Я повівся на рекламу книги. І не прогадав. Книгу естонською я читаю місяцями, по три-п’ять сторінок на день, а тут майже 500 сторінок українською проковтнув як у дитинстві за пів ночі. Звичайно, це попсова попса, та й лекцій про те, чим відрізняється піанофорте від фортепіано і хто такий Карл Філіп Емануель Бах, можна було б поменше.
Але попса гарна, цілком барокова, із цілком булгаківським апотеозом — він не заслужив світла, але заслужив спокій, і живими картинками. А головна таємниця взагалі вигулькнула в кінці: куди потрапляють всі померлі ґенії та українці? — Авжеж, оживають в Америці!
Немає коментарів:
Дописати коментар