Ми пішли. Аґресивна проповідь мені не сподобалась, бо я почув себе загроженим, але після проповіді всіх посадили на автобуси та повезли «на бакаї» (такі маленькі озерця під Маріуполем) на хрещення неофітів — щось там співали, у воді купали, ми з мамою дивились. Потім вона наважилась попросити в дружини пастора еванґелію (це була перша в нашому домі така книжка, та ще й незвична, на тоненькому хрусткому папері), але насправді то був претекст, бо цікавила не книжка, а запитати, як вони з пастором утримують п’ятьох чи шістьох дітей: «Ну как? Всё просто. Помолимся — и аванс, опять помолимся — и получка»…
За час, що минув, у мене назбирались різні видання Старого і Нового заповітів — здебільшого, від вуличних проповідників. Винятків небагато: українська, латинська і давньогрецька книги куплені спеціально, чеську подарував колега, бо тоді я вивчав цю мову. Нема церковнослов’янської, нема польської, нема естонської — то все, звісно, в інтернеті. Ну і трохи в пам’яті. Si Deus nobiscum, quis contra nos?!
Немає коментарів:
Дописати коментар