Читаючи класиків

Абсолютна влада розбещує абсолютно — мабуть, чули такий вислів. Історична література не завжди була науковою, часто вона була полемічною, себто пропаґандистською. В дитинстві мені дуже подобався «Священний вертеп» Лео Таксіля, потім було «Життя дванадцяти цезарів» Светонія, потім багато всього іншого.

Коли гормони буяють, то є дуже сексуальне чтиво. Опис діянь принцепсів і первосвященників то такий гардкор, яким певно надихається німецьке порно.

Ось один приклад: Життєписи дванадцяти цезарів, Нерон: «Свою ж невинність настільки розтратив, усе своє тіло настільки осквернив, що вигадав зовсім нову забаву: накинувши звірячу шкуру, вискакував із клітки та накидався на чоловіків та жінок, прив’язаних до стовпів, ґвалтував їх, а коли вдовольняв свою дику хіть, віддавався вільновідпущенику Дорифору, із яким одружився так само ж, як одружив на собі Спора, а коли сходився, то голосом та стогоном вдавав ґвалтовану дівчину…»

Гай Светоній Транквілл. Життєписи дванадцяти цезарів / перекл. П. Содомори. — Львів : СПОЛОМ, 2012. — 280 с.