — С.336.

8 Покровский Н.Е. Российской общество в контексте американизации // Социол. исследования. — 2000. — № 6. — С.3-10.

9 Тульчинский Г.А. Слово и тело постмодернизма. От феноменологии невменяемости к метафизике свободы // Вопр. философии. — 1999. — № 10. — С.35-53.

10 Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека // Философ. и социол. мысль. — 1995. — № 5-6. — С.90-119.

11 например имени — эпизод после гибели Боба, когда имя к человеку возвратилось только после его смерти.

12 «Только в коллективности получает индивид средства, дающие ему возможность всестороннего развития своих задатков; следовательно только в коллективе возможна личная свобода. В действительной коллективности индивиды добьются в своей ассоциации и через ту же ассоциацию в то же время и своей личной свободы» (Маркс К. Экономико-философские рукописи 1844 года / Маркс К., Энгельс Ф. Соч., Т.42. — С.116).

13 Этциони А. Новое золоте правило. Общество и нравственность в демократическом обществе / Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под. ред. В.Л.Иноземцева. — М.: Academia, 1999. — C.329.

14 Френсис Фукуяма (F.Fukuyama) пишет по этому поводу: «Соотношение между индивидуализмом и общинностью в США за последние полвека сильно изменилось. Сообщества, основанные на морально-нравственных ценностях, из которых состояло американское гражданское общество в середине ХХ века — семья, объединения общественности по месту жительства, церковный приход, место работы, — подверглись суровым испытаниям, и, судя по некоторым признакам, общий уровень социализации понизился» (Фукуяма Ф. Доверие. Социальные добродетели и созидание благосостояния // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология // Под ред. В.Л.Иноземцева. — М.: Academia, 1999. — C.153).

15 это выражается в достаточно массовых правых, консервативно-охранительных движениях, деятельность которых направлена на сохранение и возрождение ускользающих мужских привилегий. На волне неоконсерватизма 1980-х годов эта идеология получила новые стимулы: «В противоположность либералам и феминистам идеологи американского „Движения за права мужчин“ Уоррен Фаррел, Херб Голдберг и др. видят главную опастность для мужчин в феминизме и растущем влиянии женщин <...> По их мнению, „сексизм“ и „мужское господство“ — не более, чем мифы, придуманные агрессивными женщинами с целью унижения и дискриминации мужчин» (Кон И.С. Меняющиеся мужчины в изменяющемся мире). Заметим, что именно агрессивно-доминантная Марла подтолкнула Рассказчика, выступающего в ипостаси Тайлера, к «Бойцовскому клубу» и террористической деятельности.

16 This is not a movie. It’s a town. It’s our home // Newsweek. — 1995, May, 1. — P.14-17.

17 Тимоти Мак-Вей (Timothy McVeigh) — организатор взрыва федерального здания в Оклахоме в 1995-м. Был связан с боевыми отрядами «Мичиганского ополчения», помогавшими ему в организации взрыва. Арестован агентами ФБР практически сразу после теракта. Приговорён к смертной казни. Приговор приведён в исполнение.

18 Известно, что в США фильмы определённого содержания производятся на деньги соответствующих госслужб. К примеру, полицейские сериалы, создающие положительный образ полиции, ею же и спонсируются; реклама ВВС США в серии фильмов 1990-х годов, призванная поднять упавший престиж и наборы в лётные школы... Т. о. киноиндустрия выполняет вполне конкретные заказы. «Бойцовский клуб» с этой точки зрения вполне мог бы быть сделан на деньги Агенства национальной безопастности США.


Читать далее

6 окт. 2009 г.

Вторгнення гомосексуальності

Марія Маєрчик, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту народознавства НАН України, спів-засновниця ГО «Центр культурно-атропологічних студій»

Секс всюди, тільки не в сексуальності.
Жан Бодріяр «Спокуса».

Мішель Фуко, видатний французький філософ і вчений, 1976 року опублікував перший том свого майбутнього тритомника «Історія сексуальности», книги, що перевернула весь світ уявлень про природу сексуальности... Власне, Мішель Фуко знеприроднив, денатуралізував сексуальність, ствердив думку, що сексуальність ми мали не завжди, що вона з’явилася не так давно і була винаходом вікторіянської медицини, психології та психіятрії XIX століття. Іншими словами, наприкінці XIX століття те, що було раніше практикою, актом, сексом, а нерідко і гріхом, а контроль над чим здійснювала церква, поступово трансформувалося в ідентичність, вид, біологічну сексуальність, яка стала частиною тіла, психіки, залоз і гормонів. Церква говорила про гріховність певних (більшости) сексуальних практик і про спокуту гріха [1]; медицина ж робила сексуальність вродженою характеристикою тіла і самости, а незрідка — тілесною патологією і психічною перверсією.


Оцей есенціялістичний винахід медицини, що бачив сексуальність культурно індиферентною, об’єктивною та незмінною біологічною характеристикою, зревізували Фуко та деякі його попередники, вказавши на історичність сексуальности, на її культурну обумовленість і релятивність.

У багатьох пізніших роботах інших соціяльних конструктивістів розгорнуто широку і детальну панораму того, як у другій половині XIX і в першій треті XX століття клінічний дискурс формував, конструював, ліпив перші і найзначущіші сексуальні «види», забезпечивши появу спочатку слова і феномену гомосексуальність (виникнення слова Фуко датує 1870 роком), а пізніше гетеросексуальність.

Дуалізація безмежної палітри сексуальностей, спрощення їх до біному гомо-/гетеро- стало важливим механізмом «натуралізації» гетеросексуальности. Задля більшої дистанційованости, вивищености й оприроднення гетеросексуальности лікарі і психологи ретельно і невтомно виписували, вирізбляли, огранювали відмінну девіянтність гомосексуала, оснащували його специфічними фізичними і психічними якостями, «внутрішньою андрогінією» і «гермафродитизмом душі».

В Україні наприкінці XIX століття і в перші десятиліття XX століття, коли тут теж сформувався науковий інтерес до людської сексуальности, чимало етнографів львівської школи (Зенон Кузеля [2], Володимир Гнатюк, Федір Вовк та інші), лікарів-харків’ян (З. Гуревич, Ф. Ґроссер, А. Ворожбит), ентузіястів і просто талановитих аматорів заповзялися вивчати статеве життя тогочасних українців у місті й у селі, на фабриках і заводах, серед студентів і партійного активу. Записи опитувань, інтерв’ю, анкетування відомостей про «статеве життя», а також матеріяли широкозакроєних просвітницьких кампаній у царині «полових справ» складають нині неоціненну (і поки що неоцінену) базу для соціокультурного дослідження тогочасних процесів у сфері сім’ї та інтимности [3]. Ці матеріяли дають нам образки того, як поступово сексуальність концептуалізується, зодягаючись в шати медико-патологізуючого вокабуляру. Ось невеличка ілюстрація цього процесу.

Наприкінці XIX століття священик Марко Грушевський здійснив серію польових досліджень серед селян на полудневій Київщині, занотувавши, поміж інших пасторальних замальовок, також їхні міркування про дитяче «секеляння». Дослідник у виносці мимохідь завважує, що не тільки діти, але також «секеляються великі, дівки з дівками або чоловіки з чоловіками» (ще не з’ясовано, чому слово «секеляння», що походить від діялектної назви клітора «секель», в записах о. Грушевського стосується не тільки дівчат, але й хлопчиків і чоловіків). Загалом, записи свідчать, що селяни сприймали таку дитячу поведінку як природну, в значенні «до-культурну», може дещо «соромну»: «Оця Марійка та наша Хівринька, то соромно було й навернуться у повітку... Позаголюються обидві та повзають одне на одному. Стидив, стидив було, то вони де инче збіжаться собі»; «Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі діти й шморгаються одне з одним. Лізе одне на одне, як поросята ті одне на одне». В інших висловлюваннях традицію зіставлено з таким атрибутом дитячої культури, як «іграшки» чи «пустощі»: «То пусте! Он уже більшенькі, то вже трохи і розбирає тай то буває злізуть ся собі. Пастушки вже, тай то який з їх спрос: играшка тай годі! Звісно діти!»; «Та хай і пустують! А вже ж хиба инакше не можна!»; «Та воно усі діти отакі бувають, що пустують собі», — так розмірковували собі селяни в вечірніх бесідах з місцевим священиком. Зенон Кузеля, який готував до друку та коментував ці записи Марка Грушевського, тут-таки згадує персонально спостережений випадок дитячого автоеротизму: «Я сам бачив в Бережанах на пасовиську, як забавлялися 6–12 літні пастухи цілком не стидаючись: свою роботу називали вони „робити пиво“» [4]. На одностатевість і колективність цих практик респонденти зважали якнайменше.

Вже в наступному абзаці, перейшовши від етнографічних записів до стилістики наукового аналізу, Зенон Кузеля змінює тон і лексику на офіційно медичну. Автоеротизм вчений називає «неприродним» і «хворобою» і пише про непомірну його поширеність: «Неприродне [курсив тут і далі в цитатах мій. — М. М.] заспокоювання полових потреб знане тепер передовсім у цілій Европі, а крім того досить часто у деяких позаевропейських народів». Далі автор робить спробу відтінити мастурбацію (хоч і колективну) від парного «секеляння», означивши останнє вищою мірою патологічности, не просто «хворобою», а «збоченням», яке «вже треба причислити до психопатичних появ».

Відтоді сплило чимало води. Деякі ріки навіть потекли навспак. За наступне без малого століття і гетеро-, і гомосексуальність зазнали видимих, значних і значимих змін. Ці зміни множинні, назвемо такі глобальні явища як відхід від подвійного стандарту статевої моралі при оцінці сексуальности чоловіків і жінок, визнання права жінок на власну сексуальність, а чоловіків на власну чуттєвість, ратифікація однакової важливости як репродуктивного (для народження дітей), так і рекреативного (для насолоди) сексуального здоров’я, зростання толерантности до нетрадиційних форм статевого акту, леґалізація одностатевих союзів у деяких країнах світу тощо [5].

Соціяльний ефект цих змін часто називають сексуальною революцією. В Україні сексуальна революція розпочалася наприкінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття і триває далі. Її позитивні та неґативні ефекти і лики, впливаючи як на велику політику, так і на долі та родини «малих людей», уже дістають оцінку в працях науковців, філософів, журналістів [6]. Нинішня збірка квір-поезії та прози, сприяючи дискурсивній леґітимізації і романтичній текстуалізації одностатевої любові, також є важливим складником цих революційних змін.

Гомосексуальність у пострадянському просторі (як в Україні, так і в решті країн) у перебігу інституалізації перебуває на перетині цілого оберемку різнопорядкових дискурсів. Те, що на Заході тривало впродовж тридцяти-сорока років, у пострадянских країнах, з огляду на специфіку соціополітичних процесів, відбувається чи не вдвічі швидше, породжуючи нові локальні соціокультурні явища і тренди. Приміром, коли на Заході в 70-ті роки постав організованих рух за права ґеїв, він вилонився із субкультурних осередків численних та популярних у великих містах лесбіґей-барів і клубів. Цей зв’язок правозахисного руху із клубною культурою добре видно на прикладі «стоунвольського опору». 1969 року відвідувачі ґей-клубу «Stonewall Inn» у Нью-Йорку кілька днів чинили спротив поліції, що намагалася влаштувати черговий рейд у клубі. Ця подія в нью-йоркському ґей-клубі стала точкою відліку сучасного світового руху за права ґеїв [7]. У відкритих протистояннях за здобуття таких самих прав, що їх мають гетеросексуальні люди, і постала сучасна ґей- та лесбі-ідентичність західного штибу. В Україні ж і після скасування 1991 року кримінального переслідування за гомосексуальність ґей-клубів звісно не було, а лесбіґей-споживаня ще тривалий час існувало в зародковому стані: кілька часописів (не завжди періодичних, як-от «Один з нас», або й узагалі зниклих після перших номерів, як-от «Батерфляй» чи «Лабрис»), оголошення про знайомства в газетах (як, приміром, у тернопільській газеті «Пан+Пані»), кілька не завжди економічно успішних дискотек у найбільших містах, і тільки-но оголошені ґей- або ґей-фендлі клуби, на кшталт «Бродячої собаки» та «Матроської тиши»... Економічна скрута 90-х тільки ускладнювала і сповільнювала розвиток цього сеґменту ринку [8]. Водночас виникали перші ґейські правозахисні організації, які інколи маскувались під офіційно схвалювану антиСНІДівську політику («Ганімед»), а інколи прямо декларували мету діяльності захист прав і боротьбу з дискримінацією («ЛІҐА», «Наш Світ»). Отже, і клубна культура, і правозахисні рухи поставали і формувалися (і розвиваються далі) в Україні хронологічно майже водночас, паралельно, а тому для загалу ґеї, а надто лесбійки в нашій країні «появилися» зненацька, масово і майже з нізвідки. Оця раптовість «появи» (а насправді — прояви), можливо, і пояснює нинішній масовий невідрефлексований страх перед фантомом «пропаганди гомосексуальности». Насправді за пропаганду часто видається оформлення (хоч і ще дуже вузької) зони видимості, долання шор, леґітимацію теми для публічних обговорень, комерціалізацію гей-культури тощо.

Поява цих нових форм активности, через які ґеї та їхні соціяльні вимоги вперше ставали видимими, підірвала популярність і пишноту значно менш помітного, прихованого та марґінального ще радянських часів соціокультуного феномену — «плешок». Плешка є місцем, «де чоловіки, не витрачаючи сил і часу на ритуали залицяння, будучи вільними від матримоніяльних обов’язків і відчування стигми, можуть зреалізовувати свої гомоеротичні потяги» [9]. Нещодавно вивершені дослідження плешок презентують нам виразну картину субкультурних ґендерних ідентичностей, антуражу, стилістики, правил і ритуальности простору глухих паркових закутків, закинутих літніх театрів, лазень і туалетів, де збиралися гомосексуальні чоловіки [10]. Фемінізовані через лексику та манірну поведінку персонажі плешок, які могли говорити про себе в жіночому роді, мати жіночі імена (Квазимода, Прапорщиця, Психіятричка, Сюзанна, Жу-Жу), звертатися один до одного «сестро», «дівки», «бабусі» (старші чоловіки) є доведеною до сарказму грою з ґендером, жива ілюстрація панівного медичного та квазинаукового розуміння гомосесксуальности як ґендерної інверсії. Ось як описує Юрко Зікратий найекспресивніший типаж відвідувачів плешки, так званих «хабалок»:

Це специфічна манера розмови, що передбачає звертання до співбесідників у жіночому роді («дев-А-чки», «сёстры», «п-А-други», «проститутки»), чорний гумор, дотепи, сарказм... Хабал структурується через метафору (об’єкт кпинів описано через порівнювання з чимось ґротесковим і прикрим), а виконується як сценічна вистава, що передбачає маньєризм, зміну голосу, завчену фразеологію знаних травесті-артистів (передусім Вєрки Сердючки), висловлювання про себе в жіночому роді і, дуже часто, елементи суржику... Категорія «хабалки» обов’язково вміщує манеру поводження, асоційовану радше з жінками, ніж із чоловіками. Але, на відміну від британського swish (nelly) — підкреслено жіночої поведінки, у випадку хабальства ми маємо поведінку, означувану радше як «бабська», тобто набагато розв’язнішу й навіть аґресивну... [11]

В гомосексуальному середовищі нині намітилося певне протистояння стосовно переходу у видимий, публічний простір, що мало би статися завдяки «камінаутам» [12], відмові від «життя в комірці», леґалізації одностатевих партнерств, — себто невилучним складникам гомосекуального стилю життя на Заході. Ті мешканці «плешок», котрі дорослішали ще за Радянського Союзу, і молодші, хто успадкували цей конструкт гомосексуальності, часто не згідні з сучасними пропоновани­ми ідеями відкритости. Вони вбачають найвищий сенс у закритому, потаємному існуванні, не розуміють потреби лібералізації і надають перевагу тим моделям надприхованої взаємодії та низької лексики, що їх успадкували за обставин криміналізованої гомосексуальности.

Масивний сучасний зсув від стилістики «плешкового» алкоголізму і хабалу в бік ґлянсової тренованої маскулінности і метросексуальности ілюструє як ідеологічні зміни в ґей-просторі пострадянських країн (встановлення релевантної ідентичности є політичною метою руху ґеїв, оскільки сприяє ефективному входженню гомосексуалів у соціум), так і зміну способів споживання, комерціалізацію гей-культури, появу її сеґменту в глобальному культурному супермаркеті, аж до радикальної заангажованости гомосексуальних образів ґлем-капіталізмом [13].

Якщо чоловіча гомосексуальна культура має «плешкову» передісторію, то гомосексуальність жіноча жодної історії в Україні не має. Антигомосексуальна кримінальна стаття на жінок не поширювалася, однак жіночі гомосексуальні стосунки залишалася невидимими в радянський час, схованими у звичному для жінок приватному домашньому просторі, — там, де жінки зустрічалися, а іноді складалися бувало і парадоксальним чином не усвідомлювані самими учасницями (sic!) гомосексуальні сім’ї.

Джон Д’Еміліо зазначив зв’язок розвитку клубної ґей-культури з розвитком капіталізму [14]. Економічна незалежність була легше досяжною для чоловіків, вона є важливою передумовою вивільнення особи з-під контролю батьківської сім’ї й уможливлює плюралізацію життєвих стилів. Соціяльно немобільні й економічно стримувані жінки тривалий час не влаштовували видимих гомосексуальних спільнот чи клубних «тусівок». Тільки віднедавна окремі клуби великих міст, як-от «Помада» в Києві, оголошують певний день тижня жіночим, надаючи майданчики для дозвілля гомосексуальним дівчатам і жінкам; лиш в останні кілька років почали організовуватися й інші комерційні відпочинкові заходи, капусники, тематичні вистави, костюмовані мандрівки на катерах, розвивається культура клубного «драк-кінґу» тощо.

Сучасний лесбійський рух за соціяльні права і свободи деякий час розвивався в фарватері ґей-організацій, де жіночі питання артикулювалися тією мірою, якою вони збігалися з задачами ґей-руху. Автономний лесбійський рух почав інституалізуватися допіру на початку 2000-х років. Сьогодні з двадцяти офіційно зареєстрованих ЛҐБТ-організацій ув Україні кілька є жіночими, що поділяють феміністичні ідеї («Жіноча Мережа», «Інсайт», «Сфера»), ще кілька неформальних ідеологічно індиферентних об’єднань мають спортивне спрямування («NRG»).

Упродовж цього часу в Україні викшталтувалася і лесбійська субкультура. Панівним і модним стилем у ній є молодіжний стиль дайк — із короткими стрижками, хлопчакуватими поставами, ретельно зістриженими нігтями, пірсинґом, у джинсах і сорочках чи майках. Чітким зголошенням про гомосексуальність може бути прикраса, малюнок або тату у вигляді лабрису, каблучка на великому пальці чи мізинці, елемент одягу в кольорах веселки. Стиль дайк можна також розглядати як антитезу домінантній у пострадянському просторі гіперфемінній ґламурній і об’єктивізова­ній жіночності (поява якої є відповіддю шлюбного ринку на формування нового класу багатих чоловіків «нових українців»). Дайки категорично відмовляються від одягу з «рюшами», стразами, підборами тощо, протиставляючи свою «справжність» «удаваній», «імітаторній», «містифікованій» фемінності ґламурних дівчаток, яких стереотипно вважають недалекими: «Клава [15] — повна дура в рюшечках, стразах і бантиках, обов’язково з довгим волоссям і нігтями (нафарбованими), використовує декоративну косметику і читає журанали, типу „Космополітен“, „Наталі“» (із форуму сайту www.feminist.org.ua).

Частина жіночої «тусовки» бунтує також і проти стереотипізації гомосексуальности, представляючи своїми стилями весь можливий спектр ґендерних жіночих презентацій — від скрайньої фемінности (такий стиль має назви «фем» або «клава» та часто-густо стає об’єктом кпинів), через побутові неокреслені чи типово молодіжні стилі до жіночої маскулінности («бучі», яких феміністично налаштовані лесбійки можуть осуджувати за потурання маскулінності).

Одним із парадоксальних явищ сучасної інституалізації лесбіґей-культури є вельми есенціялізована інтерпретація гомосексуальности майже всіма, зокрема й ідеологічно вишколеними представницями і представниками руху за права лесбійок та ґеїв. Гомосексуальність у цих випадках, прагнучи визнання своєї леґітимности, оперує тим самим вокабуляром «природности», апелює до тих самих медичних доказів «вроджености», якими її позбавляли прав на існування наприкінці XIX — на початку XX століття.

Майже повсякчасні зміни в лексиці гомосексуальности відбивають динамічність процесів усередині ЛҐБТ-спільноти. Наприклад, уже кілька років існує тенденція на вилучення з обігу в українській мові терміну «гомосексуалізм» як медичного і девіянтивного. Пропонують замінити його на м’якший і прийнятніший гомосексуальність. На Заході воліють зовсім уникати слова homosexuality, бо гомосексуальна ідентичність є, певною мірою, наслідком гомофобного поневолення. Послаблення гомофобії у західних суспільствах потроху позбавляє цю іншувальну риторику актуальности.

Самоназви ґей і лесбійка виникли й утвердилися в контексті ґей-лібераціоніст­ського руху. Проте реалії України, хоча тут запроваджені й розвиваються західні конструкти гомосексуальности, надають цим ідентичностям місцевих особливостей, а назвам — локальних конотацій. Гомосексуальні чоловіки легко перейняли західну самоназву, поняття «ґей» майже цілком витіснило давніше «гомосексуаліст». Однак дослідники завважують, що самоназва ґей у вітчизняних обставинах утратила свій соціополітичний зміст і не свідчить уже про активну громадянську позицію її носіїв [16].

Все навпаки в жіночій гомосексуальній культурі. Тут поняття «лесбійка» менш популярне можливо тому, що це слово було адаптовано в українській мові значно раніше, ніж «ґей», у всякому разі вже в перші роки ХХ століття Зенон Кузеля пояснює одностатеві жіночі стосунки як «лесбійську любов» [17].

За останнє століття внутрішньомовні негативні конотати слова приросли намертво, чого не було з новим для української словом ґей, негативні смисли якого автоматично відщепилися при переході слова з англійської в українську мову (хоч ґеям англомовних країн доводилося проходити «чистилище» ідеологічної нормалізації цієї самоназви). Навіть клінічне слово «гомосексуалістка» легко поступилося не менш нищівному «лесбіянка». Можливо тому процес прийняття і перекшталтування конотатів цієї самоназви тривкий і проблематичний. Сьогодні прийняття назви лесбійка вимагає більшого виклику і хоробрости. А тому лише певний прошарок найзаповзятіших і найсміливіших використовують його як самоназву, яка позначає переважно більш чи менш соціяльно активних дівчат та жінок, які власними досвідами прагнуть формувати нормалізований і позитивний імідж як згаданій ідентичності, так і слову, що її означує.

Ще не до кінця усталився процес оформлення самоназв, коли на кін в Україні виходять постмодерні нон-ідентичности квір, що теж є феноменом західним. Квір, як і слово ґей, переходить в українську мову, очистившись від маргіналізуючих конотатів, і усталюється в українській мові, наперший погляд, як синонім гомосексуальности. Але це не зовсім так.

Поява нового терміну «квір» і його адептів зчинило занепокоєння і хвилі гострих суперечок у віртуальному ЛҐБТ-просторі України. ЛҐБТ-спільнота відмовилася приймати квірів, для яких навіть букви в загалновизнаній абревіатурі у нас не зарезервовано. Ще нечисленні адепти квір-ідентичності або асоціюються ґеям і лесбійками з фріками (епатажними персонажами, відомими нам пережвано з картинок західних карнавальних гей-парадів), або запідозрюються в пустопорожності (мовляв, це тільки мода на нове словечко і не більше) чи аполітичності (мовляв, квіри прикривають яскравою назвою свою політичну незрілість, бо політично викшталтувані ідентичності мають назви ґей та лесбі) і, за іронією долі, осуджуюються за надмірну «американізованість» (мовляв, нащо нам чуже «квір», якщо є свої знайомі слова) і за «недочасність появи» (мовляв, у нас ще не здобуто первинних прав, і нехай пост-ідентичності заждуть своєї черги). Вердиктом тривалих дебатів навколо теми квіру стало однозначне: «ЛҐБТ окремо, квір окремо» (з закритої розсилки ЛГБТ-ком’юніті).

Слово квір, втім, не має ані чітких дефініцій, ані навіть розмитих, бо в сам концепт закладена іманентна несхильність до дифінійованісти. Квір-теорія — академічна дисципліна, що сформувалася на Заході з прикінця 90-их переважно на основі праць таких авторів як Мішель Фуко, Джудіт Батлер, Ів Косовскі Седжвік, Девід Гелперін і Джудіт Галберстам — також демонструє несхильність до чітких рамок та визначеностей. Квір-теоретики (і люди) роблять наголос не стільки на практиках подібності (як формування сексуальностей за статтю сексуального партнера), скільки розбіжності (специфіка досвідів, практик, схильностей). А відтак ставиться під сумнів продуктивність ефемерної категорії «ідентичність», вслід за цим реконфігуровуються і базовані на ній солідарності, адже розбіжності всередині кожної спільноти можуть бути значимішими, ніж подібності. Квіри пропонують нові пластичніші та значно менш чітко визначені моделі для ототожнень негетеронормативности [18], визнають ідею пластичної сексуальности в її гіддеанському смислі [19] і проблематизують очевидність концепту гомосексуальности [20].

Тим часом на заході зміни зачепили і класичну, добре нам знану абревіятуру ЛҐБТ. Інколи до цього дружного квартету таки додається К, інколи К у квадраті, що означує queer, а також questionable, тобто нез’ясовані, що беруть під сумнів самі себе. Може додаватися також літера І, що означає інтерсексуалів, — людей, котрі відчувають себе відразу в двох ґендерах, або А — асексуали, які не почувають сексуального нурту і протистоять спробам бачити в цьому медичну проблему.

У межах освітньої та превентивної кампанії щодо ВІЛ/СНІДу в Україні було адаптовано й інші нові назви — абревіятури ЧСЧ та ЖСЖ позначають «чоловіків, які мають секс із чоловіками» та «жінок, які мають секс із жінками». В цьому випадку завдання полягає в тому, щоби виокремити віртуальну, умовну групу за формальною ознакою статевого партнера, безвідносно до ідентифікації її учасників. Хоча, у ґрунті речі, стать сексуального партнера має істотно менше значення, аніж сексуальна практика. У соціології сексуальности вже давно йдеться про те, що саме сексуальні практики, а не стать партнера, мали би правити за набагато надійнішу підставу для класифікацій та аналітичних вправ [21].

Дослідження ЧСЧ і ЖСЖ проілюстрували, що межі спільноти людей, які практикують сексуальні стосунки з особами тієї самої статі, не збігаються з межами спільноти тих, хто ідентифікує себе як ґей і лесбійка. Скажімо, в Україні 10% чоловіків, які мають секс із чоловіками, на час опитування були одружені, а 32% опитаних не вважали себе ґеями [22]. Своєю чергою, межі ідентичностей ґеїв та лесбійок, не цілком збігаються з межами лесбіґей-субкультури. Поза межами субкультур та ідентичностей існує сила-силенна «звичайних людей», сімейних чи самотніх, але однаково невидимих для суспільства та науковців.

***
Я тільки-но розпочинала свою статтю, коли навколо цієї, ще не виданої, збірки художніх текстів вибухнув перший скандал. Нібито офіційна влада анонімною директивою заборонила презентувати збірку на книжковому ярмарку. Втім організатори ярмарку вмить і публічно заперечили існування такої заборони, заявили свою відкритість для диспуту, чим позначили нову позитивну тенденцію: дискурсивну несумісність інтеліґентности та гомофобности.

Примітки


Цей текст, вміщнений як частина антології «120 сторінок Содому» (Київ: Часопис «Критика», 2009. — XIII+121+XXX с.), публікується тут із люб’язного дозволу його авторки Марії Маєрчик та відповідального редактора видавництва «Критика» Андрія Мокроусова.


1. Концептуалізування гріха сексуальности в Україні можна простежити на матеріялі захопливої колеції «гріхів розмаїтих» і епітимій, розглянутих у праці Миколи Сулими «Гріхи розмаитії: єпитимійні справи XVII–XVIII ст.» (Київ: Фенікс, 2005). Хронологічно і територіяльно ширше цю тему подано у монографії Єви Левін «Sex and Society in the World of the Orthodox Slavs, 900—1700» (Ithaca; L.: Cornell University Press, 1989). Російський переклад частини цього тому вміщено у збірнику «„А се грехи злые, смертные...“: Любовь, эротика и сексуальная этика в доиндустриальной России (Х — первая половина XIX в.)» (Москва: Ладомир, 1999, С. 335–468; також див. на сайті: www.krotov.info/libr_min/01_a/seg/rehi.htm).
2. Саме Зенон Кузеля вперше починає користатися словом сексуальність і вносить його тодішню видозміну «сексуалізм» в реєстр свого словника запозичених слів зі значенням: «Полове життя; сексуальний, половий» (Др Зенон Кузеля. Словник чужих слів. Київ-Ляйпціґ: Українська Накладня, Коломия: Галицька НАкладня, Winnipeg Man: Ukrainian Publishing. — [≈1918], С. 272. Вчений адаптовує і ряд інших слів модерної сексуальності: аборт, гедонізм, еротизм, ерекція, онанізм, полюція, флірт, помада (котра ще фігурує з дефініцією «масть на волосся»), котрих не було в лексиконі традиційної української культури.
3. Частково (наскільки ці процеси збігалися в Україні й Росії) ранньорадянська політика сексуальности вивчається в монографії: Frances Le Bernstein. The Dictatorship of Sex: Lifestyle Advice for the Soviet Masses. Northern Illinois University Press, 2006. Щодо гомосексуальности того ж періоду див. також: Д. Хили. Гомосексуальное влечение в революционной Росии. Регулирование сексуально-гендерного диссидентства, пер. з англ., Москва: Ладомир, 2008.
4. Мр. Г[рушевський]. «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. Матеріяли з полудневої Київщини. Обробив З. Кузеля», Матеріяли до українсько-руської етнольогії, Т. VIII, 1906, С. 67–69.
5. Глибший аналіз цих сучасних процесів див.: Анурин В. Сексуальная революция на марше (предисловие переводчика) // Гидденс Э. Трансформация интимности. Сексуальность, любовь и эротизм в современных обществах. — Москва: Питер, 2004. — С. 7–28.
6.Сексуальна лібералізація інколи викликає острах і моральні паніки в нашому суспільстві, адже реформуються найконсервативніші соціяльні інститути — сім’я та сексуальність. За іронією долі, тоді, як ці інститути деформалізуються і в них зростає вага і важливість емоційного контакту, інтимности й чуттєвости, побутове мислення тлумачить цю зміну протилежно — як занепад і девальвацію моралі, деґрадацію і знедуховлення. Сучасна українська академічна наука не надто цікавиться цією мікросферою людських взаємин, а тому академічний і освітній дискурси не забезпечують ані ширших методологічно закроєних візій, ані глибшого делікатного соціокультурного аналізу трансформацій у царині інтимности й сексуальности. Внаслідок цього сучасні соціяльні явища оцінюються за замшілими медичними тиглями більш ніж сторічної давности, які вже в момент створення були ідеологічно упереджені і вузькі, або, що неприпустиміше, оцінюються за чиїмись приватними нормами і мірками, що призводить до хибних й упереджених оцінок, покручів, стереотипізації, а відтак напружень і протистоянь, як-от нинішній конфлікт між Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі та суспільством, мораль якого комісія щосили прагне захистити.
7. 28 червня 2009 року з нагоди 40-ої річниці стоунвольського спротиву президент США Барак Обама виголосив урочисту промову в Білому домі. Відзначення події на такому високому рівні говорить про політичну вагу не тільки її самої, але і всього правозахисного руху американських геїв та лесбійок, права яких президент обіцяв захистити відповідними законодавчими актами.
8. Детальніший опис тогочасної ситуації див.: Голубая книга. Положение геев и лесбиянок в Украине, Киев: Нора-Принт, 2000, С. 105–107.
9. М. Касянчук, Є. Лещинський. «Аналіз соціальних ідентичностей чоловіків, що мають секс з чоловіками, в українському суспільстві (на прикладі Донецької області)», Український Соціум, 2008, № 3 (26), С. 17–29. — http://donbas-socproject.blogspot.com/2009/01/blog-post_23.html
10. М. Касянчук, Є. Лещинський. «Аналіз соціальних ідентичностей...»; М. Касянчук, Є. Лещинський. «Графіті як елемент субкульутури великого міста», Особистість і мегаполіс: антропологічний аспект. Збірник матеріалів регіональної науково-практичної конференції, Донецьк: ДІСО, 2008, С. 131–137 — www.kasianczuk.hotmail.ru/varia/graffiti.htm
11. Цит. за: Касянчук, Лещинський. «Аналіз соціальних ідентичностей...».
12. Камінаут (від англ. coming out) — сленґовий вислів, що виник у контексті західного ґей-руху й означає вихід у публічний простір, оприлюднення (перед родиною, друзями та ін.) своєї сексуальної орієнтації. Вважається, що зі зростанням кількости камінаутів має зменшуватися гомосексуальна стигма в суспільстві.
13. Теоретизування навколо ультрасучасного феномену глем-капіталізму див.: Д. Иванов «Глэм-капитализм» (Спб., 2008). З інтерв’ю з автором: «Гіпертрофована яскравість і прямолінійні асоціації з розкошем і богемним життям, сексом і екзотикою привертає увагу, і тому в економіці, залежної від уваги, саме активно культивований гламур створює нових чемпіонів ринкової гонки — виробників і споживачів усього „страшно красивого“». Окремі тренди гей-гламуру представлено в сучасній стрічці Андрія Кончаловського «Глянець» (2007).
14. J. D’Emilio. «Capitalism and Gay Identity», Culture, Society and Sexuality, ed. Richard Parker & Peter Aggleton, Routledge, 1998, P. 250–258.
15. Цим словом називають гетеросексуальну, але також і гомосексуальну ґламурну жінку.
16. Див. також: Касянчук, Лещинський, «Аналіз соціальних ідентичностей...».
17. Мр. Г[рушевський]. «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. Матеріяли з полудневої Київщини. Обробив З. Кузеля», Матеріяли до українсько-руської етнольогії, T. VIII, 1906, C. 68.
18. Запропонований квір-теорією концепт «негетеронормативности» дозволяє уникнути дихотомії гомо-/гетеро-, оскільки орієнтується не стільки на формальну ознаку статі сексуального партнера, скільки на ідеологеми, базові принципи організації сексуальності конкретної людини і побудови взаємин у парі. Ці ідеологеми складаються з множинного непростого плетива гендеру, статі, віку, секуальних практик, репродуктивної політики, соціальної активності, фінансового положення тощо. З цього огляду гетеронормативною може бути і гомо- і гетеросексуальна пара, водночас релевантним є і зворотнє твердження: різні пари можуть зберігати негетеронормативність.
19. Відомий британський соціолог Ентоні Гідденс вводить термін «пластичної сексуальності» аби означити сексуальність як змінну, незастиглу характристику особи. Див.: Гидденс Э. Трансформация интимности. Сексуальность, любовь и эротизм в современных обществах. — Москва: Питер, 2004.
20. Аннамарі Джаґоз у книжці «Вступ у квір-теорію» (Annamarie Jagose. Queer Theory: An Introduction. New York University Press, 1997; російський переклад вийшов у московському видавництві «Канон» 2008 року) ставить під сумнів гомосексуальність як уніфіковану, стабільну і зв’язну категорію.
21. Див., наприклад, Halberstam, Judith. Female Masculinity. — Duke University Press,1998.
22. Л. Амджалін, К. Кащенкова, Т. Коноплицька, О. Лисенко та ін. Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками, як компонент епіднагляду другого покоління: Аналітичний звіт. Київ: МБФ «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2005, C. 10–11. — http://www.aidsalliance.org.ua/ru/library/our/monitoring_reports/pdf/msm.pdf

Читать далее

4 окт. 2009 г.

Дослідження методом номінації ґрупи чоловіків, що практикують секс із чоловіками, в Донецькій області

Максим Касянчук, Євген Лещинський, Святослав Шеремет-Шереметьєв, 2008

Українські дослідження ґрупи чоловіків, що практикують секс із чоловіками (ЧСЧ), ще донедавна були представлені лише епізодичними роботами здебільшого в контексті епідемії ВІЛ-інфекції [1]. Досі актуальним є збір первинної інформації, тоді як на Заході масив даних про ЧСЧ напрацьовується вже протягом кількох десятиріч за результатами реґулярних загальнонаціональних опитувань. Труднощі досягнення представників цієї закритої та дифузної ґрупи ускладнюють вивчення її властивостей на адекватно сформованих вибіркових сукупностях. Зазначимо принагідно, що умовно виокремлювана ґрупа ЧСЧ є на пострадянському просторі більш дифузною, ніж в европейських суспільствах, через те, що в нас нема ані усталених ідентичностей, подібних анґлійській «gayness», ані тим паче традицій об’єднання в громади на основі ідентичностей [2, 3].

Одним зі способів дослідження такої закритої ґрупи, як ЧСЧ, є аналіз оголошень про знайомства у матримоніально-еротичній пресі та Інтернеті.



Дослідження оголошень про шлюб і знайомства стали предметом кількох студій у галузі прикладної лінґвістики [4–7]. Цікавий аналіз друкованих оголошень від російських ЧСЧ (в рамках концепції інтерналізованої гомофобії як суспільного явища) наведено у Михайла Бейлькіна [8], проте не вказано джерел використаного ним масиву (185 оголошень). В анґломовній літературі друковані та електронні оголошення дали цінний матеріал про вплив масової культури на соціальну ідентичність людей [9–13]. Разом із тим, у жодній зі згаданих робіт нема вказівок на те, що автори намагались якимось чином урахувати дублювання повторюваних текстів того-таки подавача оголошення.
Метою нашої роботи було отримати перевірювані емпіричні дані на вибірці ЧСЧ у конкретному реґіоні України через застосування нового для вітчизняних досліджень методу номінації.

1. Методична частина

Метод номінації — це укладання списків приналежних до цільової ґрупи осіб за умови виключення дублювання. До його переваг, крім зазначених у роботі [14], належить те, що всі дані беруться з відкритих джерел і, отже, не порушують нічиєї приватності.

Для нашого дослідження ми використали:

А) Оголошення про знайомства, опубліковані в «ґейовській» та матримоніально-еротичній пресі України. Оголошення цього масиву ґрупувалися за відомостями про зворотній зв’язок із їхніми авторами. Друковані оголошення є цензурованим способом установлення соціальних контактів. Автор оголошення має зважати на наявні de facto правила пристойності. Ми зафіксували всі оголошення від ЧСЧ Донецької області (523 особи, 2507 оголошень), які з’явилися протягом 12 років існування в Україні «ґейовської» преси (нами переглянуто всі загальноукраїнські видання) та доступних нам матримоніально-еротичних друкованих видань (найповніше представлено в масиві 2003–2005 роки, решта — лише окремими числами).

Б) Оголошення про знайомства, розміщені на дошках інтернет-оголошень (BBS), масив яких також розбивався за вказаними даними про зворотній зв’язок. Цензура BBS є мінімальною (модераторами відхиляються лише тексти зі згадкою осіб, молодших від 16-ти). Ротація оголошень залежить тільки від активності користувачів; від них також залежить, який спосіб зв’язку із собою вказати. Маркером приналежності оголошень одному авторові слугував номер мобільного телефону, номер ICQ чи адреса електронної пошти. Безумовно, одна людина може мати кілька різних номерів і адрес, але це завжди якась скінченна кількість, що легко об’єднується в одному «кейсі» (сукупність оголошень одного автора) при наявності масиву даних за більш-менш тривалий період (у нашому дослідженні він склав один рік), поєднаного з активним використанням цих оголошень за їх призначенням — для встановлення нових соціальних контактів. Навіть та невелика частина оголошень, що не містить згаданих маркерів, може бути при уважному підході так само розбита за окремими авторами. Ми зафіксували були всі оголошення ЧСЧ з Донецької області (520 осіб, 1923 оголошення), які з’явилися на BBS провідних сайтів знайомств.

Оголошення про знайомства пишуться зазвичай за певною більш-менш усталеною інформаційною схемою, отже їх можна вважати за вільний опитувальник. Типовими даними, що їх вказують ЧСЧ, є такі: ім’я чи псевдонім, вік та антропометрика, ґеографічне місце знайомства, роль у сексі, мета оголошення, спосіб зворотного зв’язку, інколи сімейний стан і соціосексуальна ідентичність.

У кожному «кейсі» ми виділяли такі параметри:

1. Вік автора на момент написання оголошення («... років» або «вік не вказано»).
2. Місце очікуваного знайомства («місто ... Донецької області» або «Донецька область взагалі»; окремо ми маркували осіб, які зазначили, що вони — «приїжджі»).
3. Наявність у автора місця для зустрічей («нема даних», «є», «нема»).
4. Заявлена автором готовність брати участь у комерційних сексуальних стосунках («ні», «так»; у варіанті «так» ми не виділяли окремо «продавців» і «покупців» сексуальних послуг).
5. Маркери маскулінної ідентичності («нема даних»; «неманерный», «парень», «мужчина», «мальчик», «молодой человек», «неманерный парень», «неманерный мужчина» — мовою ориґіналу).
6. Маркери соціосексуальної ідентичності («нема даних», «ґей», «бі», «натурал»; зауважмо, що інші варіанти практично не зустрічаються: пр., тих, хто назвав себе «трансом», було лише двоє).
7. Сексуально-рольові характеристики («нема даних», «актив», «пасив», «універсал», «уні-актив», «уні-пасив»).
8. Сімейний стан («нема даних», «неодружений», «одружений»).
9. Мета оголошення:
9-а) перша спроба сексуальних стосунків із чоловіком («нема даних», «хочу спробувати»);
9-б) тривалість стосунків («секс на один раз», «тривалі взаємини», «нема даних чи інше»).
10. Джерело оголошення (назва та рік видання, кількість оголошень від цього автора в цьому джерелі за певний рік).

Отримані дані було зіставлено з даними попередніх досліджень цієї ґрупи [8, 15–17]. Зібрані масиви оброблено за допомогою статистичного пакету R [18]. Статистичні гіпотези перевірено за критерієм χ2 Пірсона, а в разі необхідності додатково використано коефіцієнт спорідненості Пірсона С.

2. Результати та їх обговорення

Попри вже дванадцятирічне існування в Україні спеціалізованих видань як для ЧСЧ, так і матримоніально-еротичної преси (табл. 1), загальна кількість ЧСЧ Донецької області, які виявили намір познайомитись саме в такий спосіб, є малою — 523 особи. Найбільшої популярності цей спосіб знайомств досягнув у період від кінця 1990-х до початку 2000-х, коли Інтернет іще був малодоступним, а звична для багатьох ЧСЧ спільнота «плешки» (рос. плешка) поволі руйнувалася після скасування карного переслідування мужолозтва, яке сталося в Україні 1992 року, та в ході стрімкої модернізації соціуму.

Таблиця 1. Кількість ЧСЧ Донецької області (N), які дали оголошення про знайомство в «ґейовській» та матримоніально-еротичній
пресі України з 1996 до 2008 р.
Назва й тип виданняЧислаN*
"Один з нас", журнал1—50 (1996—2007)92
"Gay.UA", ґазета1—42 (2003—2008)87
"Kyiv Gay Telegraph", інформаційний бюлетень1—6 (1999—2000)4
"Simona", ґазета26 / 1999; 8–24 / 2000; всі за 2001—2004; 5 / 2005; 15–24 / 2006; 1–10, 23 / 2007; 0, 12 / 2008289
"Интересная газета«: вып. «В» и "B+"79—113, 123 / 2000—200315
"Ищу тебя", ґазета13—18 / 200323
"Салон Дона и Баса", ґазета873—1414 / 2003—200887
"Алло", ґазета296—320 / 200348
"Публика«, ґазета6—30 / 20089
* сума за стовпчиком більша від усієї кількості авторів, бо одна людина могла давати оголошення в різних виданнях


Еротична ґазета «Simona», не орієнтована окремо на ЧСЧ, дає значно більшу кількість ЧСЧ, адже за її допомоги воліють шукати партнера-чоловіка одружені ЧСЧ, а також гетеросексуальні пари, де чоловік прагне урізноманітнити сексуальний досвід за згодою своєї партнерки.

Близьку кількість ЧСЧ дає моніторинґ BBS-оголошень (табл. 2).

Таблиця 2. Кількість ЧСЧ Донецької області (N), які дали оголошення про знайомство на BBS
Джерело в Інтернеті Період моніторинґуN**
Сайт «Гей знакомства Date.BlueSystem.Ru» — http://date.bluesystem.ru розділ "Знакомства, Донецк«22.11.2006 — 16.02.2008334
Сайт «Гей Портал Украины • gayUA.com • Сайт о гей-жизни в Украине»: розділ «Объявления на gayUA.com» — http://board.gayua.com: підрозділи «Знакомства, все города», «Секс, все города»*, «$$$ — за деньги»*, «Общение»*, "Разное«*06.10.2006 — 16.02.2008209
Сайт «WWW.GAY.RU: Российский национальный сервер геев, лесбиянок, бисексуалов и транссексуалов»: розділ «BBS.GAY.RU: Доски объявлений» — http://bbs.gay.ru: підрозділи «Объявления — Донецк», "Объявления — Мариуполь«20.06.2006 — 16.02.200825
Сайт «WWW.GAYA.RU: Российский информационно-развлекательный сайт геев, лесбиянок и бисексуалов. Знакомства, гей-рассказы и многое другое»: розділ «BBS.GAYA.RU: Региональные гей-доски объявлений, форумы» — http://bbs.gaya.ru: підрозділи «Объявления — Донецк», "Объявления — Мариуполь«05.07.2006 — 16.02.20083
* оголошення фіксувалося, якщо тільки Донецька область чи населений пункт з області явно згадувався;
** сума за стовпчиком більша від усієї кількості авторів, бо людина моглаидавати оголошення на різних сайтах


Періодичність розміщення оголошень. Значна частина авторів не обмежилась одним оголошенням, а розміщувала їх з більшою чи меншою періодичністю (понад третина авторів подавала оголошення від двох до дев’яти разів, див. табл. 3), тому інформація, зібрана в кожному «кейсі», дає хоч і схематичний, але досить точний портрет людини (так, в одному певному тексті вік може бути не вказаний, але інші оголошення того ж автора звичайно міститимуть вказівку на вік; те ж саме стосується місцепроживання автора або, приміром, сімейного стану).

Таблиця 3. Розподіл ЧСЧ за кількістю поданих оголошень
Кількість оголошеньПреса*, N = 523BBS**, N = 520
%
15058
2—43027
5—9108
10 і більше105
* максимум — 153 оголошення від одного автора; ** максимум за вказаний період — 64 оголошення від одного автора


Розподіл авторів за віком і місцепроживанням наведено в табл. 4 та 5.

Таблиця 4. Розподіл авторів оголошень за віковими ґрупами
Вікова ґрупа, роківПреса, N = 523BBS, N = 520Мешканців міст відповідного віку в Донецькій обл., N = 3 954 000 [19]
%
До 198818
20—29413717
30—39211416
40 і старші10449
Вік не вказано2038


Таблиця 5. Розподіл авторів оголошень за місцем очікуваного знайомства
Населений пунктПреса, N = 495BBS, N = 339Населення [19], N = 3 828 000
%
Донецька аґломерація* (ДА)565844
Горлівська аґломерація (ГА)161017
Маріуполь (М)101813
Приторецька аґломерація (ПА)141113
Торезька аґломерація117
Малі населені пункти**436
* склад аґломерацій за http://ru.wikipedia.org/wiki/Городские_агломерации_Украины; ** Волноваха, Димитров, Новоазовськ, Курахове, Белицьке та ін.


Статистична обробка отриманих результатів дає підстави стверджувати, що розподіли оголошень у пресі та на BBS не мають значущих розбіжностей із показниками розподілу населення за відповідними населеними пунктами (χ2 = 6,8 для преси та 11,8 для BBS при df = 8 (p ≤ 0,05)). Отже, структури розподілів авторів оголошень за населеними пунктами репрезентують відповідний розподіл населення.

Цей факт не є тривіальним: відомо, що при достатньо розвинутій гомосексуальній субкультурі ЧСЧ міґрують із сел до міст, із малих міст — до великих, при цьому в меґаполісах формуються «ґейовські громади» [20–22]. Наші дані не демонструють таких тенденцій у межах Донецької області. На нашу думку, таких тенденцій може не бути і в інших реґіонах України, але це потребує здійснення інших аналоґічних досліджень.

Із табл. 4 видно, що отримані вибірки не є репрезентативними (тобто не відповідають ґенеральній сукупності чоловічого населення) за віком, що неодноразово відзначалося в раніших дослідженнях ЧСЧ. При цьому наші дані добре відтворюють в межах похибки дані раніших досліджень цієї соціальної ґрупи на території колишнього СРСР (табл. 6). Найбільшу ґрупу тих ЧСЧ, яким потрібні нові знайомства, складають люди від 20 до 30 років, що співпадає із максимумом «соціальної доступності» ЧСЧ (людина активно шукає контактів — як через оголошення, так і відвідуючи традиційні місця зустрічей; бере участь у діяльності спеціалізованих об’єднань громадян тощо).

Таблиця 6. Розподіли ЧСЧ за віком у раніших дослідженнях на території України та Росії
Вікова ґрупа, роківМоніторинґові дослідження ЧСЧ
[8], N = 149[15], N = 400[16], N = 88617], N = 1 764
%
До 19951412
20—2930475053
30—3918262526
40 і старші4223119


Зменшення серед старших від 30 років частки «соціально доступних» ЧСЧ, помітне в усіх переглянутих працях, може бути пояснене стабілізацією з віком життєвого укладу чоловіків.

Дані про сімейний стан ЧСЧ з двох досліджуваних масивів наведено і зіставлено з ранішими даними в табл. 7. Частка одружених (від третини до чверті авторів оголошень) є дещо більшою, ніж в інших роботах, однак ці відмінності не є статистично значущими (χ2 = 0,1 при df = 1 (p ≤ 0,05)).

Таблиця 7. Сімейний стан ЧСЧ за даними різних досліджень
Сімейний станНинішні даніРаніші дослідження
Преса, N = 140BBS, N = 83[15], N = 400[16], N = 881[17], N = 1 764
%
Неодружений*8174878988
Одружений1926131112
* тб. на момент написання оголошення чоловік є самотнім, розлученим чи вдовим; оголошення, в якому вказано «пара парней», «гей-пара» і т. п., також унесено в цю ґрупу, оскільки йдеться тільки про гетеросексуальний шлюб


Близько двох третин авторів оголошень не вказали, чи є в них місце для зустрічі. Але серед тих, хто цей аспект відзначив, чоловіків, які можуть запросити партнера до себе, вдвічі більше серед авторів друкованих оголошень, аніж серед авторів оголошень на BBS. Ця різниця між масивами є статистично значущою (χ2 = 5,7 при df = 1 (p ≤ 0,05)). Наявність місця для зустрічі реґулярно пов’язана з віком: чим старіша вікова ґрупа, тим більше в ній чоловіків, що мають, куди запросити партнера, причому серед чоловіків у віці до 25 років тих, хто має місце для зустрічі, вдвічі менше від тих, хто його не має (χ2 = 11,6 для преси та 10,8 для BBS при df = 3 (p ≤ 0,05)). Розподіл ознаки «наявність місця» за населеним пунктом дає тенденцію: чим віддаленіший від центра області населений пункт, тим більша частка ЧСЧ «з місцем» (віддаленість оцінюється як тривалість переїзду міжміським автобусом між Донецьком і центральним містом відповідної аґломерації).

Наявність місця не пов’язана із сімейним станом авторів друкованих оголошень (83 % як одружених, так і неодружених ЧСЧ місце для зустрічей мають), але для масиву електронних оголошень частка ЧСЧ з місцем вдвічі більша серед неодружених (73 %), ніж така ж частка серед одружених (31 %).

Приблизно десята частина кожного масиву авторів оголошень заявила була про готовність брати участь в обміні сексу на матеріальні блага. Для масиву друкованих оголошень така готовність виразно залежить од віку: максимум припадає на ґрупу від 20 до 29 років, далі — зі збільшенням віку — частка потенційних учасників комерційних сексуальних стосунків поступово зменшується (χ2 = 7,8 при df = 3 (p ≤ 0,05); С = 0,14). Зрозуміло, що тут ідеться переважно про осіб, готових надавати сексуальні послуги за плату, а не споживати їх. Готовність брати участь в обміні сексу на матеріальні блага не залежить од місцепроживання (χ2 = 1,4 для преси та 3,5 для BBS при df = 4) та сімейного стану авторів (χ2 = 0,04 для преси та 0,1 для BBS при df = 1).

Дуже помітною є різниця між оголошеннями в пресі та електронними оголошеннями у розрізі ЧСЧ, які висловили прагнення «вперше спробувати з чоловіком». Якщо серед авторів друкованих оголошень таких усього 2 %, то серед авторів BBS-оголошень цей показник уп’ятеро більший (BBS-оголошення є більш анонімним і швидким способом знайомства, тому він є привабливішим для тих, хто хоче зменшити для себе можливий ризик суспільної стиґми при спробі виконати соціально несхвалювальні дії). Слід принагідно зазначити, що сімейний стан авторів друкованих оголошень не впливає на частку тих, хто хотів би вперше спробувати секс із чоловіком (χ2 = 0,1 для преси та 0,6 для BBS при df = 1). Але серед одружених авторів BBS-оголошень достовірно більше, ніж серед неодружених, тих, хто хотів би вперше спробувати одностатевий секс. Статистичного зв’язку з віком і місцепроживанням не виявлено (χ2 = 1,9 для преси та 4,8 для BBS при df = 4).

Ще виразніше відмінність між двома масивами проявляється в аспекті тривалості шуканих стосунків (χ2 = 60,7 при df = 1 (p ≤ 0,01)). Серед авторів BBS-оголошень порівняно з масивом авторів друкованих оголошень вшестеро більше тих, хто за мету оголошення має «секс на один раз» або «секс без обов’язків». У всіх вікових ґрупах це співвідношення зберігається, а самі значення — 10 і 60 % відповідно для друкованих і BBS-оголошень — не залежать для масиву друкованих оголошень від місцепроживання (табл. 8), однак у масиві електронних оголошень зв’язок з місцепроживанням є статистично значущим (χ2 = 20,5 при df = 8 (p ≤ 0,01); С = 0,33).

Таблиця 8. Залежність очікуваної тривалості стосунків від місцепроживання автора друкованого оголошення
Мета оголошенняДА, N = 90ГА, N = 32ПА, N = 24М, N = 28
%
"Секс на один раз"10644
"Тривалі стосунки«90949696


Сімейний стан авторів друкованих і електронних оголошень по-різному впливає на те, хоче людина тривалих стосунків чи сексу на один раз. Серед перших неодружені частіше прагнуть стабільних взаємин із партнером-чоловіком, ніж одружені, тоді як серед других маємо зворотну тенденцію.

Статистичний аналіз розподілів за ознакою артикульованості в масиві тої чи іншої ідентичності (табл. 9) продемонстрував наявність достовірного зв’язку між вибором способу розміщення оголошення (електронне чи друковане) та вказуваною ідентичністю (χ2 = 204,4 при df = 3 (p ≤ 0,01)). Проте, щó саме є залежною, а щó — незалежною змінною, в цьому випадку не можна на разі визначити, тому це буде одним із завдань майбутніх досліджень.

Таблиця 9. Частки різних характеристик самоідентифікації ЧСЧ (сума по стовпчиках більша за 100 %, бо звичайно автори оголошень указують кілька характеристик)
ХарактеристикаПреса, N = 523BBS, N = 520
%
Загальночоловіча («мальчик», «парень», «мужчина» і т. п.)7630
Шлюбна («одружений», «неодружений»)3216
Сексуально-рольова («актив», «пасив», «універсал» тощо)2865
Соціосексуальна («ґей», «бі», «натурал» тощо)2411


Основною рисою ґендерної ідентичності масиву друкованих оголошень є домінування загальних ярликів «парень» і «мужчина», причому навіть там, де контекст однозначно характеризує стать автора (напр., оголошення в рубриці «Він + він»). Зауважмо, що в оголошеннях для гетеросексуального шлюбу, якщо контекст так само є однозначним (напр., рубрика «Шлюбні оголошення. Для жінок»), автори характеризують себе якимись конкретнішими ознаками («удівець», «автолюбитель» тощо).

В електронних оголошеннях найчастішою характеристикою є сексуально-рольова (принагідно нагадаємо, що саме серед авторів BBS-оголошень велику кількість складають ті, хто шукає сексу на один раз чи хоче вперше спробувати з чоловіком).

Найменш частотним є маркування себе за приналежністю до соціосексуальної ґрупи, навіть там, де соціосексуальний контекст не заданий в назві рубрики: напр., у неспеціалізованих ґазетах на кшталт місцевих «Салон Дона и Баса», «Алло», «Публика» ЧСЧ здебільшого не характеризують себе яко «ґея» чи «бі». Це може бути пов’язане з різними факторами.

Так, у віковій ґрупі до 30 років було 23 % (для преси) і 13 % (для BBS) тих авторів, які віднесли себе до одної з соціосексуальних ґруп, тоді як серед старших від 30 років ці цифри становлять відповідно 29 і 16 % (співвідношення зберігаються і при зсуві вікової границі з 30 на 40 років). Це свідчить про наявні процеси розвитку з віком соціосексуальних ідентичностей — якщо для молодого чоловіка актуальним завданням є засвоєння нормативного чоловічого образу, то чоловіки старших вікових ґруп можуть собі дозволити індивідуалізацію і диверсифікацію маскулінності.

Існує також достовірний статистичний зв’язок між наявністю маркера соціосексуальної ідентичності та величиною населеного пункту: чим більшим є місто, тим меншою є частина авторів оголошень, які відносять себе до однієї із соціосексуальних ґруп (χ2 = 39,1 при df = 3 (р ≤ 0,05)).

Наявність маркера соціосексуальної ідентичності залежить від сімейного стану: одружені ЧСЧ частіше вказують його, ніж неодружені (для друкованих оголошень — 36 і 61 %, для електронних — 21 і 48 % відповідно).

Зважаючи на ці дані та беручи до уваги, що люди підкреслюють в оголошеннях ті ярлики, завдяки яким вони хочуть підсилити результативність оголошення (адже оголошення — це різновид реклами [5]), можна висунути припущення про існування суспільного вектора до центру із периферії, та від традиційної — суто гетеросексуальної — маскулінності до новішого — метросексуального — її варіанту, який не передбачає акцентуацію секс-орієнтації. Підтвердженням слушності цих роздумів є те, що серед маркерів соціосексуальної ідентичності домінує не «натурал», а власне «ґей» (37 і 19 % для преси та BBS відповідно) і «бі» (58 і 59 % відповідно), а серед маркерів загальночоловічої — «парень».

Між указуваною соціосексуальною ідентичністю та способом розміщення оголошення існує статистично достовірний зв’язок (χ2 = 20,9 при df = 4 (p ≤ 0,01)): так, серед авторів електронних оголошень значно частіше, ніж серед авторів друкованих оголошень, зустрічається характеристика «бі» та відповідно рідше — «ґей».

Серед тих, хто означив свою соціосексуальну ідентичність, дещо змінюються з віком питомі ваги «ґеїв» і «бі». Разом із цим, статистичний аналіз показав, що ці зміни не є значущими для преси (χ2 = 5,1 при df = 9), але вони є значущими для електронних оголошень (χ2 = 37,9 при df = 9 (p ≤ 0,01)): у ґрупі до 30 років сумарна кількість «ґеїв» і «бі» менша, ніж у ґрупі старших від 30 (це співвідношення зберігається і при зсуві вікової границі з 30 до 40 років).

Частка «ґеїв» є більшою для крупних периферійних населених пунктів (Маріуполя, Горлівської та Приторецької аґломерацій), аніж для Донецької аґломерації (46 і 31 % для друкованих оголошень), а частки «бі» та «натуралів» є відповідно меншими, хоча можна було би припускати протилежну тенденцію. Слід іще зауважити, що ідентичність «бі» по всіх містах є модальною.

Сімейний стан значною мірою впливає на розподіл соціосексуальних ідентичностей (χ2 = 42,8 для преси і 9,9 для BBS при df = 2 (p ≤ 0,01)): серед одружених жоден не назвався «ґеєм», але майже всі віддали перевагу маркерові «бі» (для друкованих і електронних оголошень відповідно 96 і 90 % ЧСЧ).

Сексуально-рольові характеристики в наших масивах (особливо серед BBS-оголошень) мають більшу частоту (див. табл. 9), ніж вказівки на соціосексуальну ідентичність. Табл. 10 дає уявлення про питому вагу різних сексуально-рольових маркерів.

Таблиця 10. Розподіл ЧСЧ за варіантами сексуально-рольових характеристик
Сексуально-рольова характеристикаПреса, N = 141BBS, N = 338
%
"Актив"1223
"Уні-акт"51
"Універсал"2622
"Уні-пас"57
"Пасив«5147


Очевидно, маємо тричленну систему сексуальних ролей, у якій понад половину становлять «пасиви» (із варіантом «уні-пас»), дещо менше «універсалів» і найменше «активів». Привертає увагу також те, що серед тих, хто зазначив цю характеристику, в масиві авторів BBS-оголошень «активів» удвічі більше, ніж у масиві авторів друкованих оголошень (частки «пасивів» і «універсалів» приблизно співпадають); різниця між двома масивами є статистично значущою (χ2 = 13,3 при df = 4 (p ≤ 0,05)). Припущення про зв’язок цього факту з тим, що BBS-оголошення дають і т. зв. «натурали» та чоловіки, які «хочуть спробувати» (для них характерним є уявлення про те, що чоловік — це той, хто виконує інсертивну, тобто активну, сексуальну роль), суперечить наступним даним.

Серед тих, хто за мету оголошення мав «секс на раз», рівно ж «тривалі стосунки», співвідношення «активів», «універсалів» і «пасивів» не змінюється. Статистично значущі зміни в пропорціях цієї тріади можна побачити тільки серед тих, хто висловив бажання «вперше спробувати з чоловіком», у масиві електронних оголошень (χ2 = 12,5 при df = 5 (p ≤ 0,05)): серед авторів електронних оголошень наполовину меншими є частки «активів» і «універсалів», натомість удвічі більшою — частка «пасивів». Гіпотетично це може бути пояснене тим, що в суспільній свідомості «бути голубим» означає займати рецептивну позицію в сексі, тому прагнення «вперше спробувати з чоловіком» формулюється саме з цих позицій. Серед авторів друкованих оголошень зв’язку між метою оголошення та співвідношенням «активів», «універсалів» і «пасивів» не знайдено.

Місцепроживання авторів ніяк не впливає на розподіл сексуальних ролей ЧСЧ (χ2 = 28,7 для преси та 22,7 для BBS при df = 20). Одружені достовірно частіше ідентифікують себе як «пасиви», ніж неодружені (χ2 = 42,8 для преси та 9,9 для BBS при df = 2 (p ≤ 0,01)).

Оскільки «активів» менше, ніж «пасивів», то можна було б думати, що перших буде більше серед ЧСЧ, готових брати участь у комерційному сексі. Однак наші дані свідчать про те, що на співвідношення різних сексуальних ролей ніяк не впливає суб’єктивна готовність до обміну сексу на матеріальні блага (χ2 = 7,5 для преси та 6,0 для BBS при df = 5).

Таким чином, тричленна система сексуальних ролей (актив — універсал — пасив) виявляється стабільною, незалежною від населеного пункту, соціосексуальної ідентичності, бажаної тривалості стосунків і готовності продавати чи покупати секс. Деякі відмінності у співвідношенні членів тріади спостерігається тільки між одруженими і неодруженими ЧСЧ, а також серед тих, хто хотів би «спробувати».

Висновки

Пропонована стаття описує результати першого в Україні дослідження методом номінації ґрупи чоловіків, що мають сексуальні стосунки з чоловіками.
1. Шляхом порівняння з результатами попередніх досліджень цієї соціальної ґрупи на пострадянському просторі показано, що застосований метод збору первинної соціолоґічної інформації відтворює основні соціодемоґрафічні характеристики досліджуваної ґрупи, але його додатковими перевагами є репрезентативність за місцепроживанням, можливість вивчати сукупності ЧСЧ з невеликих населених пунктів, а також менша собівартість дослідження, що дозволяє рекомендувати цей метод для ширшого застосування.
2. Репрезентативність отриманих вибірок за населеними пунктами може свідчити про відсутність тенденцій до формування ґеографічно-чітких спільнот за ознакою сексуальної орієнтації.
3. Інформація про знайомства через оголошення в пресі та на BBS дає вихід на невелику частку ЧСЧ.
4. Серед тих ЧСЧ, хто дав оголошення, існує виразна тенденція до уникання соціосексуальної самоідентифікації, натомість підкреслюються маркери загальночоловічої ідентичності.
5. Доведено статистичний зв’язок: (а) віку авторів оголошень із наявністю місця для зустрічей, соціосексуальною ідентичністю та — для друкованих оголошень — готовністю брати участь у комерційних сексуальних стосунках; (б) місцепроживання авторів оголошень із наявністю місця для зустрічей, соціосексуальною ідентичністю, готовністю брати участь у комерційних сексуальних стосунках і — для електронних оголошень — з очікуваною тривалістю взаємин; (в) сімейного стану авторів оголошень із очікуваною тривалістю взаємин, соціосексуальною ідентичністю, розподілом сексуальних ролей, а також — у масиві електронних оголошень — із наявністю місця для зустрічі й висловленим прагненням «уперше спробувати з чоловіком».
6. Такі характеристики авторів оголошень, як наявність місця для зустрічі, наявність маркера соціосексуальної ідентичності, мають статистично значущі відмінності в системі «центр області (меґаполіс) — периферія».
7. Масиви друкованих і електронних оголошень демонструють відчутну різницю між сукупностями авторів, які є переважно різними, принаймні в часі, вибірками ЧСЧ.

Автори щиро дякують О. Марченку, Г. Журбію, к. філос. н. П. Давидову, Ю. Александрову, О. Остапенку, Реґіональному інформаційному і правозахисному Центрові для ґеїв і лесбійок «Наш світ» та редакції ґазети «Simona» за надані для цієї роботи матеріали.

Література

1. Касянчук М. Г., Шеремет С. П., Лещинський Є. Б. Чоловіки, що мають секс із чоловіками, у дзеркалі соціолоґічних досліджень проблеми поширення ВІЛ/СНІДу (огляд досліджень, проведених в Україні в 1997—2006 рр.) // Укр. соціум. — 2007. — № 3 (20). — C. 32–43.
2. Malanchuk O. Social Identification versus Regionalism in Contemporary Ukraine // Nationalities Papers. — 2005. — Vol. 33, № 3. — P. 345–368.
3. Beichelt T. Autocracy and Democracy in Belarus, Russia and Ukraine // Democratization. — 2004. — Vol. 11, № 5. — P. 113–132.
4. Гусар М. В. Лінгвокогнітивний і комунікативно-прагматичний аспекти приватних газетних оголошень (на матеріалі сучасної британської періодики). — Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04; Київ. нац. лінгв. ун-т. — К., 2004. — 20 с.
5. Иванова Н. К., Моисеева О. И. Мужские брачные объявления: особенности оформления и вербализации // Актуальные проблемы лингвистики и межкультурной коммуникации. — Иваново, 2004. — C. 74–81.
6. Садыкова Н. А. Тексты саморекламы: типология и языковые особенности // Коммуникация в современном мире: Матер. Всеросс. научно-практ. конф. «Журналистика, реклама и связи с общественностью: новые подходы». — Воронеж, 2005. — C. 116–118.
7. Рогалева О. С. Брачное объявление как гендерно маркированный тип текста: к методологии описания // Образ человека и человеческий фактор в языке: словарь, грамматика, текст. Матер. XIV Кузнецовских чтений, посвящ. 30-летию кафедры современного русского языка УрГУ. — Екатеринбург, 2004.
8. Бейлькин М. Гордиев узел сексологии: Полемические заметки об однополом влечении. — М., 2007. — 694 с.
9. Davidson A. G. Looking for Love in the Age of AIDS: the Language of Gay Personals, 1978–1988 // J. Sex Research. — 1991. — Vol. 28, № 1. — P. 125–137.
10. Thorne A., Coupland J. Articulations of same-sex desire: Lesbian and gay male dating advertisements // J. Sociolinguistics. — 1998. — Vol. 2, № 2. — P. 233–257.
11. Hayes A. F. Age Preferences for Same- and Opposite-Sex Partners // J. Soc. Psychol. — 1995. — Vol. 135, № 2. — P. 125–133.
12. Baker P. No effeminates please: a corpus-based analysis of masculinity via personal adverts in Gay News/Times 1973–2000 // Sociol. Rev. — 2003. — Vol. 51. — P. 243–260.
13. Groom C. J., Pennebaker J. W. The Language of Love: Sex, Sexual Orientation, and Language Use in Online Personal Advertisements // Sex Roles. — 2005. — Vol. 52, № 7—8. — P. 447–461.
14. Оцінка чисельності груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ в Україні / О. М. Балакірєва (гол. ред.), Л. М. Гусак, Г. В. Довбах та ін. — К., 2006. — 28 с. — http://www.aidsalliance.org.ua/ru/library/our/monitoring_reports/pdf/size_ua.pdf
15. Блакитна книга. Стан геїв та лесбійок у сучасній Україні (Звіт) / Центр «Наш Світ». — К., 2000. — 116 с.
16. Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками, як компонент епіднагляду другого покоління. Аналітичний звіт / Л. Амджадін, К. Кащенкова, Т. Коноплицька та ін. — К., 2005. — 60 с. — http://www.aidsalliance.org.ua/ru/library/our/monitoring_reports/pdf/msm.pdf

17. Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками. Аналітичний звіт за результатами опитування 2007 року / О. М. Балакірєва, Т. В. Бондар, М. Г. Касянчук, З. Р. Кісь, Є. Б. Лещинський, С. П. Шеремет-Шереметьєв (Український Інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка). — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2008. — 64 с. — http://www.aidsalliance.org.ua/ru/library/our/monitoring_reports/pdf/report_MSM_rus.pdf
18. R: A Language and Environment for Statistical Computing (Manual) / R Development Core Team. — Vienna: R Foundation for Statistical Computing, 2008; Hornik K. The R FAQ. — 2008. — http://www.R-project.org
19. Головне управління статистики Донецької області. Основні підсумки Всеукраїнського перепису України 2001 року. — http://donetskstat.gov.ua/census/index.php
20. Кон И. С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. — М., 1998. — 496 с.
21. Клейн Л. С. Другая любовь: природа человека и гомосексуальность / Изд. испр. — СПб., 2000. — 864 с.
22. Bagley Ch., Tremblay P. On the prevalence of homosexuality and bisexuality in a random community survey of 750 men aged 18 to 27 // J. Homosexuality. — 1998. — Vol. 36, № 2. — P. 1–18. (Електронна версія цього матеріалу має іншу назву: Bagley Ch., Tremblay P. Homosexual orientation demographic study the young adult Calgary male. — http://www.youth-suicide.com/gay-bisexual/homodemo.htm)


Читать далее