Hõbevalge

Добрі книги — як дороге вино: прочитав главу, прикрив і милуєшся мінливим післясмаком та легким, ейфорійним запамороченням. Такими були платонівські діялоґи, романи Івана Єфремова, «З життя ідей» Тадея Зелінського, «Історія західної філософії» Бертрана Расселла, есеї Умберто Еко.



Такою є і «Срібно-біле» Леннарта Мері — майже невідома поза балто-фінським світом (крім естонського ориґіналу є переклад фінською та італійською), та й в Естонії її востаннє видано, якщо не помиляюсь, 2008-го року. Кожна думка, часто афористично сформульована, подається як інтелектуальна пригода — дещо подібне можна почути на TEDx або у гарних наукових відеоблоґах. Відмінність тільки в тому, що в тебе не вливають все відразу, а ти сам береш бокал, сідаєш біля каміну і читаєш рівно стільки, скільки можеш тут і зараз — до легкої, грайливої ейфорії від спалахів ідей та інтелекту