26 бер. 2020 р.

Последний вагон

Преамбула : курорт

В конце февраля — начале марта в Эстонии было всё спокойно — люди учились, ходили в кафе, занимались в спортзалах, работали… Эпидемия, конечно, активно обсуждалась, но она была где-то там.

5 марта мы выехали из Таллинна в Вильнюс, а оттуда в Друскиникай на давно запланированные и забронированные отдых и оздоровительные процедуры. И, как оказалось, заскочили в самый последний вагон последнего уходящего поезда.

Друскиникай (или, как говорят на советско-русском, Друскиники) — водный курорт, где, по рассказам, летом оздоравливалась половина Израиля. Врут, конечно, — 4 млн ну никак не поместилась бы в маленьком городке, который весь можно обойти за полчаса. Местные хвалят мера, который смог привлечь финансы из европейских структурных фондов и привести доставшуюся от совка инфраструктуру в божеский вид. Не всё и не до конца, но в значительной мере.

Дыхание эпидемии уже чувствовалось — было мало людей, а те, что ещё не успели доехать, звонили и отменяли бронирование, часть заведений была уже закрыта. Рецепционистки были так ошеломлены, что делали смешные ошибки. Так, переписывая из паспорта данные в талон на водные процедуры, они вместо фамилии указали Riigid Schengeni — Шенгена государства (перевод старается передать странно переставленный порядок эстонских слов).



На второй день стало холодно, поднялся ветер и пошёл снег — это не мешало процедурам в тёплых ваннах и бассейнах, но сильно ограничивало прогулки по городу.



Из того, что я успел сфотографировать, пока окончательно не замёрз, — подкова, минеральный источник с литовскими ведьмами, отметки уровня воды во время прошлых наводнений и памятник борцам за свободу Литвы.



Подкова раньше прибивалась над дверьми дома на удачу (в Литве кое-где этот обычай сохранился по сегодня). Соответственно, на этой большой подкове изображены символы счастья и других народов — так, эстонский уж соседствует с украинской калиной.

Литовских ведьм, вообще говоря, есть много разновидностей — как и прочей чертовщины в фолькльорах других народов. Две из них вечно танцуют около целебного источника. Его вода, говорят, лечит много всего, но её выпить решится не каждый — уж очень она солёна.

14.03.2020 : бегство

Эпидемия приближалась, заголовки прессы и сообщения правительства становились всё тревожнее, когда, наконец, 14-го было объявлено, что в дополнение к восстановленному погранконтролю 17-го Эстония закрывает свои границы (а также Латвия и Литва), поэтому жителей страны просят за два оставшихся дня вернуться. Вот засада — наш обратный билет был как раз на 17-е!

16.03.2020

По прибуттю в Таллінн (lõpuks ometi! — бо не без пригод), поліція зустріла, дала буклетик, сказала, що ми всі захищаємо старших від хвороби. Сідаю в трамвай. Порожній, адже карантин, нормальні люди дома медитують. І тут на Ласнамяє прямо ввалюється юрба російськомовних дідків і бабів з кравчучками. Сідають купно, навіть ті, що входять потім, підсажуються до них, з радістю щось там між собою говорять… Крім них в порожньому транспорті тільки я з валізою і жодної молоді чи середнього віку людини на вулиці. Ото прасті госпаді група ризику мабуть вже нічим не ризикує, бо прогули на цвинтарі ставлять. Причому, підкреслюю, не послухались порад влади тільки російськомовні пані та панове поважного віку! От і буде природній відбір, хоч потім витимуть зі сходу про ґєноцид.

22.03.2020

Здається, карантин діє — 17 березня в Естонії закрились кордони, вузи, школи, спортзали, концерти та кіно... і швидкість поширення зменшилась. Дані тут https://www.ecdc.europa.eu/en/publications-data/download-todays-data-geographic-distribution-covid-19-cases-worldwide



24.03.2020

Эх, кто не жил при совке, много потерял — дар предвидения. Вот позавчера в эстонской прессе появились заявления активистов снизу: хотим пожёстче! Я сразу вспомнил, как трудящиеся в совке просили в газетах поднять цены на колбасу. И — вуаля!

Глас простого народа не зря просил Верховную Власть решительнее бороться с недобитым бухаринско-троцкистским элементом: Власть услышала (два дня прошло) и решила нахрен закрыть торговые центры и больше двух не собираться. Также дано задание Статистике — разработать платформу для отслеживания перемещения несознательных граждан, гражданок и ихних дитёв через мобильные телефоны.

Верною дорогой идёте, товарищи! А я дальше смотрю на цифирки

28.03.2020 : из новостей

А) Даже не знаю, назвать ли это забавным или ужасным: Департамент здоровья запретил доставку тел латышей на кремацию в Вильянди — была тут такая трансграничная кооперация с ежедневным оборотом в 30-50 почивших. Причём о запрете процессии узнавали только на границе, когда тела не пропускали в Эстонию и отправляли назад в Ригу… (https://sakala.postimees.ee/6935530/terviseamet-ei-luba-lati-surnuid-eestisse-viljandi-krematoorium-kaotas-suure-turuosa).

Б) На тлі епідемії активізувалась давня адвокатка прав місцевих російськомовних Яна Тоом: взяла відкриту звітність Мовної інспекції за час, що минув з оголошення надзвичайного стану, та показала, що навіть епідемія не стала на заваді Ільмару Томускові в утисках російськомовних лікарів (https://www.err.ee/1070017/yana-toom-viirus-ei-vali-keele-jargi).

30.03.2020 : призраки прошлого

Как-то мне всё активно начинает не нравиться — когда позавчера я узнал о просроченном товаре в одной сети, было ОК (в суматохе первых дней закрытия торговых центров логистика вполне могла перепутать поставки); когда у нас на подоконнике заплесневел ананас, купленный в другой торговой сети, возникли лёгкие сомнения, но тоже тут могли быть разные трактовки (не день на окне лежал, а два), но когда сегодня в третьем приличном супермаркете я увидел, что на полках с молочкой все тетрапаки поставлены датами к стенке, а не к покупателю как раньше… Картинка взятого штурмом донецкого Метро превратилась в уверенность. И дай бог, чтобы я ошибся.

01.04.2020

Olen töötu ametlikult ja pean läbirääkimisi töötukassaga, et mitte ainult töötuskindlustust saada, vaid ka lisakoolitust.

Сьогодні — прям в тему — з’явились у пресі двійко із Siseministeerium: міністр-важкоатлет Гельме-ст. (ЕКРЕ, популіст, https://majandus24.postimees.ee/6939177/mart-helme-eesti-toidujulgeolek-ei-soltu-300-voortoolisest) та його підлегла Рут Аннус (https://www.err.ee/1071470/riik-voib-toota-jaavad-valismaalased-edaspidi-koju-saata). Обидвоє про одне — якщо ви іноземець і раптом лишились праці, їдьте додому по-хорошому, Естонія для естонців, нєча тут на наші пособія з безробіття претендувать. Поки йдеться про людей, які мають короткострокові дозвіли на працю, себто будівництво та сільське господарство. Але незабаром… Судячи з цього, уряд знає, що швидко це не кінчиться, економить навіть на дрібницях і не сподівається до швидкого відновлення економіки, коли знову буде шалено бракувати робочої сили з-за кордону.

Характерно, що, здається, вперше в новітній естонській історії уряд заговорив з людьми російською (як усно, так і у візуальних сиґналах на вулиці)…

18.04.2020 : Соціальна реклама

Авторы этой рекламы на зарплате у правительства решили напомнить по случаю Пасхи, что 1) человек грешен от природы; 2) женщина есть сосуд греха.
Покайтесь, ибо грядёт!



Маленький мальчик бомбу нашел,
В печь положил и в школу пошел.
Вечером бабушка печку топила…
Много народу ее хоронило



Так, падруга и бабушка уже тово. А сам-то? Ещё жив?



Продолжение следует…


Читать далее

25 бер. 2020 р.

Alle Menschen müssen sterben

337 років тому було в Европі неспокійно — Османська імперія взяла Белґрад і Відень (потім українцям довелось отих нещасних рятувати), Іспанія пішла війною на Францію, в Анґлії попереджено черговий теракт... Блоґери тих часів (їх називали памфлетистами) тільки про це і писали.

А от у маленькому місті тодішніх задвірок Европи в орґаніста Пахельбеля помирає дружина і він, як кажуть, саме через це пише свої Musicalische Sterbens-Gedancken — Музичні роздуми про смерть.

Попри назву, цей цикл хоральних варіацій не є депресивним. Пахельбель став модним у XX столітті — спочатку з небуття винирнув його Канон, а згодом черга дійшла і до цих варіацій, чий життєствердний дух (бо ж Alle Menschen müssen sterben — Всі люди мусять вмерти), як здається, недарма народився 1683 року, бо саме тоді з урятованого українцями Відня почала свою переможну ходу світом кава

Читать далее

24 бер. 2020 р.

Hülged Eestis

Mina ei ole suur looduskaamerate fänn, see tundub mulle igav. Mul on vaja mitte vaatlust, vaid aktsiooni — mida intensiivsemalt, seda parem. Seetõttu praktiliselt mitte kunagi ei kasuta mina neid võimalusi, mis annavad Eesti looduskaamerad. Kui tahaksin looduses olla, läheksin ma sinna ise.

Aga ühel hetkel hakkasin ma Vilsandi rahvuspargi kaamerat vaatama. See kaamera paigaldati mere äärde, kus asub hüljeste lesila. Alguses mõtlesin ma, et rannas on ainult suured kivid ja linnud kivide peal. Aga aja jooksul üks must kivi hakkas liikuma, tema tagant roomas välja veel valge ning ma taipasin kohe, et need on mitte kivid, vaid hülged.

Kas see oli huvitav? On küll, sest ma arvasin, et hülged elavad kusagil põhjapool, mitte Eestis.

Читать далее

23 бер. 2020 р.

Amandus Heinrich Adamson

Hiljuti kirjutasin ma Ukraina Vikipeedia jaoks artikli Krimmi eestlastest — teemast, mida vene okupatsioonivõimud tihti kasutavad, proovides Eestit mõjutada (https://uk.wikipedia.org/wiki/Кримські_естонці). Ma olen väga üllatunud, kui teadsin, et tuntud Uputatud laevade monumendi Sevastopolis lõi ka eestlane, Amandus Heinrich Adamson. Ta lõi ka Krimmis vähemalt kaks skulptuuri — Russalka ning Tüdruk Arsõ ja Ali-Baba (mõlemad on Mishhoris).

Amandus Adamson (tema eesnimi ladina keeles tähendab «armastatav») sündis 1855. a. Pakri poolsaarel. Vaatamata sellele, et tema ema jäi üksinda kolme lapsega ja seetõttu pere jäi vaeseks, Amandus suutis omandada mitte ainult üldhariduse, vaid ka Peterburi Kunstide Akadeemiasse sisse astuda. Adamsoni talenti ning intensiivse loomingu märgati, temale anti tellimused nii keiserlikult Venemaalt, kui ka väljasmaadelt. Tema teoste enamus asub Eestis.

Amandus Heinrich Adamson suri 1929. a. Paldiskis. 2005. aastal kinkis Adamsoni tütar Maria Maddalena Carlsson suveateljee maja Eesti riigile ning sellest sai Amandus Adamsoni Ateljeemuuseum.

Читать далее

21 бер. 2020 р.

FI

Почався мій перший курс фінської мови (на базі естонської, викл. Margit Kuusk, авторка підручника «Suomi Selväksi») — теоретично, після його закінчення буде щось між A1 та A2. Тому створюю новий ярлик «FI» для постів фінською.

Algas mu esimene soome keele veebikursus (eesti keele baasil, õpetaja on Margit Kuusk) — teoreetiliselt, kui ma lõpetan selle ära, omandan keele tasemel A1 ja A2 vahel. Seejärel loon siin erimärgi «FI» soomekeelsete postide jaoks.

Hei! Olen Maks. Olen neljäkymmentäviisivuotias ukrainalainen, olen kotoisin Mariupolista, mutta asun Virossa. Harrastan kieliä ja musiikkia. Puhun hyvin ukrainaa ja venäjää, melko hyvin puolaa, viroa ja englantia. Minulla ei ole veljiä eikä siskoja. Olen töissä — tutkija yhdessä kansainväilisessä voittoa tavoittelemattomassa yhdistyksessä.
Читать далее

11 бер. 2020 р.

Юган з Мальцвета

Від моєї квартири до центра Таллінна 15-20 хвилин пішки, хвилин 10 до Ласнамяе, де цілодобовий супермаркет. А от майже вчора, 1861 року, це був забутий богом кут, і не село, і не місто. Саме тут, в сотні метрів від моєї квартири, в корчмі Торупіллі торгував тим, що бог пошле, Юган Лейнберґ. Був він, зараз би ми сказали, ФОПом, дрібним підприємцем, чия освіта навіть не дотягувала до ПТУ, і чия кар’єра до дня Д і часу Ч пройшла від мельника і перекупщика крадених кони до власника будинку і такого-сякого бізнесу.

Що ж сталось? — Він захворів. У той час якась дурна для нас простуда, яку лікуй-не лікуй, а тиждень на лікарняному, могла бути фатальною. Власне, Юганові майже пощастило — йому лише відібрало ноги. Лежачи і марячи, побачив він видіння (психіатрії тоді теж не було) та дав обітницю кинути бізнес і проповідувати слово боже. Одужав. Продав свої доми і справу. Ходив і говорив. Довкола нього збирались люди, слухали про землю обітовану і страшний суд. Змолоду, коли він працював на хуторі Мальцвет, його стали звати Юганом з Мальцвета. Ну а як став проповідувати, то назвався Пророком Мальцветом. Так і ввійшов в історію Естонії та України.

Селяне, повіривши Пророкові, збирались на Ласнамяе, бунтували, чекали на Білий корабель, який буцімто мусить доправити їх у рай на землі — в Крим. Поліції таке звісно не подобалось і вона отий несанкціонований мітинґ розігнала. Не дочекавшись Білого корабля, вони пішли.

А тепер уявіть собі відстань від Таллінна до Севастополя — без літаків, автобусів та поїздів. Ноги, коні, підводи…

Шлях був тяжкий, але земля обітована була ще гіршою — безводною, спекотною, спустошеною Кримською війною. Естонці в Криму вижили, деякі он і зараз з окупаційною владою гарненько домовляються. А пророк Юган з Мальцвета втратив віру і згодом повернувся. Помер в Пайде, там і похований. Могила зберіглась. Sic transit gloria mundi



Читать далее

2 бер. 2020 р.

Погибоша яко обри

Занурився я в історію кримських естонців — так, були і такі. Після поразки у Кримській війні царський уряд дозволив переселення з Естонії в Крим. Приїхало десь три тисячі. Їхали хуторами — на соняшну землю. 1926 року в Криму було 9 естонських сіл. Відразу організували школу, хор і оркестр. Зажили.



Але природа бере своє — мова забувалась, естонці поступово розчинялись (здебільшого, у росіянах): якщо 1926 року з понад двох тисяч естонців естонською говорили 90%, то 1989 року із тих 900, що називали себе естонцями, тільки третина (та й вони у віці за 50) могла щось сказати естонською. 2002 року Естонія прислала в Крим першу вчительку естонської мови і культури — в селі Олександрівка вона викладала не тільки дітям, але й дорослим із Симферополя. А потім знову прийшла Кримська війна…

Станом на зараз можна сказати, що від школи, оркестру і хору залишився тільки порожній клас та жінка з українським прізвищем, яка побирається в держдумі РФ від імені тих, яких вже нема, докоряючи Естонії тим, що вона не визнає анексію Криму. Приїзжає вона і в Естонію (через РФ) — по гроші, виступає на радіо, старанно уникаючи теми, чий Крим...
Що залишилось в Криму? Пам’ятник затопленим кораблям у Севастополі, меморіальна табличка на пошті села Раннакюля (Берегове) та школа без учнів. В Естонії про Крим пам’ятають — фільм «Кримська вчителька», старий роман «Prohvet Maltsvet», новий роман «Кримський в'язень» (в тому числі, про нинішню окупацію), неприємні, гіркі дискусії в пресі… — своїх не кидають, але чи то свої?

Ихъ же нѣсть ни племяни, ни наслѣдника

Читать далее