Я завжди шукаю в музеях якусь родзинку, яка мене зачепить — інколи це могильний камень, який говорить зі мною давньоґрецькою,
як в Одесі, інколи ім’я та речі поета, вірші якого колись вчив,
як у Лодзі кімната Тувіма, інколи це якийсь горщик, який пам’ятає кохання Ахілла і Патрокла, як
у Тбілісі чи
Єревані…
В такі моменти чуєш, що прийшов не дарма і та вся труха і черепки раптом оживають.
У Таллінні я довго не міг знайти щось таке, аж поки не побачив серед листів, які писали Ґеорґові Отсу, оцей. Я живо уявив цього директора провінційного театра, який тим не менш мав претензії столиці. Рукописи не горять!
Немає коментарів:
Дописати коментар