Кірн

Пам’ятаєте анекдот про час і натхнення? Писати не буду, бо знову русофобом назвуть. Але менше з тим. Так от, я мав час і натхнення на Теоґніда. Нашо він здався? От уявіть собі — аристократ, колись заможний, втратив усе і став вигнанцем, був багатим, став жебраком, мав коней і зброю, нині ходить пішки і сподівається на долю, мав коханця — коханець залишився на втраченій батьківщині і, мабуть, вже воліє не згадувати свого колишнього покровителя… Теоґнід лежить на випадковому банкеті, п’є вино, згадує минуле і пише листи Кірнові — пише в нікуди. Кірн ще молодий, отже листи повчальні. Вони не систематичні: згадав — написав, нахилив чарку — ще написав, заснув, прокинувся, знову згадав — написав…

Друг незрадливий — опора міцна у пору непевну
Чвар, понад срібло тобі і понад золото він.
Не на словах лиш люби, оминаючи мислі і серце,
Раз мене взявся любить без потаємних думок.
З мужем лихим повестись ніхто хай тебе не намовить,
Кірне: дружити з лихим — користь із того яка?
Кірне, найважча то річ — пізнати мужа-лукавця,
І в обережності це — найнеобхідніша річ.
Часто, чекаючи зла, — добро здобуває нежданно,
А на шляху до добра враз натрапляє на зло.
Тож не збувається все, чого собі зичить людина:
Стислі безвихідь важка межі накреслює їй.

Чи відповідає Кірн? Ні — бо кому потрібні ті п’яненькі сентенції невдахи? А от сам вигнанець, ми б сказали «лузер», згадує свого Кірна ледь не в кожному вірші, бо це єдине, чого в нього ніхто не забере.

Крила для лету я справив тобі; над морем безкраїм
Легко ширятимеш ти й над широчінню землі.
Птахом злетиш, а на учтах мужів, у дружньому колі,
Скільки б гостей не було, — будеш у всіх на устах.
Миле юнацтво на флейтах лунких достойно і красно
Буде вславляти тебе в солодкозвучних піснях.
А коли зійдеш у надра землі, в володіння Аїда,
Де лише сльози-плачі та безпросвітня імла, —
Славу й померлий матимеш ти: у пам’яті люду
Ймення нетлінне твоє житиме, Кірне, в віках.

Теоґнід жив у VI ст. до Р. Х. Вже минуло понад дві з половиною тисячі років. Теоґнід виконав обіцянку: ім’я Кірна, невірного коханця вірного поета досі живе у пам’яті люду


Цит. за: Теогнід. Елегії вигнанця / Перекл. А. Содомори. — Львів: ЛА «Піраміда», 2012. — 112 с.