30 мар. 2018 г.

Немного статистики

Подмывало меня написать это по-украински, но я мужественно себя преодолел 🙂

Итак, посмотрел я на свои ФБ-посты за прошедший месяц с точки зрения языка. Во внимание принимались только те, где я хоть что-то написал (т. е. если это был заурядный перепост без пояснений или безмолвная фотография, то это не считалось); там, где было два языка, учитывался только язык моей мысли (например, если я привёл цитату на английском, но сопроводил её своей фразой на русском, то учитывался пост как русский); в анализ также не вошли мои реплики под чужими постами — и найти сложно, и широкая палитра языков, в том числе хабал на эстонском.

Что получилось: с 28 февраля по 30 марта (не считая вот этого) я разместил на своей страничке 46 своих текстов разной длины и вежливости. Из них 30 на украинском, 15 на русском и один малюсенький на эстонском.

За тот же самый (день в день) период прошлого года: те же 46 текстов (графоман Вы, однако, милочка), но картина обратная — 35 на русском и 11 на украинском.

Ergo: elagu Eesti! Ніхто не врятує неньку, крім послідовних естонців

Читать далее

29 мар. 2018 г.

Об уровнях

В связи с переездом в другую страну в сознательном возрасте пришлось разбираться, что означают категории владения иностранным языком — все эти A2, B1 etc. Но примерно разобравшись на своих же шишках, я задал вопрос: вот врачи, к примеру, учат латынь, и...? Какую бы категорию они сдали, если бы к ним заявилась Языковая инспекция? (Есть в Эстонии такая милая контора, которую боится даже жена бывшего президента — не знаешь язык в объёме, требуемом твоим контрактом? — в сад!)

Ну так вот, врачи, юристы и обычные филологи (которые не латинисты) — А1, уровень выживания в воображаемом Небесном Граде (salve, vale, recipe, misce da signa и, главное, улыбаться мандибулой).

Римо-католическое духовенство и специалисты по философии античности — от A2 до B1, уровень простой беседы в Канцелярии Св. Петра (o domine praestantissime, auxilium peto quaeroque,тоже улыбаемся, главою помаваем и глаза повыразительней).

Филологи-классики — по-разному, иногда даже C1, уровень университетски образованного носителя (на приёме у Пётра декламируем arma virumque cano, si taceam philosophus videar, очи горе и веночек чтоб не упал с ушей)...

Пойду, пожалуй, подучу Вергилия

Читать далее

27 мар. 2018 г.

Про пріоритети в діяльності діаспори

І в нашому маленькому опитуванні, і під час недавньої публічної дискусії яскраво проявились дві точки зору на функції діаспори (принаймні української, принаймні в Естонії — про інші країни казати не можу).

Перша точка зору: задачею діаспори є збереження ідентичності людей, які географічно відірвані від землі своїх предків.

Друга точка зору: задачею діаспори є адаптація новоприбулих до країни.

Очевидно, ще є і третя задача, яка тут не артикулювалась, однак de facto є — суспільно-політичний зв’язок між країною предків і країною перебування.

Залежно від розміру та впливовості діаспори, а також від інтенсивності міграційних процесів між «старим» і «новим» світами, буде мінятись питома вага цих задач.

Наприклад, Канада — українська діаспора є дуже давня, значна за обсягами, але приток нових людей з України є відносно невеликим. Крім того, країна предків довгий час була окупована і культурний зв’язок був мінімальним. Отже, основним пріоритетом був перший — збереження ідентичності  навіть розвиток культури. З відновленням Україною незалежності відновились і культурні зв’язки, збереження ідентичності збереглось (даруйте тавтологію), але додався сильний компонент допомоги.

Естонія — маленька країна, тому діаспора, хоч і нечисленна в абсолютних цифрах, помітна сама по собі, навіть на тлі громадної російської. Є тільки одна проблема: близькість до титульної нації колишньої імперії призвела до практично повної асиміляції з російською діаспорою. Українськість sensu stricto обстоюють нечисленні віддані своїй справі люди. Саме тому (усвідомлення небезпек асиміляції) зумовлює теж акцент на консервацію зовнішніх, майже ритуальних і домодерних ознак ідентичності — те, що один з респондентів охарактеризував як культуру традиційного українського села. Звичайно, за таких малих людських ресурсів питання про розвиток навіть не стоїть. Разом з тим, оскільки організації української діаспори в Естонії з’явились відносно недавно (30 років тому), то від початку значним був компонент допомоги Україні, а з початком війни він (в контексті фінансування) вийшов на перше місце.

Однак, Естонію від Канади відрізняють не тільки розміри — сюди поїхали заробітчани, як бідні, які лізуть правдами і неправдами, так і забезпечені, які знаходять тут гарну оплату своїй високій кваліфікації та підприємницькому хистові. Чи будуть вони брати участь у музейних заходах зі збереження? — Радше ні, бо бідним нема коли співати з інтелігенцією, а забезпеченим цей оживший музей цікавий хіба на один-два рази. Вони, звичайно, можуть брати участь у зборі допомоги. Час від часу. Всьо.

В цьому, на жаль, криється небезпека. Точніше, вона вже знайома — не бачачи особливої користі від українських організацій і будучи отруєною пост-колоніальним почуттям спорідненості з росіянами, вони легко знаходять шляхи до адаптації в країні через російську діаспору: вона мовно і культурно здається ближчою за естонців. Отже, нечисленні українські активісти втрачають потужний людський ресурс для своїх організацій, а ватна біомаса натомість поповнюється: «какая разніца? І так поймут». Так відроджується імперія

Читать далее

21 мар. 2018 г.

Seesama Bach

Kahekümne esimesel märtsil on Bachi sünnipäev, seesama ainus Bach. Muidugi, neid oli palju, see oli terve muusikute dünastia ja mõned veel, aga mul on ainus Bach, kes oli sündinud aastal tuhat kuussada kaheksakümmend viis.

Mulle tuleb meelde minu kuues klass. Kool korraldas Krasnodonisse ekskursiooni (see reiss kestis Mariupolist mitu tundi sõitu bussiga ja öö seal hotellis). Reisile võtsin ma oma füüsika õpiku. Ja siis, teisel päeval, enne tagasiteed viis õpetaja meid kohvikusse lõunastama. Baarilaua kohal töötas valjusti, nagu alati, teler. Miskipärast sel hetkel ei olnud seal tavalisi tervitusi «Lenotškalt kõigile, kes teda tunneb». Jookses film ja süžee järgi üks balti mees jätab hüvasti enne rindele minekut ning mängis öösel tühjas kirikus orelil Bachi. See muusika jälistas mind.

Pärast, tee Bachi juurde oli väga pikk ja aeglane, sest tol ajal ei olnud YouTube, oli raadio, teleriga või heliplaadid helilintidega. Esimene oli äraarvamatu, teine — kallis ja mitteportatiivne. Aga sihikindlus võidab kõik — isegi praegu minu kodus Mariupolis kahe riiuli peal seisavad täpselt sorteeritud vinüülplaadid ning magav plaadimängija on valmis igal hetkel lapsepõlve meenutades uuesti mängima

Читать далее

Тот самый Бах

21 марта, день рождения Баха. Того самого, одного. Хоть их было очень много — целая династия музыкантов и ещё несколько других — просто Бахом является один, родившийся в 1685 году.

Я вспоминаю свой шестой класс. Школа повезла нас на экскурсию в Краснодон (это несколько часов езды на автобусе с ночёвкой), я взял с собой учебник физики (как же ещё отдыхать!). И вот, второй день, перед обратной дорогой нас завели в какое-то кафе на обед. Над барной стойкой как обычно гавкал телевизор. Почему-то именно в тот момент там не было дежурных приветов от Леночки всем кто меня знает. Шёл фильм и по сюжету — начало войны, балтийский мужчина прощается перед уходом на фронт и в пустой церкви ночью играет Баха — звучащая музыка полностью сковала меня.

Начался медленный путь к нему. Тогда не было ютуба, было либо радио с телеком, либо пластинки с лентами. Первое непредсказуемо, второе дорого. И уж точно всё не портативно. Но упорство в любви всё покоряет — до сих пор в моём мариупольском доме две полки занято бережно хранимым и аккуратно рассортированным винилом, а спящий проигрыватель готов в любой момент вспомнить детство и снова играть

Читать далее

18 мар. 2018 г.

Адаптація до адаптації

И снова я мыл полы… після такого вступу діаспора, мабуть, перехрестилась [іронія]… Це, здається, черговий етап адаптації — спочатку всього боїшся, а потім починаєш качати права з місцевими. Але то таке.

Власне, прочитав статтю про психологічні етапи адаптації до нової країни: медовий місяць, розчарування, депресія, прийняття, власне адаптація та інтеґрація. Весь цикл, у середньому, триває вік людини ділити на 4. Себто для мене він мав би становити 10 років. Конкретний кейс може відрізнятись від середнього і за моїми спостереженнями над собою процес іде суттєво швидше — вже пройдено етапи, коли тобі здається, що потрапив у різдвяну казку, потім коли все дратує і хочеться додому, жереш як не в себе, потім коли починаєш бачити новий позитив і навпаки — дратує все по виході з Борисполя, і нарешті коли починаєш відчувати, що фраза стюардеси «Tere tulemast koju» стосується саме тебе. Лишається мова, але цей проект йде своїми майлстоунами до успішного кінця.

Чому так швидко? Мабуть, багатий досвід переїздів — спочатку з Маріуполя в Донецьк до університету, потім з Донецька до Маріуполя через окупацію, потім до Львова разом з евакуйованим інститутом, звідти до Києва на нову працю… Кожний цей раз супроводжувався своєю депресухою і одужанням, і кожний наступний раз був легший, хоч перед Таллінном — зміна країни! — страх був такий, що я пішов на цвинтар, прощатись з дідом, бабою і мамою, бо очевидно, що надовго… Іншою причиною більш швидкого вживання в роль місцевого може бути і така майже невловима субстанція, як залишки совку — так, Естонія, мабуть, найдалі відійшла від минулого, але те минуле-де-не-де висуне свою пику і це вже не клята тоталітарна країна рад, але щось миле і майже домашнє як тітка в капцях з квартири нагорі, хай навіть і говорить вона естонською

Читать далее

15 мар. 2018 г.

Как я отмечал день родного языка / kuidas ma tähistasin emakeelepäeva

Родного, конечно, для эстонцев, но не суть. Итак, 14 марта предоставило мне три опции: день числа пи, день украинского добровольца и день родного языка. Все три так или иначе близки мне — образование, очень долгая работа и учёная степень в точных науках; события на родине, участником которых я был и, отчасти, продолжаю быть; и маленький дружелюбный народ, у которого я в гостях и учить язык которого я считаю моральным долгом.

Однако из трёх опций выбор даже не стоял — третья, наименее нагруженная драматичными воспоминаниями. Как отметить: купить шампанского? — А причём тут эстонцы? Выучить строчку из Kalevipoeg? — Прекрасная мысль, но, боюсь, моей декламации не оценят, да и не будешь же идти по улице и читать нараспев с таким акцентом, что проклянут и утопят в Ülemiste…

Поэтому моя шизоидно-демонстративная акцентуация выбрала наименее трудозатратный вариант: в шкафу нашлась белая сорочка и чёрный свитерок на спину, а также синий галстук на шею — получился ходячий эстонский флаг (такие фокусы, только с жёлто-синими вещами, украинцам делать не впервой). Утром на работу. Появляется наша Галя — девушка-эстонка: «о, emakeelepäev!». Ага, думаю, сработало! Вечером на курсы, наша учительница: «Härra Maksim! Väga pidulikult!», после чего последовал незапланированный рассказ об истории языка. В общем, цель достигнута: мне не сложно, а людям приятно это маленькое внимание. И, кстати, мороженко днём тоже было — ведь надо себя иногда баловать.

Читать далее

День для диеты

Kaduneljapäev — это слово попалось сегодня на глаза в календаре. Что такое neljapäev, я знаю — четверг. Kadu? Лезу в словарь: гибель, крах, смерть, потеря… Господи, да что ж за день-то такой?!?

Начинаю рыться и нахожу: «пропащий четверг, едят мало, прибираются много, стиранное в этот день бельё будет чище, чем когда-либо. Также в этот день очень хорошо начинать диету, голод будет мучить меньше и в животе урчать глуше…»

В общем, как чувствовал: в машинке стирка крутится, в холодильнике мышь с голоду повесилась, да и посуду помыть не мешало бы…

Читать далее

14 мар. 2018 г.

Як я обирав тему дисертації

Це був не я — шеф дав банку, сказав: оце антрон, зроби кінетику. Потім, за рік, дав ще одну банку, сказав: це бензодіазепін, поміряй на приладі. Спільного у двох банок було тільки те, що їхній вміст дуже швидко взаємодіяв з киснем. Прийшов час захисту. Сіла вчена рада думу думати, як сформулювати тему так, щоби зв’язати не зв’язуване. І ось: кінетичні закономірності окиснення сполук з активованими СН-зв’язками. Це анекдотична історія, але правда. І ще: тут не було штучності, бо шеф і колеги-доктори знали більше і бачили набагато далі, ніж один лінуватий аспірант.
Читать далее

11 мар. 2018 г.

Громада

Ми з колєґами та колєжанками на правах понаїхавших вже рік спостерігаємо за життям місцевої української громади. Така собі міська антрополоґія та стосована етноґрафія. На цьому місці я замовкаю, бо не можу конкурувати з Котляревським, Нечуєм-Левицьким і Вишнею — вони неперевершені. Але наступного ранку, поки мив підлогу (труд перетворив, за Енґельсом, мавпу на людину), спробував сформулювати основні проблеми місцевої громади з позиції того, хто був пропрацював десятки років у вищому менеджменті західно-орієнтованого неприбуткового сектора. Отже, що прямо кидається в очі чужинцеві:

(1) архаїка — не модерна, але музейна. Ліпити коників та вареники є заняттям дуже цікавим, але один-два рази на рік. Читати Шевченка треба, але він на відміну від Пушкіна «не всьо» — в Україні Жадан, Костенко і Забужко збирають тисячні зали.

(2) невміння користуватись сучасними SMM технолоґіями. Я не знаю, чи мають українські орґанізації хоча б свій сайт, але судячи з того, як приходить поштова розсилка (вордівський файл у листі) і як НЕ орґанізовуються фейсбук-події, його нема або він такий страшний і занедбаний, що сором показати. Це теж, до речі, архаїка.

(3) хвилинка ейджизму — середній вік реґулярних учасниць і учасників подій приблизно 60. Майже як в Академії наук України. Добре, що є простір для самореалізації зрілих людей, але-де молодь? Що може запропонувати українська орґанізація хіпстерові у вишиванці крім вареників і коників?

(4) мова та ідентичність — недільна школа та ініціативи в Нарві потрібні, але нащо? Для себе самого? Для перспектив навчання в Україні? Не смішіть мої капці! «І так поймут». Звичайно, можна кивати на уряд України і посольство, чиї співробітники не можуть без папірця сказати десять речень, але українців у Канаді уряд України теж не забезпечував підручниками, сайтами і телебаченням — дали собі раду самі, вже п’яте покоління.

(5) чвари. Це традиція — де два українці, там три гетьмани. Добре, що хоч дрючками не б’ються! Але у тому ж фейсбуці хто кому сепаратист, порохобот і московський зрадник прочитати можна. Та й в усній традиції ці леґенди тобі не забаряться передати.

(6) політика — пішли на вибори і з тріском програли. Мої вітання. Не вміємо оцінювати шанси та бачити кон’юнктуру.

(7) інтеґрація — естонці ходять на мітинґи за Україну як на працю; естонці щодня перекладають естонською українські новини; естонці виділяють гроші на підтримку української громади. Питання: де тут українці? — Вареники ліплять.

Менеджмент? Прозорість? Планування? Стратеґія? Індикатори? — Не чули. Нема часу. Пишаємось.

Цільова авдиторія (ЦА) має бути сеґреґована, адже різні сеґменти потребують різних послуг — це таки класика маркетинґу, в тому числі неприбуткового сектора. Від того, наскільки вдало виділено сеґменти ЦА і визначено їхні потреби, залежить ефективність діяльності орґанізації. Так от, спекулятивний поділ української громади виглядає на разі так:

(1) імміґранти, особливо свіжі, в тому числі нелеґальні чи напівлеґальні. Потреби — адаптація і захист. Форми надання послуг — (а) соціальний супровід, можливо силами волонтерів, (б) базовий курс естонської мови, (в) юридична консультація;

(2) адаптовані, в тому числі громадяни українського походження. Потреби — збереження ідентичності та розвиток індивідуальної мережі. Форми надання послуг — (а) культурні заходи, (б) осередки української мови (школи для дітей, клуби для дорослих), (в) волонтерство (як допомога новоприбулим, так і допомога історичній батьківщині — речі на армію, взаємодія з дружніми естонськими структурами, адвокація інтересів України тощо).

Ото і все. Решта — рюшечки і деталі орґанізації виробничого процесу. І на кінець. Я неодноразово чув від знайомих з-поза українського контексту — росіян, білорусів, грузин, чеченців, естонців врешті решт: на відміну від інших українська громада в Естонії видима, її чути, вона згуртованіша. Але — див. пп. 1–7 — є можливості для росту.

Читать далее

9 мар. 2018 г.

9.03.1944

9 березня в Естонії день жалоби, Märtsipommitamine — березневе бомбардування. 1944 року, в цей день, радянська червона армія зкинула на Таллінн 3068 бомб, з яких 1725 вибухнули. 757 людей загинуло, з них тільки 50 військових. Понад 20 тисяч лишились даху над головою, тоді як військові об’єкти практично не постраждали. Метою цього злочину було настрашити, тероризувати населення, яке ще пам’ятало часи Незалежності. О 12 жалобні заходи почнуться на Sisselinna kalmistu, а о 18 на вулицях запалять свічки
Читать далее