Три К

Принагідно подивився одну з кулінарних передач на естонському ТБ. І що маю сказати — це не ті ток-шок, коли зірки щось там готують і разом з тим говорять за жисть біля столу в студії. Жанр більше нагадує «Вокруг світу», причому рецептів як таких нема. Але сюжет з одного боку цікавий типовою ґендерною фабулою, а з іншого — широкою панорамою локальних кулінарних деталей. Власне, на деталях зготованого зупинятись не буду, гляну на перший, ґендерно-традиційний аспект.

Отже, сильна, современна і незалежна жінка-ведуча пливе на свій рідний острів, щоби згадати смаки дитинства і юности. З мисливцями вона ходить по лісі, вони впольовують кабана, вона захоплено охкає, ахкає та дістає від них подарунок — вчорашнюю лосятину. Далі вона біжить до родичці, яка показує героїні, як готувати ковбаски та тефтелі. Поклавши в багажник оті півфабрикати поруч з лосятиною, вона їде до пекарні, де разом з господинею, її чоловіком, онучкою та кішкою ставить у піч хліб. Поки хліб печеться, ведуча не гає часу та чимчикує до сусідів по холодець. З усім цим вона нарешті приходить додому, розпалює вогонь і порається з лосем.

І от, коли все майже готове, вона згадує про вічне, бере квіти та йде на цвинтар. Вдячні духи предків посилають їй там, біля церкви, мужчінку, якого вона запрошує на вечерю. Упольований чоловік приносить чуть-чуть лисичек у кошикові. Вона знову охкає та ахкає. Вечір, камін, сніг — вони їдять оте все, що було зібрано та наготоване, детально обговорюючи, як воно тане на язику, та філософствуючи про зв’язок минулого і майбутнього.

Одним словом, сильна, незалежна та современна жінка збирає два дні страви на стіл, щоби мати привілей нагодувати випадкового кабанчика, якого отримала по молитві від уласкавлених дарами хтонічних богів.

http://arhiiv.err.ee/vaata/297430