Retoorilised küsimused

Peaaegu poolteist aastat loen ma FB-s Eesti Keele Instituudi lehekülge. Loomulikult (nagu mulle tundus), seal kirjutatakse erinevatest põnevatest eesti keelega seonduvatest uudistest, mõnikord antakse ürituste eelteateid. Kuidas saabki see olla teistmoodi? Aga teistmoodi, nagu tuleb välja, kahjuks, saab.

Alustasin sarnase Ukraina Keele Instituudi lehekülje lugemist ja mis seal on? — «õnnitleme meie kolleegi tema dissertatsiooni kaitmise puhul…», «täna on meie kolleegi sünnipäev, palju õnne…» jne. Terve UKI lehekülg näeb välja nagu soovisaade. Millega tegeleb UKI — see on vist saladus?! Milleks ta on üldse olemas? Kas selleks, et vene-ukraina sõnaraamatuid koostada?
Читать далее

Село ім. Потебні

Вже давно у Фейсбуці читаю сторінку EKI (Eesti keele instituut, Інститут естонської мови). Природньо, там пишуть про всякі цікавинки мови, інколи дають анонси подій — власне, а як по іншому? А по іншому, виявляється, теж можна.

От став читати таку ж сторінку такого ж Інституту української мови НАНУ: «вітаємо нашу колегу із захистом дисертації...», «нашій колезі виповнилось 51 рік, вітаємо...» Так і хочеться додати «передаю привіт всім, хто мене впізнав, а особливо коханій Одарці Степанівні з хати навпроти». Бляха! Село ім. Потебні!

PS: Те саме стосується розділів «Uudised / Новини» сайтів цих двох установ http://portaal.eki.ee/avalehe-teadete-arhiiv.html і http://www1.nas.gov.ua/institutes/ium/Chronicle/Pages/default.aspx
Читать далее

Вода і пухирці

«Piliśmy z jednej szklanki wodę, co była w ręku moim cala...» Бутылка газировки при открывании сказала «шпрр», я полюбовался на быстрые, прихотливые, неудержимо бегущие на волю пузырьки и вспомнил 82 год.

Первокласнику летом вырезали аппендицит, я проснулся в большой, жаркой больничной палате и захотел водички. Пить было нельзя. Можно было, выпадая из забытья, чувствовать, как мама смачивает губы водой из маленькой резиновой пробочки от литровой бутылки из-под капельницы. На следующий день пить уже было можно. Стояла летняя жара, в неподвижном расплавленном воздухе только иногда пролетала жирная муха. На больничной тумбочке была та самая бутылка от капельницы, в которую наливали принесённую из дому газировку, и закрывали той самой резиновой пробкой. Я взбалтывал бутылку, вода закипала, пробка делала «шпрр» и очередная бесконечная минута наполнялась смыслом «...Dłoń moja twoją dłoń spotkała, aby się na krawędzi szkła spotkać z moimi, które chłodem przejęła przezroczystość szkła»
Читать далее

Діялоґ з росіянином

Несподівано отримав я персональне запрошення на концерт піаніста із СПб в Тлл. Відповів, що мовляв дякую, але на росіян не ходжу. Далі наша розмова відбувалась українською, за що йому окрема подяка. Звичайно, йому було неприємно, бо це 1) колективна відповідальність, хоч людина сама і не винна, і навіть на твоєму боці, 2) «ви змішуєте культуру і політику».

Звичайно, змішую. А також державу і людей. І буду змішувати. Бо не існує культури поза політикою. Навіть «Мистецтво фуґи» попри свою абстрактність втілює ідеали Німеччини того часу. Мені шкода, але мусимо кожного разу мати на увазі, що ми несемо на собі тавро дій наших співвітчизників, навіть якщо ми самі були проти (притомним американцям соромно за Трампа, мені останній час буває соромно за Україну etc.). На це випадок є слово «трудно», російською «ничего не поделаешь»
Читать далее

Hiiumaal, два епізоди

На доріжку. Ви підходите до церкви і здалека бачите, як хтось там на хвилинку сів перепочити. Потім ви бачите імена на камені — це солдати з острова, які загинули у II Світовій війні. І тут до вас доходить — він там на хвилинку сів перепочити перед шляхом у вічність…



Крестный холм. В этом месте, недалеко от трассы, в 6 км от Кярдла, что на острове Хийумаа, всегда тихо, никого нет. На небольшом холмике и на лесной тропинке рядом стоят, лежат, висят тысячи крестов, больших и малых, сделанных из самых что ни на есть подручных материалов — камешки, палки, травинки, хвоя, бутылки и изолента… иногда это более основательные конструкции, но чаще просто два связанных прутика. На некоторых имена и даты. Кажется, что это тихое лестное кладбище. Но тут нет ни одной могилы. Это — Ристимяги, Крестный холм. Говорят, первые кресты тут поставили в XVIII веке шведы, которых Екатерина ІІ депортировала в Южную Украину — они молились, чтобы когда-то вернуться. Потом кресты стали тут делать влюблённые как залог счастливого брака. Так и повелось




Читать далее

І про високе

Переслухав був купу інтерпретацій Прелюдії си-бемоль мінор з WTK-1, і ось що кидається у вуха: майже всі піаністи грають її як музику інтимної скорботи, Реґер в орґанній транскрипції тримається подібного ж настрою, клавесиністи, як би то сказати, більш об’єктивні, один із клавікордистів мене дуже здивував енерѓійністю. Ну і на додаток три ансамблі — два серйозних і один для контрасту.

Ріхтер, ф-но: https://youtu.be/CL00B8TQMBQ
Ґільберт, клавесин: https://youtu.be/U2lbdLZQOX4
Вінтерс, клавікорд: https://youtu.be/XQDGtuu5ve4
Флейтовий оркестр: https://youtu.be/0XuKjiRPuc0
Віольний консорт: https://youtu.be/WmMqXWhaea8
Ансамбль мідних: https://youtu.be/rA340otr2Gw
Читать далее

23 червня 2019 року

Сто років тому, 23 червня 1919 року естоньке військо розгромно наваляло тодішній росії під проводом тодішнього ВВХ.



Саме тому в цей день, День Перемоги, на всіх будинках в Естонії майорять синьо-чорно-білі прапори. А перший парад з цієї нагоди, до речі, відбувся у Пскові, який зараз чомусь ще належить росії і який нормальні люди називають Pihkva
Читать далее

Майдан у Тбілісі

Ну і моя черга написати свою експертну думку про Грузію, яка — ясен пень — всім цікава. Отже, напруга в грузинському суспільстві протягом останніх принаймні двох років зростала.

Таке було і в Україні перед Майданом. До того ж з часів Революції Троянд минуло більше 10 років, а як ми знаємо знову ж таки на прикладі України — від Майдану до Майдану якраз десятиліття і минає. Отже, події в Тбілісі здаються цілком закономірними. Хотілось би тільки вірити, що оті звіри з півночі не скористаються з нагоди собі взяти щось
Читать далее

Pikett vene terrorismi toestamise vastu

«Maailmas puudub õiglus, kuid õiglust pole taevaski…» Laupäeval, kell 12 tulin ma Toomkirikusse orelipooltunnile ning nägin reklaami, et kell 6 õhtul siin mängib Konstantin Volostnov Moskvast. Kahjuks või õnneks, aga ma mäletan hästi kõike — ta esines mitu korda kontserditega okupeeritud Donetskis. Otsekohe, kirikus istudes leidsin ma internetist tema reklaamid meie linna filharmoonias, kus ta kiidab terroriste ja okupante. Ma ronisin ka Mirotvoretsiesse (see on Ukraina kaitseteenistuse veebileht ja avatud andmebaas, kus on jäädvustatud kõik andmed nendest, kes ebaseaduslikult külastasid Krimmi või Donbassi, kes aitasid vene vägesid ning need vene sõdurid, kes osalesid okupatsioonis) ja Volostnov on loomulikult seal. Ahaa, mõtlen, on vaja midagi teha! Ruttu tulin kontorisse, joonistasin oma plakati, saatsin PPA-sse avaliku koosoleku korraldamise teate (see pole vajalik, rohkem selleks et oleksin rahulik) ja kell pool kuus seisin kiriku ukse ees.

Suurem osa kontserdi külastajaid on vene turistid ja muidugi minu plakat ei meeldinud nendele. Keegi lihtsalt vaatas maha, keegi hüüdis, et kunst pole süüdi, keegi tegi nalja ning ei uskunud, et nende maksud lähevad sõjapidamisele… Ainult üks paar Moskvast otsustas, et nad ei suuda nüüd teades kõike seda selle organisti kontserdile minna. Inglisekeelsed turistid olid huvitavamad — nad vestlesid meelsasti ja esitasid küsimusi, avaldasid kaastunnet ning ei läinud kontserdile. Kahjuks, oli ka inimesi Saksamaalt, kes kordasid vene propaganda teese, et Venemaa võib kaitsta oma huve Krimmis ja Donbassis. Oli ka eestlasi: üks naine, kes avaldas kaastunnet, ütles ka, et «muusika pole poliitika», kolm kohalikku vene masuurikat püüdis meid ähvardada, kuid õnneks üks vanem eestlane suunas neid üle Narva silla…
Читать далее

Пікет перед концертом Волостнова

Передісторія: сьогодні о 12 я прийшов на півгодини органної музики в Тоомкірік у Таллінні і побачив афішу, що в шостій вечора буде виступати Костянтин Волостнов, органіст з Москви. Я чітко пам’ятав, що цей хрін їздить в окупований Донецьк, є на афішах. Поліз в Миротворець — власне він там. Ага, думаю, тре щось робити. Швиденько намалював плакат, подав заявку в поліцію (це не обов’язково, але для власного спокою) і в 17:30 вже стояв перед дверима церкви.



Основна частина публіки — туристи з Росії. Дехто просто опускав очі, дехто кричав, що то мистецтво не винне, дехто сміявся і не йняв віри в те, що їхні податки йдуть на війну. Була тільки одна пара з Москви, яка сказала, що не підуть слухати, бо солідарні з Україною.

Цікаві також були англомовні туристи — вони і охоче питали про деталі, і співчували, і не йшли на концерт, хоч деякі німці повторювали тези роспропаганди, що мовляв росія має право захищати щось там у Криму і в Донецьку.

А ще були естонці: одна жіночка, загалом співчуваючи, все ж пішла на концерт, бо «це не політика»; були три росмовні бугая, які щось там від нас з Олексієм хотіли, і був один старший естонець, який став на наш бік і послав тих трьох за нарвський міст...
Читать далее

Baltic Pride in Vilnius

БалтікПрайд у Вільнюсі зібрав цього року шалену кількість учасниць і учасників. За оцінками організаторів, вчора у спільному марші країн Балтії за рівність прав ЛГБТ взяли участь близько 10 тисяч осіб, що на 2 тисячі перевищило кількість учасників маршу, який минулого року відбувся у столиці Латвії Ризі.



Перший Baltic Pride, який відбувся там само десять років тому, налічував лише близько 600 учасників. На відміну від перших маршів, тепер місцева влада та поліція намагаються не завадити проведенню заходів Балтійського Прайду, а сприяти їм. Лише п’яток дурних тіток волали — російською! — «Покайтесь! Наступают последние дни!» Решта нормальних людей грішили з радістю. До зустрічі наступного року в Таллінні!

Читать далее

Panel on LGBT migration in Baltic Pride

The problems of LGBT migrants and refugees were discussed during a panel in Baltic Pride (Vilnius, Lithuania).

The panelists — Antons Mozalevskis (WHO), Latšin Aliev (EHPV), Igor Gordon (EHRA), Valeriy Sozaev (Russian LGBT-network) — stated, that there are lack of information on the issue, lack of services (including access to health one), lack of political will among decision makers, but huge risks of discrimination, exclusion and isolation of LGBT migrants, based on both SOGI and migration stigma. There is a big field to possible cooperation between various NGOs and governmental institutions




Читать далее

Утро, проведене за міграційною статистикою в країни Балтії

Інфомації, звісно, мало та шукати її треба по різних джерелах, які подають її по-різному. Наприклад, Естонія рахує окремо іммігрантів всіх та недавніх, туристів одно- та кількаденних, аплікантів на притулок тощо (можна ще знайти розподіли за країною-джерелом, мовою, статтю), тоді як в Литві вибір даних є менш багатим. І також важливо, що не всі дані доступні англійською — треба інколи звертатись до пошуку відповідними мовами.

Отже, що побачилось цікавого (поки без аналізу, просто перелік фактів):

— щорічно кількість туристів в країни Балтії є зіставною з кількістю населення (причому, Естонію туристів відвідують кожного року учетверо більше, ніж там живе людей);

— у 2018 р. в Литву в’їхало 105 тис. (з них іммігрантів ~29 тис.) (osp.stat.gov.lt), тоді як в Естонію ~18 тис. (здається, це все іммігранти, бо туристи та працівники рахуються окремо, stat.ee);

— за показником «International migrant stock», себто частки населення, яка народилась в іншій країні, на першому місці Естонія (~15%), далі Латвія (~13%) і значно далі стоїть Литва (~5%) (indexmundi.com);

— за загальною кількістю біженців країни розташовуються так: Литва (~1100, 0.04%), Латвія (~325, 0.02%), Естонія (~287, 0.02%);

— 2017 року на притулок подались у Литві 589, у Латвії 331 та в Естонії 101 особа;

— дуже велика частина людей, які просять про міжнародний захист, походять в країнах Балтії з країн колишнього СРСР: Естонія (48% аплікантів з цих країн), Литва (44%), Латвія (29%), причому серед країн-джерел лідерські позиції посідає Росія, Таджикістан, Україна та Білорусь (worlddata.info).
Читать далее

Olemine määrab teadvuse

Minu vanaema elas väga kasinat elu — kodus oli ainult diivan, kõik, mitte rohkem. Oli nõukogude aeg, igas koolis, PTU-s, tehnikumis ja instituudis õpitati marksismi-leninismi.

Niisiis kujutage stseeni ette: kodus on ainult diivan, diivani peal lebab naine, ta vaatab tühjale seinale vastu ja sügavmõtteliselt lausub: «olemine määrab teadvuse… noh, kui pole mitte midagi, siis polegi vaja midagi teha»
Читать далее

Про застреленого хлопчика

Точніше про реформу, в лапках, звісно. В 16-му році я став викладачем для патрульних у Маріуполі. Вони були фантастичні. Власне, чому були? — є! Я справді вважаю, що ці дівчата і хлопці, яким я мав честь викладати, є справжньою елітою України. Потім мене занесло в Київ і якось мене попросили замінити штатних викладачів у київській Поліцейській академії. Сповнений щастя я прийшов, але переді мною сиділи не патрульні, а слідчі, які пройшли т. з. атестацію.

І це був жах, адже з класу на мене дивилися не цікавські очі нового, а втомлене, аґресивно-бидляче старе, якому ота нещасна «Толерантність і недискримінація» була тільки для галочки. Перед парою керівниця отої академії слухачам при мені і представниках власне донорів — ОБСЄ — сказала: «тихенько посидьте, ми вам все одно все поставимо». В той день я втратив віру в реформу. Потім було зґвалтування знайомої — київська поліція не реаґувала, стрілянина і загибель невинуватого пасажира авто, погром ромського табору, були інші епізоди, були оті підлітки у Рівному, і ось це.

А маріупольські копи досі в серці, я кожен день слідкую за їхньою долею і їхнім життям у ФБ і досі горжуся, що був з ними і для них. На жаль, цей виняток не змінює правила

Читать далее

Гомеричне

Скільки разів я був у Маріупольському краєзнавчому музеї? Навіть не порахую, бо маленьким кожного разу просив папу туди відвести, потім усіх немаріупольськіх бойфрендів туди тягав, студентів з університету, та й сам побути наодинці зі скелетиками та горщиками приходив.

В Одеському археологічному був, на жаль, тільки раз, але то такий яскравий спогад, коли каміння заговорило... В Єревані та Тбілісі — вже двічі, сьогодні навіть не пішов далі першого поверху — там, де первісний лад і античність. На жаль, частіше не вдається, просто через ґеоґрафічну віддаленість. У Тарту теж був двічі, але то таке: музей гарний, великий, новий, однак вся історія там починається з XIII століття, а з часів раніших якійсь один нещасний скелетик і уламок дерева — скучно!

Боюсь їхати в Атени, бо якщо тут накриває видіннями біля кожного ножичка чи мисочки тих часів, коли «у зваді лихій розійшлись ворогами син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий», то там просто помішаються смисли.
Читать далее

О маленьком мальчике

«Маленький мальчик купил пулемёт — больше в деревне никто не живёт»… Фолькльор, знакомый с детства. Садюшки у нас популярны настолько, что кажутся универсальными, по крайней мере для пост-советского пространства.

Ан нет! Как оказалось, в Армении о них не слышали. Равно как и о любимых поколениями детей историях про Красную руку и Гроб на колёсиках. Сказать, что я был удивлён — ничего не сказать! Но быстрый опрос в ФБ показал, что такие стишки, жемчужины мудрости народной, всё-таки были и в менее русскоязычных республиках бывшего СССР.

Литва: Был известен! — W języku rosyjskim czy innym? — Najwięcej po rosyjsku, ale były 2–3 i po litewsku

Эстония: Tänavale veeres pall, // lapsed kõik on trammi all. // paistab soolikas ja keel, // mõni jalgki liigub veel.

Грузия: И да, и нет… дело в том, что в советские времена русский никогда не был в Грузии официальным языком, в отличие от многих других республик. Это был второй язык в школе, изучали и его знали не все дети поголовно. Не все знали настолько хорошо, чтоб баловатсься и развлекаться частушками. Был определённый круг русскоязычных детей в Тбилиси, в основном, которые да — увлекались частушками, ну и вообще знали лучше русский язык, литературу, культуру, чем те, кто жил в регионах, или были из «простых» семей (как тогда делили, к сожалению). Я помню частушки-страшилки. Но частью нашего советского детства это точно не было…
Читать далее

Ajalooring

Vanasti, nagu eelistavad armeenia ajalookirjutajad rõhutada, see rahvas elas ja domineeris Kaukaasiast kuni Vahemereni, territooriumidel, mis praegu kuuluvad mitte ainult Armeeniale, vaid ka Iraanile, Türgile ja Süüriale. Ajapikku armeenlased kaotasid poliitilise võimu, aga inimesed, loomulikult, elasid seal edasi. Kui algas sõda, nad põgenesid, ehitasid oma majad teistele maadele… Kõik nii nagu alati.

Jerevani kohvikutes ettekandjate hulgas on palju mehi ja naisi, kes vabalt valdavad armeenia ja inglise keelt, aga üldse ei räägi vene keelt — veel kaks aastat tagasi see oli uskumatu, kuid nüüd siia maapakku tulid Armeenia pagulased Aleppost.

Minu tööreis sai läbi ja mul oli aega, et muuseumides käia ning ma otsustasin Armeenia genotsiidi muuseumi külastada. Muidugi, need muljed ei olnud mõnusad ega põnevad — see oli hirmus kuritegu, kui 75% armeenia rahvast oli halastamatult tapetud XX. sajandi alguses. Kõik need pildid ja dokumendid panid nutma: «nad surid sada surma», kirjutas hiljem üks nende sündmuste tunnistaja. Euroopa, täpselt nagu tänagi, avaldas sügavat kaastunnet, kuid tavalised inimesed püüdsid midagi heaks teha, et seda õudust leevendada. Selle muuseumi ühes saalis nägin ma ootamatult eesti nime — õde Hedvig Anna Büll Haapsalust oli misjonär, kes päästis tol ajal tuhandeid armeenia orbe ja Armeenia riik ning rahvas peab tema tegu meeles.

Emme Büll, nagu teda kutsuti, tegi head — ja see on väga huvitav — ka Aleppos. Niisiis, tundub, et ajalooring sulgub siin: Süürias XX. sajandi alguses sõjategevus ja genotsiid tekitasid modernse Armeenia riigi, kus nüüd Armeenias leidsid varjupaiga pagulased Süüriast, aga euroopa, eriti eesti, elanikud nii vanastigi ja ka praegu aitavad neid, kes selle sõja eest põgenevad.
Читать далее

Минутка самолюбования

Полезно, однако, работать со списком своих публикаций (есть такой бюрократический документ в системе высшего образования и академической науки). Смотришь, а там вся такая умница и красавица: куча недавних книг, статей и выступлений на конференциях (в том числе peer reviewed) — можно, конечно, и больше, но и так немало.

Кроме того, индикаторы, за которые ты ответственен на работе в регионе, тоже выросли. На фоне этого ещё и язык новый с нуля до вполне себе приличного уровня доведён (государственные сертификаты прилагаются)... Золотце! А со стороны кажется, будто спит целыми днями, ест шоколад и кофе стаканами в себя вливает
Читать далее

Вірменія

Сьогодні я побував у Музеї Геноциду, який в Єревані. Звичайно, враження не можна називати ні приємними, ні милими. Бо коли жахливими способами вбивають 75% народу — вижив лише один з чотирьох! — то навіть на підході вже бракує повітря: «вони вмирали всіма земними смертями», напише пізніше свідок, фотокореспондент.

Природньо, що майже кожному і кожній з вірмен є що розповісти про це з власної сімейної історії: «мій двоюрідний дід, — ділиться моя ровесниця в кав’ярні, — був з іншими чоловіками вивезений в пустелю і розстріляний, опритомнівши, він виліз з-під тіл та чудом повернувся до людей. Двійко дітей врятувались у сусідів-турків. Коли він за кілька років все ж відшукав їх, вони вже не говорили вірменською, він мусив перейти на турецьку, щоби сказати ’я ваш батько’, вони злякались і побігли додому... На щастя, йому дітей віддали».

Європа в той час, як власне і зараз, була глибоко стурбована. Сталін і Гітлер потім візьмуть на озброєння ці способи прийти з клятої минувщини в світле майбутнє. Але люди не стояли осторонь: в одному із залів я неочікувано побачив естонське ім’я — Гедвіга Бюль, яку називали «Матінка Бюль» була місіонеркою та врятувала тисячі вірменських дітей. І Вірменія досі пам’ятає цю скромну жінку з невеликого містечка Гапсалу
Читать далее