23 серп. 2022 р.

Mu Hirvepargi kõne

Lugupeetud sõbrad!

Tulin siia Ukrainas ja Mariupolist, seal olin 53 päeva pommide all. Pärast filtratsiooni laagrit elasin veel üks nädal Donetskis, vene okkupeeritud ukraina linnas.

Kas teate, mis oli minu jaoks kõige raskem seal? - See, et kunagi õitsev ukraina linn, kus olid ukrainakeelsed koolid ja kus õppisin ja õpetasin mina ülikoolis keemiat ukraina keeles, selles linnas ei jäänudki ühtegi ukraina sõna tänavatel ja inimesed seal olid täielikult venestunud.

Muidugi me, ukrainlased, siiralt täname Eestit Ukraina toetuse ja ukraina kodanike varjupaiga eest. Aga tulin ma siia mitte ainult seda ära ütlema, vaid ka oma muret jagama.

Lapsed-põgenikud. Küsimus on selles, kuidas neid mitte venestada.

Tallinn lõi nende jaoks kooli, Vabaduse kooli, kui täpne olla. Kuid mul on kahju: juhtkond on venelaste hulgast, nn Ukrainast pärit õpetajad ei oska eesti ega enamuses ukraina keelt. Millest siis see vabadus on? - Tallinnas ilmuski veel üks vene kool, Eestist ja Ukrainast Vabaduse kool. Ja see ongi teie turvalisuse küsimus


Читать далее

18 серп. 2022 р.

Vahur Laiapea intervjuu

Попри деякі фактичні неточності саме по собі інтерв'ю https://maailm.postimees.ee/7528216/vahur-laiapea-ukraina-paevik-mariupol-sai-otsa Вагуру Лайапеа мені сподобалось. Нижче копіюю його текст.

VAHUR LAIAPEA UKRAINA PÄEVIK ⟩ Mariupol sai otsa

Vahur Laiapea, filmirežissöör, -produtsent ja -operaator

18. august 2022, 13:13

Isa haigus viis Maximi selle aasta jaanuaris Tallinnast Mariupolisse, kodulinna. Et isa eest hoolitseda. Alles isa surm andis talle vabaduse sealt lahkuda. Oli juba märtsi keskpaik, kui peale suuri pommitamisi läks Maxim jälle isa vaatama. Eksis teelt, sest linna ei olnud enam olemas. Tänavad rusude vahel mõjusid võõrastena. Maxim ei tea, mis päeval tema isa suri. Naabrid olid ta juba kortermaja õue matnud.

Maxim elas Mariupoli sõjanädalad üle oma kodumajas, ema majas. Ema suri 2015. aastal, aga maja keldris oli veel riiulitel tema sisse tehtud toitu. Nii aitas ema armastusega varutud toit pojal seitse aastat hiljem ellu jääda.

Maxim oli väike, kui isa pere juurest lahkus. Kui ta käis viiendas klassis, kinkis isa pojale ladina keele õpiku. Maxim hakkas iseseisvalt ladina keelt õppima. Esimesi sõnu, mis meelde jäi, oli aurum – kuld. Ehk sai siit alguse huvi keemia vastu – ja ka keskaegsete ladina keeles kirjutatud alkeemia alaste tekstide vastu. Üks Maximi õppejõududest, keemia korüfee Donetski Ülikoolis oli teinud alkeemilise katse – varunud haiglast patsientide uriini ja pannud pudelitega kuuks ajaks päikese kätte. Pärast uuris muutusi, mis uriinis oli toimunud. Kas kulda leidis, küsin Maximilt. Ei leidnud.

47-aastane Maxim on juba kuus aastat Eestis elanud. Ta tuli siia läbi viima teadusprojekti LGBT uuringute alal. Kirjutab oma teist doktoritööd. Selle teema on seotud LGBT kogukonna mõjuga ühiskonnale. Esimese doktoritöö kaitses ta aastate eest keemias. Maxim lahkus märtsi lõpus hävitatud ja okupeeritud Mariupolist. Esmalt jala Ljapino külla, sealt juba bussiga järgmisse. Filtratsioonilaagris toimetasid noormehed, seljas särgid kirjaga «Molodaja gvardia» («Noor kaardivägi» eesti keeles – toim). Aleksandr Fadejevi välja mõeldud kvaasikangelased elavad Venemaal igavest elu. Nende looja lõpetas 1956. aastal oma elu enesetapuga.

Filtratsioonilaagris istus Maxim ühe ööpäeva üksikkongis. Aastaid Eestis elanud mees oli 2019. aastal Donetskis kuulutatud tagaotsitavaks kommunaalmaksude maksmata jätmise pärast. Asi lahenes ja Donetskisse jõudes tasus Maxim nõutud maksud. Mida sa selle ööpäeva jooksul mõtlesid ja tegid? Lugesin Indrek Hargla raamatut «Apteeker Melchior ja Oleviste mõistatus». See oli esimene raamat, mille Maxim eesti keeles läbi luges. Kongis oli soe, oli valgus ja oli vesi. Kõik need asjad, mida purustatud kodulinnas ei olnud. Ma unustasin küsida, kas keemia, alkeemia ja keskaeg olid lektüüri valikul otsustavad. Meie vestlus toimus eesti keeles – seda valdab Maxim juba päris hästi – ladina keele ja mitmete teiste kõrval.

Nädal Donetskis Aleksandri juures. Matemaatiku haridusega Aleksandr on aastaid olnud Maximi armastatu. Tema mees. On või oli, ei oska vist isegi Maxim ise kindlalt öelda. 2014. aastal valisid Aleksandr ja tema pere separatistid ja Vene maailma. Ka Maximi seal oleku ajal mängis nende majas korraga kolm telerit, kõigist huilgamas Venemaa propaganda. Kui Maxim oli juba Donetskist ja Venemaalt pääsenud ning Vilniusesse jõudnud, helistas ta Sašale ja püüdis teda veenda niinimetatud Donetski Rahvavabariigist (DNR) lahkuma. Enda juurde Vilniusesse tulema. Asjatult. Aeg-ajalt nad suhtlevad. Harva.

Venemaalt lahkus Maxim Lätisse. Bõtalovo piiripunktis kuulasid föderaalse julgeolekuteenistuse (FSB) uurijad teda pikalt üle. Kaevasid arvutist välja info, et ta oli seotud 2013. aasta terroriakti planeerimisega Kõjivi Pride 'il. Tegelikult oli ta selle kuriteo lahendamise juures tunnistajaks. Ülekuulajad ei leidnud oma venekeelsete otsingumootoritega Maximi kohta midagi kompromiteerivat, midagi «Vene-vastast». Kui nad oleksid kasutanud ukrainakeelset otsingut, oleks pilt hoopis teistsugune olnud. Sellised spetsialistid.

Kolme nädala eest helistas Eestis olevale Maximile Mariupolist isa naabrinaine. Tulge ja matke oma isa ümber. Ei saa tulla? Siis teeb seda ekskavaator. Aetakse auku nagu kodutu.

Maxim pidas Mariupolis pommide all elades päevikut. Kirjutas enamasti ukraina keeles, aga mõned lõigud poola ja eesti keeles. Siin paar eestikeelset sissekannet. Kirjaviis muutmata.

14.03.2022 Esmaspäev

Täna on üsna «rahulik» päev, rahulik selles mõttes, et mitte midagi pea peale ei kukkunud, kuigi naabertänavatel nagu alati lahingud käivad. Päev algus kell 4.20 sellega, et artilleria püüdis lennukid pihta saada ja see lennuk tuli palju kordi nagu sääsed. Pärast seda kestas kõik tavaliselt – keegi tuleb idast, keegi vastab läänest, mürsid lendavad edasi-tagasi pea kohal. (...) Suhtlesime Bykovitega aia läbi. Nad mõnikord toovad kuulata raadiot. DNR karjatab kogu aeg «andke alla», Ukraina aga arutleb, kuidas Putinit ära hävitada, kahjuks pole väärtuslikku infot üldse. (...) Teine asi, mis Bykov ütles, et see laip, kes üleeile lebas Laso tänaval, oli alguses elus, temal ühe jala ära rebitud oli, ta karjus ja palus abi, aga ei osanud keegi sellega tulla ja mees suri siis vere kaotamisest. Selline oli emakeele päev.

27.03.2022 pühapäeval, kolmekümne teisendal päeval? Mariupol sai otsa. Pärast kuumat lahingust eile öö oli tormiline. Puhus tugev tuul, aga samal ajal oli rahulik – lennuk tuli siia pommitamiseks ainult kaks korda. Hommikul oli täiesti põletatud veel ainult kaks maja meie tänaval ja kell 12 Laso tänavat mööda sõitis tank märgitud Z-ga. Kohe pärast seda Trudovoje tänavat mööda läksid vene sõdurid läbi. On kõik.


Читать далее

29 лип. 2022 р.

Інтерв'ю для Постімеес

Сьогодні експромтом дав інтерв’ю найбільшій приватній ґазеті Естонії «Постімеес». Російською мовою — бо російська редакція. Текстова розшифровка не дуже точно відбиває сказане усно, напр. критика т. з. Vabaduse kool в Таллінні туди не ввійшла. Але тим не менше даю посилання як на відео, так і на текст.

https://rus.postimees.ee/7573875/intervyu-bronya-nemeckogo-tanka-ot-deda-partizana-spasla-zhizn-ego-vnuka-v-2022-godu


Читать далее

23 лип. 2022 р.

Dimitte mortuos sepelire mortuos suos (Mt 8:22)

Сиджу, нікого не чіпаю. Телефон з дировсько-рашкінського номера: Это Касянчук?

Соседка Гриши (мій тато, — МК). Я тут вернулась в квартиру (поруч в тамбурі, — МК), солнце, кто его перезахоранивать будет? — Так, первое, не солнце. Второе, там у вас есть новая власть, вот пусть и озаботится. — Это не власть должна делать, а ты... — Третье, не ты. — Ах, ну простите, ты ж мне как сын... — Милочка, мы не знакомы. — А что я должна копать? — Вопрос не ко мне. — Так вы ж тут были. — Был, теперь нет. — Ну так мы его как бездомного зароем. — Как скажете...

Це, мабуть, таки така тактика окупаційної влади, заманювати людей назад. Та ще й щоби самі записались на ексгумацію, платну звісно.

Тел. т. з. сусідки: +78633184200


Читать далее

11 черв. 2022 р.

Muinasjutt

Ühel päeval käis põder metsas, ta oli kurb, sest ta kaotas oma sõbra ära. Ta vaatas igale poole, põõsaste alla, puude vahele, aga ei olnud sõpra mitte kusagil.

Järsku hakkas ta nälga tundma, võttis ühe rohukese suhu ning tema tujus muutus paremaks. Võttis veel ühe, näris ja ta kurbus kadus ära. Ime, — mõtles põder, — kanep või? Sellest ajast nimetatakse seda rohtu põdrakanepiks.


Читать далее

7 черв. 2022 р.

Я знаю: саду цвесть

Ще в березні, коли лячно було вилазити на вулицю, взяв я в орків гнилої картоплі, в сусіда Васі семена редиски та бураків, скопав і посадив. Посадив попри те, що знав — не для себе роблю. І ось-о, сусід прислав фотки — картопля зійшла без колорадів, черешні та редиска вже готові... Не дарма робив!


Читать далее

3 черв. 2022 р.

Edasi

Ну ось і закінчився місяць в Литві, коли я трохи прийшов до тями і навіть від’ївся. Miroslav і його мама гостинно поселили в свому домі та возили разом з Rolandasом по країні, Ганна не давала загаснути голові, Aida вчила мови, Garry разом з чоловіком подарували кавоварку, а інші знайомі і незнайомі люди теж всіляко підтримували...

Ačiū, Lietuva, ir iki pasimatymo! Nüüd Eestisse, koju.


Читать далее

27 трав. 2022 р.

И мёртвые с косами

Відео від Дениса Казанського — центр Маріуполя нині. Тут видно зелений будинок (ДК «Молодіжний»), де вперше в місті давали концерти органної і клавесинної музики Nadiya Velychko, Olga Chundak, Jean-Marie Leroy, Andrey Pracht, Людмила Глебова, Elena Richter, Anna Shpak


Читать далее

23 трав. 2022 р.

ЛҐБТ і окупація

Це сьогодні було чергове моє інтерв’ю. Всіх цікавить, як воно було.

Та ніяк. По-1, коли нема зв’язку, а вийти за паркан не можеш, бо за кілька десятків метрів йде бій, то якось не про те думається. Точніше, взагалі не думається. По-2, на тлі загальної небезпеки люди намагаються взагалі не виділятись нічим — ані одягом, ані надто щасливим лицем, не кажучи вже про те, щоби сперечатись про права із не дуже тверезими носіями автоматів. І якраз єдиний випадок, який стався — коли рашапатруль причепився до чоловіка з сірьожкою у вухах.

А от значно серйозніших проблем, на які втім звертають меншу увагу, є дві:

— ЛҐБТ-рух як мережа суб’єктів громадянського суспільства в Україні by default проевропейський, тобто ворог проффесорові і його покровителям з ФСБ;

— коли твій коханий починає писати про те, що «в Буче всё срежиссировано и вообще ничего не было», а «в Мариуполе стреляли только по военным объектам с нацистами», то чомусь зриває дах.


Читать далее

14 трав. 2022 р.

А ручкі-то вот оні!

В Маріуполі в мене була соняшна станція, з моменту її запуску вона окупила себе наполовину — ще б два рочки, і все б відбилось. Але не судьба. Звісно, я знав про те, що її система така, що вона не працює без під’єднання до загальної мережі, тому, коли чергова граната обірвала на вулиці дроти, я просто сприймав цю станцію як красиві декорації. Так тривало 30 днів, надії на звільнення вже давно пішли як діти в школу і задача стояла дуже проста — вижити. Панелі, водночас, допомагали збирати сніг і дощову воду — який же багатофункційний прилад!

І тут, пригинаючись від куль, прийшов Андрій, сусід і електрик з Азовсталі: дай, — каже, — одну панель, а краще дві на експерименти, бо може воно і вдасться. Та бери, — кажу, — все одно завтра все спалять (у вже мертвого сусіда на розі Каховського і Лазо ті панелі горіли майже красиво), але взамін ти мені скажеш, як зробити самому, бо легше мені вивчити естонську, ніж закон Ома.

День нема, два нема — приходить, несе два дроти і лампочку. Ото все ми почепили ще на одну панель, на дві третини перекрили її ковдрою (це такі нанотехнолоґії для реґулювання потужності) і дас іст фантастіш — лампочка засвітилась, акумулятор зарядився, телефон і ноутбук ожили, навіть вдалось помолоти зерна кави... Лампочка, до речі, потім згоріла, але відтоді щоранку ми ставили панель з ковдрою проти сонця, вдень переставляли, і вечір закінчувався вже на третьому місці.

А ще один сусід, Ігор, теж з Азовсталі, спитав за нагоди, нащо ми весь час провітрюємо ту зелену ковдру... Потім і він в нас заряджав свій павербанк. Короче, бачте, яка гарна штука — і воду дає, і електрику, і навіть підручник фізики примусила прочитати...


Читать далее

9 трав. 2022 р.

Війна і тварини або про псів і котів

Коли в Маріуполі щось важке підлітало, ми звісно пригали в погріб, бахало десь поруч, потім затихало. Але не зовсім — звідти страшно скавучить собака, бо хазяїв або нема серед живих, або просто нема. Він, мабуть, постраждав від прильоту, але з цепу не зіскочиш. І нема ради — він там, ми тут.

Разом з тим, ще живі не викидали тварин на вулиці. Один з наших сусідів спочатку ходив до розбомбленого будинку іншого годувати його великого чорного пса, а потім просто з будкою забрав собі.

Коли вже ніде було щось купити, хіба тільки винести зі спаленого магазину, котиків не їли, ба більше — ще в квітні, після більш ніж місяць проїдання всього, що є в погребах, у котів і псів ребра не стирчали, хоч вони вже вправно ховались по закутках раніш, ніж ми самі чули літак.

Звісно, винятки були — до наших харчів вперто проривався бруднючий жовтий домашній кіт якогось сусіда, а в один з днів під яблунею інший сусід застрелив з пневмата свого собаку, бо вже не було чим його годувати. Сусід Вася роздавав своїх перепьолок на суп, бо теж вже не було що їм дати. Але загалом, тварини тримались людей, а люди — тварин.

Одна жінка на сусідній вулиці щоранку йшла з цебром до отих прішлих, просила недоїдки, щоби погодувати всіх своїх 30 кішок і скількісь там собак. Не всі були її від початку, вона підбирала осиротілих і жила з ними посеред руїни.

Наші кішки спочатку їли тільки корм, потім гордували кукурудзою, потім їли її, а насамкінець, вже перед моїм виїздом навчились полювати... А Вова, їхній господар, навіть відмовився евакуюватись, бо на кого тих трьох лишити!


Читать далее

6 трав. 2022 р.

Їх нічого не виправить

Отже, телефоную батьковій сестрі, яка мешкає в Москві у щасливому шлюбі з російським військовим, кажу, що батько помер тоді то, похований у воронці від російського снаряду перед будинком...

Вона: «Мариуполь мы знаем, уже нет ничего» — «Подякуйте вашому керівництву і чоловікові» — «Мы хотели как лучше»...

На фото: місце поховання


Читать далее

5 трав. 2022 р.

Про концерти

Здається, я це не раз вже говорив, але все ж напишу ще, бо це такий яскравий приклад, що вартий підручника «Як не треба робити».

Отже, якось в середині березня прокидаюсь у вже окупованій нашій частині Маріуполя від бравурної музики. Перша думка була: що, сукі, вже мітинґ вдячних за визволення збираєте? Музика голосна, не почути і тим більше далі заснути просто неможливо. Репертуар — совкова попса: С чего начинается родина, Земля в иллюминаторе, Вышел в степь донецкую, Не думай о секундах свысока... Знову подумав: навіть ці спогади споганили. Потім пішов текст, мовляв, солдати і офіцери ВСУ здавайтєсь! А далі вже якійсь новодєл: Русские идут нерусских защищать, русские идут... І відразу по тому прилітало щось важке.

В чому тут свинособаче рукожоп’я?

1) попса мала б викликати ностальгію, але в кого? В солдат ЗСУ? Справді? Репертуаром радянських піонерів-пенсіонерів? ДБ!

2) рускіє ідут і сразу снаряд, ракета, бомба — дуже прям чіткий рефлекс в лобі. ДБ!

Такі концерти повторювались багато разів, але нічого не мінялось. А потім якось замовкли. Мабуть, тамаді сокирку проміж очі вставили.


Читать далее

3 трав. 2022 р.

Інтерв’ю Остапові

Спочатку я думав коротити трохи це інтерв’ю, але потім вирішив, що ні. Нехай це буде повна, подетальна, додрібничкова розповідь реальної людини, якій вдалося вибратися з Маріуполя.

https://www.youtube.com/watch?v=QVXQszHV_Og

Maksym Kasianczuk — мій давній товариш, останні 4 роки працював в Естонії. Перед війною, в грудні, приїхав до Маріуполя доглядати за немічним, майже незрячим батьком. Там усе й сталося. Максим розповідає про пережиту блокаду на диво структуровано, спокійно, поетапно. Це дуже осмислена оповість чоловіка, якому «соромно за те, що вижив» — дуже поширений емоційний самозахисний стан у людей, які пережили екзистенційне дно.

Топити сніг, аби була вода. Вночі кожні 10 хвилин ставати робити руханку, щоб зігрітися. Ходити босоніж по снігу, бо ніде і нічим прати шкарпетки. Покинути свій будинок з усіма сімейними реліквіями й одягом. Пройти фільтрацію в «ДНР». Пробратися на латвійський кордон і пройти допит ФСБ. І зараз починати фактично з нуля.

Я запитував Максима також про проросійські погляди маріупольців, про переважний вибір на користь переселення в росію, про поведінку кадирівців і ру-солдат.

Це буде дужий реальний розказ дуже реальної людини. Без перегинів ні в бік емоцій, ні в бік прикрашань, ні в бік надривного драматизму.

«Зараз, коли я бачу синьо-жовтий прапор, я плачу». Ось і все.


Читать далее

1 трав. 2022 р.

Закупи в тилу

Спочатку дирівці казали нам «Не волнуйтесь, вы в тылу» — такий собі тил, прямо скажемо, все літає над головою, поруч горить і бахкає. Але потім дійшли до нас чутки, що десь в якомусь міфічному АТБ можна навіть щось купити...

Отже, АТБ на Східному. Поруч т. з. «Приймальня Пушиліна» і магазин. Там-таки можна отримати тарілку безкоштовної каші від «асвабадітєлєй». Всюди, звісно, черги. На кашу вже о 6 ранку 79-й (починається в 9), в магазин 34-й (але цей номер додається до вчорашнього і позавчорашнього списку, отже в реальності ти зайдеш в магазин через 4 дні та щовечора о 16-30 мусиш прийти на перекличку, щоби підтвердити свій номер). І є ще третя черга в той-таки магазин — з чорного входу, черга жива, тб. можеш постояти 4-5 годин і сьогодні ж купити все те саме, що і в черзі за 4 дні... Де тут смисл, не питайте. І ще окрема черга (на фото) до віконця, де була надія впіймати хоч слабенький вай-фай. Власне, звідти я написав перший лист, що «я живий, але це не точно». Того вайфаю радше не було, але люди стояли годинами, щоби хоч якось датись про себе чути.

От такий той тил і дирівське щастя на «звільненій від нацистів землі». А, забув — ще був запис на «волонтерів в Стройотряд», дуже такий гарний розподіл праці: ми вас вбиваємо, а ви як комсомольці самі собі вікна полагодите. Все при деле. Отак постоїш в чергах на перепустку, на ексгумацію, на тушонку і на кашку, бач і день плідно минув. Щастя єсть, воно не може нє єсть


Читать далее

30 квіт. 2022 р.

Вільнюс воєнний

Сьогодні ми ходили по закупи — бо як з Маріуполя біжиш без трусів, то чомусь хочеться нарешті приєднатись до цивілізації H&M-у. Перші потреби задоволено, є білизна та халат.

Але разом з тим це був шок, бо весь Вільнюс в жовто-блакитних прапорах. На тролейбусах написано «Вільнюс любить Україну», оголошення українською «для вас проїзд безкоштовний», в магазинах навіть дрібниці кажуть тобі, що ти тут свій... Я ще не був в Естонії, думаю, там те саме, бо amicos res adversae probant. Ačiū! І дві фотки з папірця після т. з. «фільтрації» в дирі


Читать далее

27 лют. 2022 р.

Дегуманизация

Когда я начал работать в международной организации, я начал сталкиваться с необходимостью фильтровать базар или по крайней мере долго его объяснять, поскольку речь, насыщенная аллюзиями к украинским неполиткорректным анекдотам, в том числе про беларусов и других, казалась обидной. Собственно, не только казалась, но и была.

Сейчас я вижу, что меня читают как люди с русским паспортом, так и те, кто считает себя русским/русской, но живёт вне РФ. И как бы по логике вещей, стоило бы тоже фильтровать базар, чтобы не казаться кровожадным монстром из анекдотов про «прикре самогубство» и не портить имидж Украины, которая стала модной.

Дегуманизировать противника некрасиво. Но я не буду приглаживать речь. По одной простой причине: украинцы не жертва, которая смиренно просит помощи, — они очень злы, но смеются и поэтому более чем опасны. Это последнее, что успели в своей недолгой жизни почувствовать пришлые.

Так что прошу прощения, но речь была и будет сложной, с далеко не всегда ясным для людей из других стран гипертекстом, и вполне возможно даже обидной. Не принимайте это на себя. Так работает всякая культура в интеркультурном контексте


Читать далее

26 лют. 2022 р.

Свидетель Украины

Тем, у кого паспорт РФ, полезно посмотреть сюда https://t.me/s/UkrainianWitness и поделиться с другими.

Фото и видеоматериалы очень жестокие — вот что происходит, когда ты приходишь на землю, где тебя не ждут. Делитесь! Чем меньше вы или ваши знакомые захотят сюда приехать, тем здоровее будут


Читать далее

25 лют. 2022 р.

Keelesõber

Підтримка України в країнах Балтії настільки потужна, що нема сили все перепостити сюди. Але про один випадок розповім. Є така проґрама «Мовний друг» (Keelesõber). Її зміст — один учасник з добрим рівнем мови вільно спілкується з тим, хто тільки вчиться, і таким чином це як помагає подолати страх вживати чужу мову, так і створити контакти між людьми різних мов і нації.

В цій проґрамі я ментор і мені дали жіночку, яка працює в естонській школі і тільки вчить мову. Так от ця вчителька мені сьогодні розповідала, що в їхній школі учителя та учні зібрались вчора, щоби підтримати Україну, заспівали і естонську, і українську пісню. А завтра вони прийдуть о 3-й годині підтримати Україну на мітинґ. Ніхто їх не примушує, нема ніякої рознарядки від РОНО — люди бачать біду і хочуть зробити, що в їхніх силах.


Читать далее