2021 року Tervise Arengu Instituut провів опитування підлітків 14—18 років про їх досвід сексуальних контактів, зокрема з людьми своєї статі. Ці та інші дані доступні тут https://statistika.tai.ee/pxweb/et/Andmebaas/Andmebaas__05Uuringud__14NU__12Partnerid/NU1206.px/
Виявилося, що дівчата майже вчетверо частіше мають такий досвід порівняно з хлопцями, а неестонці — удвічі частіше, ніж естонці. Мешканці міст і сіл, а також різних повітів між собою щодо цього не відрізнялися.
За даними Tervise Arengu Instituut'а чоловіки приблизно уп'ятеро більше стають жертвами суїциду в Естонії, ніж жінки.
Для мене це була шоста спроба з 2022 р. Майже успішна, реанімація з трубочками в усіх місцях, психушка, побої та пограбування... в цілому тиждень удавсь.
Проблема не в тому, як пом’якшити кризу, а в тому, що її першопричини непереборні — щоб я або хтось інший не робив, (1) до Донецька/Маріуполя в найближчому майбутньому не повернутися, (2) чоловіка я сюди не витягну (а сьогодні я дізнався, що він у цей час спокійно відпочивав туристом). А коли на це все накладається те, що ти ніхто, і взагалі твої роботи нікому не здалися... Вийшов би у вікно, але поверх лише третій... тиждень я спеціально ходив на червоне світло і перед трамваєм — а ці суки зупинялися, дехто, правда, матюкавсь. Найкращий спосіб діда/баби — пояс від халата або білизняна мотузка і на батарею/ручку дверей.
У психлікарні був такий К., 23 років, високий, лисий, ух... та й кури з коровами в господарстві. Одна проблема — читав єванґелію та ворожив на ній. Цукерку взяв, мармеладну, за годину віддячив іншою. Потім іспанця привезли, мітинґував англійською, але було і російською. Як бачив мене, зиґував, потім увірвався до палати. Сказав йому «mine persse», а ця падла пішла välja.
Співробітники ЕМО не зняли побої (і тому це для психушки зараз формально виглядає так, що травми трапилися у них під наглядом). Ні ЕМО, ні психлікарня не надала доступу до АРВ-терапії. У психушці персонал спробував привласнити мій нутикель... Та й прекрасна енерґоефективність палат наче родзинка на торті — радіатори розжарені, а вікна цілодобово навстіж — це щоб зима в Таллінні не була холодною. У будь-якому з відділень можна легко вдавитися, якщо є непереборне бажання, або встромити металевий ніж у себе чи сусіда за сніданком, обідом та вечерею. Із позитивного: годують добре і за розкладом. І навіть сортир не загальний, на відміну Донецька. Але проносного мені теж незважаючи на запор не дали, клізмив я себе сам душовим шланґом.
Як тільки історія з незнятими побоями дійшла до свідомості заввідділенням, то почався ВІП-сервіс: лікар особисто дзвонила в телефонну компанію заблокувати номер, принесла мені зубну щітку (на 6-й день), старша медсестра збігала за 100 метрів у наккусклінік, персонал дрібніше рангом зичив увечері приємних сновидінь і міняв труси. В Естонії так прийнято — поки не потиснув по-дружньому шийку, ти ніхто, а якщо потиснув — то найцінніший пацієнт/клієнт. Вже вкотре з 2018 р. таке бачу — у банку, поліції, міністерії, емо та інших місцях.
Після того, як я побачив співпадіння між сплесками злочинності та фазами Місяця, закономірно було перевірити, чи є така ж закономірність у викликах швидкої, адже принаймні на рівні слів окремих медичних працівників кожен повний місяць в приймальній швидкої аншлаґ. На відміну від поліцейських даних статистика про виклики швидкої у відкритому доступі є або сумарно за роками, або — в окремих випадках — за місяцями. Разом з тим, естонська аґенція TEHIK має опцію запиту даних у відносно вільній формі (треба тільки вказати, з якого саме документу, який рутинно заповнюють медичні працівники, можна взяти потрібні цифри). Одним словом, я пішов за інструкцією, написав їм листа та приблизно за тиждень отримав потрібні дані, а саме число щоденних викликів швидкої в Естонії в розбивці за статтю (чоловік, жінка, невідома) з 1 січня 2020 по 31 грудня 2024 р.
Ґрафіки з цими даними (перший — всі виклики сумарно, другий — в розрізі статі) ось:
Отже, перше, що кидається в очі, з часом середня кількість викликів і серед чоловіків, і серед жінок зменшується. Навряд чи це зумовлене здоровішанням населення (воно старіє), зменшення загальної чисельности теж цими роками не було (приїхали у 2022–23 рр. українці), а от невпинна пропаґанда «не кличте, кохані, швидку поміряти тиск» мабуть працює.
Також видно, що жінки звертаються по допомогу частіше, ніж чоловіки, і що частота цих викликів також коливається. Однак на відміну від поліцейської статистики виклики швидкої утворюють більші хвилі, максимуми яких припадають на початок (1 січня) та середину року.
Відмінності між чоловіками і жінками краще видно на ґрафіку змін з часом середніх за сім днів (R-пакет «xts») — у чоловіків колективна криза двічі на рік — початок року і середина літа, у жінок — один раз на початку року.
Сумніваюсь, що це якось повʼязано з космосом — скоріш за все збільшення частоти викликів швидкої в січні є наслідком різкого збільшення зʼїтого і випитого. Більш цікавим є горб середини літа в чоловіків, який суто гіпотетично може бути зумовлений як спекою, так і бажанням цю спеку полегшити — приміром, випити пива і після цього викупатись. Перевірити це можна було б, заглибившись у конкретні діаґнози, повʼязані з викликами, але ще туди я б лізти не хотів.
Для того, щоби перевірити, чи є статистичний звʼязок з такими природними явищами як активність Сонця (і, відповідно, маґнітна активність Землі) та фази Місяця, я використав ідентичний попереднім постам підхід. Іншими словами, я попробував увʼязати значення частоти викликів зі значенням видимості місячного диску в радіанах (доступні через R-пакет «lunar»), а також тільки з днями повних фаз (Новий місяць, Перша чверть, Повний місяць, Остання чверть), доповнених попередніми даними про активність Сонця і Землі. Обидва підходи (на скриншоті — другий) не продемонстрували жодних звʼязків.
Таким чином, комбінуючи ці результати з описаними в попередньому пості, можна сказати парадоксальну річ: частота злочинів у якійсь спосіб узгоджується з ритмом Місяця, тоді як частота випадків раптового і серйозного погіршення здоровʼя — ні. Це, мʼяко кажучи, нелоґічно — якщо припустити, що Місяць дійсно «впливає» на «чутливих» людей настільки, що деякі з них порушують громадський порядок, то чому ця «чутливіть» не проявляється у хворих людей, які, здається, мали б бути більш уразливими перед зовнішніми впливами?
У продовження статистичних розваг спробував я подивитись, чи повʼязана естонська злочинність з фазами Місяця. Для цього я використав раніше вже аналізовані дані естонської поліції про порушення громадського порядку (зокрема злочини проти власності, www.politsei.ee) за 2024 рік і спрощені дані про дати фаз Місяця (https://aa.usno.navy.mil/data/MoonPhases).
У створеному аналітичному масиві кожній даті найбільше вираженої відповідної фази була співставлена зафіксована кількість злочинів, а також дані з попереднього посту про кількість плям на Сонці та ґеомаґнітна активність Землі у балах. Далі — аналіз.
Зі скриншоту видно, що Сонце та маґнітна активність Землі звʼязку з порушеннями громадського порядку не проявляють (співпадає з попереднім постом), тоді як у день повного Місяця злочинів стає в середньому систематично більше на 4 випадки, ніж у дні інших фаз.
На всяк випадок я перевірив ще такі гіпотези:
1) звʼязок зумовлено кінцем місяця, себто з 25 по 5 число (дві можливі причини: у людей можуть закінчуваться гроші від зарплат, пенсій etc. і вони вдаються до майнових злочинів, таких напр. як дрібні крадіжки продуктів у супермаркетах; поліція в кінці місяця довносить дані),
2) звʼязок зумовлено вихідними днями і святами (в тому числі неофіційними типу 14 січня чи 23 лютого) включно з попереднім днем, напр. пʼятниця, субота і неділя (у ці дні люди можуть пити більше алкоголю і отже бути менш схильними до «правильної поведінки»),
3) звʼязок з теплим сезоном, себто з 15 травня по 15 жовтня (на даних видно, що улітку злочинів стає більше).
Перша гіпотеза відкидається через те, що майнові злочини (кража, грабунок, ошукування) однаково з усіма іншими не повʼязані з кінцем місяця. Вихідні і свята, а також теплий сезон так само не демонструють звʼязків. Тільки повний Місяць (який інколи припадає на середину, інколи на кінець календарного місяця) стабільно асоціюється з більшою кількістю злочинів (як всіх, так і майнових).
Наче відкриття? — Аж ніяк!
По перше, самі реґресії далекі від ідеалу (R^2 значно менший від 1, а його p-value значно більше навіть від 0.05).
По друге, наукова література дає суперечливі результати: у деяких статтях звʼязок фаз Місяця зі злочинністю є [1,2], в інших — нема [3,4]. Додатково зауважу, що можливий звʼязок із фазами не є містичним, приміром дані показують, що повний Місяць асоціюється з гіршою якістю сну [5].
Тому, йдучи услід фінському дослідникові [1] я взяв у R пакет xts (time series analysis) і провів безсонну ніч із поліцейськими даними з 2015-го по жовтень 2025-го.
Оскільки з 2015 по 2020 середня кількість порушень зменшувалась, а дані за 2025-й ще можуть бути уточнені, то варто для аналізу все ж таки взяти дані з 1 січня 2020-го по 31 грудня 2024 року.
Спроба побудувати реґресію «напряму» (злочинність vs фази у радіанах) успішною не була (здається, забагато шуму),
і тому я ще спробував спосіб, описаний на початку (взяти тільки дати найбільше виражених фаз). Закономірність проявилась, проте R^2 все одно залишився дуже далеким від одиниці (отже, не можна казати про лінійність цієї закономірності).
Отже, замість висновків. Звичайно, злочинність повʼязана з багатьма факторами (напр. стать/ґендер, освіта, дохід, район проживання та багато інших). Саме тому, звʼязок з такими слабкими факторами як цикли фаз Місяця (якщо припустити, що вони діють) проявляється слабко і навіть губиться на тлі інших. Проте очевидно, що якась періодичність у кількості злочинів є — приблизно раз на тиждень, але не обовʼязково у вихідні, вона закономірно збільшується і поки дані кажуть, що існує слабка асоціація між кількістю злочинів та фазами Місяця. На жаль, природа цього звʼязку не є для мене зрозумілою, але дані літератури кажуть, що він існувати дійсно може.
Так само можна припустити, чому асоціація з Місяцем є (причому не завжди з повним, так вбивства у Фінляндії були повʼязані з іншою фазою [1]). Кількість злочинів коливається довкола якогось середнього і, судячи з ґрафіків, там є як короткі періоди (день-два), так і довгі (літо-зима). Фази Місяця є також періодичним процесом. То чи не може бути так, що ми маємо просто статистичне співпадіння у двох коливальних системах? Або, як варіант — Місяць не напряму впливає, але слабка і опосередкована дія одних коливань призвела з часом до синхронізації з іншими коливаннями (як метрономи у відомому фізичному експерименті).
Посилання
1. https://doi.org/10.1136/bmjopen-2018-022759
2. https://doi.org/10.11594/ijmaber.02.09.07
3. https://doi.org/10.1016/j.comppsych.2009.01.002 (у цій статті також наведено кілька гіпотетичних механізмів звʼязку між фазами і поведінкою)
Відомо, що активність Сонця впливає на атмосферу Землі, а тому і на передачу електроенерґії, радіозвʼязок, супутникову навіґацію тощо. Існують також дані про те, що цикли сонячної активності можуть асоціюватись з гіршим ментальним здоровʼям людей, ембріональний розвиток яких припадав на місяці більш активного Сонця [1], патолоґічні стани цервікального епітелію [2], інтенсивність масових заворушень [3] тощо. Ці дані стосуються тривалих циклів (роки і століття).
Популярним уявленням є те, що активність Сонця та відповідні заворушення у земній маґнітосфері зумовлюють, принаймні частково, головний біль загалом і міґрень зокрема. Перевірка цієї гіпотези на великих даних про скарги на хвороби у Твітері та дані про добові цикли сонячної активності показала [4], що головний біль та маґнітні бурі статистично не повʼязані між собою.
Я взяв відкриті дані Департаменту поліції Естонії про порушення громадського порядку (зокрема злочини проти власності, www.politsei.ee), перший ґрафік, та зіставив їх із даними про кількість плям на Сонці (www.sidc.be) та про рівень збурень земної маґнітосфери (т. з. шкала G, www.swpc.noaa.gov, яка базується на показнику Kp [5]), другий ґрафік.
Як видно, протягом пʼяти років (2020–пер. пол. 2025) злочинність в Естонії радше не змінювалась — були, звісно періоди дещо більшої та дещо меншої за середнє (червона лінія реґресії) добової частоти порушень, проте перший ґрафік вказує, що періодичність очевидно привʼязана до пори року — влітку злочинів більше, ніж взимку.
Відповідно, другий ґрафік (власне зіставлення поліцейських і астрономічних даних) демонструє, що добовий рівень злочинності, фіксований протягом 2024 р., також не асоціюється ані з добовим ритмом сонячної активності, ані з найвищим рівнем інтенсивності збурень земної маґнітосфери протягом відповідної доби.
Коли я написав і нарисував те, що вище, я задумався, чи є це все науковим фактом. — Ні, поки що другий ґрафік є простою візуалізацією трьох наборів даних, які стосуються одного року. Чого бракує? — Очевидно, механізму, який би міг повʼязувати частоту злочинів з активністю Сонця. З наведених на початку фактів випливає, що якісь асоціації між Сонцем і біолоґією (принаймні на рівні активно розмножуваних клітин плоду і епітелію) існують, але це проявляється в 11-річних циклах. Якась асоціація між поведінкою великих мас і активністю теж ніби є, але знову-таки це питання не днів, а століть. На рівні годин і днів — приклад з головним болем — нічого такого статистично не проявляється.
Звичайно, починаючи збір даних, я собі уявляв певний ланцюжок: довкілля унаслідок сонячної активності стає менш спокійним, це, мабуть, якось чують люди і теж стають менш спокійними, у свою чергу це могло б розхитувати найменш витриманих (а дрібні злочинці якраз такими є — мій особистий досвід), отже частіше стаються порушення громадського порядку. Водночас видно, що цей уявний ланцюжок причин і наслідків є і довгим, і суто гіпотетичним у більшості ланок. Якщо активність Сонця не впливає навіть на головний біль, то годі чекати, що сила сонячної дії буде аж настільки значна, що передасться через усі перелічені елементи.
Однак із того всього додатково можна зауважити дві речі, які не стосуються Сонця. По-1, зусилля хронічно недофінансованої естонської поліції не мали суттєвого впливу на частоту злочинності — вона, якщо і зменшувалась, то ненадовго і радше через погоду. По-2, прибуття протягом 2022–2024 рр. в Естонію 40 тис. українських біженок і біженців (andmed.stat.ee) також ніяк на цій частоті не позначилось.
Посилання
1. DOI 10.1016/j.mehy.2006.03.011
3. Mikulecký M. Solar activity, revolutions and cultural prime in the history of mankind. Neuro Endocrinol Lett. 2007 Dec;28(6):749-56. PMID: 18063926
5. Matzka, J., Stolle, C., Yamazaki, Y., Bronkalla, O. and Morschhauser, A., 2021. The geomagnetic Kp index and derived indices of geomagnetic activity. Space Weather, DOI 10.1029/2020SW002641
ЛҐБТ-активісти Естонії попросили глянути, як відрізняються доходи ЛҐБ від гетеросексуальної частини населення. Ну і я зовсім випадково натрапив на базу даних величезного міжнародного опитування 2021 р. про кохання (http://dx.doi.org/10.1038/s41597-025-05365-2) і злегка погрався з нею. На жаль, від Естонії там було лише трохи більше 500 осіб (відповідно 51 ЛҐБ), тому я взяв разом Естонію, Латвію, Литву, Білорусь, Україну та Молдову (т. з. Intermarinum або країни Міжморʼя), щоб було достатньо людей для статистики.
Ось що вийшло:
• жінки в порівнянні з чоловіками значно рідше відносять себе до нижчих соціальних класів
• ЛҐБ та інші (пансексуали, асексуали тощо) порівняно з гетеро значно частіше вважають себе нижчим соціальним класом
• зі збільшенням віку ідентифікація себе з нижчими класами зменшується
але найкумедніше (хоч більше плакати хочеться) — наявність вищої освіти позитивно пов'язана із приналежністю до нижчого класу.
Соціальний клас, звичайно, поняття суб'єктивне і не надто прямо пов'язане з доходами, але вже як є.
З початком війни і оголошенням загальної мобілізації Україна закрила свої кордони для чоловіків, тоді як жінки та діти могли виїзжати вільно. Однак міжнародний захист для українців і українок надається в інших країнах незалежно від статі. Можна було б очікувати, що з огляду на масовий виїзд українок співвідношення між українськими жінками і чоловіками в діаспорі буде непропорційним. Проте дані Естонії дають іншу картину.
На рисунку представлено дані естонського Статистичного департаменту (https://www.stat.ee) про чисельність населення країни з 2018 по 2023 р. у розрізі статі та громадянства. Як видно, загальна чисельність за цей період змінилась незначно — з чоловіків стало більше на 4%, а жінок на 2%. Водночас людей з українським паспортом стало відчутно більше — чоловіків побільшало в 3.5 рази, а жінок у сім разів, причому основний приплив громадян і громадянок України припав на 2022 р. у звʼязку з війною.
Цікавим однак видається той факт, що прибуття біженців змінило співвідношення між українськими чоловіками та жінками в Естонії. Так, станом на 1 січня 2022 р. воно було майже 2:1 (8994 чоловіків і 4919 жінок), то за рік війни воно практично зрівнялось (16513 і 20592 відповідно).
При цьому слід підкреслити, що серед біженців, попри введені Україною обмеження на виїзд чоловіків, були не тільки жінки — принаймні 8 тис. чоловіків з українськими паспортами приїхали в Естонію протягом року після початку війни. Виникає закономірне питання, як?
Найбільш правдоподобною мені видається гіпотеза про те, що левова частка із цих майже 8 тисяч (з 8994 у 2021-му до 16513 у 2022-му) припадає на колишніх мешканців окупованих територій, які їхали через територію росії. Здебільшого це Донецька і Луганська області, в тому числі жертви маріуполької руїни.
Оцінки чисельності українських ЧСЧ стосувались періоду до початку масштабного російського вторгнення та повʼязаних з ним масивних міґрацій та загибелі людей. Також ці оцінки були привʼязані до демоґрафічної статистики загального населення, яка не є під час війни релевантною. Саме тому дані для оцінки того, що сталось з чисельністю українських гомо- та бісексуальних чоловіків після 24 лютого 2022 р., є дуже обмеженими.
Фактично, вони зводяться до чисельності користувачів сайтів і мобільних застосунків для знайомств, а серед них, нажаль, відкрито доступними є тільки дані сайту Bluesystem.world (який, хоч і орієнтований на російськомовну авдиторію, проте працює з Ізраїлю, де також мешкає його власник). Дані Hornet та Grindr (канадський та американський мобільні застосунки відповідно) є з комерційних причин закритими, хоч і через привʼязку до ґеопозиції користувачів вони могли б бути більш точними.
В ході оцінок чисельності ЧСЧ України з 2011 по 2023 рр. безпосередньо з Bluesystem.world фіксувалось число профілів користувачів цього сайту (містить сексуально-відверті матеріали) по найбільших містах України, таким чином було отримано низку часових рядів, які представлено на Рис.
Видно, що до 2017 р. всюди, крім Донецька, спостерігався значний ріст числа зареєстрованих користувачів, який дещо сповільнився в період з 2017 по 2022 рр. Після початку повномасштабного російського вторгнення в більшості міст (винятки — Севастополь, Сімферополь і Черкаси) кількість профілів або впала, або припинила ріст. Проте особливо сильним було падіння в містах, окупованих у перші дні вторгнення — Херсоні (з 608 у грудні 2021-го до 264 у грудні 2022-го, себто на 57%) та Маріуполі (443 та 148 відповідно, себто на 67%) (Маріуполь було фізично знищено під час штурму, а населення скоротилось з 449 тис. до приблизно 100 тис.). Характерним є також те, що на Заході країни (Львів, Івано-Франківськ), який вважався більш безпечним у зіставленні з прифронтовими Дніпром і Запоріжжям і, таким чином, міґраційно-привабливішим, помітного збільшення числа користувачів Bluesystem.world не зафіксовано.
Перш ніж обговорювати отримані результати, слід вказати, що згідно з правилами (доступні російською через сам сайт) неактивні профілі, себто такі, куди користувач не заходив один місяць, автоматично видаляються.
Отже, зниження числа профілів після початку масштабного вторгнення може бути гіпотетично пояснене трьома причинами — а) загальне зниження популярності такого способу знайомств (користувачі перетікають на мобільні застосунки), б) падіння в користуванні сайтом в українському сеґменті через російськомовний інтерфейс та орієнтацію контенту на російських користувачів (суто комерційні причини — авдиторія росії для реклами суттєво більша за авдиторію України), в) зменшення чисельності ЧСЧ міст України через повʼязані з війною причини — міґрація, служба у війську чи загибель.
Загальне зниження популярності знайомств через інтернет-сайти, здається, дійсно має місце, адже дані показують, що після 2017 року ріст числа користувачів став повільнішим у всіх містах за винятком Донецька, який на той час вже був окупованим і біля якого тривали активні бойові дії. Так, для Києва чисельність профілів з 2013 по 2017 рр. збільшилась в 1,7 раз (з 2954 до 5020 відповідно), тоді як з 2017 по 2021 — тільки в 1,1 (з 5020 до 5664). Для Дніпра за ті самі періоди коефіцієнти зростання були відповідно 1,8 та 1,2; для Маріуполя — 3,0 та 1,6 тощо. Проте, одночасне падіння в усіх містах, для яких є дані, у числі профілів, яке сталось 2022 року, навряд чи може бути повʼязане зі змінами популярності цього способу знайомств — якби це було так, то зростання було б ще повільнішим або спостерігалося б певне плато, після якого зменшення було б таким же повільним, як до того зростання (подібно до того, як виглядає динаміка Дніпра, Львова, Сімферополя і Севастополя).
Падіння в користуванні сайтом в українському сеґменті через російськомовний інтерфейс та орієнтацію контенту на російських користувачів, себто причини, які умовно можна назвати «патріотичними» або «протестними», також не можна відкидати, однак наведені дані свідчать радше про те, що вони не відіграють суттєвої ролі. По перше, сам сайт позначає окуповані території як українські (в тому числі Донецьк і Луганськ) — іншими словами, демонструє якщо не проукраїнську, то принаймні нейтральну, відповідну міжнародному праву позицію. По друге, якби падіння було протестним, то воно яскравіше проявилось би на неокупованій частині, зокрема в Києві, Львові, Івано-Франківську чи в прифронтовому Дніпрі. Натомість у Львові та Дніпрі спостерігається стабілізація (1093 в 2021 р. та 1105 в 2022-му для Львова, 1577 та 1555 відповідно для Дніпра), у Києві та Івано-Франківську — невелике зменшення (на 10% та 6% відповідно).
З Рис. видно, що особливо різким було падіння в окупованих 2022 р. Маріуполі та Херсоні (на 67 і 57%) і дещо меншим, хоч все одно значним, — у прифронтових Запоріжжі (15%), Миколаєві (26%) та Харкові (34%). Ці дані указують на те, що найбільш значущою причиною зміни в кількостях профілів сайту знайомств була війна та повʼязані з нею масові міґрації (себто зміни в ґеоґрафічній привʼязці профілів), мобілізація чоловіків (в армії вільного часу та можливостей відвідувати сайт стає суттєво менше, профіль може бути автоматично видалений через неактивність) чи їх загибель (так само, за місяць некористування профіль видаляється). Недоступність інтернету на окупованій території теж могла би вплинути, але в Херсоні весь час окупації інтернет був.
Прямим підтвердженням звʼязків між війною та кількістю профілів служить також однакові зміни чисельності населення і числом користувачів сайту знайомств у Маріуполі та Херсоні. Так, протягом 2022 р. населення Маріуполя зменшилось приблизно на 77%, а кількість профілів — на 67%, населення Херсона впало приблизно на 79% , а кількість профілів — на 57%. Більш того, в Херсоні, який після звільнення постійно страждає від обстрілів, падіння триває, тоді як в Маріуполі, який, будучи в умовному тилу, не зазнає масованих атак і населення якого збільшується через масовий імпорт росією робочої сили з республік Середньої Азії, число користувачів Bluesystem.world почало у 2023 р. збільшуватись.
Непрямим підтвердженням важливості воєнних причин служить динаміка Донецька, Сімферополя і Севастополя. В Донецьку бойові дії тривають з 2014 р., а місто реґулярно зазнає артилерійських ударів. Відповідно, коли в інших містах України (в тому числі окупованих, але «мирних» містах Криму) число користувачів сайту активно росло (2013–2017 рр.), в Донецьку воно падало і станом на 2023 р. стало навіть меншим, ніж було 2011 р. (єдиний випадок із усіх розглядуваних міст).
Таким чином, аналіз викладених даних свідчить, що попри зміни в популярності способів знайомств, основним драйвером змін у числі користувачів сайту знайомств Bluesystem.world і, відповідно, у чисельності ЧСЧ є причини, безпосередньо повʼязані з російським вторгненням та окупацією частини українських територій.
Під час епідемії (як першої, 2020 р., так і другої, 2021 р., хвилі) в Україні було проведено два дослідження, які зокрема зачепили питання вираженості депресивної симптоматики серед ЧСЧ. Докладно результати можна глянути за посиланнями в кінці цієї статті. Тут я покажу два цікавих ґрафіки із цих робіт.
Під час першої хвилі загалом в Україні було зібрано 820 відповіді (онлайн-анкета, яку заповнювали користувачі застосунку «Hornet»). Середній вік респондентів 31 рік (мінімум 18, максимум 85 років). Половина респондентів (53%) є мешканцями Києва або великих міст. Більш ніж третина (38%) охарактеризувала свій соціально-економічний статус як вищий від середнього, приблизно стільки ж (33%) вважають, що їхні доходи дозволяють на доброму чи дуже доброму рівні задовольняти основні потреби, а в 27% опитаних загальний дохід родини достатній, щоби легко звести кінці з кінцями. Половина (50%) мають закінчену або незакінчену вищу освіту. Більшість ідентифікували себе як гомо- чи бісексуальні чоловіки (70%) та цис-ґендерні особи (69%), решта обирали інші варіанти трансґендерної ідентичності. Близько 7% вказали, що вони належать до етнічних меншин, а 5% є імміґрантами. 66 учасників (8%) указали, що зараз живуть з ВІЛ. Обмеження особистої свободи, які було запроваджено владою у зв’язку з карантином, торкнулися 69% опитаних. Загалом у 17% респондентів нема крім власного помешкання бодай мінімального місця (балкону, городу тощо), де можна бути під час карантину на свіжому повітрі.
Від початку коронавірусної кризи самотніми гостро себе відчували 28% опитаних. Разом з тим, частота суїцидальних думок не відрізнялась до та під час епідемії COVID-19, а третина (36%) ЧСЧ мали джерела надії, душевних сил і комфорту.
Щодо стану ментального здоров’я загалом, то 20% опитаних повідомили, що відчували депресію протягом більшої частини попередніх 2 тижнів, 21% — мали відчуття тривоги, 18% повідомили про слабкий інтерес і 11% не могли контролювати занепокоєння. Ці чотири змінні утворюють шкалу ментального здоров’я PHQ-4 [255], в якій більший бал відповідає більшій частоті прояву симптомів розладу, а отримане середнє значення 4,9 (95% ДІ: 4,6–5,2) указує, що опитані в цілому мають слабко виражені симптоми депресивних і тривожних розладів.
Дані свідчать, що значущі відмінності у вираженості симптомів депресивних і тривожних розладів існують тільки між опитаними різного соціально-економічного статусу — у респондентів з меншими прибутками, чи в тих, хто втратив роботу, відчув зменшення зарплати або мусив обмежити своє харчування через епідемію, вираженість депресивних та тривожних розладів лежить в діапазоні помірних проявів, при яких вже існує нагальна потреба в зверненні по спеціалізовану медичну допомогу. Разом з тим, інші (неекономічні) ознаки уразливості (старший вік, належність до етнічних меншин або імміґрантів, низька освіта, ВІЛ-статус, сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність) не продемонстрували значущих зв’язків з вираженістю депресивних і тривожних розладів під час першої хвилі COVID-19 в Україні.
За даними інших країн епідемія COVID-19 збільшила поширеність суїцидальних намірів та спроб серед чоловіків, а також відчутно погіршились показники душевного здоров’я серед загального населення. Проте наші дані не демонструють цього — згідно із самозвітами частота суїцидальних думок під час першої хвилі епідемії не відрізнялась у ЧСЧ від допандемійного періоду. Такі парадоксальні результати — попри обмеження фізичної свободи, які призвели до економічних втрат і зниження життєвого рівня (на прикладі кількості доступного харчування), рівень депресії та тривожності не вийшов за межі помірних відхилень від норми — можуть бути зіставленні з іншим дослідженням ЧСЧ в Україні, виконаним оффлайн 2021 року, яке продемонструвало, що під час поширення варіанту коронавірусу «омікрон» виміряні за допомогою шкали PHQ-9 рівні депресії та тривожності лежали в межах слабких відхилень від норми.
Джерела даних і література
Касянчук М. Прояви соціальної нерівності в зв’язку з епідемією COVID-19 серед чоловіків, що мають секс з чоловіками, і трансґендерних людей в Україні: результати опитування користувачів мобільного застосунку «Hornet» // Український соціум. — 2023. — № 3 (86). — С. 66–86.
Kasianchuk M. et al. Report on the Biological and Behavioral Survey among Men who have Sex with Men 2021 / M. Kasianchuk, I. Titar, S. Salnikov, S. Ohorodnik, R. Kulchynska, Ya. Sazonova, I. Andrianova, O. Sheiko, S. Sichkar, O. Trofymenko. — Mariupol, Kyiv: State Institution «Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine». — 2023. — 108 p.
В Естонії три різних організації (Інститут розвитку здоров’я, ЕКОМ та ЕМІС) протягом 2010–2017 років опитували гомо- та бісексуальних чоловіків (далі — ЧСЧ) стосовно сексуального здоров’я. Проте анкети цих інтернет-досліджень містили деякі порівнювані питання, зокрема про внутрішню гомонегативність (далі — ВГ). У цьому матеріалі я, базуючись на розрахунках моїх колег (Олексій Шестаковський, Liidia Lõhmus, Kristi Rüütel), покажу один цікавий факт, який стосується того, як вплив відмінних за мовою інформаційних просторів Естонії позначився на ментальному здоров’ї ЧСЧ цієї країни.
Як видно з ґрафіку, вибірки всіх опитувань були невеликими, а досяжний розмір вибірки з часом зменшувався (з 612 у 2009 році до 77 у 2017 році). Деякі респонденти не були включені до аналітичних вибірок через пропущені значення (від 14% у 2013 році до 55% у 2017 році). Таким чином, статистична потужність отриманих результатів була невисокою, а довірчі інтервали широкими. Загалом рівень ВГ опитаних ЧСЧ протягом восьми років (2010–2017) залишався стабільно низьким (1,4–1,8 за шкалою від 0 до 6) без статистичної різниці між результатами опитувань.
Так само стабільним залишався рівень ВГ в розбивці значень за тими соціодемоґрафічними змінними, які були однаково сформульовані в аналізованих опитуваннях (вік, місце проживання, сексуальна орієнтація, наявність і тип постійного партнера). Єдиний виняток — мова респондента (наступний ґрафік).
Як видно, в дослідженні 2013 р. російськомовні ЧСЧ відрізнялись настільки сильно від естономовних, що навіть попри малу наповненість російськомовної підвибірки (N = 23) їхня більша внутрішня гомофобія стала помітною. В інші роки (до та після 2013-го) таких відмінностей не було. На цей період припадає процес прийняття Парламентом Естонії Закону про спільне проживання (09.10.2014 р.), якому в російській федерації передував Закон про внесення змен у статтю 5 ФЗ «Про захист дітей від інформації, що шкодить їхньому здоров’ю і розвитку» та окремі законодавчі акти РФ з метою захисту дітей від інформації, що пропагує заперечення традиційних сімейних цінностей (т. з. «Закон про ґей-пропаґанду», 27.06.2013).
Регулярні репрезентативні опитування, проведені в Естонії Центром прав людини, показують, що щодо ставлення до ЛГБТ населення країни стабільно різко розділене за мовною ознакою. З іншого боку, спираючись на те, що антигомосексуальна риторика є частою частиною консервативного антиєвропейського дискурсу як в самій Естонії, так і в сусідній росії, закономірно припустити, що причиною відмінностей між естоно- та російськомовними можуть бути гострі суспільні дебати, які супроводжували російськомовний інформаційний простір при обговоренні планів російської федерації заборонити т. з. «пропаганду гомосексуальності» (2011–2013 рр.), а також ті, що розгорнулися перед ухваленням парламентом Естонії в 2014 році Закону про реєстроване партнерство. Водночас, прийняття Естонією Закону про спільне проживання в 2014-му могло дещо нормалізувати ставлення до гомосексуальності в країні і таким чином знизити ВГ російськомовних ЧСЧ до такого рівня, коли її відмінності від ВГ естономовних респондентів знову стали статистично незначущими.
Якби не почалась війна, то цієї, як і багатьох інших історій, не було б. Це трюїзм. Але не є трюїзмом те, як далі реаґують причетні, себто Україна та її чиновники.
Отже, в де-факто на той момент окупованому Маріуполі помирає мій батько. Смерть можна було б назвати природною, якщо відсутність медичної допомоги такою є. Сусіди ховають його біля будинку — єдина на той момент доступна опція. Я, живучи в іншому районі, дізнаюсь про це постфактум, коли стало можливо пройти по вулицях. Дізнався, сфотоґрафував те місце, прибрався наскільки можливо в квартирі... Ці всі перипетії, якщо треба, то є моє інтерв’ю Остапові Дроздову (https://www.youtube.com/watch?v=QVXQszHV_Og) і мій Маріупольський щоденник в Додатку до моноґрафії (https://www.researchgate.net/publication/371110543_Ukrainian_LGBT_in_the_context_of_the_war).
Ще будучи на фільтрації в Донецьку я подав заяву в поліцію про смерть, а оскільки всі свідки Маріуполі і тіло там-таки, то формально це заява про розшук безвісти зниклого. Це 27 квітня 2022-го. Далі — тиша, прийняли і прийняли.
20 вересня 2023-го, себто за півтора роки, випадково дізнаюсь про те, що потрібен Витяг з реєстру зниклих безвісти за особливих обставин. ОК, перевіряю наявність батька в Реєстрі, звісно не знаходжу (не здивований, бо поліція з поліцією і МВС з МВС даними ніяк не обмінюються), пишу вже на нову адресу лист про надання Витягу з реєстру. І знов тиша — отримали, не отримали, не моє хлопське діло знати.
Законом визначений термін в 30 днів для відповіді, спокійно чекаю і знову не дивуюсь, коли нічого не отримую. Тому 20 жовтня 2023-го пишу ще один, вже роздратований лист на міністра. Стається чудо, за годину мені відповідають, що вони ще працюють.
Ще за 10 днів, 30 жовтня, знову нагадую, бо чомусь йож птиця горда — не пхнеш, не злетить. 31 жовтня стається неймовірне — сонечки всю ніч писали і нарешті зробили Витяг про те, що нічого нема. Дякую. Рік вони нічого не робили. І не зробили.
Починається друга глава: власне оформлення спадщини, маленької квартири без вікон і дверей на околицях вже давно зруйнованого та окупованого міста. Хто там заселився, не знаю, але хай — оформлення спадщини потрібне не для продажу. Спадщина потрібна на момент звільнення і виганяння поганою мітлою тих, хто туди вселився, якщо раптом такі є.
Пишу одному нотаріусу, другому, третьому — не беруть. Пишу на т. з. гарячу лінію Мінюсту. Наш фантастичний діалог можна було б розібрати на цитати: консультантка Ірина (юристка, працівниця Мінюсту):
— не читає питання,
— не знає, що Маріуполь — окупований і весь час мене направляє то до державних органів за «місцем відкриття спадщини», то рекомендує «отримати спадщину за місцем її відкриття».
Ну і вішенка на торті: коли таки з’ясувалось, що треба йти до суду, то назва суду — тадам! — Ленінський районний суд м. Дніпропетровська. Декомунізація? — Мінюст не чув, не панська ця справа.
Що зараз по факту: відповідей я так і не отримав, зате знову не здивувався — останнє, що потрібно Україні, це люди. Ходють тут, мішають. Дякую, дуже дякую! Саме тому я не вірю ні в які реформи — головне для нас це бити себе п’ятою в груди і пишатись. Можна створити десять тисяч електронних сервісів, чат-ботів та інших офісів реформ, написати плани відновлення і повернення. Але працювати вони будуть рівно так, як раніше: б’ючи себе п’ятою в груди та пишаючись.
На жаль, кількісних даних, які б показували ставлення населення Таджикістану до ЛҐБТ-проблематики, надзвичайно мало. Хоч міжнародні наукові проєкти на кшталт WVS включають таджицьку вибірку, однак питання, пов’язані з ЛҐБТ, таджицька частина масивів не містить (дослідницька команда пояснює це тим, що респонденти відмовляються відповідати на пов’язані з ЛҐБТ питання або взагалі припиняють участь у дослідженні). Інший науковий проєкт, Центрально-азійський барометр (https://www.ca-barometer.org), який реалізує з 2017 р. двічі на рік репрезентативні опитування населення всіх пост-радянських країн Центральної Азії, теж не включає в анкету питання з ЛҐБТ-проблематики. Єдине, що мені вдалось знайти, — опитування 2005 року в рамках Азійського барометра, який пропонував своїм респондентам (дорослі віком від 20 до 59 років) визначитись зі ставленням до твердження «Гомосексуальність є виправданою» за шкалою від 1 — ніколи до 10 — завжди. Дослідження охопило всю територію країни, включно з Гірсько-Бадахшанською автономною областю (ГБАО).
Як видно з ґрафіку, в цілому тільки абсолютна меншість була згодна із запропонованим твердженням, тоді як переважна більшість схилялась до полюсу різкого заперечення (середнє 2,84), при цьому відмінностей між чоловіками і жінками не було.
Натомість існують суттєві реґіональні відмінності — столиця країни та її Північ (досить урбанізована та багата Соґдійська обл. з найбільшим її містом Худжанд межує з Узбекістаном і Киргизстаном) характеризувались майже нейтральним ставленням до гомосексуальності, тоді як аґрарні Південь, Центр (РРП — райони республіканського підпорядкування) та, особливо, ГБАО (слабкорозвинений Схід країни), які межують з Афганістаном, були найбільш консервативними. Крім того, є яскраві відмінності між різними віковими ґрупами — старші менш схильні приймати гомосексуальність, ніж молодші.
Джерела даних
Inoguchi, Takashi. AsiaBarometer, 2005. Ann Arbor, MI: Inter-university Consortium for Political and Social Research [distributor], 2022-02-24. https://doi.org/10.3886/E149101V5
Коли я тільки починав займатись питаннями ЛҐБТ в Естонії, то мені здавалось, що нічого нема — ну які-такі ЛҐБТ-дослідження в країні, яка вся промістилась би в один Донецьк (або в два Маріуполі)?! Але ж ні, сюжетів тут вже на 200 сторінок дисертації набирається. Сюжетів не завжди компліментарних для естонців. Нижче, з допомогою двох ґрафіків я покажу, як заганяння третини населення в ґетто відбивається в темі, яка геть ніяк не пов’язана з національними комплексами, себто на ЛҐБТ-проблематиці.
Що відомо? Всі опитування Естонського центру прав людини і Фонду «Ліберальний громадянин» показують, що естонські естонці або естономовні (це не одне і те саме, але здебільшого відмінностей мало) значно ліберальніше сприймають будь-яку ЛҐБТ-проблематику (в тому числі одностатеві шлюби, виховання дітей одностатевими парами тощо), ніж естонські руські/українці/білоруси (або російськомовні). Щоби переконатись, можете глянути інтерактивні ґрафіки тут (https://humanrights.ee/teemad/vordne-kohtlemine/eesti-elanike-hoiakud-lgbt-teemadel/).
В чому проблема? Загадошна руська душа? Вроджена слов’янська гомофобія? — Аж ніяк! Погляньмо на перший ґрафік, на якому представлено три опитування Всесвітнього дослідження цінностей (естонська частина).
Чи є різниця за мовою? — Безумовно є. Чи завжди вона була? — Ні, точки 1995 року співпадають, тобто тоді і естонські естонці, і естонські русь однаково погано ставились до гомосексуальності в суспільстві. А далі естонські естонці еволюціонували в бік більшої толерантності, а естонські руські, принаймні аж до 2019 р. не мінялись, зберігаючи установки пізнього совку.
То може це якесь одне таке дослідження? Ну помилились 1995 року, з ким не буває. — На щастя, ні, є цілком собі незалежне підтвердження. І воно на другому ґрафіку.
2000 року фінська дослідниця Elina Haavio-Mannila в рамках вивчення сексуальності населення Естонії зібрала репрезентативні дані (N = 1031) про ставлення людей до державних реґуляцій у сфері інтимного, зокрема гомосексуальності. Твердження, ступінь згоди з яким зображено на ґрафіку, звучало як «Гомосексуальна поведінка у стосунках між дорослими є приватною справою, до якої влада чи законодавство не повинні втручатись» (шкала від 1 — повністю згоден до 5 — повністю не згоден). І нас тут цікавить, як до цього твердження поставились естоно- та російськомовні. Однаково!
З результатів Центру прав людини ми бачимо, що 2012 року вже різниця була. Більш того, за даними Всесвітнього дослідження цінностей (вище) ця різниця була вже 2008 року. Отже, між 2000-м і 2008-м щось сталось.
Слід нагадати, що саме 2000 р. президентом російської федерації стає володимир путін і хоч радикально-консервативний ухил російської офіційної ідеолоґії починається 2004 р. [20], власне різка державна антигомосексуальна риторика набуває форми закону з 2013 р. та транслюється через державні і недержавні ЗМІ російської федерації, стаючи в такий спосіб частиною інформаційного простору тих країн, де знання російської мови є поширеним. В Естонії продукцію російські ЗМІ споживають здебільшого люди, чия рідна мова не є естонською, а недовіра до Естонії як держави, поширена з історичних причин серед російськомовної громади країни, призводить до фактичного домінування російських ЗМІ і трансльованих ними установок у інформаційному просторі російськомовних мешканців Естонії.
Таким чином, потрібно було приблизно 5 років (2004-2008) промивання мізків, щоби естонські руські почали відрізнятись від естонських естонців конкретно в ставленні до гомосексуальности. Почасти вина тут лежить і на естонцях — саме вони системною політикою відторгнення і майже всеохопної дискримінації зробили в країні руське як інформаційне, так і політичне ґетто. І, до речі, продовжують робити. З тою тільки різницею, що до 300 тис. російськомовних додались ще 40 тис. біженців з України...
І останнє питання: чи це навічно? — На щастя, ні. Я обіцяв два ґрафіки, але бачу, що потрібен третій — опитування на замовлення Фонду «Ліберальний громадянин» (https://salk.ee). Дані стосуються періоду з кінця 2020 р. по серпень 2023 р. (дані не є публічно доступними, але Фонд «Ліберальний громадянин» дозволив авторові використовувати бази проведених опитувань у пов’язаній з ЛҐБТ частині (комунікація з очільником Фонду Tarmo Jüristo).<\p>
Як видно, позиції двох громад останнім часом почали зближатись — естонські руські наганяють естонських естонців. Є, звісно, інші опитування, які це зближення також фіксують. І це дає надію
Джерела даних і література
Haavio-Mannila, Elina (University of Helsinki): Estonian Sex Survey 2000 [dataset]. Version 1.0 (2003-10-10). Finnish Social Science Data Archive [distributor]. http://urn.fi/urn:nbn:fi:fsd:T-FSD1244
WWS: https://www.worldvaluessurvey.org/WVSOnline.jsp
Auers, D. (2015). Comparative Politics and Government of the Baltic States : Estonia, Latvia and Lithuania in the 21st Century. Palgrave Macmillan.
Pelz, M. (2014). Europeanization, Party Systems, and LGBT Rights: The Cases of Estonia, Latvia, Montenegro, and Serbia. Department of Political Science University of Toronto.
Скільки ото зарікався не купувати книжок, бо важко з ними бомжувати. Але в черговий раз купив збірку старої естонської фантастики. А в ній оповідання «Ubi est hortus botanicus?».
Давно-давно один естонський аспірант, будучи в Бельґії, мучився питанням, як спитати дорогу до Ботанічного саду. Мучився, поки не побачив монаха і стала тоді латина в нагоді. За 40 років, коли аспірант став вже професором, орґкомітет професорського юбілею вирішив того монаха знайти. Знайшли, ще був живий і пам’ятав ту зустріч, бо ніхто ні до, ні після не питав його латиною про дорогу в ботанічний сад.
А ще той монах був, як і професор, поліґлотом, що мав за мету вивчити всі європейські мови, серед них естонську, а на його книжковій полиці стояла книга професора (він не знав, що це був він) з естонської фонетики. Потім, вже після дня народження, монах розповів, що тоді, в ботанічному саді, він, розпізнавши в аспіранті естонця, пішов за ним, сподіваючись поговорити про УФО. Але не склалось... Звали монаха Поль Ліло де Крімі — Павло Кримострів
Маленький мальчик в море заплыл,
Рядом папаша тюльку ловил.
Рыбка схватила мальца за конец —
Больше не станет дедом отец
Хронічно занепокоєне ООН каже, що сьогодні день російського язика. Я люблю Ломоносова. Людина він був, так би мовити, специфічна — скандаліст і хуліґан, але вірші, на відміну від Державіна чи боже борони Тредіаковського, писав гарні:
Дерзайте ныне ободренны Раченьем вашим показать, Что может собственных Платонов И быстрых разумом Невтонов Российская земля рождать
Проте якість віршування і здатність до передбачень, як відомо, слабко пов’язані — І де ті бистрі розумом? Рожала-рожала, а все тільки на добрива і придалось, бо memento homo quia pulvis es et in pulverem reverteris.
Але що цікаво: у репортажі з Нарви з нагоди дня народження їхнього всього Пушкіна з натхненням розповіли про свиню… Власне, а чом би ні? Дивно тільки, що там ще собак не було
Маріуполь, школа № 30, була. Коли я прийшов туди вчитись (в 7-й клас), її тільки-но побудували, навіть ще частина робіт тривала. Я помагав облаштовувати кабінети фізики, хімії та біології. Кабінет біології, кабінет нашого класу, ми з батьками доводили до нормального стану, себто вішали штори, збирали шафи, малювали щось на стіні типу кругообігу води в природі, а наша класна, Калпашнікова Людмила Григорівна, щойно приїхала в Маріуполь із самого Ленінграду.
Вона подарувала мені свій інститутський підручник хімії. Вона була єдина, хто тягала нас на екскурсії в ліси, разом ми їздили вже в СПб та Вільнюс, вона знала англійську та була надзвичайно делікатною людиною. Весь клас, навіть наші хулігани, обожнював її. Вона довела нас до випускного, організувала перший шкільний бал, який відкривався справжнім полонезом і закінчувався віденським вальсом... Після випуску ми охоче ходили до неї в гості, вона завжди була рада бачити нас. Я не знаю, чи вижила вона, в тій школі останніми роками вона вже не працювала, була на пенсії. В класі було і моє перше кохання, платонічне — Саша Мартишевський. Після 2014-го, коли однокласниці додали мене до групи у вайбері, протримався я там недовго — однокласникова вата була страшна, хтось працював у Москві, хтось весь час дивився російське... Бачив народження школи, побачив і її смерть. Sic transit gloria mundi
Я двічі спалював документи. Перший раз, коли в Маріуполі вперше була дира, був 2014 рік. Я боявся, що персональна інформація клієнтів одного з наших дослідницьких проєктів потрапить не в ті руки. Сніг, холодно, вітер не дає в городі запалити багаття, а навіть коли загорілось, аркушики розміром А5 так і хтіли розлетітись подалі від місця страти.
Другий раз то сталось наприкінці лютого 2022-го. Мені вже зателефонували друзі та сказали, що Маріуполь ось-ось буде оточено. ОК, оскільки я не міг кинути сліпого батька, я залишаюсь, але всі — всі документи орґанізації, всі зарлатні відомості, які теоретично мусять зберигатись 80 років, всі угоди, все решта потайки під горіхом пішло у вогонь. Горіло довго, навіть картоплю встиг спекти.
Палив і думав, якщо до когось і прийдуть, то принаймні не від мене...
В Донецькому універі був факультет романо-ґерманців (анґл., нім., фр., ісп.), був просто філолоґічний (рос. та укр.). Звісно, всім їм ще викладалась латина і давньоґрецька (мій вчитель проф. М. Г. Сенів, нині покійний). На просто філолоґічному ще були старослов’янська, опціонально польська і болгарська. Усьо!
Ще була еліта — Горлівський інститут іноземних мов. Викладання там було фантастичним, але перелік той самий, що й у ДонНУ, + іврит.
В Маріуполі було те саме плюс новоґрецька (але не та, якою говорили по селах довкола). Теж усьо.
Не дивно, що після такого здається, що нічого іншого взагалі на мапі нема. З фіноугорських — в Києві катедра фінської, в Ужгороді угорської, у Львові нині ще естонська, але не на філфаці. Ще десь викладають кримську (яка споріднена з отою другою новоґрецькою, яка по селах довкола Маріуполя). Литовська, латиська — щось не чув. Про якусь екзотику типу баскської годі казати.
Отака фігня, малята
Презентація книги «Ukraina päevikud» (Українські щоденники) естонського журналіста та режисера Vahur Laiapea, матеріалами якої стали інтерв’ю з українцями як в Україні, так і в Естонії під час цієї війни. На жаль, його інша книга «See habras elu» (Це крихке життя) залишилась в моєму Маріуполі.
Із залу було два питання, які, скажімо так, неоднозначні.
Перше про Волинську різанину, мовляв, от українці різали поляків, а ті тепер помагають... Я відразу згадав розповіді мого вчителя, який тоді був там дитиною і пам’ятає події яскравіше, ніж певно хотів би. Так от він казав, що ті села, де сусіди здавали одне одного — прийшла Армія крайова, вирізала українців, потім прийшла УПА і вирізала поляків, більше не існують. Натомість ті, де захищали одне одного — поляки молили Армію крайову не чіпати сусідів, а українці відповідно УПА не давали наводок на «поганих сусідів-поляків», ці села більш-менш ці жахи пережили. Власне, в Маріуполі я чув всяке від сусідів і сам боявся, що мене здадуть як проукраїнського ще й ґей-активіста, бо ж мовчки спостерігати за «звільненням» не можна, але попри те не здали і я не здам, бо дуже добре пам’ятаю ті розповіді вчителя.
Друге про вину росіян, мовляв от є знайома, вона в Росії активно проти і чим може помагає українцям... Так, згоден, є люди, сповнені совісті, є однак інші. Напр. моя тітка в Москві, яка на звістку про смерть мого батька та її брата в Маріуполі змогла сказати тільки те, що шкода, але ми хотіли як краще. І ще я вийшов уперед, вдягнув на руку маску — бачите, ось так мусили ходити маріупольці, позначені подібно до євреїв у Німеччині. Звісно, вина росіян є, вона колективна попри кілька праведників. Так само, як я відчуваю крихту провини за мільйони вирізаних радянською армію (в якій не тільки росіяне були) афганців, хоч тоді я був ще маленьким.
На жаль, та вина є. На прикладі Волинської траґедії ми бачимо, що було потрібно три покоління — не для того, щоби забути, а для того, щоби можна було тверезо про це говорити одне з одним.
Фотки тут: https://raamatud.postimees.ee/7710050/fotod-ja-video-vahur-laiapea-esitles-sotta-lainud-inimeste-lugusid-jutustavat-ukraina-paevikut
