Але було ще одне співпадіння: саме в цей день і час посольство влаштувало прийом для вже старих окупантів, на честь 23 лютого. І вони, хто на милицях, хто на каталках, хто тримаючись за стіночку, начепивши на груди свої залізячки і натягнувши зелені з лампасами штани, які вже ледь не спадають з висохлих сідниць, зповзалися мов живі мерці.
Звісно, сил зачепити нас у них давно нема, вони збились отарою перед кормушкою і тільки з осудом зиркали на нас, тих, які тримали жовто-блакитні, червоно-чорні та синьо-чорно-білі прапори… Деякі, помолодше, підійшовши до нас, казали, що скоро добрий цар прийде і будуть естонці як раніше в Російській імперії жити, їсти та пити досхочу — така собі проповідь града божого нерозумним тубільцям.
Hoia Jumal Eestit — рашизм не пройде!
Немає коментарів:
Дописати коментар