24 нояб. 2017 г.

Душанбе: два роки по тому

Мені цікаво було порівняти свої спогади з 2015 з новими враженнями. Їдучи сюди я готувався до гіршого, адже тоді інтернету майже не було через заколоти на кордоні, люди боялись щось зайве сказати в кав’ярні, квартира, де я мешкав, була геть зруйнована ще тою, 92–97 роки, війною… Моє здивування почалось на паспортному контролі — не треба вже заповнювати декларацію на в’їзд. Наступного дня ми гуляли містом і воно разюче відрізнялось, стало чистішим, охайнішим, наче з’явилося більше простору. Щезли точки, де можна — але лячно — поміняти валюту. Тепер треба йти в банки, але з тим жодної проблеми. Головне: люди — вони такі ж гостинні і фантастично привітні. Менше стало написів російською, але в місті ще можна нею порозумітись. ООН зібрало всі свої структури в одному місці і посилило охорону. Як воно там в реґіонах, побачу на початку грудня. Сьогодні, до речі, день таджицького прапора

Читать далее

18 нояб. 2017 г.

Камень, ножницы, бумага

В три ночи, под шум дождя, в голову приходят всякие романтичные вещи. К примеру, что было бы, если бы ФБ профиль в какой-то момент исчез? — Если кратко: маленькая личная трагедия. Все милые воспоминания и фотографии, все диалоги — раз и нет. Это редко пересматривается, но оно личностно ценно. В доме прабабушки все очень немногочисленные фото висели в рамочке на стене. У бабушки и мамы были большие альбомы (они до сих пор у меня хранятся на расстоянии ручной доступности), которые показывали гостям и пересматривали сами, которые брали с собой в первую очередь при переезде. У меня же мои последние годы — все в ФБ. Дигитальная память кажется такой хрупкой по сравнению с непрочной, вечно рвущейся бумагой…

Читать далее