Телетекст и телечат как способ знакомства

Лещинский Е. Б.

В украинском телевизионном эфире уже много лет зрителям доступна такая информационная услуга — «телетекст». Пользоваться ею может каждый зритель, при условии, что его телеприемник содержит устройство декодирования сигнала.
Наиболее мощным и разнообразным по контексту на сегодня является телетекст канала «Интер». Услуги телетекста в эфире этого канала, а так же созданных на его базе каналов: е-фильм, е-music, предлагает компания «Интертекст» (более подробная информация о компании и работе в телетексте этой компании находится на странице http://intertext.ua/). В дальнейшем, телетекст этой компании мы будем именовать интертекстом.

На страницах интертекста есть два раздела, которые позволяют находить новые знакомства.

Канал	Название системыvтелетекста	Название страницы	Страницы телетекста	Правила	Номер для SMS	Цена одного сообщения	Отображение номера телефона
e-music	E-teкст	Телечат	388-398	383-386	10505	2 грн.	нет
e-фильм	Кинотекст
"Интер"	Интертекст
"Интер«	Интертекст	Знакомства	553-554	555-564	10502	5 грн.	есть

Примечание: сообщение не должно превышать 70 знаков кириллицей или 120 знаков латиницей

«Телечат» носит общий характер, где участники делятся разнообразной информацией. Поиск сексуальных партнеров на этих страницах маловероятен и неэффективен, уже хотя бы потому, что номер телефона участника не отображается. Скорость ротации объявления (прохождения его через все страницы) составляет 10 сообщений в час. Эти два обстоятельства снижают оперативность и эффективность в получении откликов на объявление.

Страница сообщений «Знакомства» выходит в системе «Интертекст». Она привлекает МСМ тем, что ориентируется на поиск сексуальных партнеров, постоянных знакомств и т. п. Прием и передача сообщений осуществляется техническими средствами телеканала — круглые сутки. Исключение представляют дни профилактики передающего оборудования в конкретном регионе или вставки региональной рекламы (когда программа, передаваемая из Киева, перемежается региональной, без телетекстовой составляющей).

Возраст участников колеблется от 16 до 60 лет. Содержание объявлений очень разнообразно, и включает в себе предложения реального сексуального общения, как между мужчинами и женщинами, так и мужчин и мужчин, женщин и женщин. Появляются предложения свингерства, группового секса. Сообщения могут носить не только предложения реальной встречи, но и виртуального общения (секс по телефону, слушание сексуального акта, обмен sms и mms эротико-порнографического содержания и т. д.).

География объявлений в разделе «Знакомства» охватывает всю Украину от столицы до райцентров и сёл. Однако есть безусловные лидеры по количеству сообщений: Киев и областные центры: Донецк, Днепропетровск, Харьков, Луганск, Полтава, Львов, Ивано-Франковск, Ужгород, Тернополь и т. п. Представлены также крупные города Днепропетровской (Кривой Рог, Днепродзержинск), Донецкой (Мариуполь, Макеевка, Горловка, Краматорск и т. д.), Луганской (Алчевск, Северодонецк, Лисичанск, Красный Луч и т. д.) областей. Среди населённых пунктов западных областей изредка появляются малые (Бучач, Трускавец). Среди сезонных всплесков активности можно отнести объявления из АР Крым. Летом большинство объявлений из этих мест принадлежат к традиционным местам отдыха на ЮБК (Алушта, Судак, Ялта, Симеиз). Симферополь, Севастополь, Керчь, Феодосия принимают эстафету в осенне-зимний период, как крупные города автономии с постоянным количеством жителей.

География участников в последнее время расширилась за счёт приграничных с Украиной территорий, где принимается сигнал канала «Интер» (Россия, Беларусь, Молдова). Трансляция «Интера» (точнее международной его версии «Интер+») через спутник SIRIUS 4 значительно расширила аудиторию участников телетекста. В частности, приходили ответы на сообщения из Западной Европы.

Отправленный текст сообщения появляется на первой странице примерно через 2 минуты и затем продвигается до последней страницы, пока не исчезает.

Скорость обращения (ротация) sms-собщений в телетексте «Знакомства» также не одинакова в разное время суток. По нашим наблюдениям максимальный пик наблюдается в период от 16.00 до 0.00 часов (до 500 сообщений в час). Минимальная ротация отмечается между 3.00 и 6.00 утра (40 — 10 объявлений в час). Между 17.00 и 18.00 часами количество объявлений составляет около 350 штук.

Количество объявлений от МСМ (или связанных так или иначе с однополыми сексуальными отношениями) составляет примерно 1/6 от общего объёма. Их количество может составлять до 50-60 за час (17.00-18.00).

Кроме того, в этом разделе интертекста сообщение повторяется через полчаса после первого выхода. Поэтому новых объявлений в течении часа может быть только половина. Очевидно, что это количество будет зависеть от скорости ротации объявлений (на промежуток 17.30-18.30 — 170 объявлений вообще и 25-30 на МСМ-тематику).

В целом, данный сервис имеет широкий охват как в географическом, экономическом (невысокая стоимость услуги), так и в социальном (доступ к мобильному телефону, наличие современного телевизора) аспектах. Эти три составляющие делают его привлекательными для использования МСМ в целях личного знакомства, а также для поиска и привлечения участников для различных социальных и профилактических мероприятий МСМ-сервисных организаций.

Вторым по охвату и популярности можно назвать систему телечатов «Chatrix» (информация о сетке телеканалов, которые передают сообщения данного ресурса, а так же содержание чата можно просмотреть по адресу http://tv.chatrix.net/). Данный ресурс сочетает в себе возможность просмотра сообщений как на экране телевизора (при высокой скорости ротации), а так же на сайте ресурса в интернете. Участники могут выступать анонимно (высвечивается надпись «Гость») или под выбранным ником (именем) и возможностью персонального общения с администратором (модератором) чата. Администратор принимает сообщения и может отклонить его, если оно нарушает правила, или редактировать текст сообщения (список правил приведен на указанной странице в Интернете, а т. ж. выводится в специальном поле на экране телевизора — http://tv.chatrix.net/rules/).

Стоимость сообщения составляет 1,8 гривны. SMS отправляются на номер 4104 + номер канала (21 — Луганск, 27 — Днепропетровск, 33 — Донецк и т. д.) и ваш текст. Номер телефона автоматически не высвечивается, поэтому его необходимо вносить в текст самостоятельно.

Данный ресурс находится в эфире не круглосуточно, а по указанному времени. Днём, как правило, с 15.00 до 17.00, и ночью — с 23.00 до 2.00 в зависимости от региона. Исключение представляет Киев, где эфир длится днем с 12.20 до 17.30 и ночью с 23.25 до 6.00 утра. «Chatrix» выходит в эфир тогда, когда нет передач по областным программам (т.н. «Областная государственная телерадиокомпания»). Эти каналы имеют низкий зрительский рейтинг, что соответственно сказывается на количестве объявлений и социальном статусе участников.

Возраст участников колеблется в диапазоне от 12 до 25 лет. В принципе, это подростково-молодёжный ресурс. Как правило, это жители крупных областных городов, которые способны принимать программу от маломощных передатчиков областного телевидения. Низкая стоимость сообщения компенсируется высокой скоростью ротации (объявления задерживаются в среднем на 5-7 секунд) и возможностью дополнительных сервисов для зарегистрировавшихся пользователей (цвет сообщения, смена аватаров и/или ника).

Содержание сообщений носит, как правило, общий характер — желание пообщаться, найти потерявшегося друга, передать привет, переписка между администратором и участниками и т. п. Поиски сексуальных партнёров, преимущественно, носят выраженный гетеросексуальный характер. Изредка появляются сообщения на МСМ-тематику.

В целом, ресурс сориентирован на подростков и молодежь восточных областей Украины, с небольшим доходом и невысоким социальным статусом. Преимущественно ориентированным на коммуникацию, либо (в меньшей степени) на поиск гетеросексуальных партнёров. Из-за подобных особенностей может не отвечать информационным запросам МСМ, слабо может использоваться для профилактических интервенций.

Кроме эти двух ресурсов телетекст транслирует также первый канал украинского телевидения («Перший національний»), однако он содержит более традиционную и малоподвижную систему анкет о знакомстве преимущественно от женщин с целью выйти замуж (анкета может находиться 2 месяца на странице). В свое время телетекстовый ресурс был у канала «СТБ». Кроме этого, небольшие телекомпании практикуют выведение сообщений в формате чата либо во время музыкальных программ по заявкам, ток-шоу и т.п., или же просто выводят их без контекста конкретной программы (в Донецке «Первый муниципальный канал» (12 канал) в рамках программы «Клиптомания» транслирует сообщения зрителей (как это делает и канал «М1»). В конце дня (с 23.00 до 1.00), завершает программу чат с сообщениями о знакомстве — http://www.12-ua.tv/).

Читать далее

Геи и лесбиянки в зеркале общественного мнения (по результатам интернет-опросов 2006-2008 гг.)

Максим Касянчук, Евгений Лещинский

В Украине отношение широкой публики к гомосексуальности и связанным с нею темам изучено весьма скудно. По большей части мы можем полагаться в этом вопросе только на собственную интуицию.

Из работ на основе количественной методологии наиболее авторитетные выполнены социологической компанией «TNS-Ukraine» по заказу Регионального информационного и правозащитного центра для геев и лесбиянок «Наш мир», краткие сведения о которых содержатся в [1, 2]. В этих двух работах опрашивались репрезентативные по социо-демографическим характеристикам выборки (1200 чел.).

Результаты интернет-опросов, конечно, могут быть приняты как ориентир настроений в соответствующей группе людей. Однако они сделаны крайне непрофессионально, на небольших, как правило, выборках, не отражающих репрезентативные характеристики всего населения, с использованием дилетантски составленных опросников (см. напр. опрос на форуме Житомирского гос. технолог. ун-та, компьютерном «Pro-двинутом форуме», форуме Кабельной сети MirTV). Вернее, это даже не целостный опросник, а один-единственный закрытый вопрос, варианты ответов к которому не всегда могут восприниматься серьёзно, т. к. составлены они без учета требований к формулировкам вопроса и к вееру ответов. Большие сомнения вызывает и то, что не была исключена возможность многократного прохождения опроса одним и тем-же человеком.

Рассмотрим, тем не менее, имеющиеся данные.
Один из ведущих новостных ресурсов Украины «КорреспонденТ.net» несколько раз проводил среди своей читательской аудитории интернет-опросы, темой которых были «люди с нетрадиционной ориентацией». Большую часть читательской аудитории «Корреспондента» и связанных с ним «Бигмира» etc., как это следует из его же опроса 2001 года, составляют мужчины (70%, N = 843). Следует отметить, что респонденты часто пользуются интернетом и живут, преимущественно, в крупных городах.
22 августа 2003 года обнародовано отношение читателей к однополым бракам (табл. 1).


(здесь значимая статистически разность в процентах составляет 3,2 % (p < 0,05). Коэффициенты С = 0,083, Т = 0,063, К = 0,059) Формулировки вариантов ответов нельзя признать особо удачными — если первый, третий и четвёртый действительно свидетельствуют об отношении к поставленному вопросу, то второй вариант ответа («такие браки не могут быть законными») может подразумевать как категорическое неприятие этой идеи, так и констатацию юридического факта в современном украинском законодательстве. Примечательно в связи с этим, что приверженцев того или иного варианта признания однополых семей примерно одинаковое количество (18, 19 и 23% — существенное различие для таких объёмов выборок будет составлять 8-10%). Достоверно отличается от остальных только вариант «не могут быть законными». По результатам «TNS-Ukraine» [2] не поддерживают введение однополых браков 52% опрошенных, поддерживают — только 16%, затрудняются с ответом 21% респондентов, а ещё 11% считают, что «должны быть исключения». Таким образом, данные «Корреспондента» согласуются на уровне общих тенденций с данными репрезентативного социологического опроса. Следующие два интернет-опроса — 2006 и 2007 годов — касались, собственно, отношения к «нетрадиционным». Формулировки несколько отличались (табл. 2), однако сопоставление сделать можно.
В целом, за полгода настроения читателей «Корреспондента» не претерпели существенных изменений.

Полученные данные статистически значимо согласуются с результатами всеукраинского социологического исследования, представленным 20 июня 2007 г. на пресс-конференции «Киевского института проблем управления им. Горшенина», (выборка — 2006 человек, репрезентативная по социо-демографическим характеристикам): свыше четверти респондентов считают «целесообразным ввести административную или уголовную ответственность» за «нетрадиционную сексуальную ориентацию» (в опросах «Корреспондента» это будет сумма ответов «резко отрицательно» и «гомосексуализм должен быть уголовно наказуем»).

В аналогичном опросе УНИАН по состоянию на 30 ноября 2008 года приняло участие значительно меньшее количество респондентов (табл. 3) [3].


Таким образом, мнения в общество разделились: людей, подчёркивающих своё неприятие гомосексуалов, по разным данным от трети до половины респондентов. Значительная доля также и тех, кто чётко не сформулировал своё отношение.

Опрос краматорской городской газеты «Восточный проект» позволяет увидеть влияние публикации о «нетрадиционных» на общественное мнение. (табл. 4а).


Представленные данные нуждаются в перерасчёте: в первой колонке представлены данные по август 2008, а во второй — на конец ноября 2008 года, с включённым массивом предшествующих данных (система голосования на сайте накапливает данные за все время существования опроса). Поэтому из второй колонки нужно вычесть данные первой колонки (не в процентах, а в абсолютных значениях), и получим изменение за полгода (табл. 4б).


(С = 0,369; Т = 0,302; К = 0,289)

Таким образом, материал в газете, подготовленный в сотрудничестве с местной МСМ-организацией, статистически значимо повлиял на общественное мнение: статья предоставила читателям портреты живых людей (до публикации респонденты опирались в оценках на абстрактный образ «гомосексуалиста» и «пидараса», после публикации почти в два раза снизилась доля тех, кто «не задумывается», а наличие зримого образа — реальных персонажей — убедило часть людей примкнуть к тем, кто относится положительно).

Литература
1. Дискримінація за ознакою кохання: Звіт / Центр «Наш світ». — К.: Нора-Друк, 2005. — 224 с. — Укр., рус., http://gay.org.ua/publication/report2005-r.pdf
2. Маймулахин А., Зинченков А., Кравчук А. Украинские гомосексуалы и общество: взаимное проникновение: Обзор ситуации: общество, государство и политики, СМИ, правовое положение, гей-сообщество / Центр «Наш мир». — К.: Атопол, 2007. — 88 с. — Рус., укр., англ., http://gay.org.ua/publication/gay_ukraine_2007-r.pdf
3. Як ви ставитеся до представників секс-меншин? // Сайт «УНІАН, права людини», 30.11.2008, http://human-rights.unian.net/vote/10
4. Ладыка А. «У нас нет выбора» // Восточный проект. — 06.08.2008, №32(617). — С.9.
5. Как Вы относитесь к представителям нетрадиционной сексуальной ориентации // Восточный проект: региональный еженедельник, 30.11.2008, http://vp.donetsk.ua/oprosi.php?numopros=6

Читать далее

Гомосексуализм в местах не столь отдалённых

Несколько интересных цифр

Нынешний год принёс несколько книг: результаты исследований в разных социальных группах. Пересказывать всё — нет смысла (список — в конце), но кое-какие цифры кажутся любопытными.

Исправительные колонии: в 2007 году практику однополого секса во время отсидки признали 6% заключённых-мужчин. В 2004-м — 4%. Растём?

Армия: в 2007 году радостями голубой любви насладились 3% людей в погонах. В 2004-м — 1%. И тут растём?

Итак, тенденция есть. В чём причины? Действительно-ли в этих закрытых мужских сообществах мужчины стали больше внимания уделять друг другу? Или просто меньше стесняются говорить об этом с посторонними?

Литература

1. Моніторинг поінформованості та поведінки засуджених як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління. Аналітичний звіт за результатами дослідження 2007 року / І. Л. Демченко, К. С. Костенко, Н. Є. Кожан, С. Б. Живаго (Держ. департ. України з питань виконання покарань; Аналітичний центр «Соціоконсалтинг»); під загал. ред. І. Л. Демченко, Н. Г. Калашник. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2008. — 60 с.
2. Дієва С. В., Пашкович В. Л. Моніторинг поведінки військовослужбовців як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління. Аналітичний звіт за результатами дослідження 2007 року / Мін. оборони України, ТОВ «Соціс — ЦСПД». — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2008. — 48 с.

Читать далее

Плешковедение как актуальная проблема теоретической гомосексуалистики

Озадачился я вчера статистико-демографической и экономико-географической проблемой: как зависит количество плешек в городе от количества населения оного? Взял "Эней" (гей-гид по Украине), выписал в столбики города (50), количество плешек там, население городов по данным Госкомстата и стал искать закономерности.

Скажу сразу, прямой зависимости обнаружено не было, данные характеризовались сильным разбросом. Например, в Донецке (миллион населения) плешек десять, и в Кировограде (260 тыс.) тоже десять...

Поэтому по совету коллеги я сначала рассчитал кол-во плешек теоретическое (из коэффициента 1 плешка на 50 000 людей обоего пола), потом взял разницу между теоретическим и наблюдаемым количеством и построил зависимость среднего населения города от средней разницы теорет и наблюд кол-ва плешек (см. рисунок).


Каков же, как говорили в школе, физический смысл полученной прямой?

Чем больше население города, тем меньше плешек приходится на душу населения. В социологических терминах - чем выше урбанизация, тем дальше люди от традиционного "малого" общества, представителем структуры которого и выступает плешка.

Читать далее

Довідка про виконання міською владою міст Донецької області постанов Кабінету міністрів України щодо ВІЛ-сервісної роботи, спрямованої на ЧСЧ

23.10.2008 р. Обласна координаційна Рада з питань
запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Донецька обласна громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект» провела протягом вересня-жовтня 2008 року адвокаційну кампанію «Опрос руководителей управлений, имеющих отношение к про­филактике ВИЧ/БППП среди МСМ, в городах Донецкой области». Нижче подано короткий опис законодавчих підстав та позиції центральних орґанів влади, сформульовано запит до керівників відповідних місцевих орґанів влади та проаналізовано отримані відповіді (копії відповідей є До­датком 1 до цієї Довідки, їх також розміщено на веб-сторінці орґанізації «Донбас-СоцПроект» http://donbas-socproject.blogspot.com/2008/10/blog-post_02.html), запропоновано можливі шляхи до зміни ситуації з урахуванням «Рекомендацій до переліку заходів із покращення доступу гомосексуалів, бісексуалів і трансґендерів до медико-соціальних послуг, забезпечення їхніх грома­дянських прав і свобод» [1, 2].

1. Позиція центральних орґанів влади
Профілактика серед уразливих ґруп визначена як один з ключових компонентів урядової «Стратеґічної концепції протидії ВІЛ/СНІДу на 2004-2011 рр.» та чинної «Національної проґра­ми зі СНІДу на 2004-2008 рр.». Разом з тим, «Національна проґрама зі СНІДу» конкретно не визначає, на які ґрупи мають бути спрямовані проґрами профілактики, хто відповідає за ці заходи, яким чином послуги з профілактики бу­дуть продовжуватися чи реґулюватися [3].
Ще 2001 року Кабінет міністрів України (КМУ) офіційно визнав, що в Україні однією з ураз­ливих до ВІЛ-інфекції/СНІДу ґруп населення є чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоло­ві­ками (ЧСЧ) [4]. 2008 року КМУ у «Загально­державній цільовій проґрамі забезпечення профілак­тики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки» [5] не тільки підтвердив свій намір провадити профілактичну роботу серед ураз­ливих ґруп (серед них ЧСЧ названі експліцитно), але й зобов'я­зався був охопити такою роботою не менш ніж 60% оціноч­ної кількості представників кожної з уразливих ґруп.
Із офіційною позицією орґанів центральної влади узгоджуються відповіді вищих посадовців на низку звернень Всеукраїнського благодійного фонду «Коаліція ВІЛ-сервісних орґанізацій» (До­даток 2). Однак, визнаючи важливість залучення ЧСЧ до ВІЛ-сервісної діяльності, влада покладає її реалізацію цілком на проекти, проваджувані в Україні коштом Ґлобального фонду, і відмовляється, як це випливає з представлених в Додатку 2 документів, від будь-якої власної ініціативи щодо ЧСЧ.
2. Репрезентації на місцевому рівні
Не буде перебільшенням твердити, що наразі участь медичного істебішменту — як на цен­тральному, так і на локальному рівнях — в справі розгортання ВІЛ-профілактичної і ВІЛ-сервісної діяльності, спрямованої на ЧСЧ, є суто пасивною. Поодинокі випадки стимулювання громадянської активності самих ЧСЧ є радше винятком. Решта державних структур, які за змістом своєї діяльності мали би брати участь у адресній профілактиці ВІЛ, традиційно дистанціюються від питань, пов'я­заних із ґрупою ЧСЧ.
До таких структур належать Управління охорони здоров'я, Управління освіти, Управління со­ціальних служб і Департамент з виконання покарань. Крім того, згідно із чинним «За­коном про міліцію», ст. 10, п. 21, обов’язком міліції є, зокрема, «у встановленому порядку виявля­ти і по­відомляти закладам охорони здоров'я про осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД» [6]. Координацію заходів державних і недержавних структур із профілакти­ки ВІЛ, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих мають здійснювати саме управління (або відділи) охорони здоров'я відповідного рівня через гласну та відкриту широкій громадськості ро­боту Коор­динаційних рад з профілактики туберкульозу та ВІЛ/СНІДу.
В Донецькій області, де епідемічна ситуація з ВІЛ є чи не найгіршою в Україні, з 2004 року діє Обласна координаційна рада (ОКР) та триває процес створення міських координаційних рад. Засі­дання ОКР відбуваються щоквартально, реґулярно здійснюється внутрішній контроль виконан­ня ухвалених рішень, а докладні протоколи засідань доступні на веб-сторінці Донецької обласної дер­жавної адміністрації (http://www.donoda.gov.ua/main/ua/145.htm). Разом з тим, слід зазначити, що ці документи з'являються там із великим запізненням (так, станом на 20.10.2008 найпізніший про­токол, доступний на веб-сторінці облдержадміністрації, було датовано 07.04.2008). Крім того не є доступною інформація про наступні засідання, їхні дати і порядок денний, відкрито не оголо­шу­ються процедура і термін формування складу ОКР, нічого не сказано про функціювання сформо­ва­ної при ОКР міжсекторальної робочої ґрупи. Таким чином, порушується одна з найваж­ливіших засад діяльності ОКР — відкритість і прозорість.
Принцип відкритості і доступності інформації, обов’язковий de jure для державних структур [7], ще більшою мірою порушується de facto на міському і районному рівнях влади. Так, в До­нець­кій області станом на 01.09.2008 із 28 міст обласного підпорядкування тільки 8 міських рад мали веб-сторінки (http://www.da-ta.com.ua/guest_atricle/372.htm), з яких тільки на слов'янській, маріу­пол­ській, макіївській і краматорській вичерпно було вказано поштову адресу відповідної міськра­ди.
Незважаючи на явну згадку ЧСЧ в керівних документах з профілактики ВІЛ/СНІДу, основним напрямом діяльності державних ВІЛ-сервісних структур в Донецькій області по сьогодні залиша­ється робота з наркозалежними, що спирається на відображене в офіційній медичній ста­тистиці домінування парентерального шляху передачі ВІЛ. Зі скасуванням в 1991 році карного пересліду­вання му­жолозтва держава втратила інструмент силового контролю ситуації в ґрупі ЧСЧ, що ра­зом із історично сформованою фіґурою замовчання гомосексуальності спричинило до цілко­витого іґнорування державним сектором ЧСЧ-орієнтованої частини ВІЛ-профі­лактичної діяльності на міс­цевому рівні. Прикладом є брак аж до 2008 року будь-яких робочих контактів між проваджувани­ми в Донецькій області з 2000 року ЧСЧ-орієнтованими проектами та ОКР.
Отже, цілями адвокаційної кампанії громадської орґанізації «Донбас-СоцПроект» «Опрос руководителей управлений, имеющих отношение к профилактике ВИЧ/БППП среди МСМ, в го­родах Донецкой области» були:
* зактуалізувати в свідомості голів міських управлінь та відділів, причетних до профілактики ВІЛ/ЗПСШ серед ЧСЧ, увагу до потреб ЧСЧ;
* підготувати ґрунт для включення ЧСЧ-орієнтованої діяльності громадських орґанізацій до облас­ного бюджету;
* отримати документальні свідчення рівня готовності керівних структур міст Донецької області до розгортання ЧСЧ-орієнтованої ВІЛ-профілактичної діяльності.
Стратеґіями, обраними для реалізації кампанії, були:
* подача офіційних запитів від імені «Донбас-СоцПроекту» відповідним керівникам, листи від яких мають окреслити позицію влади в Донецькій області щодо наявних ЧСЧ-орієнтова­них заходів;
* аналіз та інформування про результати широку громадськість через ЗМІ;
* подання результатів до ОКР як доказова постановка проблеми, яка потребує невідкладних дій.
Кожний запит містив такий текст: «Уважаемый ... ! Донецкая областная общественная ор­ганизация «Донбасс-СоцПроект», опираясь на ст. 40 Конституции Украины, ст. 32 Закона Украи­ны «Про інформацію», а также в соответствии с Законом Украины «Про звернення гро­мадян», просит Вас предоставить нам информацию о том, какая работа, направленная на со­циальную группу мужчин, имеющих сексуальные отношения с мужчинами, (МСМ) проводится сотрудниками Вашего ... ? Напоминаем Вам, что МСМ официально признаны в Украине одной из уязвимых по отношению к ВИЧ групп населения в соответствии с Постановлением Кабине­та Министров Украины «Про Програму профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 роки» от 11.07.2001 №790, а также в Распоряжении Кабинета Министров Украины «Про схвален­ня Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, до­гляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки» от 21.05.2008 №728-р».
Запити відправлялися рекомендованим листом із рекомендованим повідомленням про вру­чення. Отримані відповіді порівнювалися із об'єктивним станом речей, що його описано в нашій попередній Довідці [8].
3. Результати кампанії
Станом на 10.11.2008 розіслано 19 запитів і отримано 10 відповідей.
Шкребець С.М., заст. міського голови, пр. Перемоги, 67, Горлівка, 84646 (запит надіслано 09.09.2008, повідомлення про вручення* -, відповідь отримано 01.10.2008)
Теряєва О.Г., нач. відд. охор. здор., вул. Леніна, 51, Макіївка, 86157 (09.09.2008, -, 26.09.2008)
Соколова О.С., нач. відд. сім'ї та мол., вул. 250-річчя Донбасу, Макіївка, 86157 (09.09.2008, -, -)
Железняк А.В., нач. упр. охор. здор., пр. Леніна, 70, Маріуполь, 87500 (09.09.2008, -, 18.09.2008)
Лях І.В., нач. упр. осв., вул. Леніна, 51, Макіївка, 86157 (09.09.2008, -, 23.09.2008)
Дмитриєва З.В., нач. упр. осв., пр. Леніна, 70, Маріуполь, 87500 (09.09.2008, -, -)
Дерипаска В.Т., міський голова, вул. Першотравнева, 83, Добропілля, 85000 (09.09.2008, -, -)
Лактіонов В.О., нач. упр. осв., вул. Артема, 98, Донецк, 83050 (09.09.2008, -, 23.09.2008)
Костюков Г.А., міський голова, пл. Леніна, 2, Краматорськ, 84313 (09.09.2008, -, -)
Ляшенко А.Г., міський голова, пл. Шибанкова, 11, Красноармійськ, 85302 (09.09.2008, 11.09.2008, 19.09.2008)
Антоненко А.В., міський голова, вул. Олега Кошевого, 46, Новогродівка, 85483 (13.09.2008, -, -)
Антонов В.М., міський голова, вул. Піонерська, 3, Торез, 86600 (13.09.2008, -, 07.10.2008)
Чепурний В.С., міський голова, вул. Леніна, 39, Сніжне, 86500 (13.09.2008, -, -)
Рухадзе С.Ж., міський голова, пл. Леніна, 7, Єнакиєве, 86430 (02.10.2008, 07.10.2008, -)
Гнатенко В.С., міський голова, вул. Леніна, 16, Дружківка, 84205 (02.10.2008, 06.10.2008, 10.10.2008)
Дробот В.Л., міський голова, вул. Незалежності України, 22, Докучаївськ, 85740 (17.10.2008, -, 06.10.2008)
Черкасов Ю.О., міський голова, вул. Молодіжна, 5, Авдіївка, 86063 (17.10.2008, -, -)
Рева О.О., міський голова, вул. Артема, 44, Артемівськ, 84500 (17.10.2008, -, 03.11.2008)
Рибачук В.Л., міський голова, пл. Революції, 2, Слов'янськ, 84122 (18.10.2008, -, -)
* про те, що не всі рекомендовані повідомлення про вручення до нас дійшли, доведено до відома Дирекції Донецького поштамту у нашій заяві від 14.10.2008; термін розшуку — два тижні.

Таким чином, принаймні сім чиновників не вклалися у відведений законом місячний термін для відповіді, про що буде повідомлено обласну Прокуратуру і ЗМІ.
Отримані відповіді дають цікавий матеріал для аналізу.
По перше, жодна офіційна відповідь не містила відомостей про те, що профілактика ВІЛ у ґрупі ЧСЧ ведеться державними структурами. Тільки у листі начальника Відділу охорони здоров'я Макіївської міськради О.Г. Теряєвої міститься правдоподібне обґрунтування браку діяльності цього роду: «внаслідок того, що група чоловіків, що мають секс з чоловіками є закритою і стигмати­зованою, пацієнти у більшості випадків не повідомляють лікаря про свою належність до даної групи. Це не впливає на якість медичної допомоги, яку вони отримують при зверненні в Центр профілактики СНІД, але приводить до того, що доступ до даної групи населення у державних закладів охорони здоров'я недостатній для проведення профілактичних заходів».
По друге, навіть у таких великих містах як Донецьк, Маріуполь і Макіївка причетні до профі­лактики ВІЛ чиновники не мають уявлення про потреби ЧСЧ. Так, начальник Управління охорони здоров'я Маріупольскої міськради А.В. Железняк відповів нам, що «мужчины, имеющие сексуаль­ные отношения с мужчинами на сексологический приём не обращались» (до чого тут сексолоґіч­ний прийом?!? — адже у питанні йшлося про ВІЛ). У відповіді начальника Управління освіти До­нецької міськради В.О. Лактіонова подається детальний виклад заходів із профілактики наркоманії та із підготовки учнів до майбутнього шлюбу, проте в жодному місці його листа не ска­зано, що конкретно робиться для ЧСЧ. Начальник Управління освіти Макіївської міськради І.В. Лях взагалі твердить, що «вопросы сексуальных отношений с мужчинами не входят в компетенцию управ­ления образования» (навіть у контексті статевого виховання! Із цієї фрази можна також виснувати, що сексуальні стосунки із жінками в компетенцію освіти таки входять).
По третє, деякі наші кореспонденти (Красноармійський міський голова А.Г. Ляшенко і за­ступник Дружківського міського голови В.Б. Григоренко) офіційно заявили про те, що в них «не виявлена соціальна група чоловіків, що мають секс з чоловіками». Хоч ці відповіді здаються анекдотичними і як такі охоче коментувалися українськими і російськими ЗМІ [9], але вони спира­ються на вже цитований «Закон про міліцію». Разом з тим не можна не відзначити, що коментар головного спеціаліста відділу внутрішньої політики Красноармійської міськради С. Кошинець для «Комсомольской правды в Украине» («Определять и составлять списки таких людей — это ди­кость и нарушение всех моральных норм. Поэтому и методов их выявления не существует. И уж подавно нет практики заносить геев в какие-либо реестры») [10] свідчить про певну повагу місцевих чиновників до права людини на приватне життя.
По четверте, тільки у двох відповідях (начальника Відділу охорони здоров'я Макіївської міськради О.Г. Теряєвої та заступника Горлівського міського голови С.М. Шкребця) автори вислов­люють готовність розпочати ЧСЧ-орієнтовану діяльність із допомогою відповідних недер­жавних орґанізацій. Решта чиновників абсолютно не готові підтримувати місцеві ЧСЧ-орієнтовані ініціати­ви, додатковим підтвердженням цього є зазначена вище відсутність вчасних відповідей на наш запит.
Офіційні відповіді на наш запит, таким чином, підтвердили, що всупереч указам Президента України, постановам Кабінету Міністрів та навіть «Законові про міліцію» місцеві орґани влади Донецької області не проводять ніякої ВІЛ-профілактичної роботи, адресно спрямованої на уразли­ву ґрупу ЧСЧ. Все, що робиться в цьому напрямі, виконується винятково силами недержав­них орґанізацій. Місцеві орґани влади здебільшого також не вважають за потрібне робити бодай символічні кроки назустріч ЧСЧ.
Отже, виявлено і документально засвідчено саботаж на місцевому рівні постанов уряду, неповагу до чинного українського законодавства, брак політичної волі до вивчення і врахування потреб величезної частини населення України. За таких умов тільки рішуча і послідовна позиція владних структур, принаймні на рівні області, може посприяти видимим зрушенням епідемічної ситуації.
4. Пропоновані шляхи зміни ситуації
1.Посилити контроль за наданням належної та своєчасної інформації про діяльність ОКР і МРҐ громадськості шляхом дотримання як чинного законодавства, так і пп. 4.3, 5.1 — 5.3 «Регла­менту Донецької обласної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфек­ції/СНІДу», затвердженого рішенням обласної координаційної ради з питань запобігання поши­ренню ВІЛ/СНІДу від 10.10.2006. Орґанізація «Донбас-СоцПроект» могла би надати місце на своїй веб-сторінці чи допомогти створенню окремої веб-сторінки ОКР.
2.Звернутися до Голови ОДА із пропозицією створити на сайті Донецької ОДА сторінки із вичерпним переліком міських і районних державних адміністрацій, зо­крема їхніх контактних даних. «Донбас-СоцПроект» почала створювати такий список і розмістила його на свому веб-сайті (http://donbas-socproject.blogspot.com/2008/09/blog-post_08.html).
3.Звернутися до Голови ОДА із пропозицією довести до відо­ма місцевих і районних дер­жавних адміністрацій обов'язковість (згідно із Законами України «Про інформацію» і «Про звер­нення громадян») вчасних і адекватних відповідей на звернення фізичних і юридичних осіб.
4.Налагодити або розширити системну співпрацю з ЛҐБТ- та ЧСЧ-сервісними недержавни­ми орґанізаціями шляхом уведення по одному представникові ЛҐБТ-орґанізацій до складу місце­вих координаційних рад з питань запобігання поширенню туберкульозу та ВІЛ-інфек­ції/СНІДу. Гро­мадська орґанізація «Донбас-СоцПроект» може запропонувати свого представника до складу Гор­лівської місцевої координаційної ради, а Міжреґіональна східноукраїнська ЛҐБТ-асо­ціація «Рівно­дення» могла би взяти участь в роботі Макіївської міської координаційної ради.
5.Звернутися до адміністрації курсів підвищення кваліфікації медичного персоналу з про­позицією включити до проґрам перепідготовки працівників закладів охорони здоров'я державної форми власності (в першу чергу — керівної ланки) питань про специфічні медичні потреби гомо­сексуалів, бісексуалів і трансґендерів, виховання толерантного ставлення до них, вироблення на­лежної етики спілкування з цими катеґоріями пацієнтів. Цю діяльність здійснювати в безпосеред­ньому контакті із місцевими та національними ЛҐБТ- та ЧСЧ-сервісними орґанізаціями. Громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект» доводить до відома ОКР, що к.м.н. Ю.А. Саранков (м.Київ), стар­ший проґрамний радник Міжнародної благодійної орґанізації «Міжнародний благодійний фонд “СНІД Фонд Схід-Захід”» (AFEW) опублікував був книгу «Медицинские потребности и проблемы мужчин, имеющих сексуальные отношения с мужчинами», яка дістала схвальні відгуки. Цю книгу можна безкоштовно скачати з Інтернету або замовити потрібну кількість примірників безпосеред­ньо в AFEW.
6.Спільно з місцевими та національними ЛҐБТ- та ЧСЧ-сервісними орґанізаціями розроби­ти вимоги розміщувати на інформаційних стендах, які є в примі­щеннях медичних закладів усіх форм власності, інформаційних блоків з питань збереження здо­ров'я при практиці одностатевого сексу; контролювати наявність і належну змістовну якість цих інформаційних бло­ків. Громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект» може надати консультативну допомогу при розробці цих стендів.
7.Спільно з місцевими та національними ЛҐБТ- та ЧСЧ-сервісними орґанізаціями розроби­ти та запровадити на обласному і місцевому рівнях довгострокову інформаційно-просвітницьку кампанію з боротьби зі стиґматизацією та дискримінацією гомосексуалів, бісексуалів і трансґен­дерів, а також із гомофобією. Залучити управління та відділи освіти до співпраці в цьому напрямі (зокрема, увести ЛҐБТ-проблематику до проґрам зі статевого виховання підлітків та до інших аналоґічних проґрам з метою викорінення упередженого підходу до питань сексуальності, недопу­щення пропагування переваги чи неповноцінності тієї чи іншої сексуальної орієнтації або ґендер­ної ідентичності). Громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект» радить ОКР взяти за основу такої проґрами розроблений Спільнотою ЛҐБТ-орґанізацій України «План заходів із протидії в Україні дискримінації на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності».
8.Провести стратифіковане за містами, віком, освітою та посадою опитування вибірки медичних працівників Донецької області, з метою визначення соціальної дистанції щодо різних, у тому числі уразливих ґруп населення. Результати стануть підґрунтям для розробки довгострокової інформаційно-просвітницької кампанії боротьби з нетерпимістю, покращення якості деонтолоґіч­ної підготовки медичних працівників. Громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект» може взяти на себе підготовку запитальника, обробку та презентацію отриманих результатів. Зараз подібний проект ми здійснюємо спільно із Донецькою обласною дирекцією соціальних служб для молоді.

Голова Виконавчої ради
громадської організації «Донбас-СоцПроект» к.х.н. М.Г. Касянчук

Примітки:
1. Рекомендації до переліку заходів із покращення доступу гомосексуалів, бісексуалів і трансґендерів до медико-соціальних послуг, забезпечення їхніх громадянських прав і свобод // Семінар-нарада з питань вирішення проблем стигматизації та дискримінації ЧСЧ і ЖСЖ у сфері надання гро­мадянам медико-соціальних послуг (м. Київ, 08.07.2008).
2. План заходів із протидії в Україні дискримінації на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (ухвалено 21.09.2008) // Спільнота ЛҐБТ-орґанізацій України. — К., 2008.
3. Національний звіт із виконання рішень Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом. Україна / Л.В. Бочкова, О.М. Муравський, В. Салданна та ін. — К., 2008. — 144 с.
4. Про Програму профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2001-2003 роки // Постанова КМУ № 790 від 11.07.2001.
5. Про схвалення Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, до­гляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки // Розпорядження КМУ № 728-р від 21.05.2008; Про прийняття за основу проекту Закону України про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки // Постанова ВРУ № 607-17 вiд 30.09.2008.
6. Закон України про міліцію. № 2484-12 від 19.06.1992.
7. Закон України про інформацію. № 2657-12 від 02.10.1992. Статті 10, 21 і 32.
8. Касянчук М.Г. Довідка щодо вивчення стану соціальної ВІЛ-сервісної роботи, спрямованої на чоловіків, що мають секс із чоловіками, в Донець­кій області // Обласна координаційна Рада з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, 27.08.2008. http://donbas-socproject.blogspot.com/2008/09/blog-post.html
9. за результатами нашого прес-релізу від 03.10.2008 (http://pr-dsp.blogspot.com/2008/10/03-2008.html) з'явилося понад 30 публікацій (http://donbas-socproject.blogspot.com/2008/10/blog-post_07.html).
10. Коник А. Под Донецком обнаружен рай для гомофобов // Комсомольская правда в Украине. Донецкий вып. — 08.10.2008. http://dn.kp.ua/daily/061008/57536/print/

Затверджено на засіданні Виконавчої ради Донецької обласної громадської орґанізації «Донбас-СоцПроект», протокол №009 від 21.10.2008

Читать далее

Левши, правши...

Первые результаты сопоставления леворуких и праворуких http://virtualexs.ru/cgi-bin/exsurveys/survey.cgi?ac=1171 (оговорюсь сразу - мои результаты не только отсюда, но и из лично проведённых анкетирований). Итак, пока у меня данные 380 человек. Мало, конечно. Хочется побольше. И эта работа идёт.

Но уже вырисовываются тенденции в пользу предварительных гипотез, которые были таковы:

1) праворукие и переученные левши достоверно реже, чем левши, обращают внимание на то, кто какой рукой пишет.

Наши данные: среди праворуких обращают внимание, когда человек пишет левой рукой 65%, тогда как среди леворуких - 86%. Переученные левши расположились посрединке - 80%.

2) праворукие и переученные левши знают достоверно меньше, чем левши, людей в своём окружении, которые пишут левой рукой.

Наши данные: среди праворуких знают трёх и больше левшей 36%, среди леворуких 71%. Переученные левши по прежнему посерединке - 60%.

Таким образом, со скидкой на ошибки небольшой выборки можно утверждать, что леворукость может служить одним из многих факторов установления и поддержания социальных связей.

PS: здесь, естественно, не приведён анализ по другим признакам (это я сделаю на более полных выборках). Например, можно полагать, что женщины чаще обращают внимание на то, кто какой рукой пишет, чем мужчины. Что преподаватели, в силу своей профессии видящие чаще пишущих людей, будут обращать на это внимание. И т. д.

Читать далее

Отзыв на книгу «Медицинские потребности и проблемы мужчин, имеющих сексуальные отношения с мужчинами»

Касянчук М.Г., 2007
Отзыв на книгу Саранков Ю. «Медицинские потребности и проблемы мужчин, имеющих сексуальные отношения с мужчинами»

Книга, подготовленная старшим программным советником Международной благотворительной организации «Международный благотворительный фонд “СПИД Фонд Восток-Запад”» (AFEW) и одной из ключевых фигур украинского ЛГБТ-движения Юрием Анатольевичем Саранковым, содержит обзор западных медицинских публикаций по МСМ-проблематике.

До сих пор многогранная тема МСМ в рамках отечественной медицинской науки затрагивалась в публикациях лишь эпизодически, да и то преимущественно в контексте ВИЧ и БППП. Из переводных работ можно, пожалуй, назвать только одну книгу (Дэйвис, Нил «Розовая психотерапия», изд-во «Питер»), которая затрагивает более общую область взаимоотношений врача и пациента-гомосексуала.

Следует отдельно отметить, что автор впервые знакомит отечественного читателя-медика с феноменами, которые лишь недавно стали распространяться в жизни МСМ крупных городов Украины, а именно — c клубными наркотиками, попперсами и другими психоактивными веществами, со специфическими групповыми явлениями, присущими западному гей-сообществу («вечеринки по кругу», «охотники за вирусом» etc.), с расстройствами питания как следствием слепого подражания образам массовой культуры и пр. Именно поэтому рассматриваемая публикация не просто очень актуальна, но в значительной степени опережает время, трактуя о реалиях, которых пока у нас нет, но которые могут быть в ближайшем будущем. В этом качестве книга будет востребована как в секторе негосударственных
объединений граждан, так и среди практикующих врачей.

Вместе с тем хотелось бы, чтобы к следующему изданию (мы уверены, оно будет) автор и редакционный коллектив «СПИД Фонда Восток-Запад» исправили ряд шероховатостей издания нынешнего, которые хоть и не являются принципиальными, но всё же затрудняют восприятие этой замечательной работы.

Книга нуждается в тщательной корректорской вычитке, которая поможет избавиться как от явных промахов (напр., на С.7 «Ralf Jьrgens») и опечаток, так и от неудачных формулировок (напр., на С.91 «У пациентов часто возникают сомнения по поводу адекватности диалога с врачом, исходя из вопросов, которые он задавал на первом приёме. Принимая во внимание, врачу следует обращать
внимание...»), а также неуклюжего новояза, характерного для подстрочных переводов.

Нам кажется необходимым пристальное внимание уделить единообразию оформления библиографических описаний использованных источников, в частности привести их в соответствие с нормами отечественных научных публикаций. Кроме этого, включение ссылки на источник в текст кажется более приемлемым в виде подстраничных сносок.

Очень важно, чтобы автор тщательнее поработал над уменьшением фрагментарности изложения — обзор литературы, хоть и изначально гетерогенный в виду необходимости рассмотреть большое количество разнообразной информации, должен, тем не менее, чтобы не превращаться в библиографический указатель, быть подчинён (как на уровне всего текста, так и в отдельных его частях) единой
концепции и авторскому видению излагаемых вопросов.

Каждый раздел и подраздел должен заканчиваться, по нашему мнению, краткими выводами и логически связно объединяться со следующим разделом.

Важным вопросом, который недостаточно освещён в книге и который не теряет своей актуальности, является момент интерпретации удачных наработок западных учёных и общественных деятелей. В частности, при всём нашем восхищении блестящими результатами программы «Лидер общественного мнения» (С.56–59), очень сложно представить её реализацию в наших декорациях — при
неорганизованности или даже иногда отсутствии сообществ МСМ, отсутствии их группового самосознания, комьюнити-центров и подобных атрибутов западной гей-культуры. Безусловно, мы не требуем от автора готовых рецептов «как изменить мир к лучшему» — это дело времени и наработки опыта на местах — но следует, по крайней мере, указать на такую проблему и критично поразмышлять над путями её преодоления.

Вместе с тем, даже в нынешнем виде появление книги Юрия Саранкова представляется значительным шагом в деле улучшения качества медицинских и социальных услуг для МСМ как в Украине, так и на постсоветском пространстве.

Мы благодарим автора и «СПИД Фонд Восток-Запад» за предпринятые усилия и желаем им дальнейших творческих успехов.

Читать далее

Рецензия на книгу «Быть лесбиянкой в Украине: обретая силу»

Касянчук М.Г., 2007.
Рецензия на книгу Гейдар Л., Довбах А. Быть лесбиянкой в Украине: обретая силу. — К.: ПИИ «Интертехнология» ООО, 2007. — 122 с.

Рецензируемая книга является расширенным и дополненным изданием работы, специально посвящённой вопросам женщин, идентифицирующих себя в Украине как лесбиянки. До этого лесбийские вопросы рассматривались в специализированных изданиях (как периодических — журналы НМ и ОН, так и монографических — «Голубая книга» etc.) в более общем контексте гомо-и бисексуальности в Украине.

С точки зрения оформления авторы и издатели заслуживают похвалы — текст воспринимается и читается легко, практически полностью отсутствуют неуклюжие конструкции американизированного новояза (следует упомянуть однако неудачное использование в заглавии субстантивированного деепричастия — на месте авторов мы бы написали «обретение силы»), изложение не перегружено иллюстрациями.

Цели издания можно разделить на общие и прикладные.

К прикладным относится предоставление некоего минимума необходимой, с точки зрения авторов, информации девушкам/женщинам, ищущим своё место в жизни формирующихся лесбийских сообществ. В эту же группу мы бы отнесли и публикацию основных выводов, сделанных авторами из наблюдений за жизнью единомышленниц, бесед с ними — как индивидуальных, так и групповых.

Генеральная же цель (в НГОшных кругах её принято называть «миссией») издания состоит в том, чтобы способствовать консолидации женщин гомо- и бисексуальной ориентации на основе радикального (лесбийского) феминизма.

Книга заявлена как публикация результатов «социологического исследования», что определяет её структуру, которая напоминает научные работы: ВВЕДЕНИЕ, ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ, МЕТОДИКА, РЕЗУЛЬТАТЫ, ВЫВОДЫ, ПРИЛОЖЕНИЯ. Однако при более внимательном рассмотрении оказывается, что это сходство — не более чем видимость.

В самом деле, теоретическая часть («обзор литературы»), хоть и пестрит ссылками на зарубежных авторов, тем не менее построена по принципу FAQs: берётся некое утверждение, называется «мифом», рядом с ним пишется утверждение противоположное, коему приписывается заглавие «факты». При этом отсутствует сколь-либо критическое рассмотрение как «мифов», так и самих «фактов». Это стиль не научный и даже не научно-популярный, а плакатно-публицистический. «Теоретический раздел» занимает 17 страниц и не заканчивается, как это принято в академических работах, формулировкой проблемы, за разрешение которой берутся исследователи; нет также чёткого указания на теоретический базис, который они при этом будут использовать. Всё, что есть на С.27, так это тривиальное указание на широкое многообразие форм, которые принимает в мире любовь женщины к женщине.

Методическая часть работы отсылает нас к типичному инструментарию маркетинговых исследований — фокус-группы, оценка с привлечением к участию и глубинные интервью. Инструментарий этот — качественный, т.е. он не предполагает по своей сути привлечения каких-либо количественных показателей. Здесь мы встречаемся с явным методологическим противоречием, поскольку авторы в тексте находят возможным опираться в своих выводах на проценты. Если выборка изначально не репрезентативна (о чём прямо говорится на С.28: «наши выводы будут касаться лишь людей, которые принимали участие в исследовании», и на С.29: «слабая изученность генеральной совокупности ЖСЖ и организационные ограничения исследования не позволяют сформировать репрезентативную выборку для ЖСЖ»*), то и нет никакого смысла в указании, что «столько-то человек считают то-то».
В этом отношении Роберт Ооствогельс оказывается методологически более последовательным, т.к. он старательно зарисовывает наблюдаемые явления и по-возможности полно указывает на сопутствующие им обстоятельства.

Следующим интересным методическим моментом является порядок «задач исследования» (C.28-29) в сопоставлении с порядком изложения полученных результатов.

Итак, задачами были «1. Проанализировать особенности сексуальных практик гомосексуальных женщин… 2. Оценить доступность социально-медицинских услуг для гомосексуальных женщин… 3. Проанализировать готовность женщин-лесбиянок к социальной активности…». Увы, но дальнейшее изложение, хоть и имеет нечто общее с этим, но явно страдает, на наш взгляд, отсутствием чёткого соподчинения главной идее исследования (которая должна была бы появиться как вывод из «обзора литературы») и непрописанностью логических переходов от одного частного результата к другому.

Например, в части 3, описывающей собственно результаты, в одну кучу свалены как узко-сексологические данные (когда, с кем, как и сколько), так и такие социальные вопросы как идентичность, гендерные роли в женской паре, взаимоотношения с не-лесбиянками, семейный статус и наличие детей, вопросы структурирования сообщества. Там же находятся и сведения из области юриспруденции. Стоит ли говорить, что такая всеядность несовместима с научной чёткостью?

Важным, на наш взгляд, недостатком работы является отнюдь не исчерпывающая публикация даже качественной стороны полученных данных, а именно полных стенограмм интервью и фокус-групп, использованных опросников и т.п. Получается, что читатель должен просто принять на веру выводы из, возможно тенденциозно надёрганных, цитат (тот же упрёк относится и к подбору литературы в “теоретической части”).

Переходим к выводам из всей работы — С.86 sqq. Первая же фраза сильно настораживает: «Теоретическая часть нашего исследования показала, что гомосексуальность вообще и женская гомосексуальность в частности являются естественной нормой человеческого поведения…». Позвольте, иными словами, авторы заявляют, что на 17-ти страницах формата А5 был проведён полный и исчерпывающий анализ художественной, философской, антропологической, социологической и медицинско-биологической литературы, затрагивающей вопросы гомосексуальности и представленной более чем миллионом названий? Не слишком ли смело? Да и можно ли текст в стиле “мифы и факты” называть “теоретической частью исследования”. Нам кажется, что авторам следует существенно изменить формулировку. Кроме этого, любой вывод должен следовать как решение проблемы, поставленной в начале работы. Мы выше указали, что такой проблемы поставлено не было.

Подведём итоги. В нашей обзорной статье мы на примере выполненных за 10 лет «исследований группы МСМ в Украине» в рамках вопростов ВИЧ/СПИДа показали, что в этой области существуют до сих пор непреодолённые тенденции игнорировать требования академической науки к планированию, проведению и публикации результатов «исследований», что приводит к легковесности результатов. Из указанных замечаний следует, что разбираемая работа полностью соответствует этим негативным тенденциям — она появилась только как следствие энтузиазма авторов, но ей очень не хватает участия квалифицированных специалистов.

В то же время её появление можно приветствовать, поскольку она открывает, несмотря на все свои недостатки, череду будущих, хочется надеяться, исследований феномена женщин-лесбиянок в Украине.

Примечание:
* Заметим, что не бывает репрезентативных выборок вообще, существуют только репрезентативные по тому или иному признаку или ряду признаков. Для того, чтобы сформировать репрезентативную, к примеру, по возрасту выборку, не нужна «полная изученность» генеральной совокупности (ибо тогда и изучать-то нечего!) — достаточно знать из результатов переписей населения соотношение возрастных групп и в соответствии с ним отбирать респондентов различного возраста.

Читать далее

Адреса исполнительной власти городов областного подчинения в Донецкой области

Предыстория такова: для одного из проектов нашей организации мне понадобились адреса (чтобы сделать почтовую рассылку) исполкомов городов Донецкой области. Полез я в интернет. Увы... найти можно было там на сайтах этих самых исполкомов всё, что угодно (список кладбищ, фотографию мэра, предложение скачать ворованные программы...), но не почтовые адреса. Хорошо, что у нас в организации есть инициативные люди :) Один из них разыскал телефоны городских архивов, обзвон которых позволил узнать телефоны и адреса собственно искомых структур.

В приведённом ниже списке жирным курсивом выделены проверенные обзвоном адреса и телефоны. Остальное пока нуждается в уточнении.

1.Донецк
Управління освіти Донецької міської ради, Лактіонов Валентин Олександрович, заступник міського голови, начальник управління освіти
Управление по делам семьи и молодежи и международных связей Донецкого горсовета, 83050, г.Донецк, ул. Артема, 98

2.Авдеевка
86063, ул. Молодежная, 5, (06236) 31125, городской голова Черкасов Юрий Александрович

3.Артёмовск
84500, ул. Артема, 44, 8(0627) 440163, городской голова Рева Алексей Александрович

4.Горловка
Шкребець Сергій Миколайович, заступник міського голови. Питання освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, соціального захисту населення, діяльності громадських об’єднань.
Відділ у справах молоді та сім'ї. просп. Перемоги, 67, м. Горлівка, 84646
Відділ охорони здоров'я. просп. Перемоги, 67, м. Горлівка, 84646
Управління освіти. б-р Димитрова, 41, м. Горлівка, 84600

5.Дебальцево
ул. Советская, 85, (06249) 22697, городской голова

6.Дзержинск
85200, ул. Маяковского, 16а, (06247) 41033, городской голова Слепцов Владимир Никитович

7.Димитров
85322, ул. Артема, 9, (06239) 61088, городской голова Анисимов Юрий Георгиевич

8.Доброполье
85000, ул. Первомайская, 83, (06277) 27888, городской голова Дерипаска Виктор Трофимович

9.Докучаевск
85740, ул. Независимости Украины, 22, (06275) 31141, городской голова Дробот Виктор Лаврентьевич

10.Дружковка
84205, ул. Ленина, 16, (06267) 42826, городской голова Гнатенко Валерий Сергеевич

11.Енакиево
86430, пл. Ленина, 7, (06252) 22065, городской голова Рухадзе Сергей Жоржиевич

12.Ждановка
ул. Ленина, 11, городской голова

13.Кировское
ул. Шахтерская, 39, (06250) 61185, городской голова

14.Константиновка
ул. Ленина, 260, (06272) 5-35-95, 5-42-63, городской голова

15.Краматорск
84313, пл. Ленина, 2, (0626) 485502, городской голова Костюков Геннадий Андреевич

16.Красный Лиман
ул. Фрунзе, 46, (06261) 21682, городской голова Перебейнос Леонид Григорьевич

17.Красноармейск
85302, пл. Шибанкова, 11, (06239) 21247, городской голова ЛЯШЕНКО Андрей Геннадиевич

18.Макеевка
Начальник управління освіти Лях І.В., 86157, м. Макіївка, вул. Леніна, буд. 51
Начальник відділу у справах сім'ї та молоді Макіївського міської ради, Соколова Оксана Станіславовна, 86157, м. Макіївка, вул. 250-річчя Донбасу, ПДЮТ
Начальник відділу охорони здоров'я Макіївської міської ради Теряєва Олена Геннадіївна

19.Мариуполь
Мариупольский городской совет пр. Ленина, 70, г. Мариуполь, 87500
Управление образования, (0629) 541744, начальник ДМИТРИЕВА Зиновия Владимировна
Управление здравоохранения, (0629) 332494, 541742, начальник ЖЕЛЕЗНЯК Александр Васильевич

20.Новогродовка
85483, ул. Олега Кошевого, 46, (06237) 33317, городской голова Антоненко Александр Викторович

21.Селидово
ул. Карла Маркса, 8, (06237) 72417, городской голова Мокей Владимир Николаевич (72468 — общий отдел исполкома)

22.Славянск
84122, пл. Октябрьской Революции, 2

23.Снежное
86500, ул. Ленина, 39, (06256) 54152, городской голова Чепурной Валентин Семёнович

24.Торез
86600, ул. Пионерская, 3, (06254) 32246, городской голова Антонов Виктор Михайлович

25.Угледар
ул. Трифонова, 6, (06273) 63187

26.Харцызск
Заместитель городского головы по вопросам образования, охраны здоровья, культуры, спорта, социальных вопросов. Троилин Анатолий Николаевич
ул. Постышева, 228, (06257) 42736

27.Шахтёрск
ГОРИСПОЛКОМ, 86200, ул. Ленина, 4, (06555) 42117

28.Ясиноватая
ул. Орджоникидзе, 118, (06236) 42514

Читать далее

Довідка щодо вивчення стану соціальної ВІЛ-сервісної роботи, спрямованої на чоловіків, що мають секс із чоловіками, в Донецькій області

26.08.2008 р. Обласна координаційна Рада з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу. Розглянуто на МРГ 25.07.2008 р.

За ініціативою Донецької обласної громадської організації «Донбас-СоцПроект» міжсекторальна робоча група Обласної координаційної Ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/ СНІДу (ОКР) 26 червня 2008 року розглянула питання щодо стану соціальної ВІЛ-сервісної роботи, спрямованої на чоловіків, що мають секс із чоловіками, (ЧСЧ) в Донецькій області. Цю довідку підготовано Головою Виконавчої ради «Донбас-СоцПроекту» на пропозицію міжсекторальної робочої ґрупи ОКР.

1. Аналіз ситуації в Україні щодо реалізації доступу ЧСЧ до ВІЛ-профілактичних і соціальних проґрам

Починаючи з 1991 року всі ініціативи, спрямовані на соціальну, зокрема ВІЛ-сервісну, роботу із ґрупою ЧСЧ, виконувались в Україні винятково силами недержавних громадських орґанізацій, здебільшого в рамках ґрантових проґрам міжнародних донорських аґенцій. Українсь- кий політикум і уряд, а також орґани місцевого самоврядування не тільки не визнавали існування проблем даної соціальної ґрупи [1, 2], але навіть перешкоджали діяльності як відповідних місцевих, так і загальноукраїнських ЧСЧ-орієнтованих громадських орґанізацій [3, 4].

Профілактика серед уразливих ґруп визначена як один з ключових компонентів урядової «Стратеґічної концепції протидії ВІЛ/СНІДу на 2004-2011 рр.» та чинної «Національної проґрами зі СНІДу на 2004-2008 рр.» Стандарти мінімального пакету соціальних послуг для уразливих ґруп відображено в ряді законодавчих актів [5]. Ці документи відбивають ключові міжнародні принципи профілактики ВІЛ, такі як рівний доступ, захист прав людини, всебічний характер (не тільки надання медичних послуг), проведення роботи серед осіб одного кола та аутрич-роботи серед уразливих ґруп, інтерактивні, спрямовані на розвиток потенціалу підходи до просвіти, пропаґанди здорового способу життя та самопідтримку. Втім, в «Законі України про СНІД» згадується тільки підтримка профілактичних заходів серед СІН. «Національна проґрама зі СНІДу» включає заходи для «забезпечення доступу представників уразливих ґруп до цільових заходів проґрам з профілактики ВІЛ/СНІД/ІПСШ», але конкретно не визначає, на які ґрупи мають бути спрямовані ці проґрами, чи хто відповідає за ці заходи, яким чином послуги з профілактики будуть продовжуватися чи реґулюватися. Ці обмеження та невизначеність підкреслюють, що країні бракує всебічної національної політики з профілактики ВІЛ, яка б конкретно визначала напрямки профілактики ВІЛ та спрямованої на зміну поведінки діяльності як серед усіх ґруп, так і тих ґруп, яким найбільше загрожує ВІЛ-інфекція.

Тільки 2007 року під тиском Коаліції ВІЛ-сервісних орґанізацій, а також зважаючи на вимогу Ґлобального фонду з боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, КМУ у «Загальнодержавній цільовій проґрамі забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки» [6] зобов'язався був охопити ВІЛ-профілактичною роботою не менш ніж 60% оціночної кількості представників уразливих ґруп, серед яких у явному вигляді названо і ЧСЧ.

Згідно зі звітом «Комплексна зовнішня оцінка національних заходів з протидії СНІДу в Україні», підготованому незалежною ґрупою зовнішніх експертів у першому півріччі 2008 року на замовлення МОЗ та Національної ради України з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу [7], ЧСЧ є ґрупою, яка все сильніше страждає від ВІЛ. Напр., 2007 року було офіційно зареєстровано 48 нових випадків ВІЛ серед ЧСЧ, що складає понад третину від 158 випадків, зареєстрованих у цій ґрупі з 1987 року [8]. Існує думка, що реєструється значно менше випадків інфікування ЧСЧ, чим є насправді, тому що багато випадків залишаються недіаґностованими, чи реєструються за іншими катеґоріями контакту з вірусом.

Два послідовних опитування українських ЧСЧ [9, 10], виконані на замовлення МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні» в рамках проґрами дозорного епіднагляду другого покоління, продемонстрували загрозливу тенденцію до збільшення з часом поширеності ВІЛ у цій соціальній ґрупі. Так, в опитуванні 886 ЧСЧ у 2005 році частка ВІЛ+ склала 3%; за результатами опитування 1764 ЧСЧ у 2007 р. серед тих, хто робив тест на ВІЛ, було 6% ВІЛ+, однак 22% тих, хто робив тест, відмовились повідомити інтервьюерові свій статус. З огляду на психолоґічні особливості розкриття ВІЛ-статусу, цілком правдоподібним виглядає припущення, що частка ВІЛ+ серед респондентів коливається від 6 до 22%.

Поширеність ВІЛ (за даними дозорного епіднагляду 2007 року) серед ЧСЧ в чотирьох містах України була вищою, ніж вважалося раніше, і коливалася від 4,4% в Києві до 23,2% в Одесі.

Ці дані дозволяють припускати, що передача ВІЛ статевим шляхом серед ЧСЧ може мати значні обсяги, але є досі прихованою в Україні. Національні оцінки у зв’язку з ВІЛ у 2007 році виявили близько 41 000 випадків ВІЛ серед ЧСЧ, що є 10,3% всіх дорослих, які живуть з ВІЛ [7]. Отже, оцінки указують, що значна частина ЧСЧ, які живуть з ВІЛ, досі є недіаґностованою та незареєстрованою.

Нехтування цією ґрупою на державному і місцевому рівнях (уряд надає лише обмежену фінансову підтримку та здійснює профілактичні заходи тільки серед СІН та ув’язнених; проґрами профілактики для інших уразливих ґруп одержують підтримку винятково коштом зовнішніх донорів та виконуються неурядовими орґанізаціями, отже ці проґрами не є сталими з огляду на поточні методи фінансування) має наслідком виразний брак успіхів у роботі з ЧСЧ.

Так, загальна накопичувальна кількість ЧСЧ, які будь-коли отримували профілактичні послуги, на початок 2008 становила лише 10 000 чоловіків (доробок ґранту Першого раунду Ґлобального фонду), в той час як за низькими оцінками в Україні налічується до 177 000 ЧСЧ [11]. Охоплення, таким чином, є меншим від 6% консервативного рівня чисельності ґрупи. Такі низькі показники не можуть спричинити будь-якого впливу на епідемію в цій ґрупі, отже спроби розширити профілактичні послуги для ЧСЧ в Україні досі були провальними.

Навіть реалізовувані ЧСЧ-орієнтовані ініціативи неадекватні поступові епідемії, оскільки всі вони

· працюють не систематично, а час від часу (особливості ґрантового фінансування);

· є ґеоґрафічно незбалансованими — переважно Київ і 8 обласних центрів, про ЧСЧ менших міст і, особливо, сел навіть не йдеться;

· не надають послуг, які виходять за рамки конкретно пов'язаних з ВІЛ (клієнти, маючи різноманітні соціально обумовлені проблеми психолоґічного, юридичного, професійного плану тощо, не зустрічають розуміння цього, натомість стикаються із вузько-орієнтованими пропозиціями з розповсюдження презервативів і заяложеними гаслами безпечного сексу);

· не беруть до уваги структурних, вікових і ґендерних особливостей різних підґруп ЧСЧ, але орієнтуються на уявний збірний образ (наявні послуги в першу чергу спрямовані на ЧСЧ, які ідентифікують себе яко «ґеї», і здійснюється дуже мало заходів для ЧСЧ, які не вважають себе такими, але час від часу можуть вступати у високоризикові статеві стосунки).

В роботах останніх років західні дослідники, співставляючи новітню тенденцію до зростання кількості ВІЛ-інфікованих серед західноевропейських ґей-спільнот із двадцятип'ятирічним досвідом боротьби з епідемією, доходять парадоксального висновку [12], що вирішальною запорукою успіхів будь-якої ВІЛ-профілактичної діяльності є не залучення чужих даній ґрупі фахівців, а безпосередня участь представників самої уразливої ґрупи на всіх етапах здійснення відповідної соціальної роботи. В руслі цих рекомендацій донорські аґенції, які фінансово та технічно допомагають урядам нових незалежних держав, планують широко запровадити до усіх ВІЛ-профілактичних проґрам мобілізаційний компонент (тб. якнайширше залучення цільових ґруп до громадської активності та до прийняття рішень).

Всі виконані в Україні дослідження ЧСЧ як у контексті епідемії ВІЛ [13], так і в рамках правозахисного дискурсу [2, 4] продемонстрували велику незадоволену потребу представників цієї соціальної ґрупи у спеціалізованих послугах як громадських, так і державних структур, а також потребу в громадських ініціативах на подолання соціальної ізольованості та стиґми.

З огляду на це дуже амбітні плани з мобілізації ЧСЧ та, відповідно, з підвищення ефективності профілактичних втручань реалізуватимуться тільки за умови зміщення акцентів із вузько-медичних аспектів на розвиток комплексної соціальної роботи, спрямованої на відчутне зменшення гостроти широкого кола проблем різних підґруп ЧСЧ.

Якщо не відбудеться значних змін, спрямованих на підвищення якості та швидкості здійснення профілактичних проґрами для уразливих ґруп (зокрема для ЧСЧ), то Україна навряд чи зможе забезпечити універсальний доступ цих ґруп до послуг із профілактики, а також надання бодай мінімального пакету таких послуг.

2. Досвід Донецької області

Громадянська активність Донецької області як одного з найурбанізованіших реґіонів України була і є відбитком усіх особливостей — позитивних і неґативних — суспільного життя пострадянської доби.

На початку 1990-х одразу по скасуванні в Україні карного переслідування мужолозтва на хвилі громадського ентузіазму в Україні з'явилися були перші ініціативні ЛҐБ-ґрупи. Примітно, що всі вони створювалися по провінційних містах: Канів, Миколаїв, Луганськ, Маріуполь, Донецьк, Чернівці тощо. За дуже нечисленними винятками вони не ставили собі за мету здобуття громадських прав, але, будучи наступницями радянських «ґруп друзів», прагнули вирішення життєвих проблем своїх членів, головною з яких є пошук «собі подібних», тобто зменшення соціальної ізоляції. Власне найчастішим центром їхньої кристалізації були аматорські «служби знайомств». 1998 року тодішні успіхи українського «ґей-руху» були узагальнені в огляді [14]. Від того періода залишилося кілька цікавих нарисів [15, 16].

В 1994 році в Маріуполі почало діяльність «Представительство редакции газеты '1/10' в Украине» — неофіційна напівкомерційна ґрупа Володимира Сомова. Вона проіснувала аж до 2000 року, але так і не оформилася в зареєстровану орґанізацію — комерційну чи громадську. За той час силами Сомова кустарним способом (клей, ножиці, ксерокс) було випущено і розіслано три номери т.з. «Рекламно-информационного каталога», зроблено спробу участі в мережевому проекті «Славянской службы знакомств 'Славик'», підтримувалось доволі інтенсивне листування з ЛҐБ-людьми як Донецької, так і ін. областей України. Значно менше відомо про два неофіційних «бі-клуби» в Маріуполі: «Apogee-Апогей» на чолі із Віктором Шекулою та «InterFriendsClub». Ці ґрупи завзято уникали будь-якого розголосу, але діяли з 1996 р., влаштовуючи приватні вечірки для вузького кола своїх членів. Така діяльність лишилася на сьогодні в минулому. Разом з тим, в Маріуполі та інших містах області, за винятком її центра (Донецька аґломерація), через брак будь-яких спрямованих на ЧСЧ ініціатив у редукованому вигляді зберігаються залишки старої соціальної орґанізації гомо- та бісексуальних людей — вже згадувані «ґрупи друзів», що їх описав був 1997 року голандський антрополоґ Роберт Ооствоґельс [17].

Із одної такої ґрупи утворилося вельми ориґінальне об'єднання «Апостольска місія 'Восходящее солнце'» [18] (під Волновахою), яке було водночас реліґійним і сільським. Його лідери були чи не першими в області, хто не просто не приховував своїх відмінностей від решти населення, але відстоював своє право бути собою саме на селі, а не за умов міської анонімності. Зараз цю діяльність також припинено, а Льоня і Слава переселилися до Маріуполя, де більше можливостей заробляти на життя.

З 1999 по сьогодні в Донецьку є представник «Реґіонального інформаційно-правозахисного центра для ґеїв і лесбійок 'Наш світ'», а з 2004-го — також представник Всеукраїнської громадської орґанізації «Ґей-Форум України».

З 1999 року ініціативу ЧСЧ-орієнтованої діяльності в Донецьку перебрали на себе неспеціалізовані НУО, сформовані довкола медичних структур: «Українська асоціація планування сім'ї» (голова Донецького відділення — д.м.н., проф. Т.В. Проценко) і Макіївський міський БФ «Здоров'я нації» (голова Правління — начальник Макіївського міського управління охорони здоров'я О.Г. Теряєва). Остання, зробивши ставку не на СНІД, а на формування ЧСЧ-спільноти силами самих ЧСЧ, змогла стати на теренах області новатором і досягла певних успіхів.

Так, у 2004 році спільно з київським БФ «Фонд профілактики хімічних залежностей і СНІДу» за підтримки Проґрами Міністерства Великобританії з міжнародного розвитку «Здоров'я нації» виконало дослідницький проект [19, 20]. У звіт, однак, увійшли не всі результати — тільки стисло викладена якісна частина. Дальшу наукову розробку здобутки проекту дістали в статті [21]. Головним її досягненням є окреслення системи маскулінних ідентичностей пострадянських ЧСЧ: «плешка» (місце постійних сексуальних і соціальних контактів певної частини ЧСЧ) є одною зі значних реперних точок, відносно якої формується соціальна реальність ЧСЧ; із розпадом СРСР і внесенням у суспільну думку образів західних соціосексуальних ідентичностей система старих плешечно-центрованих ідентичностей — позитивні («плешечники»), неґативні («пристойні люди») і гомосексуально-неідентифіковані ЧСЧ («натурали») — зазнала значних змін і нині функціонує як мозаїчний конґломерат; за ознакою безпосередньої участі у знайомствах через плешку носії плешечно-центрованих ідентичностей можуть бути об'єднані в дві ґрупи: «плешечники» і «натурали» належать світові плешки, тоді як «пристойні люди» дистанціюються від нього; основні соціодемоґрафічні властивості ґрупи завсідників сучасної плешки не змінилися з радянських часів.

Закономірним розвитком цього став проект «Мережа Ресурсних центрів для чоловіків», що охопив два обласних центри — Донецьк і Луганськ. Основною його ідеєю було створення комфортного місця спілкування для різних катеґорій ЧСЧ без обов'язкового їх втягнення у ВІЛ- профілактичну діяльність (яка, однак, мала здійснюватися у фоновому режимі) — тобто створення чогось на кшталт «комьюніті-центра» [22, 23]. Залучення цільової ґрупи мало відбуватися головно шляхом аутрич-роботи. Разом з тим така інновативність не була позбавлена суттєвих недоліків:

· орґанізація-виконавиця не створила систему супервізії співробітників проекту на уникнення ефекту згоряння;

· орґанізація-виконавиця не розробила чітку систему вимог до якості праці аутричей, яким не було заборонено мати сексуальні контакти з клієнтами, вживання з ними алкоголю;

· до адміністрування проектом були залучені люди, чия неприхована відраза до клієнтів та аутрич-працівників вельми заважала ефективній праці;

· по закінченні фінансування місце, куди приходили клієнти, перестало існувати.

Ці проблеми мали закономірним наслідком зміни кадрового складу проекту, внаслідок чого сформувалися дві ініціативні ЛҐБ-ґрупи, які згодом перетворилися на дві громадські орґанізації: «Донбас-СоцПроект» (реєстрація 2007 року) і «Рівнодення» (реєстрація 2008 року), діяльність яких не є конкурентною з огляду на відмінності цільових ґруп і використовуваних методів. Унікальним надбанням громадської орґанізації «Донбас-СоцПроект» є не тільки широкі зв'язки із позадонецькими ґрупами та окремими активістами, але головним чином творча співпраця кваліфікованих наукових працівників.

Макіївський міський БФ «Здоров'я нації» є наочним прикладом того, що чужі даній соціальній ґрупі об'єднання громадян, беручись за ЧСЧ-орієнтовану діяльність, можуть, звичайно, послужити каталізатором створення нових ЧСЧ-орієнтованих ініціативних ґруп і орґанізацій, але саме по собі виконання ЧСЧ-орієнтованих проектів силами неспеціалізованих НУО не є стабільним і ефективним, оскільки нема мотивації іншої, ніж суто фінансової.

Крім згаданих недержавних і неприбуткових орґанізацій в Донецьку з 2000 року періодично робилися спроби бізнесового створення мінімальної інфраструктури дозвілля і відпочинку для ЛҐБ (дискотеки «Ґалактика», «Русский клуб», «ККК 'Донецк'» та ін.). Останніми роками активність такого плану зосереджується довкола Андрія Лівашова, який дуже прихильно ставиться до спільних заходів і не відмовляється від дієвої допомоги при впровадженні відповідних проектів.

Разом з тим, не можна не відзначити, що державний сектор — навіть СНІД-сервісна його частина — не надто переймався необхідністю взаємодії з представниками ЧСЧ. Перегляд всіх доступних через веб-сайт облдержадміністрації протоколів ОКР підтвердив це: в жодному з них ЧСЧ не згадуються, хоч — як показано вище — в Донецьку безперервно провадиться силами НУО така робота.

Однак є і приклади позитивних контактів. Так, 2000 року Донецький міський центр соціальних служб для молоді на пропозицію представника Центра «Наш світ» у Донецькій області запровадив до проґрами підготовки волонтерів міського телефону довіри для молоді питання гомосексуальних стосунків, у визначені часи на тому-такі телефоні працював волонтер для людей гомо- та бісексуальної орієнтації [24]. Більш близькими в часі (2007 рік) прикладами є домовленість «Донбас-СоцПроекту» із Дерматовенеролоґічною службою Управління охорони здоров'я Донецкої облдержадміністрації в особі Головного дерматовенеролоґа Управління к.м.н. І.В. Куценка про взаємну підтримку зусиль, а також із Маріупольським міським центром СНІДу в особі Головного лікаря П.М. Довгалевського.

Підбиваючи підсумки цього розділу, можна сказати, що в області існує цінний досвід, певні традиції і потенціал громадської ЧСЧ-орієнтованої діяльності; нині будь-яка ЧСЧ-орієнтована діяльність в області реалізується тільки в Донецьку, не зачіпаючи мешканців інших міст; проблемою є також нестабільність роботи із даною соціальною ґрупою, зумовлена як спорадичним фінансуванням, так і браком мотивації неспеціалізованих НУО.

3. Пропоновані шляхи зміни наявного стану речей

З усього вищевикладеного випливає, що на разі двома головними проблемами, які потребують активної участі як державних орґанів, так і громадського сектора (зокрема ЧСЧ-орієнтованих НУО) задля підвищення ефективності ВІЛ-сервісної роботи, є налагодження постійного контакту між собою (адвокаційний аспект), створення постійно діючого і незалежного від стороннього фінансування осередку для безпечного і комфортного спілкування різних підґруп ЧСЧ (територіальний аспект), розширення ВІЛ-сервісної ЧСЧ-орієнтованої діяльності за межі Донецька і Макіївки (мобілізаційний аспект). Громадська орґанізація «Донбас-СоцПроект», будучи першим офіційно зареєстрованим в області ЧСЧ-орієнтованим об'єднанням громадян, акумулюючи в собі потенціал висококваліфікованих наукових кадрів, десятирічний досвід такої діяльності та маючи авторитет серед представників даної соціальної ґрупи, пропонує:

а) ввести представника ЧСЧ-орґанізацій у склад ОКР, оскільки будь-які інші (не ЧСЧ-орієнтовані) НУО не є достатньо обізнаними зі специфікою даної цільової ґрупи. Це також буде корисним і з огляду на налагодження робочих контактів із фахівцями, які займаються проблемами інших уразливих щодо ВІЛ ґруп;

б) створити стабільне, незалежне від стороннього фінансування місце для безпечного і комфортного спілкування ЧСЧ. «Донбас-СоцПроект» просить ОКР підтримати його клопотання перед Донецьким головою про надання нам з комунальної власності приміщення в оренду на пільгових умовах (1 грн на рік) — згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтями 19 і 21 Закону України «Про оренду державного і комунального майна», з метою сприяння діяльності громадських і благодійних організацій. Зі свого боку ми дамо деякі ресурси (кваліфіковані волонтери, сканер і компьютер із леґальним проґрамним забезпеченням) для функціювання цього осередку;

в) залучити до обговорення як загальних, так і поточних проблем ВІЛ-сервісної діяльності інші ЧСЧ-орієнтовані НУО, ініціативні ґрупи, а також індивідуальних активістів, шляхом проведення спеціального засідання МРГ. «Донбас-СоцПроект» може взяти на себе підготовку списку запрошуваних ЧСЧ-орієнтованих орґанізацій, ґруп і активістів.

Голова Виконавчої ради громадської організації «Донбас-СоцПроект» к.х.н. М.Г. Касянчук

Література:

1 Маймулахин А. Результаты опроса кандидатов в народные депутаты Верховной Рады Украины и его анализ // Наш мир. — 1998. — №4. — С.2-3; «Уважаемая редакция журнала 'Наш мир'» (письмо в редакцию от руководителя Секретариата ЛДПУ Бута Ю.А.) // Наш мир. — 1998. — №5. — С.4-6; Точка зрения экс-президента Украины на гомосексуальность // Наш мир. — 1999. — №9. — С.15.

2 Дискримінація за ознакою кохання: Звіт. — Київ: Нора-Друк, 2005. — 224 с.

3 Притеснение «Симоны» // Наш мир. — 1998. — №6. — С.30; Кравчук А., Маймулахин А. «Наш мир» не легализован // Наш мир. — 1999. — №8. — С.2-4.

4 Блакитна книга. Стан геїв та лесбійок у сучасній Україні (Звіт) / Центр «Наш Світ». — К.: Нора-принт, 2000. — 116 с.

5 Закон України «Про соціальні послуги» №966-IV від 19.06.2003; Закон України «Про захист прав споживачів» №3161-IV від 01.12.2005; Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» №2353-IV від 18.01.2005; Закон України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» №2017 від 05.10.2000; Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» №1972-XII від 12.12.1991; Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; Постанова КМУ «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки» №264 від 04.03.2004; Постанова КМУ «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» №1895 від 10.12.2003; Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реформування соціальних послуг» №178-р від 13.05.2007 р. Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України №293 від 17.06.2002; Наказ МОЗ «Про удосконалення добровільного консультування і тестування» від 19.08.2005 №415. Зареєстровано в Мінюсті України за №1404/11684 22.11.2005; Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України, затверджений наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту №1965 від 09.09.2005.

6 Про схвалення Загальнодержавної цільової програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, до- гляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки // Розпорядження КМУ №728-р від 21.05.2008. — Київ, 2008. — 5 с.

7 http://unaids.org.ua/evaluation/users

8 ВІЛ-інфекція в Україні. Інформаційний бюлетень №29 / А.М. Щербінська, Л.В. Бочкова, Т.В. Шкурко та ін. — К.: МОЗ України, 2008. — 45 с.

9 Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками, як компонент епіднагляду другого покоління. Аналітичний звіт / Л. Амджадін, К. Кащенкова, Т. Коноплицька, О. Лисенко та інші. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2005. — 60 с.

10 Моніторинг поведінки чоловіків, які мають секс з чоловіками. Аналітичний звіт за результатами опитування / О.М. Балакірєва, Т.В. Бондар, М.Г. Касянчук, Є.Б. Лещинський. — К.: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2008. — друкується.

11 Оцінка чисельності груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ в Україні / О.М. Балакірєва (гол.ред.), Л.М. Гусак, Г.В. Довбах та ін. — Київ: МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2006. — 28 с.

12 Wheeler D.P. HIV and AIDS Today: Where Is Social Work Going? // Health & Social Work. — 2007. — Vol.32, Iss.2. — P.155-157.

13 Касянчук М., Шеремет С., Лещинський Є. Чоловіки, що мають секс із чоловіками, у дзеркалі соціолоґічних досліджень проблеми поширення ВІЛ/СНІДу (огляд досліджень, проведених в Україні в 1997–2006 рр.) // Укр. соціум. — 2007. — №3(20). — C.32-43.

14 Маймулахин А. Гей-движение на Украине (Обзор) // Наш мир. — 1998. — №5. — С.14-19.

15 Ребров И. Донецкие геи // Наш мир. — 1998. — №6. — С.6-7 (перепечатка из газеты «Донбасс-неделя», 06.06.1998).

16 Лещинский Е. Ничего не понимаю или грустные заметки на манжетах // Наш мир. — 1999. — №9. — С.9-10.

17 Assessment of high-risk sexual behavior in Donetsk, Dnepropetrovsk, Lviv and Kherson, Ukraine. First draft report / R. Oostvogels // IPPF, 1999 (не опубліковано, автор дякує співробітникам Британської Ради в Україні за надану можливість познайомитись із цією працею).

18 Апостолькая миссия «Восходящее солнце» // Наш мир. — 1997. — №3. — С.21; Маймулахин А. Друзей изменит мир! // Наш мир. — 1997. — №3. — С.32-37.

19 Мужчины, имеющие секс с мужчинами. Оценка ситуации в Киеве и Донецкой области / БФ «Фонд профилактики химических зависимостей и СПИДа». — К.: ООО «Конус–Ю», 2005. — 136 с.; Зікратий Ю., Микитюк М., Банас О. Чоловіки, які мають секс із чоловіками: цінності та моделі поведінки // Соціальна політика і соціальна робота. — 2005. — №2(30). — C.53-62.

20 Касянчук М., Лещинський Є. Ґрафіті як елемент гомосексуальної субкультури. www.kasianczuk.hotmail.ru/varia/ graffiti.htm

21 Касянчук М.Г., Лещинський Є.Б. Аналіз соціальних ідентичностей чоловіків, які мають секс із чоловіками, в ук- раїнському суспільстві (на прикладі Донецької області) // Укр. соціум. — друкується.

22 Оглянитесь! Мы такие же, как вы! (сборник тематических материалов). — Макеевкка: Благотворительный фонд «Здоровье нации», 2006. — 32 с.

23 Лещинский Е., Тароянц А. Проект «Сеть Ресурсных центров для мужчин в Донецкой и Луганской областях». От- чет о проделанной работе. — Макеевка: Благотворительный фонд «Здоровье нации», 2007. — 52 с.

24 Телефон доверия для геев и лесбиянок в Донецке // Наш мир. — 1999. — №9.

Читать далее

"Симона"

Харьковская эротическая газета "Симона" опубликовала в №13 и 14 (2008) популярное изложение результатов исследования объявлений о знакомстве, проведённого нашей организацией.

Текст доступен по адресу http://kasianczuk.hotmail.ru/varia/baba-jaga.htm
Читать далее