Kaunases

Reis Leetu oli seekord seotud mitte tööga, vaid sõbra sünnipäevaga — pühapäeva õhtul Vilniuses me pidutsesime tema kodus, aga esmaspäeva hommikul sõitsime Kaunasesse. On vaja öelda, et 1920. aastal Poola väed hõivasid Vilniuse ja Kaunas sai Leedu vabariigi pealinnaks. Tol ajal piir Poola ja Leedu vahel oli läänepool Vilniust ning et jõuda Kaunasest Vilniusesse elanikud pidid sõitma läbi Riia. Isegi praegu Vilniuses elab suur poola diaspora, kuid edasi läänepoole poolakaid ei ole.

Christi ülestõusmise kirik oli esimene koht, kus me käisime. See ehitati mäe peale 1933. aastal väga modernses stiilis — kõrge (26 m) valge ja õhurikas hoone torniga (70 m) kiriku uste kohal. Kiriku katusel on vaateplats, kust saab tervet linna näha. Katusel asub ka väike kabel, kuhu pruutpaarid lähevad laulatusele. Nõukogude ajal selle kiriku ruumides oli mingi vabrik, mille teine hoone asub praegu kiriku kõrval. 1990. aastate algusest kirikut renoveeritakse.



Sellelt mäelt saab alla kesklinna tulla mööda kitsast ja kurvilist tänavat või siis funikulööri mööda. Umbes kümme minutit ning me jõudsime Sõjamuuseumi juurde (kahjuks, oli esmaspäev ja kõik muuseumid olid kinni). Muuseumi ees asub väike puiestee, kuhu on püstitatud Leedu uusima ajaloo kangelaste kujud, Leedu puust ristid ning tundmatute sõdurite monument.



Kogu endisel NSVL territooriumil on, muidugi, palju tundmatute sõdurite monumente ja tundub, et täpselt samasugune on Kaunases — mingi kivist ja igavene tuli selle ees. Aga see ehitati juba iseseisvuse ajal Leedu vabadussõja kangelaste mälestuseks. Kõik kivid toodi siia nendelt maadelt, kus need inimesed hukkusid. Igavese tule peal on ladina keeles kirjutatud «Redde quod debes», «Tagasta, mida pead».



Natuke edasi on haljak, mille ümber on kolm kuju — leedulased, kes seadust rikkusid. Esimene tõi kotis leedu keeles trükitud raamatuid, teine kuju — ema õpetab oma last ja kolmas — talumees, kes külvab vilja. Vene impeeriumi seaduste järgi leedukeelsete raamatute trükkimine ja isegi emakeele kodus kasutamine oli keelatud, sest kõik raamatud trükiti välismaal ja toodi Leetu salakaubana ning keeleõppimine kodus oli peres suure saladuskatte all.



Vanalinnas meil olid mõned kirikud (nõukogude ajal olid need suletud ja muudetud ladudeks või vabrikuteks), katoliku vaimulik seminar (praegu seal õpib ainult 7 inimest), kena raekojaplats ning kõige pikem, nagu kohalikud teevad nalja, sild. Asi on selles, et vanasti Kaunas, mis asub Nemuna ääres, oli Vene ja Prussi impeeriumide piiri vahel. Vene alal oli vana kalender, mis erines kaks nädalat lääne kalendrist, seejärel, kui keegi läks üle silla vene poolt, tal nagu kulus silla ületamiseks kaks nädalat.



Mis veel? Vanalinnas ma nägin tihti naljakaid autonumbreid — RRRRR, OOOOO, KCN jne. Mõnus reis, toredad inimesed!




Читать далее

Віддай, що винен

В Каунасі біля Військового музею стоїть монумент невідомим воїнам, полеглим за свободу Литви. Перед ним вічний вогонь. — Нічого цікавого, правда?



Але той монумент складено з каменів, які були на тих місцях, де ці люди віддали своє життя. І напис спереди латиною: «Redde quod debes», «Віддай, що винен». Литовці не забувають своїх. Не забуваймо і ми! Зі святом!
Читать далее

Folkspraak

Оглядаючи внутрішнім оком історію штучних мов, зауважив дивну закономірність: латишам з литовцями (балтийська ґрупа) не спадає на думку вигадувати щось середньо-балтийське для полегшення спілкування між собою, німцям, анґлійцям, голландцям, шведам, норвежцям і датчанам (ґерманська ґрупа) теж якось добре без інтерґерманіка, те саме стосується фінів, естонців, угорців, ханти та інших з уральської родини, а також тюрків з родини алтайської. І тількі прасті госпаді романські народи та слов’яни ніяк не заспокояться — бо ж бачиш без латини-матінки та Перуна-батеньки нема щастя в лічной жизні!

P. S.: в коментарях до цього допису у ФБ мене поправили — проект міжґерманської мови, Folkspraak, все ж був, але це, здається, не сильно міняє картину. На відміну від міжслов’янських проектів, що почались із XVII ст., та міжроманських, яких навигадувано з поч. XX cт. чимало, крім Фолькспраку, який з’явився був тільки в 90-х роках XX cт., до того ж так і залишився незавершеним, бо не зібрав значної кількості ентузіастів, є тільки ще два маловідомих проекти. А це, в свою чергу, означає, що суспільний запит на щось міжґерманське радше відсутній.
Читать далее

Nagu oma kodus

Üldiselt, mulle ei meeldi Mart Helme poliitikuna ega ministrina. Aga pean tunnistama, et tema sõnades on tõe tera sees. Oma intervjuus 8. okt 2019 ütles ta, et Eestis on piisavalt probleeme Ukrainast saabuvate sisserändajatega, sest «ukrainlased integreeruvad pigem venekeelsesse kogukonda ja meie jaoks on see kultuuriline ja demograafiline probleem». Kui ma tegin selle postituse meie FB rühmas «Українці в Естонії», mõnedest kommentaaridest sai hea näide («miks mul on vaja seda keelt? Parem aega raisata inglise keele õppimiseks, see on kasulikum»). Aga kõigest järgemööda…



Eesti statistikaameti andmetel 2016. a algusest kuni 2018. a lõpuni Eestisse kolis üha enam ukrainlasi: 644, 736, 924, kusjuures siseministeriumi andmetel igal aastal 2015-st ukrainlasi on rohkem kui venelasi või teisi rahvusi (need andmed näitavad mitte turiste või hooaja töötajaid, vaid neid, kes said elamisloa kätte).



Vaatamata sellele, et Eesti Vabariik tegi kõik, et integratsiooni programmid oleksid kõigile kättesaadavad, keeleõppimine ei ole kiire, inimesi, kes ei valda eesti keelt, saab olema üha enam ja loomulikult nad liituvad venekeelsesse kogukonda, et ei tunneks end võõral maal üksinda. Niimoodi, eesti keele omandamine immigrantide seas aeglustub ja eestlased peavad jälle kohanema sellega, et on vaja vene keeles rääkida.

Saabuvad ukrainlased ootavad, et kõigepealt ukraina kogukond aitab neid (näiteks, töö otsimises siin), mitte endale (näiteks, oma keele säilitamises). Omalt poolt, ukraina kogukond loodab, et saabuvad käituvad hästi (st nad integreeruvad kiiresti) ning kohalikel ei ole häbi saabuvate pärast. Reaalsuses tuleb välja, et saabuvad tunnevad end Eestis nagu kodus — kõik ümbruskonnas räägivad vene ja mõnikord ukraina keeles, seetõttu miks veel integreeruda?

Kui ma sellele mõtlesin, ma kujutan ette, mis oleks, kui see situatsioon üle viia Ukrainasse? Oletame, et inimene Venemaalt tuleb Ukrainasse, ta näeb, et kõik on ümberringi samasugune nagu isamaal, sealhulgas keel: «Siis miks meil on vaja piiri? Me oleme vennad ja mitte ühtegi Ukrainat ei ole!» Loomulikult, kohalikud pole nõus, aga «see on jama ja viga, ei viitsi! Putin on meie president, kes pole nõus, on loll või provokaator!» Kahjuks, see stsenaarium oli juba realiseeritud.

Seetõttu ma nõustun täielikult Mart Helme hinnanguga, aga kahjuks siin pole head lahendust — ei õpita keelt kiiresti, ei ole võimalik vene kogukonda elimineerida ning Eesti Vabariik vajab võõrtööjõudu… Väljapääsmatu olukord!
Читать далее

Мова і політика

І знову про Інтерславік. Де розвивати штучну мову, як не у ФБ-ґрупі? Все в ґрупі було добре, поки ґрупа дискутувала про мову per se. Потім додались учасники і учасниці, серед яких мовознавців мало, бо основна частина прийшла після роліку на Радіо Свобода.

Але одного ранку сталась абсолютно передбачувана біда — людина з росії, ще й народжена в Криму, запостила систему прийняття рішень: росія — 1 голос, Україна — 0.5, Сербія — 0.3… І панєслась…

Керівний комітет може скільки завгодно пояснювати, що причини не політичні, а лінґвістичні, але хто ж тепер повірить. І нині то мій чисто науковий інтерес — як довго проживе та мова? Судячи з того, що вона реально особливо нічию життєву потребу не задовільняє, а російські вуха стирчать, то широкої популярності не здобуде
Читать далее

Coming out day

«Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — відомий афоризм Людвіґа Вітґенштайна, інженера, філософа, вчителя, гомосексуала, солдата і бранця. Як це стосується coming out day?

На мій погляд, напряму: поки не було слова «гомосексуал», а «gay» було невинною веселістю, не було потреби в камінауті та в пов’язаному з ним клопоті кожний раз пояснювати що з тобою не так. Ні в античності, ні в середньовіччі, ні в новому часі аж до XX століття не було такого поняття, люди спокійно собі грішили та каялись, Диявол спокушав, а Провидіння потурало.

І от прийшла наука, розклала всіх по поличках: Л сюди, Г туди, жінки окремо, чоловіки окремо, дітям морозиво. Поличок на всіх не вистачало, бо завжди знайдеться щось ориґінальне. Літер ставало дедалі більше, ЛГБТІКБКАП+++… Більше знань, більше смутку — бо поки ото вибереш, куди себе вписати і як то пояснити, а диви вже і нове щось додалось: вовки, ведмеди, беґґери… До речі, лось в естонській põder (пидeр) — може кому придасться, роги огого та й загалом весела тваринка.



Так про шо ото я? Ага, Вітґенштайн — мудра була людина, бо про що не можна говорити, про те слід мовчати. З днем камінауту!
Читать далее

Hildegardist

840 aastat tagasi suri Saksamaal Hildegard Bingenist — see nimi on praegu peaaegu tavalistele inimestele tundmatu, aga omal ajal ta oli kuulus. Tema kanoniseeriti ainult aastal 2012, kuid kaheksa sajandi vältel loeti seda naist pühakuks.

Tema ladina keel oli halb (umbes nagu minu inglise keel), ta palus selle pärast vabandust ning tahtis, et tema vigu parandataks. Ta oli esimene, kes lõi kunstikeele, Lingua ignota — pärast teda kõik volapüki, esperanto ning interlinguade autorid olid üksnes mehed. Ta kirjutas luuletusi ja muusikat, mis meie jaoks kuulamiseks tundub raske olevat selle meditatiivsuse tõttu. See tema pärandus on säilitanud (8 CD!) ning saab aina populaarsemaks. Üks nendest tsüklitest, Ordo virtutum — Vooruste järjekord, oli tol ajal äärmuslikult feministlik deklaratsioon: kõik 16 voorust on naised, ainult pagan on mees. 

Hildegardi piinas terve elu migreen (ibuprofeeni või teisi modernsi tablette tol ajal polnud). Õigupoolest, tema visioone on seletatud nagu migreeni tagajärge. Hildegard elas pika elu — üle 80 aasta, õppis, tegutses, kannatas. Pühak, kelle nime kannab väikeplaneet.
Читать далее

Трохи гомоеротики з Національного музею Грузії

Блюдо з профілем Антиноя — грецький юнак (судячи із зображення, майже качок), який був улюбленцем римського імператора Адріана та культовою фіґурою Риму протягом кількох століть:



Торс юнака з бронзи в натуральну величину:



Зевс-Орел викрадає свого коханця Ґанімеда, а той, здається, не дуже й опирається:



Бронзова доба, 4 тисячі років до нас, дитяча іграшка — вершник з цікавю деталькою:



І нарешті фреска на камінні «40 мучеників Севастійських», солдати, яких кинуто в крижане озеро замерзати — на фресці вони не мужні бородаті воїни, а безбороді юнаки, що, як пишуть, має символізувати їх переродження у вірі (але ж ми знаємо, як в античності виховувались хлопці…):


Читать далее

Сила судьбы

Тбилисский таксист рассказал по дороге в аэропорт. Взяток у нас не берут, с этим строго. Мой знакомый из Еревана попал. Проходил границу, ему что-то пограничник сказал, так он сразу 20 долл на стол, пропусти, мол, брат…

Посадили на потора года. — А сидел тут или в Армении? — Тут, через год, правда, выпустили за хорошее поведение. Нет, вы не подумайте, у нас тюрьмы хорошие, если есть карточка, то в магазине можно что-то дополнительно купить, не то что раньше, когда в камере 6 на 6 сорок человек было, сейчас там только двенадцать, но лучше к ним не попадать! Он и плакал, и просил, обидно за двадцатку год отмотать! Не помогло!
Читать далее

Hildegardis prophetissa

840 років тому (в Києві княжив якраз Святослав Всеволодович та писалось Слово о полку Ігоревім) померла в Німеччині Гільдеґарда Бінґенська — ім’я мало що нам говорить, але свого часу вона була знаменитістю. Її канонізовано тільки у 2012-му, але всі довгі 833 роки цю жінку неофіційно вважали за святу.

Вона ледве знала латину (ну приблизно як я англійську), вибачалась за це і просила виправляти її помилки. Вона першою створила штучну мову — потім авторами всяких волапюків, есперанто та інтерлінґв були винятково чоловіки. Вона писала пісні, які нам, мабуть, тяжкувато слухати через їхню медитативнісь і зануреність у світ видінь, але цей її спадок зберігся (8 CD!) і стає дедалі популярнішим. Один з цих циклів, Ordo virtutum — Черга цнот, являє собою радикально-феміністичну декларацію її часу: всі 16 цнот — це жінки і тільки диявол — чоловік.

А ще вона дуже страждала на міґрень, ібупрофену тоді не було, як і інших наших ліків. Власне цим пояснюють її видіння. Гільдеґарда прожила довго — понад 80 років, учила, творила, страждала. Свята, чиїм ім’ям названо малу планету
Читать далее

Скорбим

Вспоминая все свои похороны и сравнивая украинский инвентарь с эстонским, не могу не позавидовать здешним покойникам.

Ассортимент, к примеру, мариупольских (и, в своё время, донецких) похбюро содержал либо самый бюджетный вариант (картонный гроб, но в бархате и с кистями), годный только на то, чтоб по-быстрому довезти тело, а там земля прикроет, либо донельзя понтовый (дуб, медь, колёсики, окошечки, выход в интернет, да и размеры как у мерса), шоб пабагатаму. Просто скромной середины не припоминаю.

А вот эстонские гробы без бархата, но вполне добротно сделаны. При этом в магазинах цветов ещё есть каталоги — какой скорбный букет кому приличествует: скромному, романтику, моложавому или энтузиасту-экологу. Возможно поэтому на здешних кладбищах ночью не страшно: покойники покоятся, а не шастают, побираясь
Читать далее

Õpikutest

Aga mis B2 õpikut te soovitate?, küsiti minult ühel päeval.

Ma ei tahaks soovitada, sest ma ei tea oma eksamitulemusi. Aga üldiselt õppisin ma kolme õpiku järgi: K nagu Kihnu (suur aitäh, Mall Pesti), Tere taas ning Praktiline eesti keel. Ainult üks neist, nimelt Tere taas, on iseõppija käsiraamat sensu stricto, kaks ülejäänud on muidugi väga head, aga vajavad õpetaja abi, eriti viimane, Praktiline eesti keel.

Aktiivse kasutaja vaatenurgast ma saan võrrelda oma muljeid kolme õpiku kohta. Kogu õpikute sari «Tere» on rohkem interaktiivne, kui EnE ja KnK. Nt seal on QR-koodid, mis muudavad õpiku kasutamise mugavamaks. EnE ja KnK annavad, muidugi, rohkem õppematerjali ja elava kõne näiteid. Peale selle, see on teadnud hästi, ilmselgelt kõige suurem probleem iga keele õppimise juures on see, kuidas õpilase tähelepanu köita eriti nüüd, kui on olemas palju ahvatlusi ja võimalusi, et õpikust kõrvale kalduda — nt FB-i poole. Nii et interaktiivsus on väga oluline iseõppijate jaoks.
Читать далее

Про одного короля

Він був великим воїном, що змінив карту Европи. Він був філософом, який не тільки скасував цензуру і тортури, але й створив ефективну — аж по сьогодні — державу, чия система управління була і є такою ж цілісною, як система силоґізмів у філософських трактатах. Він обожнював танці та музику, а його твори досі в репертуарі видатних виконавців. Він кохав свого друга, разом вони схотіли втекти в Анґлію від деспота-батька, але були спіймані та сказані на смерть — другу відтяли голову, а його самого врятувала тільки солідарність суду і Европи. Його земний шлях не закінчився зі смертю в старости — минуло 205 років, коли його тіло було поховане там, де він просив: у його резиденції Сан-Сусі. Це — король Прусії Фридрих Великий, воїн, філософ, законодавець, флейтист, композитор і гомосексуал.

У Фридриха служив син Баха, і одного разу батько, будучи вже старим, навідався до сина в Берлін. Король Прусії, дізнавшись про це, схотів познайомитись з королем музики. Бах мусив прийти навіть не перевдягнувшись у парадне. Фридрих зіграв йому простеньку тему і попросив зімпровізувати на неї фуґу… Вже дорогою додому, в Ляйпціг, Бах на цю королевську тему написав один з найвеличніших, найскладніших і найзагадковіших своїх циклів — Музична офіра, себто жертва — подяка королеві за ласку до сина.
Читать далее

Interslavic : заметки о грамматике

Забавно таки читать грамматику. В данном случае грамматику межславянского (http://www.neoslavonic.org/introduction). В чём состоит цель искусственных языков? — В упрощении нерегулярностей языков естественных и в замене синтетических форм аналитическими  — чтоб жить было легче. Это делали все, кроме волапюка, не к ночи помянутого.

Что сделали авторы межславянского? Их цель была создать язык примерно понятный всем славянам, т. е. он должен с одной стороны звучать максимально естественно, с другой — не отдавать видимых предпочтений какому-то одному из языков-источников.

И тут начинается интересное: несмотря на декларируемую простоту язык-результат оказался сложнее любого из языков-источников! Хотели как лучше…

В области фонетики сохранены палатализации (гроЗить — угроЖать) и беглые гласные (стЕлю — стлать).

В области морфологии сохранено двойственное число, грамматическое различение одушевлённого и неодушевлённого (вижу покойника, вижу труп), оставлено 7 формальных падежей имени (плюс неформальная категория партитивности) и четыре варианта склонения, в том числе с супплетивизмом основ (мать — матери), в глаголах остались как старая группа нерегулярных (быть, есть etc.), так и регулярные с несколькими видами спряжения, восстановлена система семи времён (настоящее, аорист, перфект, плюсквамперфект, будущее простое, будущее сложное (в двух вариантах), перфектное будущее), на которую ещё накладывается категория завершённости и незавершённости… и т. д.

В области синтаксиса сохранён свободный порядок слов, предложное и непредложное управление глаголов. Удивительно, почему нет инфинитивных оборотов (вижу маму идти в школу, дочка кажется идти замуж) и независимых причастных оборотов (царю уходящему враги отступили)!

В общем, на месте американца или англичанина проще сразу удавиться, чем понимать эту загадочную славянскую душу
Читать далее

Fortibus fortuna favet

Eesti on võimas kosmiline riik! Ei teadnud, ütlete. Siis vaadake.

20. septembril 2019 näidati Vabaduse väljakul videoetendust «Aja rajad», EEKS-Maja fassaadil vahetusid aastad ja pildid, inimesed istusid pimeduses ja unistasid: 2019 — kõik nagu praegu, 3000, 6000 — inimkond lendavad teistele tähtedele ja planeetidele, 9000 — kauas saladuslikus galaktikas, kivirohkel ja inimtühjal planeedil lehvib Eesti lipp… Vaat mis mulle meeldib eestlastes, sest nemad on nagu väiksed lapsed — unistavad võimatust. Julgeid saadab õnn — olen kindel, et kunagi nad jõuavad kaugele planeedile ning heiskavad sinna Eesti lipu. Elagu Eesti!
Читать далее

Счастье смелым споспешествует

Естонія — велика космічна держава! Не знали?

Так ось: шоу світла на площі Свободи в Таллінні під назвою «Aja rajad», доріжки часу: спочатку 2019 — як є, далі годинник рухається вперед, 3000-ні, 6000-ні, людство підкоряє планети і зірки, 9000-ні, в далекій ґалактиці, на одній кам’янистій і безлюдній планеті встановлено естонський прапор!

https://www.youtube.com/watch?v=W9kUt5Akp2U

От що мені подобається в естонцях (і це вже я не вперше бачу), вони — як діти малі, мріють про неможливе, і, мабуть, таки долетять і встановлять! Julgete päralt on võit! Перемога за хоробрими!
Читать далее

Interslavic

Вчора натрапив на передачу Радіо «Свобода» (https://www.rferl.org/a/interslavic-language-medzuslovjansky/30172653.html) про штучну мову «Interslavic», подивився з цікавістю, знайшов у ФБ спільноту цієї мови, долучився, і ось що маю сказати. Скільки ж всякого в голові завалялось! Бо проектів штучних мов для полегшення міжнародного спілкування навіть я, людина яка просто інколи читає книжки, можу сходу назвати зо два десятки, а насправді їх понад сотня.

Деякі з них популярніші — есперанто, деякі ввійшли просто в мову як імена загальні — волапюк. Деякі гріють серце як рідні — латиносинефлекціоне (нею років зо двадцять автор, італійській математик Пеано, видавав навіть математичний журнал), більшість однак існують тільки історичним фактом у підручниках: це прекрасне майбутнє, яке могло би бути, якби не лишилось у минулому. Проекти міжслов’янскої теж були і навіть старіші за всі інші (XVII століття).

Звичайно, мені як носієві кількох слов’янських мов — східних, західних і південних — розуміння написаного тексту майже будь-якою з них не справляє жодних труднощів, тим більше якщо це отакий інтерславік, який є грубо кажучи середнім аритметичним. Однак тут постає засадниче питання: розуміння не є проблемою, проблемою є активне володіння, що тягне за собою такі ж зусилля, як і вивчення живої — іншими словами, якщо є розуміння мов живих її освіченими носіями, то нашо ще якийсь посередник у вигляді мови штучної?

Але людина — то тварина така, що знайде сенс навіть там, де його нема за означенням. Тому «хай живе і квітне міжслов’янська!», тим більше, що створюють її не «старші брати» земля їм скловатою
Читать далее

Ілюзії

Може хтось пам’ятає, був до війни такий дуже популярний у вузьких ґей-колах сайт QGuys.ru — зараз він здрібнішав, змарнішав і якесь бє, але тоді був огого! Люди звідусюди по ареалу російської мови там тусувались, постили як розумне, так і інтимне, сварились в коментах до нестями, ну і якщо залишались сили, то ще й знайомились. Вопщім, життя буяло.

ВСІ пости на кьюґайзі легко шукались через ґуґл, яндекс та інші ЗОВНІШНІ засоби, ВСЕ крім інтимних фоток можна було прочитати-подивитись без реєстрації. Тобто сайт і його контент de facto був відкритим, але нікого то не хвилювало, людям ЗДАВАЛОСЬ, що вони десь на острові. І тут адміністрації — україно-американцеві Олексію Ходорковському спало на думку додати в кожний пост кожному читачеві кнопочку «Перепостити в ...». Сталось це року 2010 чи дев’ятого нашої ери.

Святі угодники! Що почалось! Живі заздрили мертвим, бо за кількістю істерик і зрадливої бентеги той нещасний куґайз раптом обігнав всіх укрполітиків! Ґвалт! Жах! Катастрооф! Нас відкривають! Моя жона тепер все знає! Рятуйте! Аааааа! А значення тої кнопочки було суто символічне, бо перепост і раніше був можливий і пошуковики все і так бачили. Під загрозою опинилась ЛИШЕ ІЛЮЗІЯ...
Читать далее

Factors Influencing Social Distance of Health, Social and Police Workers to LGBT People in Central and Eastern Europe and Central Asia

BACKGROUND: Studies in Central and Eastern Europe and Central Asia region have demonstrated that negative attitudes toward homosexuality pose serious barriers in obtaining social services. Eurasian Coalition on Male Health (ECOM) conducted a regional survey on attitudes of gate keepers from police, healthcare and social care towards LGBT aimed at measuring social distance and prevalence of prejudice towards LGBT people as barriers to these services.

MЕTHODS: A cross sectional survey was conducted in Armenia, Belarus, Georgia, Kyrgyzstan, and Macedonia (2017) in local languages. 712 respondents from healthcare, social care and police were recruited through snowball sampling. Social distance to LGBT was measured by Bogardus’ scale and respondents’ estimation of their social status. Data was analysed with bivariate, cluster, and regression analysis.

RESULTS: 57% respondents were women, median age 38, 77% religious, median work duration 11 years; 45% of medical and 41% of social workers had clients from LGBT. Social and medical workers are less distanced to LGBT than police. 59% social workers, 23% medical workers and 5% police workers accept same-sex marriage. 43% social workers, 10% medical workers and none of police workers accept children adoption by same-sex couples. Several factors influence respondents’ level of social distance and readiness to accept equality: higher age is associated with higher social distance; being medical or social workers is strongly associated with bigger social distance; the more respondents interact with LGBT, the less distance they have and the greater their readiness is to accept equality; belonging to Islam is associated with higher prevalence of prejudice towards LGBT.

CONCLUSIONS: LGBT program implementation Armenia, Belarus, Georgia, Kyrgyzstan and Macedonia faces high opposition from local social services. Importance of human rights as an integral part of effective health services may be underestimated.

Moskotina R. et al. Study on the Attitudes of Staff of Key Social Services of Five Countries of Central and Eastern Europe and Central Asia towards LGBT People, Conducted within the Framework of ECOM's Regional Program "Right to Health" / R. Moskotina, N. Dmitruk, O. Trofimenko, Y. Privalov, M. Kasianczuk / The Eurasian Coalition on Male Health. — Tallinn, 2017. — 94 p.
Читать далее

До найкращого приятеля

Сенека: стоїк, що нажив фантастичних багатств, язицник, якому приписують листування з Ап. Павлом, духовний лідер сенатської опозиції, який слухняно виконав наказ імператора і скоїв самогубство… Навіть для нас він існує в двох неподібних скульптурах — астеніка в одному образі та опасистого дядька в іншому. Його поезії, попри критику стилю від сучасників, читались у школах західного середньовіччя як взірцеві. Для нас вони теж можуть нести різні смисли — як і будь-що велике — і високі, і низькі.

Кріспе, моя ти снаго, мій спокою після утоми!
Кріспе, й у давні часи форум вітав би тебе,
Кріспе, ти силу являв — хіба в чиїйсь обороні,
Вихопив з бурі мене: руку подав рятівну.
Почесть єдина мені і захист мій ти єдиний,
Нині — й прихіст моїй, враженій горем душі.
Вірність — солодка твоя, м’яка — найсуворіша мужність,
Медом Кекропа твої скроплені, Кріспе, уста.
Ти — найвища хвала для батька-мовця, для діда,
Хто ж на вигнанні, тому — як же потрібний ти!
Я — на прадавній землі, де скелі — наче сторожа.
Думка ж моя — при тобі: меж не накреслено їй.

Відлуння золотого віку : Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори / Упор. М. Домбровський. — Львів, 2011. — С. 61
Читать далее

Відмачки

Коли я був іще школяр, на книжкових полицях з’явились і набули шаленої популярности фентезійні романи поляка Анджея Сапковського «Відьмак» — їх і зараз можна купити в українському перекладі. Головним героєм був такий собі Ґеральт — воїн, який боронив містечка та хутори від темного потойбіччя, діючи як силою, так і розумом. Романи сповнені всякої середньовічної нечисти, зокрема слов’янської (читаючи їх у польському ориґіналі, навіть я мушу час від часу зазирати у вікіпедію по роз’яснення, що то за чергова потвора стає чолом Ґеральтові), але у тому світі геть нема християнства.



І от нещодавно на полицях з’явилась антолоґія повістей за редакцією Сапковського — той самий час, та сама сцена, зрештою той самий світ, але діє вже не Ґеральт, а його товариші та учні. Та й самі оповідання написані не Сапковським, а молодшими авторами і авторками. І що важливо — жінки вже не просто якійсь тимчасові пригоди героя, жертви потвор або ж самі потвори, ні — жінки самі стали відмачками, воїнками, які перемагають тупість бурґомістрів, обмеженість посполитих, силу потойбіччя, конкурують з чоловіками і час від часу знімають їх для утіх тілесних. Одним словом, ґендерна революція здобула впевнену перемогу і в минулому, яке могло би бути
Читать далее

Шматочок естонської сатири

Совєтська окупація справила на естонця потужний вплив. Російська влада уплинула на нього так зле, що в усьому поганому, що трапляється, естонець звинувачує часи совка. Однак було в тих темних роках і дещо добре. Вже з дитинства він пам’ятає, що людина повинна учитись, учитись і ще раз учитись. Ця мудрість належить Володимиру Іллічу Лєніну, а піонервожата повторювала це на всіх піонерських зборах, куди естонець старанно ходив […]

З відновленням незалежності естонський нарід поділився на дві частини — перші шукали золото, другі їм продавали лопати. Оті другі називаються коучами. Коучі готові естонця вчити чого завгодно і хоч весь день, який естонцю не треба йти на роботу [...] На тренінґ у готелі естонець приходить за півгодини до початку, адже в проґрамі написано ‚вітальна кава і почастунок‘. За кавою можна потриндіти і голосно поскаржитись на високі податки, після чого піти в зал і подивитись на шоу

Raud M. Eestlase käsiraamat : 100 asja, mida õige eestlane teeb. — Tallinn, 2019. — Lk. 26—27
Читать далее

12NC2019

Reedel möödus Kaheteistkümnes Ukraina LGBT rahvusvaheline konverents. Alatest teisest olen ma selle konverentsi organiseerimiskomitees aktiivne liige ja osaleja. Nende 12 konverentsi jooksul oli nii häid kui ka halbu aastaid, aga viimased kaks konverentsi möödusid üpris hästi ja edukalt nagu lepase reega. Muidugi, lihtsad osalejad ei näinud seda tööpõldu, mida tehniline ja organisatsiooniline komitee ära tegi. Külalised ei märgitanud, kui midagi läks veidi viltu — see ongi professionaalsus.



(Fotod tegi Tatjana Bundzillo)

Ühel päeval tuli minu juurde üks meie kokkutulekute vana osaleja ning küsis: «Mis kolm asja sa võtaks endale konverentsilt kaasa?» Ma mõtlesin ning ainult teel koju, Tallinnasse, suutsin formuleerida:

1) LGBT-liikumine mitte ainult on olemas, vaid ka püsivalt uueneb — nüüd tegutsevad mitte ainult mehed ja nende HIV-projektid, vaid ka palju naisi ning transsoolised inimesed; me kuulame ja arutame nende ettekandeid, mis veel kolm aastat tagasi tundusid meile väga eksootilised olevat — LGBT-sõjamehed, LGBT-romad; terve liikumine ei ole enam konfliktne, see tähendab, et me jõudsime konsensuseni pühiküsimuste lahendamise osas.

2) Meie konverents de facto tunnistati võtmeüritusena mitte ainult Ukraina LGBT-liikumises, vaid ka kogu post-nõukogude alal — osalejad Armeeniast, Gruusiast, Eestist, Kazahstanist, Kõrgõzstanist, Lätist, Leedust, Valgevenest, Venemaalt esitasid oma saavutustest ülevaateid, kuulasid meie ettekandeid, isegi oma kõned (osalejad Lätist ja Moskvast) pidid ukraina keeles, arutelude töökeeleks oli ukraina keel, kuid külalistele võimaldati kolmkeelne tõlge.

3) Lõpuks isiklikust — üks ettekanne, homoseksuaalsest subkultuurist Harkivis, meenutas mulle mu esimesi sotsioloogilisi töid.
Читать далее

12НЦ2019

Отже, минула Дванадцята (!) конференція ЛҐБТ-руху в Україні. За винятком першої я був неперевно частиною Орґанізаційного її комітету та безпосереднім учасником. Були роки гарні, були такі, коли можна було б краще, але останні дві конференції зовні йшли легко, як гарячий ніж у масло. Звичайно, учасниці та учасники не бачать ту працю, яка за кадром виконується Техкомітетом і Орґкомітетом, не відчувають, коли щось збивається — це і є професіоналізм.

В один з днів до мене підійшов один з найдавніших учасників наших збіговиськ і запитав (він, здається, всіх про це питав): «Які три речі ти для себе виніс з цієї конференції?» Я був задумався і тільки дорогою додому, в Таллінн, собі їх сформулював:

1) рух не просто живий, але оновлюється — на арені не тільки нові чоловіки, але багато жінок і транс-людей; з’являються теми, які донедавна здавались би дуже екзотичними для нас — політики, військові, роми; рух не є конфліктним, себто досяг консенсусу з базових питань, в тому числі зовнішніх, таких як мова, державність тощо

2) конференцію de facto визнано як ключову подію не тільки українського ЛҐБТ-руху, а всього пост-радянського простору — учасники і учасниці з країн нашого реґіону (цього року: Білорусь, Вірменія, Естонія, Киргизстан, Латвія, Литва, Росія; минулого року ще Грузія, Північна Македонія, Казахстан) презентують свої досягнення, слухають про наші, навіть частину своїх промов роблять українською (окрема подяка учасникам з Латвії та Росії) та й дискусія йде ніяким нє общєпанятним — домінує українська, хоч для гостей забезпечено паралельний тримовний переклад

3) ну і персональне — доповідь про плішки Харкова нагадала мені мою наукову молодість у соціолоґії
Читать далее

Альберт Разін

Раптом ще не знаєте: в росії спалив себе 79-літній чоловік, хімік за освітою, правозахисник за покликанням, борець за свою мову АЛЬБЕРТ РАЗІН.

Зробив він це тому, що його народ — удмурти — приречені російским режимом на вимирання. Подивіться у Ютубі його останнє інтервью (кілька хвилин перед смертю, https://youtu.be/IXgJ7NjNr7k). І порівняйте з репортажем російського тб з його поховання: «трагічна випадковість», «його учні з удячністю згадують»… (https://www.youtube.com/watch?v=1tRWZzSlhUI) Тіш да гладь да божа благодать... Ненавиджу імперію КДБ!
Читать далее

Linnud tulevad tagasi

2013. aastal Kiievis ei toimunud esimest Ukrainas LGBT-pride'it. Tol suvel Kiievisse tuli nii palju organiseeritud ja relvastatud huligaane, et isegi pealinna tavalised elanikud ehmusid. Üks nende huligaanide rühm ründas kolme inimest — mind, Sviatoslavi ja Tarassi — kohe pärast pressikonverentsi pride'idest, peksti meid veriseks ning murti Tarassil lõualuu, terve see vägivald oli telekaamerate ees. Kogu aeg, kahe aasta jooksul, Tarass Kiievi elanikuna sai ähvardusi, teda jälitati töölt koduni… Muidugi, hirmunud ja kartus oma elu pärast, palus Tarass asüüli USA valitsuselt.

Eile, nelja aasta möödudes Tarass tuli Kiievisse tagasi. Ta ütles, et ta on väga tänulik Ameerikale varjupaiga eest, tema hirm lahtus ning Ukraina on praegu palju muutunud, siin saab nüüd turvaliselt elada, siis ta otsustas tagasi tulla — külas on hea, kodus veelgi parem. Tere tulemast isamaale!
Читать далее

Sibul ja teised

Oodates lennukit, käisin ma lennujaamas raamaturiiulite vahel ringi. Silmad peatusid juhuslikult kollasel köitel, kus oli kirjutatud: Mihkel Raud, Eestlase käsiraamat: 100 asja, mida õige eestlane teeb. Ilmselgelt, see on huumor, ma mõtlesin ning ostsin raamatu. Ma ei eksinud, see oli tõesti huumor, mõnikord terav, mitte poliitiliselt korrektne, must satiir. Kirjanik naerab välja mitte ainult eestlaste eluviisi, vaid ka meenutab anekdoote soomlastest, lätlastest ja venelastest, mis ilmusid kunagi Ku Klux Klan-il ning võeti ja tehti ümber teiste tegelastega. Noh näiteks: «mis vahe on sibulal ja venelasel? sibulat lõigates tuleb pisar silma».

Loomulikult, see on hirm, Ku Klux Klan ja koledus. Muidugi, alguses olid siin sibul ja neeger. Aga mulle tegi see nalja. Miks? Esiteks Ukrainas on palju seda tüübi anekdoote, kus kannatajaks pooleks on venelased. Teiseks, siin tuli ilmsiks huvitav ristviiteline kultuurialane interaktsioon: KKK kontekstis nemad, keda lõigati, olid nõrgad, rõhutud rühm, aga Eesti ja Ukraina ajaloo kontekstis nemad on täiesti vastupidises valguses — tugev, hirmutav, rõhuv rühm. Vastavalt sellele, mis on kohane rassistlike anekdootide tüübile rõhumisrelv muutub kaitserelvaks ehk naeruks.
Читать далее

Naksitrallid

У бабці була книжечка з українським перекладом одного з цих оповідань — власне, з оцими картинками. Тоді я не усвідомлював, що це естонське. Для дитини то була звичайна дитяча книжка, така сама, як і Сипсик. Але, побачивши в магазині знайомих змалку героїв, я не зміг пройти повз.



Книга, якщо читати її дорослим, має дуже нетривіальний сюжет.

Біля кіоска з морозивом зустрічаються три самотні ориґінали, чий одяг настільки квірний, що вони відразу бачать — «свої!»; їхній спосіб життя також є несхвалюваним — вони бомжі, тільки у Муфти є якась подоба дому, яким виступає його автомобіль; неясно також, де і ким вони працюють — радше вони є дармоїдами. Загалом, три геть декласованих елементи. Дивно, що такі персонажі радянська цензура пропустила в дитячу літературу — чи навпаки, тільки в дитячому світі вони могли безконфліктно існувати
Читать далее

Minu Vikipeedia

Mõned päevad järjest mängin ma uue mänguasjaga — ma registreerisin end vikipedistina ning järk-järgult täiendan vaba entsüklopeediat.

Suurim ja kõige professionaalsem on, muidugi, ingliskeelne vikipeedia (umbes 6 miljonit artilkit), tohutu on ka venekeelne (1.5 mln). Ukrainakeelne on samuti suur (peaaegu 1 mln artiklit) ja kiiresti arenev (iga poolteise aasta tagant siia kirjutatakse 100 tuhat uut artiklit). Eestikeelne vaba entsüklopeedia on, loomulikult, väiksem (üle 200 tuhande artikli), peale selle keskmise artikli pikkus on ka lühem, kuid teiste uuralikeelte versioonide seas on eestikeelne kolmandal kohal ungari- ja soomekeelse järel.

Millest mu mäng alguse sai? Ma nägin, et artikkel Mariupolist oli eestikeelses vikipeedias väga, väga lühike. Ma ohkasin raskelt — kui mitte mina, siis kes? — ning alustasin tööd. Iga päev ma võtan ühe lõigu, ei, ühe lause ukrainakeelsest artiklist ja tõlgin eesti keelde. Muidugi ma teen palju vigu, minu laused on päris hirmsas eesti keeles (tekstid selles blogis ei loe — need on pärast toimetamist), aga ma tean, et keegi kindlasti parandab seda, sest vikipeedia on koostöö. Ja tegelikult, mul ilmus oma kaitseingel, kelle nickname on Ursus scribens: eile ma lisasin uue lause, täna ta juba parandas selle ära. Nii et samm-sammult, päev-päevalt maailm läheb paremaks.
Читать далее

Kõrgõzstanis

Nagu teised Aasia riigid (välja arvatud Türgi) Kõrgõzstan on teeriik — siin juuakse enamasti teed, mitte kohvi. Erinevalt Tadžikistanist, siin on palju kohvikuid, aga tšajhanaid on ikka rohkem. Kõrgõzid on väga uhked, et neil on oma konjak, aga ausalt öelda selle kvaliteet võiks parem olla. Tundub, et nad ise seda teavad, sest lennujaama «Manas» duty free poes seda konjakit ei ole. Supermarketites müüakse ka kohalikke veine, aga ma ei tahtnud riskida neid maitstes.

Riigi pealinn, Biškek, on suur — üle miljoni inimest. Ta asub riigi põhjaosas, Tjan-Šani mägede lähedal. Linn ehitati XIX. sajandil vene sõjaväeasulana Kesk-Aasias, et kontrollida Suurt Siidi teed, mis ühendab Hiinat Euroopaga. Vaatamata sellele, et Biškek on Kõrgõzstani pealinn, ta on senini peaaegu täiesti venekeelne, kuid teistes riigi maakondades räägitakse kõrgõzi keelt. Kõige intensiivsemalt ehitati linna nõukogude ajal. On selline mulje, et seda ehitati õpikute järgi — see tähendab, et linn on täpselt jägatud kvartaliteks ning siin on raske ära kaduda.

Kahjuks, praeguses Biškekis elada on päris raske — majad lagunevad, neid ei renoveerita üldse, asfalt tänavatel vajab samuti suurt remonti… Peale selle, see, mida renoveeritakse, muutub nii ebaloogiliseks ja ebamugavaks, et pole võimalik seda kasutada. Näiteks: kesklinnas, ühe ristmiku taha ehitati uus suur spordiklubi; selle juurde pandi väike dekoratiivne metalltara ja nüüd igaüks, kes tahab sporti teha, peab kohe pärast ülekäigurada ümber selle tara ringi minema, et pääseda sihtkohta. Selliseid näiteid on palju! Minu arust selline ebamugavus on ilmselgelt seotud rahva mentaliteediga — kõrgõzid olid nomaadid, neil polnud vaja oma elukohta paremaks teha, sest rännuiha on neil veres.

Mis veel? Igas riigis ma püüan ajaloo muuseumeid külastada. Kahjuks, Kõrgõzstanis ma ei suutnud — rahvamuuseumit renoveeritakse juba terve aasta ning ta on suletud. Frunze muuseum tundus mulle väga nõukaaegne (täpselt nagu Ždanovi muuseum Mariupolis) ja see tunne ei petnud mind — seal polnud võimalust kaardiga maksta (minna pangaautomaadi juurde ma ei viitsinud — pilet maksab ainult 30 senti).

Üldiselt mulle tundub, et Kõrgõzstanis võitlevad omavahel kolm suurt geopoliitilist võimu: Venemaa nõukogude riigi pärijana, Hiina, mis pretendeerib liidri kohale uues regioonis ja Türgi, kes tahaks olla kogu türgikeelse maailma pea. Arvan, et just see ongi põhjuseks, et Kõrgõzstanis kestab mingi näiline vabadus ja demokraatia.
Читать далее

Röntgeni kiired

Lusikad leiti. Turkish Airlines on tore lennufirma ja mitte viimane lennufirmade pingereas sellepärast, et pardal söödetakse ja joodetakse reisijaid ning nõud on metallist. Aga mis juhtus?

Istanbulis lennuki vahemaandumise turvakontrolli ajal röntgen näitas, et ühel naisterahval kotis on mingi kummaline asi. Kui ta oma koti avas, siis selle kummalise asjana oli lennukist kaasa võetud lusikas ja nuga. Tüdruk pistis lollakalt itsitama. Kivistunud näoga piirivalvur võttis need ära, aga tüdruk jäigi edasi itsitama — mis asja? Juhtub ikka! Kas teil on kahju või?
Читать далее

Ложечки нашлись

Туркиши — прекрасная авиакомпания и не в последнюю очередь тем, что на борту кормят-поят, и даже приборы металлические.

Вот это я к чему: пересадка в Стамбуле, контроль безопасности, у девушки передо мной рентген что-то показывает и её просят открыть сумку; в сумке этим сомнительным предметом и оказываются самолётные вилка и нож в самолётной же обёртке. Девушка дурацки хихикает, пограничник с каменным лицом забирает приборы, девушка хихикает дальше — с кем мол не бывает, бедность не порок. Но осадочек остался
Читать далее

По страницам тематической печати

Публикую текст, который впервые появился в журнале «Наш мир» (зима 1999). Это — блестящая пародия на содержание первой ЛГБТ-прессы России и Украины. Автор, Дмитрий Глюк, в то время жил в Макеевке. Жив ли сейчас, не знаю.

ПИСЬМО ИЗ АРХИВА

Дорогая редакция журнала «Здоровье»! Я долго не решался вам написать, но потом все-таки решился. Мне очень стыдно об этом сказать, но дело в том, что я не такой, как все. Мне нравятся мальчики и мужчины, а девочки и женщины совсем не нравятся. Я еще никому не открылся и не знаю, что мне теперь делать. Мне очень нравится мой сосед по парте, хоть он и прыщавый, но я стесняюсь ему в этом признаться, а только все время смотрю на него и думаю, а из-за этого не слышу, о чем говорится на уроке. И поэтому я очень страдаю. Дорогая редакция! Можно ли мне как-то помочь и всем таким как я? Потому что я вчера прочитал в одной газете, что это нормально, но у нас в классе все думают, что это неправильно и называют всякими грубыми словами. Не знаю, как мне быть и с ним, и вообще. Помогите, очень вас прошу.

ВКЛАД ГЕЕВ В РУССКУЮ ИСТОРИЮ

Советская власть долго скрывала от нас, что все великие люди мира были геями. Именно геи придумали письменность, часы, телеграф и мороженое «крем-брюле». А уж на Руси геи и вообще никогда не переводились. Их так и называли: гей-славяне. Но только теперь об этом можно сказать прямо.

Все имена, которые на слуху у историка, изучающего историю России, так или иначе оказываются связаны с гомосексуализмом. Не будем брать историю очень древнюю, хотя русичи уже тогда знали радости однополой любви, достаточно посмотреть на форму церковных куполов. Возьмем тех, кто к нам поближе во времени.

Иван Грозный, как известно был скрытый гомосексуалист и от этого очень страдал. Он окружал себя симпатичными стражниками и тайно грешил с ними, а жен себе брал только для того, чтобы сечь плеткой и ссылать в монастырь, потому что он был еще и садист. Он любил Малюту Скуратова и разрешал ему делать что он хотел. А Малюта Скуратов был, как пишет летописец, «хоть и зело лют, а ликом аки ангел небесный». Еще царь очень любил своего сына, но это ему запрещала церковь и в результате он в неконтролируемой вспышке либидо убил своего сына фаллическим предметом — посохом.

Иван Сусанин тоже поляков в лес не просто так повел. Он вообще-то присмотрел себе одного молодого поляка и повел его в лес. А остальные просто так за ними увязались. И он от злости, что помешали, завел их в лес и там бросил и сам застрелился. Очень был неуравновешенный.

Петр Первый тоже был не чужд этому делу. Он еще с детства завел себе пассивного партнера в виде Меньшикова, его этому научили в немецкой слободе. Он все время ездил в Голландию, уже тогда славившуюся свободными нравами, и Меньшикова брал с собой — учиться. И других дворян посылал, чтобы тоже учились. А бороды стриг, потому что ему мужчины с бородами не нравились. И одежды старые ему тоже не нравились, он их заменил на французские — в обтяжку.

Царица Екатерина, правда, геем не была, но мужчин тоже очень любила. А вообще это были мрачные времена.

Зато уже в девятнадцатом веке начался полный расцвет. Один Чайковский чего стоит. А таких, кроме него была еще целая могучая кучка. И каждый — гений. Балакирев, Бородин, Римский, Корсаков, Менделеев, Гоголь, Толстой — и все они были геи, творческие личности, музыку писали, оперы там разные, романы и повести, один даже водку придумал.

А Ленин тоже был гей. На Крупской он женился для отвода глаз, а вообще у него был постоянный партнер Троцкий. Правда, Троцкого все время на сторону тянуло к кому попало, он это называл сперманентной революцией. Ленину такое поведение совсем не нравилось и он при каждом удобном случае ругал Троцкого проституткой. Политическая — это уже потом придумали. Ругал, а все равно вместе с ним спал под одним пальтом.

А Сталин был грузин. А грузины — они все такие. Только очень он уж злой был. Его не любил никто, потому что Сталин был весь в оспе и некрасивый. Да еще усы эти. И табаком от него воняло. Ему очень нравился французский гей Андре Жид. Он долго его в СССР заманивал. А Жид, хотя в страну и приехал, но наотрез отказал. Тогда Сталин запретил в Советском Союзе вообще гомосексуализм и Андре Жид несолоно хлебавши уехал. А Горький тогда сказал: «Если друг не дается, то его выпровожают. И вообще это враг какой-то, а не друг».

Про Хрущева вообще все ясно. Он указывал везде кукурузу высаживать. И дураку ясно, на что початок кукурузы похож. Кстати, когда он художников в Манеже именовал словом на букву «п», он вообще-то не ругался, он их так нежно называл. А они не поняли почему-то.

Был ли Брежневым «голубым» — истории еще не ясно. Когда он попал в поле зрения биографов, он уже был ни на что не способный и только ордена на себя вешал. Зато при нем жили такие известные геи как Рудольф Нуреев и Валерий Леонтьев. Один из них даже потом за границу уехал. Зато второй и до сих пор поет.

А Горбачев водку запрещал, а геев разрешил. Умный был мужик, понимал, что на пьяную голову получается одна импотенция. И когда его закрыли на даче на острове Фалос, он очень себя там мужественно вел.

А из всего этого вытекает такая мораль: держитесь парни, у нас богатое прошлое, и будущее будет не хуже.

ОБЪЯВЛЕНИЕ

Познакомлюсь с богатым молодым блондином с длинными ногами, внешностью фотомодели и достоинствами немеряной величины, который заедет за мной на белом «Мерседесе» с алыми сиденьями и увезет из этого паршивого города. Алкоголикам, судимым, интеллигентам не беспокоиться. О себе: 22/154/83/10, общительный, без комплексов. Будем радоваться жизни вместе.

Список литературы

1. А. Вышинский. Троцкистко-бухаринское гомосексуальное отродье, выродки Советской Родины и буржуазные пособники. М.—Л.: «Сталинский сокол», 1949.
2. Г. Васильченко. Сексуальные извращения. М.: «Советский извращенец», 1976.
3. И. Кон. Может быть, в этом что-то есть? // Вестник сексопатологии. — 1990. — № 8.
4. П. Д. Фильская. Сексуальные девиации среди неблагополучных подростков с неустоявшейся деликвентной психикой в период перехода к рыночной экономике. Реф. дис. на соиск. зв. докт. секс. наук. Кострома, 1992.
5. Голубой Я. Читайте, завидуйте: я — голубой! // Три целых пять восемнадцатых. — 1993. — № 2.
6. К. Максимчук. Гомосексуальные аллюзии и намеки в творчестве детских писателей начала ХХ века // Рагу-писк. — 1995. — № 4.
7. Джефф Страйкер — герой нашего времени. М.: «Коневодство», 1997.
8. Б. Моисеев. Споемте, друзья. Песенник. М.: «Голубые гитары», 1998.
9. Раскаленные прелести южных ночей. Комиксы. Пер. с англ. 213 с., с илл. Барнаул: «Виагра», 1998.
10. Календарь для женщин на 2000 год. М.: «Лесбиянка», 1999.

Читать далее

BWV 542

Одной из моих первых грампластинок была провалявшаяся под диваном у тёти Лены двадцатипятисантиметровая с записью Фантазии и фуги BWV 542. У неё был только один недостаток — царапина перед финальным аккордом.

В остальном же исполнение эстонца Гуго Лепнурма слушалось настолько часто, что все непохожие интерпретации сразу становились «неканоничными». И вот, сегодня я нашёл новую запись молодого англичанина. Она настолько на мой вкус «канонична», что когда дело дошло до последнего аккорда, сердце само сжалось в предчувствии заикающейся царапины... Конец, однако, был счастливым

https://www.youtube.com/watch?v=1G3qlPjtNCo

EE: Üks minu esimestest vinüülplaatidest oli vana kahekümneviiesentimeetrine plaat, mis vedeles tädi Leena diivani all. Sellel plaadil Fantaasia ja fuugaga BWV 542 oli ainult üks puudus — kriimustus enne lõppakordi.

Eestlase Hugo Lepnurmi esitamist ma olen kuulanud nii tihti, et kõik erinevad interpretatsioonid tunduvad seni ebakanoonilised olevat. Täna leidsin ma noore inglase uue helisalvestise, mis on minu maitse järgi nii kanooniline, et süda, teades ette enne lõppakordi seda kriimustust, tõmbus valust kokku… Lõpp oli siiski õnnelik.

Читать далее

Школа № 30, Маріуполь

1992-й. В 11-му класі здавалось, що будемо в школу після випуску приходити як додому — настільки було хорошо. Десь рік після ми ще якось спілкувались. Потім всі розлетілись. Бачились іноді на зупинках, один чи два рази збирались на вечорах випускників.

Яскраво пам’ятаю останній такий раз — 2012-й. Я вже закінчив аспірантуру, сім років як захистився, того року на першому прайді нам з Шереметом потовкли пики. Прийшов. Вчителя і директор ті самі (до речі, директор і завуч і нині не змінились), вже вчать дітей однокласниць. Яскравий інсайт «І нашо я сюди приперся? Ото сидів би дома і то було б корисніш!»

Потім знову довга перерва.

2017-й. В Донецьк я вже нев’їзний, викладав у Маріуполі, вчив поліцію, приїхав з Естонії додому на вакації. Через вайбер якимсь чудом знаходить мене однокласниця Олена, додає в чат, щоби організувати знову зустріч. Читаю ті всі охи і ахи. Тут Вітьок питає, а як йому доїхати, бо він вже громадянин росії, ще двоє живуть в окупованому Донецьку і щасливі від цього... Панєслась: «громадянська війна», «доскакалісь». Тваю дівізію! Та йдіть нахєр! Вийшов з чату, заблокував і аж дихати легше стало. Нарешті я закінчив школу
Читать далее

Eesti südames

«Kõik on põrmust ja kõik saavad jälle põrmuks», ütles Koguja. Kaks kuud enne surma, kui me kõik seda täpselt teadsime, ema sõnas, et ta kardab, mis tulevikus on, kuidas see toimub. Ei ole mitte midagi igavest. Lapsepõlves vanaema armastas korrata: sinu ees kõik teed on avatud. Vanusega need teed iga sammuga sulgevad, kuid topeltelujooned pihu peal ei lähe sirgemaks ega harilikuks. Õnneks, mina ei karda tulevikut: elasin häda üle, elan ka rõõmu üle.

Mõtetes jätsin ma hüvasti Eestiga. Vähe on jäänud: eksami sooritada, kaks konverentsi korraldada ning korteri tagasi anda. Mis ma võtan siit kaasa? Muidugi, keel. Siis raamatud (ma vandusin endale neid ei osta, aga riiul on neid uuesti palju). Seejärel mälestused ja üle 100 blogi eesti keeles ja veel rohkem Eestist. Lõpuks inimesed südames.

Mis mul napib? Kama! Rahu tänavatel! Puhast ning jahedat õhku ja täpset nagu kell ühistransporti! Saari, kuhu lendavad väiksed lennukid, ning Helsingit, kuhu lähevad suured laevad! Natuke naljakaid eesti ajalehti ning lõpuks igapäevast «Tere!»
Читать далее

Suitsupääsuke

Suitsujuust — копчёный сыр, suitsukala — копчёная рыба, suitsukana — копчёная курица… И что я должен был подумать, услышав фразу «Suitsupääsuke — символ Эстонии»? (pääsuke — ласточка)



Правильно: извращенцы, ещё и птичек коптят! Это как с «проросшим мясом» (läbikasvanud liha), пока в словарь не глянешь, счастье не настанет: suitsupääsuke — деревенская ласточка, живёт при хатах, которые топились по чёрному
Читать далее

Rassism

Loodetavasti, see on kokkusattumus. Eile, üks tuttav noormees ütles mulle, et siin on liiga palju immigrante. Ma seisin ja punastasin (mitte enda, vaid tema käitumise pärast), sest ma olen samasugune tööimmigrant, valge, hea palgaga, aga niikuinii mitte eestlane.

Aga sellel õhtul ka lugesin ma läbi FB rühmas «Expats in Tallinn» samasuguseid lugusid (originaalselt kõik need on kirjutatud inglise keeles):

K. L., mees, Hiinast, 24.08.2019: Mina olin Nõmme poes «Comarket», kui üks naisterahvas umbes 30. a., kena, arvatavasti oma emaga, tuli minu juurde ning ütles «go home, you are not welcome here». Ta rääkis pretensioonika briti aktsendiga ja oli rõhutatult «viisakas». Ma olin šokis, sest olen elanud siin kolm aastat ja ei ole sellega varem kokku puutunud. Siis ma pöörasin ümber ning küsisin temalt, miks ma pole siia teretulnud, mul oli huvitav seda teada. Aga tema ütles: «Ära ole loll, sa ju tead». Ma püüdsin vaielda temaga Eesti põhisedusest, kuid ta vastas mulle: «Sul pole vaja siin mulle seda rääkida, lihtsalt mine tagasi oma maale!» Tema ema tõukas teda tagant, siis ma ütlesin: «Miks sa ei lähe oma riiki tagasi — natside Saksamaale?!» Seepeale ta näidis mulle näppu.

J. G., mees, Eestlane, 24.08.2019: Jah, minu filipiinlasest sõbrale, kes on õppinud Tallinna Tehnikaülikoolis ja on elanud siin 10 aastat, öeldi Nõmmel Rohelise bussipeatuses sama, võib-olla sama isik.

‎A. S.‎, mees, Iraanist, 25.08.2019: Täna ma käisin baaris «Odeon» Koplis ja üks naisterahvas kutsus baari juhataja, et mind välja visata. Nii selge mitte külalislahke käitumise näidis! Muide, ta oli purjus.

Kahjuks, samasuguseid poste on palju. Mõeldes sellele, alguses tulin järeldusele, et igal maal on lollpäid, aga Eesti on nii väike, et see paistab rohkem silma. Aga pärast ma sain aru, et palju lolle ei ole põhjus. Põhjus on selles, et inimesed (vaatamata sellele, mis rahvusest nad on) püüavad leida lihtsamaid eneveväljaelamise viise, nad arvavad, et teised, eriti kui need inimesed erinevad välimuselt, on süüdi nende probleemides.
Читать далее

Hirvepargis

Aasta tagasi sain teada koosolekust Hirvepargis, mis oli aastal 1988. See oli üks tähtsamatest sündmustest taasiseseisvumise ajal. Tol augusti päeval kutsuti mind sinna kohe pärast piketti Ukraina lipuga. Mä häbenesin, sest see üritus on väga tähtis eestlaste jaoks ja võõra riigi lipp tundus olevat nagu dissonants. Mulle tundub see praegu ka nii. Aga olgu — läksin. Oli palju inimesi, umbes sada, seal olid ministrid, saadikud, riigivalitsuse liikmed, telgis pakutati kohvi ja komme, kõlas muusika ning peeti kõnesid. Ma ei saanud peaaegu millest aru — lihtsalt seisin lipuga ja tundsin end lollina.

Sel aastal mind kutsuti jälle, aga seekord ma läksin teades, mis see on, millised sündmused seal olid nõukogude aja lõpus… Sadas tugevat vihma, ma sain läbimärjaks, vaid kõndides mõtlesin, et koosolekut, ilmselgelt, ei ole tühistatud vaatamata ilmale, sest eestlased on nii kangekaelsed… Ennustus läks täppi — Hirvepargis olid juba veteranid koos. Kõik näod olid tuntud, need olid samad, mis aasta tagasigi. Polnud ainult muusikat ja kohvi.

Tuli üks kooliõpilane, kes on erakonnas noortest kõige aktiivsem, kusjuures vene keelt kõnelev. Teised külastajad olid vanemad, väga vanad. Neid oli vähe, vähem kui viiskümmend. See oli kurb. Küsisin noormehelt, kas erakonnas on palju noori?

— Kahjuks, ei, vastas, erakond on kriisis.
— Miks?
— Igal aastal me kaotame rahvatoetust, meid jääb vähemaks ka parlamendis…
— Aga miks? Ma näen, et siin on vähe inimesi, vähem, kui oli eelmisel aastal, vähem, kui aastal 1988, mitte 5000, vaid 50 ja enamik neist, kes tol ajal protesteerisid. Kus on teie noored?
— Tead, poliitikas saab tegutseda kahel viisil: esiteks, tundmustele apelleerides, teiseks — mõistusele. Meie erakond apelleerib mõistusele, aga inimesed ei viitsi mõelda.
— Nojah, sul on õigus, aga kui te hakkate tundmustele apelleerima, siis te muutute populistideks nagu EKRE. Te vist ei soovi seda.
— Just, aga mis teha? Noored ei tule. Vanemad on head, targad, ma armastan neid väga, aga noored ei tule.
— Tead, ma arvan… vaata, kui Eesti sündis teist korda, kõik need, terve teie erakond, nad olid noored, te jõudsite võimatut teha. Maailm on muutunud, noored ka on muutunud. On vaja muutuda. Ma olen tõesti tänulik, te olete ainuke erakond, kes tugevalt toetab Ukrainat ja see on hindamatu. Teised, teie konkurendid on vähem huvitatud välispoliitikast, sest Eestis endas on palju siseprobleeme, mis on, arvatavasti, noortele lähedasemad. Ukrainlasena ma ei pea seda rääkima, ainult ma ise loodan, et Eesti riigil läheb kõik hästi.
Читать далее

Caedite eos!

Жіночка у ФБ, біженка з Донецька в Польщі, запостила вітання з днем Донецька і днем шахтаря… Все б нічого, але в кольорах ДНР і з фото т. з. «театра ім. М. М. Бровуна», який має сторінку .ru.

Ну ОК. Запощу і я два фото з площі перед тим театром. Ми повернемось. Повернемось, щоби різати отих тупих кобил і баранів з їхнім виплодом

Novit enim Dominus, qui sunt eius

Читать далее

Про філії

Колись на світанку европейських націй у маленькій Естонії виник рух естонофілів — люди, що отримали гарну німецьку освіту, раптом відкрили, що є такий народ (який тоді був переважно сільською біднотою) і має цікаву мову. Мабуть, і мене можна назвати естонофілом. А ще — навіть не доберу слова до своєї закоханості в давній Рим і Грецію, хоч жити тоді і там я б, певно, не дуже хотів би.

І от тільки я сьогодні подумав, що довкола мене є кілька дуже цікавих персон, які я міг би назвати українофілами: два французи, японець, американець латвійського походження, естонці та естонки... І це таке незвичайне почуття, коли твоя мова, яку дома ще буває називають телячою, спосіб життя, який тобі ж самому здається далеким від досконалості, погода, від якої хочеться інколи сховатись, комусь можуть здаватись такими, що заслуговують на похвали. Одним словом, слава Україні! Зі святом!
Читать далее

Ceterum censeo

Tere, sõbrad! Kõigepealt, tahaksin ma teid ja Eestit tänada, et Ukrainat toetate.

Ma arvan, et kõik teie hästi mäletate, mis oli nõukogude okupatsiooni ajal. Meie riigid, mis on piiril lääne- ja idamaailmade vahel, kogu aeg olid selline suur tükk, mis ajab okupantide suu lõhki.

Molotov-Ribbentropi pakt oli kuritegu nii Balti riikide, kui ka Poola vastu. Praegu me kardame, eriti Ukrainas, et Läänemaailm teeb uut pakti – sel juhul Putiniga. Kui see saab tõeks, okupeeritud maad Gruusias, Moldovas, Ukrainas ning kõikjal maailmas muutuvad legaalseks Venemaa osaks.

Kahjuks. Seetõttu kuritegu peab karistatud olema!

Carthago est delenda!

https://www.postimees.ee/6760757/galerii-hirvepargis-toimus-traditsiooniline-konekoosolek

http://www.kylauudis.ee/2019/08/24/ulevaade-hirvepargi-sonavottudest/

Читать далее

Кірн

Пам’ятаєте анекдот про час і натхнення? Писати не буду, бо знову русофобом назвуть. Але менше з тим. Так от, я мав час і натхнення на Теоґніда. Нашо він здався? От уявіть собі — аристократ, колись заможний, втратив усе і став вигнанцем, був багатим, став жебраком, мав коней і зброю, нині ходить пішки і сподівається на долю, мав коханця — коханець залишився на втраченій батьківщині і, мабуть, вже воліє не згадувати свого колишнього покровителя… Теоґнід лежить на випадковому банкеті, п’є вино, згадує минуле і пише листи Кірнові — пише в нікуди. Кірн ще молодий, отже листи повчальні. Вони не систематичні: згадав — написав, нахилив чарку — ще написав, заснув, прокинувся, знову згадав — написав…

Друг незрадливий — опора міцна у пору непевну
Чвар, понад срібло тобі і понад золото він.
Не на словах лиш люби, оминаючи мислі і серце,
Раз мене взявся любить без потаємних думок.
З мужем лихим повестись ніхто хай тебе не намовить,
Кірне: дружити з лихим — користь із того яка?
Кірне, найважча то річ — пізнати мужа-лукавця,
І в обережності це — найнеобхідніша річ.
Часто, чекаючи зла, — добро здобуває нежданно,
А на шляху до добра враз натрапляє на зло.
Тож не збувається все, чого собі зичить людина:
Стислі безвихідь важка межі накреслює їй.

Чи відповідає Кірн? Ні — бо кому потрібні ті п’яненькі сентенції невдахи? А от сам вигнанець, ми б сказали «лузер», згадує свого Кірна ледь не в кожному вірші, бо це єдине, чого в нього ніхто не забере.

Крила для лету я справив тобі; над морем безкраїм
Легко ширятимеш ти й над широчінню землі.
Птахом злетиш, а на учтах мужів, у дружньому колі,
Скільки б гостей не було, — будеш у всіх на устах.
Миле юнацтво на флейтах лунких достойно і красно
Буде вславляти тебе в солодкозвучних піснях.
А коли зійдеш у надра землі, в володіння Аїда,
Де лише сльози-плачі та безпросвітня імла, —
Славу й померлий матимеш ти: у пам’яті люду
Ймення нетлінне твоє житиме, Кірне, в віках.

Теоґнід жив у VI ст. до Р. Х. Вже минуло понад дві з половиною тисячі років. Теоґнід виконав обіцянку: ім’я Кірна, невірного коханця вірного поета досі живе у пам’яті люду


Цит. за: Теогнід. Елегії вигнанця / Перекл. А. Содомори. — Львів: ЛА «Піраміда», 2012. — 112 с.
Читать далее

Воєнрук

От сьогодні жіночка розповіла. Вчилась вона в естономовній школі, на вулиці стояв совок у розвіті. В школі, звичайно, був обов’язковий предмет «Військова підготовка», чи як він там називався. Вів його воєнрук.

Якщо у моїй школі це був солдафон, який матюкався, бризкав слиною та кидався ключима, то отой у співбесідниці був кавалером і вопщім куміром дівчат, бо ввічливий, інтеліґентний і у формі. А головною його чеснотою було те, що на контрольних — які треба було писати російською — він інтеліґентно повертався до вікна і ввічливо дивився, чи не підкрадається там раптом підступний імперіалізм...
Читать далее

Iseseisvumise päev

Õnnitlen kõiki minu eesti sõpru!

Ma tean, et paljudele teiest see päev on mitte ainult ametlik, vaid ka sügavalt isiklik oma, sest tolle aja sündmustes te osalesite. Loomulikult, ma soovin teile edu ja tänan teid nii mugava ja ohutu keskkonna eest! Kui ma tulin Eestisse, mul polnud eesmärki eestlaseks muutuda — стать своим в доску, nagu ütleksin vene keeles. Mul ei ole seda eesmärki praegu ka. Aga mina sain hästi aru, et kõige kallim ohver, mitte kingitus, Eesti iseseisvumise puhul oleks minu püüdlus teie keelt omandada — see on raske, aga väga huvitav tegu.

Taas õnnitlen ja elagu Eesti!
Читать далее

Kuidas ma tegin analüüsi

- Minge kabinetti 8, — ütles arst hommikul, — ja andke vereproovi.

Koridoris polnud ainsastki hingelist, astusin ukse juurde ning tegin selle lahti. Minu ees istus vana medõde.

- Tere, ma tahaksin analüüsi teha.

- Tere, võtke palun istet!

Panin asjad tooli peale, naine pomises midagi oma nina alla, istusin. Siis kostis ta järsku kõva häälega: «А дверь Bы не хотите закрыть?!». Kõik oli edasi vene keeles:

- Te tervitate võõras keeles, — jätkas ta ägedalt, — aga ei saa millestki järgnevast aru! Te vist teate, et tervitades Te määrate ära, millises keeles Teiega rääkida…

- No, palun vabandage, mina lihtsalt ei kuulnud, mida Teie ütlesite. Kusjuures, tervitades Teid määrasin ma suhtluskeele, sest mul on varsti eksam…

Sel hetkel, ilmselgelt, tal midagi lülitus ümber, ta muutus rahulikuks ja alustas juttu:

- Ma saan Teiest aru, mul on vaja ka eksam uuesti sooritada. Kunagi, viis või kuus aastat tagasi, kui veel olid need vanad kategooriad, ma sain kõrgtaseme kätte. Muidugi, teen palju vigu lõppudes, aga tol ajal haiglas me panime rahad kokku, võtsime hea õpetaja ja tegelesime terve aasta jooksul eesti keelega. Eksamil mind vintsutati, kuid sinna tuli minuga meie juhataja, eestlanna, ta karjus hirmsatsi nende peale puhtas eesti keeles: «Kes mul teeb põnnidele süste?! Teate?! Mitte, mitte keegi!!!». Siis anti mulle tunnistus. Noh, keeletaseme süsteemi on muudetud. Meid kutsuti kokku ja teatati, et on vaja jälle eksamile minna… 

- Oodake, teangi, et poleks vaja… 

- Vaat, ma mõtlesin samamoodi ja ei läinud. Aga haiglasse tuldi taas, võeti nimekirjad, neil oli vist plaan, tehti siin kiirtestid ja saadeti mind eksamile… 

- Teil on küllap raske?

- Teate, inimesed on erinevad. Mu mees, ta õpib keeli õhust, ta tuli noore lektorina siia ning teisel loengul ütles tudengitele «Tere, kuidas kusi käib?», kõik kukkusid naerma, no mis teha, õppis ära, filoloog… Aga mina… ma olin sõjahospitali tüdruk… 

- Ahh soo, te pidite tihti kolima?

- Ei, see tähendab, et meil oli väike suletud ring, ühtegi võõrast, ühtegi eesti sõna. Loomulikult, ma käisin koolis, aga ümber olid kõik omad, sõjameedikud ja ohvitserid. Ei olnud keelepraktikat. Ma isegi ei teadnud, kuidas tervitada. Hiljem, ma tulin sõbranna juurde, ta töötas sotsiaalteenistustes ning palusin teda: «Võta mind poole kohaga kuhugi eestlaste juurde, kus ei räägita vene keelt ning kaastundest ei minda vene keelele üle». Jumal, minu neli mutti! Iga kord, enne kui helistasin neile, ma kordasin paberilt lauseid: «Tere, mina olen teie hoidja». Nii et samm-sammult nendega hakkasingi rääkima. 

Rääkides kõike seda, medõde tegutses automaatselt nõela, katseklaasi, vati ja piiritusega.

- Noh, kõik, tehtud.

- Tänan. Soovin Teile edu! Olen kindel, Teil saab kõik korda!
Читать далее

Дві залізячки

У п’ятницю, 23-го, буде в Україні день прапора. Кирило Долімбаєв запустив у Маріуполі флешмоб #MyFlagMyPride, який вже перетнув кордони України і переможно крокує світом. Я не став спеціально фотографуватись, бо для мене кожний четвер є таким днем і святкуємо ми його koos Tarmo, Ants, Mari-Ann ja Liidiaga навпроти російського посольства.

Але згадав я інше. У діда в Жданові дома не просто був прапор (червоний, звичайно — інше було неможливе), а був він справжній — великий і на держакові. Це вивішувалось на домі по радянських святах і для цього до стіни було прибито спеціальну залізячку. Дід не був комуністом. Він був підпільщиком за німецької окупації. Так і жили. На його могилі досі стоїть червона зірка замість хреста.

Куди той прапор щез — не пам’ятаю. Залізячка стирчала ще довго, поки я дім не відремонтував. Але тепер от думаю, що треба мені тих залізячок дві: на жовто-блакитний та на синьо-чорно-білий. Хай сусіди базікають

Читать далее

Батілл

Він був популярний у XVIII–XIX столітті. Його обожнювали і сучасники, бо вмів він догодити і цареві, і граматикові, і посполитому. Він воював, був вигнанцем, але прожив довге життя і помер там, де народився. Його іменем названо малу планету. Він — «поет веселого кохання» Анакреон.

Гуляючи музеєм, я натрапив на стару датську картину «Ґрецький поет Анакреон і Батілл». Старий дядько грає на лірі, біля нього лежить зовсім без одягу зовсім молоденький хлопчик. — Ну і шо? Може просто жарко, а ото всьо ваша збочена уява нарисувала… — Диявол в деталях. Дивіться: там далі зміючка і яблуко, нічо не нагадує? Звісно, біблейський сюжет не був радше відомий ґрецькому поетові, але він точно був відомий тим, для кого ця картина писалась. Легкий натяк. Звісно, глядачі також зі своїми ґувернантками чи в ґімназіях вивчали напам’ять вірші Анакреонта, де бігають, стрибають, пьють вино та кохаються з поетом хлопці та дівчата, де він шкодує на свою старість…

Але хто такий Батілл? Відомо двох хлопців з таким іменем: Батілл самоський та Батілл александрійський. Перший власне був з Анакреонтом, другий був актором, якого згадує Горацій як коханця римлянина Мецената. І ще був анґлієць Обрі Бьордслі, який якось написав: «Французька поліція має серйозні сумніви стосовно моєї статі… але всі охочі можуть прийти та переконатись у цьому самі». Подивіться його «Батілла». Бьордслі помер у 25, але перед тим встиг створити еротичні ілюстрації до книг свого друга Оскара Вайльда, а також на біблійні та античні сюжети.

Так в одному імені і перетнулись долі двох митців, які були поетами веселого кохання
Читать далее

Elu ja surma küsimus

Mõnikord ajalehte lugedes ma mõtlen, et mõned inimesed — väljendun viisakalt — on kummalised. Vaat tänagi, ühes reportaažis räägiti kahest üliõpilasest Venemaalt, kes olid Narva kolledžisse õppima asunud.

Sel ajal Narva tuli ka Eesti president Kersti Kaljulajd. Nähes teda, need noored hakkasid hirmsasti nutma: «Tahaksime presidendiga kohtuda, meil on üks ülioluline küsimus…». Muidugi, proua president tuli nende juurde, aga mis küsimuse nad esitasidki? — Trummid mürtsuvad: «Millest alustada eesti keele õppimist?» — Tõesti elu ja surma küsimus! On hoopis presidendi kompetentsuses!

Читать далее

Uuesti Rakveres

Sõber kutsus mind tema kontserdile Rakvere Kolmainu kirikusse. «Miks mitte?», mõtlesin, «juba ammu ma pole vokaalset barokkrepertuaari kuulanud!». Poolteist tundi Tallinnast ja olen kohal. Samm-sammult linn muutub paremaks — põlenud puust maja Pikal tänaval ning ise Pikk tänav renoveeritakse, hotellide, spaade ja kohvikute number suureneb, aga linn tundub mulle iga kord üha väiksemana. Ei ole muutunud ainult ordulinnus ja kirik.

Kell üksteist avasid kesklinna kohvikud oma uksed, ma jõin oma kaputšiinot ja ruttumatul sammul läksin kirikusse. See kogudus on ilmselgelt vaene — seintelt variseb krohvi. Linn oli tühi, kaupluse ees istusid kaks vana meest ja üks nende eakaaslanna, laupäeva hommikul nad olid juba purjus… Kiriku lähedal nägin ma teda, kes kutsus mind sinna: ta jutustas midagi turistidele ja see üllatas mind, sest kümne minuti pärast ta peab kirikus laulma. Hmm, kas tööd on nii vähe, et hea laulja tegeleb veel ekskursioonidega?

Aga OK, ma võtsin kirikus istet, kontserdikülastajad istusid ka, organist ja laulja läksid trepist üles ning muusika hakkas kõlama. Mida öelda? Kõik see meenutas mulle kodust kontserti aadliku mõisas — esitajad andsid endast parima, nad püüdsid kõigest hingest. Selles kontekstis ja nende vanemate jaoks, kes tulid siia, see oli väga hea kontsert — nad võtsid kaasas lilled ja mõnusad kingitused muusikutele, nad olid uhked, et nende koguduses on sellised artistid, keda nad kallistasid ja tänasid… Aga mina otsustasin korraks unustada, et kusagil on olemas YouTube ja maailma staarid, ning plaksutasin koos kõigiga olles tänulik sõbrale, kes mulle niisuguse toreda hommikupooliku kinkis.
Читать далее

Lihtne belgia fotograaf

Tänapäeval on elu fantastiline! On nii palju kättesaadavaid võimalusi, millest ei osanudki varem unistada! Näiteks, kooliõpilasena Mariupolis ma jahtisin heliplaate, tudengina Donetskis ma hirmsasti kurvastasin, kui lasin orelikontserti läbi… Ma isegi suutsin välja kannatada, kui organist mängis halvasti, mis teha, see juhtub, järgmine kontsert tuleb kuu või poole aasta pärast! Ükskõik käik kinno või filharmooniasse oli meeldejääv, sest see toimus harva.

Nüüd meil on Youtube — ei ole veel vaja plaate koguda, faile muusikaga ja filmidega alla laadida — kõik on saadaval. Kuula ja vaata, mida tahad. Täna ma võin tutvuda kõigi Bachi teostega erinevates interpretatsioonides, peeaegu igasugustel pillidel. Ma saan aru, et mul pole vaja N. kirikusse minna, kui mulle ei meeldi, kuidas seal mängitakse — parem koju jääda, et kuulata parimat mängijat.

Aga progressil on veel üks kulg. Vanasti klaver oli rikkus, orel maksis üleüldse arutut varandust ja mängida sellel suutsid ainult valitud. Nüüd hea klaver ja suur orel ka maksab palju, aga kes tahab, ikkagi saab neid osta, harjutada ja oma mänguoskust tutvustada. Muideks N. kirikust… ühel õhtul ma seisin seal kuulates hästi tuttavat fuugat ja meenutades ühte salvestust Youtube'is mõtlesin: see on just niisugune juhtum, kui lihtne belgia fotograaf esitab lugu paremini professionaalsest kirikuorganistist.

https://www.youtube.com/channel/UCRLsW2GWGU3VywbJNcGezlQ

Читать далее

Tühisuste tühisus

«Rahvapõlv läheb ja rahvapõlv tuleb, aga maa püsib igavesti» (Koguja, 1 : 4)

Armastan muuseumeid väga, eriti kõike neid vanu kive, keraamilisi kilde ja luid — nad räägivad minuga. Mõnikord ma kardan, kardan seda tohutut aega, mis silma ette ilmub: mulle tundub, et ma seisan järsu kalju serval, ees on lõputu ookean ja tugev tuul puhub näkku mind märkamata.

Mis on meie mälu, meie ajalugu ja tsivilisatsioon? Me õpime keelt, milles räägitakse viimased 50 aastat. Puškin (venekeelsete kõnelejate jaoks) tundub olevat veel ilus, aga juba natuke arusaamatu (kolm sajandit on möödunud. Lomonossovit ja Trediakovskit (400 aastat tagasi) on väga raske lugeda. Igori sõjaretke loost (900) pole peaaegu võimalik aru saada ilma ettevalmistuseta. Homerose kangelased (3000 aastat tagasi) elavad meie mälus, aga ainult tõlgete kaudu. Mis oli enne? Ainult vanad kivid, kildid ja luud — 5 tuhat aastat tagasi tekkisid slaavlaaste hõimud, 7 tuhat aastat tagasi käisid kiviaja inimesed Musta ja Aasovi mere ääres, 14 aastatuhandel olid esimesed ürghõimud Ameerikasse jõudnud…

Ääretud kaugused, mõõtmatu aeg ja väike inimene lõputu ookeani ääres, kus «päike tõuseb ja päike loojub ning kõik kordub taas...»
Читать далее

Naiivsus

Täna FB rühma «Ukrainlased Eestis» ilmus teade (tõlgitud eesti keelde): «Firma Ukrainas pakub tööd nendele, kes valdab eesti keelt vähemalt keskmisel tasemel. Teie töökohustused on aktsepteerida ostu-müügi tehinguid meie internetipoes ja suhelda potentsiaalsete eestikeelsete ostajatega. Tööpäev kestab 8 tundi. Pakume head palka — 300 eurot kuus».

Mis asja?! — mõtlesime — See on nali?! 300 eurot kuus ja 8 tunni eest päevas?! Kojamees ilma eesti keele oskuseta saab rohkem! Kuna firma on Ukrainas, see tähendab, et maksud siin peab maksma ise töötaja! Muidugi selle HR teate me eemaldasime rühmast väga kiiresti, aga noh, inimesed on nii naiivsed, et isegi ei näinud, missugune on siin minimaalne ja keskmine palk kvalifitseeritud töö eest ning kuidas reguleeritakse makse!
Читать далее

Bastionikäigud

Ekskursioonil mööda Bastionikäike meile jutustati, et siin nõukogude ajal oli pommivarjend (déjà vu — kõik seadmed, loomulikult, olid samasugused nagu minu Instituudi pommivarjendis Donetskis), seejärel seal kohtusid, suhtlesid, viina jõid punkarid seitsme- ja kaheksakümnendatel aastatel.



Mul tuli kohe meelde üks sõber, kelle fotot noorena ma hästi mäletan. Siis küsisin temalt: «Sa olidki punk, või? Mäletan sind punksoenguga. Sa läbustasid seal ka?» — «Noh jah, aga seal katakombides ma ei ööbinud, mul oli oma korter ja seal ööbisid juba teised punkarid, kes varjasid end nõukogude armee eest — olid tulnud Piitrist või Moskvast»

http://punk.bumpclub.ee/bunker/ylevaade.html
Читать далее