22 июл. 2019 г.

«Нечего делить...»

Недавно, два чи три дні тому в одній феміністичній ґрупі почалась (і, здається, досі палає) дискусія — донеччанка описала тяжкі спогади з часів початку окупації і додала, що вона не може спокійно реаґувати, коли російські феміністки кажуть, що нам нема чого ділити... Матір божа, що тут почалось! По-1, оті росіянки образились, бо ми ж, мовляв, не винуваті — то всьо мужикі-казли розв’язали війну, а по-2, у нас проблеми спільні, а Крим і Донбас — то таке, минуще, не до обговорення в пристойному товаристві.

Так от я до чого... мені теж, як донецькому, є що ділити з рузьке швайн — попри те, що дійсно є проблеми спільні у всіх ґеїв пост-совка. Навіть на 5-й рік я не купую нічого їхнього, не літаю Аерофлотом (хоч це дешевше і часто швидше), не ходжу на всяких артистів звідти, які тут ґастролюють, etc.

Але то я — відомий русофоб. Інші активісти і активістки, у яких, здавалося б, мала горіти червона лампочка, бо все вони знають на відміну від умовної тьоті Клави з Нижньозадрипінська, — навіть вони їздять в Маскву прогулятись, здибатись з подругами... Бо що їм ділити? Нарід бо невинний, то все прості люде, які теж страждають!

Звісно, глядячи на це, я прекрасно розумію оту тьотю Клаву, яка голосує за Партію реґіонів — тре жити в мирі, бо і там солдатушки гинуть, обійму всіх, всіх поцілую, нечего нам делить!

Ceterum censeo Mosquam delendam esse

Комментариев нет: