Відмачки

Коли я був іще школяр, на книжкових полицях з’явились і набули шаленої популярности фентезійні романи поляка Анджея Сапковського «Відьмак» — їх і зараз можна купити в українському перекладі. Головним героєм був такий собі Ґеральт — воїн, який боронив містечка та хутори від темного потойбіччя, діючи як силою, так і розумом. Романи сповнені всякої середньовічної нечисти, зокрема слов’янської (читаючи їх у польському ориґіналі, навіть я мушу час від часу зазирати у вікіпедію по роз’яснення, що то за чергова потвора стає чолом Ґеральтові), але у тому світі геть нема християнства.



І от нещодавно на полицях з’явилась антолоґія повістей за редакцією Сапковського — той самий час, та сама сцена, зрештою той самий світ, але діє вже не Ґеральт, а його товариші та учні. Та й самі оповідання написані не Сапковським, а молодшими авторами і авторками. І що важливо — жінки вже не просто якійсь тимчасові пригоди героя, жертви потвор або ж самі потвори, ні — жінки самі стали відмачками, воїнками, які перемагають тупість бурґомістрів, обмеженість посполитих, силу потойбіччя, конкурують з чоловіками і час від часу знімають їх для утіх тілесних. Одним словом, ґендерна революція здобула впевнену перемогу і в минулому, яке могло би бути