Hülged Eestis

Mina ei ole suur looduskaamerate fänn, see tundub mulle igav. Mul on vaja mitte vaatlust, vaid aktsiooni — mida intensiivsemalt, seda parem. Seetõttu praktiliselt mitte kunagi ei kasuta mina neid võimalusi, mis annavad Eesti looduskaamerad. Kui tahaksin looduses olla, läheksin ma sinna ise.

Aga ühel hetkel hakkasin ma Vilsandi rahvuspargi kaamerat vaatama. See kaamera paigaldati mere äärde, kus asub hüljeste lesila. Alguses mõtlesin ma, et rannas on ainult suured kivid ja linnud kivide peal. Aga aja jooksul üks must kivi hakkas liikuma, tema tagant roomas välja veel valge ning ma taipasin kohe, et need on mitte kivid, vaid hülged.

Kas see oli huvitav? On küll, sest ma arvasin, et hülged elavad kusagil põhjapool, mitte Eestis.
Читать далее

Amandus Heinrich Adamson

Hiljuti kirjutasin ma Ukraina Vikipeedia jaoks artikli Krimmi eestlastest — teemast, mida vene okupatsioonivõimud tihti kasutavad, proovides Eestit mõjutada (https://uk.wikipedia.org/wiki/Кримські_естонці). Ma olen väga üllatunud, kui teadsin, et tuntud Uputatud laevade monumendi Sevastopolis lõi ka eestlane, Amandus Heinrich Adamson. Ta lõi ka Krimmis vähemalt kaks skulptuuri — Russalka ning Tüdruk Arsõ ja Ali-Baba (mõlemad on Mishhoris).

Amandus Adamson (tema eesnimi ladina keeles tähendab «armastatav») sündis 1855. a. Pakri poolsaarel. Vaatamata sellele, et tema ema jäi üksinda kolme lapsega ja seetõttu pere jäi vaeseks, Amandus suutis omandada mitte ainult üldhariduse, vaid ka Peterburi Kunstide Akadeemiasse sisse astuda. Adamsoni talenti ning intensiivse loomingu märgati, temale anti tellimused nii keiserlikult Venemaalt, kui ka väljasmaadelt. Tema teoste enamus asub Eestis.

Amandus Heinrich Adamson suri 1929. a. Paldiskis. 2005. aastal kinkis Adamsoni tütar Maria Maddalena Carlsson suveateljee maja Eesti riigile ning sellest sai Amandus Adamsoni Ateljeemuuseum.

Читать далее

FI

Почався мій перший курс фінської мови (на базі естонської, викл. Margit Kuusk, авторка підручника «Suomi Selväksi») — теоретично, після його закінчення буде щось між A1 та A2. Тому створюю новий ярлик «FI» для постів фінською.

Algas mu esimene soome keele veebikursus (eesti keele baasil, õpetaja on Margit Kuusk) — teoreetiliselt, kui ma lõpetan selle ära, omandan keele tasemel A1 ja A2 vahel. Seejärel loon siin erimärgi «FI» soomekeelsete postide jaoks.

Hei! Olen Maks. Olen neljäkymmentäviisivuotias ukrainalainen, olen kotoisin Mariupolista, mutta asun Virossa. Harrastan kieliä ja musiikkia. Puhun hyvin ukrainaa ja venäjää, melko hyvin puolaa, viroa ja englantia. Minulla ei ole veljiä eikä siskoja. Olen töissä — tutkija yhdessä kansainväilisessä voittoa tavoittelemattomassa yhdistyksessä.
Читать далее

Юган з Мальцвета

Від моєї квартири до центра Таллінна 15-20 хвилин пішки, хвилин 10 до Ласнамяе, де цілодобовий супермаркет. А от майже вчора, 1861 року, це був забутий богом кут, і не село, і не місто. Саме тут, в сотні метрів від моєї квартири, в корчмі Торупіллі торгував тим, що бог пошле, Юган Лейнберґ. Був він, зараз би ми сказали, ФОПом, дрібним підприємцем, чия освіта навіть не дотягувала до ПТУ, і чия кар’єра до дня Д і часу Ч пройшла від мельника і перекупщика крадених кони до власника будинку і такого-сякого бізнесу.

Що ж сталось? — Він захворів. У той час якась дурна для нас простуда, яку лікуй-не лікуй, а тиждень на лікарняному, могла бути фатальною. Власне, Юганові майже пощастило — йому лише відібрало ноги. Лежачи і марячи, побачив він видіння (психіатрії тоді теж не було) та дав обітницю кинути бізнес і проповідувати слово боже. Одужав. Продав свої доми і справу. Ходив і говорив. Довкола нього збирались люди, слухали про землю обітовану і страшний суд. Змолоду, коли він працював на хуторі Мальцвет, його стали звати Юганом з Мальцвета. Ну а як став проповідувати, то назвався Пророком Мальцветом. Так і ввійшов в історію Естонії та України.

Селяне, повіривши Пророкові, збирались на Ласнамяе, бунтували, чекали на Білий корабель, який буцімто мусить доправити їх у рай на землі — в Крим. Поліції таке звісно не подобалось і вона отий несанкціонований мітинґ розігнала. Не дочекавшись Білого корабля, вони пішли.

А тепер уявіть собі відстань від Таллінна до Севастополя — без літаків, автобусів та поїздів. Ноги, коні, підводи…

Шлях був тяжкий, але земля обітована була ще гіршою — безводною, спекотною, спустошеною Кримською війною. Естонці в Криму вижили, деякі он і зараз з окупаційною владою гарненько домовляються. А пророк Юган з Мальцвета втратив віру і згодом повернувся. Помер в Пайде, там і похований. Могила зберіглась. Sic transit gloria mundi



Читать далее

Погибоша яко обри

Занурився я в історію кримських естонців — так, були і такі. Після поразки у Кримській війні царський уряд дозволив переселення з Естонії в Крим. Приїхало десь три тисячі. Їхали хуторами — на соняшну землю. 1926 року в Криму було 9 естонських сіл. Відразу організували школу, хор і оркестр. Зажили.



Але природа бере своє — мова забувалась, естонці поступово розчинялись (здебільшого, у росіянах): якщо 1926 року з понад двох тисяч естонців естонською говорили 90%, то 1989 року із тих 900, що називали себе естонцями, тільки третина (та й вони у віці за 50) могла щось сказати естонською. 2002 року Естонія прислала в Крим першу вчительку естонської мови і культури — в селі Олександрівка вона викладала не тільки дітям, але й дорослим із Симферополя. А потім знову прийшла Кримська війна…

Станом на зараз можна сказати, що від школи, оркестру і хору залишився тільки порожній клас та жінка з українським прізвищем, яка побирається в держдумі РФ від імені тих, яких вже нема, докоряючи Естонії тим, що вона не визнає анексію Криму. Приїзжає вона і в Естонію (через РФ) — по гроші, виступає на радіо, старанно уникаючи теми, чий Крим...
Що залишилось в Криму? Пам’ятник затопленим кораблям у Севастополі, меморіальна табличка на пошті села Раннакюля (Берегове) та школа без учнів. В Естонії про Крим пам’ятають — фільм «Кримська вчителька», старий роман «Prohvet Maltsvet», новий роман «Кримський в'язень» (в тому числі, про нинішню окупацію), неприємні, гіркі дискусії в пресі… — своїх не кидають, але чи то свої?

Ихъ же нѣсть ни племяни, ни наслѣдника
Читать далее

Ільмар Томуск

Був на зустрічі з леґендарно-міфічним Ільмаром Томуском. Для тих, хто не чув цих леґенд про «видатного русофоба сучасності», директора Мовної інспекції, яка полює на нещасних російських нянечок в дитячих садках та розстрілює на місці — біля каси — бідних продавчинь в супермаркетах за помилки у відмінках, а також дитячого письменника, який змалечку виховує з естонських діток нацистів, — зазирніть у Вікіпедію (https://uk.wikipedia.org/wiki/Ільмар_Томуск).

Так от, пан Ільмар насправді надвичайно розумний, вихований, відкритий та з фантастично живою уявою і гарним почуттям гумору дядька. Розповідав про службу в радянській армії (з фотками), про своє вчителювання, описував, звідки взялись сюжети його книг, багато жартував і легко відповідав на мої провокативні питання. Одне з них таке: ви написали книжку «Всі мами хороші», плануєте написати аналогічну про пап («Всі папи роблять млинці»), чи дійсно ВСІ мами добрі? От уявіть, що в дитини дві мами чи два папи — як ви вважаєте, це добре чи ні?

Для розуміння контексту: Ільмар Томуск — високопосадовець, активний християнин у своїй церкві, щасливо одружений… І нічо, не злякався, не став казати, що в Біблії щось там написано і взагалі рано і менталітет в нас не готовий… Ні, він спокійно міркував уголос, що хоч питання складне, але не через те, що дві мами чи дві папи, а тому, що кожен випадок у кожній сім’ї унікальний і, звісно, дитині краще жити з рідною мамою чи рідним батьком, навіть якщо у неї є «подруга», а у нього — «друг», ніж у дитинці чи з невідомими чужими людьми. І взагалі — веселка то знак божого заповіту.

Ну і автограф дав — на знак заповіту

Читать далее

Живі мерці

Сьогодні, в день пам’яті Небесної сотні ми мітингували — як завжди по четвергах вже шостий рік перед посольством Мордору. Так співпало.



Але було ще одне співпадіння: саме в цей день і час посольство влаштувало прийом для вже старих окупантів, на честь 23 лютого. І вони, хто на милицях, хто на каталках, хто тримаючись за стіночку, начепивши на груди свої залізячки і натягнувши зелені з лампасами штани, які вже ледь не спадають з висохлих сідниць, зповзалися мов живі мерці.

Звісно, сил зачепити нас у них давно нема, вони збились отарою перед кормушкою і тільки з осудом зиркали на нас, тих, які тримали жовто-блакитні, червоно-чорні та синьо-чорно-білі прапори… Деякі, помолодше, підійшовши до нас, казали, що скоро добрий цар прийде і будуть естонці як раніше в Російській імперії жити, їсти та пити досхочу — така собі проповідь града божого нерозумним тубільцям.

Hoia Jumal Eestit — рашизм не пройде!

Читать далее

Kogu südamest

«Коли в серпні 1941-го йшли бої за Таллінн, батьки були в бомбосховищі. Папа казав, що як настала тиша, то видрався він нагору та визирнув назовні крізь віконце на даху — серце стукало, чия влада тепер? І перше, що побачив, — естонський прапор, який майорів був на Довгому Германі. Це було так несподівано, на душі стало так радісно і легко, що я досі живу з цими папиними спогадами»



Читаючи цей абзац у книзі Mari-Ann Kelam*, я не міг втриматись від сліз, бо навіть зараз — п’ять років по визволенню Маріуполя — проїзжаючи повз Гіпромез я поглядом вишукую прапор на його даху.

* Kelam M.-A. Kogu südamest. — Tallinn : Kirjastus SE&JS, 2002. — 360 p.

Читать далее

Müstiline kalmistu

Iga kord, kui ma tulen koju Eestist, ma käin vanal kalmistul, kus puhkavad mu vanavanemad ning ema. Mõnikord see juhtub kevadel, enne või pärast Ülestõusmispühi, mõnikord talvel. Nüüd ma jutustan kahest hetkest, mis tundusid mulle tõesti ekstraordinaarsed ja seetõttu jäid meelde.

Esimene sündmus juhtus 2014. kuumal sügisel. Juba algas Vene-Ukraina sõda, iga päev uudistes me lugesime uutest hukkunutest, kõik tundus olevat sürrealistlik. Igatahes tulin ma nagu alati vavavanemate hauade juurde, koristasin need ära ja lõpus, enne kalmistult lahkumist, seisin ma mõlemate hauade vahel, panin vasaku käe vanaema hauakivi peale, parema — vanaisa omale, hingasin sisse ning ütlesin: «Noh, kallid, mis teha, nüüd pean ära minema… Ei tea, mis tuleb… Varsti sõidan… Andke mulle märku…» Loomulikult, ma ei arvanud, et midagi juhtub, aga sel hetkel vanaisa raudsest mälestusmärgist kostis löök, justkui keegi lõi haamriga. Muidugi ma ehmusin koledasti ning jooksin ära. Järgmisel hommikul ma astusin vagunisse, et ööpäeva pärast jõuda sinna, kuhu Donetskist evakueeriti meie instituut. Lvivis 2015. jaanuaris ma kuulsin, et Mariupolit rünnati rakettidega… 

Teine sündmus juhtus hiljuti, kui ma olin Mariupolis puhkusel. Õues püsis kummaliselt soe jaanuari ilm, kuid nagu alati tuuline. Päeval enne ärasõitu läksin ma surnuaeda, et taas hüvasti jätta oma esivanematega. «Sa leiad hauad kergesti üles, — ütles sõber telefonitsi, — sest pole lund». Tol hetkel ma ei pööranud erilist tähelepanu, et kõik tema ennustused, tavaliselt, tähendavad vastupidist — see ei olnud võimalik, mu jalad ise viisid mind kohale, nad teadsid, kuhu minna! Aga kalmistul, esimest korda mu elus, ma ei leidnud ühtegi kolmest hauast. Kolm korda ma sisenesin surnuaeda ja tulin välja, kõik hauad minu ümber olid  mulle tuttavad, aga mitte vanaema, vanaisa ja ema oma. Näis, nagu neid polnud üldse olnudki siin! See oli kummaline, aga ma ei ehmunud. Vastupidi, mulle tundus, et mind lasti lahti sellest kohustusest ning kerge südamega ma asusin teele koju — Tallinna. Muidugi, aprillis, kui olen jälle Mariupolis, ma kontrollin, kas tõesti nad läksid ära või see oli ainult sümboolne saatuse märk… 
Читать далее

Мещанское счастье

«Начните с подвала. Ну или с третьего этажа. Впрочем, как хотите», — бабушка на кассе Городского музея Таллинна была так рада видеть посетителя, что если б не касса, провела бы сама экскурсию.

С подвала я и начал. И не прогадал. Если в других музеях нужно долго ходить, прежде чем Провидение смилостивится и пошлёт Знак, то тут радость ждала прямо с порога — посуда оловяная, медная и серебрянная: чайники, кофейники, ложки, подсвечники, молочники; керамика, фарфор и фаянс: чашечки, блюдечки, кувшинчики, тарелки, вазы, солонки, снова чайники и кофейники, супницы, сахарницы, вазочки для масла, мёда и варенья, пейзане и пейзанки… Всё такое милое, зовущее, стоит как в серванте…



Чистая буржуазная радость! Сервизы немецкие, английские, китайские, японские, французские, чешские, латышские, местные эстонские! А ещё старые книжки — взрослые, типа Математических основ натуральной философии сера Исаака Ньютона, и детские, для первоклашек Домской школы, где девочкам показывали на наглядном примере, что нужно делать с мальчиками — запрягать и гонять как лошадь!



Всю дорогу домой я улыбался шо дурное. Шесть евро и счастья полные штаны! Но самое главное — никакие туристы и дети под ногами не путаются. Тишина и покой
Читать далее

Історичний музей Естонії

Я завжди шукаю в музеях якусь родзинку, яка мене зачепить — інколи це могильний камень, який говорить зі мною давньоґрецькою, як в Одесі, інколи ім’я та речі поета, вірші якого колись вчив, як у Лодзі кімната Тувіма, інколи це якийсь горщик, який пам’ятає кохання Ахілла і Патрокла, як у Тбілісі чи Єревані…

В такі моменти чуєш, що прийшов не дарма і та вся труха і черепки раптом оживають.

У Таллінні я довго не міг знайти щось таке, аж поки не побачив серед листів, які писали Ґеорґові Отсу, оцей. Я живо уявив цього директора провінційного театра, який тим не менш мав претензії столиці. Рукописи не горять!



Читать далее

Про роботу в Естонії для українців

1) Естонія — правова держава, це означає, що нема сенсу наймати посередників: всі питання можна і треба НАПРЯМУ ставити поліції (говорять естонською, англійською та російською) та роботодавцю. При найменшій підозрі на посередництво — тікайте геть

2) Основні умови реєстрації праці тут: https://www2.politsei.ee/ru/teenused/eestis_tootamine/luhiajalise-tootamise-registreerimine/ Якщо тут чогось нема, то цього і не вимагатимуть

3) Клопотання про дозвіл на працю йде від роботодавця, який має бути зареєстрований в Естонії та не мати боргів по податках і зарплаті. Кожного роботодавця слід перевіряти тут: https://ariregister.rik.ee/index?lang=eng (пошук може бути за назвою підприємства чи за його номером). Базова інформація доступна безкоштовно, інформація поглиблена (в тому числі всі фінансові звіти підприємства) доступна за 1, 2 чи 3 евро (сплатити можна карткою)

4) Основні ресурси для пошуку праці: https://www.cv.ee/po-russki/ і https://www.cvkeskus.ee/

5) У Фейсбуці можна питати поради напр. в групі «Українці в Естонії»

6) В Таллінні є дві українські громади: Конгрес українців Естонії (вул. Laboratooriumi 22) (за цією ж адресою є і греко-католицька громада) і Асоціація українських організацій в Естонії (вул. Nafta 6). В обидвох працюють і з трудовими мігрантами. Докладніше про українців Естонії тут: https://estonia.mfa.gov.ua/ua/ukraine-ee/ukrainians-in-ee

7) Подивіться ще недавній репортаж на місцевому телебаченні: https://rus.delfi.ee/daily/estonia/video-peredacha-delfi-skolko-zarabatyvayut-i-gde-rabotayut-v-estonii-ne-vse-priezzhie-ukraincy-trudyatsya-na-strojke
Читать далее

Треники, докторская и Люцифер

Вообще говоря, я не фанат хоррора — слишком живое воображение. Но читать такое на эстонском (Hargla I. Süvahavva : teine suvi. — Tallinn : Kirjastus Varrak, 2015. — 422 lk.) было не страшно — все силы уходили на понимание, к тому же это было весело.

Сюжет закручен лихо, действие происходит одновременно тут, в мире живых, и там, откуда никто не возвращается — разве что по прихоти рассказчика. Но если там смотреть почти нечего: болото, лес, туман, то по эту сторону страсти бушуют совсем нешуточные, ведь на кону спасение мира! На уединённом хуторе Süvahavva уже много веков живёт род прорицателей и происходит всякая чертовщина. На другом же конце Эстонии, в жутком средневековом замке скрыта книга пророчеств Люцифера. Сложная комбинация одного с другим, с кровавыми, естественно, мистериями должна освободить Владыку Света из потустороннего заточения. Однако какие-то таинственные силы, науськиваемые к тому же из самого Ватикана, отчаянно сопротивляются приходу в мир Князя Греха… Всё это было бы мило, в традиционном жанре ужастиков на ночь для старшего школьного возраста, если бы не забавные детали, открывающие дверь в детские травмы советской бедности автора.



Итак, владелец замка, в котором скрыто пророчество Люцифера, безумно богатый немец Людвиг с ассистенткой модельной внешности Евой хотят освободить Владыку Света, получив от него бессмертие в награду. Немец не просто богат — он буквально сорит деньгами, не останавливаясь ни перед чем в стремлении к своей цели. Он покупает замок, мызу, дарит дорогой автомобиль, заказывает обеды с доставкой из элитного ресторана в Таллинне, пьёт вино ценой больше 500 евро, нанимает адвокатов и охранников… В общем, всё в романе кричит о его непристойно огромном состоянии, по сравнению с которым Эстония — «pisike naljakas riik» (lk. 180). Описание того, как Людвиг ест, появляется в книге с завидной регулярностью. Но что это? На фоне всех этих понтов со скоростью за 150 км/ч (какой … немец … не любит быстрой езды?) на дорогом Ягуаре, заказами обедов, восьмидесятилетними винами и теологическими диспутами с простой сельской девочкой вдруг появляется Докторская (именно так, всегда с большой буквы) колбаса!

«Arnika oli lossis […] talle oli söögisaalis serveeritud gurmeeõhtusöök, milles oli neli käiku ja mis oli spetsiaalselt ühest Tallinna restoraanist kohale toodud […] Ludwig pani kandiku lauale, sellel oli vaagen pošeeritud munadega, Doktorivorst, prosciutto-viilud, oad, kapparid, röstsai ja mitu erinevat sorti juustu» (lk. 62—65)

У богатых свои причуды и эта Докторская возникнет в книге не раз:

«Ludwig helistas oma Tartu restoraani ja tellis kohale õhtusöögi […] Kui restoraaniauto kohale tuli, lasi Ludwig õhtusöögi serveerida […] Ludwig valas veini, viilutas eelroaks Doktorivorsti ja nad hakkasid sööma» (lk. 362—363)

Колбаса-колбасой, однако самым большим писком пищевых понтов богатого немца стало утиное филе и костюм под Баха:

«Sel õhtul toimus Hundihara lossis pidulik õhtusöök […] Ludwig oli ülikonna selga pannud, Eva oli õhtukleidis, küünlad põlesid, taamal mängis stereost vaikselt Bach. Vein, mida nad jõid, oli üle kaheksakümne aasta vana, ning pardifilee ‚Salatitriibust‘ oli oivaline […] Ludwig valas veini […] Arnikal oli korraga väga piinlik, ta tõstis veinipokaali ja ütles ‚Terviseks‘. Vein oli hapu ja jälk ning maksis üle viiesaja euro» (lk. 315–317)

Когда я впервые наткнулся в тексте на «Докторскую колбасу» с доставкой на другой конец страны из столичного ресторана, я заподозрил, что автор проговаривает свои душевные травмы из бедного детства, в котором докторская на закуску и филе с картофельным пюре появлялись только по большим праздникам, когда глава семьи одевал к столу костюм, хозяйка доставала из нафталинового шкафа своё единственное вечернее платье, делала в парикмахерской пышную причёску и красила ногти. Мои подозрения подтвердили другие атрибуты того времени: мечты о свадебном путешествии на «Золотые пески» в Болгарию, треники на мужиках, которых к тому же старательно добиваются героини модельной внешности, и запорожец (всё это, как оказывается, принадлежит тоже вполне себе небедным людям):

«‚Ilmar!’ teatas Helga siis ja ajas end otsustavalt püsti. ‚Me hakkame asja pakkima!‘ — ‚Milliseid asju, musikene?‘ hoikas Ilmar üle tolmuimeja undamise […] ‚Kas meil hakkas puhkus?‘ — ‚Puhkus ja pulmareis. Kõik, aitab sellest lolli mängimisest. Me sõidame … Bulgaariasse! […] Ammu oli aeg see urgas puhtaks teha. Ja siis — Bulgaariasse, Kuldsetele Liivadele!» (lk. 354—355)

«‚Ah teie olete siis Süvahavva peremees?‘ — ‚Peremees jah,‘ kohmas Peep ja tundis äkki vastupandamatut vajadust oma dressipükse kergitada» (lk. 92)

В конце зло посрамлено, показная роскошь амбициозного любителя докторской реквизируется людьми в форме, могущество сторонника быстрой езды оказывается бессильным перед лицом (социалистической) законности, честь и доброе имя рода остались незапятнаны, а коварный Запад снова понёс сокрушительное поражение… Одним словом, всё в лучших советских традициях
Читать далее

Аналіз потреб ЧСЧ у сфері ментального здоров’я

Список скорочень

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини
ЛҐБТ — лесбійки, ґеї, бісексуальні та трансґендерні люди
СОҐІ — сексуальна орієнтація і ґендерна ідентичність
ЧСЧ — чоловіки, що мають секс з чоловіками
EMIS — Европейське інтернет-дослідження ЧСЧ

Вступ

Ментальне здоров’я є станом психолоґічного благополуччя або відсутности душевних хвороб. Ментальне здоров’я включає в себе функціонування людини на достатньому рівні емоційних та поведінкових пристосувань (https://www.who.int/mental_health/en/). У більш широкому сенсі, ментальне здоров’я — це такий стан, за якого індивід може реалізувати свій власний потенціал, долати звичайний рівень життєвих навантажень, продуктивно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти (http://www.euro.who.int/en/health-topics/noncommunicable-diseases/mental-health/data-and-resources/key-terms-and-definitions-in-mental-health#health).

Ментальне здоров’я пов’язане з трьома ґрупами факторів: індивідуальні особливості людини (в тому числі, ґенетичні та біолоґічні), фактори середовища (в тому числі, доступ до послуг, соціально-культурні установки суспільства, соціальна та економічна політика держави) і соціальні обставини (в тому числі, соціо-економічне положення домогосподарств, доступ до освіти і праці) (http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0004/404851/MNH_FactSheet_ENG.pdf).

За оцінками Всесвітньої орґанізації охорони здоров’я, ментальні, невролоґічні та пов’язані з надмірним уживанням хімічних речовин розлади складають 10% ґлобального тягаря хвороб і 30% того, який припадає на несмертельні хвороби (https://www.who.int/news-room/facts-in-pictures/detail/mental-health). Ментальне неблагополуччя включає в себе багато аспектів, зокрема таких: деменція, депресія, епілепсія, міґрень, алкоголізм та інші форми хімічних залежностей, ментальні розлади похилого віку, самогубства та ін.

Україна належить до країн з Lower-Middle Income (https://data.worldbank.org/country/ukraine), загальна ситуація ускладнюється військовими діями, окупацією частини територій, наявністю 1.4 млн внутрішньо-переміщених осіб (http://iom.org.ua/sites/default/files/migration_infosheet_a4.pdf), незавершеною реформою системи громадського здоров’я, радикалізацією суспільства (https://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2018/02/Analiz-polityky-NB-pravl-final.pdf), значними рівнями споживання алкоголю та наркотичних речовин (https://data.worldbank.org/indicator/SH.ALC.PCAP.LI?end=2016&start=2010&view=map), а також концентрованою епідемією ВІЛ (https://www.unaids.org/en/regionscountries/countries/ukraine). Попри це, в Україні активно діє та розвивається громадський сектор, зокрема в сфері ЧСЧ/ЛҐБТ.

Цей огляд має на меті показати, яка в країні є стратеґічна інформація, що стосується різних аспектів ментального здоров’я ЧСЧ/ЛҐБТ.

Результати

Короткий огляд законодавства, що стосується ЛҐБТ-спільноти

(матеріал дається за: EMIS 2017 : Результаты онлайн-опроса МСМ в Беларуси, Молдове и Украине : Региональный отчёт / А. Шестаковский, О. Ковтун, М. Касянчук, В. Муляр, О. Еремин, Ю. Йорский. — Таллинн : ЕКОМ, 2020)

Найважливішими досягненнями в області захисту ґеїв, інших ЧСЧ і транс-людей в Україні є, по-перше, наявність у законодавстві антидискримінаційних норм, а по-друге, значні покращення можливостей реалізації права на мирні збори для ЛҐБТ-спільноти та пом’ягшення рівня гомофобних і трансфобних настроїв у суспільстві.

Антидискримінаційне законодавство України, прийняте ще 2012 року, є компромісом між міжнародними вимогами та гомофобним законодавчим середовищем країни. Є закон про заборону дискримінації з відкритим переліком ознак, але без прямого включення СОҐІ. Тільки 2015 року в Кодекс законів про працю було внесено зміни з додаванням СОҐІ в перелік ознак, захищених від дискримінації. Окремо існує роз’яснення Пленуму Верховного Суду України про те, що «та інші» в антидискримінаційних законах і положеннях включає СОҐІ, однак судова практика показує, что ЛҐБТ-люди вкрай рідко звертаються до суду через низький рівень довіри до судової системи країни.

Бракує згадки СОҐІ і в переліку ознак злочинів на ґрунті ненависти в Кримінальному кодексі (закритий перелік містить тільки расизм, шовінізм і реліґійну ворожнечу). Єдина можливість кваліфікувати злочини, вчинені на ґрунті гомофобії та/або трансфобії, як такі, що мають мотиви ненависти, — це стаття 161 Кримінального кодексу, яку вкрай рідко застосовує поліція та прокуратура, посилаючись на складний механізм доведення таких справ і брак доказів у заявах потерпілих. Водночас, за повідомленнями активістів та неурядових організацій, кількість цих злочинів збільшується. З одного боку, діє мережа моніторинґових організацій, які збирають інформацію від потерпілих. З іншого боку, експерти вказують на більший рівень правого насиля.

Значний поступ за останні роки спостерігається щодо можливости реалізувати право на свободу мирних зібрань. Щорічний Марш рівности відбувається вже три роки поспіль у Києві без насилля. З іншого боку, можливість проводити аналоґічні марші в інших містах значно не покращилась, за останні кілька років зафіксовано випадки, коли місцева влада зверталась до суду з вимогою заборонити членам ЛҐБТ-спільноти проводити публічні заходи в Одесі, Львові, Чернівцях тощо. Також неурядові орґанізації повідомляють про випадки відмови поліції від надання послуг з охорони громадського порядку.

2018 року відновились спроби обмежити свободу слова для ЛҐБТ-спільноти. Так, до парламенту було подано черговий законопроект про «заборону пропаганди гомосексуалізму», через механізм петицій (як на сайті Президента України, так і на сайтах місцевих адміністрацій) регулярно з’являються вимоги «припинити в Україні пропаганду гомосексуалізму і захистити традиційні сімейні цінності».

Не вирішено також питання нерівности в сфері приватного та сімейного життя для гомосексуальних пар в Україні. Сімейний кодекс передбачає, що шлюб є союзом чоловіка і жінки. Обіцянка розробити законопроект про одностатеві партнерства, яка була дана Кабінетом Міністрів України та зафіксована в Плані дій з виконання Стратеґії в сфері прав людини в Україні, досі не виконана. 2018 року Міністерство юстиції, відповідальне за розробку цього законопроекту, неодноразово публічно заявляло, що не вбачає можливости виконати цю працю, бо мовляв «суспільство до цього не готове».

Формально нема обмежень для неурядових орґанізацій, які надають послуги ґеям, іншим ЧСЧ, транс-людям, на участь в конкурсах на отримання державного чи місцевого фінансування. Орґанізації, які працюють з ЛҐБТ-спільнотою, можуть вказувати характер своєї діяльности в статутних документах.

Наявні дані

Внутрішня гомофобія

(матеріал ґрунтується на статті: Shestakovskyi O. et al. Internal homonegativity among men having sex with men : a comparative cross-national study / O. Shestakovskyi, M. Kasianczuk, O. Trofymenko, G. Chepurko, V. Djuma, S. Howell // Sociology: theory, methods, marketing. — 2019. — № 1. — P. 145–171)

Внутрішня гомофобія — це неґативне ставлення до власної гомосексуальности. Широко поширені в суспільстві гетеросексизм і сексуальні упередження впливають на всіх, в тому числі на ЛҐБТ, а вони, в свою чергу, починають погано ставитись до одностатевих потягів і до себе, як до людини, що має таку сексуальність.

Внутрішня гомофобія є недооціненою причиною зниження якости життя ґеїв, бісексуалів, а також ЛҐБТ в цілому. Низка досліджень в США и Европі продемонстрували, що високий рівень внутрішньої гомофобії пов’язаний з низькою готовністю ЧСЧ дбати про здоров’я, отримувати соціальні послуги (зокрема ті, які пов’язані з профілактикою та лікуванням ВІЛ), об’єднуватись для захисту своїх прав, а також брати участь у діяльности ЛГБТ-орґанізацій.

Правовий клімат та суспільне прийняття гомо- та бісексуальности є значно гіршими в пострадянських країнах (зокрема, в Україні), у порівнянні із Західною Европою. Отже, можна очікувати, що в цих країнах інтерналізована гомонеґативність серед ЧСЧ буде вищою як сама по собі, так і як фактор, який зменшує ефективність проґрам громадського здоров’я.

Европейське Інтернет-опитування чоловіків, які практикують секс із чоловіками, (EMIS) включало дані про ЧСЧ України. Про деякі країни написано дескриптивні звіти, наприклад, Росія чи Естонія. Однак тільки в російському звіті наведено показник інтерналізованої гомонеґативности, а також його порівняння між містами — у Москві і Санкт-Петербурзі інтерналізована гомонеґативність значно нижча, ніж в інших містах-мільйонниках. В Естонії також виконано окреме дослідження зв’язку інтерналізованої гомонеґативности з різними показниками здоров’я ЧСЧ, але за результатами не вдалось знайти якихось відчутних зв’язків. Разом з тим, дослідження підтвердило, що більш високий рівень інтерналізованої гомонеґативности спостерігається серед бісексуальних чоловіків та тих, хто більше приховує свою орієнтацію.

В Україні та Росії виконано одиничні праці, де ставиться питання про зв’язок інтерналізованої гомонеґативности із соціалізацією, популярно розглядається сам феномен інтерналізованої гомонеґативности, адаптуються чи конструюються шкали її вимірювання. В Україні досліджувались зв’язки між інтерналізованою гомонеґативністю з показниками сексуального здоров’я та профілактики ВІЛ. Інтерналізована гомонеґативність була нижчою серед респондентів з більш високим рівнем освіти, з кращим матеріальним станом, серед тих, хто не мав досвіду перебування в місцях позбавлення волі, також тих, хто визначав себе як гомосексуалів. У дослідженні бісексуальних чоловіків гомонеґативність була позитивно пов’язана з уживанням алкоголю і більшими побоюваннями розкриття оточенню своєї сексуальної орієнтації. В Україні також оцінювався рівень інтерналізованої гомонеґативности як компонент можливих стратегій упровадження доконтактної профілактики. За винятком даних біоповедінкових досліджень в Україні, які виконувались на дуже великих вибірках, решта досліджень охоплюють незначні кількості респондентів, інколи, вони є суто якісними. Кожна зі згаданих робіт використовувала свій інструмент для вимірювання (загалом у світі їх налічується більше від тридцяти), отже результати неможливо порівнювати навіть у межах однієї країни.

2017 року Евразійська коаліція з чоловічого здоров’я (ЕКОМ) виконала найбільше на пост-радянському просторі дослідження внутрішньої гомофобії та її зв’язків з благополуччям ЧСЧ — тільки в Україні воно охопило 1365 людей. У більшості країн реґіону рівень інтерналізованої гомонеґативности був нижчим серед чоловіків, які визначали себе як ґеїв, більш відкритих щодо власних одностатевих потягів, і менш реліґійних. Неочікувані висновки включали негативні зв’язки між інтерналізованою гомонеґативністю та вищою освітою і суперечливі зв’язки з віком у деяких країнах. Поширеність інтерналізованої гомонеґативности пов’язана передусім із власною сексорієнтацією (гей, бі- тощо), і з визнанням власних одностатевих потягів.

EMIS-2017 (див. вище) було наймасштабнішим европейським дослідженням ЧСЧ в 2017–2018 роках. В Україні воно охопило 1051 ЧСЧ. Більшість опитаних приймають свою гомосексуальність: середнє значення інтерналізованої гомонеґативности менше від трьох балів із максимальних семи. Ці дані в цілому відтворюють результати дослідження ЕКОМу.

Депресія і самогубства

В рамках пілотування ефективного поведінкового втручання Mpowerment (Одеса, Львів, Чернігів, Донецьк і Маріуполь) у 2013–2015 рр. оцінено ступінь виражености симптомів клінічної депресії серед молоді у віці до 29 років за шкалою HADS (Zigmond A. S. and Snaith R. P. Hospital Anxiety and Depression Scale // Acta Psychat. Scand. — 1963. — Vol. 67. — P. 361–370). Результати свідчили, що попри наявні проблеми та властиві цій групі вікові кризи депресивні, в клінічному сенсі, прояви не є поширеними (Postnov O. et al. MSM community mobilization for HIV prevention in Ukraine: the effectiveness of Mpowerment behavioral intervention / O. Postnov, M. Kasianczuk, O. Neduzhko, T. Gerasimenko, O. Sazonova, T. Kiriazova, I. Shvab, R. Yorick // ABSTRACT BOOK : 21st International AIDS Conference (AIDS 2016), Durban, South Africa | July 18–22, 2016. — P. 499. — http://programme.aids2016.org/Abstract/Abstract/6672).

Разом з тим, дослідження, яке охопило не тільки молодь, але й більш зрілих чоловіків, EMIS-2017 (див. вище), показало (шкала PHQ-4), що депресивні та тривожні симптоми є більш поширеними серед ЧСЧ. Тою чи іншою мірою вони виражені більш, ніж у половини опитаних з України. При цьому важкі розлади можна побачити у 13% респондентів.

Поширеність суїцидальної поведінки серед ЛҐБТ не фіксується державною статистикою в Україні. Майже все, що ми знаємо з цього приводу (серед ЛҐБТ, особливо молоді в період камінауту, більш поширена суїцидальна поведінка) є результатами, отриманими поза Україною і навіть поза Східною Европою. Виняток становлять знову-таки дані EMIS-2017: за попередні два тижні тільки 73% респондентів з України жодного разу не думали про самогубство, при цьому приблизно в кожного десятого такі думки виникали майже щодня.

Вживання алкоголю та наркотиків

Дослідження вживання алкоголю та наркотичних речовин є в Україні обов’язковою частиною національних епідеміолоґічних опитувань серед ЧСЧ.

Так, за даними національного біоповедінкового дослідження 2009 р. (Андрєєва Т. І., Большов Є. C., Касянчук М. Г., Трофименко О. В., Шеремет С. П. Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління: Аналітичний звіт за результатами зв'язаного дослідження 2009 року. — Київ : МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2011. — 88 с.) 85% вживають алкоголь, серед яких 8% вживали його щодня, а 48% — один чи кілька разів на тиждень. Схожі дані демонструє і біоповедінкове дослідження ЧСЧ м. Миколаєва 2011 р. (Kasyanchuk M., Saliuk T., Trofymenko O. Analytical Report on Results of the Project «The RDS-based comprehensive study of the MSM population group in the city of Mykolayiv» / Centre of Social Expertises, Nikolayev Association for Gays, Lesbians and Bisexuals «LiGA». — Кyiv, 2011. — 48 p.): 78% вживають алкоголь, а серед них протягом останнього місяця 7% пили його щодня і 54% один чи кілька разів на тиждень. За даними національного дослідження 2013 р. (Большов Є. С., Касянчук М. Г., Трофименко Л. В. Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління: аналітичний звіт за результатами біоповедінкового дослідження 2013 року. — Київ : МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2014. — 112 с.) 83% вживали алкоголь, серед яких 48% вживали його протягом останнього місяця щодня або кілька разів на тиждень, при цьому 37% вживають міцний алкоголь. Факторами, пов’язаними з уживанням міцних спиртних напоїв, є вікова ґрупа 25+, наявність досвіду гетеросексуального шлюбу, ідентифікація себе як бі- чи гетеросексуала, нижча освіта та гірший матеріальний стан.

Европейське інтернет-опитування ЧСЧ 2010 року (EMIS-2010) показало, що тiльки 18% опитаних стурбованi тим, скiльки вони вживають алкоголю i 1% — тим, що вони вживають наркотики з метою розслабитися. У рамках EMIS-2017 ознаки алкогольної залежности оцінювались за шкалою CAGE4 — визначення залежности за попередні 12 місяців. Поширеність алкогольної залежности серед ЧСЧ досить висока — приблизно третина опитаних в Україні.

Стосовно ін’єкційних наркотиків всі виконані в Україні дослідження показують, що мають такий досвід буквально одиниці. Так, за даними національного біоповедінкового дослідження 2013 р. серед 8100 опитаних тільки 0.5% вживали ін’єкційні наркотики протягом останнього року перед опитуванням. Аналоґічні дані дало біоповедінкове дослідження ЧСЧ м. Миколаєва 2011 р. — 0.3%.

Відносно наркотиків неін’єкційних відомо, що воно значно більш поширене. Так, за даними національного біоповедінкового дослідження 2013 р. 12% ЧСЧ мали принаймні один випадок вживання протягом минулого року і ще 7% — раніше. За даними EMIS-2010 меншiсть (3%) ЧСЧ нiколи не вживали алкоголь, 25% — нiколи не курили, 79% — нiколи не вживали поперси, 88% — нiколи не вживали сексуальнi стимулятори i 89% — нiколи не вживали седативнi препарати або транквiлiзатори. Три чвертi опитаних також стверджують, що нiколи не приймали iншi рекреацiйнi, або незаконнi наркотики. Найбiльш популярним був i залишається марихуана. З часом змінюється вживання кокаїну: 5 рокiв назад його вживали 13%, впродовж останнього року — тiльки 5%; вживаннi екстазi: 5 рокiв назад його вживали 15%, впродовж останнього року — 9% i ЛСД: 5 рокiв назад його вживали 7%, впродовж останнього року — 3%.

Відсутні дані

Попри те, що дані, які стосуються ментального здоров’я ЧСЧ, в Україні є і оновлюються, існує кілька областей, де інформації нема або вона дуже фраґментарна.

- даних багато про цис-чоловіків, майже нема про цис-жінок і транс-персон;

- попри військові дії, які тривають в Україні, нема даних про здоров’я ЛҐБТ у війську (зокрема, в аспекті розладів пост-травматичного спектру) та людей, що постраждали внаслідок військових дій (зокрема тих, які залишились на окупованих територіях);

- попри значні обсяги міґрації (як внутрішньої, так і сезонної зовнішньої), нема даних про ЛҐБТ серед переміщених осіб;

- дані про самогубства дуже обмежені, невідомий зв’язок з гомофобією;більшість наявної інформації стосується молоді та чоловіків репродуктивного віку, тоді як 

- відомостей про людей третього віку майже нема;нема систематичних досліджень національного рівня стану ментального здоров’я;нема відомостей про спеціалізовані сервіси для покращення ментального здоров’я ЛҐБТ.

Висновки

Наявні, хоч і неповні дані показують, що в області ментального здоров’я ЧСЧ існують декілька серйозних проблем (про проблеми жінок і транс-персон даних, на жаль, нема): зумовлена гомофобним суспільством неприйняття себе (внутрішня гомофобія), наявність відчутної частки осіб, які страждають на депресію та повідомляють про суїцидальні наміри, поширеність уживання алкоголю і неін’єкціних наркотиків.

Зважаючи на дані наукової літератури, що стосується інших країн, можна стверджувати, що суттєвими ризиками для ментального здоров’я є також соціально-економічна нестабільність країни та досвід участі у бойових діях чи пов’язаний з ними статус внутрішньо-переміщеної особи.

Разом з тим, в Україні досі не є поширеними проґрами, спрямовані на покращення стану ментального благополуччя. Єдиною послугою, яка систематично надається у ВІЛ-сервісних проектах, є консультація психолоґа.

Читать далее

Телемарафон

13.01.2020 Литва — вже вчетверте — збирала гроші для України. Це був телемарафон, що демонструвався одночасно і на литовському Національному телебаченні, і на українському П’ятому каналі. Я дивився і мені було пекуче соромно:

1) з литовського боку в студії — Президент, міністри, керівники державних аґенцій; з українського — один нещасний замміністра, про існування якого дізнаєшся тільки тут;

2) з литовського боку ведучі і гості (в тому числі, Президент) говорять литовською, але іноді і українською; з українського ведучий навіть не зміг вивчити «Ačiū!» (про замміністра мовчу);

3) в литовській студії — співаки, музиканти, хори, купа людей (в тому числі з українськими прапорами); в українській — ведучий і ще п’яток (так би мовити, дешево і сердито);

4) в литовській студії щодесять хвилин оголошували, скільки вже зібрано десятків тисяч евро; в українській теж щось збирали на ПриватБанк, але не казали, чи хоч щось туди капало;

Маленька Литва помагає Україні, яка у 8 раз більша. Чи помічає це Україна?
Читать далее

Eesti mehed

Loen Indrek HARGLA juba kolmandat raamatut [1–3] ja kõigis näen samasugust mudelit: väga tagasihoidlik mees ning seksuaalselt vaba ja väga initsiatiivne naine, kes võtab meest kätte, ahvatleb teda… Kas see on Indreku oma püsifantaasia või eesti mehed on tõesti nii passiivsed?

Ühest küljest, eesti keele õpiku [4] ühes lõikuses ka räägitakse, et eesti noored mehed on liiga tagasihoidlikud tüdrukute vaatenurgast. Meil on vaevalt kolm tsitaati Hargla teostest (üks neist on allpool). Meil on ka väga huvitav fakt: Eesti on ainus post-nõukogude riik, kus LGBT-liikumises domineerivad LB-naised, aga mehed ei suutnud stabiilse ja eduka organisatsiooni luua.

Teisest küljest, mina ei tunne paljusid eesti autoreid, seetõttu ma võin eksida oma järeldustes, mis baseeruvad ainult ühe autori materiaali peal. Seejärel ma arvan, et see oleks hea uuringu küsimus ühe bakalauruse töö jäoks.

Nüüd tsitaat:

«Paistab, et me oleme selle looga väga lähedalt kokku köidetud. Ja ma usun sind ja usaldan sind,» ütles siis Eva. Ludwig tundis Eva jala kerget puudust enda vastas. Ta kangestus (…) «Meie kaks, koos. Seda teed on võimatu käia, kui me ei usalda teineteist jäägitult, lõpmatuseni. Kui me ei tunne teineteist… lõpmatuseni» (…) «Ja sa ei ole iialgi tundnud naisterahvast, komeedipoiss?» «Ei, Eva. Romantiline suhe halvab kaine mõtlemise…» Ludwig ei jõudnud lõpetada, sest Eva võttis ta pea oma käte vahele ja suudles Ludwigit suule [1]


Kasutatud raamatud

1. Hargla I. Süvahavva : teine suvi. — Tallinn : Varrak, 2015. — 422 lk.

2. Hargla I. Apteeker Melchior ja Oleviste mõistetus. — Tallinn : Varrak, 2010. — 311 lk.

3. Hargla I. Apteeker Melchior ja Tallinna kroonika. — Tallinn : Varrak, 2014. — 470 lk.

4. Kitsnik M. Praktiline eesti keel teise keelena : B2, C1. — Tallinn : Künnimees, 2013. — 104 lk.

PS: kui te olete märganud vigad mu eesti keeles, palun andke teada kommentaarides


Читать далее

Українці в Естонії — нові жителі

Українців у Естонії стає дедалі більше. Причому це не відтворення старої, ще радянської діяспори (вона майже повністю зросійщена і навіть не дуже пам’ятає свої коріння), це — власне нові, прибулі буквально протягом останніх п’яти років, люди (так, за даними естонського реґістру народонаселення, зараз в країні живе понад 10 тис. громадян України, що на 6.4% більше, ніж минулого року: https://www.err.ee/1021965/eestis-elavate-ukraina-kodanike-arv-kerkis-ule-10-000-piiri). В Естонії з цього приводу йдуть дискусії — чи це загроза чи благо. І от журналіст російськомовної естонської телекомпанії ETV+ Олександр ХОБОТОВ, який має родичів в Україні, зняв чотирьохсерійний документальний фільм.

1 серія, Київ: https://etvpluss.err.ee/1008348/ukraincy-v-jestonii-novye-zhiteli

2 серія, Львів: https://etvpluss.err.ee/1011012/ukraincy-v-jestonii-novye-zhiteli

3 серія, Дніпро: https://etvpluss.err.ee/1013570/ukraincy-v-jestonii-novye-zhiteli

4 серія, Харків: https://etvpluss.err.ee/1016038/ukraincy-v-jestonii-novye-zhiteli

Основна ідея всього фільму — показати дуже різних людей, дати їм слово. Частина з них мешкає в Україні, частина переїхала в Естонію, а хтось вже повернувся після Естонії додому. З тих, що в Естонії, деякі інтеґрувались, деякі навіть не приховують того, що естонська їм не потрібна. Ті, які живуть в Україні, разом з кадрами звичайного життя показують естонцям, а точніше місцевим росіянам Україну як є — з войною, поганою еколоґією, старою інфраструктурою, але разом з тим таку, де люди живуть і навіть не думають кудись їхати.

Хоч фільм, на мій смак, міг би бути менш калейдоскопічним, більш цілісним, але навіть у такому вигляді він є цінним джерелом знань естоноземельців про цю екзотичну, різнобарвну, дивну країну, яка в десятки разів більша за Естонію і яка колись, якщо пощастить, буде щасливішою.

Читать далее

Маріуполь і Естонія

Що зв’язує Маріуполь і Естонію? На перший погляд — нічого. Але, як сказав би Булгаков, «Как причудливо тасуется колода!»

В Естонію я потрапив майже випадково і до 2016 року жодного разу в ній не був. Потім я з подивом дізнався, що для естонців Крим теж їхній, бо там була (мабуть і зараз є, але це не точно) естонська діяспора, кілька сел, школа і оркестр. Для естонців їхня також і Абхазія — досі палає скандал, пов’язаний з учителькою естонської, яка там живе, та її учнями — нащадками переселенців з Балтики на Кавказ. Ще пізніше я відчув, що Таллінн і Маріуполь, попри всю свою відмінність, на якомусь глибинному рівні якщо не рідні, то принаймні двоюрідні брати — однакові за розміром, і кліматом, розташовані на березі морів, і обидвоє під символічною опікою Діви Марії…

І я почав шукати, чи є в історії такі епізоди, коли естонці були дотичні до маріупольців. Таких епізодів було кілька.

У січні 1920 року Естонська стрілецька дивізія, будучи частиною Червоної армії, брала участь у військових діях проти Денікіна в районі Бердянська і Маріуполя.

На одному з маріупольских новинних сайтів я знайшов статтю 2018 року, https://www.0629.com.ua/news/2178836/top-10-udivitelnyh-faktov-ob-estonii-kotorye-ponravilis-mariupolcam. Вона про те, якою побачила делеґація цивільних Естонію. Для нас, тих які там живуть, вже навіть дивно, що люди дивуються таким простим речам як питна вода та чистота на вулицях!

Є і інша стаття в міській ґазеті «Приазовский рабочий», http://pr.ua/news.php?new=30705, в якій образ Естонії використано для відвернення маріупольців від ідеї европейського майбутнього України. Її авторка, однак, викладала в Приазовському технічному університеті та живе нині в РФ. Це все вичерпно пояснює її ставлення до Евромайдану — ґазета і університет були в 2014-15 рр. осередками сепаратистських настроїв у місті.

Отже, минуло сто років. В Україні знову війна, але цього разу естонці не на боці червоних, а помагають Україні вибороти свободу від совка. Цього разу вони не воюють — Естонія навчає цивільних, лікує поранених військових, а звичайні естонці збирають і передають допомогу для 28-ї окремої механізованої бригади ім. Лицарів Зимового походу.

Читать далее

Зашморг минулого

Мабуть чули про Інтермаріум, проект політичного союзу від Балтики до Чорноморья (Польща, Литва, Україна). Сьогодні один з естонських френдів запостив про це мапу «Союзу проти РФ», де крім згаданих трьох країн була ще Білорусь.



Ну ОК, чому б не помріяти. Я наївно питаю в коментарях, а де ж в Інтермаріумі Естонія і Латвія, бо ж балтійські країни і теж мають претензії до РФ, в тому числі територіальні? Естонці не на жарт збудились і почали писати, що мовляв то неможливо, бо Інтермаріум — то Велике Князівство Литовське, а Естонія і Латвія — то землі Ливонського ордену і знову оці польсько-литовські імперські амбіції…

Я читав і не йняв очам віри: Ливонський орден, XIII–XVI ст., ВКЛ, XIII—XVIІІ ст.… Нині MMI на дворі!

Але потім я заспокоївся: якщо люди відчувають у пам’яті єдність із аж так далекими державними утвореннями, то неважко уявити, як болить совєтським те, що совку, принаймні de jure, нема!
Читать далее

Итоги ушедшего года

Эстонский
— сдан экзамен на уровень B2 и учусь на C1 при Тартусском ун-те
— прочитано ещё несколько толстых книг
— муж сдал экзамен на уровень A2 и учится на B1

Публикации
— аж целых две и это очень мало
— подготовлено ещё с десяток, дело за дизайном
— соавторам отправлены черновики двух статей
— текст моего отчёта об исследовании в Таджикистане украл таджикский замминистра, напечатал в качестве своей статьи и включил в свою докторскую

ЕКОМ
— завершён большой региональный проект «Право на здоровье» и я иду дальше
— проведены очередная украинская и первая эстонская ЛГБТ-конференции
— в Украине, как не странно, сразу возобновились мои контракты

Разное
— в Мариуполе больше не будет органных концертов с моим участием — городские власти в лице Дианы ТРИМЫ хамят
— вживую играл в Швейцарии, в монастыре
— получен позитивный опыт поступления в эстонский университет — может быть даже не последний
Читать далее