27 мар. 2018 г.

Про пріоритети в діяльності діаспори

І в нашому маленькому опитуванні, і під час недавньої публічної дискусії яскраво проявились дві точки зору на функції діаспори (принаймні української, принаймні в Естонії — про інші країни казати не можу).

Перша точка зору: задачею діаспори є збереження ідентичності людей, які географічно відірвані від землі своїх предків.

Друга точка зору: задачею діаспори є адаптація новоприбулих до країни.

Очевидно, ще є і третя задача, яка тут не артикулювалась, однак de facto є — суспільно-політичний зв’язок між країною предків і країною перебування.

Залежно від розміру та впливовості діаспори, а також від інтенсивності міграційних процесів між «старим» і «новим» світами, буде мінятись питома вага цих задач.

Наприклад, Канада — українська діаспора є дуже давня, значна за обсягами, але приток нових людей з України є відносно невеликим. Крім того, країна предків довгий час була окупована і культурний зв’язок був мінімальним. Отже, основним пріоритетом був перший — збереження ідентичності  навіть розвиток культури. З відновленням Україною незалежності відновились і культурні зв’язки, збереження ідентичності збереглось (даруйте тавтологію), але додався сильний компонент допомоги.

Естонія — маленька країна, тому діаспора, хоч і нечисленна в абсолютних цифрах, помітна сама по собі, навіть на тлі громадної російської. Є тільки одна проблема: близькість до титульної нації колишньої імперії призвела до практично повної асиміляції з російською діаспорою. Українськість sensu stricto обстоюють нечисленні віддані своїй справі люди. Саме тому (усвідомлення небезпек асиміляції) зумовлює теж акцент на консервацію зовнішніх, майже ритуальних і домодерних ознак ідентичності — те, що один з респондентів охарактеризував як культуру традиційного українського села. Звичайно, за таких малих людських ресурсів питання про розвиток навіть не стоїть. Разом з тим, оскільки організації української діаспори в Естонії з’явились відносно недавно (30 років тому), то від початку значним був компонент допомоги Україні, а з початком війни він (в контексті фінансування) вийшов на перше місце.

Однак, Естонію від Канади відрізняють не тільки розміри — сюди поїхали заробітчани, як бідні, які лізуть правдами і неправдами, так і забезпечені, які знаходять тут гарну оплату своїй високій кваліфікації та підприємницькому хистові. Чи будуть вони брати участь у музейних заходах зі збереження? — Радше ні, бо бідним нема коли співати з інтелігенцією, а забезпеченим цей оживший музей цікавий хіба на один-два рази. Вони, звичайно, можуть брати участь у зборі допомоги. Час від часу. Всьо.

В цьому, на жаль, криється небезпека. Точніше, вона вже знайома — не бачачи особливої користі від українських організацій і будучи отруєною пост-колоніальним почуттям спорідненості з росіянами, вони легко знаходять шляхи до адаптації в країні через російську діаспору: вона мовно і культурно здається ближчою за естонців. Отже, нечисленні українські активісти втрачають потужний людський ресурс для своїх організацій, а ватна біомаса натомість поповнюється: «какая разніца? І так поймут». Так відроджується імперія

Комментариев нет: