Про одного короля

Він був великим воїном, що змінив карту Европи. Він був філософом, який не тільки скасував цензуру і тортури, але й створив ефективну — аж по сьогодні — державу, чия система управління була і є такою ж цілісною, як система силоґізмів у філософських трактатах. Він обожнював танці та музику, а його твори досі в репертуарі видатних виконавців. Він кохав свого друга, разом вони схотіли втекти в Анґлію від деспота-батька, але були спіймані та сказані на смерть — другу відтяли голову, а його самого врятувала тільки солідарність суду і Европи. Його земний шлях не закінчився зі смертю в старости — минуло 205 років, коли його тіло було поховане там, де він просив: у його резиденції Сан-Сусі. Це — король Прусії Фридрих Великий, воїн, філософ, законодавець, флейтист, композитор і гомосексуал.

У Фридриха служив син Баха, і одного разу батько, будучи вже старим, навідався до сина в Берлін. Король Прусії, дізнавшись про це, схотів познайомитись з королем музики. Бах мусив прийти навіть не перевдягнувшись у парадне. Фридрих зіграв йому простеньку тему і попросив зімпровізувати на неї фуґу… Вже дорогою додому, в Ляйпціг, Бах на цю королевську тему написав один з найвеличніших, найскладніших і найзагадковіших своїх циклів — Музична офіра, себто жертва — подяка королеві за ласку до сина.