12 авг. 2017 г.

Музей еміграції. Ґдиня

Рекламу його ми випадково побачили в електричці, це цікаво, — подумав я, — і в останній день ми туди поїхали.

Від станції йти довго — промисловий порт, спека, безлюдні вулиці. Попри це відвідувачів у ньому не бракує.

Для мене це була емоційно виснажлива екскурсія, майже в кожному залі включались якісь спогади: то як мама розповідала про татину хату на Хмельниччині без підлоги, то як вчитель згадував їх виселення по війні з хати, коли можеш взяти тільки те, що зможеш сам нести, і стоїть вибір між сохою та іконою, то бабціни слова як вони їли кору з дерев, то пам’ять підказувала рядки з Міцкевича і звуки Шопена… Та й свій досвід покинутого Донецька нікуди не дінеш.

Вийшовши звідти, відчув полегшення. Але надіюсь, колись такий музей буде створено у нас, адже канадійських поляків, нащадків тих, які рятувалися в Новому світі від голоду та злиднів, взявши з собою тільки те, що можна винести на руках, і зробивши вибір між іконою і сохою, приблизно стільки ж, скільки канадійських українців: 1 і 1,2 млн відповідно; адже Польщу ділили і душили так само жорстоко, як і Україну — 1794 року з’явилось гасло «Za naszą wolność i waszą»

Комментариев нет: