Так, продовжуємо меморії про общагу. Нашими сусідками за стінкою були дві дівчини, і був у них програвач грампластинок. Стіни між кімнатами були тонкими, та ще й розетки — короче, все, що де говорилось чи робилось, було чутно.
І от розумієте, літо, спека, за стінкою грає друга частина моцартівської Симфонії № 40. Як тільки вона закінчується, мірний скрип ліжка переривається, голка програвача переставляється на початок, Andante відновлює свій настійний ритм, Моцартові аґресивно вторить ліжко… На якомусь третьому разі ритмічні звуки ліжка вже здавались частиною партитури 1788 року.
«… Они нарочно заводят примус, чтобы не было слышно, как они целуются. Но, вы поймите, это же глупо. Мы все слышим. Вот они действительно ничего уже не слышат из-за своего примуса. Хотите, я вам сейчас покажу? Слушайте.
И создание, постигшее все тайны примуса, громко сказало:
— Зверевы дураки!
За стеной слышалось адское пение примуса и звуки поцелуев»
10 груд. 2019 р.
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар