Арія альта

«Підійшли ж трохи згодом й сказали Петрові: І ти справді з отих. Тоді він став клястись та божитись: Не знаю Цього Чоловіка! І заспівав півень хвилі тієї… І згадав Петро сказане слово Ісусове: Перше ніж заспіває півень, відречешся ти тричі від Мене. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…»

Арію зі Страстей Матвієвих «Erbarme dich», «Змилуйся» в радянські часи називали просто «Арією альта» — без деталей, можливо тому, що зраджувати найдорожче часто доводилось чи не кожному. Мистецька еліта каялась мовчки. Та це проривалось. Арсеній Тарковський використав цю музику каяття перед лицем невідворотнього двічі — у Сталкері, як насмішкуватий глум, та вже цілком щиро у Жертвоприношенні. Чи будуть каятись автори «Коллективного обращения к российской общественности деятелей культуры России в поддержку позиции Президента по Украине и Крыму»? — може хіба як Петро, тихенько, вийшовши звідти, щоби ніхто не побачив.

Але прикладати Баха тільки до Москви є ділом негідним. Ототожнити себе з тим, хто був попереджений, тим не менше вчинив і тоді картав себе, може кожний. Каятись навіть за те, що не відворотив невідворотне: сумління, як писав Оріген, є примусовим нахилом до добра