23 груд. 2020 р.

Моцарт 2.0

Я повівся на рекламу книги. І не прогадав. Книгу естонською я читаю місяцями, по три-п’ять сторінок на день, а тут майже 500 сторінок українською проковтнув як у дитинстві за пів ночі. Звичайно, це попсова попса, та й лекцій про те, чим відрізняється піанофорте від фортепіано і хто такий Карл Філіп Емануель Бах, можна було б поменше.

Але попса гарна, цілком барокова, із цілком булгаківським апотеозом — він не заслужив світла, але заслужив спокій, і живими картинками. А головна таємниця взагалі вигулькнула в кінці: куди потрапляють всі померлі ґенії та українці? — Авжеж, оживають в Америці!


Читать далее

4 груд. 2020 р.

Человек-карма

Пока я искал отделение банка, прошёл по улице Рижской, переулку Рижскому и соединяющиму их тупику Рижскому, который на самом деле не тупик, но кого это волнует. Я бы не удивился, если б где-то посрединке (а там есть ещё улочки) был бы ещё бульвар Рижский с Рижским же проспектом. В общем, все улицы ведут на восток, к России. Ещё там мне вспомнилось два пошлых, но чудесных анекдота «Видела-видела, но чтоб на носилках!!!» и «Мать-мать-мать, привычно отвечало эхо». И как оказалось, не зря.

Итак, банк. Приват, конечно. Проблемы со счётом, поскольку он формально был открыт в Донецке, и хоть и работает в Мариуполе, но тонкая душа банка всё-равно чувствует какую-то ауру и карму. Второй счёт, кстати, открытый в том-же банке, но в Мариуполе, несварения не провоцирует.

Дальше в лес, толще партизаны. Сотрудница банка (!) мне: ой, знаете, у вас же регистрация фирмы донецкая, а мы должны раз в квартал (!) проверять, ходим на место деятельности, фотографируем и по геопозиции устанавливаем, что вы не лось, не верблюд и даже не сепаратист... — Я такой: эээ... ну, приходите, час ходьбы канешна до меня, но так и быть, жду! — Она, радостно опять: а ещё, а ещё вы платите налоги в Донецк, по месту регистрации, финансируете, значит! — Я: девушка, я тут недочув, глазик дёргается, повторите, кого я там финансирую? — Она: в Донецк платите. — То есть вы хотите сказать, что госказначейство и ваш банк работают на оккупированных территориях? То есть то, что тёток-наложниц перевели в Мариуполь на Таганрогскую, и они от меня принимают отчёты и даже налоги, это значит, что я финансирую Моторылу? Вы вот это сейчас серьёзно? — А ещё у вас паспорт потерян! — А у меня в руках сейчас что? — Ну у нас так в системе написано. Вы, наверное, человек-карма, на вас всё ломается...

Мать-мать-мать, привычно отвечало эхо


Читать далее

16 лист. 2020 р.

Mariupoli patrullipolitsei ülemuse toetamiseks

Põline revolutsionär on tagasi Mariupolis ning jälle meeleavaldus ukraina lipudega algas kell 4 — sattuse märk, arvan. Mariupoli patrullipolitsei ülemuse vastu (küborg, kangelane, Donetskist) hakati asjaga pihta kohtus.

Muidugi, pro-ukrainlased aktivistid oli selleks ajaks kohal ja kutsusid kõiki toetamiseks. Loomulikult tulid siia ka Mõhhailo Veršõnini sõbrad — tema politseinikud, kes samal ajal on mu vilistlased. Absolutselt oli see ootamatu, et nemad tundsid mind ära isedi maski eest. Ootamatu ja pisarateni. Mariupol on, nagu märgati kõnes, vaatamata sellele, et linnast frondijoonini ainult 20 km, kõige turvalisem koht Ukrainas. Suurt panust sellele teeb Mariupoli politsei, mille osa on Donetskist küborgid ja kangelased.


Читать далее

11 лист. 2020 р.

І знову про домашню естонську чортівню

Люди завжди були лінивими скотами, які невтомно шукають терпілу, котрий за них працюватиме і, бажано, щоби ще дякував за це. Оті всякі ґноміки, гіршечок вари, скатєрть-самобранка і ковьор-самольот.

Першим, власне, з’явився отой ковьор, а з ним Майлз-і-море від Люфтґанзи, Майлз-і-смайлз від Тюркішей і всяка проча херня типу вайфайного яблучка на тарілці, щоби не нудно було на коврі кататись.

Далі не можу не згадати про потужне закляття мультигорщик вари, яке всяка порядна пані тримає на кухні. Бо воно ж таке розумне, що аж страх — саме вмикається, вимикається, свистить паром і лампочками виблискує. Хіба що в маґазин не ходить, але вже з іншими горшками через інтернет рецепти обговорює.

Між мультигіршечком і килимом, пам’ятаю, була ще така собі Еліза, яка виконувала функції доктора Фройда, а її нащадки потім були автосповідниками і навіть нині пишуть статті та ставлять діяґнози десь там у казковій Америці, де ріки з молока і берега із солодких вафель і киселю.

Але я відволікся. Так от, естонські селянські міти кажуть про цікавого персонажа на ім’я крат, який зроблений з чого попало, запроґрамований Ванапаґаном в обмін на душу. Кратові господар мусить давати працю (а як не дає, то нашо такий господар здався — кратт йому зверне шию). Ну чи не робот? Хіба що ще з функцією «а паґаваріть». До речі, отой Ванапаґан — ну один в один айтишник: не від миру сього, бородатий, пацаватий, живе відлюдно, напевно ще збоченець. Простий селянин, звичайно, може його нагріти один раз — підписатись під угодою про передачу душі не кров’ю, а вишневим соком — але мстя буде страшна і невідворотна. Потім.

Образ крата досліджували всякі інші збоченці від літератури та семіотики, але вони, здається, не помітили дуже прозорої алюзії. Так, Андрус Ківірягк дійсно використав цей образ як гостру сатиру на село як ідеал консерваторів — бо чим ще розважатись у селі, крім як вкрасти у сусіда чи поміщика щось, що ніби цінне (типу срібної брошки), але яке все одно нікуди не надінеш, бо всі всіх знають. Отже, поцупити і закопати — щоб було. А в разі чого сказати, що мовляв, оці руки нічого не крали, крав крат.

Але якщо подумати, то більш лоґічним буде прикласти оту місцеву селянську чортівню до іншої сучасности: крати — то роботи, але роботи розумні, принаймні говорять. Ванапаґан, він же, Диявол — то айтишник, якого бояться, але жити без нього не можуть. Чому саме так? Бо поруч і іншими кратами, які здебільшого крадуть корів і підсвічники у сусіда, в романі «Rehepapp» з’являється нетиповий крат — сніговик, він нічого не краде, його не можна взяти в хату, бо розтане, він переповідає посполитому, неписемному сільському сироті лицарські леґенди, овідієву науку про кохання, бокачієв декамерон, вчить віршувати та мріяти, перед ним його господар день і ніч стоїть на колінах у снігу і слухає, слухає, слухає. Крат-казкар, крат-психотерапевт, він стає тим, хто підміняє життя на сеновалі словами і фантазією, йому вдається те, від чого згоряли інші крати — він будує повітряний замок. Дуже сучасний образ, бо все це він знає, будучи під’єднаним до всесвітньої текучої мережі. Парубок врашті-решт гине, його душу забирає Ванапаґан, а тіло поглинає вода, на яку, розтанувши, перетворився крат-сніговик


Читать далее

31 жовт. 2020 р.

Проня Прокопівна

Minu õpetajate raske töö on vilja kandnud: täna tulid mu eesti keele eksami tulemused C1 tasemel. Pean nüüd tänama kõigile, kes aitas mul sihini jõuda: Svetlana Savtsenko, Kristiina Ainelo, Mall Pesti, Eva Õim, Ott Ojamets, Ülle Koppel, Ülle Tõnurist, Maarika Teral, Keelerulett ja teised eesti keele harjutamise viisid, Eesti keele maja ja muidugi palju teised suurepärased, kaasahaaravad inimesed.

Якось, 2005 року, у травні, ранком після захисту кандидатської сусід по гуртожитку Міша, почекавши, доки я відкрию ясні очі, спитав: «Ну как оно, проснуться кандидатом наук?» — Та ніяк, — відповів, — як було дурне, так і лишилось.

Інший колега, з гуманітаріїв, заздрісно при зустрічі сказав: «Ну всьо, талони на повідло ти вже заробив!». Йшлось, звичайно, про наукову пенсію, яка тоді ще в природі існувала та була суттєво вищою від звичайної. А за совка, коли квартири не купували, а отримували з ласки єдино-правильної партії, остепєньонний міг претендувати на додаткову кімнату — під кабінет...

Ну так от: склавши останній з можливих іспитів з естонської, я почуваю себе рівно так само: як було дурне, так і лишилось. І навіть пенсію з квартирою і кабінетом за це не дадуть. На щастя, в мому домі стільки місця, що хоч кожен день міняй собі кабінети


Читать далее

5 жовт. 2020 р.

Світло естонського барокко

Eesti keele maja надихнула мене на те, щоби прочитати Rehepapp Андруса Ківірягка (того самого, чия дитяча книжка «Весна і какашка» дуже відома з очевидних причин).
Читав і думав, що ота вся чортівня чи то пак мітолоґічна атмосфера затюканого селянина у бідному селі дуже мені нагадує Вечори на хуторі близ Диканьки, а разом з тим і українська, і естонська книги суть дуже барокові, коли аристотелева лоґіка Ренесансу і Просвітництва не діє, натомість сукупність різних лоґік звивається у чарівний світ, де жах є смішним, а сміх жахливим. Виявилось, однак, що не мені першому ця спорідненість двох авторів спала на очі — бароковий романтизм, що панував в Україні ще на початку XIX ст., за двісті років — на початку століття XX-го з’явився біля Балтики
Читать далее

28 вер. 2020 р.

Книги

Сидячи біля свічки в темній кімнаті, я все ніяк не міг згадати читану ще аспірантом елеґію Стефана Яворського. Пам’ять підсовувала тільки Гомера, але нарешті це сталось: без допомоги інтернету в голові зазвучала золота латина: 

Ite meis manibus gestati saepe libelli,  Ite, meus splendor, luxque decusque meum  Коли чотири роки тому, у вересні 2016-го, я приїхав до Таллінна, всю свою немаленьку бібліотеку я лишив у Маріуполі. Учора ж я відправив додому вже третій 20-кілоґрамовий пакунок з книгами… Але мабуть ще 20 кґ luci ac decoris стоїть на полицях і лежить біля подушок

Читать далее

11 вер. 2020 р.

Про міцну традиційну естонську родину

Привіт обом Гельмам, лисенькому Воґлайду та іншим занепокоєним. От не те, щоб якесь відкриття, але цікаве.
Є такий російськомовний ресурс date.bluesystem, де чоловіки знайомляться між собою та шукають пригод. І є естонський ресурс iha.ee, де вони зокрема ж роблять те саме. На обидвох є сторінка швидких оголошень з дуже подібним функціоналом. Беремо оголошення за вчорашній день, 10.09.2020, про швидко потрахатись (можна навіть у кущях).

Естонською мовою 223 оголошення від чоловіків для чоловіків, з них 27 (або 12%) за гроші і 29 від тих, хто себе назвав «hetero».

Російською мовою за чотири дні (7–10 вересня) аж 24 оголошення (удесятеро менше), з них аж одне (4%, себто утричі менше) за гроші.

І що характерно. Оті, що естонською мовою та від так званих гетеросексуалів — місця нема, зустрінемось в темному місці, щоби не дай боже в кущах у місячному сяйві лисинка не заблищала

Читать далее

15 серп. 2020 р.

Hõbevalge

Добрі книги — як дороге вино: прочитав главу, прикрив і милуєшся мінливим післясмаком та легким, ейфорійним запамороченням. Такими були платонівські діялоґи, романи Івана Єфремова, «З життя ідей» Тадея Зелінського, «Історія західної філософії» Бертрана Расселла, есеї Умберто Еко.



Такою є і «Срібно-біле» Леннарта Мері — майже невідома поза балто-фінським світом (крім естонського ориґіналу є переклад фінською та італійською), та й в Естонії її востаннє видано, якщо не помиляюсь, 2008-го року. Кожна думка, часто афористично сформульована, подається як інтелектуальна пригода — дещо подібне можна почути на TEDx або у гарних наукових відеоблоґах. Відмінність тільки в тому, що в тебе не вливають все відразу, а ти сам береш бокал, сідаєш біля каміну і читаєш рівно стільки, скільки можеш тут і зараз — до легкої, грайливої ейфорії від спалахів ідей та інтелекту
Читать далее

12 серп. 2020 р.

Три К

Принагідно подивився одну з кулінарних передач на естонському ТБ. І що маю сказати — це не ті ток-шок, коли зірки щось там готують і разом з тим говорять за жисть біля столу в студії. Жанр більше нагадує «Вокруг світу», причому рецептів як таких нема. Але сюжет з одного боку цікавий типовою ґендерною фабулою, а з іншого — широкою панорамою локальних кулінарних деталей. Власне, на деталях зготованого зупинятись не буду, гляну на перший, ґендерно-традиційний аспект.

Отже, сильна, современна і незалежна жінка-ведуча пливе на свій рідний острів, щоби згадати смаки дитинства і юности. З мисливцями вона ходить по лісі, вони впольовують кабана, вона захоплено охкає, ахкає та дістає від них подарунок — вчорашнюю лосятину. Далі вона біжить до родичці, яка показує героїні, як готувати ковбаски та тефтелі. Поклавши в багажник оті півфабрикати поруч з лосятиною, вона їде до пекарні, де разом з господинею, її чоловіком, онучкою та кішкою ставить у піч хліб. Поки хліб печеться, ведуча не гає часу та чимчикує до сусідів по холодець. З усім цим вона нарешті приходить додому, розпалює вогонь і порається з лосем.

І от, коли все майже готове, вона згадує про вічне, бере квіти та йде на цвинтар. Вдячні духи предків посилають їй там, біля церкви, мужчінку, якого вона запрошує на вечерю. Упольований чоловік приносить чуть-чуть лисичек у кошикові. Вона знову охкає та ахкає. Вечір, камін, сніг — вони їдять оте все, що було зібрано та наготоване, детально обговорюючи, як воно тане на язику, та філософствуючи про зв’язок минулого і майбутнього.

Одним словом, сильна, незалежна та современна жінка збирає два дні страви на стіл, щоби мати привілей нагодувати випадкового кабанчика, якого отримала по молитві від уласкавлених дарами хтонічних богів.

http://arhiiv.err.ee/vaata/297430

Читать далее

Звездочка

На кожній зустрічі з незнайомими мешканцями Естонії, коли я користуюсь естонською (звісно, космічно далекою від ідеалу), виникають питання: ви звідки — бо ж чути, що не місцевий, та як довго тут живете? — тільки 4 роки? і за цей час змогли заговорити?? точно раніше не вчили???

Ну, тю! Звісно, приємно бути зіркою, але ну серйозно — що в цьому такого? Он деякі мої знайомі заговорили за два роки, і краще, ніж я за чотири. Ні, я розумію, що для біженців із Сирії було шоком, коли вони минулого тижня приїхали в Силамяє (то така естонська Макіївка) і їм знадобився перекладач, бо бачте місцеві школяри не знають естонської, на відміну від нещасних арабських діточок… Розумію і все одно не вміщається в голові, як легко стати зіркою: говориш мовою країни і це стає шоком для мешканців цієї країни. Тю!

https://rus.postimees.ee/7032566/arabskie-podrostki-bezhency-bystro-vyuchili-estonskiy-i-udivilis-kogda-v-sillamyae-im-ponadobilsya-perevodchik 

Читать далее

8 серп. 2020 р.

Три книги порубіжжя

Книги збирались принагідно протягом кількох років. Одну знав давно, але не мав, тож її подарували. Другу порекомендував знайомий, про третю дізнався випадково з допису на фейсбуку — і купив їх. Вони лежали, чекаючи свого часу. І ось він прийшов.

Tode E. (Õnnepalu T.) Piiririik. — Tallinn: Hea lugu, 2015. ISBN 9789949538973 
Statovci P. Minu kass Jugoslaavia. — Tallinn: Tänapäev, 2015. ISBN 9789949278312 
Witkowski M. Lubiewo. — Kraków: Korporacja Ha!art, 2005. ISBN 8389911043 

Якщо їх розташовувати хронолоґічно, то першою буде Piiririik (з’явилась 1993-го), наступною Lubiewo (почала виходити фраґментами 2002-го, повним томиком з’явилась 2005-го) і останньою стане Minu kass Jugoslaavia, яку вперше надруковано фінською мовою у 2014-му році і майже відразу перекладено естонською. Lubiewo перекладено українською під назвою «Хтивня» (2006), тоді як решта дві — Мій кіт Югославія та Країна на кордоні — у нас невідомі, хоч їх читають іншими европейськими мовами, передусім анґлійською. Хтивню і Країну на кордоні навіть віднесено до літератури ґейовського гепі-енду [1]. 

Що їх об’єднує? На перший погляд, тільки одне — сексуальність персонажів, а також те, що всі три романи автобіоґрафічні, всюди розповідь іде мовою «Я». Але якби це була єдина спільна риса, може і не варто було б їх об’єднувати, адже тільки в книзі Вітковського вона становить, так би мовити, стрижень написаного. Для Иннепалю та Статовці це хоч і значима, але все ж побічна обставина. 

Відмінні вони також і формою. Вітковський будує Хтивню як щоденник — польові записи коротких історій про плішечних тіток, які ностальґують за тим, що вже не повернеться — радянською молодістю, яка була сповнена сексу і пригод. Ці записи не творять сюжету, але дають панораму субкультури, яка щезає. Вони з’являються одна за іншою майже випадково, як асоціації, спогади чи плітки. Вони можуть бути жахливими або смішними, траґічними або веселими, сповненими насилля і бруду або покаяння і святости. Вони — як кадри в документальному фільмі. 

У книзі Иннепалю на відміну від репортажів Вітковського дії майже нема — перший поцілунок стається десь на шістдесятій сторінці. Це теж збірка, але цього разу листів до радше уявного друга, які описують не стільки події, скільки потік спогадів про польку-бабусю, депортовану і повернуту, яка розповідала свої безкінечно-одноманітні історії заслання хлопчику у бідній радянській квартирі. Хлопчику, який чекав на ядерний кінець світу, та врешті вирвався у омріяну кляту раціональність і стабільність високої культури, де можна спробувати, kuidas ollakse inimesena — як це, бути людиною. 

Дебютний роман Пайтіма Статовці, фінського письменника з албанської родини, що була через еміґрацію врятувалась від етнічних чисток югославської війни, найбільше за все нагадує традиційні сімейні епопеї кінця XIX — початку XX ст., ту ж знайому всім дітям з інтеліґентних радянських родин Сагу про Форсайтів. Разом з тим, якщо Вітковський тримається іронії, а Иннепалю весь час копирсається у власній душі, залишаючись дещо відстороненим, то в книзі Статовці вирують емоції болісної, кількадесятилітньої адаптації двох чи навіть трьох поколінь до світу, що безповоротно змінився. Закономірно, що біля героя також з’являються уявні друзі — мовчазний, апатичний удав, який тим не менш вірно боронить господаря, та спочатку істеричний, еґоїстичний, заздрісний, гомо- та міґрантофобний балакучий кіт, який прямо на першій зустрічі в одному з ґей-барів Гельсинки свідомо-садистично ятрить всі душевні рани свого візаві. Критика [2] порівнює цих хтонічних істот із почтом Воланда — подібність посилюється, коли в кінці вони перероджуються: нечистий кіт фінського андеґраунду стає коханцем, стріченим на батьківщині батьків, а апатичний удав-захисник із гельсинської квартири ще раз трапляється героєві як аґресивна гадюка в полі біля Косова. 

То що ж все ж таки спільного в цих так відмінних книгах? Крім вже згаданої сексуальности героїв, тільки одне — почуття себе на кордоні між світами, коли ти не належиш жодному з них, залишаєшься чужим за ментальністю (Иннепалю), за поколінням (Вітковський), за мовою чи етносом (Статовці). Три книги порубіжжя 

[1] Queer stories of Europe / Eds. Kārlis Vērdiņš, Jānis Ozoliņš. — Cambridge Scholars Publishing, 2016. — 250 p. 
[2] Obreht T. An Uncanny Cat, a Companionable Snake and Displaced Desire // NY Times, April 2017. — https://www.nytimes.com/2017/04/21/books/review/my-cat-yugoslavia-pajtim-statovci.html

Читать далее

28 лип. 2020 р.

Вышла из мрака младая с перстами пурпурными Эос

В одной диссертации моделировалась идея о том, что Гомер подбирал своих сюжеты не как логичное развитие одной линии, а строил поэмы из случайного набора красивых историй, соединённых в лучшем случае близкодейственной ассоциацией, а в худшем просто — хоть и меднолитыми, но всё-таки стандартными фразами. Позднее это, кстати, высмеял Аристофан в Лягушках. Поищите, если не лень, по ключевым словам «потерял бутылочку».

Но я не о том. А о польском Декамероне, сиречь Lubiewo. Конечно, где Гомер, и где Витковский, но то мелочи жизни — структура занимательной книги также мозаична, сюжет распадается на череду милых воспоминаний, связанных между собой загорающим на пляже автором и его перезрелыми подругами. Каждое следующее воспоминание вызывается ключевым словом, точнее кличкой из воспоминания предшествующего, только вот Парис похищает не Елену, а деньги, и не у Атрида, а у пьяной вусмерть «тётки»; по утрам из мрака выходит не младая с перстами пурпурными, а старая глухая баба, шпионящая за своим постояльцем; быстроногий Ахилл борется не со шлемоблещущим Гектором, а с лобковыми вшами...

Характерность персонажей не равна их привлекательности. Они характерны как Бабка Палажка и Бабка Параска, но и столь же типичны — как таких бабок можно было (да и сейчас тоже) встретить в каждом селе, так и своя Писуаресса или Флора торчали на каждой плешке от Берлина до Бухары. Точно также мстительный пастырь народов Атрид и истеричный Ахилл вкушали сладкое мясо на каждом симпозиуме, впрочем вкушают и поныне, надев галстуки и меряясь уже не захваченными землями и рабынями, но отжатыми бизнесами или индексом Хирша.

Читать далее

26 лип. 2020 р.

Kак я летал в космос

Захотелось мне булочек — таких, знаете, сдобных, с вареньем внутри, здоровой в общем пищи. Дай, думаю, слетаю по-быстрому в Космос — такой, эммм, не супермаркет рядом. Года два там не был. Вхожу: коврик не расстелен, оркестр не играет, покупатели мешают продавщицам, таким, олдскульным, которые вроде и моложе раза в два, но видимо уже с прибитым к голове чепчиком рождаются. Без масок, кстати. В общем, как обычно, хотел булочек, купил Краковской.

— С вас 24–70!

Даю 50, сдача долго ищется, в фейсбуке, но наконец передо мной появляются две десятки и пятёрка.

— А тридцать копеек?

— Где я вам их возьму?!

(про себя: милочка, что-то интуиция плохо у тебя работает, я вокзальных за копейку строю…)

— Это, простите, ваши проблемы.

Сразу же достаёт из кассы чудом материализовавшиеся 25 коп.

— А ещё пять?

— Ну ты посмотри на него! Что вы будете с ними делать???

(начинает тихо так)

— Девушка, сейчас утро и я добрый… (переходит на рык) …но это не помешает мне… (дальше непереводимая игра слов на местном диалекте) …этой колбасой… (из лап высовываются когти) …ваш чепчик!

— Да подавись ты своими копейками!

— Охотно! Благодарю! До новых встреч!

Ностальгически, облизывая эскимо: вот если б меня так в Эстонии обслуживали, уже б наверное С3 был бы! Ругаться с продавщицами — высший языковой пилотаж!

Читать далее

24 лип. 2020 р.

Ainult kirjutamisülesanne

Kas tulevikusühiskonnas vajatakse muuseume? Et vastata sellele küsimusele, on tarvis määratleda, mis muuseum on. Esimesed muuseumid olid pärit kogudest, mida aadlikud ja parimad inimesed omandasid. Kõik need kogusid nii kunsti kui ka teisi haruldasi asju. Aegamööda tekkis vajadus mitte ainult selliseid asju näidata, vaid ka neid liigitada ja uurida, aga samal ajal näitamise kaudu ühiskonda informeerida ja õpetada — privaatsest kogust sai modeerne muuseum. Järk-järgult see muuseum on muutunud ning praegu see mitte ainult asutus, kus keegi võib vaadata midagi ebatavalist, vaid ka koht, kuhu minnakse aega hästi veetma, kust saadakse nii teadmisi kui emotsioone. Ühesõnaga see on atraktiivne vaba aja veetmise koht. Võttes arvesse, et meelelahutus saab üha enam ja enam elu lahutamatuks osaks, tundub, et muuseume külastatakse ka tulevikus.

Muidugi, on olemas veel üks ühiskonna arengu aspekt — infotehnoloogiad ja internet. Nüüd on võimalik muuseumide nähtusega tutvuda virtuaalselt ja see võib mõjutada külastamist. Minu siiski arvates, ei suuda virtuaalne ekskursioon täielikult asendada realsust — epideemia ja karantiin seda näitasid hästi. Asi on selles, et nagu kirjutasin enne, tänapäeva muuseum on koht vabaajaveetmiseks, aga kui mina istun kodus arvuti ees, siis virtuaalne muuseumi külastamine ei erine nt filmi youtubis vaatamisest, siin ei ole ühtegi tõesti uut muljet, ma ei saa skulptuurini läheneda, antiigi vaasi ümber käia või keskaegset mõõka kätte võtta. Üldiselt öeldes, tulevikuühiskonnas vajatakse muuseume kindlasti.
Читать далее

23 лип. 2020 р.

Майже співпадіння

Колись, пишучи про результати спостережень на плішках Донецької області, ми з Женею процитували «Хтивню» Міхала Вітковського. Потім Miroslav подарував мені ориґінальне видання польською.

Потім я взявся читати маленьку повість «Piiririik» естонською про ту саму субкультуру і ті самі часи, про буття на кордоні — у Вітковського це кордон між поколіннями радянських та емансипованих «тіток», у Иннепалю то кордон між пострадянською та нормальною Европами, причому «Piiririik» ще мимоходом згадує польські корені головного героя і депортацію в Сибір.

І от поки я читав повість естонською та оновлював у пам’яті книгу Вітковського, Ґуґл приніс мені польську літературознавчу статтю про власне український переклад його «Lubiewa», де мене ж і процитовано. Ги, коло замкнулось

https://doi.org/10.31261/PLS.2020.10.01.04

Читать далее

Tulevikuajalehte loeme Internetis

Tundub see tõsi olevat, sest digitaalseid teenusi saab üha enam ja enam. Kui paberimaksuaruanne on juba arhaism, miks ikka ei muutuks ajalooks paberiajalehed?

Tõsi on ka selles, et nn uudised saabuvad mulle FB-i ja TW-i kaudu kiiremini, kui ajalehtedelt. See tähendab, et ajalehed peavad muutuma — nende ülesanne nüüd on mitte informeerida, vaid analüüsida. Arvan, et selles rollis nad jäävad paberile, vähemalt osaliselt, sest analüüsi lugemine ei talu kiirust, see vajab mitte ainult paberit, vaid ka vanamoodset tugitooli ja pleedi, kaminat ja kohvi, vaikust, rahu ja aega
Читать далее

17 лип. 2020 р.

Ukraina keele mittekasutamine ei takistanud kotlettide ostmist

Sõltumatu uudisteagentuuri teatel leidis eile pärastlõunal aset ühe vanempoolse inimesega, kes oli tulnud suurele kaubamajale Mariupolis oma lõuna ostmiseks. Sündmused toimusid kulinaaria ja pagari osakonnas.

Peale mehe kohal viibisid teised ostjad, kaasa arvatud tüdrukud ilma maskideta. Kui kord tuli toidu tellima, mees võttis sõna ja selges ukraina keeles palus "Чотири котлети", kuid müüja tegi näo, et ei saanud aru, ja nõudis mehelt kordamist. Pärast kolmandat kordamist tekitas järjekorras elevust ja tüdrukud otsustasid sekkuda ning valju häälega tõlkisid seda vene keelde müüjale, kes hakkas ärrituses pihta kotlettide kokkupanemisega ning lükkas pakend ümber.

Muidugi ta oli sunnitud lõdisevate kätega uue pakendi võtma ja teised kotletid sinna panema. Vaatamata vahejuhtumile mees jäi häirimatuks, võttis oma toitu kätte ja tänas müüjat.

Читать далее

10 лип. 2020 р.

Про маски і чебурашки

Тролейбус, Маріуполь, середина дня, народу мало, кондукторка в правильно одягнутій масці, біля мене на вільне місце...

Акт 1. ... сідає баришня вся із сєбя. Кондукторка: «Дєвушка! Адєньте маску!». Дєвушка, закатив очі, повільно дістає звідкись пожмакану маску і взягає на шию. Я: «Дівчинко, вдягіть маску, ви біля мене!». Дєвушка возмущонно: «Я здорова!» [про здорова є гарний анекдот] — «Не бачив ваших аналізів». Дєвушка мстітєльно: «Я отсяду от вас!» — «Боже, щастя то яке!» [хреститься]

Акт 2. На те саме місце сідає тіло без ознак ВНД. Кондукторка: «Мужчіна! Адєньтє маску!». Мужчіна: «Зомбірованиє!». Вдягає маску на шию. Я: «Чоловіче, вдягніть маску!». Мужчіна: «За...лі!» — «Ще не починав» — «Маскі подавляют волю! Ви всє зомбірованиє! Вам мозгі помєнять надо! Скоро чіпи будуть вживать» — «Господи, та скоріш вже, бо без чіпов не розуміють» — «Она нє от чіво нє защіщяєт, єйо каждиє два часа мінять» — «Так міняйте, в чому проблема?»


Читать далее

10 черв. 2020 р.

Прачешная

Клуб эстонской культуры. Первая встреча. Около 20 человек. Ведущая, дама в летах, спрашивает участника: «Как вас зовут?» — «Владимир» — «А, Вова! Много анекдотов про Вовочку»!…

Я сижу рядом с несчастным героем анекдотов и не могу отвязаться от мысли: «Бляха от сандалика, тётка, ты ваще дупля не отрубаешь, где ты и шо мелешь? Вот так сразу с размаха и по лицу! И за что? — за то, что просто Вова!»

Как-то повадилась к нам в общагу ходить распространительница билетов Донецкого театра. Далее цитата: «Девочки, по секрету, в этом спектакле перед вторым актом в ложе бельетажа появляется главный герой… совсем… ну вы понимаете… в неглиже… там есть что посмотреть… последние билеты… только для вас…»

Воспоминания навеяны клубом культуры. Ведущая: «у нас будет встреча с капитаном… такой мужчина… его все спрашивают, женат ли он? и ещё, какие женщины самые красивые? Представляете, я думала, он скажет эстонки, а он ответил — два раза и норвежки!»

Пративный!

Культура — страшная вещь

Читать далее

6 черв. 2020 р.

Kirjutage maitseainetest, mida te toidus kasutate

Ukrainas me kasutame tavaliselt toidus selliseid maitseaineid: sool, harilik sibul, pipar (jahvatatud ja must), paprika, küüslauk, värske ja kuivatatud petersell, aedtill ja mädarõigas. Neid maitseaineid lisatakse reeglina niinimetatud soolastesse söökidesse, kaasa arvatud borš, supid, praetud liha, kartuli, kodujuustu või kanalihaga varenikud, munad, sült, vorstid, salatid ja teised eelroad. Mõnikord need söögid sisaldavad suhkrut ka — nt mu vanaema lisas suhkrut boršile, eriti kui ta keetis seda tomatiga.

Magusad söögid, nimelt moosid, kirsiga varenikud, said, pirukad, tordid, pannkoogid jne, võivad peale suhkru ka sisaldada münti, vanilli ja sidruni koort, mõnikord lisatakse pähkleid. Rabarberit kasutatakse harva — ausalt öeldes proovisin ma seda ainult Eestis.

Praegu, kui elanikel ilmus rohkem raha, on meil võimalus kasutada peale pipra ja vanilli teisi eksootilisi taimi — ingverit, kurkumat, safranit jm.

Mina ise eelistan vürtsikaid toite, aga ma püüan mitte lisada palju soola. Aeg ajalt, kui mul on kiire või ei viitsi keerulisi toite teha, võtan ma leiba, vorsti või suitsupekki, panen peale sibula või sidruni ringi ja sellest saab maitsev kiirtoit.

Читать далее

30 трав. 2020 р.

Филологическое, любительское

В глубокой молодости, читая дореволюционный гимназический учебник др.-греческого, я с удивлением узнал, что в говорах рус. языка сохранился перфект (прошлое совершенное), плюсквамперфект (предпрошлое совершенное) и даже футурум экзактум (будущее прошлое совершенное). Т. е. как у Мольера: всю жизнь говорил прозой и наконец-таки об этом мне сообщили — все эти формы были у меня в живом употреблении, пусть и не литературном, понимались, но вот теперь знаю, что имели в виду римляне и греки, выстраивая свои консекуцио темпорум.

Ну узнал и узнал — с кем не бывает, сколь много нам открытий готовит просвещенья дух…



И вот, сидим на уроке. Учительница, соболезнуя нашим трудностям, речёт: «в русском, в отличие от эстонского, перфекта нет…» — Чооо?! — «ну может описательно как-то, но вот плюсквамперфекта точно нет…» — Рука-лицо!

Ну ладно, в литературной, типа высокой речи, среди приличных людей в галстуке, а не в трениках, может и нет, но что характерно — распространённость этих загадочных слов на букву П почему-то выше именно на севере, как раз там, где ощущается сильное влияние финского субстрата, да и строятся эти формы ровно из тех же элементов, что и в эстонском или финском. Вот, к примеру, в активе — глагол быть + действительное причастие прошедшего времени:

я выпивши (выпил когда-то раньше и сейчас ещё нахожусь под шафе) — перфект

я был выпивши (выпил когда-то, но на момент прошлого, о котором говорю, ещё находился под градусом) — плюсквамперфект

я буду выпивши (выпью когда-то и на момент более отдалённого будущего, о котором говорю, буду ещё находиться под мухой) — прошлое в будущем, футурум экзактум

Висновків ніяких не буде. По-1, це ніяке не відкриття, а речі давно відомі, як-от проза в Мольера. По-2, з цього нічого ґлобального не випливає — в інших слов’янських мовах цього також повно, в інший спосіб, звичайно, оформленого: http://donbas-socproject.blogspot.com/2014/08/blog-post.html

Читать далее

28 трав. 2020 р.

Наскільки складно вступити до вузу?

Якось не спалось уночі. Тому, згадуючи свою епопею вступу до університету, я порівнянював умови прийому в Естонії та Польщі.

Естонія — завантажити один-два PDF (як правило, мотиваційний лист та у випадку магістратури чи докторантури ще план майбутньої наукової праці) через єдину систему для всіх вузів, потім з’явитись на співбесіді (можна скайпом).

Польща (Ґданськ) — протягом 7 днів принести ніжками у папочці із зав’язками не менше десятка власноруч підписаних документів, в тому числі завірених у нотаріуса, з кольоровими фотками. Бракує характеристик від сусідів і довідки з компетентних орґанів… Ага, ще перед тим перечитати всі постанови Сенату і листи Ректора.

Якось після того вимоги українського ВАКу чи як воно там зараз називається про картки на цупкому папері, у такій точно папочці із зав’язками і текстом дисертації на дискеті 3.5 дюйма вже не здаються такими архаїчними

Читать далее

22 трав. 2020 р.

Kas kõik algab kodust või saab kool samuti lapse iseloomuomadusi kujundada?

See küsimus on minu arvates provokatiivne ja varjab tõelisi põhjuseid iseloomuomaduste kujundamise kohta. On hästi teada, et inimese iseloom kujuneb erinevate teguride tagajärjel, nende seas põhilised on sünnipärased ja seotud ümbruse mõjuga. Omakorda sünnipärased on osaliselt geneetilised, aga need, mis inimene sai oma ümbrusest, jagunevad perekondlikeks ja kooliaegseteks.

Proovime aga neid iseloomuomadusi nimetada. Esiteks, missugused neist on sünnipärased? Agressiivsus, ekstravertsus, optimistlikkus ja hea mälu on loomulikult seotud bioloogilise konstitutsiooniga — näiteks agressiivsus, rahulolematus ja domineeriv optimistilikkus (sisemine õnn) on nähtavasti defineeritud hormonaalse taustaga, ekstravertsus ja hea mälu on arvatavasti seotud aju struktuuriga — kui palju on ajus neuronite junktuure.

Teiseks, iseloomuomadused, mis kujundatakse isiku arengu ajal, see tähendab kasvamisel. Nende hulka kuuluvad osaliselt kannatlikkus, tagasihoidlikkus, kangekaelsus, sõbralikkus, oskus sihini jõuda jne. Ma pean rõhutama sõna «osaliselt» — kõik need omadused on seotud ka bioloogiaga (kui nt inimene on agressiivne, siis tal oleks raskem olla kannatlik).

Mõned sünnipärased omadused ilmnevad juba väikesel lapsel, enne kooli minemist. Ja muidugi tundub, et need algavad kodust. Teised ilmnevad vaid koolis või isegi pärast, kui hormonaalne staatus muutub või kui keegi satub sobivasse rühma (nt alkoholism ja narkomaania on tugevasti seotud pärilikkusega, aga kas konkreetsest inimesest saab alkohoolik või narkomaan — sõltub tema ümbrusest). Ja kui need sünnipärased omadused ilmnevad kooli ajal, siis tundub, et kool on nende põhjus.

Niisiis, millisele järeldusele me oleme jõudnud? On näha, et mitte kõik ei alga kodust, ja samuti mitte kõik, mis tekkis koolis, on koolis kujunenud. Seejuures kool mõjutab kahtlemata iseloomuomadusi, aga kool ei jaksa deemonist teha inglit.

Читать далее

20 трав. 2020 р.

Keelesõbrad

Поштою від Eesti Keele Maja та Integratsiooni Sihtasutus прийшла мені подяка за участь у волонтерському проекті з поширення естонської. Спочатку я розлютився — не тому, що не брав участі, а тому що мені дякують за те, чого я не робив: помагали мені, а не я. Потім заспокоївся — ну ОК, хай буде так, брав участь, поширював, пропагував…



У чому полягав проект? Коли уряд оголосив карантин, звичайно, все позакривалось — в тому числі мовні курси і розмовні клуби. І люди, які в силу своєї ситуації і так мало стикаються з естонською та її носіями, лишились і цього. У відчаї Фонд інтеґрації та Дім естонської мови кинули клич: потрібні живі естономовні волонтери, які були б згодні раз на тиждень скайпом, телефоном, зумом, фейсбуком — як завгодно — годину говорити з тими, для кого мова не є рідною, хто боїться навіть побутових ситуацій. Говорити про всякі звичайні дурниці: на вулиці гарна погода, я їм борщ, а що у тебе…

На диво, відгукнулось стільки людей, що це було неймовірним. Нас розподілили майже у випадкові пари «носій / не носій» мови, і поїхало. Мені дісталась школярка з маленького містечка, Kirke Pärn — ото справжня героїня, бо слухати моє базікання з купою мовних помилок було, мабуть, тяжкою задачею.

Власне, хочу і я подякувати як співробітникам і співробітницям Фонду за те, що витримали мою аґресію, так і Кірке, яка разом з іншими волонтерами зробила в цей проект свій внесок значно більший, ніж я

Читать далее

18 трав. 2020 р.

Пророк Скоропадський

Моє персональне відкриття — місцеві політеміґранти з Росії… Я, звичайно, знав теоретично, зі спогадів Скоропадського, але щоби аж настільки реально…

Отже, за Скоропадським: «Перша стадія — після приїзду до Києва — мовчить, п’є і їсть. Друга — хвалить Україну, її благозвучну мову, клімат, красу столиці. В третю стадію входить тижнів через два — виявляється, що візники дуже погані, бруківка нікудишня. І нарешті, такий тип заявляє: ’Ваша Україна нісенітниця… та й українців ніяких немає, це все вигадка німців‘».

Т. з. «філософ і соціальний психолог» Максим Єфімов, будучи біженцем, написав про Естонію вже стільки, що навіть тяжко прочитати всю ту філософську благодать. Ну наприклад: «Мои предложения: — Органы власти формируются по принципу 50 на 50, 50% эстонцев, 50% русских. — Столицей Эстонии становится Нарва. — В школах преподаётся русский язык в том же объёме, что и эстонский. — Выбор языка обучения за родителями (как написано в Конституции). — В Эстонии вводятся ещё 2 официальных языка: русский и английский. — Серые паспорта отменяются. Всем, кто прожил тут 5 лет даётся гражданство Эстонии, ибо жизнь в Эстонии — год за три».

І це тільки одна маленька цитата, а там такого добра, де всі дурні, одна я стою в білому… А судячи з матеріалів про інших таких еміґрантів, це не виняток — хоч, мабуть, найбільш ґрафоманський.

PS: живучи тут з 2012-го, естонську воно так і не вивчило — і чому я не здивований?

Читать далее

Kuhu kool läheb?

[Mõtisklus ülesandena]

Kolmanda septembri 2019 a. saade «Suud puhtaks» oli pühendatud kooliaasta algusele ja rääkis sellest, milliseks muutub kool Eestis, mis selle tulevik on ning mida on vaja teha, et lapsed võtaksid koolist kaasa mitte ainult mõnusaid mälestusi, vaid ka tugevaid teadmisi ja kindlaid oskusi. Saatejuht kutsus aruteluks kokku väga erinevad huvipooled, nimelt õppejõud (nii riigi- kui ka erakoolidest), õppijad, lapsevanemad, ministeeriumi ametnikud ja ülikooli haridusteadlased. Saates käsitleti selliseid tänapäeva probleeme nagu:

+ mis õppemeetod on parem?
+ kuidas õpilaste huvi hoida? ja kuidas neid motiveerida õppimiseks?
+ kumb on tähtsam, kas mingi meetod või pedagoogiline professionaalsus?
+ kas õpetaja peab õpilast kaasa viima või ainult järgima õpilase huvi?
+ kuidas õpetajaid koolidesse peibutada? kas on tarvis palku suurendada, ministeeriumi kontrolli vähendada, midagi veel teha?

Selles diskussioonis olid minu jaoks vähemalt kolm kõige meeldejäävamat asja: 1) 90% õpetajaid on nõus, et kool peab muutuma, aga mitte keegi ei näe kindlat suunda, kuhu need lõputud reformid viivad. 2) varem oli õpetajatel peamiseks mureks ebapiisav palk, kuid nüüd olid tõusnud teised teemad — koormus ja metoodika. 3) Eesti koolimaastik on väga kirju ja igal koolil on oma nägu. 

Arutelus osalesid peamiselt noored inimesed, välja arvatud kolm, aga vestlus oli hoopis konstruktiivne, seal polnud agressiivsust. Nähtavasti kõlas õppimise kvaliteedi küsimus kõige tihedamini. Ühest küljest on väga hea, et koolimaastik on nii rikas ja värviline — proovida kindlasti on vaja. Teisest küljest, hirmus terav on küsimus, kust me teame, et selline konkreetne meetod (nii uus nagu demokraatlik kool kui vana nagu traditsiooniline riigikool) tõesti töötab ja selle efektiivsus on tõendatud? Kahjuks, oleme kindel ainult selles, et õppeprotsessil kõige olulisem on õpetaja isik, kui täpne olla, siis suhted õpetaja ja õppija vahel: vaatamata sellele, mis meetod on kasutusel, kõige paremad tulemused tulevad seal välja, kus õpetaja professionaalsus saab õpilaste huvi hoida. Aga koolitüüp võib mõjutada seda, kas õpilasest saab hea kodanik ja enesekindel inimene või mitte. Iga õppimine vajab pingutust, ei saa õppida ilma vigu tegemata, kuid see pingutus peab olema turvaline, laps peab tundma, et temaga arvestatakse ja teda respekteeritakse, peab teadvustama, mis tema siht on.

Loomulikult oleks kõige ideaalsem individuaalõpe, kuid õpetaja aeg (eriti riigikoolis) on piiratud. Seejuures maailmas on erinevad digitaalsed lahendused, mis lubavad õpetaja aega kasutada efektiivsemini. Selle jaoks on vaja kogu paradigmat muuta — laps peab iseseisvalt mööda õppeteed kaima, aga õpetaja peab sekkuma ainult siis, kui õpilane seda vajab. See tähendab samuti, et kool peab õpilast õppima õpetama.

Mina ei ole pedagoog üldse, aga ma pooldan seda seisukohta, et kooli muutmise protsessis on kõige tähtsamad 1) lai avalik arutelu, mis viib konsensuseni, mis on reformi siht, 2) turvaline ruum igale lapsele, 3) hästi põhjendatud, nii öelda tõenduspõhine õppemudel ning loomulikult väga hea professionaalne õppemoodul.

Читать далее

12 трав. 2020 р.

Естонська C1 або дайте мені таблеток от жадності... і побольше!

Ще минулого року я шкодував, що мій час перебування тут, в Естонії, закінчується. За три роки героїчними зусиллями (і не менш героїчними видатками) здобуто поза мовним середовищем B2. Ще б рік такими темпами, думав, і був би C1! І ось — на, жери. По-1, оголошується надзвичайний стан і кордони закриваються. По-2, закінчується мій контракт і я офіційно стаю безробітним, але стаж і попередня зарплата були такі, що дозволяють претендувати на незлу підтримку Каси з безробіття. Власне, її отримую і відразу прошу направити мене на курси естонської, бо все одно нема чим зайнятись на карантині. Каса дає мені ці курси, але оскільки карантин, то єдино можливий варіант із доступних у них — індивідуальне навчання по скайпу. Власне, все як було до цього моменту, тільки вчителька інша.

Паралельно, щоби було зрозуміло, в мене вже йже (точніше, закінчується) з кінця минулого року маленький ненапряжний веб-курс Тартуського ун-ту (теж С1). На свою голову я взяв там ще фінську для початківців (ну дуже елементарний рівень). Тобто, з квітня і до кінця минулого тижня в мене було паралельно три курси — два естонських і одна фінська. І тут, тадам, приходить повідомлення від Фонду інтеґрації про те, що вони очухались від першого карантинного переляку і дають мені ще один безплатний курс С1 — бо минулого року я мав бесіду з їхньою консультанткою і тепер вони знайшли ресурси. Хіба ж я дурний відмовлятись від халяви? Звісно, давайте! Таким чином, день у день — закінчилась фінська, її місце заступила ще одна естонська. Сдуреть!

Слід зауважити, що із цих трьох тільки один — від Каси з безробіття — по справжньому інтенсивний і важкий: індивідуальні заняття і море завдань. Решта два цікаві, але радше як фон і ще одна можливість заповнити час мовою та практикою. Та й результати вже сам бачу: те, що було ще півроку тому тяжким, стає дедалі більш зрозумілим.

Читать далее

6 трав. 2020 р.

Трохи Таллінна

Якось увечері гуляв я Таллінном — тоді мені не хотілось йти далеко, тож ходив Старим містом, там де туристи були до епідемії. Знімав і кидав давній подрузі у Вайбер з коментарями. Так і вийшла мала віртуальна екскурсія-експромт.

1) Якість рештки прямо навпроти Співочого поля.

2) Шевченківський дуб поруч з Linnahall. Колись українська діаспора в Естонії почала збирати гроші на пам’ятник Тарасу Грировичу в Таллінні. Потім, як часто буває, всі з усіма розсварились. Куди ті гроші пішли, невідомо, але вистачило на оту каменюку та на деревце.

3) Матрьошкі всюду в центрі міста — для туристів із Західної Европи.

4) Чайка. Місцевий птах розміром з добру вигодовану курку, літає над Балтикою поруч з паромами, бьється із сородичами, вихоплює бутерброди з рук туристів, кричить дурним голосом.

5) Не повірите — це вхід в Академію наук. Ніякої помпезности — звичайний дворик у Старому місті.

6) Це вже не старе місто, біля кінцевої трамвая 2 Suur pala. Пам’ятник естонцям, що загинули у світових войнах ХХ століття.

7) Вид на Старе місто зі смотрової площадки. Ця картинка часто відтворюється на всяких сувенірах.

8) Кріпосні стіни Старого міста. Бачите оті трикутнички під стіною? Колись то були ворота, але з часом, за вісім століть, рівень ґрунту піднявся аж настільки.

9) Посеред суворого лютеранського міста раптом з’являється православна церква. Вона настільки дисонує в сенсі архітектури, що ввічливі естонці називають її тортиком.

10) В Старому місті можна придбати нерухомість. Дорого, понтово, в жахливому стані, відремонтувати буде коштувати зіставно з ціною самої нерухомости (бо пам’ятка архітектури), а переробити так, щоби там було зручно жити, із сучасними побутовими вигодами, майже неможливо — бо знову ж таки пам’ятка архітектури. Ото і стоїть, невідомо на кого чекаючи.

11) І ще один вид зі смотрової площадки.

Читать далее

Keskkonnasõbralikkus on mõtteviis

[Mõtisklus ülesandena]

Elu Maakerel muutub üha rohkem ohtlikumaks inimkonna jaoks, sest loodus tunneb aastate jooksul üha tugevemat meie tsivilisatsiooni mõju. Iga aasta ilmuvad uued tehased maa peale, üha enam ilmuvad põllud metsade asemele, autod saastavad üha rohkem õhku. Areng peibutab meid ja tundub, et meil on raske teha midagi looduse säästmiseks. Kas see on tõde? — Jah ning ei. Tõde on, et see probleem on kompleksne. Aga tõde on ka selles, et iga ühiskonna muutumine algab igast inimesest. See tähendab, et iga inimene — nii laps kui ka täiskasvanu — saab säästa loodust, võib saada kangelaseks, kui muidugi ise seda tahab. See tähendab ka, et igal inimesel on vaja oma igapäevases elus keskkonnasõbralik olla.

On olemas palju kergeid nippe, kuidas loodust aidata. Näiteks igaüks saab oma asjade elu pikendada ja seejäärel koormust looduse peal vähendada. Selleks on tarvis esiteks osta neid riideid, mis kantakse pika aja jooksul, ja teiseks kui asja elu on jõudnud lõpuni, mõelda võimalustele selle taaskasutamiseks. On võimalik näiteks anda see ära annetusena vaesuste jaoks või viia ümbertöötlemiseks — Tallinna, Tartu, Kuressaare ja teiste suurte linnade kaubamajas on selleks kastid. Sama moodi saab toimida, kui teil näiteks läks kodutehnika katki või moest välja.

Igaüks meist saab ka prüügi sorteerida — ei nõua see suurt jõudu ega äärmuslikku oma elu muutumist. On piisav mõtteviisi muuta, võtta ühe prügikasti asemel kaks (üks toidujäätmeteks, teine muuks prahiks) ja vaat — te olete nüüd tõeline kangelane ning olete oma pannuse teinud looduse säästmisele.

Читать далее

30 квіт. 2020 р.

Вільянді

Подорож у Вільянді тривала цілий день — о 6:30 я був вийшов з дому, о 21:30 заповз на ліжко (яке щастя, що борщ є!), 25 км пішки. Перше, що слід сказати: не ходять туди нині автобуси, можна комфортною електричкою, але теж не без пригод — траса ремонтується, тому десь на середині всіх пересадили на автобус і довезли як цінність до кінця, себто на цвинтар.

Центр Вільянді побудований дуже раціонально: церква, школа, театр, крематорій і три кладовища. Повний цикл: похрестили, навчили, розсмішили, відспівали, спалили і закопали. Ну і вокзали поруч — для лоґістики отого процесу. Був ще аеродром, але не склалось.



Цвинтарі не те щоби якісь особливі, але принаймні доглянуті та в дечому цікаві: один, так і названий — Старий, аж з 1700-х років. Інший, покинутий, — німецький на вершині пагорба, що поступово руйнується. І нарешті на третьому, Toome kalmistu біля колишньої військової частини і аеродрому (нині там чи то хрущовки, чи брєжнєвки) багато написів кирилицею.

Центр міста зараз активно ремонтується, тому там хоч і не дуже зручно ходити, але принаймні стоять туалети. Поруч з ремонтом, на вулиці (Зайвої) Ваги — спортивний центр, про що говорять не стільки вивіски, скільки скульптури, в тому числі першому естонському чемпіонові з рестлінґу. Трохи далі, на початку Талліннської вулиці, Церква Св. Івана, а за нею лежать руїни орденського замку. Я навіть не знаю, що було б краще — залишити як є з ґотично-романтичним театром просто неба, чи все ж таки відбудувати у славі.



А ще в місті є нічний клуб — Діра. Кажуть, чорна-чорна, як самий гріх. Але нині дні посту і покаяння, тому всі грішать дома, а Діра глибочіє порожнечею.

Читать далее