12 сент. 2008 г.

Отзыв на книгу «Медицинские потребности и проблемы мужчин, имеющих сексуальные отношения с мужчинами»


Касянчук М.Г., 2007
Отзыв на книгу Саранков Ю. «Медицинские потребности и проблемы мужчин, имеющих сексуальные отношения с мужчинами»


Книга, подготовленная старшим программным советником Международной благотворительной организации «Международный благотворительный фонд “СПИД Фонд Восток-Запад”» (AFEW) и одной из ключевых фигур украинского ЛГБТ-движения Юрием Анатольевичем Саранковым, содержит обзор западных медицинских публикаций по МСМ-проблематике.

До сих пор многогранная тема МСМ в рамках отечественной медицинской науки затрагивалась в публикациях лишь эпизодически, да и то преимущественно в контексте ВИЧ и БППП. Из переводных работ можно, пожалуй, назвать только одну книгу (Дэйвис, Нил «Розовая психотерапия», изд-во «Питер»), которая затрагивает более общую область взаимоотношений врача и пациента-гомосексуала.

Следует отдельно отметить, что автор впервые знакомит отечественного читателя-медика с феноменами, которые лишь недавно стали распространяться в жизни МСМ крупных городов Украины, а именно — c клубными наркотиками, попперсами и другими психоактивными веществами, со специфическими групповыми явлениями, присущими западному гей-сообществу («вечеринки по кругу», «охотники за вирусом» etc.), с расстройствами питания как следствием слепого подражания образам массовой культуры и пр. Именно поэтому рассматриваемая публикация не просто очень актуальна, но в значительной степени опережает время, трактуя о реалиях, которых пока у нас нет, но которые могут быть в ближайшем будущем. В этом качестве книга будет востребована как в секторе негосударственных
объединений граждан, так и среди практикующих врачей.

Вместе с тем хотелось бы, чтобы к следующему изданию (мы уверены, оно будет) автор и редакционный коллектив «СПИД Фонда Восток-Запад» исправили ряд шероховатостей издания нынешнего, которые хоть и не являются принципиальными, но всё же затрудняют восприятие этой замечательной работы.

Книга нуждается в тщательной корректорской вычитке, которая поможет избавиться как от явных промахов (напр., на С.7 «Ralf Jьrgens») и опечаток, так и от неудачных формулировок (напр., на С.91 «У пациентов часто возникают сомнения по поводу адекватности диалога с врачом, исходя из вопросов, которые он задавал на первом приёме. Принимая во внимание, врачу следует обращать
внимание...»), а также неуклюжего новояза, характерного для подстрочных переводов.

Нам кажется необходимым пристальное внимание уделить единообразию оформления библиографических описаний использованных источников, в частности привести их в соответствие с нормами отечественных научных публикаций. Кроме этого, включение ссылки на источник в текст кажется более приемлемым в виде подстраничных сносок.

Очень важно, чтобы автор тщательнее поработал над уменьшением фрагментарности изложения — обзор литературы, хоть и изначально гетерогенный в виду необходимости рассмотреть большое количество разнообразной информации, должен, тем не менее, чтобы не превращаться в библиографический указатель, быть подчинён (как на уровне всего текста, так и в отдельных его частях) единой
концепции и авторскому видению излагаемых вопросов.

Каждый раздел и подраздел должен заканчиваться, по нашему мнению, краткими выводами и логически связно объединяться со следующим разделом.

Важным вопросом, который недостаточно освещён в книге и который не теряет своей актуальности, является момент интерпретации удачных наработок западных учёных и общественных деятелей. В частности, при всём нашем восхищении блестящими результатами программы «Лидер общественного мнения» (С.56–59), очень сложно представить её реализацию в наших декорациях — при
неорганизованности или даже иногда отсутствии сообществ МСМ, отсутствии их группового самосознания, комьюнити-центров и подобных атрибутов западной гей-культуры. Безусловно, мы не требуем от автора готовых рецептов «как изменить мир к лучшему» — это дело времени и наработки опыта на местах — но следует, по крайней мере, указать на такую проблему и критично поразмышлять над путями её преодоления.

Вместе с тем, даже в нынешнем виде появление книги Юрия Саранкова представляется значительным шагом в деле улучшения качества медицинских и социальных услуг для МСМ как в Украине, так и на постсоветском пространстве.

Мы благодарим автора и «СПИД Фонд Восток-Запад» за предпринятые усилия и желаем им дальнейших творческих успехов.

Читать далее

11 сент. 2008 г.

Рецензия на книгу "Быть лесбиянкой в Украине: обретая силу"



Рецензируемая книга является расширенным и дополненным изданием работы, специально посвящённой вопросам женщин, идентифицирующих себя в Украине как лесбиянки. До этого лесбийские вопросы рассматривались в специализированных изданиях (как периодических — журналы НМ и ОН, так и монографических — «Голубая книга» etc.) в более общем контексте гомо-и бисексуальности в Украине.

С точки зрения оформления авторы и издатели заслуживают похвалы — текст воспринимается и читается легко, практически полностью отсутствуют неуклюжие конструкции американизированного новояза (следует упомянуть однако неудачное использование в заглавии субстантивированного деепричастия — на месте авторов мы бы написали «обретение силы»), изложение не перегружено иллюстрациями.

Цели издания можно разделить на общие и прикладные.

К прикладным относится предоставление некоего минимума необходимой, с точки зрения авторов, информации девушкам/женщинам, ищущим своё место в жизни формирующихся лесбийских сообществ. В эту же группу мы бы отнесли и публикацию основных выводов, сделанных авторами из наблюдений за жизнью единомышленниц, бесед с ними — как индивидуальных, так и групповых.

Генеральная же цель (в НГОшных кругах её принято называть «миссией») издания состоит в том, чтобы способствовать консолидации женщин гомо- и бисексуальной ориентации на основе радикального (лесбийского) феминизма.

Книга заявлена как публикация результатов «социологического исследования», что определяет её структуру, которая напоминает научные работы: ВВЕДЕНИЕ, ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ, МЕТОДИКА, РЕЗУЛЬТАТЫ, ВЫВОДЫ, ПРИЛОЖЕНИЯ. Однако при более внимательном рассмотрении оказывается, что это сходство — не более чем видимость.

В самом деле, теоретическая часть («обзор литературы»), хоть и пестрит ссылками на зарубежных авторов, тем не менее построена по принципу FAQs: берётся некое утверждение, называется «мифом», рядом с ним пишется утверждение противоположное, коему приписывается заглавие «факты». При этом отсутствует сколь-либо критическое рассмотрение как «мифов», так и самих «фактов». Это стиль не научный и даже не научно-популярный, а плакатно-публицистический. «Теоретический раздел» занимает 17 страниц и не заканчивается, как это принято в академических работах, формулировкой проблемы, за разрешение которой берутся исследователи; нет также чёткого указания на теоретический базис, который они при этом будут использовать. Всё, что есть на С.27, так это тривиальное указание на широкое многообразие форм, которые принимает в мире любовь женщины к женщине.

Методическая часть работы отсылает нас к типичному инструментарию маркетинговых исследований — фокус-группы, оценка с привлечением к участию и глубинные интервью. Инструментарий этот — качественный, т.е. он не предполагает по своей сути привлечения каких-либо количественных показателей. Здесь мы встречаемся с явным методологическим противоречием, поскольку авторы в тексте находят возможным опираться в своих выводах на проценты. Если выборка изначально не репрезентативна (о чём прямо говорится на С.28: «наши выводы будут касаться лишь людей, которые принимали участие в исследовании», и на С.29: «слабая изученность генеральной совокупности ЖСЖ и организационные ограничения исследования не позволяют сформировать репрезентативную выборку для ЖСЖ»*), то и нет никакого смысла в указании, что «столько-то человек считают то-то».
В этом отношении Роберт Ооствогельс оказывается методологически более последовательным, т.к. он старательно зарисовывает наблюдаемые явления и по-возможности полно указывает на сопутствующие им обстоятельства.

Следующим интересным методическим моментом является порядок «задач исследования» (C.28-29) в сопоставлении с порядком изложения полученных результатов.

Итак, задачами были «1. Проанализировать особенности сексуальных практик гомосексуальных женщин… 2. Оценить доступность социально-медицинских услуг для гомосексуальных женщин… 3. Проанализировать готовность женщин-лесбиянок к социальной активности…». Увы, но дальнейшее изложение, хоть и имеет нечто общее с этим, но явно страдает, на наш взгляд, отсутствием чёткого соподчинения главной идее исследования (которая должна была бы появиться как вывод из «обзора литературы») и непрописанностью логических переходов от одного частного результата к другому.

Например, в части 3, описывающей собственно результаты, в одну кучу свалены как узко-сексологические данные (когда, с кем, как и сколько), так и такие социальные вопросы как идентичность, гендерные роли в женской паре, взаимоотношения с не-лесбиянками, семейный статус и наличие детей, вопросы структурирования сообщества. Там же находятся и сведения из области юриспруденции. Стоит ли говорить, что такая всеядность несовместима с научной чёткостью?

Важным, на наш взгляд, недостатком работы является отнюдь не исчерпывающая публикация даже качественной стороны полученных данных, а именно полных стенограмм интервью и фокус-групп, использованных опросников и т.п. Получается, что читатель должен просто принять на веру выводы из, возможно тенденциозно надёрганных, цитат (тот же упрёк относится и к подбору литературы в “теоретической части”).

Переходим к выводам из всей работы — С.86 sqq. Первая же фраза сильно настораживает: «Теоретическая часть нашего исследования показала, что гомосексуальность вообще и женская гомосексуальность в частности являются естественной нормой человеческого поведения…». Позвольте, иными словами, авторы заявляют, что на 17-ти страницах формата А5 был проведён полный и исчерпывающий анализ художественной, философской, антропологической, социологической и медицинско-биологической литературы, затрагивающей вопросы гомосексуальности и представленной более чем миллионом названий? Не слишком ли смело? Да и можно ли текст в стиле “мифы и факты” называть “теоретической частью исследования”. Нам кажется, что авторам следует существенно изменить формулировку. Кроме этого, любой вывод должен следовать как решение проблемы, поставленной в начале работы. Мы выше указали, что такой проблемы поставлено не было.

Подведём итоги. В нашей обзорной статье мы на примере выполненных за 10 лет «исследований группы МСМ в Украине» в рамках вопростов ВИЧ/СПИДа показали, что в этой области существуют до сих пор непреодолённые тенденции игнорировать требования академической науки к планированию, проведению и публикации результатов «исследований», что приводит к легковесности результатов. Из указанных замечаний следует, что разбираемая работа полностью соответствует этим негативным тенденциям — она появилась только как следствие энтузиазма авторов, но ей очень не хватает участия квалифицированных специалистов.

В то же время её появление можно приветствовать, поскольку она открывает, несмотря на все свои недостатки, череду будущих, хочется надеяться, исследований феномена женщин-лесбиянок в Украине.

Примечание:
* Заметим, что не бывает репрезентативных выборок вообще, существуют только репрезентативные по тому или иному признаку или ряду признаков. Для того, чтобы сформировать репрезентативную, к примеру, по возрасту выборку, не нужна «полная изученность» генеральной совокупности (ибо тогда и изучать-то нечего!) — достаточно знать из результатов переписей населения соотношение возрастных групп и в соответствии с ним отбирать респондентов различного возраста.


Читать далее

8 сент. 2008 г.

Адреса исполнительной власти городов областного подчинения в Донецкой области


Предыстория такова: для одного из проектов нашей организации мне понадобились адреса (чтобы сделать почтовую рассылку) исполкомов городов Донецкой области. Полез я в интернет. Увы... найти можно было там на сайтах этих самых исполкомов всё, что угодно (список кладбищ, фотографию мэра, предложение скачать ворованные программы...), но не почтовые адреса. Хорошо, что у нас в организации есть инициативные люди :) Один из них разыскал телефоны городских архивов, обзвон которых позволил узнать телефоны и адреса собственно искомых структур.



В приведённом ниже списке жирным курсивом выделены проверенные обзвоном адреса и телефоны. Остальное пока нуждается в уточнении.

1.Донецк
Управління освіти Донецької міської ради, Лактіонов Валентин Олександрович, заступник міського голови, начальник управління освіти
Управление по делам семьи и молодежи и международных связей Донецкого горсовета, 83050, г.Донецк, ул. Артема, 98

2.Авдеевка
86063, ул. Молодежная, 5, (06236) 31125, городской голова Черкасов Юрий Александрович

3.Артёмовск
84500, ул. Артема, 44, 8(0627) 440163, городской голова Рева Алексей Александрович

4.Горловка
Шкребець Сергій Миколайович, заступник міського голови. Питання освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, соціального захисту населення, діяльності громадських об’єднань.
Відділ у справах молоді та сім'ї. просп. Перемоги, 67, м. Горлівка, 84646
Відділ охорони здоров'я. просп. Перемоги, 67, м. Горлівка, 84646
Управління освіти. б-р Димитрова, 41, м. Горлівка, 84600

5.Дебальцево
ул. Советская, 85, (06249) 22697, городской голова

6.Дзержинск
85200, ул. Маяковского, 16а, (06247) 41033, городской голова Слепцов Владимир Никитович

7.Димитров
85322, ул. Артема, 9, (06239) 61088, городской голова Анисимов Юрий Георгиевич

8.Доброполье
85000, ул. Первомайская, 83, (06277) 27888, городской голова Дерипаска Виктор Трофимович

9.Докучаевск
85740, ул. Независимости Украины, 22, (06275) 31141, городской голова Дробот Виктор Лаврентьевич

10.Дружковка
84205, ул. Ленина, 16, (06267) 42826, городской голова Гнатенко Валерий Сергеевич

11.Енакиево
86430, пл. Ленина, 7, (06252) 22065, городской голова Рухадзе Сергей Жоржиевич

12.Ждановка
ул. Ленина, 11, городской голова

13.Кировское
ул. Шахтерская, 39, (06250) 61185, городской голова

14.Константиновка
ул. Ленина, 260, (06272) 5-35-95, 5-42-63, городской голова

15.Краматорск
84313, пл. Ленина, 2, (0626) 485502, городской голова Костюков Геннадий Андреевич

16.Красный Лиман
ул. Фрунзе, 46, (06261) 21682, городской голова Перебейнос Леонид Григорьевич

17.Красноармейск
85302, пл. Шибанкова, 11, (06239) 21247, городской голова ЛЯШЕНКО Андрей Геннадиевич

18.Макеевка
Начальник управління освіти Лях І.В., 86157, м. Макіївка, вул. Леніна, буд. 51
Начальник відділу у справах сім'ї та молоді Макіївського міської ради, Соколова Оксана Станіславовна, 86157, м. Макіївка, вул. 250-річчя Донбасу, ПДЮТ
Начальник відділу охорони здоров'я Макіївської міської ради Теряєва Олена Геннадіївна

19.Мариуполь
Мариупольский городской совет пр. Ленина, 70, г. Мариуполь, 87500
Управление образования, (0629) 541744, начальник ДМИТРИЕВА Зиновия Владимировна
Управление здравоохранения, (0629) 332494, 541742, начальник ЖЕЛЕЗНЯК Александр Васильевич

20.Новогродовка
85483, ул. Олега Кошевого, 46, (06237) 33317, городской голова Антоненко Александр Викторович

21.Селидово
ул. Карла Маркса, 8, (06237) 72417, городской голова Мокей Владимир Николаевич (72468 — общий отдел исполкома)

22.Славянск
84122, пл. Октябрьской Революции, 2

23.Снежное
86500, ул. Ленина, 39, (06256) 54152, городской голова Чепурной Валентин Семёнович

24.Торез
86600, ул. Пионерская, 3, (06254) 32246, городской голова Антонов Виктор Михайлович

25.Угледар
ул. Трифонова, 6, (06273) 63187

26.Харцызск
Заместитель городского головы по вопросам образования, охраны здоровья, культуры, спорта, социальных вопросов. Троилин Анатолий Николаевич
ул. Постышева, 228, (06257) 42736

27.Шахтёрск
ГОРИСПОЛКОМ, 86200, ул. Ленина, 4, (06555) 42117

28.Ясиноватая
ул. Орджоникидзе, 118, (06236) 42514

Читать далее

7 сент. 2008 г.

Довідка щодо вивчення стану соціальної ВІЛ-сервісної роботи, спрямованої на чоловіків, що мають секс із чоловіками, в Донецькій області


26.08.2008 р. Обласна координаційна Рада з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу. Розглянуто на МРГ 25.07.2008 р.

За ініціативою Донецької обласної громадської організації «Донбас-СоцПроект» міжсекторальна робоча група Обласної координаційної Ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/ СНІДу (ОКР) 26 червня 2008 року розглянула питання щодо стану соціальної ВІЛ-сервісної роботи, спрямованої на чоловіків, що мають секс із чоловіками, (ЧСЧ) в Донецькій області. Цю довідку підготовано Головою Виконавчої ради «Донбас-СоцПроекту» на пропозицію міжсекторальної робочої ґрупи ОКР.



1. Аналіз ситуації в Україні щодо реалізації доступу ЧСЧ до ВІЛ-профілактичних і соціальних проґрам

Починаючи з 1991 року всі ініціативи, спрямовані на соціальну, зокрема ВІЛ-сервісну, роботу із ґрупою ЧСЧ, виконувались в Україні винятково силами недержавних громадських орґанізацій, здебільшого в рамках ґрантових проґрам міжнародних донорських аґенцій. Українсь- кий політикум і уряд, а також орґани місцевого самоврядування не тільки не визнавали існування проблем даної соціальної ґрупи [1, 2], але навіть перешкоджали діяльності як відповідних місцевих, так і загальноукраїнських ЧСЧ-орієнтованих громадських орґанізацій [3, 4].

Профілактика серед уразливих ґруп визначена як один з ключових компонентів урядової «Стратеґічної концепції протидії ВІЛ/СНІДу на 2004-2011 рр.» та чинної «Національної проґрами зі СНІДу на 2004-2008 рр.» Стандарти мінімального пакету соціальних послуг для уразливих ґруп відображено в ряді законодавчих актів [5]. Ці документи відбивають ключові міжнародні принципи профілактики ВІЛ, такі як рівний доступ, захист прав людини, всебічний характер (не тільки надання медичних послуг), проведення роботи серед осіб одного кола та аутрич-роботи серед уразливих ґруп, інтерактивні, спрямовані на розвиток потенціалу підходи до просвіти, пропаґанди здорового способу життя та самопідтримку. Втім, в «Законі України про СНІД» згадується тільки підтримка профілактичних заходів серед СІН. «Національна проґрама зі СНІДу» включає заходи для «забезпечення доступу представників уразливих ґруп до цільових заходів проґрам з профілактики ВІЛ/СНІД/ІПСШ», але конкретно не визначає, на які ґрупи мають бути спрямовані ці проґрами, чи хто відповідає за ці заходи, яким чином послуги з профілактики будуть продовжуватися чи реґулюватися. Ці обмеження та невизначеність підкреслюють, що країні бракує всебічної національної політики з профілактики ВІЛ, яка б конкретно визначала напрямки профілактики ВІЛ та спрямованої на зміну поведінки діяльності як серед усіх ґруп, так і тих ґруп, яким найбільше загрожує ВІЛ-інфекція.

Тільки 2007 року під тиском Коаліції ВІЛ-сервісних орґанізацій, а також зважаючи на вимогу Ґлобального фонду з боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, КМУ у «Загальнодержавній цільовій проґрамі забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки» [6] зобов'язався був охопити ВІЛ-профілактичною роботою не менш ніж 60% оціночної кількості представників уразливих ґруп, серед яких у явному вигляді названо і ЧСЧ.

Згідно зі звітом «Комплексна зовнішня оцінка національних заходів з протидії СНІДу в Україні», підготованому незалежною ґрупою зовнішніх експертів у першому півріччі 2008 року на замовлення МОЗ та Національної ради України з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу [7], ЧСЧ є ґрупою, яка все сильніше страждає від ВІЛ. Напр., 2007 року було офіційно зареєстровано 48 нових випадків ВІЛ серед ЧСЧ, що складає понад третину від 158 випадків, зареєстрованих у цій ґрупі з 1987 року [8]. Існує думка, що реєструється значно менше випадків інфікування ЧСЧ, чим є насправді, тому що багато випадків залишаються недіаґностованими, чи реєструються за іншими катеґоріями контакту з вірусом.

Два послідовних опитування українських ЧСЧ [9, 10], виконані на замовлення МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні» в рамках проґрами дозорного епіднагляду другого покоління, продемонстрували загрозливу тенденцію до збільшення з часом поширеності ВІЛ у цій соціальній ґрупі. Так, в опитуванні 886 ЧСЧ у 2005 році частка ВІЛ+ склала 3%; за результатами опитування 1764 ЧСЧ у 2007 р. серед тих, хто робив тест на ВІЛ, було 6% ВІЛ+, однак 22% тих, хто робив тест, відмовились повідомити інтервьюерові свій статус. З огляду на психолоґічні особливості розкриття ВІЛ-статусу, цілком правдоподібним виглядає припущення, що частка ВІЛ+ серед респондентів коливається від 6 до 22%.

Поширеність ВІЛ (за даними дозорного епіднагляду 2007 року) серед ЧСЧ в чотирьох містах України була вищою, ніж вважалося раніше, і коливалася від 4,4% в Києві до 23,2% в Одесі.

Ці дані дозволяють припускати, що передача ВІЛ статевим шляхом серед ЧСЧ може мати значні обсяги, але є досі прихованою в Україні. Національні оцінки у зв’язку з ВІЛ у 2007 році виявили близько 41 000 випадків ВІЛ серед ЧСЧ, що є 10,3% всіх дорослих, які живуть з ВІЛ [7]. Отже, оцінки указують, що значна частина ЧСЧ, які живуть з ВІЛ, досі є недіаґностованою та незареєстрованою.

Нехтування цією ґрупою на державному і місцевому рівнях (уряд надає лише обмежену фінансову підтримку та здійснює профілактичні заходи тільки серед СІН та ув’язнених; проґрами профілактики для інших уразливих ґруп одержують підтримку винятково коштом зовнішніх донорів та виконуються неурядовими орґанізаціями, отже ці проґрами не є сталими з огляду на поточні методи фінансування) має наслідком виразний брак успіхів у роботі з ЧСЧ.

Так, загальна накопичувальна кількість ЧСЧ, які будь-коли отримували профілактичні послуги, на початок 2008 становила лише 10 000 чоловіків (доробок ґранту Першого раунду Ґлобального фонду), в той час як за низькими оцінками в Україні налічується до 177 000 ЧСЧ [11]. Охоплення, таким чином, є меншим від 6% консервативного рівня чисельності ґрупи. Такі низькі показники не можуть спричинити будь-якого впливу на епідемію в цій ґрупі, отже спроби розширити профілактичні послуги для ЧСЧ в Україні досі були провальними.

Навіть реалізовувані ЧСЧ-орієнтовані ініціативи неадекватні поступові епідемії, оскільки всі вони

· працюють не систематично, а час від часу (особливості ґрантового фінансування);

· є ґеоґрафічно незбалансованими — переважно Київ і 8 обласних центрів, про ЧСЧ менших міст і, особливо, сел навіть не йдеться;

· не надають послуг, які виходять за рамки конкретно пов'язаних з ВІЛ (клієнти, маючи різноманітні соціально обумовлені проблеми психолоґічного, юридичного, професійного плану тощо, не зустрічають розуміння цього, натомість стикаються із вузько-орієнтованими пропозиціями з розповсюдження презервативів і заяложеними гаслами безпечного сексу);

· не беруть до уваги структурних, вікових і ґендерних особливостей різних підґруп ЧСЧ, але орієнтуються на уявний збірний образ (наявні послуги в першу чергу спрямовані на ЧСЧ, які ідентифікують себе яко «ґеї», і здійснюється дуже мало заходів для ЧСЧ, які не вважають себе такими, але час від часу можуть вступати у високоризикові статеві стосунки).

В роботах останніх років західні дослідники, співставляючи новітню тенденцію до зростання кількості ВІЛ-інфікованих серед західноевропейських ґей-спільнот із двадцятип'ятирічним досвідом боротьби з епідемією, доходять парадоксального висновку [12], що вирішальною запорукою успіхів будь-якої ВІЛ-профілактичної діяльності є не залучення чужих даній ґрупі фахівців, а безпосередня участь представників самої уразливої ґрупи на всіх етапах здійснення відповідної соціальної роботи. В руслі цих рекомендацій донорські аґенції, які фінансово та технічно допомагають урядам нових незалежних держав, планують широко запровадити до усіх ВІЛ-профілактичних проґрам мобілізаційний компонент (тб. якнайширше залучення цільових ґруп до громадської активності та до прийняття рішень).

Всі виконані в Україні дослідження ЧСЧ як у контексті епідемії ВІЛ [13], так і в рамках правозахисного дискурсу [2, 4] продемонстрували велику незадоволену потребу представників цієї соціальної ґрупи у спеціалізованих послугах як громадських, так і державних структур, а також потребу в громадських ініціативах на подолання соціальної ізольованості та стиґми.

З огляду на це дуже амбітні плани з мобілізації ЧСЧ та, відповідно, з підвищення ефективності профілактичних втручань реалізуватимуться тільки за умови зміщення акцентів із вузько-медичних аспектів на розвиток комплексної соціальної роботи, спрямованої на відчутне зменшення гостроти широкого кола проблем різних підґруп ЧСЧ.

Якщо не відбудеться значних змін, спрямованих на підвищення якості та швидкості здійснення профілактичних проґрами для уразливих ґруп (зокрема для ЧСЧ), то Україна навряд чи зможе забезпечити універсальний доступ цих ґруп до послуг із профілактики, а також надання бодай мінімального пакету таких послуг.

2. Досвід Донецької області

Громадянська активність Донецької області як одного з найурбанізованіших реґіонів України була і є відбитком усіх особливостей — позитивних і неґативних — суспільного життя пострадянської доби.

На початку 1990-х одразу по скасуванні в Україні карного переслідування мужолозтва на хвилі громадського ентузіазму в Україні з'явилися були перші ініціативні ЛҐБ-ґрупи. Примітно, що всі вони створювалися по провінційних містах: Канів, Миколаїв, Луганськ, Маріуполь, Донецьк, Чернівці тощо. За дуже нечисленними винятками вони не ставили собі за мету здобуття громадських прав, але, будучи наступницями радянських «ґруп друзів», прагнули вирішення життєвих проблем своїх членів, головною з яких є пошук «собі подібних», тобто зменшення соціальної ізоляції. Власне найчастішим центром їхньої кристалізації були аматорські «служби знайомств». 1998 року тодішні успіхи українського «ґей-руху» були узагальнені в огляді [14]. Від того періода залишилося кілька цікавих нарисів [15, 16].

В 1994 році в Маріуполі почало діяльність «Представительство редакции газеты '1/10' в Украине» — неофіційна напівкомерційна ґрупа Володимира Сомова. Вона проіснувала аж до 2000 року, але так і не оформилася в зареєстровану орґанізацію — комерційну чи громадську. За той час силами Сомова кустарним способом (клей, ножиці, ксерокс) було випущено і розіслано три номери т.з. «Рекламно-информационного каталога», зроблено спробу участі в мережевому проекті «Славянской службы знакомств 'Славик'», підтримувалось доволі інтенсивне листування з ЛҐБ-людьми як Донецької, так і ін. областей України. Значно менше відомо про два неофіційних «бі-клуби» в Маріуполі: «Apogee-Апогей» на чолі із Віктором Шекулою та «InterFriendsClub». Ці ґрупи завзято уникали будь-якого розголосу, але діяли з 1996 р., влаштовуючи приватні вечірки для вузького кола своїх членів. Така діяльність лишилася на сьогодні в минулому. Разом з тим, в Маріуполі та інших містах області, за винятком її центра (Донецька аґломерація), через брак будь-яких спрямованих на ЧСЧ ініціатив у редукованому вигляді зберігаються залишки старої соціальної орґанізації гомо- та бісексуальних людей — вже згадувані «ґрупи друзів», що їх описав був 1997 року голандський антрополоґ Роберт Ооствоґельс [17].

Із одної такої ґрупи утворилося вельми ориґінальне об'єднання «Апостольска місія 'Восходящее солнце'» [18] (під Волновахою), яке було водночас реліґійним і сільським. Його лідери були чи не першими в області, хто не просто не приховував своїх відмінностей від решти населення, але відстоював своє право бути собою саме на селі, а не за умов міської анонімності. Зараз цю діяльність також припинено, а Льоня і Слава переселилися до Маріуполя, де більше можливостей заробляти на життя.

З 1999 по сьогодні в Донецьку є представник «Реґіонального інформаційно-правозахисного центра для ґеїв і лесбійок 'Наш світ'», а з 2004-го — також представник Всеукраїнської громадської орґанізації «Ґей-Форум України».

З 1999 року ініціативу ЧСЧ-орієнтованої діяльності в Донецьку перебрали на себе неспеціалізовані НУО, сформовані довкола медичних структур: «Українська асоціація планування сім'ї» (голова Донецького відділення — д.м.н., проф. Т.В. Проценко) і Макіївський міський БФ «Здоров'я нації» (голова Правління — начальник Макіївського міського управління охорони здоров'я О.Г. Теряєва). Остання, зробивши ставку не на СНІД, а на формування ЧСЧ-спільноти силами самих ЧСЧ, змогла стати на теренах області новатором і досягла певних успіхів.

Так, у 2004 році спільно з київським БФ «Фонд профілактики хімічних залежностей і СНІДу» за підтримки Проґрами Міністерства Великобританії з міжнародного розвитку «Здоров'я нації» виконало дослідницький проект [19, 20]. У звіт, однак, увійшли не всі результати — тільки стисло викладена якісна частина. Дальшу наукову розробку здобутки проекту дістали в статті [21]. Головним її досягненням є окреслення системи маскулінних ідентичностей пострадянських ЧСЧ: «плешка» (місце постійних сексуальних і соціальних контактів певної частини ЧСЧ) є одною зі значних реперних точок, відносно якої формується соціальна реальність ЧСЧ; із розпадом СРСР і внесенням у суспільну думку образів західних соціосексуальних ідентичностей система старих плешечно-центрованих ідентичностей — позитивні («плешечники»), неґативні («пристойні люди») і гомосексуально-неідентифіковані ЧСЧ («натурали») — зазнала значних змін і нині функціонує як мозаїчний конґломерат; за ознакою безпосередньої участі у знайомствах через плешку носії плешечно-центрованих ідентичностей можуть бути об'єднані в дві ґрупи: «плешечники» і «натурали» належать світові плешки, тоді як «пристойні люди» дистанціюються від нього; основні соціодемоґрафічні властивості ґрупи завсідників сучасної плешки не змінилися з радянських часів.

Закономірним розвитком цього став проект «Мережа Ресурсних центрів для чоловіків», що охопив два обласних центри — Донецьк і Луганськ. Основною його ідеєю було створення комфортного місця спілкування для різних катеґорій ЧСЧ без обов'язкового їх втягнення у ВІЛ- профілактичну діяльність (яка, однак, мала здійснюватися у фоновому режимі) — тобто створення чогось на кшталт «комьюніті-центра» [22, 23]. Залучення цільової ґрупи мало відбуватися головно шляхом аутрич-роботи. Разом з тим така інновативність не була позбавлена суттєвих недоліків:

· орґанізація-виконавиця не створила систему супервізії співробітників проекту на уникнення ефекту згоряння;

· орґанізація-виконавиця не розробила чітку систему вимог до якості праці аутричей, яким не було заборонено мати сексуальні контакти з клієнтами, вживання з ними алкоголю;

· до адміністрування проектом були залучені люди, чия неприхована відраза до клієнтів та аутрич-працівників вельми заважала ефективній праці;

· по закінченні фінансування місце, куди приходили клієнти, перестало існувати.

Ці проблеми мали закономірним наслідком зміни кадрового складу проекту, внаслідок чого сформувалися дві ініціативні ЛҐБ-ґрупи, які згодом перетворилися на дві громадські орґанізації: «Донбас-СоцПроект» (реєстрація 2007 року) і «Рівнодення» (реєстрація 2008 року), діяльність яких не є конкурентною з огляду на відмінності цільових ґруп і використовуваних методів. Унікальним надбанням громадської орґанізації «Донбас-СоцПроект» є не тільки широкі зв'язки із позадонецькими ґрупами та окремими активістами, але головним чином творча співпраця кваліфікованих наукових працівників.

Макіївський міський БФ «Здоров'я нації» є наочним прикладом того, що чужі даній соціальній ґрупі об'єднання громадян, беручись за ЧСЧ-орієнтовану діяльність, можуть, звичайно, послужити каталізатором створення нових ЧСЧ-орієнтованих ініціативних ґруп і орґанізацій, але саме по собі виконання ЧСЧ-орієнтованих проектів силами неспеціалізованих НУО не є стабільним і ефективним, оскільки нема мотивації іншої, ніж суто фінансової.

Крім згаданих недержавних і неприбуткових орґанізацій в Донецьку з 2000 року періодично робилися спроби бізнесового створення мінімальної інфраструктури дозвілля і відпочинку для ЛҐБ (дискотеки «Ґалактика», «Русский клуб», «ККК 'Донецк'» та ін.). Останніми роками активність такого плану зосереджується довкола Андрія Лівашова, який дуже прихильно ставиться до спільних заходів і не відмовляється від дієвої допомоги при впровадженні відповідних проектів.

Разом з тим, не можна не відзначити, що державний сектор — навіть СНІД-сервісна його частина — не надто переймався необхідністю взаємодії з представниками ЧСЧ. Перегляд всіх доступних через веб-сайт облдержадміністрації протоколів ОКР підтвердив це: в жодному з них ЧСЧ не згадуються, хоч — як показано вище — в Донецьку безперервно провадиться силами НУО така робота.

Однак є і приклади позитивних контактів. Так, 2000 року Донецький міський центр соціальних служб для молоді на пропозицію представника Центра «Наш світ» у Донецькій області запровадив до проґрами підготовки волонтерів міського телефону довіри для молоді питання гомосексуальних стосунків, у визначені часи на тому-такі телефоні працював волонтер для людей гомо- та бісексуальної орієнтації [24]. Більш близькими в часі (2007 рік) прикладами є домовленість «Донбас-СоцПроекту» із Дерматовенеролоґічною службою Управління охорони здоров'я Донецкої облдержадміністрації в особі Головного дерматовенеролоґа Управління к.м.н. І.В. Куценка про взаємну підтримку зусиль, а також із Маріупольським міським центром СНІДу в особі Головного лікаря П.М. Довгалевського.

Підбиваючи підсумки цього розділу, можна сказати, що в області існує цінний досвід, певні традиції і потенціал громадської ЧСЧ-орієнтованої діяльності; нині будь-яка ЧСЧ-орієнтована діяльність в області реалізується тільки в Донецьку, не зачіпаючи мешканців інших міст; проблемою є також нестабільність роботи із даною соціальною ґрупою, зумовлена як спорадичним фінансуванням, так і браком мотивації неспеціалізованих НУО.

3. Пропоновані шляхи зміни наявного стану речей

З усього вищевикладеного випливає, що на разі двома головними проблемами, які потребують активної участі як державних орґанів, так і громадського сектора (зокрема ЧСЧ-орієнтованих НУО) задля підвищення ефективності ВІЛ-сервісної роботи, є налагодження постійного контакту між собою (адвокаційний аспект), створення постійно діючого і незалежного від стороннього фінансування осередку для безпечного і комфортного спілкування різних підґруп ЧСЧ (територіальний аспект), розширення ВІЛ-сервісної ЧСЧ-орієнтованої діяльності за межі Донецька і Макіївки (мобілізаційний аспект). Громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект», будучи першим офіційно зареєстрованим в області ЧСЧ-орієнтованим об'єднанням громадян, акумулюючи в собі потенціал висококваліфікованих наукових кадрів, десятирічний досвід такої діяльності та маючи авторитет серед представників даної соціальної ґрупи, пропонує:

а) ввести представника ЧСЧ-орґанізацій у склад ОКР, оскільки будь-які інші (не ЧСЧ-орієнтовані) НУО не є достатньо обізнаними зі специфікою даної цільової ґрупи. Це також буде корисним і з огляду на налагодження робочих контактів із фахівцями, які займаються проблемами інших уразливих щодо ВІЛ ґруп;

б) створити стабільне, незалежне від стороннього фінансування місце для безпечного і комфортного спілкування ЧСЧ. «Донбас-СоцПроект» просить ОКР підтримати його клопотання перед Донецьким головою про надання нам з комунальної власності приміщення в оренду на пільгових умовах (1 грн на рік) — згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтями 19 і 21 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», з метою сприяння діяльності громадських і благодійних організацій. Зі свого боку ми дамо деякі ресурси (кваліфіковані волонтери, сканер і компьютер із леґальним проґрамним забезпеченням) для функціювання цього осередку;

в) залучити до обговорення як загальних, так і поточних проблем ВІЛ-сервісної діяльності інші ЧСЧ-орієнтовані НУО, ініціативні ґрупи, а також індивідуальних активістів, шляхом проведення спеціального засідання МРГ. «Донбас-СоцПроект» може взяти на себе підготовку списку запрошуваних ЧСЧ-орієнтованих орґанізацій, ґруп і активістів.

Голова Виконавчої ради громадської організації «Донбас-СоцПроект» к.х.н. М.Г. Касянчук

Література:

1 Маймулахин А. Результаты опроса кандидатов в народные депутаты Верховной Рады Украины и его анализ // Наш мир. — 1998. — №4. — С.2-3; «Уважаемая редакция журнала 'Наш мир'» (письмо в редакцию от руководителя Секретариата ЛДПУ Бута Ю.А.) // Наш мир. — 1998. — №5. — С.4-6; Точка зрения экс-президента Украины на гомосексуальность // Наш мир. — 1999. — №9. — С.15.

2 Дискримінація за ознакою кохання: Звіт. — Київ: Нора-Друк, 2005. — 224 с.

3 Притеснение «Симоны» // Наш мир. — 1998. — №6. — С.30; Кравчук А., Маймулахин А. «Наш мир» не легализован // Наш мир. — 1999. — №8. — С.2-4.

4 Блакитна книга. Стан геїв та лесбійок у сучасній Україні (Звіт) / Центр «Наш Світ». — К.: Нора-принт, 2000. — 116 с.

5 Закон України «Про соціальні послуги» №966-IV від 19.06.2003; Закон України «Про захист прав споживачів» №3161-IV від 01.12.2005; Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» №2353-IV від 18.01.2005; Закон України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» №2017 від 05.10.2000; Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» №1972-XII від 12.12.1991; Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; Постанова КМУ «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки» №264 від 04.03.2004; Постанова КМУ «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» №1895 від 10.12.2003; Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реформування соціальних послуг» №178-р від 13.05.2007 р. Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України №293 від 17.06.2002; Наказ МОЗ «Про удосконалення добровільного консультування і тестування» від 19.08.2005 №415. Зареєстровано в Мінюсті України за №1404/11684 22.11.2005; Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України, затверджений наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту №1965 від 09.09.2005.

6 Про схвалення Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, до- гляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки // Розпорядження КМУ №728-р від 21.05.2008. — Київ, 2008. — 5 с.

7 http://unaids.org.ua/evaluation/users

8 ВІЛ-інфекція в Україні. Інформаційний бюлетень №29 / А.М. Щербінська, Л.В. Бочкова, Т.В. Шкурко та ін. — К.: МОЗ України, 2008. — 45 с.

9 Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками, як компонент епіднагляду другого покоління. Аналітичний звіт / Л. Амджадін, К. Кащенкова, Т. Коноплицька, О. Лисенко та інші. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2005. — 60 с.

10 Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками. Аналітичний звіт за результатами опитування / О.М. Балакірєва, Т.В. Бондар, М.Г. Касянчук, Є.Б. Лещинський. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2008. — друкується.

11 Оцінка чисельності груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ в Україні / О.М. Балакірєва (гол.ред.), Л.М. Гусак, Г.В. Довбах та ін. — Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2006. — 28 с.

12 Wheeler D.P. HIV and AIDS Today: Where Is Social Work Going? // Health & Social Work. — 2007. — Vol.32, Iss.2. — P.155-157.

13 Касянчук М., Шеремет С., Лещинський Є. Чоловіки, що мають секс із чоловіками, у дзеркалі соціолоґічних досліджень проблеми поширення ВІЛ/СНІДу (огляд досліджень, проведених в Україні в 1997–2006 рр.) // Укр. соціум. — 2007. — №3(20). — C.32-43.

14 Маймулахин А. Гей-движение на Украине (Обзор) // Наш мир. — 1998. — №5. — С.14-19.

15 Ребров И. Донецкие геи // Наш мир. — 1998. — №6. — С.6-7 (перепечатка из газеты «Донбасс-неделя», 06.06.1998).

16 Лещинский Е. Ничего не понимаю или грустные заметки на манжетах // Наш мир. — 1999. — №9. — С.9-10.

17 Assessment of high-risk sexual behavior in Donetsk, Dnepropetrovsk, Lviv and Kherson, Ukraine. First draft report / R. Oostvogels // IPPF, 1999 (не опубліковано, автор дякує співробітникам Британської Ради в Україні за надану можливість познайомитись із цією працею).

18 Апостолькая миссия «Восходящее солнце» // Наш мир. — 1997. — №3. — С.21; Маймулахин А. Друзей изменит мир! // Наш мир. — 1997. — №3. — С.32-37.

19 Мужчины, имеющие секс с мужчинами. Оценка ситуации в Киеве и Донецкой области / БФ «Фонд профилактики химических зависимостей и СПИДа». — К.: ООО «Конус–Ю», 2005. — 136 с.; Зікратий Ю., Микитюк М., Банас О. Чоловіки, які мають секс із чоловіками: цінності та моделі поведінки // Соціальна політика і соціальна робота. — 2005. — №2(30). — C.53-62.

20 Касянчук М., Лещинський Є. Ґрафіті як елемент гомосексуальної субкультури. www.kasianczuk.hotmail.ru/varia/ graffiti.htm

21 Касянчук М.Г., Лещинський Є.Б. Аналіз соціальних ідентичностей чоловіків, які мають секс із чоловіками, в ук- раїнському суспільстві (на прикладі Донецької області) // Укр. соціум. — друкується.

22 Оглянитесь! Мы такие же, как вы! (сборник тематических материалов). — Макеевкка: Благотворительный фонд «Здоровье нации», 2006. — 32 с.

23 Лещинский Е., Тароянц А. Проект «Сеть Ресурсных центров для мужчин в Донецкой и Луганской областях». От- чет о проделанной работе. — Макеевка: Благотворительный фонд «Здоровье нации», 2007. — 52 с.

24 Телефон доверия для геев и лесбиянок в Донецке // Наш мир. — 1999. — №9.



Читать далее

"Симона"





Харьковская эротическая газета "Симона" опубликовала в №13 и 14 (2008) популярное изложение результатов исследования объявлений о знакомстве, проведённого нашей организацией.

Текст доступен по адресу http://kasianczuk.hotmail.ru/varia/baba-jaga.htm
Читать далее