25 серп. 2017 р.

Як я шукав Шевченківський дуб

З нагоди Дня Незалежності вирішили зібратись. Інструкція мені була: приходь до Шевченківського дуба, це Linnahall, від зупинки 50 кроків. Пішов за ключовим словом «Linnahall», а там якісь трущоби, шедевр радянського мистецтва, графіті та альтернативна молодь. Обійшов довкола: шукав би плішку, то точно туди — біля порту, якісь кабаки та хащі… І щось нічого на дуб схожого. Задаю в ґуґлі пошук «Шевченківський дуб, Таллінн» і бачу текст 2013 року, звідки дізнаюсь, що він посаджений 2004 року і поруч камінь. Ага, думаю, вже легше: тре шукати молоде дерево з каменем біля зупинки. Є, однак, проблема: дерев і каменюк в Таллінні до…, багато одним словом, навіть біля зупинки (яких, до речі, теж кілька) в тому районі. Починаю методично шукати в радіусі 50 кроків від кожної, злюся, бо ну невже ж так тяжко хоч на карті позначити координати! Конспіратори! Аж нарешті бачу знайомі обличчя — ну слава богу, знайшов! Отже, публікую дані: широта 59.4428, довгота 24.7523
Читать далее

23 серп. 2017 р.

День флага

Такого дня флага у меня ещё не было. С утра обнаружил, что из офиса пропал флаг Украины, зато флаг сами-знаете-чего был на месте. Это уж потом оказалось, что сотрудники взяли его с собой на рабочую встречу, но пока до этого узнавания дошло, я в шоке перерывал окрестные мусорники и строил планы кровавой расправы. Флаг-то нашёлся, но запашок остался.

Вечером, на пикете — мы как раз скандировали «Крим це Україна» — подошла какая-то тётка и бросила «очки протрите», потом подошёл дядька, старательно делая вид «я тут случайно дефилирую», и шёпотом: «у нас в Москве многие вас поддерживают» (счастье-то какое!).

Друзья-эстонцы, узнав, что в Украине сегодня день флага, пригласили нас в Hirvepark. Там ровно 30 лет назад, 23 августа 1987 года состоялась первая антисоветская демонстрация в оккупированной советами Эстонии. Не пойти туда было невозможно, но меня смущало то, что в памятный для эстонцев день мы придём с флагами чужой страны. Я дважды переспросил, не обидятся ли люди. Но выступавшие говорили как о внутренних проблемах страны, так и об агрессии и оккупации, политике Сталина и политике Путина, об угрозах с востока. Так что наше присутствие, как кажется, не слишком диссонировало.

Читать далее

20 серп. 2017 р.

Короткі враження від свята

В цей день 1991 року Естонія відновила свою незалежність. Вітання прекрасній країні Балтії та її гарному народові! Õnnitlen kogu südamest head taasiseseisvumispäeva!

Продравши очі о 6 ранку я подумав, що треба гімн прослухати, бо мало лі шо. Хто ж знав, що інтуїція буде такою точною: захід в Українському культурному центрі якраз і почався з нього, невдобно то як: запам’ятав рядки перший, останній і ще один в середині — всі співають, а ти як дурний рот роззявив. Одне рятувало: поруч стояв голосистий священник і за його співом мого не було чути.

Вишиванка є впізнаваною в Таллінні: поки ми сьогодні такі гарні гуляли, тричі від туристів і місцевих чули «Слава Украине!». Звісно ж «Героям слава!». Але цікаво, що самі естонці ніяк на нас увагу не звертали (мало лі які тут ходють), вирячували очі тільки руські та китайці. Останні навіть фотографували — кожний день як на сцені!

А ще тут зрада на зраді: сьогодні прапори мають бути на всіх будинках (закон), але бачу, що не всі повісили (деякі спеціально обійшов шукаючи). Одне тішить — на мому є. Прілічниє ми.

Читать далее

17 серп. 2017 р.

#МитяИдётНаМитинг

Как обычно по средам, а особенно после отпуска, потащило меня на приключения к роспосольству. Подхожу в час Ч к месту М и вижу: стоит группа туристов, а ихний экскурсовод заливает, смотрите, мол, вон приближаются активисты Правого Сектора, — показывает на Tarmo Kruusimäe и на одного из авторов Конституции Эстонии Ants Erm, нагруженых знамёнами к пикету.

Ну, думаю, во как: к нам уже экскурсии водят!

Дальше — больше. Развернулись в боевом порядке, запели. Туристов понабежало! Все снимают, то рожи корчат и факи тычут (меньше), то аплодируют, улыбаются и нопасараны кидают (больше). Прям не Правый Сектор, а суперстары на гастролях!

Но больше всего меня растрогали два эпизода.

(1) Милая женщина бальзаковского возраста сначала просто улыбалась, потом подошла, сказала «Спасибо вам. Я из Одессы. Они там, на востоке, каждый день нас убивают», потом взяла плакат и постояла с нами.

(2) Подошла к нам пожилая пара, женщина заплакала, мужчина достал биометрический украинский паспорт, дотронулся до моей руки и дрожащим голосом сказал «Дякую. Ви стоїте за нас»…

В этот день вместе с нами опять были депутат Европарламента Tunne Kelam и его супруга Mari-Ann Kelam, легендарные организаторы освободительного движения Эстонии в США, а также эстонские украинцы Лидия Лаане и Михайло Клыш.

Читать далее

12 серп. 2017 р.

Музей еміграції. Ґдиня

Рекламу його ми випадково побачили в електричці, це цікаво, — подумав я, — і в останній день ми туди поїхали.

Від станції йти довго — промисловий порт, спека, безлюдні вулиці. Попри це відвідувачів у ньому не бракує.

Для мене це була емоційно виснажлива екскурсія, майже в кожному залі включались якісь спогади: то як мама розповідала про татину хату на Хмельниччині без підлоги, то як вчитель згадував їх виселення по війні з хати, коли можеш взяти тільки те, що зможеш сам нести, і стоїть вибір між сохою та іконою, то бабціни слова як вони їли кору з дерев, то пам’ять підказувала рядки з Міцкевича і звуки Шопена… Та й свій досвід покинутого Донецька нікуди не дінеш.

Вийшовши звідти, відчув полегшення. Але надіюсь, колись такий музей буде створено у нас, адже канадійських поляків, нащадків тих, які рятувалися в Новому світі від голоду та злиднів, взявши з собою тільки те, що можна винести на руках, і зробивши вибір між іконою і сохою, приблизно стільки ж, скільки канадійських українців: 1 і 1,2 млн відповідно; адже Польщу ділили і душили так само жорстоко, як і Україну — 1794 року з’явилось гасло «Za naszą wolność i waszą»

Читать далее

10 серп. 2017 р.

Тракт Св. Войцеха

Всё так мило начиналось: анонс филармонии о концерте у иезуитов, Бах, Мендельсон и прочие няшки. Саша проложил маршрут, мы выпили белого кофию для куражу и пошли в кассу.

Кассир, услышав желаемую панами станцию, достала гроссбух, нашла её там пальчиком и сказала, что нам повезло: через 20 мин поедем. Кто ж знал, что это был первый знак Провидения?!? Как оказалось, она не просто как не помнила эту станцию: ходит туда поезд редко и мало кто туда едет. Поезд опоздал на 15 мин — это был второй знак.

Мы уже опаздывали: концерт должен был начаться, когда мы бы слезали с электрички, в связи с чем мы ещё спорили, взять такси или как обычно? И вот мы на станции: вопрос такси отпал сам собой: сэло и покачивающиеся парубки на обочине.

Мы не привыкли отступать — Бах, Мендельсон и прочие няшки манили усталых путников. И мы пошли. По Тракту Св. Войцеха. Мимо парубков, развалин, выбитых стёкол и концептуальных граффити «Lechia ponad wszystko».

В конце нас таки ждал костёл иезуитов, он был велик, чист и богато украшен, в нём не было свободного места, даже дети стояли снаружи… но, вместо Баха, Мендельсона и прочих няшек ex cathedra вещал человек в чёрном. Неужели, думали мы, проповедь так затянулась, а публика не расходится из-за концерта? Человек в чёрном всё вещал и вещал, Провидение уже устало нам подмигивать и просто мордой ткнуло в смартфон: концерт идёт в костёле иезуитов, но не тут, а на другом конце Гданьска.

И мы пошли дальше Трактом Св. Войцеха. Домой. Пока шли, я читал деяния сего достойного мужа. Вслух. Urbi et orbi. Парубкам, стенам, стёклам и граффити. Как Св. Франциск птицам.

Так вот, мужик он был, как все святые, принципиальный. Куда бы не приезжал, везде умудрялся со всеми рассориться. Один раз даже это закончилось резнёй (какие, право, мелочи!). И тут его послали проповедовать в Померанию, сюда, где на месте нынешнего Гданьска ловили рыбку и горя не ведали дикие пруссы. Местного наречия он не знал, а местных почему то это волновало — фашисты, наверно. Его один раз стукнули веслом, — говори, мол, по-людски, — не помогло, мужик упорствовал, вещая. И через неделю, когда местные убедились, что программа интеграции экспатов провалилась, Св. принял мученичество в виде топора по темечку. Ибо языки нужно знать. Amen. Pax vobiscum. Ite. Missa est.

Читать далее

9 серп. 2017 р.

Дискуссия

Обговорення публікації в місцевій пресі. Цитата з матеріалу: «Почему эстонец надевает противогаз, когда видит на Москвой ядерный гриб? — Чтобы скрыть улыбку».

Коментар колеги: «А почему украинец не надевает в этом случае противогаз? — Чтобы поделиться радостью с другими. Мы более открыты. Менталитет-с»
Читать далее

5 серп. 2017 р.

Как мы LHV шантажировали

Во вторник Саша пришёл в банк и попросил сделать карточку до субботы. В пятницу, в 4, так и не дождавшись смс, мы позвонили в поддержку клиентов и узнали, что никакой карты нет, ждите до понедельника. И тут за дело взялся выдающийся скандалист и кверулянт — я. Мы пришли, нас как обычно попытались заставить подождать, я мило улыбаясь сказал, что буду кричать и подать мне на блюде начальника. Блюдо было подано, начальница попыталась сослаться на неопытную менеджерку, но нам это не подошло. В общем: карточка была сделана за 2 часа и бесплатно. Ну и конфеты для особо нервных клиентов от банка. Вкусные
Читать далее