31 груд. 2017 р.

Немного семейной уголовщины или о логарифмах и первоначальном накоплении

Папа выпил стопку «Vana Tallinn», который он упорно называет коньяком, и ударился в воспоминания. Брат отца его матери (т. е. мой двоюродный прадед) по фамилии Чичкин был в Одессе архитектором и будто бы построил вокзал (это легенда, — архитектор был, но к вокзалу отношения не имел). Потом семья по какой-то надобности переезжает в Николаев и там встречает немецкую оккупацию — мой дед рассказывал, что он даже получил мобилизационную повестку в Красную армию, но мост (военкомат был на другой стороне реки) уже был взорван, а на следующий день пришли немцы.

Семья опять переезжает в Одессу, бабушка рассказывала, что при немцах было безопасно — солдаты к ней не приставали и иногда даже жалели её с тремя киндерами, давали еду из полевой кухни. А вот когда пришли наши... (это сопровождалось тяжким вздохом и взмахом руки) — хоть ложись в гроб: еды не стало за два дня, да и никому на домогательства не пожалуешься. После войны часть семьи осталась в Одессе (выжившая из ума восьмидесятилетняя тётка до сих пор жива), а дед с бабой поселились в Хмельницкой области. Папа, будучи отлупленным дедом за отказ ехать в пионерлагерь, сбежал подростком в Одессу к сестре (та самая ныне 80-летняя тётка), какое-то время, пока не нашёл её, мыкался по вокзалу, потом в спецприёмнике для беспризорных... Потом поступил на учёбу.

Тут и начинается криминальный эпизод. Мальчик умный, бедный как мышь, зато знает математику и физику. Можно ли из этого сделать деньги? Можно: за 100 рублей (а это была месячная зарплата молодого инженера) он сдавал вступительные экзамены за менее умных мальчиков, при этом заказчики отдельно оплачивали подделку документов: на бумагу, с которой абитуриент идёт на экзамен, наклеивалась фотография фактически сдающего... Была и более сложная схема: умный мальчик не только сдавал вступительные, но и учился первый семестр, после чего изъявлял желание перевестись в Тбилиси, брал справку (она уже была без фотографии) и с этой справкой заказчик устраивался в другой вуз...

Периодически милиция особо заслуженных отлавливала. На этот случай, — говорит, — под корпус, где идут экзамены, мы подгоняли мотоцикл: убегать в лучших гангстерских традициях. Иногда подельники попадались не на экзаменах, а в рамках других дел. Так, его товарищ приторговывал на Привозе зарубежной обувью, причём сам папа стоял на шухере на ближайшем кладбище с товаром: товарищ приходил, брал только одну пару обуви, продавал на рынке, приходил за второй и т. д. — сразу все держать было нельзя: загремишь на год за спекуляцию. Собственно этот товарищ и сел, а папа по счастливой случайности тогда уже встретил мою маму и отошёл от дел.

Так тестостерон подвинул логарифмы, но уберёг от тюрьмы. Тут и сказке конец

Читать далее

Феномен местечковости

Мы круты как куча варёных яиц! — милочки, вы круты только потому, что не видали ничего другого; поживите хотя бы по месяцу в других городах и странах и вы поймёте, что работы у вас непочатый край и непаханая целина! — Да мы, да я… [бьёт себя пяткой в грудь] Вы меня разозлили! [слёзы в глазах и сломанный карандаш]
Читать далее

30 груд. 2017 р.

Органні концерти

Вже за тиждень вперше (!) в Маріуполі звучатимуть концерти для органу з оркестром Г. Ф. Генделя (Оля Чундак). Я досі нервую, хоч значно менше, ніж коли я організовував перший клавесинний концерт (Андрей Прахт), перший органний концерт (Nadiya Velychko).

Маріуполь, попри свою величину і значення, досі не є культурним центром академічної музики — тут нема ні філармонії, ні консерваторії, ні регулярних гастролей. Кожна така подія є чимсь з розряду «тобі треба, ти робиш», саме тому за свою активність я не беру грошей і надзвичайно вдячний тим людям, які допомагають: Александр Остапенко, Мила Пикало, Ди Ана… Я дуже б хотів, щоби в наступному році тут прозвучало бахівські «Мистецтво фуґи» та Пасіони.

І хай буде соромно міській владі — в меншому ніж Маріуполь Таллінні культура буяє кожен день…

Читать далее

28 груд. 2017 р.

Пройшовся Маріуполем

Півроку мене не було. Що сказати: вже не зрада, але до перемоги ще далеко. З’явились нові трамваї, побудовано декілька нових зупинок, біля драмтеатру навіть є електронне табло з часом прибуття транспорту, на нашій вулиці нові електричні мережі та освітлення вночі. Але: всюди срач, навіть на нових зупинках, страшні не ремонтовані стіни будинків, жахливі траси… І люди — це як завжди проблема, бо виходиш з Борисполя і кортить взяти сокиру…

Читать далее

26 груд. 2017 р.

Nihil novum

Батьківщина зустріла як завжди: водій, що не може пояснити, де чекатиме, совєцькі фільми до 22-ї, американські жахи (компанія підлітків методично і в різний вишукано-екзотичний спосіб ріже одне одного) після 23-ї, блатне радіо о 4-й ранку — автобус; те, що мало б називатись дорогою; бичйо, яке одне одного кличе «братело»… І це ще до Маріуполя не доїхали! «Весь покрытый зеленью, абсолютно весь, остров невезения в океане есть» — це про Україну, на жаль

Читать далее

9 груд. 2017 р.

Школа молодых лидеров Таджикистана

Что забыл там 42-летний иностранец? Я попал туда почти случайно и всего на несколько часов. Казалось бы, ничего не может меня, видавшего за двадцать лет всякие тренинги, удивить — но это случилось: в стране, о которой мало кто в Европе знает, которая по бедности обогнала все страны пост-советского пространства, в которой ужасающая коррупция и иногда отключают интернет (в целях национальной безопасности, конечно), группе совсем молодых девушек и парней (18–20 лет) с горящими глазами рассказывают о квантовых компьютерах, о принципах таргетированной рекламы, о веб-аналитике и профессиях будущего… и они, затаив дыхание, слушают, обсуждают вопросы цензуры и вмешательства государства в приватную сферу. Они не стесняются задавать как вопросы умные, так и совсем простые, такие как «когда появился компьютер?» — при этом никто не смеётся и не посылает в Гугл. Звучит имя Чарльза Бэббиджа и конечно-же несравненной Ады Лавлейс, великой дочери великого отца, первой программистки… У Таджикистана, несомненно, есть не только легендарное прошлое, но и надежда на сильное будущее. Возможно, когда-нибудь москвичи будут почитать за удачу подметать душанбинские улицы, ибо сказано: «Первые станут последними, а последние станут первыми» (Мф, 19).

Читать далее

7 груд. 2017 р.

Куляб

Язык плешки универсален. Даже если ты не понимаешь таджикского, движением бровей, отрепетированным отчаянием в голосе девочка/барышня/многоопытная женщина тебе расскажет, какой тигр был у него позавчера и каким козлом он оказался сегодня, как его сердце жаждет танца и замуж в Европу…

Читать далее

Дорога на небо

Горы Таджикистана бесконечно разнообразны, их цвет быстро меняется от белого снега до красной глины и сочной зелени, а иногда они становятся синими или даже чёрными. Но горы выполняют и ещё одну роль, непривычную мне, жителю равнин.

Рядом с Душанбе по дороге в Куляб, слева от трассы тянутся холмы из жёлтой глины. Все они от подножия до верхушки усеяны могилами. На равнине справа — только виноградники. Эта картина не раз встречалась нам по дороге. Почему? — думал я, — ведь чтобы попасть туда, ближе к небу, нужно идти по узкой тропинке вверх. Возможно потому, — сверкнула догадка, — что равнин тут мало, и мёртвым остаются только горы.

Читать далее

2 груд. 2017 р.

Колонія

Розмовляв з таджицьким колегою, той каже: у 90% є російський паспорт, офіційна мова — російська, тут стоїть російська дивізія та авіація, якби зараз провели референдум про приєднання до Росії, всі б проголосували за, бо пенсія вища. Але: «мій дядько служить в російській дивізії тут, їм прийшла рознарядка — по сотні з кожної дивізії в Україну, оформляють як приватну армію. Не хоче. Назбирав грошей, відкупився, бо не хоче, казав, воювати за неправедне»

Читать далее

24 лист. 2017 р.

Душанбе: два роки по тому

Мені цікаво було порівняти свої спогади з 2015 з новими враженнями. Їдучи сюди я готувався до гіршого, адже тоді інтернету майже не було через заколоти на кордоні, люди боялись щось зайве сказати в кав’ярні, квартира, де я мешкав, була геть зруйнована ще тою, 92–97 роки, війною… Моє здивування почалось на паспортному контролі — не треба вже заповнювати декларацію на в’їзд. Наступного дня ми гуляли містом і воно разюче відрізнялось, стало чистішим, охайнішим, наче з’явилося більше простору. Щезли точки, де можна — але лячно — поміняти валюту. Тепер треба йти в банки, але з тим жодної проблеми. Головне: люди — вони такі ж гостинні і фантастично привітні. Менше стало написів російською, але в місті ще можна нею порозумітись. ООН зібрало всі свої структури в одному місці і посилило охорону. Як воно там в реґіонах, побачу на початку грудня. Сьогодні, до речі, день таджицького прапора

Читать далее

18 лист. 2017 р.

Камень, ножницы, бумага

В три ночи, под шум дождя, в голову приходят всякие романтичные вещи. К примеру, что было бы, если бы ФБ профиль в какой-то момент исчез? — Если кратко: маленькая личная трагедия. Все милые воспоминания и фотографии, все диалоги — раз и нет. Это редко пересматривается, но оно личностно ценно. В доме прабабушки все очень немногочисленные фото висели в рамочке на стене. У бабушки и мамы были большие альбомы (они до сих пор у меня хранятся на расстоянии ручной доступности), которые показывали гостям и пересматривали сами, которые брали с собой в первую очередь при переезде. У меня же мои последние годы — все в ФБ. Дигитальная память кажется такой хрупкой по сравнению с непрочной, вечно рвущейся бумагой…

Читать далее

26 вер. 2017 р.

Гостя з майбутнього

Я інколи згадую це фільм, спробував навіть колись знову подивитись його і не зміг. Не зміг абстрагуватись від деталей, які нині здаються дурнувато-смішними — приміром процес впізнавання ЕОМ майбутнього одягу радянського школяра. Для мене тодішнього, теж піонера, який з усіх ЕОМ бачив тільки великі калькулятори у мами в бюро, загадкові машинки із зеленим табло і геть без пам’яті, уявна реальність дитячої фантастики зливалась зі звичними декораціями школи та позашкільних технічних кружків і, отже, власне герої — Аліса і Коля, Крис і Весельчак У — ставали живими. Слід було тільки знайти той занедбаний дім і відкрити двері в КосмоЗоо, де на тебе чекатимуть благородний Вертер, козел Наполеон, повітряні автомобілі та мієлофон. З початком війни, в 14 році, часто на очі траплявся парафраз останньої сцени з фільму, коли Аліса провіщає московським школярам вісімдесятих не благополуччя близького комунізму, але проституцію, наркотики та безіменні донбаські могили перерізаних московських окупантів. Колі, до речі, пощастило — 1996 року загинув. Крис помер 2007-го, а Весельчак У — 2009-го. Тільки Аліса ще жива і побачила прекрасное далёко.
Читать далее

16 вер. 2017 р.

Битвы на улицах Таллинна

Общаться вне своего гетто полезно хотя бы потому, что узнаёшь то, что редко фиксируется на письме. Вот пример из моей любимой темы «русофобия»: середина 90-х — начало 2000-х, развал и разруха, подростки сбиваются в стаи… Пока ничего уникального, я сам помню, как прайды ходили с цепями и нунчаками стенка на стенку. Но в дело вступает национальный фактор: эстонки с ужасом рассказывают, как их милых детишек отлавливали банды русских зверёнышей, а русские, в свою очередь, с неменьшим ужасом вспоминают, как можно было на улице попасться зверёнышам эстонским. Полиция, конечно, раздавала на орехи тем и другим, — сейчас о тех временах предпочитают не вспоминать лишний раз (тем не менее, такие факты нашлись в старой прессе). Однако то тут, то там проступают следы прошлых битв. Так, в звуковой сценке из учебника эстонского билет на автобус в Нарву покупает сильно пьяный — поначалу я даже не осознал подтекста и только потом оказалось, что это такой себе прозрачный намёк на то, что в Нарве говорят по-русски…
Читать далее

5 вер. 2017 р.

Койне

Иллюзия общего языка — страшная вещь. А началось всё, как обычно, с моей глупости. В нашем офисе работают люди из пяти стран, язык повседневного общения — русский, поэтому в какой-то момент забываются разные подложки: все-то свои.

Вот тут и начинается: человек часто мыслит ассоциациями, взятыми ещё из школы. Но школьные программы у пяти стран, несмотря на как-бы общий язык, очень разные, в том числе из-за литературы на своём языке — как высокой, так и низкой. И если я мимоходом цитирую сценку из «Бабки Параски и бабки Палажки», то вовсе не очевидно, что это будет верно понято теми, кто в школе этого не читал. Примерам несть числа.

Так вот, о глупости. Зная всё это, но постоянно забывая из-за иллюзии общего языка, я даю сыну другой страны ссылку на Леся Подервьянского… и наблюдаю, сгорая со стыда, разрушительный эффект боевого суржика в режиме реального времени. Со стороны, для человека извне контекста Украины, Подервьянский, конечно, ужас-ужас-ужас. Примерно как Ургант с шуточкой «я порубил в салат зелень как красный комиссар украинских крестьян». В этом месте я прошу меня простить. Однако произошедшее позволило мне оценить, насколько велика интеграционная пропасть: живу в Эстонии уже год, но по-прежнему мне не видна ни её высокая культура, ни низкая. Не видна не в том смысле, что не ходил в музей, не читал википедии и в глаза не бросаются названия улиц в честь выдающихся людей. Не видна в том, что полностью скрыты ассоциации, даже если они преподнесены и произнесены на твоём языке.

Читать далее

2 вер. 2017 р.

Екскурсія у Віймсі

Якби не Геннадий Рош, то я би приїхав, відсидів концерт і поїхав собі. А так: давай выйдем, погуляем. ОК: пішли на пляж, попри дощ і +13 сезон закрили, збагатили місцевий музей рибацького побуту, нашорошили публіку, бо столічні звьозди ж… До речі, про музей: ми-то думали, що фіни сюди просто так в алкотури їздять, однак ця традиція сягає сивої давнини: з XVI століття прибрежні території жили з контрабанди спиртом. Тож фіни просто дбають про збереження славної минувщини.

І, нарешті, сам концерт. Відкриття інструменту, збудованого коштом громади приблизно місяць тому. Консультант і майстри показували всі його можливості, тому репертуар включав і бароко, і романтизм, і навіть імпресіонізм. Інструмент невеликий, повністю механічна трактура, два мануали, копуляції, швеллер. На мій погляд, замало язичкових і мікстур. Разом з тим, інструмент гарний. Шкода буде, якщо він використовуватиметься тільки для служб, але рішати, звісно, громаді.

Дякую Mari-Ann Kelam за запрошення. Це був чудовий музичний вечір!

Читать далее

1 вер. 2017 р.

1 Вересня

День знань… Символічно, що саме сьогодні стартує асоціація України з ЄС. Ми дуже багато дізналися, йдучи до цього дня. Ще більше дізнаємось.

Для мене цей час — відnbsp;початку Евромайдану по сьогодні — змінив життя. Тепер я знаю, що можу вийти на вулицю за гідність, не боюсь змінити працю іnbsp;навіть країну проживання, далека північ з анекдотів перетворилась на живий пейзаж за вікном, я знову сів за шкільну парту, побачив діяспору іnbsp;відремонтував дім на батьківщині, познайомився з країнами ЦВЕЦА іnbsp;переконався, що громадськість в Україні — таки найкраща. Навчився щиро ненавидіти сусідів зіnbsp;сходу іnbsp;сміятись з них…

Чим закінчити? Мабуть, маленьким віршиком із старого шкільного підручника:

Минуле в пам’яті живе,
Сьогоднішнє — в душі палає.
Життя, немов ріка, пливе
В майбутнє, завтрашнє, безкрає

Читать далее

25 серп. 2017 р.

Як я шукав Шевченківський дуб

З нагоди Дня Незалежності вирішили зібратись. Інструкція мені була: приходь до Шевченківського дуба, це Linnahall, від зупинки 50 кроків. Пішов за ключовим словом «Linnahall», а там якісь трущоби, шедевр радянського мистецтва, графіті та альтернативна молодь. Обійшов довкола: шукав би плішку, то точно туди — біля порту, якісь кабаки та хащі… І щось нічого на дуб схожого. Задаю в ґуґлі пошук «Шевченківський дуб, Таллінн» і бачу текст 2013 року, звідки дізнаюсь, що він посаджений 2004 року і поруч камінь. Ага, думаю, вже легше: тре шукати молоде дерево з каменем біля зупинки. Є, однак, проблема: дерев і каменюк в Таллінні до…, багато одним словом, навіть біля зупинки (яких, до речі, теж кілька) в тому районі. Починаю методично шукати в радіусі 50 кроків від кожної, злюся, бо ну невже ж так тяжко хоч на карті позначити координати! Конспіратори! Аж нарешті бачу знайомі обличчя — ну слава богу, знайшов! Отже, публікую дані: широта 59.4428, довгота 24.7523
Читать далее

23 серп. 2017 р.

День флага

Такого дня флага у меня ещё не было. С утра обнаружил, что из офиса пропал флаг Украины, зато флаг сами-знаете-чего был на месте. Это уж потом оказалось, что сотрудники взяли его с собой на рабочую встречу, но пока до этого узнавания дошло, я в шоке перерывал окрестные мусорники и строил планы кровавой расправы. Флаг-то нашёлся, но запашок остался.

Вечером, на пикете — мы как раз скандировали «Крим це Україна» — подошла какая-то тётка и бросила «очки протрите», потом подошёл дядька, старательно делая вид «я тут случайно дефилирую», и шёпотом: «у нас в Москве многие вас поддерживают» (счастье-то какое!).

Друзья-эстонцы, узнав, что в Украине сегодня день флага, пригласили нас в Hirvepark. Там ровно 30 лет назад, 23 августа 1987 года состоялась первая антисоветская демонстрация в оккупированной советами Эстонии. Не пойти туда было невозможно, но меня смущало то, что в памятный для эстонцев день мы придём с флагами чужой страны. Я дважды переспросил, не обидятся ли люди. Но выступавшие говорили как о внутренних проблемах страны, так и об агрессии и оккупации, политике Сталина и политике Путина, об угрозах с востока. Так что наше присутствие, как кажется, не слишком диссонировало.

Читать далее

20 серп. 2017 р.

Короткі враження від свята

В цей день 1991 року Естонія відновила свою незалежність. Вітання прекрасній країні Балтії та її гарному народові! Õnnitlen kogu südamest head taasiseseisvumispäeva!

Продравши очі о 6 ранку я подумав, що треба гімн прослухати, бо мало лі шо. Хто ж знав, що інтуїція буде такою точною: захід в Українському культурному центрі якраз і почався з нього, невдобно то як: запам’ятав рядки перший, останній і ще один в середині — всі співають, а ти як дурний рот роззявив. Одне рятувало: поруч стояв голосистий священник і за його співом мого не було чути.

Вишиванка є впізнаваною в Таллінні: поки ми сьогодні такі гарні гуляли, тричі від туристів і місцевих чули «Слава Украине!». Звісно ж «Героям слава!». Але цікаво, що самі естонці ніяк на нас увагу не звертали (мало лі які тут ходють), вирячували очі тільки руські та китайці. Останні навіть фотографували — кожний день як на сцені!

А ще тут зрада на зраді: сьогодні прапори мають бути на всіх будинках (закон), але бачу, що не всі повісили (деякі спеціально обійшов шукаючи). Одне тішить — на мому є. Прілічниє ми.

Читать далее

17 серп. 2017 р.

#МитяИдётНаМитинг

Как обычно по средам, а особенно после отпуска, потащило меня на приключения к роспосольству. Подхожу в час Ч к месту М и вижу: стоит группа туристов, а ихний экскурсовод заливает, смотрите, мол, вон приближаются активисты Правого Сектора, — показывает на Tarmo Kruusimäe и на одного из авторов Конституции Эстонии Ants Erm, нагруженых знамёнами к пикету.

Ну, думаю, во как: к нам уже экскурсии водят!

Дальше — больше. Развернулись в боевом порядке, запели. Туристов понабежало! Все снимают, то рожи корчат и факи тычут (меньше), то аплодируют, улыбаются и нопасараны кидают (больше). Прям не Правый Сектор, а суперстары на гастролях!

Но больше всего меня растрогали два эпизода.

(1) Милая женщина бальзаковского возраста сначала просто улыбалась, потом подошла, сказала «Спасибо вам. Я из Одессы. Они там, на востоке, каждый день нас убивают», потом взяла плакат и постояла с нами.

(2) Подошла к нам пожилая пара, женщина заплакала, мужчина достал биометрический украинский паспорт, дотронулся до моей руки и дрожащим голосом сказал «Дякую. Ви стоїте за нас»…

В этот день вместе с нами опять были депутат Европарламента Tunne Kelam и его супруга Mari-Ann Kelam, легендарные организаторы освободительного движения Эстонии в США, а также эстонские украинцы Лидия Лаане и Михайло Клыш.

Читать далее

12 серп. 2017 р.

Музей еміграції. Ґдиня

Рекламу його ми випадково побачили в електричці, це цікаво, — подумав я, — і в останній день ми туди поїхали.

Від станції йти довго — промисловий порт, спека, безлюдні вулиці. Попри це відвідувачів у ньому не бракує.

Для мене це була емоційно виснажлива екскурсія, майже в кожному залі включались якісь спогади: то як мама розповідала про татину хату на Хмельниччині без підлоги, то як вчитель згадував їх виселення по війні з хати, коли можеш взяти тільки те, що зможеш сам нести, і стоїть вибір між сохою та іконою, то бабціни слова як вони їли кору з дерев, то пам’ять підказувала рядки з Міцкевича і звуки Шопена… Та й свій досвід покинутого Донецька нікуди не дінеш.

Вийшовши звідти, відчув полегшення. Але надіюсь, колись такий музей буде створено у нас, адже канадійських поляків, нащадків тих, які рятувалися в Новому світі від голоду та злиднів, взявши з собою тільки те, що можна винести на руках, і зробивши вибір між іконою і сохою, приблизно стільки ж, скільки канадійських українців: 1 і 1,2 млн відповідно; адже Польщу ділили і душили так само жорстоко, як і Україну — 1794 року з’явилось гасло «Za naszą wolność i waszą»

Читать далее

10 серп. 2017 р.

Тракт Св. Войцеха

Всё так мило начиналось: анонс филармонии о концерте у иезуитов, Бах, Мендельсон и прочие няшки. Саша проложил маршрут, мы выпили белого кофию для куражу и пошли в кассу.

Кассир, услышав желаемую панами станцию, достала гроссбух, нашла её там пальчиком и сказала, что нам повезло: через 20 мин поедем. Кто ж знал, что это был первый знак Провидения?!? Как оказалось, она не просто как не помнила эту станцию: ходит туда поезд редко и мало кто туда едет. Поезд опоздал на 15 мин — это был второй знак.

Мы уже опаздывали: концерт должен был начаться, когда мы бы слезали с электрички, в связи с чем мы ещё спорили, взять такси или как обычно? И вот мы на станции: вопрос такси отпал сам собой: сэло и покачивающиеся парубки на обочине.

Мы не привыкли отступать — Бах, Мендельсон и прочие няшки манили усталых путников. И мы пошли. По Тракту Св. Войцеха. Мимо парубков, развалин, выбитых стёкол и концептуальных граффити «Lechia ponad wszystko».

В конце нас таки ждал костёл иезуитов, он был велик, чист и богато украшен, в нём не было свободного места, даже дети стояли снаружи… но, вместо Баха, Мендельсона и прочих няшек ex cathedra вещал человек в чёрном. Неужели, думали мы, проповедь так затянулась, а публика не расходится из-за концерта? Человек в чёрном всё вещал и вещал, Провидение уже устало нам подмигивать и просто мордой ткнуло в смартфон: концерт идёт в костёле иезуитов, но не тут, а на другом конце Гданьска.

И мы пошли дальше Трактом Св. Войцеха. Домой. Пока шли, я читал деяния сего достойного мужа. Вслух. Urbi et orbi. Парубкам, стенам, стёклам и граффити. Как Св. Франциск птицам.

Так вот, мужик он был, как все святые, принципиальный. Куда бы не приезжал, везде умудрялся со всеми рассориться. Один раз даже это закончилось резнёй (какие, право, мелочи!). И тут его послали проповедовать в Померанию, сюда, где на месте нынешнего Гданьска ловили рыбку и горя не ведали дикие пруссы. Местного наречия он не знал, а местных почему то это волновало — фашисты, наверно. Его один раз стукнули веслом, — говори, мол, по-людски, — не помогло, мужик упорствовал, вещая. И через неделю, когда местные убедились, что программа интеграции экспатов провалилась, Св. принял мученичество в виде топора по темечку. Ибо языки нужно знать. Amen. Pax vobiscum. Ite. Missa est.

Читать далее

9 серп. 2017 р.

Дискуссия

Обговорення публікації в місцевій пресі. Цитата з матеріалу: «Почему эстонец надевает противогаз, когда видит на Москвой ядерный гриб? — Чтобы скрыть улыбку».

Коментар колеги: «А почему украинец не надевает в этом случае противогаз? — Чтобы поделиться радостью с другими. Мы более открыты. Менталитет-с»
Читать далее

5 серп. 2017 р.

Как мы LHV шантажировали

Во вторник Саша пришёл в банк и попросил сделать карточку до субботы. В пятницу, в 4, так и не дождавшись смс, мы позвонили в поддержку клиентов и узнали, что никакой карты нет, ждите до понедельника. И тут за дело взялся выдающийся скандалист и кверулянт — я. Мы пришли, нас как обычно попытались заставить подождать, я мило улыбаясь сказал, что буду кричать и подать мне на блюде начальника. Блюдо было подано, начальница попыталась сослаться на неопытную менеджерку, но нам это не подошло. В общем: карточка была сделана за 2 часа и бесплатно. Ну и конфеты для особо нервных клиентов от банка. Вкусные
Читать далее

30 лип. 2017 р.

«И сколько весит этот зад, узнает скоро шея»: записки експата

NB: далі буде дещо гіперболізований опис, який не має на меті просити поради чи допомоги.

Отже, вже в перший день по прильоту ти розумієш, що ти — авантюрист-війончик, бо навіть господиня квартири окремо в листі з ключами зазначила: «там у шухляді ваш попередник залишив три пакети зі швидкими супами — мабуть, стануть вам в пригоді».

Наступні два місяці ти ходиш тотально переляканий, бо все не таке, і навіть етикетки в крамниці треба читати з перекладачем. Кожний день — як подвиг: де тут [пі-пі-пі] молоко?!? а це масло чи крем [пі-пі-пі] для взуття?!? знову [пі-пі-пі] кінчились [пі-пі-пі] гроші [пі-пі-пі] на мобілці!!! Звісно, денеде, можна говорити по-англійському, але результат — як пощастить. Інколи щастить аж занадто: «coffee please» — «тут ви можетє гаваріть по-рускі». По-руськи чомусь не хочеться.

Працює ледар безупинно,
Тиран нас милосердя вчить,
Найліпша в світі їжа — сіно,
Пильнує добре той, хто спить

На третій місяць в свому гетто ти вивчив зо двадцять місцевих слів, вмієш відрізняти молоко від вершків в магазині, навіть розібрався, як купити нову мобілку. Далі — нарешті — тебе взяли на мовні курси, вбили дві-три сотні слів, сказали, що «-ga» означає «з ким, чим», тому «koorega» то «з вершками», з тобою вже говорять плакати на вулицях і навіть хлопець в kohvik’у розуміє, що ти хочеш. Тю! та все тут просто!

Четвертий місяць. Життя ніби вже не таке синьо-сіро-чорне, щось тут біліє. І тут [пі-пі-пі] болить зуб і ростуть [пі-пі-пі] волоси. Можна, звісно, взяти машинку і поголити дурну голову, наковтатись завбачливо разом із перцем привезеного ібупрофену, купити квиток і злітати в Київ, бо в підручнику з мови чомусь замість глави про перукаря та лікаря є тільки розділ про погоду — «Сідайте, не бійтесь», каже і маньячно посміхаючись клацає ножицями дівчина...

Читать далее

26 лип. 2017 р.

Гімн

Стоїмо на пікеті біля амбасади русланду, час від часу підходять якісь неадеквати і неадекватки, бо прапори України та гасло «Крим — це Україна» як для чортів ладан. І тут якійсь чолов’яга з перехожих затягує «Ще не вмерла…». Мені то не вперше — приєднуюсь, але розумію, що друзі-естонці, яких зазвичай чути більше, мовчать, бо звідки ж їм це знати. Тож довелось вокально напружитись і виконувати на повні груди від початку до «і покажем, що ми браття козацького роду»

Читать далее

16 лип. 2017 р.

Про активний відпочинок

Тренер вчора зауважив: вага достатня тоді, коли ні про що не думаєш, навіть про те, коли це знущання кінчиться. Те саме з музикою: ґами то просто якась нудота, бо вони не заважають думати, а от коли берешся за вже розібрану п’єсу, то механіка не відволікає, а краса витісняє все стороннє. В результаті ніби і працював (м’язи горять), але встаєш відпочилий
Читать далее

11 лип. 2017 р.

My dear Sergeant

Пишет мне вчерась некий сержант американской армии Ригли, мол, милый сэр, томлюсь, мечтаю, вот вам моя фотка. А я ему: душа моя, ненаглядный, песня рыбки моей, а ничо шо 6129 км меж нами? (проклятая геопозиция и не такое вам расскажет). Ничо, — говорит, — замуж выходи, зажжживём и умрём в один день, как Филемон и Бавкида. Амурчик мой, — пишу, — а где ж ты скитаешься ныне? На краю земли, — ответствует, — в Кабуле, сон мирных моджахедов берегу, думаю о тебе, прям остановиться не могу, только мусический восторг спасает от демонов уныния и разлуки...

В последовавшем пятиминутном перерыве я как раз успел подумать, что если мужик хрен знает откуда вдруг воспылал страстью и говорит о любви, то попросит денег. Et voilà: Огнь сердца моего, — стенает, — купи в магазе гифт-кард iStore, сотри серебряную ленточку и пришли мне кодик, я в свой iPadик песнь любви загружу и буду думать о тебе... My dear Sergeant, you are so predictable!

P. S.: расстояние между Таллинном и Кабулом 4230 км, тогда как до НЙ 6300 — Вруны прокалываются на мелочах

Читать далее

8 лип. 2017 р.

Tallinn Pride

Друзі, Прайд відбувся, відбувся безпечно, 1800 чоловіків і жінок вільно пройшли через Vanalinn. Небо на землю не впало і Ülemiste з берегів не вийшло. Економіка міста отримала додатковий поштовх, адже учасники Прайду платили за готелі, воду, їжу і транспорт, а всі кав’ярні на нашому шляхові були переповнені туристами. Більш того, Таллінн підтвердив свою славу гостинного міста, де раді всім, а це означає, що місто і далі отримуватиме хороші прибутки. Шануймося, бо ми того варті! Celebrate diversity!

Пограємось із цифрами. Певен, естонське PPA, якщо схоче, дасть точнішу оцінку, але як є. Отже, скільки заробив Таллінн сьогодні на Прайді? Всього в марші взяли участь 1800 осіб. Хай іноземців серед них була третина — 600. При в’їзді питають наявність 90 евро на день (це готель, проїзд та їжа) — ціни, звичайно, завищені, та хай хоч яка, але офіційність. Отже, 600*90=54000 евро. Я думаю, що насправді ще більше, бо були не тільки учасники маршу, але й туристи; були місцеві, які в цей день пішли відсвяткувати в кохвіки, і були просто ті, які приїхали не тільки на марш, але зупинилися на кілька днів взяти участь у конференції; були ще витрати організаторів на обладнання концертів і кінопоказів, на охорону тощо. Думаю, що тисяч двісті місто в різній формі отримало. Чи багато це? Середня зарплата по Таллінну складає 1000 евро за місяць. Отже, тільки один ДЕНЬ Прайду є еквівалентом МІСЯЧНОЇ праці від 50 до 200 чоловік, тобто колективу одного заводу
Читать далее

3 лип. 2017 р.

London ja Paris

Kas see on vaba? — спитала мене мила пані про місце поруч. Маленький зал, ледь на 50 крісел, у Väravatorn здивував мене, бо, купивши квиток на Фестиваль барокової музики, я думав, що то буде щось ґрандіозне. Але нє. Ґрандіозність була не в розмірах, а в задумі і виконанні. Звучала переважно застільна музика XVII сторіччя, себто така, яка захоплює не вишуканою гармонією чи примхливими ритмами або тонкою мелізматикою. Ні, навпаки, вона має бути тим, що й сьогодні вабить всіх: вона чітко планує хід часу, вона веде вас через постійну зміну тембрів... Кожен (жінок серед виконавців не було) виконував щонайменше дві чи три функції — в одному номері я пою, в іншому на ударних... Імпровізація і ще раз імпровізація, а Sound the Trumpet Пьорселла то взагалі був правдивий джаз. Ну і публіка: переді мною сиділи німкені, за спиною шепотіли британці, ліворуч притопували естонки і тількі якісь рускоязичниє невідомо нашо сюди приперлись і підпирали собою стіни.
Читать далее

30 трав. 2017 р.

Дякую Патрульній Поліції Маріуполя

Моїй найкращій поліції присвячується. Приблизно з половиною з вас ми зустрілись на курсах. Для вас я був дивакуватим викладачем, що розповідав українською про якусь там невідому дискримінацію і толерантність, нахабно заявивши на початку, що працюю в ЛГБТ-організації :) Для мене ви були неординарними, надзвичайно мотивованими студентами, які навіть за 5 хв до кінця п’ятої пари хотіли щось знати. Правдами і неправдами, попри зливу, я прорвався крізь кордон (та ще й прихопив свого чоловіка) на вашу присягу — я дуже пишався вами і хотів, щоби Саша теж вас, таких розумних і красивих, побачив. Наступного ранку, йдучи містом, я старанно шукав очима ваші пріуси, а коли був бачив, відчував дотик щастя. Дякую вам, дівчата та хлопці! Ви — найкращі!
Читать далее

28 трав. 2017 р.

Mus et Leo

Все, конечно, знают в том или ином варианте Эзопову басню о льве и мышонке: благодарность даже самых малых и слабых пригодиться может.

Circum leonem dormientem lascive discurrebant musculi, quorum unus in dorsum eius insiluit. Captus autem a leone experrecto excusavit imprudentiam gratiasque se ei habiturum esse pollicitus est, si vitae parceret. Leo, etsi erat ira commotus, ignovit tamen musculo precanti, et tam contemptam bestiolam dimisit incolumem. Paulo post, incautius praedam vestigans leo in laqueos incidit, quibus adstrictus rugitum maximum edidit. Accurrit musculus, cernensque vinculis detentum qui sibi dudum vitam petenti concesserat, arrepsit ad laqueos eosque corrosit. Hoc modo cum leonem periculo liberasset, «Tibi, — inquit, — ludibrio eram, quasi nullum vicissim beneficium praestare possem; nunc scias etiam murem gratias referre posse

Пришёл в гости мальчик-птушник, словарный запас которого едва ли превышает эллочкин. С большим трудом, меж бесконечных повторений его отрывочной и скомканной речи в упорных попытках показать мне, что из музыки ему нравится, наконец удалось нам найти ролик. Anthem by Deep Purple (https://www.youtube.com/watch?v=GAsGTkksHB4). Грустная рок-баллада. Послушайте: на третьей минуте в ней возникает фуга, точнее фугато. Это завораживает. Точно также, как полноценная фуга в песне Нины Саймон (http://www.classicfm.com/discover-music/latest/nina-simone-plays-bach-fugue/; в другом варианте этой же песни вместо фуги звучит Бахом-же вдохновлённая клавирная каденция https://www.youtube.com/watch?v=rJYmO9eLKwM) и канон в одной из песен Агаты Кристи... А причём тут мышонок? Милосердие льва, облекшееся во внимание к глупенькому мышонку, вернулось ещё одной жемчужиной мировой культуры.

Читать далее

24 трав. 2017 р.

Глупости

Бывают вечера, когда хочется валяться на диване. Валяюсь. Скучно. Вспомнил, что ночью снился прямо целый вампирский посёлок с кучей домов, набитых мёртвыми. Дай, думаю, посмотрю, чо продвинутые знатоки снов пишут в этих ваших интернетах. Матерь божья! Я давно так весело не скучал (в скобках — мои комментарии):

Если вам снятся нелюди, которые пьют кровь, то скоро к вам приедут родственники (дааа?!? И вправду, понаедут тут, корми их непосильно нажитым)

Пить вместе кровь — к увлекательному приключению (визит родственников — куда увлекательнее!)

Обниматься — к знакомству с хорошим, порядочным человеком (среди родственников тоже бывают приличные люди)

Не испытывать страха при общении с ним — к полезному совету от близких родственников (а чо нас бояться то — тётка плохого не посоветует)

Если вам приснилось, что ваш лучший друг превратился в монстра, то скоро вы встретитесь и весело проведёте время (был друг, стал родственник — заодно и помылись)

Мило общаться с графом Дракулой — к реализации сексуальных фантазий (а родственники-то ещё не уехали)

А стать его жертвой — к счастливой семейной жизни (да ваще!)

Читать далее

11 трав. 2017 р.

Панаєхалі

Недавно на курсах эстонского заговорили мы о том, что скоро будет день вышиванки и у кого она есть. Оказалось, что почти все из Украины (а это, напомню, три четверти группы) привезли с собой, помнят о дне и планируют выгулять красоту. И тут опомнилась тетечка из одной сопредельной страны: а что это за день? А почему я не знаю? Вы что там совсем в Украине охерели от нацизма?... — Мы покрутили пальцем у виска, мол где нацизм, а где просто краса нелюдська... И вот вчера, когда мы офисом выгуливали наши вышиванки в Таллинне, оказалось, что нас узнают: свої вітаються через «Слава Україні», а місцеві руські (не всі, звичайно) сичать «панаехали тут»
Читать далее

23 квіт. 2017 р.

Забавные зверушки

Из полевых наблюдений над местными русскими: гражданин Эстонии, но безработный, без образования, живущий в каком-то богом забытом пригороде Таллинна, около 30 лет возраст. Наш диалог:

— Поедешь, говорю, на Евровидение в Киев? (Очень хотел).
— Нет.
— Даже если на проезд будет?
— Не могу. Меня не пустят.
— ???
— Путин запретил всем русским ездить на Украину. Мне нельзя.
— ??? Эммм... а... это... ты то тут при чём, ты ж не из России?
— Он русским запретил.

Ну, думаю, жара! Т. е. в сознании человека ВВХ есть Богъ Всех Русских. Мать-заступница. Саваоф и Повелитель журавлей. Дальше ещё интереснее: оказывается, первой жертвой путинского запрета стала — ни за что не догадаетесь — мамзель Самойлова. Это не СБУ, это всё Владимир-Красно-Солнышко высочайше повелел не пущать. Богъ! Истинно-истинно говорю! Придите, поклонимся!

Читать далее

22 квіт. 2017 р.

Не стареют душой ветераны

На центральной площади Таллинна митинг: эстонские знамёна, люди, местами даже плакаты с русским словом «референдум». Ну митинг и митинг, подумал я и пошёл себе дальше. Захожу в киоск пополнить мобильный и между делом спрашиваю у русской продавщицы, чему посвящён митинг: «Ветеранам, — говорит, — СС». Я делаю круглые глаза, а она добавляет: «Вот так вот, то геям, то эсэсовцам». И тут я начал ржать: «Вы, — говорю, — осторожнее, а то тут ходят к вам всякие. Вот я, например, и гей, и эсэсовец из Украины. Чао, крошка!»
Читать далее

20 квіт. 2017 р.

Книжные предпочтения консерваторов и либералов

Тихий семейный вечер: рисовая каша на молоке, изюм, курага, кресло, плед, журнал... И вот что пишут. Проанализировав данные о покупках американцев в онлайн-книжных магазинах (а это миллионы записей), социологи нашли, что те, кто покупал политическую литературу либерального крыла, намного чаще также покупали книги по точным наукам, тогда как покупавшие авторов-консерваторов чаще покупали ещё и книги по гуманитарным и сугубо прикладным дисциплинам. Разница между условными либералами и условными консерваторами также проявилась в спорте и хобби: первые предпочитали путешествия, активность вне дома, тогда как вторые были более склонны либо к домашней активности, либо к закрытым видам спорта типа гольфа. Как мило, не правда ли?
Читать далее

Eesti keel

Все украинцы, работающие со мной в Эстонии, либо хотят учить эстонский, либо уже учат. Зачем? Ведь в Таллинне можно всю жизнь прожить, не зная ни слова по-эстонски. Я думаю, что мы воспринимаем это не как докучливую необходимость, а как некое приключение, может как моральный долг этому гостеприимному народу в конце-концов. Даже на курсах языка, где три четверти слушательниц и слушателей составляют украинцы, никто не стонет «как сложно, понавыдумывали тут падежей, неужели нельзя по-русски...». Нет! Взрослые люди с энтузиазмом, хором, как в школе, проговаривают непривычные слова с кучей гласных, мучают ыпетайю вопросами типа «чем отличаются два инфинитива» так, что она вынуждена давать материала больше, чем предусмотрено программой, настоятельно интересуются, как пойти дальше... Я верю, что мы справимся. Бо ми того варті
Читать далее

15 квіт. 2017 р.

Гомосекс и Чечня

О важности стратегической информации об ЛГБТ. Что там у гордых кадыровцев? А неизвестно. Хай, который пошёл в СМИ, сводится, по большому счету, к общим словам: все плохо, множество жертв etc. (для примера достаточно посмотреть публикации Новой газеты — речь идёт примерно о трёх выживших, трёх убитых, т. е. о числе жертв максимум 10-20 чел.).

Каков мог бы быть масштаб сексуальных репрессий? В ответе на этот вопрос я исхожу из предположения, что 1) у каждого половозрелого мужчины есть те, кто хотел бы причинить ему вред — враги; 2) информацией о том, кто с кем спит/спал, обладает не только имярек, но и его, по крайней мере, партнёр — проще говоря, эта информация может быть получена; 3) сил у репрессивного государства вполне достаточно, чтобы получить такую информацию или, по крайней мере, воспользоваться доносом. Следовательно, в группе риска попасть под каток государства находятся все половозрелые мужчины, хотя бы однажды имевшие секс с другим мужчиной.

И цифры эти значительны. Воспользуемся для быстроты расчетов Википедией: население Чечни (округленно) 1,3 млн, из которых 58% приходится на трудоспособных, то есть 0,75 млн мужчин и женщин; мужчин будет примерно половина — 0,38 млн, а из них (возьмём самую консервативную цифру) 1% приходится на МСМ. Таким образом, потенциальных жертв 3700. Принимая в внимание то, что среди жертв окажутся и просто случайные (как это следует из материалов той же Новой газеты), можем утверждать, что пострадавших будет намного больше.

И тут возникают неудобные вопросы: из нескольких тысяч предполагаемых жертв достоверно известно о приблизительно десятке человек — где остальные? Есть варианты: 1) их замочили втихую; 2) репрессий нет, есть отдельные трагедии, а масштаб раздут то ли страхом, то ли амбициями журналистов, то ли существующим заказом на Рамзанку Дырова...

Читать далее

12 квіт. 2017 р.

Me oleme tublid

Ну от, вітаю самого себе з поверненням у вуличну політику. Сьогодні я долучився до пікету, який українська громада Естонії вже третій рік щосереди влаштовує перед російським посольством.

Це, мабуть, перший раз, коли я почував себе в цілковитій безпеці на таких заходах: в Донецьку весь час вони супроводжувались титушнею, в Києві на першому ґей-прайді нас перед телекамерами мочили... Звичайно, тут якась місцева гопота теж була, лузгала сємкі і сміялася вголос, були якісь старі пани та пані, які крутили пальцями біля скроні та показували, який в них великий, які кричали, що нам має бути соромно, бо йдемо проти «братів». Але були і звичайні перехожі, які нам усміхались, які казали, що ми — tublid, приєднувались до нас ненадовго. Їх було більше, ніж перших. На щастя
Читать далее

2 квіт. 2017 р.

Пропаганда работает через близкое окружение

Двум группам показали некий факт, назовём его для простоты ’белое’. Потом близкие люди одной группы несколько раз по разным поводам сказали, что это было вовсе не белое, а чёрное. Так вот, в воспоминаниях этой группы белое почернело (в другой группе, с которой не работала пропаганда, оно осталось белым). Даже после того, когда экспериментальной группе (там, где близкие формировали ложные воспоминания) раскрыли механизм почернения, её воспоминания до конца не обелились.

Многочисленные экспериментальные факты, приведённые в статье (Nature, 2017, 543, 168 –170), во-1, раскрывают механизмы эффективности пропаганды как процесса формирования ложной памяти, во-2, показывают, что, к сожалению, эти процессы едва ли обратимы полностью — здесь время воздействия очень критично, и, в-3, навевают на пессимистические размышления о будущем «неподконтрольных территорий». Недаром Моисей водил 40 лет евреев по пустыне: пока не вымрут зомбированные поколения, добра не будет.

Читать далее

19 бер. 2017 р.

О нимбе

Музыканты, думаю, знают, что Бах в Пассионах пользовался таким колористическим приёмом: речитативы всех действующих лиц передавались как secco: слова персонажа над басом, сопровождаемые отрывистыми аккордами; и только Vox Christi звучал в окружении протяжённой гармонии, которая создавала как бы звуковой нимб, то расширяющийся, то сужающийся, то светлеющий, то темнеющий, переливающийся красками и живущий своей жизнью... Такое противопоставление (Vox Christi — все остальные) сохранялось от начала до конца Страстей. Исключение только одно: Страсти по Матфею, предпоследний номер (67): день 7, воскресение, сцена у гроба, нимб окружает не только речь восставшего, но и слова учеников и последовательниц. Благодать на них
Читать далее

8 бер. 2017 р.

О гендере в материалах ЛГБТ-прессы Украины

Всего проанализировано 3089 публикаций за 21 год её существования, из них 1231 — без указания авторства. Там, где оно есть, авторок 17%.

В 1065 материалов есть персонажи, 21% таких материалов посвящены женщинам.

На иллюстрациях к публикациям женщины появлялись в 17% случаев.

Итак, ЛГБТ-пресса — всё ещё царство мужского: только один специализированный журнал, сделанный женщинами и для женщин, в других изданиях мало авторок, нечасты героини и редки женские лица.

Читать далее

25 лют. 2017 р.

Mein Freund ist mein

Дует № 6 з кантати BWV 140 зазвичай інтерпретують як діалог Душі (сопрано) та Христа (бас). Але зверніть увагу на текст: «мій друг він мій — о так, я твій — ніщо не розіб'є нашого кохання — я хочу насолоджуватись небесними розами з тобою — у нас буде повнота радости». Для бесіди Душі та Христа це звучить у надто штучний спосіб. Простіше відкинути цю неприродність і сприймати текст власне як інтимний шепіт закоханих. І ще одна деталь: партію сопрано виконує хлопчик (це традиційно для лютеранської церковної музики того часу), баса — звичайно — зрілий чоловік: «мій друг він мій — о так, я твій — ніщо не розіб'є нашого кохання»
Читать далее

10 січ. 2017 р.

Рождение легенды

Вова, ты историю про построение тотема у сумасшедшей бабушки слышал? Ты недооцениваешь мариупольских копов. Она их регулярно вызывала на своего домового. В итоге они построили ей в хате тотем из швабры, веника, травы и каштанов. Только попросили каштаны менять. Чтоб тотем силу не терял. Так домовой больше ее не беспокоит (взято из комментов к обсуждению успехов Новой полиции в ФБ)
Читать далее

8 січ. 2017 р.

Тендер на контент-аналіз

[Тендер закінчено] Шукаю соціолога, який опрацює базу кількісних даних про публікації української ЛГБТ-преси за 20 років її існування та напише гарну книжку з результатами цього аналізу. Від мене — база даних (csv або ods-файл), гідна оплата, допомога та верстання. Від вас — CV, фінансова пропозиція (кількість повних робочих днів і ціна дня в грн) та чіткий графік робіт. Комплект документів чекаю до 24:00 (Київський час) 15 січня 2017 р. на адресу maxim.kasianczuk@gmail.com (тема листа: «Контент-аналіз ЛГБТ-ЗМІ України»).

Обсяг робіт (для довідки):

а) почистити надану базу закодованих публікацій
б) за записами, що дублюються, обчислити збіжність (наскільки питання однаково розумілося різними кодувальниками — для цього є спеціальний статистичний коефіцієнт)
в) описати інструментарій (веб-форму перевести в текстовий файл) та упорядкувати протокол
г) провести огляд англомовної літератури з теми (зображення ЛГБТ у видання самої ЛГБТ-спільноти)
д) зробити одномірки та коротко описати їх
е) провести багатовимірний аналіз
ж) написати обговорення результатів

Тендер закінчено: висловили цікавість 5 претендентів (-ок), відібрано к. соціол. н. С. К. (м. Київ).

Читать далее