Аналіз потреб ЧСЧ у сфері ментального здоров’я

Список скорочень

ВІЛ — вірус імунодефіциту людини
ЛҐБТ — лесбійки, ґеї, бісексуальні та трансґендерні люди
СОҐІ — сексуальна орієнтація і ґендерна ідентичність
ЧСЧ — чоловіки, що мають секс з чоловіками
EMIS — Европейське інтернет-дослідження ЧСЧ

Вступ

Ментальне здоров’я є станом психолоґічного благополуччя або відсутности душевних хвороб. Ментальне здоров’я включає в себе функціонування людини на достатньому рівні емоційних та поведінкових пристосувань (https://www.who.int/mental_health/en/). У більш широкому сенсі, ментальне здоров’я — це такий стан, за якого індивід може реалізувати свій власний потенціал, долати звичайний рівень життєвих навантажень, продуктивно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти (http://www.euro.who.int/en/health-topics/noncommunicable-diseases/mental-health/data-and-resources/key-terms-and-definitions-in-mental-health#health).

Ментальне здоров’я пов’язане з трьома ґрупами факторів: індивідуальні особливості людини (в тому числі, ґенетичні та біолоґічні), фактори середовища (в тому числі, доступ до послуг, соціально-культурні установки суспільства, соціальна та економічна політика держави) і соціальні обставини (в тому числі, соціо-економічне положення домогосподарств, доступ до освіти і праці) (http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0004/404851/MNH_FactSheet_ENG.pdf).

За оцінками Всесвітньої орґанізації охорони здоров’я, ментальні, невролоґічні та пов’язані з надмірним уживанням хімічних речовин розлади складають 10% ґлобального тягаря хвороб і 30% того, який припадає на несмертельні хвороби (https://www.who.int/news-room/facts-in-pictures/detail/mental-health). Ментальне неблагополуччя включає в себе багато аспектів, зокрема таких: деменція, депресія, епілепсія, міґрень, алкоголізм та інші форми хімічних залежностей, ментальні розлади похилого віку, самогубства та ін.

Україна належить до країн з Lower-Middle Income (https://data.worldbank.org/country/ukraine), загальна ситуація ускладнюється військовими діями, окупацією частини територій, наявністю 1.4 млн внутрішньо-переміщених осіб (http://iom.org.ua/sites/default/files/migration_infosheet_a4.pdf), незавершеною реформою системи громадського здоров’я, радикалізацією суспільства (https://rpr.org.ua/wp-content/uploads/2018/02/Analiz-polityky-NB-pravl-final.pdf), значними рівнями споживання алкоголю та наркотичних речовин (https://data.worldbank.org/indicator/SH.ALC.PCAP.LI?end=2016&start=2010&view=map), а також концентрованою епідемією ВІЛ (https://www.unaids.org/en/regionscountries/countries/ukraine). Попри це, в Україні активно діє та розвивається громадський сектор, зокрема в сфері ЧСЧ/ЛҐБТ.

Цей огляд має на меті показати, яка в країні є стратеґічна інформація, що стосується різних аспектів ментального здоров’я ЧСЧ/ЛҐБТ.

Результати

Короткий огляд законодавства, що стосується ЛҐБТ-спільноти

(матеріал дається за: EMIS 2017 : Результаты онлайн-опроса МСМ в Беларуси, Молдове и Украине : Региональный отчёт / А. Шестаковский, О. Ковтун, М. Касянчук, В. Муляр, О. Еремин, Ю. Йорский. — Таллинн : ЕКОМ, 2020)

Найважливішими досягненнями в області захисту ґеїв, інших ЧСЧ і транс-людей в Україні є, по-перше, наявність у законодавстві антидискримінаційних норм, а по-друге, значні покращення можливостей реалізації права на мирні збори для ЛҐБТ-спільноти та пом’ягшення рівня гомофобних і трансфобних настроїв у суспільстві.

Антидискримінаційне законодавство України, прийняте ще 2012 року, є компромісом між міжнародними вимогами та гомофобним законодавчим середовищем країни. Є закон про заборону дискримінації з відкритим переліком ознак, але без прямого включення СОҐІ. Тільки 2015 року в Кодекс законів про працю було внесено зміни з додаванням СОҐІ в перелік ознак, захищених від дискримінації. Окремо існує роз’яснення Пленуму Верховного Суду України про те, що «та інші» в антидискримінаційних законах і положеннях включає СОҐІ, однак судова практика показує, что ЛҐБТ-люди вкрай рідко звертаються до суду через низький рівень довіри до судової системи країни.

Бракує згадки СОҐІ і в переліку ознак злочинів на ґрунті ненависти в Кримінальному кодексі (закритий перелік містить тільки расизм, шовінізм і реліґійну ворожнечу). Єдина можливість кваліфікувати злочини, вчинені на ґрунті гомофобії та/або трансфобії, як такі, що мають мотиви ненависти, — це стаття 161 Кримінального кодексу, яку вкрай рідко застосовує поліція та прокуратура, посилаючись на складний механізм доведення таких справ і брак доказів у заявах потерпілих. Водночас, за повідомленнями активістів та неурядових організацій, кількість цих злочинів збільшується. З одного боку, діє мережа моніторинґових організацій, які збирають інформацію від потерпілих. З іншого боку, експерти вказують на більший рівень правого насиля.

Значний поступ за останні роки спостерігається щодо можливости реалізувати право на свободу мирних зібрань. Щорічний Марш рівности відбувається вже три роки поспіль у Києві без насилля. З іншого боку, можливість проводити аналоґічні марші в інших містах значно не покращилась, за останні кілька років зафіксовано випадки, коли місцева влада зверталась до суду з вимогою заборонити членам ЛҐБТ-спільноти проводити публічні заходи в Одесі, Львові, Чернівцях тощо. Також неурядові орґанізації повідомляють про випадки відмови поліції від надання послуг з охорони громадського порядку.

2018 року відновились спроби обмежити свободу слова для ЛҐБТ-спільноти. Так, до парламенту було подано черговий законопроект про «заборону пропаганди гомосексуалізму», через механізм петицій (як на сайті Президента України, так і на сайтах місцевих адміністрацій) регулярно з’являються вимоги «припинити в Україні пропаганду гомосексуалізму і захистити традиційні сімейні цінності».

Не вирішено також питання нерівности в сфері приватного та сімейного життя для гомосексуальних пар в Україні. Сімейний кодекс передбачає, що шлюб є союзом чоловіка і жінки. Обіцянка розробити законопроект про одностатеві партнерства, яка була дана Кабінетом Міністрів України та зафіксована в Плані дій з виконання Стратеґії в сфері прав людини в Україні, досі не виконана. 2018 року Міністерство юстиції, відповідальне за розробку цього законопроекту, неодноразово публічно заявляло, що не вбачає можливости виконати цю працю, бо мовляв «суспільство до цього не готове».

Формально нема обмежень для неурядових орґанізацій, які надають послуги ґеям, іншим ЧСЧ, транс-людям, на участь в конкурсах на отримання державного чи місцевого фінансування. Орґанізації, які працюють з ЛҐБТ-спільнотою, можуть вказувати характер своєї діяльности в статутних документах.

Наявні дані

Внутрішня гомофобія

(матеріал ґрунтується на статті: Shestakovskyi O. et al. Internal homonegativity among men having sex with men : a comparative cross-national study / O. Shestakovskyi, M. Kasianczuk, O. Trofymenko, G. Chepurko, V. Djuma, S. Howell // Sociology: theory, methods, marketing. — 2019. — № 1. — P. 145–171)

Внутрішня гомофобія — це неґативне ставлення до власної гомосексуальности. Широко поширені в суспільстві гетеросексизм і сексуальні упередження впливають на всіх, в тому числі на ЛҐБТ, а вони, в свою чергу, починають погано ставитись до одностатевих потягів і до себе, як до людини, що має таку сексуальність.

Внутрішня гомофобія є недооціненою причиною зниження якости життя ґеїв, бісексуалів, а також ЛҐБТ в цілому. Низка досліджень в США и Европі продемонстрували, що високий рівень внутрішньої гомофобії пов’язаний з низькою готовністю ЧСЧ дбати про здоров’я, отримувати соціальні послуги (зокрема ті, які пов’язані з профілактикою та лікуванням ВІЛ), об’єднуватись для захисту своїх прав, а також брати участь у діяльности ЛГБТ-орґанізацій.

Правовий клімат та суспільне прийняття гомо- та бісексуальности є значно гіршими в пострадянських країнах (зокрема, в Україні), у порівнянні із Західною Европою. Отже, можна очікувати, що в цих країнах інтерналізована гомонеґативність серед ЧСЧ буде вищою як сама по собі, так і як фактор, який зменшує ефективність проґрам громадського здоров’я.

Европейське Інтернет-опитування чоловіків, які практикують секс із чоловіками, (EMIS) включало дані про ЧСЧ України. Про деякі країни написано дескриптивні звіти, наприклад, Росія чи Естонія. Однак тільки в російському звіті наведено показник інтерналізованої гомонеґативности, а також його порівняння між містами — у Москві і Санкт-Петербурзі інтерналізована гомонеґативність значно нижча, ніж в інших містах-мільйонниках. В Естонії також виконано окреме дослідження зв’язку інтерналізованої гомонеґативности з різними показниками здоров’я ЧСЧ, але за результатами не вдалось знайти якихось відчутних зв’язків. Разом з тим, дослідження підтвердило, що більш високий рівень інтерналізованої гомонеґативности спостерігається серед бісексуальних чоловіків та тих, хто більше приховує свою орієнтацію.

В Україні та Росії виконано одиничні праці, де ставиться питання про зв’язок інтерналізованої гомонеґативности із соціалізацією, популярно розглядається сам феномен інтерналізованої гомонеґативности, адаптуються чи конструюються шкали її вимірювання. В Україні досліджувались зв’язки між інтерналізованою гомонеґативністю з показниками сексуального здоров’я та профілактики ВІЛ. Інтерналізована гомонеґативність була нижчою серед респондентів з більш високим рівнем освіти, з кращим матеріальним станом, серед тих, хто не мав досвіду перебування в місцях позбавлення волі, також тих, хто визначав себе як гомосексуалів. У дослідженні бісексуальних чоловіків гомонеґативність була позитивно пов’язана з уживанням алкоголю і більшими побоюваннями розкриття оточенню своєї сексуальної орієнтації. В Україні також оцінювався рівень інтерналізованої гомонеґативности як компонент можливих стратегій упровадження доконтактної профілактики. За винятком даних біоповедінкових досліджень в Україні, які виконувались на дуже великих вибірках, решта досліджень охоплюють незначні кількості респондентів, інколи, вони є суто якісними. Кожна зі згаданих робіт використовувала свій інструмент для вимірювання (загалом у світі їх налічується більше від тридцяти), отже результати неможливо порівнювати навіть у межах однієї країни.

2017 року Евразійська коаліція з чоловічого здоров’я (ЕКОМ) виконала найбільше на пост-радянському просторі дослідження внутрішньої гомофобії та її зв’язків з благополуччям ЧСЧ — тільки в Україні воно охопило 1365 людей. У більшості країн реґіону рівень інтерналізованої гомонеґативности був нижчим серед чоловіків, які визначали себе як ґеїв, більш відкритих щодо власних одностатевих потягів, і менш реліґійних. Неочікувані висновки включали негативні зв’язки між інтерналізованою гомонеґативністю та вищою освітою і суперечливі зв’язки з віком у деяких країнах. Поширеність інтерналізованої гомонеґативности пов’язана передусім із власною сексорієнтацією (гей, бі- тощо), і з визнанням власних одностатевих потягів.

EMIS-2017 (див. вище) було наймасштабнішим европейським дослідженням ЧСЧ в 2017–2018 роках. В Україні воно охопило 1051 ЧСЧ. Більшість опитаних приймають свою гомосексуальність: середнє значення інтерналізованої гомонеґативности менше від трьох балів із максимальних семи. Ці дані в цілому відтворюють результати дослідження ЕКОМу.

Депресія і самогубства

В рамках пілотування ефективного поведінкового втручання Mpowerment (Одеса, Львів, Чернігів, Донецьк і Маріуполь) у 2013–2015 рр. оцінено ступінь виражености симптомів клінічної депресії серед молоді у віці до 29 років за шкалою HADS (Zigmond A. S. and Snaith R. P. Hospital Anxiety and Depression Scale // Acta Psychat. Scand. — 1963. — Vol. 67. — P. 361–370). Результати свідчили, що попри наявні проблеми та властиві цій групі вікові кризи депресивні, в клінічному сенсі, прояви не є поширеними (Postnov O. et al. MSM community mobilization for HIV prevention in Ukraine: the effectiveness of Mpowerment behavioral intervention / O. Postnov, M. Kasianczuk, O. Neduzhko, T. Gerasimenko, O. Sazonova, T. Kiriazova, I. Shvab, R. Yorick // ABSTRACT BOOK : 21st International AIDS Conference (AIDS 2016), Durban, South Africa | July 18–22, 2016. — P. 499. — http://programme.aids2016.org/Abstract/Abstract/6672).

Разом з тим, дослідження, яке охопило не тільки молодь, але й більш зрілих чоловіків, EMIS-2017 (див. вище), показало (шкала PHQ-4), що депресивні та тривожні симптоми є більш поширеними серед ЧСЧ. Тою чи іншою мірою вони виражені більш, ніж у половини опитаних з України. При цьому важкі розлади можна побачити у 13% респондентів.

Поширеність суїцидальної поведінки серед ЛҐБТ не фіксується державною статистикою в Україні. Майже все, що ми знаємо з цього приводу (серед ЛҐБТ, особливо молоді в період камінауту, більш поширена суїцидальна поведінка) є результатами, отриманими поза Україною і навіть поза Східною Европою. Виняток становлять знову-таки дані EMIS-2017: за попередні два тижні тільки 73% респондентів з України жодного разу не думали про самогубство, при цьому приблизно в кожного десятого такі думки виникали майже щодня.

Вживання алкоголю та наркотиків

Дослідження вживання алкоголю та наркотичних речовин є в Україні обов’язковою частиною національних епідеміолоґічних опитувань серед ЧСЧ.

Так, за даними національного біоповедінкового дослідження 2009 р. (Андрєєва Т. І., Большов Є. C., Касянчук М. Г., Трофименко О. В., Шеремет С. П. Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління: Аналітичний звіт за результатами зв'язаного дослідження 2009 року. — Київ : МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2011. — 88 с.) 85% вживають алкоголь, серед яких 8% вживали його щодня, а 48% — один чи кілька разів на тиждень. Схожі дані демонструє і біоповедінкове дослідження ЧСЧ м. Миколаєва 2011 р. (Kasyanchuk M., Saliuk T., Trofymenko O. Analytical Report on Results of the Project «The RDS-based comprehensive study of the MSM population group in the city of Mykolayiv» / Centre of Social Expertises, Nikolayev Association for Gays, Lesbians and Bisexuals «LiGA». — Кyiv, 2011. — 48 p.): 78% вживають алкоголь, а серед них протягом останнього місяця 7% пили його щодня і 54% один чи кілька разів на тиждень. За даними національного дослідження 2013 р. (Большов Є. С., Касянчук М. Г., Трофименко Л. В. Моніторинг поведінки та поширеності ВІЛ-інфекції серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками, як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління: аналітичний звіт за результатами біоповедінкового дослідження 2013 року. — Київ : МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2014. — 112 с.) 83% вживали алкоголь, серед яких 48% вживали його протягом останнього місяця щодня або кілька разів на тиждень, при цьому 37% вживають міцний алкоголь. Факторами, пов’язаними з уживанням міцних спиртних напоїв, є вікова ґрупа 25+, наявність досвіду гетеросексуального шлюбу, ідентифікація себе як бі- чи гетеросексуала, нижча освіта та гірший матеріальний стан.

Европейське інтернет-опитування ЧСЧ 2010 року (EMIS-2010) показало, що тiльки 18% опитаних стурбованi тим, скiльки вони вживають алкоголю i 1% — тим, що вони вживають наркотики з метою розслабитися. У рамках EMIS-2017 ознаки алкогольної залежности оцінювались за шкалою CAGE4 — визначення залежности за попередні 12 місяців. Поширеність алкогольної залежности серед ЧСЧ досить висока — приблизно третина опитаних в Україні.

Стосовно ін’єкційних наркотиків всі виконані в Україні дослідження показують, що мають такий досвід буквально одиниці. Так, за даними національного біоповедінкового дослідження 2013 р. серед 8100 опитаних тільки 0.5% вживали ін’єкційні наркотики протягом останнього року перед опитуванням. Аналоґічні дані дало біоповедінкове дослідження ЧСЧ м. Миколаєва 2011 р. — 0.3%.

Відносно наркотиків неін’єкційних відомо, що воно значно більш поширене. Так, за даними національного біоповедінкового дослідження 2013 р. 12% ЧСЧ мали принаймні один випадок вживання протягом минулого року і ще 7% — раніше. За даними EMIS-2010 меншiсть (3%) ЧСЧ нiколи не вживали алкоголь, 25% — нiколи не курили, 79% — нiколи не вживали поперси, 88% — нiколи не вживали сексуальнi стимулятори i 89% — нiколи не вживали седативнi препарати або транквiлiзатори. Три чвертi опитаних також стверджують, що нiколи не приймали iншi рекреацiйнi, або незаконнi наркотики. Найбiльш популярним був i залишається марихуана. З часом змінюється вживання кокаїну: 5 рокiв назад його вживали 13%, впродовж останнього року — тiльки 5%; вживаннi екстазi: 5 рокiв назад його вживали 15%, впродовж останнього року — 9% i ЛСД: 5 рокiв назад його вживали 7%, впродовж останнього року — 3%.

Відсутні дані

Попри те, що дані, які стосуються ментального здоров’я ЧСЧ, в Україні є і оновлюються, існує кілька областей, де інформації нема або вона дуже фраґментарна.

- даних багато про цис-чоловіків, майже нема про цис-жінок і транс-персон;

- попри військові дії, які тривають в Україні, нема даних про здоров’я ЛҐБТ у війську (зокрема, в аспекті розладів пост-травматичного спектру) та людей, що постраждали внаслідок військових дій (зокрема тих, які залишились на окупованих територіях);

- попри значні обсяги міґрації (як внутрішньої, так і сезонної зовнішньої), нема даних про ЛҐБТ серед переміщених осіб;

- дані про самогубства дуже обмежені, невідомий зв’язок з гомофобією;більшість наявної інформації стосується молоді та чоловіків репродуктивного віку, тоді як 

- відомостей про людей третього віку майже нема;нема систематичних досліджень національного рівня стану ментального здоров’я;нема відомостей про спеціалізовані сервіси для покращення ментального здоров’я ЛҐБТ.

Висновки

Наявні, хоч і неповні дані показують, що в області ментального здоров’я ЧСЧ існують декілька серйозних проблем (про проблеми жінок і транс-персон даних, на жаль, нема): зумовлена гомофобним суспільством неприйняття себе (внутрішня гомофобія), наявність відчутної частки осіб, які страждають на депресію та повідомляють про суїцидальні наміри, поширеність уживання алкоголю і неін’єкціних наркотиків.

Зважаючи на дані наукової літератури, що стосується інших країн, можна стверджувати, що суттєвими ризиками для ментального здоров’я є також соціально-економічна нестабільність країни та досвід участі у бойових діях чи пов’язаний з ними статус внутрішньо-переміщеної особи.

Разом з тим, в Україні досі не є поширеними проґрами, спрямовані на покращення стану ментального благополуччя. Єдиною послугою, яка систематично надається у ВІЛ-сервісних проектах, є консультація психолоґа.