Маріуполь, школа № 30, була. Коли я прийшов туди вчитись (в 7-й клас), її тільки-но побудували, навіть ще частина робіт тривала. Я помагав облаштовувати кабінети фізики, хімії та біології. Кабінет біології, кабінет нашого класу, ми з батьками доводили до нормального стану, себто вішали штори, збирали шафи, малювали щось на стіні типу кругообігу води в природі, а наша класна, Калпашнікова Людмила Григорівна, щойно приїхала в Маріуполь із самого Ленінграду.
Вона подарувала мені свій інститутський підручник хімії. Вона була єдина, хто тягала нас на екскурсії в ліси, разом ми їздили вже в СПб та Вільнюс, вона знала англійську та була надзвичайно делікатною людиною. Весь клас, навіть наші хулігани, обожнював її. Вона довела нас до випускного, організувала перший шкільний бал, який відкривався справжнім полонезом і закінчувався віденським вальсом... Після випуску ми охоче ходили до неї в гості, вона завжди була рада бачити нас. Я не знаю, чи вижила вона, в тій школі останніми роками вона вже не працювала, була на пенсії. В класі було і моє перше кохання, платонічне — Саша Мартишевський. Після 2014-го, коли однокласниці додали мене до групи у вайбері, протримався я там недовго — однокласникова вата була страшна, хтось працював у Москві, хтось весь час дивився російське... Бачив народження школи, побачив і її смерть. Sic transit gloria mundi
Немає коментарів:
Дописати коментар