Отже, беру стос паперів в ориґіналах і копіях, приходжу на всяк випадок за годину (як виявилось, недарма). Стрілочка в коридорі показує на сходи, але щось мені сказало, що треба зайти он в ту маленьку двірку під сходами: Істінно говорю вам — легше верблюду пройти в голку…
І дійсно — град небесний був там. Куди платити? Ідіть в кабінет 2. Іду, сидять дві тітки, операторки на одному автоматі для прийому грошей (як поповнення на мобільний, тільки не для всіх, а для тіток) — карткою не можна, тільки готівкою! Біжу в банкомат за два квартали, прибігаю: у мене здачі нема, каже одна з них. Я повинен це з ваших очей прочитати??? Короче, тітка бере гроші, сує в той термінал, дає мені квитанцію, на якій рукою пише номерок, виданий системою при попередній реєстрації.
Я знову стаю в чергу — електронну. В самому кабінеті виявляється, що оті сві стоси паперів не потрібні, мене фотографують, знімають відбитки пальців, тричі в різні місця ручками набивають дані з паспорту (вже введені під час отримання отого талончика), вносять в систему телефон для зв’язку, але статус заявки слідкуйте самі на сайті, смс ми вам не направимо… Я вже не кажу про те, що сканування всіх документів було аж ніяк не автоматичним: працівниця мусила кожний раз сама натискати всі кнопочки та обирати пристрої аж з одного сканера.
Вішенкою на торті була публіка в коридорі, яка чекала черги, щоби записатись в електронну чергу: «Эта Европа всё время против нашей России воевала» — англічанка з Лондона, мабуть, гадить. І тільки мій янгольский терпець та християнське смирення не перетворило сцену на кривавий фінал Іліади
Немає коментарів:
Дописати коментар